Андрушівка фото

До районної ради інвалідів війни та Збройних сил часто звертаються зі своїми болями ображені або принижені інваліди війни: то понад 10 років чекає інвалід телефону, то неможливо одержати паливо чи відремонтувати власний будинок... Навіть коли є закон, він часто не діє.

Інвалід війни першої групи, колишній вчитель фізики (вчитель від Бога) Никипорець Кузьма Мусійович, тринадцять разів ходив, піднімався з палицею на четвертий поверх до районної державної установи, яка проводить оформлення документів власності на земельну ділянку. Він домагався переоформити власність на свою доньку, теж вчительку. І, як він каже, «плюнув» на все те неподобство, відмовився далі ходити, бо нерви вже не витримували. Закінчувала ходіння для оформлення дарчої його дружина Юлія, теж пенсіонерка. А скільки грошей, нервів і здоров’я все це коштувало людині, ветерану війни, учаснику бойових дій, інвалідові? Нас, переможців фашизму, більше за все принижує бюрократизм і бездушність сучасних правителів, як на низах, так і у верхніх ешелонах влади.

Багато ветеранів війни скаржаться на тяганину при оформленні будь-якої справи: вимоги копій паспорта, свідоцтва, довідок. А це все гроші. Особливо багато скарг на великі грошові стягнення при оформленні власності на присадибну ділянку.

Оскільки я давно збирався оформити документи на власність присадибної ділянки, заразом вирішив перевірити ці скарги.

Наша вчительська сім’я ще в 50-х роках минулого століття одержала присадибну ділянку 0,12 га, на якій звела будинок. Тоді все було оформлено рішенням селищної ради.

У 1991—1992 роках, уже при незалежній Україні, Бердичівське техбюро заново переоформило план забудови, за що стягнуло з мене 20 крб. 48 коп., 46 крб. 53 коп. та 21 крб. 74 коп.

20 квітня 1994 року рішенням виконкому Андрушівської міської ради № 114 мені було передано (... ах, яка радість!) у приватну власність цю земельну ділянку: 0,10 га — для обслуговування житлового будинку і 0,02 га — для ведення особистого підсобного господарства.

З цим рішенням я звернувся до районного державного відділу з оформлення документів із запитанням: що необхідно для того, щоб оформити документ на власність і скільки це коштуватиме? І ось яку відповідь я одержав: 1) потрібно зняти ксерокопію з паспорта (1, 2 стор.); 2) потрібна ксерокопія ідентифікаційного номера; 3) потрібно сплатити окремо за 10 соток — 150 грн., а за 2 — 160 та 180 грн.; 4) після цих оплат на другому поверсі адміністрації сплатити десь 40 грн. за кадастровий номер; 5) на першому поверсі ще 10 грн. за реєстрацію; 6) окрім іншого, 20 грн. за бензин для виїзду на місцевість і доставку документів до Житомира. В цілому все це коштуватиме 400—450 гривень, а документи будуть готові лише через два місяці...

— Та за що ж я повинен сплатити майже місячну пенсію? — запитав я.

— Ну, ми ж маємо виїхати чи прийти до вас, усе обміряти, скласти план ділянки... (До речі, у справі вже є три плани...)

І я тихенько сказав:

— Прикро чути таке ветерану. Виходить, у дні війни ми пройшли тисячі кілометрів до Берліна і нічого не заробили від нинішнього покоління, бо молодий службовець за те, що вийде на місцевість, забирає у ветерана всю його місячну пенсію.

Йосип Лоханський,
голова Андрушівської районної організації інвалідів війни та Збройних сил, почесний громадянин Андрушівки.
Голос України