Як заревла з горбаків весняна вода і понеслася до хвоси нестримними потоками, люди зраділи, що вже сяк-так перезимували і тепер буде легше на паливо. Хоч по війні минуло сім літ, але село ще бідувало. Хто вкрадьки з лісу гілля носив (лісники за це карали своїх же людей), а хто вночі обскубував колгоспні скирти, щоб зварити у печі їжу та хоч якось нагріти хату. Виснажені війною чоловіки поволі оговтувались від фронтової вояччини, любили своїх жінок щирою нерозтраченою любов’ю. То на одну, то на другу зарічанську вулицю везли сільську повитуху бабу Меланку, яка благословляла на світ повоєнних немовлят. Заріччя - далеке від райлікарні, чим і коли туди доберешся. Такої провесневої пори з’явилася у Глущаків після старшої Каті друга дівчинка - дрібненька, кволенька, не знали, чи виживе, тому хутко охрестили, назвавши Галею. Марія, щодня побиваючись над крихіткою, молилась про порятунок для немовляти. А Михайло скомандував покласти дитя, щоб вигрівалось, на піч у просо, яке сохло на черені. На ранок дівчинка аж горіла і він, попросивши коні в голови колгоспу, повіз жінку з дитиною до лікарні - там за два тижні виходили Галю. Глущак був непростого норову. Хлопцем у війну потрапив до Німеччини, там вкалічів у бауера і додому повернувся кривим. Але це не завадило йому одружитися на веселій чорнобровій Марії, а ще, крім неї, мати в своєму хутірному Заріччі коханку, та ще й не одну. На вроду був гарний - з кучерявим пшеничним чубом і глибокосиніми очима, лукавою посмішкою, що ховалася в куточках красивих вуст. Коли Марія виношувала третю дитину, Михайло покинув її: спочатку приходив додому через ніч на другу, а потім без сорому і совісті залишився у вдови Ульяни, яка жила самітньо на краю села. Була вона справді гарна - навіть молодиці ревно визнавали це. Носила вишиванку і намисто, яке при ходьбі аж підстрибувало на грудях, коли вдовиця йшла до крамниці, де Михайло працював крамарем. Добре вона обкрутила Глущака, що той і не знав про Ульянину вагітність аж до пологів втискувалася, ув’язувалася, щоб не відлякати вкраденого чоловіка. Десь через місяць, як Марія народила хлопчика, повезли повитуху і до Ульяни - знайшлася у неї дівчинка з деформованою ручкою і ніжкою, та й скоро померла. Молодиці при зустрічі злісними поглядами проводжали розлучницю, між собою жаліли Марію, яка, залишивши менших дітей на старшу Катрю, бігала на ферму до телят, влітку наймалася ще й до людей на городи, вправлялася із своїм хазяйством, тримала корову, бо як же з дітьми без неї. Все б нічого, та взимку занедужала їх годувальниця Лиска. Жінка всі зілля перепробувала, чим не напувала, не допомагало. З розпачу завела в хату, бо хлів холодний, і водички теплої, і хліба худобині. А вона, нещасна, рогами в піч вперлася, сльози, як горох, котяться. Діти їх обтирали і самі разом з матір’ю плакали. А на другий день корівки не стало. Старий сільський ветфельдшер після розтину (Марія на це дивитися не могла), дістав із середини кілька голок. Перед ким та худобина завинила, хто хотів залишити дітей без молока? Марія у злобі - грішила на Ульяну, хоч про це й словом ні з ким не обмовилася. Перебалакали в Заріччі та й почали помалу звикати, що Михайло ходить уже не Лісовою, а Луговою вулицею, що хвалить тепер не Маріїні, а Ульянині борщі і зовсім не журиться, як живуть, що їдять його діти і за що мати купує всім трьом штанці та черевички. Старша Катя затамувала гірку образу на батька-покидача, Ваня взагалі його не знав, тільки Галі завжди хотілося, щоб батько хоч зупинився біля неї, хоч забалакав чи по голівці погладив. Десь у дитячій підсвідомості ця прив’язаність мотивувалася, певно, тим, що Михайло вирятував тоді від смерті середню доньку, коли весняним бездоріжжям доправив її кіньми до лікарні… Галя була старанною школяркою, вміла добре рахувати і мріяла стати продавцем, як батько. А поки що вона міркувала, за що купити в лавці цукерок. Грошей у мами не просила, бо їх там було тільки на хліб, а так хотілось чогось доброго… Зметикувала мала, що якщо почне нестися хоч одна курка, вона за яйце виміняє в магазині «горошку». Якоїсь неділі так і сталося. Взяла Галя з кубельця ще тепле яйце - і підтюпцем до крамниці. Не бігла, щоб не впасти. - Тобі що, мала? - як у чужої спитав Михайло. Дівчинка простягнула яйце. - Цукерок дайте. - 10 копійок треба за сто грамів. Дочка тим часом за стрілкою на вазі мовчки дивиться, коли та дохилиться до мітки 100. Не добігла - батько поклав у паперовому скрутку цукерок на 7 копійок - стільки тоді коштувало яйце. Галинка несла покупку братику і сестричці. Їй ті горошинки уже не такі солодкі і вона їх не їстиме. Якби було 100 грамів, то всім трьом по 30 припало б. А так її порцію тато не додав. Вона нікому про це не скаже, вдома й так називають батька чужим. * * * Марії ніяк не виходить обминути магазин. До райцентру далеко і ніколи добиратися, та й ні з чим. До Михайла заходить, купить, що треба, і в двері. Ні мови, ні ради. "Чужий він для тебе”,- каже розум, а в потаємному куточку серця ще тліє захована від себе іскорка зрадженої любові. Він, певно, боїться, що помочі для дітей попросить. Хіба ж Марія така? Вона, як і в молодості, вміє крізь сльози сміятися: з тим пожартувала, над тим покепкувала, вночі в подушку поплакала. А вдосвіта косу розчесала, дугою вклала і до роботи. Про заміжжя не думала, але довгими вдовиними ночами, коли дітей сповивав солодкий сон, вона залишалась наодинці з собою, відчувала нерозтрачену жіночу пристрасть, що підкрадалася в душу. І знову переймав розум: кому вона з трьома дітьми потрібна?! Якось однієї горобиної ночі хтось постукав у шибку. Крізь щілину в занавісках побачила чоловічу постать. Впізнала Петра Шикулу із сусідньої Слобідки. Серце чогось злякано забилося і в грудях, і в скронях водночас. Повторного стуку не чекала - можуть прокинутися діти. А вона після Михайла нікого з чоловіків до хати не допускала. Злість аж лоскотала Марію за язик. Жінка прочинила сінешні двері. - Якого дідька ночами шастаєш? Хати чи жінки не маєш? Тобі тут що станція чи приют? - аж сікнулась до чоловіка, рвучко відкинувши з плеча розплетене волосся. - Вибач, я вдень планував та побоявся. Я ж знаю тебе, ще перед дітьми вилаєш. Я б хотів до тебе у прийми, жене моя мене. - Менше пий, то цілуватиме, а не гнатиме. Я не дівка на виданні. Маю приданого аж три напівсироти. Ти хочеш і своїх синів такими зробити? На тому й розійшлися не порозумівшись. А невдовзі події повернулися таким чином, що Шикулу його Ксенія наладила, а Марія таки прийняла. Як це сталося - сама не знає. Може, через те, що хату почала добудовувати, а чоловічої сили - зась. Найняти не було за що. Діти один за одним школу закінчували, далі вчилися. Ніхто з них не противився, як сказала, що прийме дядька Петра. Він з дітьми якось легко зійшовся, вони його кликали Давидовичем. Чи то з любові, чи з поваги до Марії, чи від того, що боявся стати підтиничем, Петро покинув горілку. Михайло ж тим часом овдовів - раптово померла його Ульяна від невиліковної хвороби і він жив самітньо. Шикула наче відчував якусь провину перед Глущаком. А то якось сказав Марії: - Може, я буду Михайлу по літру молока носити, від цього ж не збідніємо? - Носи, - наче між іншим сказала жінка, - зло моє вже заснуло, та й діти, бачу, шкодують його. Поволі Михайло став третім у родині - на свята Петро своїм «Запорожцем» привозив його до Маріїної хати. Випивши по чарці, чоловіки деколи напівжартома сперечалися, хто на чиїй подушці спить. - Заспокойтеся обидва, бо підете разом, а я ще третього приведу, - ховала Марія лукаву посмішку в куточки вуст. Але дружба від цього не страждала, сім’я кликала Михайла щовесни кабанця заколоти. Він, як ніхто в селі, умів це робити, правда, на стільчику, бо травмована нога на старість геть не слухалася. Діти, як приїздили, називали його батьком, а Петра - Давидовичем. В душі не заглянеш, кого більше шанували: того, хто породив, чи того, хто зростив. Помер Михайло тихенько у своїй хаті, в кріслі біля телевізора. Ховала його Маріїна сім’я. Діти приїхали, найперша - Галя. Як тінь, прошмигнула у хату, взяла небіжчика за руку, в якій захолола частка батькової крові, тієї, що пульсувала в її долоні, у серці, у скронях. Нахилилась до чола і не зчулась, як на батькову щоку скотились дві прозорі дитячі сльози… Через три роки не стало Давидовича - обидва Маріїні чоловіки лежать на цвинтарі поряд, а вона живе сама, садить з дітьми й онуками, що приїздять з міста, город, ще просить, щоб купили їй поросятко, їздить на ярмарок, бо любить торгувати, міряє тиск, який часто підскакує, і просить, щоб поховали її в одному ряду з чоловіками. Тільки не біля Михайла: вона до кінця-таки не простила його зради і свого знівеченого кохання.
Лідія Наконечна
Газета "Новини Андрушівщини"
Маємо ще один сюрприз: не всі посіви перезимували нормально: якщо озима пшениця почувається задовільно, то ріпак загинув. Очевидно, що зима внесла свої корективи у сівозміни не лише в нашому господарстві. Виходить, що плануєш одне, а маєш те, що вродить. Так було минулого року, коли сподівалися мати по 80 центнерів пшениці. Весняний стеблостій ця культура скинула через бездощів’я і спеку, нормалізувався розвиток тільки у червні, коли пішли скупі дощі. Як наслідок - недобрані центнери врожаю, бо навіть найдосконаліша агротехніка не замінить життєдайної вологи. Як буде в цьому році - побачимо, хоча, як і всі аграрії, основу нинішнього врожаю заклали ще з осені. Наша основна продукція - посівний матеріал, який реалізуємо господарствам впродовж року. Виробляємо його за науково обґрунтованими технологіями. В результаті маємо високорепродукційне насіння. Для поновлення сортового асортименту ми, як правило, беремо насіння найвищих репродукцій (розсадники розмноження). Наше виробництво затратне. Ціна на посівний матеріал складається за формулою ціноутворення відповідно до репродукції тієї чи іншої культури. Хто не хоче обробляти землю задарма, той старається посіяти добірним зерном. У нас є постійні клієнти з Криму, Вінницької та інших областей - мало не з усієї України, а також з нашого району. Хотілося б, щоб місцеві аграрії купували наше насіння, тому що воно вирощується в наших кліматичних умовах з підбором відповідних сортів. Зараз в нас є в достатній кількості насіння ячменю, ярої пшениці, вівса, проса, так що бажаючих запрошуємо придбати його.
Маючи власне насіння, необхідну відремонтовану техніку, ми - не без проблем: своїх грошей не вистачає. Як і всім аграріям, нам вкрай необхідна підтримка держави.
Володимир Алексійчук,
директор Андрушівської державної сортодослідної станції
Новини Андрушівщини
Всі батьки мріють, щоб їх діти були здоровими, сильними і витривалими, переживають, щоб ті не потрапили під негативний вплив вулиці, де підлітки дуже швидко переймають погані звички. У нашому місті є немало позашкільних дитячих закладів, де школярі проводять свій вільний час, займаючись улюбленою справою, це - школа мистецтв, міський центр дитячої творчості, станція юних техніків, а от в різних секціях дитячо-юнацької спортивної школи займається найбільше хлопчиків. І от 17 березня в спортивному залі міської школи № 1 проходила відкрита першість Андрушівської ДЮСШ з греко-римської боротьби, в якій брали участь вихованці тренера Романського О. М. У ваговій категорії 29-31 кг, це наймолодша група, перше місце виборов Бєлоглазов Павло, друге - Білошицький Андрій, третє - Соболевський Андрій. У ваговій категорії 36 кг першість здобув Музичук Ярослав, а у ваговій категорії 40 кг - Ткач Дмитро. Добрий результат показали юнаки у вагових категоріях 55, 65 та 80 кг, де здобули перемогу відповідно - Кондратюк Сергій, Середнюк Сергій та Дикий Андрій. Призерів нагородили грамотами та медалями, які їм вручив начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту РДА Олексюк Ю. А. З кращих спортсменів району була сформована збірна команда, яка взяла участь у чемпіонаті області з греко-римської боротьби, де зайняла ІІ місце.
На фото: О. М. Романський з наймолодшими борцями.
Ольга Мельник
Новини Андрушівщини
Цьогорічна зима не надто охоче здає свої позиції. Все ж мине кілька днів - і весна на повну потужність вступить в свої права, розпочнуться споконвічні хліборобські клопоти. І керівник СТОВ «Добробут» с. Волиця В. Б. Клименко, і всі сельчани з тривогою очікують, коли ж нарешті зійде сніговий покрив з ланів, щоб побачити дійсну картину - в якому стані перезимували посіви. Хоча вже й тепер ситуація в цьому плані цілком зрозуміла. Як повідомив В. Б. Клименко, ще на початку тижня озимі зернові, а це 200 га пшениці та 100 га жита, хоч і були ще вкриті льодовою кіркою, все ж знаходилися не в критичному стані. А от з ріпаком справи гірші. Він не зійшов ще восени, бо сіяли його за несприятливих умов, в суху землю. Отож 100 га його пропало. Щодо озимого ячменю та багаторічних трав, то їх стан задовільний. - Тільки наступлять сприятливі дні, - ділиться планами керівник СТОВ «Добробут» В. Б. Клименко, - розпочнемо підживлення посівів, підготовку ріллі, аби завершити посівну в оптимальні строки. В поточному році загальна площа ріллі склала 1400 га, з яких 700 га плануємо зайняти яриною. Взагалі ж в цьому році ми беремо напрямок на технічні культури - посіємо 200 га сої, 100 га кукурудзи на зерно і 100 га на силос, соняшник. Зробили такий крок тому, що мусимо заробляти гроші. Адже ціни на зернові не стабільні та й про кормову базу для тваринництва маємо дбати, бо утримуємо 560 голів ВРХ, понад 300 свиней, 50 коней. Щодо насіння і пального, то особливих проблем з цим у СТОВ «Добробут» немає. Останнього, наприклад, вже запасли тут 10 тонн. Готова до виходу в поле і техніка. Її добросовісно ремонтували механізатори Анатолій Кирилюк, Олександр Кравчук, Олександр Цимбрович. Отож воличани хоч завтра готові вийти в поле.
Валентина Сільська
Новини Андрушівщини
Підвищення цін на медикаменти та товари медичного призначення призводить до збільшення витрат на лікування як в бюджетній медицині, так і в "Лікарняній касі”. Адже сьогодні ціна на одну таблетку вже сягнула мінімум 1 грн. Система для переливання розчинів коштує - 2,25 грн., розчини в систему - від 4,45 грн., а ще в ці розчини потрібно ввести ліки. Скільки потрібно таких крапельниць на курс лікування? Від 5 до 10. Додайте ще ін’єкції та таблетовані ліки. Вартість такого лікування складатиме вище 100 грн. на курс. Наприклад, лікування остеохондрозу - двічі на рік, якщо не пощастить і трапиться якась біда - витрати зростуть. Безкоштовна рентген-плівка при обстеженні членам "Лікарняної каси” економить хворому 18-20 грн. Членами нашої "Лікарняної каси” є 5454 жителі району. Щомісяця в неї вступає 2-7 чоловік, які, як правило, потребують вартісного оперативного лікування чи обстеження в обласних лікувальних закладах. Щомісяця в районі за рахунок "Лікарняної каси” надається медична допомога близько 250 хворим на суму майже 20-25 тис. грн., в області наші хворі лікуються та обстежуються щомісячно на суму близько 20 тис. грн. В 2009 році на рахунки ЛК від жителів нашого району - членів ЛК, надійшло коштів у вигляді благодійних внесків на суму 557887,00 грн., тобто 102 гривні на одного члена ЛК нашого району, при плановому надходженні 190 грн. Часто члени каси внески сплачують нерегулярно, а тільки в ті моменти, коли необхідно лікуватись. За минулий рік на лікування членів ЛК в межах району витрачено 279126,57 грн. у 2762 випадках лікування. Витрати на одного пролікованого члена каси на стаціонарі: 135,42 грн., амбулаторно - 43,07 грн., по бюджету відповідно - 48,49 грн. і 9,16 грн. Витрати на лікування андрушівчан - членів ЛК, в обласних лікувальних закладах склали 212 411грн., із них більше ніж на 10 тис. грн. одноразово проліковано 1 члена ЛК, від 3 до 5 тис. - 3 чол. та від 1 до 3 тис. - 25 чол. Також 9 членів ЛК з нашого району проліковано в м. Києві на суму 9071 грн. Медикаментозне забезпечення членів Лікарняної каси забезпечується не тільки в центральній районній лікарні, а також в населених пунктах, де є лікарські амбулаторії та лікарні. В Червоненській та Старокотельнянській дільничних лікарнях, Гальчинській, Волицькій та Новоівницькій лікарських амбулаторіях створені запаси ліків по ЛК. Там за минулий рік проліковано: в Червоному - 195 хворих, Старій Котельні - 111, в Гальчині - 63, Волиці - 140, Новоівницькому - 15 членів ЛК. Це наше досягнення, що пацієнт може отримати ліки за місцем проживання. Разом з тим лікарські амбулаторії с. Брівки Перші, с. Городківка та ФАПи окремих сіл не беруть ліків, не ускладнюють собі життя, вважають: кому потрібно, той і в Андрушівку добереться. Сільські голови теж не зацікавлені в оздоровленні своїх односельців за місцем проживання. У поточному році потрібно спільними зусиллями налагодити надання медичної допомоги членам ЛК на місцях, адже частина хворих може лікуватись амбулаторно та у відділенні денного стаціонару у своєму ФАПі. І лише хворих з ускладненнями слід доправляти до райцентру. В основі роботи каси є солідарний тип накопичення коштів. Це означає, що об’єм лікування не залежить від суми, яку виплатив хворий член ЛК. На лікування хворого з цукровим діабетом І типу було витрачено 11 681 грн. 72 коп при сплаті внеску 761грн, на лікування хворого Ю. витрачено 10372,70 грн. при сплаті 791 грн. Це означає, що багато людей-членів ЛК платять внески для того, щоб надати можливість лікуватися тим людям, яких спіткав недуг. Не все у нас виходить так, як хотілося б. Юридична база діяльності ЛК продовжує вдосконалюватися. Що говорити - касі лише 10 років. Для прикладу скажемо: німецькі Лікарняні каси працюють на теренах охорони здоров’я своєї нації понад 100 років. Державної страхової медицини як такої у нас поки що немає. Охорона здоров’я в державі сьогодні є непріоритетним напрямком розвитку, фінансується вона недостатньо, тому лікарняні каси, що виникли по всій державі, а їх більше 100, - це реальна можливість надати необхідну медичну допомогу малозабезпеченим громадянам, яких сьогодні більшість. Ми хочемо, щоб ви, шановні читачі, реально оцінили можливості і свої, і державної медицини та задумалися над тим, чи варто вступати в Лікарняну касу, чи так це багато сплатити 20 гривень внеску до неї в порівнянні з одержаною медичною допомогою.
Віктор Захарченко,
лікар-експерт ЛК в Андрушівському районі
Газета "Новини Андрушівщини"
Система захисту плодових насаджень нараховує 4-6 пестицидних обробок. Культивування в приватному секторі традиційних та сучасних сортів інтенсивного типу плодоношення вимагає застосування пестицидів. Захист рослин повинен базуватися на використанні природозберігаючих та високоселективних препаратів, нетоксичних для навколишнього середовища та людини.
В приватному секторі нашого району нараховується 900 га плодових насаджень, де необхідно проводити комплекс заходів щодо їх захисту від шкідників та хвороб. Перше обприскування проти зимуючих шкідників та збудників ряду хвороб варто проводити однопроцентним розчином ДНОКу або препаратом 30 В (температура повітря +4 C) плюс 3-процентний розчин фунгіциду залізного купоросу. Друге обприскування проводять на початку фази набрякання бруньок (проти яблуневого квіткоїда, букарки, казарки, каліфорнійської щитівки, кліщів та зимуючих збудників таких хвороб, як парша, борошниста роса, моноліоз (плодова гниль). Для цього застосовують бакові суміші інсектицид Актара 25 WG, в.г. плюс фунгіцид Хорус 75 WG, в.г. Третє обприскування проводять у фазі рожевого бутону за нявності листогризучих шкідників (яблунева міль, плодожерки, листовійки, попелиця) сумішшю інсектицидів Актара 25 WG, в.г. плюс Карате Зеон 050 CS, мк.с., а проти комплексу збудників хвороб (парша, борошниста роса, моноліоз) застосовують фунгіциди Хорус 75 WG, в.г., Спліт к.е. Четверте обприскування проводять відразу після цвітіння. Застосовують бакову суміш препаратів інсектицидів Актара 25 WG в.г. плюс Матч 050 EC, к.с. та фунгіциди Спліт к.е. У цей період, а також під час цвітіння, можна використати інсектицид Каліпсо, який є безпечним для бджіл. При тривалих дощових періодах та росах додають фунгіцид Хорус 75 WG, в.г. П’яте обприскування проводять у фазі росту плодів проти комплексу хвороб (парша, борошниста роса) препаратом Скор 250 EC, к.е. Шосте обприскування проводять для покращення лежкості плодів за 14-21 днів до збору врожаю для запобігання розвитку парші ; проводять фунгіцидами Хорус 75 WG, в.г. Всі названі препарати змішуються між собою без обмежень та без ризику зниження ефективності. Дозволені до використання в Україні, згідно переліку, реалізуються через роздрібну торгівлю в спеціалізованих торгових точках. Системи захисту плодових насаджень на присадибних ділянках різноманітні. Наведена вище - одна з багатьох. Хімічні засоби як одна з важливих складових системи інтегрованого захисту плодових насаджень на присадибних ділянках від шкідників і хвороб ефективні за умов застосування їх на фоні високої агротехніки з обов’язковим фітосанітарним моніторингом у насадженнях.
Олександр Рой,
головний державний інспектор захисту рослин
Новини Андрушівщини
29-30 березня в районному будинку культури відбувся огляд художньої самодіяльності педагогічних колективів району. На мистецькому святі були присутні голова райдержадміністрації Курсон К. І., заступник голови РДА Горкун В. І., голова районної ради Шпаківський В. Б., завідуючий сектором по зв’зках із ЗМІ і громадськістю райдержадміністрації Ляшук М. І., начальник відділу культури і туризму Білецька Г. І., методист відділу культури Самплавська Л. В., голова райкому профспілки працівників освіти Вербицька К. В., завідуюча методичним кабінетом відділу освіти Коваль А. В. Вони й оцінювали виступи та визначали переможців. Цікаві, різножанрові програми підготували та показали високу виконавську майстерність педколективи Червоненської, Бровківської, Волицької, Івницької, Новоівницької, Крилівської, Гальчинської, Городківської, обох міських шкіл та гімназії. Зачарували своїм співом Володимир Повальчук, Вероніка Ісмаїлова, Ігор Пташник з Андрушівської гімназії, Анатолій Вох з міської школи №1, Ольга Чепурна з Червоненської, Зоя Куземченко із Старокотельнянської, Любов Закусило з Бровківської, Дмитро Мотиженець з Івницької, Ігор Маліновський з Павелківської, Ніна Поліщук з Городківської, Петро Пташник з Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., Анатолій Гнатюк та Леся Лівандовська з Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Приємні хвилини подарували глядачам вокальні групи Червоненської, Бровківської, Волицької, Яроповицької, Міньківецької, Зарубинецької, Малоп’ятигірської, Антопільської, Гальчинської, Новоівницької шкіл.
Щирими олесками глядачі зустрічали танцювальні колективи Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Андрушівської гімназії, Іванківської, Волицької шкіл, Лисецьку Лілію та Рокітенця Юрія з Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст. В репертуарі аматорських колективів були твори, написані вчителями. Вразили глядачів виконанням авторських творів директор Мостівської ЗОШ І-ІІ ст. Борис Лівандовський, Ольга Чепурна з Червоного та Ніна Поліщук з Городківки. Заслуговують уваги вокальні дуети в складі Арцюх Галини та Мацька Володимира з Крилівки, Дацюка Андрія та Пилипчук Антоніни з Міньківець, сестер Висоцьких з Любимівки, Білополець Надії та Мотиженця Дмитра з Івниці, Жевак Наталії та Ляшевської Валентини з Нехворощі. Кращими читцями визнано Ірину Лисюк з Любимівської, Валентину Пташник та Надію Пашинську з Андрушівської загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів. Не можна не згадати керівників шкіл, які разом зі своїми колегами створювали атмосферу мистецтва і краси: Шут З. Г. (Червоненська ЗОШ І-ІІІ ст.), Михайловська А. Л. (Андрушівська гімназія), Степаненко Л. А. (Степківська ЗОШ І-ІІІ ст.), Колесницька Ю. Ф. (Малоп’ятигірська ЗОШ І-ІІ ст.), Лівандовський Б. П. (Мостівська ЗОШ І-ІІ ст.), Кушуріна Л. С. (Новоівницька ЗОШ І-ІІІ ст.) (фото 1), Думинська Т. П. (Бровківська ЗОШ І-ІІІ ст.), Присяжнюк Т. В. (Павелківська ЗОШ І-ІІІ ст.) Нинішній огляд відкрив багато нових імен обдарованих педагогів, став незабутньою подією в культурному житті Андрушівщини.
Людмила Ковальчук,
начальник відділу освіти
райдержадміністрації
Новини Андрушівщини