Шукати в цьому блозі

Translate

Статистика сайта

Відвідувачі по країнам
Відвідувачі за останні 24 години
пʼятницю, 26 серпня 2016 р.

В с.Гальчин, Андрушівського району 3-річний хлопчик отримав кулю у живіт

3 дні маленький Роман із села Гальчин прожив із кулею у животі. Після поранення родичі приховували дитину від медиків скільки могли та коли зрозуміли, що хлопчик може померти – звернулися до лікарні, але все одно відверто брехали, приховуючи справжню причину поганого самопочуття хлопчика.

І лише рентгенівський знімок показав, що дитина має кульове поранення у живіт.

Хто стріляв у хлопчика та чому близькі приховували злочин дивіться у сюжеті «Надзвичайних новин».



середу, 24 серпня 2016 р.

Програма всеукраїнського фестивалю народної творчості «Рушники мого краю»

26 серпня 2016р.

до 18.00 - заїзд та реєстрація учасників ДОЗ «Чайка» м. Андрушівка вул. Тітова, 24;
19.00 - від’їзд творчих колективів, учасників фестивалю на концерти в територіальні громади району;
22.00 - екскурсія до Андрушівської народної обсерваторії.

27 серпня 2016 р.

9.00 - сніданок;
10.00 - від’їзд до парку-садиби Терещенка;
розміщення майстрів у виставковому містечку;
11.00 - урочисте відкриття фестивалю;
11.00 - 18.00 - робота етнографічних містечок;
11.30 - композиція Житомирського коледжу культури і мистецтв ім. І.Огієнка «Рушник - це доля, вишита на рушнику»;
12.00 - конкурс короваю;
12.30 - представлення рушників та виступи творчих колективів Білорусії, Литви, з регіонів України (20 хв. кожен колектив);
14.30 - конкурс на кращий український костюм;
15.00 - виступи кращих аматорських колективів Житомирщини;
16.00 - концерт ансамблю національного обряду «Родослав»;
17.00 - 18.00 урочисте закриття фестивалю. Церемонія нагородження учасників фестивалю;
18.00 - 20.00 - концерт кращих колективів Андрушівщини;
20.00 - виступ гурту «Древляни» Житомирської обласної філармонії ім. Святослава Ріхтера.

28 серпня 2016 р.

9.00 - сніданок;
10.00 - екскурсія в музей космонавтики та музей С.П.Корольова (м. Житомир).
Відвідування СвятоАнастасіївського монастиря;
15.00 - від’їзд делегацій.

вівторок, 23 серпня 2016 р.

Вітання до Дня незалежності

Шановні земляки!

Сьогодні, напередодні Дня незалежності, вся країна відзначає свято вшанування одного з трьох символів нашої держави – Державного Прапора України. Щоб визначитися з цим важливим державним символом, знадобилося спеціальне засідання парламенту із залученням істориків. Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року прийняла постанову про затвердження державним прапором України національного прапора, а 23 серпня 2004 року було офіційно встановлене державне свято – День державного прапора України.
День Державного Прапора - це свято всіх поколінь українців. Це данина поваги символу держави, що пройшов довгий, часом героїчний, часом трагічний шлях. Під рідним прапором український народ утвердив віковічну мрію про державність, соборність і самостійність. Благородні синій і жовтий кольори неба і пшениці символізують величну працю наших людей від сходу до заходу України й з півночі до півдня. Патріотизм, любов до Батьківщини, почуття національного єднання народжується в наших серцях, коли звучить Державний Гімн і майорить Державний Прапор. У повазі до національних символів, до числа яких належить і Державний прапор, проявляються громадянська самосвідомість, вміння і готовність об'єднати сили і подолати будь-які перешкоди, вирішити завдання будь-якої складності. Саме в цьому полягає справжній патріотизм, любов до своєї великої Батьківщини, гордість за свою історію. За відносно невеликий період становлення України, державний прапор став відомий в усьому світі.
Сьогодні від кожного з нас залежить, щоб це визнання тільки зміцнювалося, адже це визначає авторитет нашої країни, авторитет державної символіки. Вірю , що кожне з ваших сердець наповнене почуттями гордості за рідний край, любові до Батьківщини, поваги до держави та її символів. Упевнений, кожен з нас готовий зробити все від нього можливе для процвітання нашої країни, зміцнення її позицій на геополітичному просторі, щоб державні символи України упізнавали і поважали в усьому світі.
Бажаю всім українцям миру, щастя, благополуччя, успіхів в роботі і у всіх починаннях на благо Вітчизни! Бажаю всім нам бути гідними пам'яті наших попередників, які працею, здоров'ям, а деколи і своїм життям створювали славу і велич Державного прапора країни!
Зі святом вас, дорогі земляки!

Голова районної ради Сергій Марценюк
суботу, 20 серпня 2016 р.

Всеукраїнський фестиваль декоративно-ужиткових ремесел «Рушники мого краю»

З 26 по 28 серпня 2016 р. в м.Андрушівка Житомирська обл., в парку-садибі родини Терещенків відбудеться Всеукраїнський фестиваль декоративно ужиткових ремесел «Рушники мого краю».
Запрошуються музичні колективи, ансамблі народної пісні, троїсті музики, фольклорні колективи, майстри традиційних народних ремесел. Учасники фестивалю мають представити український рушник з орнаментом свого регіону та рушничок (25х10) з вишитим орнаментом та назвою регіону.
З метою підготовки буклету просимо до 01 серпня 2016 р. надіслати фото колективу чи майстра в традиційному національному одязі на адресу м.Житомир, вул.8-го Березня, 5 Житомирський обласний центр народної творчості тел.0412-242-840 або на електронну адресу Е-mail: www.tvorchist.com.ua.
Детальна інформація у Положенні про фестиваль.
Координатор проекту Білецька Галина Іванівна, моб.тел. 050-44-777-74, 068-952-14-62.

пʼятницю, 19 серпня 2016 р.

В парку-садибі родини Терещенків в м.Андрушівка відбудуться святкові урочистості до Дня незалежності

Шановні жителі та гості Андрушівського району!

24 серпня 2016 року в парку-садибі родини Терещенків в м.Андрушівка відбудуться святкові урочистості до Дня незалежності з залученням представників влади та громадськості міста, сольний концерт студентки Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва Ані Коксун та вихованців Андрушівської школи мистецтв. Прем’єра документального фільму «Віхи становлення незалежності на Андрушівщині» (початок 19:00 год.).

26 – 28 серпня 2016 року в парку-садибі родини Терещенків в м.Андрушівка відбудеться Всеукраїнський фестиваль народної творчості «Рушники мого краю» за участю творчих колективів України, Білорусії, Литви, в тому числі в рамках виконання проекту «Український Донбас» колективи з Донецької та Луганської областей. В програмі свята представлення виробів майстрів народно-ужиткового мистецтва, робота етнографічних містечок, концерт за участю колективів Житомирського коледжу культури і мистецтв ім.І.Огієнка, ансамблю національного обряду «Родослав», гурту «Древляни» Житомирської обласної філармонії ім.Святослава Ріхтера та кращих аматорських колективів Житомирщини. Відбудуться конкурси короваю та кращого українського костюма.

четвер, 18 серпня 2016 р.

Володимиру Анатолійовичу Сергеєву - 70

Він пройшов серйозну життєву школу. Здобувши середню освіту, поступив в Новочорторійський зооветеринарний технікум, який закінчив в 1970 році, уже відслуживши в армії. В Любимівку приїхав за направленням, працював в колгоспі ветлікарем.
В. А. Сергеєв користується авторитетом у односельчан. Любимівчани виявляли йому високу довіру – двічі обирали сільським головою, бо він переймався їх проблемами, відстоював інтереси та права громади, дбав про добробут сільських трудівників.
Володимир Анатолійович - гарний сім’янин, разом з дружиною Зоєю Леонідівною виростили, виховали та одружили три доньки. Зараз тішаться сімома онуками.
Зі славним ювілеєм його щиро вітали представники заступник голови районної ради М.М.Ляшук, керуючий справами виконавчого апарату районної ради С.А.Михайловський, голова райкому профспілки працівників органів місцевого самоврядування Т.В.Ломберг.

середу, 17 серпня 2016 р.

Національний день картоплі в м.Андрушівка

17 серпня 2016 року ТОВ «Агріко Україна» та Всеукраїнська Аграрна Рада (за підтримки УАВК та низки інших партнерів), на базі господарства ПП «Імпак» (село Гальчин, Житомирська область), провели Національний день картоплі.
На щорічний, вже третій, День картоплі приїхало більше 400 картоплярів з усієї України. Та і не дивно, адже анонс заходу пророкував неймовірно цікаву програму.
Відкрив цьогорічний захід гостинний власник господарства Сергій Васильович Маліновський. Після чого слово було передане спеціалістам, що доповіли про структуру та стан ринку картоплі в Україні та світі. А розпочав дану сесію виступ Оксана Лопатко (Мінагрополітики України), що доповіла всім присутнім про адміністративно-правові проблеми та шляхи покращення в галузі картоплярства.
Цікаво було послухати, як галузь розвивається в інших країнах. Тому не менш захоплюючими був виступ Ніколя Перен (Посольство Франції в Україні) про стан галузі картоплярства та супровід її розвитку у Франції. Цікаво, що площа виробничих зон на території країни складає близько 20 000 га, кількість виробників становить – 850 господарств. Перелік сортів, що вирощується французькими фермерами налічує 450 найменувань. Як зауважив аташе, в країні виробляється 550 000 тон посадкового матеріалу, 160 000 тон з якого експортується в більш ніж 70 країн світу.
Під час виступу також був представлений перелік місій, що мають на меті реалізувати Асоціація організацій виробників Франції (число яких наразі становить три організації) та FN3PT. Досягнення яких несе вагомий внесок в зміцнення галузі в цілому.
В свою чергу Герман Інтеман (Посольство Федеративної Республіки Німеччини в Україні) поділився з усіма присутніми станом галузі в Німеччині. Також, представник Посольства відзначив перспективи української продукції картоплярства на міжнародному ринку та окреслив механізми співпраці з Німеччиною.
Радник посла з питань сільського господарства Посольства Королівства Нідерландів в Україні Каролін Спаанс впевнена, що: «об’єднавши зусилля виробників картоплі, галузевих асоціацій та уряду, картопляний сектор України найближчим часом буде дуже конкурентоспроможним на світовому ринку».
Президент Української асоціації виробників картоплі Гордійчук Микола у своїй доповіді презентував здобутки в картоплярстві українських господарств. Територія, на якій досліджувався стан посадок мала широку географію: Львівщина, Волинь, Закарпаття, Тернопільщина, а також Чернігівська, Житомирська та Київська області. Були проаналізовані особливості поведінки сортів в різних регіонах України та надані вичерпні агроконсультації.
Доречною була інформація про комерційну складову галузі картоплярства України: тенденції зміни оптових цін та порівняння з статистикою минулого року.
На завершення Микола Павлович підсумував стан галузі в країнах ЄС, що дуже ретельно досліджує з колегами, адже УАВК активно працює не лише над поліпшенням якості картопляної галузі, а й над пошуком перспективних ринків збуту: «Цього року в Європі є дефіцит - понад мільйон тон картоплі для промислової переробки. І якраз Україна, знаходячись поруч з Європою і маючи прекрасні умови для вирощування картоплі, може стати тим постачальником, який дуже потрібен ЄС».
Друга сесія ознайомила аудиторію з технологіями захисту картоплі, ідентифікації захворювань та вплив використання мікродобрив на вирощування картоплі.
Останній блок лекційної частини був присвячений питанню визначення шляхів інтенсифікації галузі картоплярства. Багато цікавих аспектів було висвітлено щодо зберігання і переробки картоплі (Олесь Капітанчук, Tolsma). Родзинкою сесії став виступ Голови асоціації виробників крохмалю України, директора компанії «Вімал». Сергія Самоненко розповів про фактори ціноутворення й обґрунтував ефективність використання крохмальних сортів. Далі, аудиторія побачила слайди з порівняльною характеристикою (що попередньо провели представники компанії «Вімал») використання різних сортів для виробництва крохмалу. Приємним став той, факт, що серед проаналізованих сортів картоплі, голландський сорт Курас (Agrico BV), за результатами дослідження, мав найкращий фінансовий показник.
Перехід від лекційної частини до польової локації теж був незвичайним. Спочатку учасники заходу відвідали виробничі потужності компанія «Імпак», де мали змогу на власні очі побачити весь ланцюг виробництва, починаючи від сортування й закінчуючи пакуванням картоплі для постачання у торгівельні мережі.
Після огляду всіх етапів виробництва учасники перейшли до головної локації заходу – картопляне поле. Демонстрація сортів викликала низку питань, відповіді на які з задоволенням надавав наш талановитий агроном Зінченко Дмитро. Щодо презентації сортів лінійки Агріко – слід зазначити, що окрім всім відомих сортів картоплі, ТОВ «Агріко Україна» продемонструвала новинки свого товарного портфелю, а саме: Еволюшн, Арізона та Мадлен (високоврожайні ранні столові сорти). Звісно, до уваги аудиторії, були представлені й інші сорти: ультрарання Рів’єра, Імпала (ідеальний сорт для запікання), Люся, що має тривалий час зберігання та найперший з сортів – Агата.

В залі засідань районної ради відбулася нарада

17 серпня 2016 року в залі засідань районної ради відбулася нарада з питань готовності району до відзначення Дня Державного Прапора України, Дня незалежності України та проведення Всеукраїнського фестивалю «Рушники мого краю». На нараду прибули міський , селищний та сільські голови, керівники підприємств, установ та організацій району. Розпочав нараду голова районної ради С.М.Марценюк, який звернув увагу учасників зібрання на особливість проведення двох державних свят та республіканського фестивалю. Начальник відділу культури райдержадміністрації Г.І.Білецька ознайомила всіх присутніх з програмою , за якою будуть проходити свята та зупинилася на виконанні плану робіт по підготовки району до відзначення Дня Державного Прапора України, Дня незалежності України та проведення Всеукраїнського фестивалю «Рушники мого краю». Галина Іванівна підкреслила, що більшість пунктів плану ще не виконані і звернулася до відповідальних за їх виконання не відкладати виконання намічених робіт на останній день, а вже цього тижня привести в належний стан відведені території та будівлі. Поскільки свято проходитиме в місті, то найбільше питань було до міського голови В.І.Бойка, якому зі своїми службами необхідно зробити великий об’єм робіт. Перший заступник голови райдержадміністрації О.А.Борисов повідомив, що апарат та служби райдержадміністрації надають посильну допомогу в приведенні в належний санітарний стан центральних вулиць міста та зупинився на тих пунктах плану, які не вдасться виконати. С.М.Марценюк підкреслив, що не можна завчасно опускати руки. Потрібно прагнути зробити все, що запланували. Сергій Михайлович подякував всім головам місцевих рад, керівникам підприємств, установ та організацій, особливо керівникам сільськогосподарських підприємств, та звернувся до всіх присутнім з проханням відповідально віднестися до поставлених завдань та привести в належний санітарний стан закріплені за кожним території, щоб у гостей, які прибудуть до нас на фестиваль, склалася гарна думка про наше місто, наш район.

неділю, 14 серпня 2016 р.

Відсвяткувала свій ювілей секретар Червоненської селищної ради

14 серпня відсвяткувала свій ювілей секретар Червоненської селищної ради, прекрасна, мила, доброзичлива і чарівна жінка Галина Іванівна Козиренко. В її житті це вже 60-те літо.
Народилася вона в смт. Червоне в дружній, працелюбній родині Кондратюків. В 1973 році, після закінчення школи, продовжила навчання в Черкаському ПТУ № 8. Повернувшись в 1975 році в рідне селище, працювала бібілотекарем в місцевій бібліотеці. Згодом з відзнакою закінчила Житомирське культосвітнє училище за спеціальністю “Бібліотечна справа”.
В 1982 році Галина Іванівна вийшла заміж та виїхала в Казахстан за місцем служби чоловіка. В рідне селище повернулася в 1994 році, влаштувалася лаборантом в Червоненську загальноосвітню школу. З квітня 2006 року працює секретарем Червоненської селищної ради. Гордість Галини Іванівни - син Віталій, який є її підтримкою і опорою.
З ювілейним днем народження Галину Іванівну привітали заступник голови районної ради М. М. Ляшук, керуючий справами виконавчого апарату районної ради С. А. Михайловський , голова райкому профспілки працівників органів місцевого самоврядування Т. В. Ломберг та працівники селищної ради.
Всі щиро бажали жінці щедрої долі, міцного здоров’ям, довгих, наповнених плідними досягненнями років життя. Хай Ваша дорога буде світлою і радісною, як цей святковий день, а теплі привітання додадуть наснаги у скарбничку Вашої душі.

Урочистості з нагоди Дня села Городківка

13.08.2016р. відбулися урочистості з нагоди Дня с.Городківка.
Участь у заході прийняли заступник голови районної ради Ляшук М.М. та депутат районної ради Курсон К.І.
Також на свято у с.Городківка завітав народний депутат України Ревега О.В.

суботу, 13 серпня 2016 р.

У патріотичному настрої Городківка відсвяткувала День села

В Андрушівському районі відсвяткували День села жителі Городківки. Власними силами влаштували концерт, на який зібрали повний зал односельчан та гостей. В вишиванках ведучі зі сцени розповідали про своє рідне та найкраще село. Про односельчан, серед яких є інженери, лікарі, вчені, письменники, сестри-науковці, художник, доктори економічних та медичних наук.

Городківка має давню історію, яку бережуть та шанують. В особливий день не могли не згадати про важливі події з минулого. Як у Другій світовій війні, наприклад, село втратило 206 осіб. І ось нині, онуки сивочолих колишніх воїнів взяли в руки зброю, щоб захищати незалежність України на Сході. Сумно стало від того, що в АТО вже загинув місцевий житель, Коренівський Віктор Анатолійович. Він був сином та чоловіком, йому мало б незабаром виповнитись 35 років. Не судилось. Його пам’ять вшанували хвилиною мовчання, схиливши голови. Пообіцяли завжди пам’ятати про односельчана- героя, який боровся за незалежність країни та щасливе майбутнє дітей.

Багато українських пісень у виконанні талановитих дуетів, гра на сопілці, вразили не лише односельчан, а й гостей.

Привітати в знаменну дату для Городківки, приїхав народний депутат України Олександр Ревега. Подякувавши старшим жителям села, людям, які творили історію та всім небайдужим до долі своєї рідної землі, Олександр Ревега вручив подарунки найстаршим жителям Городківки – Сірому Миколі Яковичу, Ковальчинській Ганні Василівні, а також наймолодшій – Бортнік Соломії. Привітав народний депутат подарунками і іменників села – Роголь Вікторію Олексіївну, Соколівську Ганну Олексіївну, Бортнік Сергія Володимировича та Лінчук Людмилу Володимирівну. У номінації «Кращий двір» подарунок від Олександра Ревеги отримала Коцюк Юлія Михайлівна. Народний депутат привітав і міцну родину - подружжя Коцюків Михайла Петровича та Юлію Михайлівну із «золотим весіллям».

Не міг не відзначити Олександр Ревега учасників антитерористичної операції. Грошовими винагородами та подяками за героїзм та нескореність духу, за мужність і відвагу, проявлені під час захисту цілісності та суверенітету України, нагородив народний депутат відзначив Тихончука Валерія Валентиновича, Журавського Ігоря Володимировича, Качанівського Петра Вікторовича та Капусняка Василя Леонідовича.

А головним подарунком від народного депутата України Олександра Ревеги стало 100 тис. грн. на заміну вікон у школі Городківки. Дітям дістались в подарунок ще й кепки.

Завдяки людям, які живуть і трудяться на землі рідного села, воно розцвітає, поповнюється новими здобутками. Жителі Городківки з любов’ю ставляться до місця, де мешкають, знають та шанують історію, в ім’я щасливого майбутнього.

Інна Солодка
середу, 10 серпня 2016 р.

Відділ культури Андрушівської районної державної адміністрації уклав контракти

Відділ культури Андрушівської районної державної адміністрації уклав контракт з Неонілою Володимирівною Шпаківською на посаду директора Андрушівської центральної районної бібліотеки та Наталією Іллівною Рудницькою на посаду директора Андрушівського районного Будинку культури.

Народний вокальний ансамбль Надія смт. Червоне

Центру дозвілля смт. Червоне.
Керівник – Ольга Чепурна.
Учасниками колективу є вчителі Червоненської загальноосвітньої школи та працівники культури.
В репертуарі ансамблю понад 30 творів. В переважній більшості – це обробки українських народних пісень та авторські твори сучасних українських композиторів.
Колектив веде активну концертну діяльність, приймає участь в районних та обласних культурно – мистецьких заходах.
Вокальний ансамбль «Надія» є дипломантом районного огляду – конкурсу народної творчості та лауреатом обласного фестивалю «Рушники мого краю».

вівторок, 9 серпня 2016 р.

Народний вокально-інструментальний ансамбль Дежавю

Андрушівський районний Будинок культури.
Керівник - Сергій Дебой.
В творчому доробку гурту «Дежавю» - естрадні вокальні твори українських композиторів, сучасні естрадні та авторські пісні. Колектив приймає активну участь в концертах, фестивалях та інших культурно-мистецьких заходах, є дипломантом обласного конкурсу «Зорі над Убортю» (с.м.т. Олевськ, 2013 р.) та конкурсу естрадної пісні «Червона рута».

понеділок, 8 серпня 2016 р.

Никипорець Кузьма Мусійович

Никипорець Кузьма Мусійович, вчитель фізики, відмінник народної освіти, почесний громадянин Андрушівки, ветеран Великої Вітчизняної війни.

Час невпинно наближає до дати, з висоти якої хочеться поглянути на свій життєвий шлях, оцінити все, що встиг зробити, проаналізувати, чи достойно жив і живу. Часу тепер на роздуми і оцінку є вдосталь. Тож, наче хроніку, кадр за кадром переглядаю все прожите…

Народився я в 1922 р. в с. Радичів Понорницького (нині Коропського) району Чернігівської області в бідній селянській родині, якій належало 1,5 десятини землі, не враховуючи городу і сінокосу на лузі біля Десни.

Матері не пам’ятаю, вона померла, коли я ще був малий. Батько одружився вдруге. Мачуха була доброю жінкою, до мене ставилася, як і до своїх дітей. Трудився з дитинства, глядів менших братиків Тимофія і Миколу. У 1938 р. закінчив семирічку і вступив у 8 клас Крисненської десятирічки, де з нашого села навчалося ще 13 учнів. В теплу пору року ми долали тих 8 км пішки, а взимку, коли були великі снігопади і яром було не пройти, а через с. Іванків — надто далеко, жив на квартирі. А вже в 10 класі добирався додому за будь-якої погоди аж увечері, стомлений лягав на теплу лежанку, засвічував каганець і готував уроки.

Але мало не залишив був школу — вийшов закон про платне навчання, а батькові нічим було платити за нього. Я дуже сумував, що доведеться покинути науку. Хтось з товаришів розповів про це вчителям. Директор школи дозволив мені продовжувати навчання. Дякуючи цьому доброму і чуйному чоловіку, я закінчив десятирічку, одержавши атестат відмінника.

У мене була мрія — вступити в Ленінградське військове артилерійське училище інструментальної розвідки. А для цього потрібні були гроші. Вирішив заробити їх сам. З цією метою ми з товаришем попросилися в бригаду, яка сплавляла ліс. Пароплавом добралися до Трубчевська Брянської області, поселилися у фанерних будочках на березі Десни. Пропрацювали день, а наступного десь під вечір прибіг посильний з контори лісосплаву зі страшною звісткою — сказав, щоб загасили всі вогнища, бо розпочалася війна. Потім він з’явився знову і повідомив, що мене викликають у військкомат.

Ось так я повернувся в батьківську хату без зароблених грошей, із розтоптаними війною планами, потім пішов в Понорницький військкомат. Декілька разів відправляли мене назад додому зі скупими пожитками в торбі та сухарями, веліли чекати повістку. Та скоро німці захопили наше село, розпочалися чорні дні окупації, розстріли, переслідування. Молодь виловлювали, як звірину, відправляли в Німеччину на примусові роботи. Піймали і мене. Привезли нас в район на комісію. Мені пощастило, лікар, що робив огляд, був батьком мого колишнього однокласника, тож він сказав німцям, що в мене тиф, мене відпустили додому.

Аби вижити, працювали з батьком біля землі, яку весною 1943-го розділили німці між людьми, а також тяглову силу і інвентар. Нам дістався віл. Ним ми і орали поле — батько за плугом, а я — в погоничах.

Село наше звільнили від фашистського ярма 18 вересня 1943 р. і я пішов на фронт. Зарахували мене у 188-й артилерійський стрілецький полк Забайкальської стрілецької дивізії. Під час форсування Дніпра неподалік м. Лоєв, що в Білорусії, мене поранило, а після шпиталю вже служив у 915-ій кулеметній роті.

Якось терміново викликають мене в штаб батальйону. Начальник штабу повідомив, що мене направляють на семимісячні курси підготовки молодших лейтенантів. Я відмовився. Якщо раніше дуже хотів стати військовим, то тепер, побачивши, яка відповідальність покладається на них, втратив таке бажання.

Мої фронтові дороги пролягли не лише по території Білорусії, а й України — наш полк проходив через Овруч, тиждень стояв в Бердичеві, а потім взяв курс на Захід. В Тернопільській області вступили в запеклий бій з фашистами. В березні 1944-го мене вдруге поранило.

Після лікування в шпиталі м. Житомира служив в окремій винищувально-протитанковій дивізії.

В складі цієї частини дійшов до Австрії, де в м. Грац зустріли довгождану Перемогу. Радощам не було меж… Майже все літо 1945-го ми стояли в таборі у підніжжя гірських Альп. І тільки наприкінці серпня наша дивізія вирушила в напрямку Радянського Союзу. Думали, що уже не за горами Батьківщина. Але зупинилися в Румунії. Там і зимували. В грудні 1946 р. я демобілізувався. Рік працював у колгоспі на різних роботах.

Одного разу до нас в хату завітав вчитель молодших класів Г. Т. Ященко і запропонував мені йти працювати в школу. Його пропозиція мене трохи спантеличила, бо ж не мав ніякої підготовки. Та Григорій Тихонович пообіцяв у всьому допомогти. І допоміг. Так я став вчителем. Заочно закінчив Новгород-Сіверське педагогічне училище імені Ушинського. Всякі курйози були на початку моєї педагогічної діяльності. Все ж робота з дітьми мені подобалась і батьки моїх учнів були задоволені та й завідуючий райвно врешті підбадьорив, сказавши, що з мене буде-таки непоганий вчитель.

Я вирішив і далі йти цією життєвою стежкою — у 1951 р. вступив на фізичний факультет Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка.

Завідувач кафедри молекулярної фізики О. З. Голік дуже хотів, аби я залишився працювати у нього на кафедрі, але я вирішив продовжувати вчителювати. Коли було розприділення, вибрав собі Андрушівку, де на педагогічній ниві пропрацював з 1956 по 1992 рік. Знаю, що був надто вимогливим вчителем, бо хотів, аби мій предмет знали. Під час численних зустрічей випускників різних років, на які мене завжди запрошують, я зрозумів, що колишні мої учні не тримають на мене зла, а навпаки — вдячні за науку.

За роки педагогічної роботи нагороджений грамотами дирекції школи, райвідділу освіти, міністерства освіти України та Радянського Союзу, а також нагрудним знаком «Відмінник народної освіти», присвоєне мені звання “старший вчитель”, “вчитель-методист”. Але найвищою нагородою для мене є шана і вдячність моїх колишніх учнів, повага людей, з якими працював і живу поруч.

Скажу відверто, нелегке життя прожив, багато трудився фізично. Я й тепер у свої 90 не випускаю з рук сокири і пилки.

Важко уже, але я задоволений. Не збираюся здаватися рокам.

Кузьма Никипорець
неділю, 7 серпня 2016 р.

Лоханська Ніна Марцелівна

Ніна Марцелівна Лоханська народилася 16 травня 1927 року у с. Стара Котельня у сім’ї службовця. Дитинство пройшло в Андрушівці, де і вступила на навчання до АСШ №1. Першою вчителькою була Віра Юхимівна Павлівська, яку учні любили і дуже поважали. Ніна Марцелівна в день 70-річного ювілею своєї першої вчительки у 1953 році у привітальному листі писала: Я пам’ятаю як прийшла до Вас в перший клас, як Ви були для нас не лише вчителькою, а і матір’ю. Я пам’ятаю, скільки Ви приділяли кожному з нас уваги…Спасибі Вам за перше слово, яке Ви навчили нас писати, спасибі за той фундамент, який Ви заклали і на якому побудоване все наше життя”. Коли Ніна була ще в першому класі, вже тоді у неї зародилася мрія стати вчителькою. Вчилася відмінно. До війни Ніна Марцелівна встигла закінчити лише 6 класів. У роки війни сім’я не встигла евакуюватися, і до визволення прожили в Андрушівці. Родичі Ніни Марцелівни були пов’язані з партизанським підпіллям, і в роки війни Ніна, ризикуючи життям, переносила повідомлення партизанам, листівки на дні відерця з вугіллям, або в туфельках. Після звільнення Андрушівки продовжила навчання в школі, яке завершила у 1947 році, і цього ж року поступила до Мінського педагогічного інституту ім. Горького на факультет іноземних мов. Мінськ був майже повністю зруйнований після війни, доводилося і навчатися, і відбудовувати місто. Але у всіх мінчан панував гарний настрій, бо був мир, і життя налагоджувалося. Навчалася сумлінно, після війни у всіх була велика тяга до знань, і до навчання студенти відносилися дуже відповідально. Так як на відбудові міста працювали полонені німці, Ніну з однокурсниками часто запрошували як перекладачку. Так на практиці формувалася ота гарна вимова, яку потім неодноразово відмічали природні носії мови. У Мінську у цьому ж інституті Ніна Марцелівна познайомилася з майбутнім чоловіком Йосипом Володимировичем Лоханським.

У 1951 році Ніна Марцелівна повернулася до Андрушівки і до своєї рідної школи вчителькою німецької мови. Вчителькою вона була від Бога. Разом з чоловіком віддано працювали, набували професійного досвіду, займалися позакласною роботою. Разом їздили на туристські змагання, разом створювали кабінети, музеї, завжди підтримували і розвивали ідеї один одного. У 1961 році за ініціативи Ніни Марцелівни було створено Клуб інтернаціональної дружби, незмінним керівником якого вона була на протязі багатьох років. Налагодили листування з ровесниками з різних куточків світу. Мабуть, кожен учень школи у ті роки вважав за честь бути членом КІДу. Школярі листувалися не лише з ровесниками з союзних республік, але і з ровесниками з НДР, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Китаю. КІД був колективним членом Товариства радянсько-болгарської дружби. Юні інтернаціоналісти мали свій статут, емблему – білий голуб на фоні голубої земної кулі, а також девіз „За мир і щастя на планеті, за дружбу всіх дітей землі”. Члени КІДу брали участь у вікторинах, оголошених республіканськими газетами. Клуб був нагороджений Почесними грамотами Радянського та Республіканського комітетів захисту миру, Міністерства освіти УРСР, інших установ. Власне, все чого досяг клуб – в першу чергу заслуга Ніни Марцелівни.

Хоча у молодої сім’ї педагогів вже було двоє дітей, будувалася хата, вони продовжували шліфувати свою майстерність. Зрозумівши, що англійська мова з часом стане мовою спілкування у багатьох країнах, Ніна Марцелівна поступила до Житомирського педагогічного інституту на відділення англійської мови, який успішно закінчила, отримавши другу освіту, і почала викладати дві мови. Після уроків, а заняття тоді були у дві зміни, Ніна Марцелівна проводила факультативи та гуртки, готувала тематичні вечори, фестивалі на іноземних мовах. А вже після цього ночами готувала наочний матеріал на наступний день. Скільки таблиць було написано ночами, скільки літератури перечитано… І знання її учнів, і один з найкращих кабінетів, спочатку звичайний, а потім з аудіотехнікою, лінгафонний кабінет, і вся позакласна робота по інтернаціональному навчанню принесли визнання і школі, і вчительці.

Грунтуючись на досвіді Ніни Марцелівни, Житомирський обласний інститут підвищення кваліфікації учителів організував школу передового педагогічного досвіду по іноземній мові при АСШ №1, а керівником призначив Ніну Марцелівну. Вона з великим натхненням та щирістю передавала свій досвід молодим вчителям, завжди раділа їх успіхам, допомагала набувати досвід і передавала свою любов до роботи. Діяльність школи творчо розвивалася, і у вересні 1977 року на базі Андрушівської середньої школи №1 було створено районний методичний центр учителів іноземних мов, керівником якого стала вчитель-методист Ніна Марцелівна Лоханська. У жовтні 1981 році на базі методичного центру було проведено республіканський семінар учителів іноземних мов, у роботі якого прийняли участь педагоги з різних куточків України, і навіть з Прибалтики.

Першою в районі їй присвоюють звання „Вчитель-методист”. Серед трудових нагород – знак „Відмінник народної освіти України”, медалі „За доблестный труд», „Ветеран праці”, понад 40 грамот районного і обласного відділів народної освіти, Міністерства освіти. У її трудовій книжці був лише один запис – робота в АСШ № 1.

суботу, 6 серпня 2016 р.

Лоханський Йосип Володимирович

Йосип Володимирович Лоханський народився 8 січня 1926 року в сім’ї селян, у с. Храпков, Хойнікського району Гомельської області Білорусії, де і пройшло голодне і важке дитинство. Коли Йосипу Володимировичу виповнилося 12 років, по неправдивому анонімному наклепу заздрісника-односельця було арештовано, а потім заслано до Сибіру батька, який був повністю реабілітований лише в 1956 році. У сім’ї було четверо малих дітей, і усім їм прийшлося найматися на роботу. Працював Йосип Володимирович дуже старанно, розуміючи, що потрібно допомогти мамі та молодшим дітям, а вечорами йшов на навчання до школи.

Та прийшов 1941, розпочалася війна. Село зайняли німці. Фашисти вивозили молодь на роботи до Німеччини, і щоб не потрапити туди, Йосип з молодшим братиком переховувався, доки Червона армія не звільнила село від фашистів 24 листопада 1943 року. Йому в цей час було 17 років, і він пішов до лав Червоної армії. Спочатку його направили у полкову школу , після закінчення якої прослужив до кінця війни у діючій армії. Перемогу зустрів під Берліном. Там при обстрілі наших позицій був контужений. Після лікування у шпиталі продовжував служити у 3-го гвардійському корпусі, а у листопаді 1946 року був демобілізований.

Після повернення у рідне село, почав працювати різноробочим і водночас готуватися до вступу у інститут. У 1947 був зарахований до Мінського педінституту на факультет іноземних мов, французьке відділення. У 1948 році на 2 курсі зустрів свою долю, студентку 2 курсу факультету німецької мови Ніну Марцелівну, яка була родом з Андрушівщини. Вони одружилися. Після закінчення 2 курсу Йосип Володимирович перевівся на історичний факультет Мінського педінституту ім.. Горького, і паралельно навчався у Мінській Вищій профшколі ВЦСПС, яку успішно закінчив у 1952 році. Диплом школи також прирівнювався до дипломів учительських інститутів, отож отримав другу вищу освіту. У цьому ж році Йосип Володимирович переїхав у Андрушівку, отримавши призначення в АСШ №1 вчителем історії. З 1953 по 1957 роки працював директором вечірньої школи робітничої молоді. З 1957 по 1959 роки – вчителем історії АСШ №2, а з 1959 – вчителем історії АСШ №1. З 1967 року – організатором позакласної виховної роботи АСШ №1, а з 1975 року по 1989 рік – директором СШ №1. За ці роки керівництва школою було добудовано шкільну їдальню, перекрито оцинкованим залізом головний корпус школи, завершено роботи з будівництва спортивного і актового залів, обладнано навчальні кабінети меблями і новими технічними засобами навчання. Мріяв про будівництво нового приміщення школи і навіть було виготовлено проектно-кошторисну документацію, та нестабільність у країні не дала змоги втілити плани у життя. З перших кроків роботи на посаді директора він говорив і докладав усіх зусиль щоб школа була першою не лише за номером.

Йосип Володимирович завжди намагався залучати талановитих учнів до краєзнавчої роботи, туризму, вивчення історії рідного краю. Ним був створений гурток юних краєзнавців- слідопитів, який працював майже 20 років. На основі зібраних ним та слідопитами матеріалів в АСШ № 1 у 1964 році було створено історичний музей та Музей бойової і трудової слави, в яких експонувались матеріали з археології, знаряддя праці і побуту ХVIII-XIX століть, зброя та документи періоду громадянської та Великої вітчизняної воєн, фотоматеріали, інформація про історію Андрушівщини, про видатних земляків та випускників школи. Та на жаль, чудовий і правдивий музей був знищений на початку 90-х років, проте зараз музей спільними зусиллями, в тому числі і Йосипа Володимировича, намагаємося відновити.

Йосип Володимирович був ініціатором побудови обеліску жителям Андрушівщини, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни, зі своїми слідопитами віднайшли багато прізвищ, що потім були викарбовані на обеліску. Також встановили імена героїв-визволителів що загинули при звільненні Андрушівки, і біля раніше безіменного пам’ятника у парку було встановлено плиту з іменами воїнів визволителів. Слідопити розшукали адреси рідних, які з різних куточків СРСР приїздили поклонитися до братської могили.

Головними рисами Йосипа Володимировича є високий професіоналізм та глибоке знання предмету, ерудиція, самодисципліна, вимогливість, чуйність. Підготовлені ним учні успішно виступали на олімпіадах, він завжди допомагав у роботі предметних гуртків та у організації шкільних вечорів, у роботі Клубу інтернаціональної дружби, гри „Зірниця”., організовував поїздки з вчителями та учнями до міст-героїв Києва, Мінська, Москви, Севастополя, Бреста, Ленінграду, Волгограду, до Хатині, Архангельська, Вільнюса. Команда туристів Андрушівської СШ№1, якою він керував протягом багатьох років, завжди займала призові місця на обласних змаганнях, та багато іншого було зроблено за довгі роки роботи.

Окрім основної педагогічної та адміністративної роботи на різних посадах, яку він завжди виконував сумлінно, цікавився і приділяв багато часу історії рідного краю і намагався передати отримані знання жителям Андрушівщини. За ці роки зібрано величезну кількість матеріалів по археології, архівні матеріали з історії Андрушівки. Його нариси про Андрушівку опубліковані у книзі „Історія міст і сіл УРСР” у томі „Житомирська область”, вступні статті про Андрушівщину до „Книги Пам’яті України, Житомирська область” та в першому томі „Книги скорботи України”, та не менше 200 правдивих статей з історії рідного краю, про визначних людей Андрушівщини, про рідну школу та її вихованців в районних газетах „Соціалістичний шлях”, „Перемога”, „Шлях до комунізму” та „Новини Андрушівщини”, в обласних газетах „Радянська Житомирщина”, „Зірка надії”, „Пульс”, „Комуніст Полісся”, „Народ і правда”, у республіканських газетах „ Молодь України”, „Радянська освіта”, „Сільські вісті”, „Комсомольское знамя”, „Ветеран України”, в газетах „Зоря” (Дніпропетровськ), „Вінниччина” та в наукових журналах „Український історичний журнал”, „Пам’ятники України”, „Архіви України”. У 2012 році була опублікована книга Йосипа Володимировича „Патріоти. Партизани та підпільники Андрушівщини у боротьбі за визволення України (1941-1944 рр)”., а зараз він працює над матеріалами по історії нашої школи.

В різні роки Йосип Володимирович виконував чимало громадських доручень — очолював профспілку вчителів, районне товариство „Знання”, організацію ветеранів та інвалідів війни, та ін.

Ратні і трудові діла Йосипа Володимировича відзначені державними нагородами: ”Орден Вітчизняної війни ІІ ступеню”, орден „За мужність”, орден „За заслуги ІІІ ступеню”, медалі „За взяття Берліна”, „За взяття Кенігсберга”, „За перемогу над Німеччиною”, „За звільнення Білорусіі” „За доблесну працю”, знаком „Відмінник народної освіти” та десятки грамот та ювілейних медалей.

Учні і колеги завжди з великою повагою звертаються до свого учителя і директора, хоча він давно на заслуженому відпочинку. Учні, колеги, друзі часто спілкуються з Йосипом Володимировичем, пишуть про нього, згадуючи минулі події. Ось лише деякі з них. Витримка із статті В. Улянинського „Передусім — учитель” ( газета „Житомирщина”, № 25, 3.03.98 р.): „…Учительська праця, вважає Й.В.Лоханський, невіддільна від творчості. За плечима більше сорока років педагогічного стажу. Його нестандартні уроки, збагачені додатковою, позапідручниковою інформацією, місцевими фактами, досі пам’ятні багатьом…Гордістю школи був краєзнавчий музей, виплеканий директором (Йосипом Володимировичем). Упродовж багатьох років він невтомно збирав цінні експонати, документи, фотографії, записував розповіді ще живих на той час свідків і очевидців значимих подій…Учасникам шкільного краєзнавчого гуртка, активу музею вдалося розшукати членів екіпажу танка у складі І.Д.Степанова, П.Т.Бабушкіна, С.І. Гутмахера з 44-ї гвардійської танкової бригади, який першим, визволяючи Андрушівку, увірвався в населений пункт в ніч з 26 на 27 грудня 1943 року. … Не старіє душею ветеран. І сьогодні, як і колись він на вістрі життя, займає активну життєву позицію. Часто зустрічається зі шкільною молоддю… Читачі (газети „Новини Андрушівщини”) пам’ятають як Й.В.Лоханський допоміг німцю Ф.Аппельту з далекого міста Бобінгена розшукати місце загибелі брата Вільгельма…Його було збито над Андрушівкою, а впав він поблизу нинішнього саду с.Гальчин, там же члени екіпажу були захоронені. Йосип Володимирович розшукав свідків (дехто з них живий ще й донині), встановив точне місце падіння літака…Запитую Йосипа Володимировича:”Що рухало Вами, що спонукало до цих пошуків? Чи не було неприязні до колишніх ворогів?” . „Однозначно відповісти не можна, — сказав він.- Було, насамперед, нормальне бажання допомогти людині, яка розшукувала понад 50 років місце загибелі свого брата. Не останню роль, безумовно, відіграли прагнення з’ясувати всі обставини, сам процес пошуку. Хотілося хай не на рівні високої політики, а народної дипломатії обговорити ті події, той час, трагедію поколінь…”. Ось інша стаття колишніх колег про Йосипа Володимировича в газеті „Новини Андрушівщини”, №1, 06.01.2011 р.: „ Педагог з великої літери, історик – краєзнавець, завуч з позакласної роботи, директор першої міської школи. На якій би посаді він не працював, скрізь трудився творчо, з повною віддачею і великим ентузіазмом…. Й.В.Лоханський – вчитель широкої ерудиції, людина з багатющим життєвим досвідом, краєзнавець і правдолюб, завжди багато працював над тим, аби розширювати дитячий кругозір, збагачувати серця школярів добротою…”. Інформація про Йосипа Володимировича внесена до книги Г.Л.Махоріна „Андрушівщина: історія і сьогодення”(2011 р.) та П.МИХАЙЛЕНКА та ін. :”Видатні постаті Андрушівщини”.

За багаторічну сумлінну педагогічну працю, високий професіоналізм, активну краєзнавчу і громадську діяльність рішенням Андрушівської міської ради від 25 липня 2006 року Лоханському Йосипу Володимировичу було присвоєно звання почесного громадянина міста Андрушівки.

Репринцева Ольга Іванівна

В Андрушівку ми, Репринцеві Ф.С., О.І., прибули в 1947 році після закінчення Дніпропетровського університету, за призначенням в АСШ №1.

Їхали з осторогою і наміром відпрацювати 3 роки, а вийшло так, що прожили цілих 20 років. Дім побудували, дітей виростили. А чому? Бо вже в перший день приїзду Андрушівка зустріла нас теплим серпневим днем, морем квітів у кожному дворі, школа в чудовому парку біля озера з каштанами-велетнями. Вся ця картина нас приємно вразила. Страхи трішки пройшли. Але треба ж було ще зустрітися з дирекцією школи, педагогічним колективом. Тут душа була ще не на місці. Хвилювання було даремне. В колективі нас так прийняли, що ми зовсім не відчули себе новенькими. Навпаки, нам здалося, що ми тут були все життя, і всі нам давно знайомі. Це тому, що вчительський колектив був уже з великим життєвим досвідом і високо фаховий. Завдяки професійності колег, їх майстерності, аналізу уроків і порадам мені вдалося зробити уроки не лише науковими, а й методично правильно побудованими та успішно донести знання учням. Більшість з них почали працювати у школі ще до війни. Завдяки керівництву школи колектив був по-сімейному згуртований, дійсним патріотом школи. Ми, як молоді спеціалісти, були оточені увагою і турботою з боку вчителів. Вважаємо, що фахові знання ми одержали в Дніпропетровському університеті, а педагогічну майстерність, життєвий досвід одержали в «університеті» СШ №1 м. Андрушівка від найкращих носіїв високої моралі і вчення – вчителів цієї школи.Як наслідок наполегливої праці над собою, я отримала урядові нагороди, а мої учні були переможцями Республіканських олімпіад по географії. Подальше моє життя зв язане з Дніпропетровську, роботою в двух школах,Але ніде я не підвела РІДНУ ШКОЛУ. Навпаки показала, як вчителі працюють на периферії. І коли я розповідала про організацію роботи в нашій школі, про колективі , про позакласну роботу, художню самодіяльність, про якість знань учнів, які підтвердили це в подальшому житті — ніхто не міг повірити, що в школі можна здійснити такий об єм роботи, та ще й так якісно. Директор школи , де я працювала, часто просив розповісти про роботу в Андрушівській школі. А йому кажу, що це йому ні до чого, бо в своїй школі він все одно цього не здійснить. Але все таки щось розкажу… Так він мені каже , що йому цікаво, але хіба його щкола гірша.., .а я й кажу — гірша не гірша, але не така! -Я каже , оце вас слухаю, та мені наче ніж в серце…

Сорок п’ять років пройшло з того часу, як ми виїхали з Андрушівки, але спогади про колег, і живих, і тих, що відійшли у вічність – свіжі, теплі, незабутні. В цій школі пройшли найкращі роки нашої творчої праці, серед найкращих людей, яких ми зустрічали на своєму життєвому віку. І зараз згадую мою школу, моїх учнів, яких я люблю все своє життя. Ми працювали в той час , коли і батьки і діти хотіли вчитися, а школа була центром культури і освіти, і взагалі центром життя молоді в Андрушівці. З таким дітьми я б пройшла ще раз свій трудовий шлях з радістю!

пʼятницю, 5 серпня 2016 р.

Відбулося засідання конкурсної комісії

05 серпня 2016 р. відбулося засідання конкурсної комісії по проведенню процедури призначення на посаду директора Андрушівського районного Будинку культури та директора Андрушівської центральної районної бібліотеки.
За результатами відкритого голосування членів конкурсної комісії (протокол №3 від 05.07.2016 р.) на посаду директора Будинку культури пройшла Рудницька Наталія Іллівна, на посаду директора центральної районної бібліотеки Шпаківська Неоніла Володимирівна.

Відбулося засідання постійної депутатської комісії з питань бюджету та комунальної власності

5 серпня відбулося засідання постійної депутатської комісії з питань бюджету та комунальної власності.

В засіданні взяли участь голова районної ради Марценюк С.М., голова районної державної адміністрації Дудар О.М., заступник голови районної ради Ляшук М.М., начальник управління фінансів РДА Суботенко Н.О.

На засіданні депутати розглянули питання порядку денного, а саме: внесення змін до районного бюджету на 2016 рік та внесення змін до Прогорами фінансового забезпечення роботи Андрушівської районної державної адміністрації для виконання та реалізації повноважень, делегованих Андрушівською районною радою на 2016 рік. За результатами обговорення прийняті відповідні рішення.

Також депутати заслухали звіт голови райдержадміністрації Дудара О.М. про готовність Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. та Старокотельнянської гімназії до опалювального сезону.

Павлівська Віра Юхимівна

Десятки андрушівчан старшого покоління з великою вдячністю і любов’ю згадують першу вчительку – Віру Юхимівну Павлівську. Це вчителька – берегиня нашої школи, і усі випускники школи мають пам’ятати, що саме ця тендітна жінка зберегла і саме приміщення школи, і навчила першим літерам, добру і відповідальності сотні дітлахів, які через десятки років пронесли її настанови. Переселення школи у сучасне приміщення відбулося в червні 1920 року, після звільнення Андрушівки від білополяків частинами Першої кінної армії під командуванням С.М.Будьонного. Жителі селища хотіли знести з лиця землі палац. Перед центральним входом майбутньої школи зібрався великий натовп андрушівчан, які поривалися підпалити будинок. Та тут на захист його стала вчителька Віра Юхимівна Павлівська. Піднявшись на сходи, вона розповіла людям, що незабаром з панських покоїв Радянська влада зробить просторі класи, і діти всіх андрушівчан прийдуть до них, щоб здобути освіту, на яку колись мали право лише пани. І натовп обурених зупинився перед світлим розумом і переконаністю педагога.

Так воно і сталось. Через кілька місяців по цьому Андрушівський волревком раз і назавжди передав палац під школу. Саме завдяки Вірі Юхимівні багато поколінь андрушівчан вчилося у просторих світлих класах палацу. Віра Юхимівна Павлівська – Вчителька молодших класів, у 1954 році отримала звання Заслуженої вчительки Української РСР, була кавалером ордена Леніна та нагороджена медаллю „За трудову доблесть у Великій Вітчизняній війні”, зустрічалася з керівниками країни М.І.Калініним, Н.К.Крупською, С.М.Будьонним, допомогла зробити перші кроки до знань сотням дітей.

Віра Юхимівна закінчила Київську єпархіальну вчительську школу у 1903 році. Після закінчення працювала на Київщині, Вінниччині, Житомирщині. Її учні назавжди запам’ятали її доброту, витриманість, такт. У Віри Юхимівни завжди вистачало часу і для відвідування учнів вдома, і для громадської роботи – вона часто відвідувала засідання виконкому районної Ради депутатів, займалася благоустроєм, привчала малюків займатися впорядкуванням вулиць. Це і її заслуга, що її колишній учень Борис Мазорчук став відомим лікарем, доктором наук, професором, що Арсен Гаскевич одержав орден Леніна, що Марії Сетінсон присвоєно звання заслуженої вчительки УРСР. Серед колишніх учнів Віри Юхимівни багато вчителів. Вона була і першою вчителькою Ніни Марцелівни Лоханської, яка після закінчення інституту повернулася до рідної школи вчити дітей іноземним мовам. В день 70-річного ювілею своєї першої вчительки у 1953 році у привітальному листі Ніна Марцелівна писала: „Я пам’ятаю як прийшла до Вас в перший клас, як Ви були для нас не лише вчителькою, а і матір’ю. Я пам’ятаю, скільки Ви приділяли кожному з нас уваги… Спасибі Вам за перше слово, яке Ви навчили нас писати, спасибі за той фундамент, який Ви заклали і на якому побудоване все наше життя”. Любов до першої вчительки вплинула на вибір майбутнього трудового шляху.

А ось як згадував про Віру Юхимівну у далекому 1959 році її учень, тепер уже шанований професор Борис Мазорчук,: „…Скільки вміння, часу і здоров’я потрібно, щоб прищепити цікавість і любов до навчання цій непосидющій, часто неслухняній дітворі? А як же їх зацікавити? … Вона приносила на уроки ілюстраційні малюнки, наочне приладдя, водила учнів на дослідні ділянки школи, на екскурсії до місцевої друкарні, на заводи. Прищеплювала їм любов до праці, до навчання….Пройдуть твої літа, молоді неповторнії, ти вступиш у нове, щасливе життя, а пам’ять про перших своїх вчителів залишиться назавжди, як приємний спогад про щасливе дитинство, дитячі мрії і перший шкільний дзвінок”.

Віра Юхимівна Павлівська (1883-1969) похована на старому кладовищі в Андрушівці.

вівторок, 2 серпня 2016 р.

Святкування 100-річчя Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

1971 року школа відзначала своє сторіччя. Чудового осіннього дня в парку біля школи зібралися майже всі жителі Андрушівки та гості, долі яких пов язані з першою школою. Люди різного віку обнімалися , цілувалися, сміялися, згадували своє дитинство, юність, вчителів, школу. На святі були присутні випускники першого випуску десятих класів 1937 року випуску, повоєнного 1941 року та інші.

Під сонцем виграє окраса парку фонтан, гримить музика шкільного оркестру. Телебачення проводить зйомку знаменної події. В парку біля школи панує атмосфера радості і гордості за навчальний заклад, який об єднав усіх присутніх. Гостям свята роздавали пам ятні значки з силуетом школи і цифрою - 100.

Та раптом все затихло. Звучить фанфари. На сцену-балкон виносять державний прапор та стяг школи. Почесна президія займає свої місця. Звучить державний гімн. З доповіддю про історичний шлях та сьогодення школи виступає директор Лялюшко Микола Минович. В своій промові він відмітив, що школа дала знання понад 2000 учнів. Багато з них продовжили навчання у вищих учбових закладах, стали кваліфікованими спеціалістами у всіх сферах народного господарства. Школа пишається своїми випускниками, які відданою працею на благо Батьківщини прославили школу.

Присутніх вітали представники влади, почесні гості. Було зачитано листи, телеграми, привітальні листівки з усіх куточків Радянського Союзу.

Свято тривало до півночі. А схід сонця колишні учні зустріли в парку біля школи.

P.S. Про цей славний ювілей був знятий фільм за участю М. І. Слободяна. На жаль, сліди його загубилися.

Історія Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

1871 рік- на кошти поміщика М.А. Терещенка в містечку Андрушівка , Житомирського повіту засноване однокласне училище.

Перші відомості про дату заснування школи з явились в 1986 році в газеті » Волинь» про святкування 22 жовтня 25-річного ювілею однокласного училища міністерства народної освіти.

1904 рік-збудоване приміщення училища,яке мало одну класну кімнату. Зараз достеменно відомо, що воно знаходилось на місці нинішньої бібліотеки біля церкви, яка стояла раніше поруч.

1908 рік - училище реорганізоване в двукласне.

1914 рік - переведена в розряд земських училищ.

1918 рік - створена трудова 7-річна загальноосвітня школа

1920 рік - школа почала працювати в палаці Терещенка, де вона знаходиться і в наш час.

До 1923 року школа була утриманні цукроварні, а з 1924 року перейшла на державне фінансування.

1934 рік - школа реорганізована в загальноосвітню десятирічку.

1937 рік - відбувся перший випуск десятикласників.

1944 рік - школа відновила роботу в повоєнний період.

1971 рік - школа відмітила 100-літній ювілей.

За матеріалами Житомирського обласного архіву, Ленінградського історичного архіву, люб язно представлених вчителем історії, краєзнавцем Й.В.Лоханським.

понеділок, 1 серпня 2016 р.

Про скликання дев’ятої позачергової сесії районної ради сьомого скликання

Відповідно до ст. 46 Закону України „Про місцеве cамоврядування в Україні” скликати дев’яту позачергову сесію районної ради сьомого скликання 05 серпня 2016 року о 10 годині в залі засідань районної ради.

На розгляд сесії винести такі питання:

1. Звіт голови районної державної адміністрації про готовність Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 та Старокотельнянської гімназії до опалювального сезону.
2. Про внесення змін до Програми фінансового забезпечення роботи
Андрушівської районної державної адміністрації для виконання та реалізації
повноважень, делегованих Андрушівською районною радою на 2016 рік.
3. Про внесення змін до районного бюджету на 2016 рік.
4. Різне.

Архів блогу