У зв’язку з набуттям чинності Законів України “Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835 та «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25.12.2008 року № 799, Андрушівська міжрайонна виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності повідомляє:
1. Зменшено розмір страхових внесків на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, для роботодавців з 1,5 % до 1,4 % від суми фактичних витрат на оплату праці найманих робітників.
2. Страхові внески до Фонду нараховані з 1.01.2009 по 12.01.2009 року мають справлятися роботодавцями за ставкою 1,5 %, із заробітної плати, а нарахованої за робочі дні, з 13.01.2009 року - 1,4 %.
3. Розмір страхових внесків, що сплачують наймані працівники, та пільгові розміри страхового тарифу для окремих категорій страхувальників-роботодавців (0,5% та 0,7 %) залишаються без змін.
4. Зменшено розмір страхових внесків для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні у зв’язку з тимчасою втратою працездатності на добровільних засадах з 2 % до 1,9 % від суми оподатковуваного доходу (прибутку), відповідно з 1.01.2009 року по 12.01.2009 року - 2%, з 13.01.2009 року по 31.01.2009 року - 1,9 %.
5. Прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2009 року становить 669 грн., відповідно максимальна межа заробітної плати, з якої справляються страхові внески до Фонду становить з 1.01.2009 року - 10035 грн. Відповідно ця сума є максимально допустимою межею при обчисленні допомоги по тимчасовій непрацездатності і допомоги по вагітності та пологах з розрахунку на місяць.
Інна Янковська,
провідний спеціаліст АМВД ФССзТВП
Новини Андрушівщини
Афганістан - це чиїсь знівечені долі, на півподиху обірваний шлях, як вогонь, пекуча пам’ять і біль на усе життя. Тривожать вони і досі душу й сни воїна-інтернаціоналіста Михайла МАЦЮКА з Павелок, який майже два десятиліття не скидав військової форми.
Йому судилося побачити світу, побувати не в одній «гарячій» точці і вижити. До Афганістану була у його житті Чехословаччина, правда, уже після тривожного 1968-го… В цій країні з 1974-го по 1976-ий проходив Михайло строкову службу. Військова справа припала йому до душі, тому й вирішив залишитися в армії. Уже будучи прапорщиком, служив в Ленінградському військовому окрузі - був авіамеханіком у вертолітному авіаполку.
У 1982-му - нове випробування - Афганістан. 15 вересня їх, понад 130 військовослужбовців, на транспортному ІЛ-76 із Ташкента відправили на Кабул, де базувався 50-ий авіаполк, в котрому, в складі ескадрильї, мав служити і він, Михайло Мацюк.
Чужа земля зустріла хлопців небаченою досі спекою, якоюсь незрозумілою тривогою, що холодила душу, і горами - неприступними, величними і таємничими, а головне - чужими, які стануть чи не найважчим випробуванням. І саме в горах - їх ущелинах, на вершинах, плато і хребтах мужніли наші юнаки, там падали від ворожих куль, виживали під градом душманського вогню і сивіли, вирвавшись живими зі смертельного пекла…
Їх аеродром знаходився в Кабулі, жили поруч в наметах, дерев’яних будиночках нашвидку спорудженого військового містечка. Спокою не знали ні вдень, ні вночі. Готували до вильотів МІ-8, ремонтували ті, котрим пощастило вирватися з-під чужого вогню і сісти на свій аеродром. На вертольотах доставляли боєприпаси, продовольство, солдатів на точки, забирали звідти поранених і вбитих. Відважні екіпажі літали на виручку своїм, супроводжували військові колони, вступали в нерівний бій, коли ті опинялися затиснуті “духами” на важких гірських дорогах… Добре, коли поверталися усі, а часто й втрачали у чужому небі своїх орлят…
Щодо афганців - то вони люди, як люди. Жили бідно і ставилися до наших, радянських, здається, мирно.
- Ми ж тоді вірили в те, що прийшли їм на допомогу, і чесно виконували свій інтернаціональний обов’язок. То вже потім стало відомо про темні політичні ігри. Як би там не було, а ми, солдати, залишалися вірні військовій присязі, - з гордістю розповідає М. П. Мацюк.
- Двадцять націй і народностей проживає на території цієї невеликої країни, - ділиться далі спогадами мій співрозмовник. - Тож вдень афганці посміхалися нам, тиснули руку шураві, а вночі стріляли в спину. Якось, коли з хлопцями заступили на нічний дозор, звернули увагу на те, що в одному з вікон будинку, розташованого під горою, як світломузика мигає червона гардина - то відкривається, то закривається. Так повторювалося часто. А потім на нічний аеродром зі сходу на машинах, де були прилаштовані міномети, налітали душмани, покривали його смертельним вогнем і так же раптово зникали. І ми зрозуміли, що то якийсь сигнал. Доповіли начальству. З’явилися два БТР-и, обстріляли вікно, будинок. Настав спокій.
- Які епізоди з тієї війни зринають в пам’яті найчастіше? - запитую.
- Пройшли роки та я не забуваю нічого. Зокрема, Баграм, куди вилітали двома МІ-8, доставляли своїм продукти, ракети до установки «Град». Один вертоліт робив посадку, а наш прикривав, кружляючи над плато і стріляючи з кулеметів по горах, звідки вогнем поливали “духи”. Здавалося, від вогню розплавиться не лише машина, а й гори. Тоді, щоб вижити, зробили залп з «Граду», і ті 40 снарядів, що летіли один за одним, трохи “заспокоїли” ворога. А потім полетіли на точку, де сигнал подавав поранений розвідник, забрали його, щоб не потрапив у полон, бо страшно збиткувалися душмани і над полоненими, і над мертвими…
Іноді наших “крилатих” хлопців, уже мертвими, повертало нам чуже небо. Так було в Газні, коли під час нічного злету загинув у всіх на очах екіпаж бойової машини…
Це чи не найстрашніше - провести друзів у політ, а потім… не зустріти. 16 чоловік втратила за рік наша ескадрилья. Цього забути не можна.
Дивували афганські гори. Що не скеля, ущелина, навіть камінь - то і краса, і западня. Від них віяло невідомістю і жахом.
М. П. Мацюка особливо вразив Башіан, де мали приземлитися на невеличку площадку, щоб відремонтувати хвостовий гвинт у підбитого вертольота. Побачене вразило. Перед хлопцями було чудо - прямовисна скеля в 9-поверховий будинок з вирубаними в ній вікнами-бійницями, з яких вели вогонь “духи”, але не можна було відвести очей від велетенського ісламського бога Будди, викарбуваного прямо на скелі й покритого позолотою.
В цих місцях колись проходив з військами Олександр Македонський, який сказав пророчі слова: «Афганістан не можна перемогти, його можна лише пройти». Він не здолав Афганістан, а його солдати здерли з Будди трохи золота...
Пройшов через нього і Михайло Прокопович Мацюк. Повернувся додому живим. Щастило ще й тому, що на чужій землі служив пліч-о-пліч із земляком, сусідом Василем Пухтієм. Той залишився служити в Санкт-Петербурзі і донині живе там, вони підтримують зв’язки.
Рік і 20 днів ніс Михайло службу в Афгані, а вже як забрали на Батьківщину їх ескадрилью, потрапив туди його троюрідний брат Віктор Бернадин. Його життя обірвали “духи”… В Кабулі розминувся він зі своїм двоюрідним братом Миколою Габзівським. Той повернувся на рідну землю, але вже пішов у вічність.
А Михайлу Мацюку потім ще довелось літати понад рік в 1985-86 р.р. в небі Сирії, в 1992-му на МІ-6 - над Придністров’ям…
В 1993-му вийшов на пенсію. Має нагороди, гарну і дружну родину - двох синів і двоє онуків. І просить стиха Бога, аби на їх долю не випало жодної «гарячої» точки…
Валентина Василюк
Новини Андрушівщини
Вітаємо Вас з Днем вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав, 20-ю річницею виведення радянських військ з Афганістану (15.02.2009 р.), Днем Захисника Вітчизни (23.02.2009 р.), зичимо міцного здоров’я, усіх гараздів у вашому житті.
Василь Шикір,
голова районної спілки воїнів-інтернаціоналістів
Новини Андрушівщини
21 січня в Житомирі в обласній науковій бібліотеці ім. О.Ольжича проходила Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція „Україна від епохи УНР до початку ХХІ ст.”, присвячена 125-річчю від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського. Учені й краєзнавці з Києва і багатьох областей України на пленарному засіданні виступили з дослідженнями життєвого шляху Івана Адріяновича, визвольних подій за незалежну Україну. Великий інтерес викликали доповіді краєзнавців у роботі секцій „Краєзнавчі студії Великої Волині” й „Постаті Великої Волині”.
Доля розпорядилася так, що одна із сторінок життя І. Фещенка-Чопівського пов’язана з Андрушівкою. Тому розповім про найбільш важливі віхи життя видатного сина України.
20 січня 1884 року в Чуднові у начальника поштової контори Адріяна Андрійовича та його дружини Марії Михайлівни Фещенків-Чопівських народився другий син - Іван. Закінчивши двокласну народну школу, він у серпні 1893 року вступив до Житомирської класичної гімназії. У лютому 1901 року в родину прийшло горе: від туберкульозу помер батько. Щоб підтримати матір і молодшу сестру, ученицю Маріїнської гімназії, Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував і своє навчання.
У 1903 році, після успішного закінчення гімназії, Фещенко-Чопівський здає іспити до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. У своїх спогадах він пізніше напише, що на вибір професії вплинув „загальний інтерес до упромисловлення країни, крик моди”.
Події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський приїжджає на практику до Андрушівської цукроварні, однієї з найстаріших на Україні, що належала Терещенкам. „Цей промисловий об’єкт, - згадував він, - творив підставу економіки цієї спокійної і мальовничої волинської околиці зі старовинною українською культурою. Зрозуміло, що нові обставини не залишилися без впливу на зацікавлення й світогляд молодого адепта технічних наук; а головне вони доповнили знання природничих наук, виробили інтуїцію, загострили вразливість, відкрили очі на азарт у боротьбі з силами природи”.
Практика стала не лише виробничою, а й політичною. Саме в Андрушівці столичний студент вперше прилучився до політичної боротьби революційних подій 1905 року: „радикально настроєне громадянство метушилося: по містах відбувалися мітинги, виносилися радикальні постанови”. На цукроварні Іван з інженером-хіміком підготували і провели збори службовців і околичних економій. Для цього Фещенко-Чопівський підготував п’ять промов, з якими виступив на зборах. Сам Іван Адріянович підсумовує спогади про цю діяльність так: „Аби я довше затримався б у малій Андрушівці, де кожний, навіть найслабший „активіст” був на обліку у місцевої жандармерії, довелось би дорого заплатити за молодечі свої пошуки”.
Весною 1906 року політехнічний інститут відновив свою роботу, і щасливий випадок змінив долю юнака. Під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я він захопився величчю металургійного процесу, залишив хімію і з великим ентузіазмом присвячує подальші свої інтереси металургії. Його покликання підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський. Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії стали відправними у його науковій кар’єрі. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахових урядових кіл. Його наукові інтереси пов’язані з цементацією заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.
Перша світова війна застала ученого в Німеччині, де він проходив стажування з метою підготовки до професорського звання. Повернувшись до Києва, Іван Адріянович займається викладацькою і науковою роботою в Київському політехнічному інституті.
У 1917 році І.Фещенко-Чопівський - голова Київської губернської ради - увійшов до Центральної Ради. Завдяки діловитості та економіко-господарчим знанням він невдовзі був призначений керівником промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості й торгівлі. На особисте прохання М. С. Грушевського готує дослідження про природні багатства та господарчі можливості України. У 1919 році побачила світ його наукова двотомна праця „Природні багатства України”.
10 березня 1918 року Рада Народних Міністрів УНР запросила Івана Адріяновича обійняти посаду народного міністра промисловості, а вже через два дні він подає проекти законів на затвердження.
У квітні 1918 року в результаті перевороту, очолюваного гетьманом Скоропадським, Фещенко-Чопівський був заарештований і 17 днів перебував у в’язниці. Потім під час поїздок Україною збирає статистичні, економічні й економіко-географічні матеріали, які згодом прислужилися вченому для написання першої україномовної двотомної „Економічної географії для середніх шкіл”, а також праці „Цукрова промисловість України”.
В уряді В. Винниченка Фещенко-Чопівський отримує портфель міністра народного господарства. Він активно виступає за розрив України з Росією і проголошення незалежної УНР.
З квітня 1919 року він - заступник посла та радник з господарчих питань Української дипломатичної місії в Румунії. Та незалежною Україна не стала.
Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Новини Андрушівщини
Фронтовики Великої Вітчизняної війни, війни в Афганістані, учасники бойових дій на територіях інших держав єдині в тому, що пізнали всі страхіття людського кровопролиття.
Хоча це були різні війни за своїм характером, змістом і масштабами бойових дій, але нас об’єднує самопожертва і воїнське братство.
З батьківською любов’ю і увагою ми, сивочолі ветерани, сприймаємо радість і біль, які пов’язані з війною в Афганістані. Ми разом з воїнами-афганцями сумуємо і віддаємо данину поваги загиблим нашим землякам, вічна їм пам’ять.
Нам, ветеранам двох бойових поколінь, потрібно донести до свідомості людей, а особливо підростаючого покоління, правду про те, що пролита кров наших воїнів у боротьбі з фашизмом, на афганській землі та в інших “гарячих” точках планети - це плата за мир на землі і незалежність нашої держави.
Слава і низький уклін кожному, хто з честю вистояв у ті страшні роки війни, а у непростий нинішній час знаходить сили, щоб працювати, любити, виховувати дітей і внуків.
На нас, учасників Великої Вітчизняної війни, війни в Афганістані та учасників бойових дій на територіях інших держав покладено велику відповідальність, бо ми - жива пам’ять, історія нашої держави. І ми повинні робити все, щоб наші діти, внуки і правнуки виростали справжніми українцями.
Михайло Семенов,
ветеран війни, полковник у відставці
Новини Андрушівщини
В Андрушівці та селах району з’явилися невідомі, які відвідують помешкання громадян, представляючись конторолерами, що перевіряють газові лічильники, іноді називають себе благодійниками і збирають гроші для інтернатних установ.
ШАНОВНІ ГРОМАДЯНИ! Не впускайте шахраїв у свої будинки, не давайте їм грошей!
Новини Андрушівщини
Андрушівським РВ УМВС України в Житомирській області розшукується Куліш Олексій Кузьмич 11.10.1935 р. н., українець, одружений, проживає за адресою с. Лісівка, вул. Польова № 17.
30 січня 2009 року, близько 9 години ранку він вийшов з дому і до цього часу не повернувся. Місце перебування Куліша О. К. невідоме.
Прикмети: на вигляд 70 років, зріст 180 см., худорлявої статури, волосся русяве, коротке, глухонімий.
Був одягнений: шапка-вушанка темного кольору, синя куртка, штани темні, черевики чорні.
При встановленні місцезнаходження Куліша О. К. просимо повідомити за адресою: м. Андрушівка вул. Корольова, 4, Андрушівський РВ УМВС України в Житомирській області. Контактні телефони: Код: (8-041-36) тел.: 2-16-69; 2-18-61; 2-11-44 або “02”.
Новини Андрушівщини