Андрушівка фото

Дубровського Павла Григоровича добре знають на Андрушівщині за його більш як 40-річну педагогічну працю, громадсько-політичну активність в суспільному житті.На долю хлопця випало нелегке, повне випробувань життя. Закінчив 7 класів, у 1941 році вступив у залізничне ПТУ на Львівщині, але незабаром розпочалася Велика Вітчизняна війна. Фашисти вивозили молодь на підневільні роботи до Німеччини. Першим у списки потрапив і Павло. Двічі втікав, а за третім разом взяли і під конвоєм доправили до місця збору. Але разом з товаришами зумів утекти. Згодом опинився серед народних месників. Це, по суті, була регулярна військова частина з двох стрілецьких рот, диверсійної групи і господарського взводу. Павла зарахували у розвідку. Головним їх завданням було паралізувати залізницю Лунінець-Сарни. 1 лютого 1944, виконуючи завдання командування на напрямку Рівне- Луцьк, був тяжко поранений. Потім - евакогоспіталі в Москві, в Андижані. Після одужання в травні 1944 був призваний в Червону Армію на 3-й Білоруський фронт в 51-шу Вітебську червонопрапорну дивізію кулеметником. В бою під Шауляєм за форсування річки був нагороджений медаллю «За відвагу». І знову поранення. Після лікування у Пскові направили на 1-й Прибалтійський фронт. Коли наступали на Кенігсберг, виніс з поля бою пораненого офіцера, за що представили до нагороди - ордена Слави III ступеня. В лютому 1945 року був втретє поранений. На цьому Велика Вітчизняна війна для П. Г. Дубровського закінчилася. Його довгий час виходжували в Свердловську і тільки в жовтні переможного року виписали з госпіталю інвалідом другої групи. Виповнилось тоді юнакові 20 років. Павло Григорович Дубровський нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, а за освітянську працю - медаллю імені А. С. Макаренка. Щороку мої вихованці вітають його, шанованого жителя с. Червоне, з визначними святами. Готуються заздалегідь - приносять квіти, вчать вітальні слова. Павло Григорович завжди радо зустрічає нас. Запрошує до саду, де школярі сідають на стареньких лавочках та із захопленням слухають цікаві розповіді воїна-партизана, вчителя-ветерана. Ці зустрічі роблять моїх вихованців старшими, серйознішими, бо розповіді Павла Григоровича спонукають задуматись над життям, сьогоденням. Діти люблять відвідувати ветерана, бо він завжди з радістю зустрічає їх, проводжає з надією, що вони навідаються до нього ще не раз.

Юлія Турська, вчителька Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст.