Андрушівка фото

Донедавна жителі села Любимівка спали при розчинених вікнах — спека ж бо яка! Та у ніч із 1 на 2 серпня їхній сон перервав гострий запах, а точніше — ядучий сморід. Тхнуло явно якоюсь «хімією». Заплакали від того маленькі діти, закашлялися-застогнали старі люди, а також недужі: астматики, ті в кого негаразд із серцем та судинами. Одне слово, прокинулося село й так і не змогло заснути...

А на світанку люди кинулися шукати джерело тих «пахощів». І швидко знайшли.

«Просимо редакцію «Сільських вістей» терміново захистити громаду Любимівки Андрушівського району Житомирської області, — з таким проханням-благанням звернулися до газети через електронну пошту понад 40 небайдужих селян. — На околицю нашого населеного пункту звозять дуже токсичні отрутохімікати у негерметичній упаковці, скидають на найвищому пагорбі просто неба. Якщо негайно не вжити заходів, село не витримає — це ж справжня екологічна катастрофа!..»

І ось ми на околиці Любимівки, саме там, де вивантажили небезпечний «подарунок». Туди ж зійшлося з півсотні людей, котрі вимагали вивезти його якнайдалі, і пошвидше. З’ясувалося, що на місці вже побували голова Андрушівської райдержадміністрації Борис Мазур, інші керівники району. «Заспокоювали»: це отак виконується Загальнодержавна програма поводження з небезпечними відходами. Понад 40 тонн їх мають звезти сюди з усього району, а потім (коли?) спеціальними рейсами відправити на утилізацію до Польщі. А Любимівку вибрали, бо сюди, мовляв, є під’їзні шляхи з твердим покриттям.

— Проти самої держпрограми нічого не маємо, — схвильовано говорить депутат Любимівської сільської ради Сергій Циплюк. — Навпаки, її давно треба було розробити й виконувати. Бо за СРСР у тодішніх колгоспах справді накопичилося стільки високотоксичних пестицидів та гербіцидів, що вони отруювали і досі отруюють усю природу — від повітря до підземних вод і, звісно, людей та свійських тварин. Інша річ, що робити це потрібно не так, не в такий спосіб, як бачимо нині. Без відома громадян тишком-нишком звезли отруту невідомого походження, ще й упаковану абияк. Тож і смердить вона від тієї ночі самі відчуваєте як, а скільки ще смердітиме? Сьогодні ж, буквально пару годин тому, почувши про приїзд кореспондента «Сільських вістей», запакували її у великі поліетиленові мішки і обнесли стрічкою, почепивши папірця з написом «Обережно — отрута». І все. Ніякої охорони не виставили. Та ж ці мішки легко можуть проколупати чи й відкрити дітлахи, поцікавившися, що воно там таке. І отруїтись! А якщо дощ піде чи, ще гірше, — сильна злива? Вся отрута потече в річку Унава (яка, до речі, бере початок на території нашого села), у людські криниці, в місцевий ставок.
— Найближчий звідси колодязь — за двісті метрів, — приєдналася до розмови ще один депутат сільради Валентина Хомич. — Тож велика ймовірність і його зараження. Ми дуже переживаємо за наших дітей та онуків. Куди подітись, якщо дихати неможливо, знепритомніти можна! І так спека, а тут до неї — ще й отрута. Ми вимагаємо вивезти її звідси якнайшвидше. Двадцять п’ять років тому в цьому приміщенні, від якого тільки «скелет» лишився, зберігалися мінеральні добрива. Коли їх прибрали, то й екологія навколишня поліпшилась. У річці навіть раки з’явилися. Люди тоді полегшено зітхнули. А що буде тепер — не відомо...

— Мене тривожить, що той, хто взявся виконувати оту програму в Андрушівському районі, не подбав не тільки про місцевих жителів, а й про своїх працівників, — додала Тетяна Олександрова. — Бачили, що розвантажували вони отруту без респіраторів, в самих трусах. Я нещодавно купила в Любимівці будиночок у мальовничій місцині, гадала — заховаюся з дітками подалі від великого міста, захаращеного сміттям і загазованого. А потрапила у ще гіршу халепу!..

— Ситуація справді непередбачувана, — висловлює і свою думку Володимир Столітній. — Зневажили громаду, без будь-яких документів привезли отруту, вночі, потай — і ось, маємо. Коли робили другу ходку, вже вдень, я зажадав пред’явити протокол. Показали. Виявилося, це не документ, а звичайнісінький папірець. Скажімо, не було зазначено, скільки отрута в нас зберігатиметься, хто відповідає за її своєчасне вивезення, як нам сказали, до Польщі, і коли те вивезення станеться. Натомість було написано: «Любимівка, складувати, а потім вивезти». Ні дати нема, ні підпису. Хто після цього повірить, що ми колись позбудемося такого «дарунка»? Я вирощую екологічно чисті овочі. А тепер як мені бути? Яка то вже буде екологія?..

Занепокоєний злою пригодою батько трьох малолітніх дітей Андрій Бойко. В нього тримісячна донька і двоє синів п’яти та дванадцяти років.

— Хвилююся, щоб отруйне повітря не зашкодило їхньому здоров’ю. А в селі ж чимало молодих сімей, котрі мають по четверо, по шестеро дітей. Що буде з ними?!

— Захистіть нас від напасті, — мало не плаче молода жінка Аліна Капелюх. — У кожному дворі по дві-три корівки-годувальниці. Хоч і мусимо здавати молоко за безцінь — півтори гривні за літр, а все ж маємо на якийсь кусень хліба. Тепер же і худоба може потруїтись, і в молоко та зараза перейде. Горе, горе!..

Стурбований і сумний сільський голова Володимир Ящук. Коли він у райадміністрації лиш заїкнувся, що заперечує проти складування отрути на краю села, йому відказали коротко: «Нічого не вдієш, Васильовичу. Це — загальнодержавна програма, і її треба виконувати».

— Ніхто не проти виконання, — бідкається В.Ящук. — Але мені болить таке: вантажники сказали, що немає чіткої узгодженості з транспортувальниками, котрі мають вивозити отруту на утилізацію. Тож ніхто не знає, скільки вона тут іще пробуде. А може, знають, та не кажуть. Якщо токсини не вивезуть найближчим часом, то здоров’я моїх односельців, у тому числі дітей, опиниться під страшною загрозою.

Про все почуте й побачене я розповів фахівцям Департаменту екологічної безпеки Міністерства екології та природних ресурсів України, який очолює Олександр Соколов.

— Це — грубе порушення правил транспортування отрутохімікатів, — сказали вони (свої прізвища назвати відмовилися). — Люди, причетні до таких робіт, мають бути спеціально навчені, забезпечені респіраторами та спец­одягом. А вантаж слід перевозити у герметичній тарі. З місця складування на утилізацію такі речовини треба вивозити якомога швидше спеціальним транспортом.

Хочеться вірити, що так воно і буде. «Сільські вісті» беруть цю справу під свій контроль.

Фото Юрія Ластовини.

Микола ЮРЧИШИН,
спецкор «Сільських вістей» Житомирська область
"Сільські Вісті" № 91 (18831)