30 липня 2003 року відбулося заключне засідання комісії з підготовки знаків символіки міста, на порядок денний якого було винесено питання про схвалення проектів герба та прапора міста Андрушівка. Ознайомившись з проектами герба та прапора міста, представленими головою геральдичного товариства України (м. Львів) А.Гречилом та членом геральдичного товариства України В.Ільїнським, комісія прийняла рішення схвалити опис проектів герба та прапора міста Андрушівка, представлених головою геральдичного товариства України А.Гречилом та подати його на затвердження сесії міської ради. Згідно ст. 26 п. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішенням дванадцятої сесії двадцять четвертого скликання Андрушівської міської ради від 2 вересня 2003 року було затверджено герб та прапор міста Андрушівка. Що ж являє собою виготовлений прапор міста Андрушівка? Як він виглядає і що означає на ньому кожен символ? Прапор Андрушівки - це квадратне червоне полотнище, на якому жовтий (золотий) андріївський хрест, адже назва нашого міста пов’язана з іменем Андрій, для означення якого у геральдиці й використовується т. зв. «косий» або «андріївський» хрест. Колористика хреста вказує на розташування Андрушівки в Житомирській області (на прийнятому в 2003 році прапорі Житомирщини у червоному полі подано вузький золотий (жовтий) хрест). Вгорі на прапорі - квітка ромашки з білими пелюстками та жовтим осердям. Ромашка символізує красу навколишньої природи. Ромашка вписана в умовне коло діаметром в 1/4 сторони прапора, центр квітки знаходиться на відстані 1/6 сторони прапора від верхнього краю полотнища. Золоте поле (на прапорі жовте) також вказує на багатство землі та щедрість мешканців міста, уособлює сільське господарство, з яким пов’язано багато галузей місцевої переробної промисловості. Обабіч - по білій пірамідці цукру в жовтій обгортці. Грудки цукру (у давніх упакуваннях) підкреслюють, що в Андрушівці в 1848 р. засновано перший на Житомирщині цукровий завод, і саме завдяки розвитку цієї галузі село було віднесене 1859 року до категорії містечка. Внизу на прапорі - біла чаша, з якої виходить синє полум’я з жовтим обрамуванням. Срібна (біла) чаша з синьо-золотим полум’ям означає ще одну важливу місцеву галузь - виробництво спирту (спирт трактовано як т. зв. «вогняну воду», що геральдично вдало передається через символ чаші з полум’ям). Щодо герба, то це - щит із гамою тих же, що й на прапорі, структурних елементів. Герб має бути виконаний у поточному році.
Ганна Левченко,
секретар міської ради.
Новини Андрушівщини
Шістдесят років тому, 9 січня 1944 року, командний пункт штабу Першого Українського фронту перемістився із Святошино, під Києвом, в Андрушівку. Війська цього фронту, яким командував генерал армії М, Ф. Ватутін, після закінчення Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, продовжували бої на Рівне-Луцькому напрямку на Заході. Лівим крилом завершували розгром оточеного під Корсунь-Шевченківським німецького угруповання військ та здійснювали наступальні дії в напрямку Умані й Вінниці.
На командному пункті штабу Першого Українського фронту перебував заступник Верховного Головнокомандувача Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков. Штаб розміщався на Красній Гірці (правий високий берег річки Гуйви), в приміщеннях лікарні. Тут визначними полководцями Великої Вітчизняної війни розроблялись плани нових ударів по ворогові з рубежа Торговець-Шепетівка-Любар в загальному наступі на Чернівці.
Про спільні дії 1-го і 2-го Українських фронтів по розгрому Корсунь -Шевченківського угруповання військ ворога відомо усім. Про гуманні наміри радянського командування щодо збереження життя тисячам солдатів й офіцерів, військ , що вели тут бої, свідчать документи тих днів. Ультиматум, розроблений в штабі Другого Українського фронту, яким командував генерал армії І. С. Конєв, було переправлено на підпис до штабу Першого Українського фронту, де на той час перебував Г. К. Жуков.
Для доставки тексту ультиматуму полковник Артеменко терміново вилетів в Андрушівку до Жукова і Ватутіна, з двома текстами (німецьким і російським). Літак ПО-2 у супроводі Двох винищувачів без особливих пригод приземлився в Андрушівці. Як розповідають очевидці, штабні літаки ПО-2 мали аеродром біля с. Гальчин, але часто сідали прямо на лід водоймища біля цукрозаводу, ближче до Красної Гірки.
В ультиматумі було, зокрема, сказано:«...Кільце оточення дедалі більше стискається. Ваша надія на врятування даремна. Дивізії, котрі поспішали вам на виручку, розбиті. Провалилися й спроби допомогти боєприпасами та пальним за допомогою транспортних літаків. Лише за два дні у лютому збито понад сто «юнкерсів». Як командир оточених частин ви відмінно розумієте, що немає реальних можливостей прорвати кільце. Опір лише призведе до нових величезних втрат німецьких солдатів і офіцерів...» Ультиматум було доставлено в штаб ворожих військ групи генерала Штеммермана...
9 лютого, у призначений час, відповіді не надійшло. Гуманні пропозиції нашого командування було відхилено. Як стало відомо потім, командуючий Корсунь-Шевченківським угрупованням німців Штеммерман зв'язався із фельдмаршалом Манштейном, який командував групою військ«Південь», а той - з Гітлером, котрий, пообіцявши допомогу, наказав на ультиматум не відповідати. Надто дорогою ціною заплатили фашисти за відмову капітулювати. Серед тисяч вбитих на корсуньських полях солдатів та офіцерів вермахту був знайдений і труп Штеммермана.
В останній день лютого 1944-го високосного року М. Ф. Ватутін виїхав у війська фронту. Ось як розповідає про це Маршал Жуков:
«Днем 28 лютого, знаходячись у штабі фронту, я зайшов до М. Ф. Ватутіна, щоб ще раз обговорити з ним питання майбутньої операції (Чернівецької).Після двогодинної спільної роботи він мені сказав:
- Я хотів би з'їздити в 60-ту і 13-ту армії, щоб перевірити, як там вирішуються питання взаємодії з авіацією й чи буде підготовлено матеріально-технічне забезпечення до початку операції.
Я радив йому, - пише Маршал Жуков, - послати своїх заступників, а самому зайнятись розглядом рішень всіх командармів, ще раз перевірити взаємодію з авіацією і облаштуванням фронтового тилу. Микола Федорович настоював на своїй поїздці, посилаючись на те, що давно не був у 60-ій і 13-й арміях. Накінець я погодився, маючи намір особисто зайнятись штабом фронту, управлінням тилу та командуючими родами військ.
На жаль, сталась біда. 29 лютого мені зателефонували з польового аеродрому і доповіли, що туди привезли важко пораненого командуючого фронтом М. Ф. Ватутіна...
„Він був тяжко поранений бандерівцями біля с. Милятин Острозького району на Рівненщині. Його було доставлено у Рівне, а потім - у Київ. Та врятувати визначного полководця не вдалось навіть медичним світилам.
15 квітня 1944 року перестало битися благородне серце воїна. Його поховано в Києві. Москва двадцятьма артилерійськими залпами віддала останню військову шану вірному сину Вітчизни, талановитому полководцю.
Лише рівнечани не знайшли слів, щоб вибачитись за дії бандерівських ватажків, жодним словом не згадали в історії міст й сіл Рівненської області свого визволителя від німецько-фашистських загарбників та їх прихвостнів. У м. Андрушівка ім'я М. Ф. Ватутіна носить вулиця на Красній Гірці, звідкіля він вирушив в останню путь 29 лютого 1944 Року.
Йосип Лоханський,
краєзнавець,
м. Андрушівка.