Шукати в цьому блозі

Translate

Статистика сайта

Відвідувачі по країнам
Відвідувачі за останні 24 години
пʼятницю, 23 липня 2004 р.

Чого болить душа моя? (Вероніка Януарівна Морозова)

Вероніка Януарівна Морозова (це її справжнє прізвище) народилася 25 липня 1890 року в Андрушівці, де батько служив урядником, а пізніше писарем. 1908 року Вероніка закінчила Маріїнську гімназію в Житомирі. Тут, у єдиному на теренах Волині середньому навчальному закладі для дівчат, Вероніка зробила перші поетичні спроби.

Як припускають дослідники-літературознавці, це сталося насамперед під впливом її старшої сестри, Людмили Волошки, яка вже 1905 року дебютувала зі своїми поезіями в альманасі «Перша ластівка». Людмила Волошка прилучила Вероніку до творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки, які стали її улюбленими письменниками.

Молодша сестра виявилася здібною ученицею, вже її перші літературні спроби були схвально зустрінуті Оленою Пчілкою. Саме Олена Пчілка – видавець журналу «Рідний край» і надрукувала на його сторінках в двадцять п’ятому числі за 1908 рік вірш Вероніки Морозівни «Весною», а в наступному номері – поезію «Ніч». Роком пізніше в тому ж виданні друкуються твори «Така я самотня» (№ 4) та «Вечірні малюнки» (№ 25). Тоді ж В. Морозова обрала собі літературний псевдонім Вероніка Морозівна.

У ранніх поезіях Вероніки Морозівни переважають мінорні мотиви, філософський індивідуалізм, в них багато смутку. Однак є і свіжий струмінь молодості й альтруїзму – це образ весни, що зустрічається досить часто як символ віри в світле майбутнє:

В моїй душі багато звуків
Прекрасних звуків чарівних;
Багато слів святих, високих,
І струн чудових голосних.

Після закінчення гімназії Вероніка певний час працювала в статистичному відділі Волинського губернського земств (з 1910 по 1917-й роки тут перебувала на службі і Людмила Волошка). В 1913 році В. Морозівна переїздить до Києва, де на той час мешкали її батьки. Та зв’язків з Житомиром, де залишилася її сестра, численні друзі та знайомі, не пориває, часто наїжджає сюди.

Тут, у Житомирі, вона познайомилася з своїм майбутнім чоловіком, літературознавцем Миколою Гладким, автором виданої 1917 року волинською «Просвітою» «Граматики української мови для вчителів».

Мешкаючи з чоловіком в Києві, з середини 20-х років Вероніка Гладка-Морозова пробує свої сили в художньому перекладі. У 1927 році видавництво «Сяйво» започаткувало багатотомне видання українською мовою творів Джека Лондона. В. Морозівна з Катериною Корякіною для цього видання здійснили переклади таких його творів як «Буйний День» (для четвертого тому), «Маленька господиня великого будинку» (для дев’ятого тому), «Діти морозу» (для п’ятнадцятого тому), «Міжзоряний мандрівник» (для двадцять другого тому). Незважаючи на схвальні рецензії на свою перекладацьку діяльність, втім, з середини 30-х років, В. Я. Гладка-Морозова відходить від активної творчої роботи, що було пов’язано з сталінськими репресіями, у вихор яких потрапив і її чоловік. Йому пригадали те, що в 1918–1920-х роках він був членом партії українських соціалістів-революціонерів. Згодом – партії боротьбістів, певний час служив у Директорії. Незважаючи не те, що згодом він повністю визнав помилки і чесно служив радянській владі, уникнути репресій йому не вдалося. В 1937 році його вислали в Ташкент, а вже звідти відправлено в Сибір. Подальша доля М. Гладкого невідома.

Повернувшись із Ташкента, куди Вероніка Януарівна поїхала услід за чоловіком, у повоєнні роки працювала бухгалтером в Андрушівському райфінвідділі. Померла 10 жовтня 1966 року. Похована у Житомирі. Спадщину Вероніки Морозівни включено до антології «30 українських поетес». Їй присвячено розвідки житомирських краєзнавців.

Микола Костриця
Архів №30 (94) 23.07.2004
ПОСТАТI

Архів блогу