Шукати в цьому блозі

Translate

Статистика сайта

Відвідувачі по країнам
Відвідувачі за останні 24 години
середу, 16 березня 2005 р.

"Коперник" з Андрушівки

Мешканці невеликого райцентру Андрушівка на Житомирщині вже звикли до «зоряного статусу» свого містечка. Словосполучення «зоряний статус» зовсім не є гіперболою або гарною метафорою. Саме в Андрушівці вже чотири роки успішно діє єдина в Україні приватна(!) обсерваторія. Унікальний науковий об’єкт в житомирській глибинці — справа рук (і справа всього життя!) колишнього жителя Андрушівки, а нині — київського менеджера Юрія Іващенка.

«Моє покликання було закладене вже в даті народження, адже я з’явився на світ в Андрушівці дуже символічного дня — 12 квітня 1961 року, коли в космос полетів Гагарін. Тому й назвали, звісно, Юрієм, — розповідає Іващенко. — «Зіркову хворобу» підхопив від мами — вона викладала астрономію в місцевій школі. У 14 років я змайстрував свій перший телескоп. Дзеркала від нього й досі залишилися. Астрономією в буквальному сенсі «захворів». Коли однолітки бігли на танці — я сидів над кресленнями телескопів. По закінченні Андрушівської школи питання вибору майбутньої професії не стояло — лише на астронома. Тож поступив на фізичний факультет Київського університету імені Шевченка, закінчив його, потрапив на роботу до Головної астрономічної обсерваторії Академії наук України.

Одинадцять років Юрій Іващенко професійно займався улюбленою справою. Однак на початку дев’яностих, у часи хронічного безгрошів’я, він зрозумів — наукою сім’ю не прогодуєш. Довелося розпрощатися з обсерваторією, хоча психологічно це було надзвичайно важко.

Знайшовши незабаром роботу в новій автомобільній компанії, Іващенко за кілька років піднявся щаблями бізнесової ієрархії до її керівництва. Вчорашній науковець став успішним менеджером.

«Я став пристойно заробляти, — згадує Юрій Миколайович, — та душа моя все одно тяжіла до зірок. І одного прекрасного дня — це був дев’яносто сьомий рік — я вирішив збудувати обсерваторію. Власну. У рідній Андрушівці».

Нова мрія стала реальністю за чотири роки. Купівля земельної ділянки в полі за селищем, створення проекту споруди (допоміг родич-архітектор), будівництво двоповерхового будинку — на все це пішло багато часу й ще більше власних коштів. «Найбільша проблема була — де взяти спеціальний купол і потужний телескоп, — розповідає Іващенко. — Я звернувся за допомогою до академіка Ярослава Яцківа — це астроном №1 в Україні. Річ у тім, що в Академії наук з 1989 року лежав не використовуваний восьмиметровий купол: планувалося спорудити там ще один телескоп, але економічна скрута початку 90-х років зруйнувала ці плани. Яцків дозволив мені використати цей купол, що з його боку було досить сміливим рішенням — адже це був перший випадок офіційної передачі державного наукового обладнання в руки приватним спеціалістам. Телескоп мені також передали з дозволу керівництва Академії наук — у держави не було коштів на його утримання».

12 квітня 2001 року, коли людство святкувало 40 років першого польоту в космос (а Юрій Іващенко — ще й власне 40-річчя), Андрушівська обсерваторія розпочала свою наукову роботу. Цей день Юрій Миколайович по праву вважає одним із найголовніших у своєму житті.

Здалеку обсерваторія скидається на ошатний сучасний двоповерховий будинок — високий паркан навколо території, приємні для ока архітектурні обриси. Ні дати ні взяти — будівля «нового українця»! Справжнє ж призначення цієї будівлі видає її «шапка»: великий напівсферичний купол на даху. Всі приміщення всередині будівлі мають функціональне завдання: спостережна лабораторія, бібліотека, кімната відпочинку, лекційний зал. Вузенькими гвинтовими сходами збираємося з Юрієм Миколайовичем нагору — у «святая святих» обсерваторії. Під куполом у центрі напівтемного залу — велетенський телескоп. «Діаметр дзеркала — 60 сантиметрів, — розповідає Іващенко, — телескоп може «бачити» зірки двадцятої зоряної величини. Говорячи простою мовою, це означає, що його потужність є в 270 мільйонів разів більша за людський зір».

Юрій Миколайович натискає важелі на пульті керування — й купол над нами починає повільно обертатися навколо своєї осі. Ще мить — і в куполі з’являється повздовжній широкий отвір — «вікно в небо» для телескопа. Наївне запитання автора цих рядків: «Куди дивитися, щоб побачити зірки?» — викликає у астронома ледь помітну посмішку: «Телескоп — не бінокль. Зображення з телескопу ми отримуємо прямо на комп’ютери, які розташовані поверхом нижче — в нашому «центрі керування польотами».

«Центром» виявляється великий та затишний кабінет. Диван, крісла, кілька столів з комп’ютерами. За однією з машин зосереджено працює молодий юнак. «Один з моїх співробітників, аспірант Національної академії наук Олег Геращенко, — пояснює господар. — У обсерваторії почергово працюють троє науковців — вони регулярно приїздять зі столиці. У нас є неписане правило — жодна зоряна ніч не повинна пропасти для науки, тож чергування тут цілодобове. Олег, приміром, займається дуже важливою темою: кометно-астероїдною небезпекою. Він встановлює параметри тих астероїдів, які наближаються до Землі на близьку відстань. Знаючи параметри, можна передбачити момент зіткнення астероїда з Землею, а значить — попередити людство про небезпеку».

Пан Юрій відвідує своє дітище кожні вихідні: знайомиться з даними досліджень, координує роботу науковців. А ще — відпочиває душею, займаючись улюбленою справою.

«За останні півтора року ми відкрили 25 космічних об’єктів, — з гордістю розповідає Іващенко. — Здебільшого це невеликі астероїди. Взагалі, відкрити об’єкт — не означає лише побачити його в небі. Відкриття — це досить довгий та кропіткий процес, що включає в себе кілька етапів: потрібно вивчити орбіту, параметри космічного тіла, вирахувати масу інших показників. Майже щодня ми через інтернет відправляємо спеціальні рапорти фахівцям Міжнародного центру малих планет, що розташований в американському Гарварді. Наша маленька обсерваторія в цьому центрі має власний код — А50. Перший відкритий нами астероїд (це було восени 2003 року) поки що має тимчасовий номер 2003 SA33. Він зараз стоїть «у черзі» на отримання постійного номера та назви. Ми як першовідкривачі маємо право дати йому назву».

Астроном-подвижник сповнений великих планів: «Хочу створити на базі обсерваторії своєрідний науково-туристичний комплекс — для всіх, хто цікавиться астрономією. Планую спорудити поруч з обсерваторією два павільйони — з оглядовими майданчиками та міні-готелем. На це піде кілька років. Проте вже зараз сюди часто приїздять любителі астрономії — і поодинці, і групами. А прийняти та поселити людей ніде».

Між іншим, місцева влада, знаючи про унікальний науковий об’єкт, за весь час нічим не допомогла обсерваторії. Щоправда, обіцяли зробити під’їзну дорогу — але далі обіцянок справа не пішла. Натомість тутешнє начальство полюбляє возити сюди поважних гостей — на екскурсії. Втім нещодавно Юрій Миколайович був змушений дещо обмежити потік подібних «екскурсантів» — надто багато серед них виявилося тих, кого цікавила не астрономія, а питання типу «А що ж там всередині, за парканом?». Подібні «туристи» Іващенка відверто дратують. Проте двері обсерваторії завжди відкриті для школярів, особливо — для місцевих, андрушівських, найдопитливіші з яких стали помічниками науковців, а деякі з дітей вибороли призові місця на міжнародних шкільних астрономічних олімпіадах. Іващенко навіть має грамоту з підмосковного «Зоряного містечка» — подяка за підготовку майбутніх астрономів.

Це може здатися парадоксальним, але пан Юрій, практично щодня спілкуючись з небом, не вірить у Бога. «Я називаю себе «войовничим атеїстом», — сміється власник обсерваторії. Проте його атеїзм досить органічно вбудовується у світоглядну позицію: «Мене не розуміють багато друзів і навіть родичів. Вони запитують: «Навіщо це тобі — витрачати шалені гроші «на зірки»?» Я пояснюю, що маю три причини. Перша — це потреба душі: я просто не можу не займатися улюбленою справою. По-друге, обсерваторія — це данина любові до моєї малої батьківщини: маленький райцентр Андрушівку тепер знають навіть у Америці! І зрештою, головне. Все у світі свого часу зникає. Колись зникну і я. А ця моя справа — залишиться. Банально звучить, але в цьому і є для мене сенс життя — продовжити існування у плодах своєї діяльності».

...Єдина в Україні приватна обсерваторія продовжує вишукувати невідомих космічних «мандрівників». Юрій Іващенко очікує на офіційне підтвердження з Гарварда про відкриті ним нові астероїди. Астроном навіть придумав ім’я «первістка» — Андрушівка.

Сергій Бовкун

Архів блогу