Андрушівка фото

ТОВ "Андрушівський маслосирзавод".

Адреса: Житомирська обл., м. Андрушівка, вул. Лисенка, 10
Телефон: (044) 490-72-01, 490-72-04, 490-72-05
Телефон: (04136) 2-27-81, 2-18-96
Факс: (04136) 2-18-96
Графік роботи: 8:00-17:00; Сб., Нд. - вих.
Спеціалізація: Переробка молока та виробництво молочної продукції (творог, масло "Золотава", масло "Попільнянське", молоко пастеризоване "Золотава", сир сичужний твердий "Пікантний", сир сичужний твердий "Охотничий", сир сичужний твердий "Гном", сухе молоко).

andrushivka-foto.pp.ua

Андрушівський маслосирзавод має тридцятирічну історію та славні традиції. Підприємство було створено в 1971 р. і протягом усієї своєї діяльності завжди було серед лідерів регіону, а за потужністю посідало друге місце.

90-ті роки були нелегкими для багатьох підприємств України. На заводі в цей час працювало 90 осіб і за добу перероблялося 20 тонн молока; виготовляли масло «Селянське», сир «Буковинський» та сухе молоко.

У 2000 р. колектив поповнився новими перспективними кадрами, які дали поштовх до нових звершень. Завод було реорганізовано в ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», відбулися внутрішньозаводські реорганізації.

Народна мудрість говорить «Хто працює, той і має». Саме з цим гаслом підприємство запрацювало на повну потужність і вийшло на якісно новий сучасний рівень. Головне – не зупинятися на досягнутому, а йти вперед, впроваджувати нові технології, нові ідеї.

Завод одним із перших розпочав виготовляти вершково-рослинне масло. Цей продукт вже десятки років випускається в Європі і має неабиякий попит. Вершково-рослинне масло Андрушівського маслосирзаводу за якістю не поступається європейському.

Сьогодні на підприємстві працюють 676 осіб, протягом доби завод переробляє 200 тонн молока, яке заготовляється в Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Рівненській та Житомирській областях. Відкрито понад 30 молочних пунктів, які обладнані холодильними установками (виробник - Франція).

Підприємство активно працює над розширенням асортиментної групи молочних продуктів. Нині на заводі виробляється 13 видів сиру твердого: «Голландський», «Дуплет», «Мраморний», «Гауда», «Едам», «Мисливський», «Знежирений», «Шахматний», «Гном», «Моноліт», «Пікантний», «Янтарний».

Споживачеві пропонуються нові види масла: «Попілянське» рослинно-вершкове, «Попілянське» вершково-рослинне, суміш рослинно-молочних жирів «Андрушівська».

Підприємство також виробляє сухе знежирене молоко і суху сироватку.

Для забезпечення визнання продукції заводу як в Україні, так і поза її межами були створені інформаційний та відділ дистрибуції. Працівники інформаційного відділу відстежують передові наукові розробки у галузі харчових технологій і технологічного устаткування з метою вдосконалення якості продукції та поліпшення умов праці.

Активно діє і розвивається дистрибуція підприємства, яка сьогодні охоплює такі міста, як Київ, Москва, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Луганськ, Миколаїв, Херсон, Баку та багато інших.

Підприємство – активний учасник різноманітних виставок-ярмарків. Результатом наполегливої праці дружньої команди заводу стали високі нагороди: 16 золотих, 2 срібні та 3 бронзові медалі; гран-прі отримав сир «Голландський». У 2003 р. підприємство здобуло високу нагороду – громадський знак якості «Вища проба» та міжнародну нагороду «Європейська якість» за випуск високоякісної, конкурентоспроможної продукції, яка відповідає міжнародним стандартам. У 2002-2003 рр. завод визнано «Кращим роботодавцем року» серед підприємств Житомирської області.

Підприємство активно займається благодійною діяльністю. У 2003 р. понад 130 тис. грн. спрямовано на розвиток м. Андрушівка та Андрушівського району, на допомогу знедоленим людям, інвалідам та людям похилого віку. Допомогу від заводу отримують 15 інвалідів.

Ефективне вирішення проблем зростаючого виробництва – результат злагодженої роботи працівників усіх ланок підприємства, які виготовляють продукцію, керуючись гаслом: «Зроблено з душею». Саме тому молочні продукти під ТМ «Золотава» мають заслужену довіру споживачів.


Матвієнко Оксана Юріївна
директор

У центрі села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області на знак вшанування пам’яті кількох сотень односельчан, які померли під час Голодомору в 1932-1933 роках, встановлений пам’ятний знак.

В Андрушівській районній державній адміністрації повідомили про те, що спорудження пам’ятного знака спонсорувало Житомирське крайове козацьке товариство "Поліська січ", повідомляє Кореспондент.net.

Мармуровий хрест та постамент виготовив коростишівський підприємець Георгій Зінчук.

Голова Житомирської обласної державної адміністрації Юрій Андрійчук, оцінюючи значення події, зазначив, що встановлення таких пам’ятників є не лише вшановуванням пам’яті жертв голодомору, але і застереженням для майбутніх поколінь, які не повинні допустити повторення такої трагедії.

Пам’ятний знак освятив настоятель Свято-Дмитровского храму ієрей Олександр.

Український Голодомор 1932-1933 років визнано злочином проти людяності. У 1988 році комісія конгресу США, а також міжнародна комісія визнали Голодомор актом геноциду.

Голод був наслідком не тільки примусового знищення хлібозаготівель у той період, але повного вилучення продовольства у всіх регіонах СРСР, населення яких на 2/3 і більше складали українці. Терор голодом, депортації, масові репресії індивідуального характеру були спрямовані у відношенні України як національної республіки.

За даними істориків, у 1932-33 роках жертвами голоду, який виник внаслідок адміністративних заходів московської влади, в Україні, за різними оцінками, стали від 7 до 10 млн. людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна не дорахувалася від 10 до 25% свого населення, утрачаючи його по 25 тисяч осіб за день, по тисячі - за годину, по 17 - щохвилини.

Учені дійшли до висновку, що тривалість життя українців у 1933 році в чоловіків становила 7,3 роки, а в жінок - 10,9 року. Наслідки 1930-х років, на думку експертів, Україна відчуває донині.

Як стверджують фахівці, якби Україна не пережила Голодомори, її населення на сьогодні було б вдвічі більше - до 100 млн чоловік.

Офіційно День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій в Україні відзначається щорічно в четверту суботу листопаду.

Злодій "бомбив" магазини побутової техніки та установи, де стояли комп’ютери. Не пропускав і приватних помешкань.

За півтора роки місцеві мешканці втратили власності на 60 тисяч гривень.

Півтора роки правоохоронці намагалися упіймати серійного крадія у Андрушівці. Спеціалізувався він на побутовій та комп’ютерній техніці. Страждали від візитів злодія магазини, навчальні заклади та приватні садиби.

Ілона Кубкова, заступник директора Андрусівського професійного ліцею: "В січні 2006-го року в Андрусівському ліцеї була скоєна крадіжка комп’ютера. Так як ми готуємо за спеціальністю – оператор комп’ютерного набору і конторський службовець, нам дуже необхідна база комп’ютерна. Але сталася прикра необхідність. Ми звернулися до працівників міліції районної за допомогою".

Не чинила великої перешкоди для крадія й сигналізація у магазинах побутової техніки. Якщо він не міг її вимкнути, просто вичікував зручної нагоди.

Віктор Бабич, власник магазину побутової техніки: "Справа в тому, що того дня ми робили ремонт. Перекривали дах в магазині, асфальтували. І кілька днів була сигналізація відключена. Мабуть, зловмисники знали це, нібито вони місцеві. Вони знали, що сигналізація відключена, і виламали решітку, вирізали решітку. Там достатньо були грубі грати. Мабуть, дуже потужними кусачками. Залізли і винесли мобільні телефони деякі".

Деякі з підприємців потерпали від візитів крадія по кілька разів.

Віктор Сірий, продавець магазину побутової техніки: "12 липня 2005-го року була скоєна крадіжка в нашому магазині. Коли я зайшов в середину, то був сквозняк сильний, були пусті вітрини, були винесені відеокасети, магнітофони, кухонний комбайн було вкрадено і декілька пилососів на загальну суму близько 8 тисяч. Через год так же само виломали решітку і стікло вибито, на магазині побито. І винесено ще на більшу суму - близько 12 тис. В тому числі і музикальний центр, і відеоплеєри і домашні кінотеатри".

Через деякий час правоохоронці вийшли на місцевого мешканця. Вирішили перевірити. Коли завітали до нього додому, то всі сумніви про його причетність до крадіжок відпали остаточно.

Сергій Тушак, в.о. заступника начальника Андрушівського РВ міліції: "В ході проведення обшуку в його помешканні було вилучено ряд речей, які належать до магазинів, з яких було скоєно крадіжки. Загалом непрацюючий громадянин підозрюється у скоєнні 6-ти крадіжок на території Андрушівки на загальну суму більше 60 тисяч. На даний час порушена кримінальна справа, проводиться слідство".

У своєму ремеслі чолов’яга використовував потужні промислові лещата і фізичну силу.

Затриманий раніше вже мав негаразди із законом. Був засуджений за квартирні крадіжки. Цього разу йому загрожує 5 років ув’язнення.

Сергій Кацан, Алла Ващенко
НТН

27 вересня у м.Андрушівка відбулися урочистості з нагоди Дня працівників освіти, участь в яких взяли: начальник управління освіти і науки облдержадміністрації О.Пастовенський, керівництво району, громадськість. Кращих освітян нагороджено грамотами та цінними подарунками. Відбувся святковий концерт.

andrushevka.fo.ru

27 вересня в м. Андрушівка відбулася сесія райради. Заслухано питання: про хід виконання районної програми ”П’ятиріччя освіти Андрушівщини” та стан медичного обслуговування сільського населення. Затверджено районні програми: ”Розвиток архівної справи” і ”Підтримка районних дільничних інспекторів міліції”. Участь у роботі сесії взяли: начальник управління освіти і науки облдержадміністрації, депутат райради О.Пастовенський та голова РДА К.Курсон. За результатами роботи сесії прийнято відповідні рішення.

andrushivka.fo.ru

200 тысяч сельских жителей стоят на учете на бирже труда. На самом же деле безработных гораздо больше, признают в Государственной службе занятости.

Парадокс нашего времени - жители села без работы, а поле бурьяном заросло. Землю обрабатывать невыгодно, объясняют крестьяне. Во многих агрохозяйствах зарплата примерно такая же, как пособие по безработице.

В Гордышовском колхозе когда-то работало пол-села. Только доярок было 20. Сегодня счет идет на единицы.

Частное предприятие имени Шевченко со дня на день могут объявить банкротом. И таких в районе большинство. Из 16 только три работают, что называется, на зависть соседям. Хозяин агрофирмы винит государство, которое отвернулось от и села и бывших колхозников. Дескать, обленились.

В районном Центре занятости другая информация. Не на 60 вакансий, говорят, директор дал заявку, а на три. Зарплату предлагал 400 гривен. Да и то - виртуальных.

В центр занятости крестьяне тоже идут не очень охотно. Даже за пособием по безработице.

Не пошел Виктор и на открытие новой биржи труда. Оборудованной по последнему слову техники. Зато съехалось в Андрушевку столичное начальство. Открытию еще одного Центра руководитель Государственной службы занятости, конечно, рад. Но особых иллюзий по поводу трудоустройства селян не питает.

Пока сельским жителям предлагают устроиться в ближайшем райцентре. Вакансий хватает. В основном, разнорабочие, зарплата - минимальная. Желающих немного.

Валерия Семенюк

8 вересня у м. Андрушівка, на Житомирщині, в рамках розширеної наради державної служби зайнятості «Про підсумки роботи державної служби зайнятості за січень–липень 2006 року та шляхи реалізації стратегічних завдань у 2006 році», відбулося урочисте відкриття Андрушівського районного центру зайнятості.

В заходах взяли участь: голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Іван Бондарчук; голова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, заступник Міністра праці та соціальної політики України Наталія Іванова; директор Державного центру зайнятості - керівник виконавчої дирекції Фонду Володимир Галицький; заступник голови Житомирської облдержадміністрації Володимир Руликівський; директор Житомирського обласного центру зайнятості Ігор Іщенко.

– Відкриття нового приміщення районного центру зайнятості – важлива подія для населення Андрушівського району. Досі 15 спеціалістів центру здійснювали прийом відвідувачів у невеличкому одноповерховому приміщенні, зведеному ще 1964 року.

Новий переобладнаний центр зайнятості сприятиме підвищенню якості надання соціальних послуг клієнтам служби зайнятості та ефективності її роботи, зменшить напруженість на ринку праці району, - зазначила у вітальному слові заступник Міністра праці та соціальної політики України Наталія Іванова.

У новому приміщенні робочі місця фахівців центру розташовані відповідно до вимог Єдиної технології обслуговування незайнятого населення. Відвідувачі, зокрема, мають можливість самостійно працювати з різноманітною інформацією з метою свого подальшого працевлаштування, використовуючи весь банк наявних вакансій, а також інформацію про підприємства, на яких може бути використана їхня праця. Роботодавці мають можливість підбору працівників на замовлення, здійснення їх професійного навчання та підвищення кваліфікації, у т.ч. безпосередньо на робочому місці, проведення співбесіди з претендентами на роботу, зокрема, й у приміщенні центру зайнятості. Передбачено також дитячу кімнату, де можна залишити малюків, поки їхні батьки будуть зайняті пошуками роботи.

Нині державна служба зайнятості – єдина в українському суспільстві державна установа, яка на засадах соціального страхування надає на безоплатній основі широкий спектр послуг як громадянам, що звертаються у пошуках роботи, так і роботодавцям щодо забезпечення їх робочою силою.

Реалізація активної політики на ринку праці, сучасні методи інформування населення про попит і пропозицію робочої сили та реальні інвестиції в людський капітал дозволили суттєво скоротити реальне безробіття, збільшити обсяг та рівень зайнятості серед економічно активного населення.

За даними Держкомстату, ситуація на ринку праці України у І кварталі 2006 року характеризується збільшенням порівняно з відповідним періодом минулого року на 405,8 тис. осіб обсягів зайнятості населення віком 15-70 років (до 20,4 млн. осіб) та рівня зайнятості з 55,9% у І кварталі 2005 року до 57,1% у І кварталі 2006 року загальної чисельності осіб економічно активного віку. У міській місцевості рівень зайнятості збільшився за рік лише на 0,4% (з 55,7% до 56,1%), у сільській місцевості він зріс на 3,3% (з 56,2% у І кварталі 2005 року до 59,5% у І кварталі 2006 року).

Кількість безробітних, визначених за методологією МОП, у віці 15–70 років у цілому по країні у І кварталі 2006 року, порівняно з показником у І кварталі 2005 року, скоротилася на 167,6 тис. осіб та становила 1,7 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,3 млн. осіб), решту – сільські жителі (462,4 тис. осіб). Зменшення кількості безробітних селян, призвело до зростання обсягів зайнятості населення у сільській місцевості (для вікової групи 15–70 років – на 307,1 тис. осіб, або на 5%; працездатного віку – на 166,8 тис. осіб або на 3,1%).

Збільшення економічної активності населення у сільській місцевості (на 272,6 тис. осіб або на 4,1%) відбулося за рахунок зростання кількості економічно активних селян як працездатного (на 136 тис. осіб), так і пенсійного віку (на 136,6 тис. осіб). Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у цілому по країні у І кварталі 2006 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, знизився на 0,8 відсоткового пункту та становив 7,9% економічно активного населення зазначеного віку. Серед населення працездатного віку він знизився також на 0,8 відсоткового пункту та становив 8,5% економічно активного населення цієї вікової групи. Зазначений показник був вищим серед міського населення (8,9%) порівняно з сільським (7,7%).

Дві третини реальних безробітних під час пошуку роботи скористалися послугами державної служби зайнятості. Серед сільських мешканців – майже кожний реальний безробітний. У І півріччі 2006 року комплекс різноманітних послуг та матеріальне забезпечення в державній службі зайнятості отримали 1,8 млн. незайнятих громадян, з них 1,4 млн. осіб мали статус безробітного.Майже половина безробітних (697,8 тис. осіб) – мешканці сільської місцевості. За станом на початок липня 2006 року в базі даних державної служби зайнятості було 26,2 тис. вакансій для працівників сільського господарства, на одне робоче місце претендувало 7 незайнятих громадян. Водночас практично в усіх регіонах у сільській місцевості не вистачає вчителів, лікарів, медичних сестер.

Для задоволення потреби в кадрах у сфері надання послуг на селі, розвитку підприємницької ініціативи та орієнтування безробітних громадян на самостійну зайнятість державною службою зайнятості проводиться їх навчання за професіями, які дозволяють відкрити власну справу. Безробітним одноразово виплачується (за їх бажанням) допомога по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю. Основними напрямами організації підприємницької діяльності безробітними на селі є фермерство, птахівництво, тепличне господарство, торгівля, пошив одягу, автосервіс, транспортні послуги.

Для організації безробітними підприємницької діяльності у І півріччі нинішнього року було виплачено одноразову допомогу по безробіттю 4,4 тис. селян, які залишилися без роботи.

Чисельність працевлаштованих службою зайнятості безробітних сільських мешканців за 6 місяців нинішнього року склала 155,5 тис. осіб та порівняно з відповідним періодом минулого року зросла на 15,6%.

З надання дотації роботодавцю у сільській місцевості працевлаштовано 24,4 тис. осіб. Стримуючим фактором розвитку підприємництва на селі є низький професійно-кваліфікаційний рівень переважної більшості селян, потенційна неготовність їх до самостійної діяльності. Частина селян, які бажають започаткувати власну справу, не має первинного капіталу, банківські кредити є практично недоступними.

Станом на 1 липня нинішнього року на обліку в центрах зайнятості перебувало 373,7 тис. безробітних, які проживають у сільській місцевості, з них 181,9 тис. безробітних – власники земельних та майнових паїв.

Вирішенню проблем зайнятості мешканців села сприятиме прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення», яким передбачено визначення належності до зайнятого населення громадян-власників (користувачів) земельних ділянок, які здійснюють на цих ділянках господарську діяльність.

Довідково:

Протягом січня-липня 2006 року послугами державної служби зайнятості скористалися 1 млн. 893,5 тис. незайнятих громадян. Чисельність незайнятих громадян, охоплених активними заходами сприяння зайнятості населення, становила 1 млн. 55,6 тис. Рівень охоплення незайнятих громадян активними заходами сприяння зайнятості збільшився до 55,7% проти 52,0% у відповідному періоді минулого року. Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості, становила 646,5 тис. осіб, у тому числі 24,3 тис. безробітних були працевлаштовані шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а також 17,3 тис. безробітних отримали одноразово виплату допомоги по безробіттю та організували власну справу. Рівень працевлаштування незайнятих громадян збільшився до 34,1% проти 31,9% у січні-липні 2005 року.

Чисельність громадян, які проходили професійне навчання, становила 126,9 тис. осіб; 282,2 тис. осіб брали участь у громадських роботах.

Герби окремих українських земель вивчали українські, польські і російські дослідники, тому що вивчення давнього минулого наших населених пунктів ускладнюється тим, що склад земель України, їхній адміністративно-територіальний поділ час від часу зазнавали великих змін. Особливі обставини багатовікової історії Київської губернії (воєводства) , яка лежала на порубіжжі багатьох державних утворень різних народів і перебувала свого часу в складі Золотої Орди, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії, привели в геральдичну традицію нашого краю ще й політичний елемент. Перші територіальні герби на українських землях виникли на основі кязівських знаків, вживаних на корогвах, під якими княжі дружини ходили у воєнні походи. В 1239-41 роках нашу територію захопила Золота Орда, але великий князь Ольгерд, скориставшись ослабленням Орди, у 60-х роках ХІV ст. підпорядкував собі Поділля, Київщину, Переяславщину. В 1471 році Київське князівство в складі Литви було перетворене на воєводство, а після Люблінської унії (1569р) ввійшло до складу Польщі. У ХVІІІ ст. настав занепад міст і значне обмеження міського самоврядування. Це призвело до упадку Речі Посполитої. Після першого поділу Речі Посполитої ця проблема примусила владу прислухатися до вимог представників міст. Реформаційний закон «Про вільні королівські міста в Речі Посполитій» , було прийнято так званим «чотирилітнім» сеймом у Варшаві 18 квітня 1791 року. Цим законом передбачалося надання всім королівським містам статусу «вільних міст», територія в межах цих поселень ставала власністю міщан, вони отримували змогу висилати депутатів на сейм з правом голосу та ряд інших прав. Міські права призначалися не тільки містам, що зберегли самоврядування, але й тим, що втратили свої привілеї, а також поширювалися на новоосаджені міста та на приватні. Після прийняття законів про міста, розпочалося активне підтвердження та надання королівських привілеїв. Крім затвердження самоврядування на Магдебурзькому праві, дозволялись ярмаркові торги та інші пільги. Обов’язковою нормою всіх міст стає надання герба, кольоровий малюнок якого фіксувався в грамоті. Копії усіх документів з аналогічними малюнками заносилися в записні книги. За період 1791-1792 р. р. такі королівські привілеї одержали 99 міст. Пошукові роботи вчених, проведені у фондах Головного архіву давніх актів у Варшаві, виявили необхідні документи двох записових книг. До них внесено копії привілеїв, встановлених у Варшаві від 4 листопада 1791 року за 16 червня 1792 для 25 міст (в т. ч. 22-х українських). Серед «дипломованих» тоді містечок було й два, що сьогодні перебувають у складі Житомирської області. Це королівські містечка Київського воєводства Романів та Нехвороща. Доля обох поселень досить подібна. Вважається, що вони існували ще у ХІІІ-ХІУ століттях, але були знищені після ворожих нападів. У ХУІ ст. пустища знову заселяються і вже на початку ХУІІ ст. фігурують як містечка з невеликими оборонними замками. На кінець ХУІІІ ст. і Романів (Романівка Попільнянського району), і Нехвороща ще залишалися королівськими містечками, тому й підтримали підтверджувальні привілеї, які мали сприяти їх подальшому зростанню та розвитку. В обох привілеях зазначено і герби. Для Нехвороща привілей встановлений 17 лютого 1792 року. В книзі «Диплому» подано опис та малюнок герба. Це кольоровий малюнок круглої форми: у синьому полі осідланий коричневий кінь і коричневе дерево, по небу пливуть білі хмарки, внизу зелена трава. Характерно, що переважна більшість привілеїв 1791-1792 років виставлена містам, розташованим вздовж тодішнього російсько-польського кордону та на прилеглих землях, це була, по суті, фіксація кордону. А централізоване надання гербів мало відігравати роль прояву «особистої ласки» та зовнішнього утвердження свого впливу на прикордонні землі. Але вже в 1793 році відбувся другий поділ Польщі, а в 1795 році - третій, внаслідок чого Правобережну Україну захопила Російська імперія, а «світопривілейовані» почали управлятися за іншими законами: передбачено було злам одного адміністративного устрою й запровадження іншого, відповідно «законам, згідно з якими Всеросійська імперія управляється». Це був складний шлях, тому часом потрібно було вдаватися до репресивних заходів. У річищі таких політичних подій і відбулося перезатвердження давніх і створення нових гербів міст Київщини. По-різному склалася доля гербів 1791-1792 років. Одні були перезатверджені або видозмінені російськими властями, а в конкретному випадку з Романовим та Нехворощею - зовсім втратили своє значення, оскільки містечка не набули відповідного адміністратського статусу і занепали, перетворились на звичайні села. Надання гербів містам 1791-1792 років становить собою хоч і короткотривалий, але окремий стан в еволюції української міської геральдики. Незважаючи на окремі недоліки, більшість знаків з привілеїв 1791-1792 р. р. може і сьогодні функціонувати як місцеві герби. З відновленням української державності та розвитком системи місцевого самоврядування проблема міської геральдики поступово перетворюється на юридачну необхідність, вона викликає все більший інтерес в українському суспільстві. Актуальність питання про символіку населення нашої держави значно зросла із розглядом та прийняттям Верховною Радою України Закону «Про місцеве самоврядування», окремою статтею якого передбачається використання місцевих гербів. Причому не тільки для міських населених пунктів, але й для сіл. Очевидно й для теперішніх сіл Романівки та Нехворощі слід зберегти історичні символи, привівши їх до сучасних геральдичних вимог.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Село Лебединці, від дня свого заснування, тепер стоїть на третьому місці. Перше населення було біля хутора. Там була долина, яка називалася "Криничка". Від цього хутора, попід вчорайшанським лісом, йшла дорога на Паволоч і називалася вона Бердичівським шляхом (в народі "Чумацьким Шляхом"). А біля цього шляху було озеро, яке називалось "безодня".

Струмок, біля якого розмістилося теперішнє населення починається на лебединських полях з болота, яке називалося "Святим озером". Біля цього озера одне з урочищ, на схід від села, називається "Церковним", або по народному "хрести".

На це поле перемістилися люди, які залишилися живими після знищення татарами першого поселення, яке називали "хуторище". В урочищі "церковище" знаходяться кам'яні хрести, закопані в землю, щоб не заважали обробітку землі. Однтм з яких, із слов'янським написом 1666 року, залишився на поверхні землі до 1941 року. За легендою, давнє село і церква теж були спалені татарами, а люди розігнані, побиті або забрані в полон. Це село називалося "Хрести".

Вверх від нього, до Бровок, є поле, що називається "могили". За легендою на цьому полі був великий бій і є старі могили.

Третє село, була ферма Городецького пана. На цій фермі було поселено 5 сімей кріпаків. Жили вони в п'яти хатах, біля великого ставка. За легендою ці сім'ї пан виграв в карти у свого знайомого із Лебедина, що на Сумщині. Ще одна легенда оповідає, що в ставках, біля панського будинку, були красиві чорні лебеді, яких розводили і доглядали кріпаки.

Село розташоване на берегах річки Нетечі. В 1741 р. в Лебединцях було 40 дворів, а в 1863 році було 974 жителів. Землі мав панський маєток 2662 десятини. У XVIII столітті село належало до обширних володінь пана Любомирського, а на початку XIX столітті пану Олещинському.

Церква Свято-Богословська, дерев'яна. Вона згадується у візиті за 1741 р. та 1746 р. Побудована в 1736 році. Стояла вона неподалік церкви, яка була побудована в 1787 році, і стояла до середини XIX століття. Теж була дерев'яна. Згоріла 31 липня 1856 року. На цьому місці була закладена кам'яна церква. Вона була відкрита 7 жовтня 1861 року.

Село Лебединці розташоване за 14 км, на південний схід, від районного центру та за 9 км від залізничної станції "Бровки".

В 1972 році в селі було нараховано 441 двір, де проживало 1350 чоловік. Перші писемні згадки про село відносяться до 1683 року.

Під час Великої Вітчизняної війни комсомольцями села була створена підпільна організація, яка згодом стала диверсійною групою загону ім.Чапаєва. В одній з операцій загинули комсомольці: Ю.А. Шлапак, В.І. Гагич, І.С. Гагич та А.Т. Перець.

У лебединецькому лісі збереглася партизанська землянка того часу. Після війни, біля неї встановлено пам'ятний знак.

Уродженцями села є заслужений художник РРФСР В.С. Рогаль, заслужена артистка УРСР О.П. Павловські, кандидат сільськогосподарських наук Є.П. Шут, А.А. Зелінський, А.В. Кошмак.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

В той час люди селилися по берегах річок, адже кругом були ліси, і річка для них була як доро­га, по якій проходило спілкування з іншими поселеннями чи племе­нами. Старосілля відносилося до Ко-тельнянської волості Житомирсь­кого повіту. Це село згадується в акті від 20-25 січня 1683 року в списку "пустих сіл", які належали містечкам Паволочі і Котельні. Була в селі церква Святого Ар­хистратига Михаїла, побудована в 1764 році на місці двох церков, які раніше згоріли, дерев'яна. В 1863 році тут проживало 956 жителів в 117 дворах. Розташо­вувалось село Старосілля в тих роках в одній верстві від Нової Котельні. Радянська влада в селі встано­вилась в січні 1918 року. Були створені сільревкоми і комнезам. Але соціалістичним перетворен­ням перешкодила громадянська війна. Остаточно радянська влада була встановлена в селі в червні 1920 року. Почалась колективіза­ція, яка проходила в гострій боро­тьбі незаможних, селян і куркулів. Було розкуркулення і висилки в північні райони країни цілих сімей. Але вже в 1930 році в с. Старосіл­ля був організований колгосп "Че­рвоний Жовтень", в склад якого входило 280 селянських госпо­дарств, а членів колгоспу було 510 чоловік, Землі колгосп мав 1515 га, в т.ч. орної землі 1368 га, сіно­косів - 93 га, інших угідь - 57 га. Першим головою колгоспу в пі­слявоєнний період був обраний Черняк Віктор Михайлович. Пережили люди в селі і голодо­мор 1932-1933 років, були і реп­ресії 1937-1938 років. Під час Вітчизняної війни окупа­нти насильно вивезли до Німеччи­ни на каторжні роботи 64 чолові­ки, в т.ч. 50 дівчат і 14 юнаків. Се­ред них: Музичук Ніна Андріївна, Войтко Ганна Микарівна, Іванченко Настя Йосипівна, Ткачук Ніна Хомівна, Бондар Ніна Трифонівна, Шелест Ганна Антонівна, За-їць Люба Григорівна, Хоменко Володимир Олексійович, Коваль­чук Антоніна Прокопівна, Канарська Павла та інші. Звільнене село від окупантів було 29 грудня 1943 року. Важкою була весна 1944 року. В колгоспі не вистачало тяглової сили, реманенту. Роботи в основ­ному виконували жінки та підлітки, використовували для польових ро­біт своїх корів. Поступово життя в селі відроджу­валось. Повернулися з фронту чо­ловіки і включились в роботу. Великих збитків нанесли окупан­ти селу і господарству, що виража­ється в таких сумах (в цінах 1944 року): - колгоспу нанесено збитків на суму 15825586 крб.; - селу - 3129339 крб. В 1959 році колгосп "Червоний Жовтень" села Старосілля і кол­госп "Більшовик" села Стара Ко­тельня об'єдналися під загаль­ною назвою "Більшовик". Надалі село Старосілля розви­валося в складі цього колгоспу, В 2001 році в селі проживало 407 жителів, в т.ч. 176 чоловіків і 231 жінка.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Це старовинне селище. Про нього людська пам’ять зберігає багато цікавих легенд. Зокрема і про назву населеного пункту. Найбільш правдоподібна легенда, на мою думку така:

"На території Червоного колись відбувалися великі ярмарки раз в місяць, а також базари (2 рази в місяць). А продавали - червоні тканини. В ярмаркові і базарні дні вся площа розцвітала, мов макове поле. З’їзжджалися на ярмарку купці з далеких міст.

Одного разу на ярмарок вперше приїхав великий знаменитий купець. Коли він наблизився до площі, зупинився вражений: сонце вигравало на червоних оксамитах, шовках, інших тканинах.
- Ого, яке червоне! Вигукнув голосно знаменитий гість.

З того часу селище почали називати "Червоним".

Селище Червоне розташоване на річці Пустоха (притока Гуйви), за 15 км на південний захід від районного центру та за 19 км від залізничної станції Чорнорудка. До 1923 року селище входило до складу Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії.

Побудована церква в ім’я святого і чудотворного Миколая в 1877 році на кошти прихожан і поміщика Федора Терещенка та казни. Кам’яна, п’ятиголова, а попередня Кресто-Воздвиженська церква розібрана в 1877 році і перенесена в 1880 році на кладовище. До цього приходу приписана церква в ім’я Воздвиження чинного і животворящого Христа Господнього, яка знаходиться на місцевому кладовищі, зведена в 1884 році на кошти прихожан і Терещенка.

В 40-х роках XIX століття в містечку поміщиком був граф Грохольський. Після російсько-турецької війни Терещенко купив маєтки графа Грохольського.

В повітовому містечку Червоне, маючи кошти і можливості, Федір Федорович Терещенко, власник маєтку, почав весною 1909 році будувати власну аеропланну майстерню. Потрібно відзначити, що на той час Ф.Ф. Терещенко був дуже багатий. За заповітом він отримав 1/3 частину майна спадкоємців Федора Артемовича Терещенка. Йому належало майже 19 тисяч десятин землі, і 15 маєтків. За даними головної контори Ф.Ф. Терещенка його дійсний капітал становив 8.623.784 карбованців.

Аеропланна майстерня знаходилась у маєтку Червоне Житомирського повіту Волинської губернії. Недалеко від неї був і аеродром, який теж був побудований на власні кошти Федора Федоровича, і являв собою зарослу травою земельну ділянку площею 41 га.

У 1910-1915 роках Терещенко вклав безпосередньо у майстерню майже 150 тис. крб і за 720 тис. крб побудував у маєтку будинок та інші будівлі, де жили службовці, конструктори і авіатори.

В 1913 році в майстерні працювало 25 чоловік - 18 робітників і 7 службовців. Зарплата робітників становила 5 тисяч 942 крб 79 коп, а службовців - 16 тис. 519 крб.

Перший літальний аппарат у Ф.Терещенка з’явився у травні 1909 році і був виписаний із Франції. Потім Федір Терещенко вирішив побудувати аероплан своєї власної системи. До 25 грудня 1909 року був готовий літак Терещенка по типу монопланів Л.Блеріо. Після цього Ф. Терещенко в 21 рік поїхав до Франції вчитись авіаторській справі у Л.Блеріо, і 2 серпня 1910 року він склав іспит на звання пілота-авіатора. Так у м.Києві з’явився перший дипломований пілот. У 1910 році Терещенко створив пристрій для з’єднання деревяних частин аероплану. Цей прилад був запатентований на ім’я Ф.Ф. Терещенка, так з’явилася нова модель "Терещенок-2".

У серпні 1913 року Терещенко демонстрував свій "Терещенко-3", а наступної весни побудував нову модель - моноплан з м’якими крилами і сорокасильним двигуном.

Його п’ята модель важила лише 330 кг і мала довжину фюзеляжу 7,1 м при розмаху крил 10 м і мала нести вантаж вагою 150 кг, піднімаючи на висоту до 2 тисяч метрів. Перевага моделі полягала в тому, що була ситема самозапуску, що дозволяла підніматись авіатору у повітря без сторонньої допомоги.

З 1913 року Терещенко починає будувати аероплани на замовлення військового міністерства. Було виконано замовлень на суму 792.633 крб.

Наприкінці серпня 1915 року устаткування майстерні було відправлено до Москви. Майстерня виготовляла не тільки аероплани, а й також кулеметні установки, бомбомети й інше устаткування.

В 1916 році Терещенко продав усе евакуйоване з Червоного майно акціонерному товариству "Дукс", яке представляло в Росії фірму А. Фармана.

Восени 1916 року з’явилася модель зовсім нової конструкції "Терещенко-7", виготовлена у майстерні Київського політехнічного інституту під технічним керівництвом В.П. Григор’єва. Ця машина надійшла на озброєння. Це був останній аероплан для двох осіб, який розвивав швидкість до 150 км на годину. Це була найбільш досконала модель аероплана і остання машина Ф.Ф. Терещенка.

У Терещенка по контракту працювала льотчиком випробовувачем Любов Олександрівна Галанчикова.

Після Жовтневої революції Терещенко виїхав за кордон. І як знати, можливо, тут, на Україні конструкторський талант Ф.Ф. Терещенка розвинувся б до висоти великих конструкторів СРСР, таких, як Туполєв, Яковлев, Мікоян, Корольов та інших.

Уродженцем села є В.П. Цимбаліст - заслужений артист УРСР, В.Ф. Шинкарук - заслужений діяч культури, Б.Ф. Бородій - артист драмтеатру. В Червоному живе поетеса Л.І. Дюсенбаєва.

На знімку: Ф.Ф. Терещенко.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Поблизу с. Зарубинці був хутір Гандзів. У 1928 р. в ньому було 6 жителів, 2 двори, зараз його немає. Жителі перейшли жити в с. Зарубинці, а хутір під час колективізації зруйнували.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Одвічна турбота селянина - вчасно і добре обробити землю, а вона, така неоднакова скрізь, потребує уваги, розуму, спостережливості.

Обираючи місце для поселення, люди уважно придивлялися до цієї місцевості, визначали, який там ґрунт, чи добре захищене від негоди і лихих людей місце, чи легко її, цю землю, обробляти. Це все відбилося в назві села Степок.

Перші поселенці знайшли між лісами велику долину, на якій не було багато дерев і чагарників, ця земля була зручна для обробітку. Нагадувала степ. Але через те, що ця долина була невеликих розмірів, то поселенці назвали її "степок". Пізніше ця назва поширилась і на поселення, яке тут з'явилося.

Перші писемні згадки про село відносяться до 1741 року, хоч виникло воно раніше.

В середині XIX століття село поділялося на кутки, які називалися: Рокитенці, Голишівка, Норіни, Городище, Турчин-шпиль. Проживало у 1863 році в селі 916 чоловік, з них - 850 українців, 55 поляків і 11 євреїв. Належало село до володінь Владислава Грушецького.

Церква тут Різдва-Богородична, дерев'яна. Мала 38 десятин землі. Побудована була на місці більш старої у 1847 році на кошти поміщика Діонісія Ячевського, якому належало село Степок в ті часи.

Воно розташоване за 18 км на північний схід від районного центру м. Андрушівки на та 2,5 км від залізничної станції. Чисельність населення через 100 років майже не змінилася, а в 1973 році складала 1128 чоловік, вони проживали в 356 дворах.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Але пішла чутка, що здалеку на руську землю котяться татарські вози з грізними воїнами, які вбивають людей, знищують їх оселі, сіють за собою лихо. Зненацька налетіли вороги на село. Курявою вкрилась «Широка долина». Хоч завойовників було небагато, але вони були жорстокі і зголоднілі. Як сарана вони накинулись на бідняцькі пожитки. В одній хатині в кінці села жило семеро братів. Були вони вродливі і мали щиру вдачу. Всі вони стали на захист свого села. Мов казкові богатирі хоробро билися вони з татарами, себе не жаліючи. Та так і полягли в нерівному бою за рідну землю. Найменший брат Іванко вибравсь на високий явір, щоб бути вище від своїх ворогів. Скільки не намагалися татари знищити його, та все падали, скошені стрілами Іванковими. Тоді вороги додумались зрізати дерево. Впав додолу явір з хоробрим юнаком. І вороги його розіп’яли. На місці спаленого поселення виросло нове. Люди назвали його Іванковим, щоб пам’ять про хороброго юнака жила вічно. Іванків - село Андрушівського району. до 1923 року воно входило до складу Котельнянської волості Житомирського повіту. Розташоване на березі річки Гуйви за 25 км на північний захід від районного центру та за 7 км від залізничної станції Града. Перші писемні відомості про нього відносяться до 1501 року. У ХУІІІ ст. належало поміщикам Фортунату Михайловському та Мар’яні Моржковській. З 1800 року перейшло до родини Обуховських. На початку 80-х років ХІХ ст. маєток було продано окремими частинами: Лідії Орловській (2184 десятини) та Миколі Терещенку (577 десятин). У 1891 р. Лідія Орловська передала свою частину маєтку дітям: інженеру-технологу Аркадію Орловському та Ганні Вірській. У 1893 році, внаслідок розподільного акту, маєток повністю перейшов до Аркадія Орловського, а в 1894 році був проданий ним дружині колезького асесора Марії Нератовій. З 1899 року належав дворянці Ганні Тарасевич (уродженій графині Стебнок-Фермор), дружині відомого лікаря, академіка Льва Тарасевича. В Іванкові діяв цукровий завод, побудований Терещенком, з щорічним виробництвом цукру 385 тисяч пудів. На заводі працювало 495 робітників. Завод знаходився на території будинку-інтернату для престарілих. До заводу було прокладено шосейну дорогу від траси, яка збереглася до наших днів. Діяли церкви: Троїцька - дерев’яна, збудована у 1843 році на кошти поміщика Обухівського; Різдва Богородиці - дерев’яна, збудована у 1747 році на місці більш давньої споруди, приписана була до Троїцької парафії; католицька - каплиця. Зараз діє в селі кам’яна церква, а з дерев’яної побудували клуб після Жовтневої революції. У 1783 році в селі проживало 721 чоловік в 124 дворах; в 1899 році - 1865 жителів проживало в 303 дворах; в 1941 році було 1725 жителів, які мешкали в 418 дворах. З історичних джерел відомо, що поблизу Іванкова були урочища: Бойкова, Борочок, Босий Брідок, Брамина, Вигода, Гадки, Гниле Болото, Главіна, Жукова, Гнилища, Домковського, Нінькова, Корчі, Корчмище, Кринички, Лука, Мала Бездня, Марунчикова, Мерзляк, Некрашена, Очеретянка, Павлинівка, Погорілова, Собкеева, Сорочацька, Якубохнава. Уродженцем села є Герой Радянського Союзу Василь Максимович Мельник.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Кажуть, що на землях, де нині розташоване село, жив заможний селянин Заруба. Він був добрим господарем і допомагав односельчанам. Після його смерті село почали називати Зарубинці. 2. Розповідають, що це діялось ще дуже давно, коли люди жили ще племенами. У дрімучих лісах поселились сміливі, волелюбні люди. Серед них був веселий, вмілий і вродливий юнак-мисливець, якого поважала вся громада. Кохав юнак дівчину із свого ж племені, але таємно любились вони, бо батько заборонив синові кохатися. Не раз батько попереджав про це сина: - Не смій волочитися за дівкою. Запам’ятай, що для тебе головне - мисливство. А як не послухаєш, то відрубаю твою голову своєю ж рукою. Але не послухав юнак батька, бо в серці юнака була така палка любов до дівчини, що не могла її згасити ніяка сила. Наступного попередження не було. Коли батько побачив сина з коханою дівчиною в парі, то не стримав своєї люті. Він зарубав сина сокирою, з якою ходив на полювання. Мертвим звалився син до батькових ніг. Після цієї пригоди люди племені залишили поселення і завжди з острахом обминали це місце - місце вбивства сина батьком. Поселилися люди недалеко від цього місця - за широким і високим валом. Згодом виросло нове поселення і назвали його Зарубинцями. Ця назва села залишилась й до наших днів. Село Зарубинці розташоване за 9 км на північний схід від районного центру та за 12 км від залізничної станції Яроповичі. Село відоме з 1602 року. До 1923 року с. Зарубинці входило в склад Ходорківської волості Сквирського повіту. В середині ХІХ ст. це село (разом з с. Тарасівкою) належало до володінь пана Антона Алоїзовича Прушинського. Мало село (разом з с. Тарасівкою) 3206 десятин землі. У 2-й половині ХІХ ст. частину землі придбав Олександр Терещенко. В селі діяло 8 вітрякових млинів, 2 кузні, було 3 крамниці і церковнопарафіяльна школа. Про Свято-Покровську Зарубинецьку церкву у візиті за 1746 рік пишеться: «...вона закладена по звичайному дозволу, ще не закінчена, покрита соломою, нема дзвіниці...» Ця церква була відновлена на місці більш древньої. В кінці 70-х років ХІХ ст. була побудована Покровська дерев’яна церква, яка є й тепер (Після кількох ремонтів). До революції їй належало 48 десятин землі. В 1900 році в селі було 1582 жителі, які жили в 238 дворах (будинках), а в 1941 році було 1885 жителів і вже 454 двори.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

По обидва береги невеликої річки люди виявили білу і червону глину. Дуже гарна була глина, використовували її і на будівництво, і на біління хат, і на виготовлення посуду та іграшок. Тому це поселення так і називали: Глинівці. Глинівці - село Андрушівського району. До 1923 року було в складі Коднянської волості Житомирського повіту Київської губернії. Розташоване за 24 км на захід від районного центру та за 14 км від залізничної станції Кодня. Відоме з 1704 року як власність Кременецької старостихи Пелагеї Ясиницької. У 18 ст. розділене на дві частини, що належали поміщикам Лавровському та Богуцькому: пізніше - Пражмовському та Круковському. У 19 ст. - власність поміщика Яна-Владислава Умінського, а пізніше перейшло у спадок його сестрам Розалії Маржицькій, Констанції Камській, Францишці Осінській. У 1825 році частина маєтку була виділена сину Розалії Маржицької - Юліану. В тому ж році за участь його в таємному товаристві маєток конфісковано і передано у державну власність. У 1871 році придбане генерал-лейтенантом Михайлом Сумароцьким, а в 1972 році - Федором Терещенком. Церква в селі - Михайлівська, дерев’яна, збудована в 1888 році. У 1850 році в селі було 912 жителів, які проживали в 125 дворах; в 1899 році - 1798 жителів - 291 двір. Перед Великою Вітчизняною війною в селі проживало 1821 житель в 422 дворах. Уродженцями села є майстер художньої обробки дерева, заслужений майстер народної творчості України Л.П.Зущук (1919 р. н.) і заслужена актриса України Н.Ф.Недашківська (1955 р. н.), Герой Радянського Союзу, старший лейтенант С.В.Савчук (1915-1985). Великомошковецька економія Бердичівського округу Андрушівського району не існує. У 1926 році на хуторі проживало 14 жителів в 3-х дворах. Хутір називався Вербівка. З 1960 року у складі села Глинівці Андрушівського району.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Поширена легенда про походження назви цього поселення така:

Загадково, по-змовницьки шумів ліс. Здавалось, йому не буде кінця-краю. Так думали прихожани. Але мужніх і дужих людей ніщо не лякало.

Та одного разу природні сили поглумились над прихожанами. Трапилось це вночі. Вітер злісно хилив додолу дерева. Люди, наполохані небаченим досі лихом, гуртом стояли біля господи свого старшини. Небезпека насувалась. Високо вгорі запалала блискавка і її вогненне дихання торкнулось гордих кучерявих дубів, іскрами посипалось на голови людей, запалило все довкола.

Пожежа вирувала. Велика вогненна лавина сунула на оселі, жадаючи спалити все. Але люди не хотіли вмирати, тому з сокирами і мечами в руках вступили в боротьбу за життя.

Падали додолу зрубані дерева. Ніхто не рахував жертв. Боротьба тривала довго, та на допомогу прийшла сама природа - невдовзі почалась злива і вогонь згасав. Важко дихаючи та скорботно зітхаючи, він помирав біля ніг людей.

Лихо, зім’яте силою, дружбою і сміливістю людей, залишило поселення. Настав ранок - світлий, лагідний, як ніколи раніше. Сонячні промені пробивались навипередки, щоб зігріти відважних життєлюбів.

Після цього люди з гордістю назвали себе лісівчанами, а поселення - Лісівкою. Вони поклялись назавжди лишитись на цій землі. Жили мирно, багато працювали і берегли відвойоване мужністю своєю життя.

Справді, по обидва боки поселення був Андрушівський ліс, і село було, наче в лісі. Від цього пішла і назва цього поселення - Лісівка. В поселенні проживали і українці, і поляки, тому село мало дві назви: Лісівка (українське) і Лясівка (польське).

Селе розташоване на берегах річки Гандзі, притоки Гуйви в південно-східній частині Житомирської області. Від Андрушівки віддалене на 3 км, а від обласного центру - на 50 км.

В XVІІ ст. село належало польським панам. В 1793 році Лісівка відійшла до складу Російської імперії і належала Волинській губернії Андрушівського повіту.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Історія цього поселення сягає сивої давнини. Коли воно датоване - невідомо. Під час навали монголо-татарської орди це поселення було зруйноване і спалене, а людей - кого повбивали, а хто втік в навколишні ліса і сховався від ординців. Та коли почалися холоди, люди виходили з лісів і мусили йти до ординців. Їм дозволяли селитися на старих місцях. Татарам потрібна була робоча сила. Поступово село відбудовувалося, люди почали господарювати. Та коли в призначений час приходили ординці за даниною, населення поселення старалося не давати данини. Непокірних били, катували і таким чином ординці збирали данину. Ці страшні і важкі часи ординської неволі населення відобразило в назві свого поселення "Гарапівка".

Минали літа. Змінювалася влада, та назва села залишалася колишньою.

Село до 1923 року входило в склад Андрушівської волості Житомирського повіту. Розташоване за 7 км на південний схід від райцентру та за 8 км від залізничної станції Бровки. Входило до складу Андрушівського маєтку графів Бержинських. Церква Покровська, дерев'яна, збудована у 1895 році землевласником Миколою Терещенком. Її спорудили на місці храму, який існував з 1744 року. Закрита в 1934 році, а приміщення передано під зерносклад. Зруйнована у 1969 році. В 1899 році в селі нараховувалось 734 жителі - 119 дворів, а в 1941 році - 639 жителів, 172 двори.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Найбільш відома легенда про походження назви цього села така: "Понад річкою в бережку лежало село, невеличке й бідненьке. Селяни, що жили в ньому, належали злому й багатому пану, який завжди жив у місті. І була в цьому селі бідна вдова Галька. Мала сина-одинака. Юнак був дуже вродливий: чорні кучері спадали на біле чоло, чорні брови, наче крила пташки, розлітались в різні боки. Батька в нього не було - загинув у мандрах, тому всі його називали по матері - Гальчин. Коли він виріс, зненавидів панів, нестримним став йому гніт панський і пішов він шукати волі. Як Кармелюк, разом із своїми товаришами забирав добро у панів і роздавав бідним.

Панські слуги полювали за "розбійниками" і одного дня спіймали розбійника і привели його в село, де при всій громаді за наказом пана відрубали йому голову.

Люди зберегли пам’ять про цього сміливця, з любов’ю називали його по матері - Гальчиним. Його іменем і своє село згодом назвали Гальчин.

До 1923 року село входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. Розташоване воно на лівому березі річки Гуйва, за 23 км від залізничної станції Брівки. Прилягає до південної околиці районного центру. Відоме з 1683 року.

У ХУІІІ - початку ХІХ ст. Гальчин - власність Київського підкоморія графа Юзефа Бержинського. З 1870 року належало родині Терещенків. В 1899 році в селі проживало 1259 жителів в 225 дворах. В 1941 році було вже 2308 жителів і 583 двори. Уроженкою села Гальчин є Герой Соціалістичної Праці Г.Г.Бєдарева (1943 р. н.).

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Близько поселення проходила одна з частин козаків. Смеркало. Стомилися коні, стомилися в сідлах і козаки. Отаман вирішив дати відпочинок, щоб вранці знову іти далі. господарі радо зустріли козаків, причастили. Козаки не відмовилися. Так вони пригощалися цілий тиждень і затрималися в селі. Вони забарилися і прийшли до місця збору пізніше. З тих пір це поселення назвали «Забарою». Село Забара до 1923 року входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. Розташоване за 9 км від райцентру на південний захід та за 30 км від залізничної станції Бровки. Відоме з кінця ХУІІІ ст. як слобода, що належала до села Гальчин. Входило поселення до Андрушівського маєтку графів Бержинських. В 1814 році в слободі було 3 двори, де проживало 27 жителів. В 1911 році вже було 524 жителі, що проживали в 86 дворах, а перед Великою Вітчизняною війною (1941 р.) воно нараховувало 740 жителів, що мешкали в 174 дворах.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Івниця до 1923 року входила до складу Котельнянської волості Житомирського повіту. Село розташоване на берегах річки Ів’янка (притока р.Тетерів) за 23 км на північ від районного центру та за 4 км від залізничної станції Степок. Відоме з 1584 року. Спочатку село належало українській шляхетській родині Киселів. З 1569 року перейшло до Дашковських, а в 1589 року-до Неміричів, в 1630 році маєток придбав Освецимський каштелян Анджей Зборовський. У ХVIII ст. належало родині Чернецьких і Яну-Антонію-Брацлавському та його сину Йозефу-Кароліському старості. В 1814 році маєток придбав барон Ян Йозеф де-Щедуар, засновник родини відомих меценатів та культурних діячів. До початку ХХ ст. селом Івниця послідовно володіли Станіслав, Максиміліан та Ян Щедуари. З початку ХІХ ст. Івниця-містечко, центр міщанської громади та єврейського началу. В селі діяло 2 лісопильних заводи, церква Миколаївська, дерев’яна, збудована в 1873 році. Костьол Іонна Хрестителя, заснований Яном Антонієм Чернецьким для монастиря ордену францисканців, згорів наприкінці ХVIII ст. Відбудований в 1826 році бароном Яном-Юзефом Шодуаром. В 1839 році Станіслав Шодуар замінив дерев’яний костьол новим кам’яним храмом. На початку ХІХ ст. збудовані єврейська синагога та молитовний будинок. Церковно-парафіяльна школа, відкрита в 1899 році. В Івниці проживало 2755 жителів в 486 дворах, а в 1941 р.-2718 жителів в 709 дворах. Під час визволення Івниці від німецько-фашистських загарбників загинув танкіст, Герой Радянського Союзу гв.молодший сержант В.О.Вересков, який народився в Нижньому Тагилі. Уродженцем села є П.С. Федорчук, удостоєний звання Героя Радянського Союзу в 1940 році за хоробрість і відвагу, виявлені в боях з білофінами під час штурму «лінії Маннергейма», та генерал-майор Ф.К.Іщенко. В селі є парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Парк перебуває у віданні Коростишівського держлісгоспу. Площа 140 га. Заснований у 2-й половині ХVІІІ ст. В 1923 році парк переданий у держлісфонд. Річка Ів’янка протікає по території Андрушівського, Житомирського та Коростишівського районів, права притока річки - Тетерів. Довжина - 34 км, площа басейну - 333 км. Бере початок поблизу с.Волиця.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Відомо, що на горі, яка й досі піднімається серед рівнин, стояв красивий і величний замок князя Ярополка. Владика часто сюди повертався з походів, бо дуже любив цю місцевість. Багато походів зробив князь. Чимало воїнів мав у себе в дружині - хоробрих, дужих богатирів. Та найбільше князь любив людей, які приходили до нього з околиць великого замку, тому що мали вони красну вроду і велику силу. Таких князь Ярополк вважав справжніми воїнами. Вони ж, в знак поваги до князя Ярополка, називали себе ярополківцями. А через багато років за горою, що лишилась від замку, виросло велике поселення. Люди дали йому ім’я хоробрих воїнів Ярополка, назвавши Ярополковичі, а згодом трохи змінилась назва населеного пункту і стала Яроповичами. Раніше село називалось по-різному: Ярополча, Яроповці, Ярополковиці. Село розташоване у верхів’ї річки Ірпеня (притока Дніпра за 20 км на північний схід від районного центру, за 6 км від залізничної станції Яроповичі та за 5 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. В 1864 році в Яроповичах проживало 1670 чоловік; в 1740 році було56 дворів. До 1858 року більша частина Яропович належала Тіту Трщецяку, який в 1859 році продав маєток Сігізмунду Антоновичу Котюшинському, за вийнятком деякої частини земель, які були виділені внукам Трщецяка Комарницькій і Юркевичевій. Але незабаром Котюшинський побудував цукровий завод і заборгував, тому маєток перейшов до його кредиторів. Потрібно згадати, що в 1855 році в Яроповичах було декілька панів, яким належала певна частина землі цього села, а саме: Тіт Карлович Трщецяк мав землі 8068 десятин, кріпаків 507 душ.Ієронім Мікецький відповідно 572 десятини землі, 31 душу кріпаків. Василь Ярмолович - 111 десятин, 17 душ. Три брати Клюковські - 3 десятини, 10 душ. В 1736 році Яроповичі належали Станіславу Тища - Биковському, а через 4 роки були під опікою судді Київського Нітославського; в другій половині 18 ст. він записав (з 1757 р.) Ходарківському домініканському монастирю. Церква споруджена в ім’я великого мученика Дмитра, дерев’яна, побудована в 1851 року. Попередня церква була зведена в 1739 році. Потрібно нагадати, що Яроповицький цукровий завод згорів в роки Великої Жовтневої соціалістичної революції (в 1919 році). Яроповичі - батьківщина героя Соціалістичної Праці Л.А. Любченко, кандидата історичних наук А.В.Калиниченка. Біля с.Яроповичі бере початок річка Ірпінь. Вона протікає на територіях Андрушівського і Попільнянського районів Житомирської області та по територіях Фастівського, Києво-Святошинською та Вишгородською районів Київської області. Довжина річки Ірпінь 162 км., площа басейну 334 км2.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Назва села походить від назви містечка Паволочі. Власник земель, на яких зараз розташоване село, посилав кілька сімей на шлях від Котельні до Паволочі, щоб ці люди охороняли дорогу від грабіжників і щоб подорожні люди мали можливість відпочити в дорозі. Зразу тут утворився хутір Паволоцький, який з роками розрісся в село, яке назвали Павелками (походження назви містечка Паволочі таке: як свідчать стародавні документи і перекази, що тоді, коли була повноводною р. Роставиця, пливли сюди великі човни - лодії. Торгові люди везли з Києва і навіть з Візантії різний крам, а найбільше легку дорогоцінну тканину - паволоку, з якої місцеві умільці шили жіночий одяг. Кажуть, що і назва цього містечка ( а тепер села) походить від цього слова).

Село Павелки відоме з 1618 року. В 1683 році с. Павелки згадувалось в акті ( в списках) "пустих сіл", які належали містечкам Паволочі і Котельні.

Розташоване село за 10 км на південний схід від районного центру і за 11 км від залізничної станції - Бровки.

До 1923 року село входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. Церква тут Пресвятої Богородиці, побудована в 1874 році на кошти прихожан, дерев'яна. В 1863 р. в селі було 103 двори і проживало в них 824 жителі.

Землі належали Терещенку. В селі він побудував будинок, в якому жив економ (потім в цьому будинку була школа і дитсадок). В 2001 році в Павелках проживало 622 жителі, з них 261 чоловік і 361 жінка.

Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року, а в 1923 році селяни сіл Павелок, Гарапівки і Миньківець організували сільськогосподарське товариство.

Під час Великої Вітчизняної війни 322 жителі села брали участь у боротьбі з фашистськими загарбниками, з них 122 загинули.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Ще за царського часу Волиця називалась Зарубинецькою, на відміну від інших Волиць Київської губернії. Наприклад, в Попільнянському районі є теж Волиця, але її раніше називали Мала Волиця або Маркова Волиця. Село виникло давно, ще коли його мешканці були козаками. В селі тоді була дерев’яна церква, побудована козаками. Перші письмові відомості про село датуються 1605 роком. В середині ХІХ ст. Волиця належала поміщикам Сигізмунду та Броніславу Рациборовським під патронажем їх матері Терези. Потім переходила у власність їх потомкам. В ХІХ ст. була Свято-Михайлівська церква, дерев’яна, 7-го класу. Церква мала 56 десятин землі. Храм був побудований в кінці ХУІІІ ст. До 1923 року село Волиця Зарубинецька було в складі Ходорківської волості сквирського повіту. Розташоване село на лівому березі річки Ів’янки (притоки р. Тетерів) за 9 км. від районного центру на північний схід та за 7 км від залізничної станції Степок. В 1850 році у Волиці проживало 545 жителів, які мешкали в 110 дворах, в 1900 р. - 1358 жителів і проживали вони в 244 дворах. Перед Великою вітчизняною війною в селі нараховувалось 1561 чоловік - 401 двір. Уродженцем с. Волиця є доктор медичних наук І.Г.Талько та повний кавалер ордена Слави П.І. Красовський.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

На землях, де тепер знаходиться село, були озера, в яких водилась риба - минька. Коли на цих землях заснувались поселення, його назвали Миньківці. * Існує й інша легенда: ніби після панщини селянин Минька добув шмат землі, збудував хутір і став тут жити з родиною. А як помер він, його родина продовжувала тут господарювати, а хутір, на його ім’я, прозвали Миньківці. Рід Минька розрісся, і з хутора утворилося ціле село, яке й отримало назву Миньківка. Під назвою села Минієва Воля воно згадується в акті від 1683 року 20-25 січня, в списку «порожніх сіл», які належали містечкам Паволочі і Котельні (Архів, част.6.т.I, стр.153). А під назвою Миньківці, воно згадується 20 січня 1701 року возним Станіславом Лещинським про те, що він вручив позов, в якому вимагають суду над дворянами Костянтином та Марценом Міньковецькими, Олександром і Петром Гуляницькими внаслідок скарги на них Кременецького монастирського братства в тім, що вони захватили майно, яке подароване братству по заповіту померлими братчиками, а вони відмовляються їм його вернути. Церква Святого Митрофана, побудована у 1851 році. Церковна приходська школа відкрита 1 жовтня 1881 року. Село розташоване за 8 км. на південний схід від районного центру та за 12 км. від залізничної станції «Бровки». В 1972 році в селі нараховувалося 499 дворів, де проживало 1408 чоловік.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

З роками місце, де стояла корчма назвали Корчмищем, а разом з тим і поселення, яке тут незабаром виникло. Знаходиться село за 3 км від Яропович, біля рівчака Бродок, що впадає в Ів’янку і в Тетерів. Жителів села було в 1864 році 633 чоловіки. Землі - 734 десятин. Маєток належав рідним сестрам Івановським: Діонісії ( в заміжжі Понятовська) і графині Констанції ( в заміжжі - Ржевуська). Церква Пантелеймонівська дерев’яна, 7-го класу. Мала землю згідно указаної пропорції. Побудована в 1789 році (як костьол). Потім була приєднана до православної парафії в 1839 році. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. Але в роки громадянської війни влада в селі часто змінювалась. Остаточно була встановлена в середині 1920 року. Були створені ревком і комнезам, які сприяли втіленню в життя заходів радянської влади. В 1929 році був утворений колгосп «Перемога». В склад колгоспу входило 200 селянських господарств, членів колгоспу було 415 чоловік. Землі було закріплено за колгоспом 1224 га в т.ч. орної - 1110 га, сінокосів - 55 га, інших угідь - 59 га. Об’єднання селян в колгосп проходило в гострій класовій боротьбі. Але найстрашніше - страшний голодомор 1932-1933 років. Голод в селі пройшов через більшість селянських сімей, розорених колективізацією. Після голодомору поступово все відроджувалось. Стало трохи краще жити. Але мирне життя було перерване війною. 22 червня 1941 року здійснила напад Гітлерівська Німеччина на Радянський Союз. Увесь наш народ піднявся на захист Батьківщини. 27 грудня 1943 року село Корчмище було звільнене від окупантів. Багато лиха завдали трудящим села загарбники. Збиток колгоспу становив 11.353.154 крб., а селу - 8.578.728 крб та сільській раді - 2460 крб. (акт від 6 квітня 1944 року). Потрібно відмітити, що Корчмище під час війни гітлерівці 2 рази бомбили та 1 раз піддавали артилерійському обстрілу. В 60-х роках XX століття колгосп «Перемога» був з’єднаний з колгоспом «Червона Зірка» с.Степок. Назвали колгосп «Червона Зірка». На території с.Степок розмістили центральну садибу господарства, за яким закріплено було 2866,66 га сільськогосподарських угідь, в т.ч. 2442,6 га орної землі. Провідними культурами були: зернові культури, цукрові та кормові буряки. Розвинутим було м’ясо-молочне тваринництво. Важливою галуззю було рибне господарство.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Це селище розміщене біля соснового лісу, від того й пішла назва. До 1923 року воно було у складі Котелянської волості. Розташоване за 14 км на північ від районного центру та за 6 км від залізничної станції "Степок".

Засноване селище було в другій половині XIX століття як німецька колонія.

Село Борок колишні коростишівські партизани згадують як надійну базу поповнення загону вірними людьми.

Лісник Карнаухов, в перші місяці війни, будував землянки для партизанів, заготовляв продукти. Та зрадник видав його поліції. Карнаухов загинув у катівні коростишівського гестапо. Зараз село списане з обліку.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Поселення знаходилось поблизу границь, але його захищали рукотворні Змієві вали. При надходженні звістки про напад ворогів, у цьому поселенні негайно збиралися на березі річки Унави, на підвищенні, де беруть початок річки Ірпінь і Здвиж, старійшини навколишніх поселень на раду. Вони вирішували, де прийняти бій з ворогом. Сюди ж підходили дружини, відбувалось вербування чоловічого населення у дружини, які йшли захищати свої поселення. Від слова «вербувати» і пішла назва цього поселення. До 1923 року село Вербів входило до складу Київської губернії, Білоцерківського повіту Сквирівської волості. Поселення засновувалось в ХІІ столітті і було спалене монголо-татарською ордою. Поступове відродження села почалося з ХV ст. В той час це був невеличкий хутір, який носив назву «Половецьке». Перші поселенці, - сім’я кріпака, яка втекла з кріпацтва - феодального гніту. Поступово хутір зростав. Великі ліси оточували хутір. Колись в селі були гуральня і цегельня. Спочатку землі цього поселення належали поміщику Еразму Михайловському, а з середини ХІХ ст. - шляхтичам - Казимиру Вікентійовичу Цивінському, землі було 3344 десятин, 277 душ селян; Казимиру і Владиславу Леонтійовичам Казимірським належало 572 десятини землі і 76 душ селян; Генріху Івановичу Турчевичу належало 208 десятин землі і 18 душ селян. Церква мала 37,5 десятини землі. Приходська церква, названа в ім’я Святителя Миколая, кам’яна, побудована в 1810 році на місці попередньої, дерев’яної.Пізніше землі села купив поміщик Щабанський (родом з Австрії). Йому також належали землі сіл Яроповичі, Степок, Корчмище та інші. Населення села брало участь у війні з Польщею 1648 -54 рр. і гайдамаками (1763 р.). Перед революцією в селі була церковно-приходська школа, було 6 шинків. З 1963 року Вербів став називатись Любимівка. Село розташоване за 18 км на схід від районного центру, за 22 км від залізничної станції Попільня і за 2 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. Перші відомості про село датовано ХVІІІ століттям. Уродженцями села є український радянський письменник В.С.Кучер (1911-1967) та Герой Соціалістичної праці М.Т.Северенчук. До складу села Любимівка зараз входить селище Зелений Гай (з 1960 р.).У 1941 році в Зеленому Гаю проживало 338 жителів в 75 дворах.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

В часи Київської Русі городищами звалися поселення, укріплені валами і ровами. Багато їх було спалено, зруйновано і знищено нападами кочівників. Не дивно, що після монголо-татарської навали зруйновані поселення, пожарища та руїни звалися городищами. На цих місцях зводилися нові поселення, а їх називали по-старому - Городищами. У нашому районі було кілька таких (фортець): Котельнич, Китайгородок, Городище, Нехворощ, Андрушівка та інші, багато з яких невідомі. А створювали такі городища тому, що неспокійні були часи. Таким чином, мирні хлібороби і ремісники захищали свою країну - Київську Русь. Село Городище підпорядковане Міньковецькій сільській раді. До 1923 року воно було у складі Бровковецької волості Сквирського повіту. На початку XIX століття село належало поміщиці Антоніні Цетисовій. В 1856 році придбав маєток Діонисій Рильський. В селі діяло 5 повітряних млинів, 2 кузні, церковна школа грамоти. Церква Дмитрівська, дерев’яна, збудована у 1799 році. В селі у 1850 році жило 398 жителів у 54 дворах; у 1900 році - 1305 жителі; а в 1941 - 1042 жителі в 257 дворах.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Довгий час село називалось Слобідкою. Його жителі розповідають, що першими поселенцями тут були заробітчани. Так і жили кожен собі із своїм горем, у найми ходили найматись.

Одного разу зупинився в селі подорожній дід Тарас. Добрим і мудрим був і відразу привернув до себе увагу розумними і мудрими словами. Дід Тарас побачив, що жителі Слобідки не дружні, живуть кожен сам по собі. Став закликати до згуртованості.

Люди послухали діда Тараса і почали допомагати один одному: разом і свята святкували, полювати в ліс разом ходили. Знали тепер, що гурт - велика сила, якій не страшні ніякі труднощі.

І коли Слобідка збільшилась, розрослась, люди вирішили село назвати Тарасівкою в честь людини, яка здружила їх. Відшуміли в безвість віки, але назва села залишилася старою - Тарасівка.

Село Тарасівка розташоване за 9 км від районного центру та за 13 км від залізничної станції Яроповичі.

До 1923 року село Тарасівка входило до складу Ходорківської волості Сквирського повіту. В середині XIX ст. село належало до володінь пана Антона Алоїзовича Прушинського.

В другій половині XIX ст. частину землі придбав Олександр Терещенко. В 1864 р. в селі проживало 120 жителів. А в 2001-му - 92 жителі, з них 46 чоловіків і 46 жінок.

Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. В с. Тарасівка був організований колгосп ім. Кірова в 1930 році. В склад колгоспу входило 48 господарств, а членів колгоспу було 96 чоловік.

Землі він мав 364 га, в тому числі ріллі - 320 га, сіножатей 34 га й інших угідь- 10 га. Першим головою когоспу ім Кірова в післявоєнний період (в 1944 р.) був обраний Пашинський Олександр Олександрович.

З часом, в 1950 році, колгосп ім. Кірова був об’єднаний із зарубинецьким колгоспом ім.Молотова і був названий ім. Молотова.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Колись у давнину проживав у цих краях гарний козак Кирило, а вдома його називали ніжно -Крилівко. Хлопець був вродливим і не одна дівчина заглядалася на нього, та лише одну покохав він - дочку пана Омського Орисю. Пан не зважав на це, і віддав дочку заміж за панича з сусіднього села. У відчаї Крилівко найняв музик і повів їх до панського палацу. Довго вони там грали під вікнами палацу, поки розгніваний пан не наказав схопити всіх. На цей раз панські слуги не послухали пана. А тим часом Орися вибралася із палацу і втекла із своїм коханим. Оселилися вони в чужому селі і стали в любові та злагоді жити. Та невдовзі чоловік Орисі дізнався, де вона з Крилівком перебувають і підступно вбив Кирилівка. Пам’ять про цього нещасного хлопця залишилася у назві села. Існує ще й інша легенда про походження назви села. Це було за часів кріпацтва. На місці теперішнього села шуміли дрімучі ліси. Тут і почали збиратися кріпаки навколишніх сіл, що повтікали від своїх панів. Може, тому і збиралися кріпаки тут, що саме в цьому місці весело дзюркотів серед трав струмок, несучи свою чисту, прозору воду у невеличку, вередливу Пустоху - притоку Гуйви. Якраз біля струмку наздогнали їх польські слуги з собаками. Втікачі вирішили краще загинути у двобої, ніж повернутися в неволю. З того часу вода в струмку стала червонуватою. Тому люди і назвали струмок Рудкою. А так як Рудка утворювала з Пустохою крило, то й село, яке незабаром тут виникло, назвали Крилівкою. Річка Рудка, в яку влився лісовий струмок, розділила село навпіл, щоб у літню спеку зберегти води річки, її перегородили греблею. Там, біля греблі і поселялися сім’ї все нових і нових втікачів, що шукали в селі притулку. Пізніше ці втікачі, що тут селилися, одержали прізвища Нагребельних. ... Ще й зараз у селі з усіх прізвищ найбільше Нагребельних - нащадків колишніх кріпаків, що втечею здобули собі волю. с. Кирилівка розташоване на правому березі річки Пустохи (притока Гуйви), за 13 км на південний схід від районного центру та за 16 км від залізничної станції Чорнорудка. В 1863 році в селі проживало 1503 жителі в 193 дворах. Через 100 років, в 1972 році в селі було 1709 чоловік і проживали вони в 621 дворі. В 2001 році в Крилівці проживало 962 чоловіки. До 1923 року село входило до Андрусівської волості Житомирського повіту. До революції село входило до складу казенних маєтків. Церква Святого Архистратича Михаїла, була побудована в 1766 році невідомо ким, дерев’яна. В селі діяла церковно-приходська школа з 1859 р. Вчилося тоді в ній 47 учнів. Радянську владу встановлено в січні 1918 року, а в 1926 році в селі було організована сільськогосподарська комуна «Нове життя». В роки Великої Вітчизняної війни 270 жителів села боролися проти фашистських загарбників, з яких 90 воїнів загинули. В 1952-1954 та 1964 роком в селі споруджено пам’ятники на братських могилах воїнів, які загинули під час визволення села від окупантів.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Поселення відоме під назвою Березине і засноване на початку XX століття як хутір. У 1911 році тут був один двір, в якому проживало 15 жителів. У 1941 році нараховувалося вже 93 жителі. До 1923 року воно було в складі Котелянської волості Житомирського повіту.

Назва цього поселення пов'язана з місцем розташування: біля лісу, у якому переважали берези...

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Україна за суперечками щодо доцільності розширення переліку власників ядерної зброї наразі лише спостерігає. Свого часу вона від неї відмовилася добровільно. Хоча й досі однозначної думки, наскільки правильним був такий крок, у суспільстві немає. Щоправда, виробляти космічні ракети, які не надто відрізняються від бойових, українці не розучилися. I хоча самі до зірок поки не літають - не вистачає грошей на підготовку - дорогу у Всесвіт не забули і торують її для інших. Можливо, наліталися тисячі років тому... I згадують на День космонавтики.

В одній із карстових печер Криму дослідники наштовхнулися на незвичні малюнки. На них розгледіли літаючу тарілку. Давня людина, побачивши диво, відтворила його як змогла і лишила головоломку нащадкам. Що ж то було насправді? Уфологи переконані, що НЛО прилітали і тисячу років тому, прилітають і зараз. Щороку реєструється близько 20 спостережень. От тільки матеріальні свідчення збирати дуже важко.

Артем Білик переймається проблемами непізнаного вже 8 років. Найчастіше повідомлення про гостей з космосу приходять влітку із Криму. Людям є час дивитися темними ночами на зоряне небо.

Артем Білик, учений-секретар Українського науково-дослідного центру вивчення аномалій: "НЛО - це об'єктивна реальність, яка присутня не тільки в Україні, а у всьому світі. Є таке повідомлення за позаминулий рік, коли НЛО вторгся у повітряний простір України і не долітаючи 100 кілометрів до Києва зник. Ну звісно, можна вірити цим повідомленням чи ні, але такі прецеденти існують".

То чи одні ми у всесвіті? Над цим запитанням б'ються покоління дослідників. Вони будуть обсерваторії і вдивляються у зоряне небо крізь потужні телескопи. Чи є життя на небесному Марсі, науці це достеменно не відомо, а от на земному воно вже закінчується. Там у хащах цілий марсіанський цвинтар.

Марс вмирає і переселяється під сосни. Навколо нього випалена трава. Це не є наслідком приземлення інопланетних братів. Це люди борються з бур'янами. Хто й коли дав селу таке космічне ім'я, тут не знають. Але місцеві жителі відомі на всю округу.

Варвара Стецкова, мешканка села Марс: "Откуда - с Марса, люди вже знають, привикли".

Вони звикли жити своїм космосом. Двір, ліс, город і найближчі сусіди за метрів 500, до яких ще треба дійти.

Валентина Щербак, мешканка села Марс: "Пойду хоть пройду. Я як дурна людина, ну нема нікого. Ні, теля у мене ще є і кури, і кіт, і собака".

Зимою Марс замітає по самі вікна. Вночі так темно, що не видно паркану за вікном. А влітку цвітуть липи і пахне хвоєю. Чого вони пхаються у той космос, якщо Землі ради не можуть дати. Набожному діду Данилу здається, що дарма люди зазіхають на те, що їм ніколи не належало.

Данило Дігтяренко, мешканець села Марс: "Нас токо на Марс, туди ми як марсяні з поселка Марс, то нас прийме туда. Ви знаєте, так написано у Священном писании. Земля человеку, а небо - Богу. И что б там не делали, ничего там не узнаете и знать не будете. Это тайна, сокрытая от человека".

Люди завжди будуть прагнути розгадати таємниці всесвіту. Юрій Iващенко народився 12 квітня, назвали його на честь Гагаріна і життя свого без зоряного неба він не уявляє. На околиці райцентру Андрушівка вже 5 років будує власну обсерваторію. Місто і космос поняття не сумісні.

Юрій Іващенко, астроном: "Тільки далеко за містом у селі є осередки ясного неба, де можна проводити астрономічні спостереження".

Iз Андрушівської обсерваторії можна заглянути у всесвіт на 10 мільярдів світових років. У телескоп добре видно, як живе велика безодня над нами. Там зорі одружуються і створюють галактики, там блукають одинаки-астероїди і прилітають з інших галактик хвостаті комети. Це захоплююче видовище, каже господар. Разом зі своїми помічниками він відкрив близько 30 малих об'єктів, які наближалися до Землі. Охочих зазирнути у телескоп щороку більшає. Сюди приїздять науковці із головної обсерваторії, приходять екскурсії. Тому у дворі будується ще один дослідницький корпус.

Юрій Іващенко, астроном: "В одному павільйоні буде стояти демонстраційний телескоп, звичайно, сучасний, з компом, і повною автоматизацією, а в другому буде телескоп, який проводитиме оглядові роботи з метою пошуків малих планет".

За словами астрономів, шукати малі планети стає дедалі важче. Увесь небосхил всіяний супутниками. А кожен старт ракети до всього - це ще й втручання у атмосферу, яка захищає нас від космосу.

Кожен старт нашої ракети - це гроші, кажуть у конструкторському бюро "Південне". Україна у ранзі космічних держав на третьому місці. Попереду тільки Росія та Америка. Саме супутники дають людям інформацію про землю. Наш ракетоносій "Зеніт" 3 SL якраз на 45 річницю Гагарінського польоту удвадцяте успішно стартував із платформи у Тихому океані і вивів на орбіту японський супутник зв'язку. Як вважають у КБ "Південному", Україна може пишатися своїми розумними ракетами.

Едуард Кузнєцов, заступник генерального директора Національного космічного агентства: "За 6 годин до старту з плавучої платформи "Одісей" було знято увесь персонал, який забезпечує підготовку до старту цієї ракети і ракета в автоматичному режимі стала готуватися до старту без участі людини. Це також родзинка нашої космічної галузі".

Українські інженери та конструктори будують новий носій, а ще - новий стартовий майданчик для нього у Бразилії. "Циклону 4" пророчать велике майбутнє.

Андрушівська обсерваторія будується руками ентузіастів, село Марс вище сосен не заглядає.

А уфологи впевнені, що з космосу за нами спостерігають інші цивілізації. Малюнок у Кримській печері не просто так з'явився.

Виталий Ковач

Місцезнаходження органу та підпорядкованих підрозділів.
Районна державна адміністрація та її структурні підрозділи: управління економіки, управління агропромислового розвитку,
фінансове управління, відділи: будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства;
з надзвичайних ситуацій; сім'ї, молоді та спорту; архівний; служба в справах дітей знаходяться за адресою:
м.Андрушівка, пл.Леніна, 1.
Телефон районної державної адміністрації-21401, факс-21979.
Розпорядок роботи керівництва і працівників органу: Початок роботи о 8:00 год., закінчення роботи о 17:00 год. з понеділка по п'ятницю. Обідня перерва з 12:00 год. до 13:00 год.
Вихідні дні: субота, неділя.
Прийомні дні: Голова районної державної адміністрації - середа з 9:00 до 13:00.

Андрушівський міський відділ земельних ресурсів.

Адреса: 13400 Житомирська обл., м. Андрушівка, пл. Леніна, 7
Телефон: (04136) 2-15-86
Факс: (04136) 2-16-06
Графік роботи: 8:00-17:00; Сб., Нд. - вих.
Спеціалізація: Регулювання земельних відносин (контроль, надання, вилучення земельних ділянок, вирішення земельних спорів).

andrushivka-video.pp.ua

Управління Пенсійного фонду України в Андрушівському районі Житомирської області.

Адреса: 13401 Житомирська обл., м. Андрушівка, вул. Зазулінського, 5
Телефон: (04136) 2-13-05 (начальник)
Телефон: (04136) 2-18-00 (бухгалтерія)
Телефон: (04136) 2-10-16 (відділ доходів)
Телефон: (04136) 2-14-12 (відділ СПОВ)
Телефон: (04136) 2-10-43 (відділ пенсійного забезпечення)
Факс: (04136) 2-13-05
Графік роботи: 8:00-17:00; Сб., Нд. - вих.

Відділ державної виконавчої служби Андрушівського районного управління юстиції.

Адреса: 13400 Житомирська обл., м. Андрушівка, пл. Леніна, 7
Телефон: (04136) 2-19-49
Графік роботи: 8:00-17:00; Сб., Нд. - вих.

andrushivka-video.pp.ua

В районі проводиться робота з питань реалізації державної регуляторної політики. Щорічно затверджується план діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, який оприлюднюється в районній газеті. 13.12.2007 року затверджено відповідний план на 2008 рік, який оприлюднено в газеті «Новини Андрушівщини» від 21.12.2007 року № 53.

Відповідно Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» проекти регуляторних актів та аналіз їх регуляторного впливу оприлюднюються в районній газеті «Новини Андрушівщини» та погоджуються в Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва Представництво у Житомирській області і зареєструються в органах юстиції.

Щоквартально управлінням економіки райдержадміністрації проводиться моніторинг прийнятих регуляторних актів.

У 2007 році прийнято два регуляторних акти: «Про затвердження Порядку взаємодії представників місцевих дозвільних органів, які здійснюють прийом суб'єктів господарювання в одному приміщені Андрушівської районної державної адміністрації» від 04.06.07 №317 та «Про затвердження рекомендацій щодо проведення земельних торгів на території Андрушівського району» від 27.04.07 №257.

andrushivkafotovideo.wordpress.com