КАМЕНІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на лівому березі річки Гуйви (притока Тетерева), за 20 км на південний захід від районного центру та за 10 км від залізничної станції Чорнорудка. Дворів — 93. Населення — 254 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Бровки Другі і Жерделі. На території Каменів розміщена центральна садиба колгоспу ім. M. І. Калініна, за яким закріплено 1905,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1752,7 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин.
У селі працюють початкова школа, бібліотека з фондом 5,3 тис. книг, медпункт, відділення зв'язку, ощадна каса, побутова майстерня, магазин.
Партійна організація (створена в 1930 році) об'єднує 25 комуністів, комсомольська (виникла 1929 року) — 30 членів ВЛКСМ.
За самовіддану працю 38 трудівників нагороджено урядовими нагородами, серед них колишнього бригадира А. В. Мисика — орденом Леніна, голову колгоспу В. М. Пасічника, доярку А. Т. Дудюк — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
В січні 1918 року встановлено Радянську владу.
В роки Великої Вітчизняної війни 129 жителів села боролося проти німецько-фашистських загарбників, 68 — загинуло смертю хоробрих, 72 — нагороджено орденами й медалями.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
ЯРОПОВИЧІ — село, центр сільської Ради. Розташовані у верхів'ї річки Ірпеня (притока Дніпра), за 20 км на північний схід від районного центру, за 6 км від залізничної станції Яроповичі та за 5 км від автомобільного шляху Житомир — Сквира. Дворів —675. Населення — 1986 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. Я. М. Свердлова, за яким закріплено 4031,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3362,9 га орної землі. Провідними сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь, цукрові буряки, кормові культури. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В господарстві є млин, механічна і деревообробна майстерні, пилорама.
В селі міститься також відділок Андрушівського бурякорадгоспу.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 333 учнів, будинок культури з залом на 600 місць та з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,2 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, побутова майстерня, 7 магазинів.
Партійна організація (створена в 1925 році) об'єднує 34 комуністи, дві комсомольські — 92 члени ВЛКСМ. Комсомольський осередок у селі виник 1921 року.
За самовіддану працю 76 трудівників села нагороджено урядовими нагородами, в т. ч. вчительку X. А. Бойко — орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора, тракториста Й. Е. Ковалевського, бригадира тракторної бригади А. І. Більмовича та колишнього директора школи О. Г. Бойка — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1740 року.
В січні 1918 року встановлена Радянська влада. Перше колективне господарство — ТСОЗ організовано восени 1927 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 405 жителів села, з них 190 — загинуло, 202 — нагороджено орденами й медалями, в т. ч. В. X. Бабича — орденом Леніна.
1962 і 1965 років на двох братських могилах воїнів-визволителів Яроповичів споруджено пам'ятники.
1967 року в центрі села встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Яроповичі — батьківщина Героя Соціалістичної Праці Л. А. Любченко, кандидата історичних наук А. В. Калиниченка.
На околиці села виявлено городище — залишки давньоруського міста Ярополча, згаданого в літопису під 1160 роком.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників - пекуча рана, яка досі болить чи не кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, до останнього подиху, до останньої краплі крові воювали за кожен клаптик рідної землі, вистояли і перемогли. Для України ціна цієї перемоги жахлива - мільйони людських життів, зруйнована економіка, кожен другий воїн поліг у бою, хто залишився в живих - поранений, скалічений. 6 травня у Малоп’ятигірській ЗОШ І-ІІ ст. була проведена відкрита виховна година «Роки, обпалені війною». У нашому селі залишилось три ветерани Великої Вітчизняної війни - Лук’янчук Ніна Петрівна, Горошко Федір Давидович, Маслюк Степан Романович. Учні запросили на зустріч Ф. Д. Горошка (фото), очевидця і учасника тих страшних подій, який розповів про грізні бойові будні. Слухаючи ветерана, страшно було уявити те, що він пережив, бачив, відчував. Дійсно, це роки, обпалені війною. Квітами, теплими словами із святом Великої Перемоги вітали ветерана діти та вчителі. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто загинув на фронті, помер від ран та хвороб після закінчення війни. Потім розпочався концерт, в якому брали участь майже всі учні нашої маленької школи. Дівчатка 7 класу виконували пісні на воєнну тематику, учні 9 класу читали вірші, хор школи виконав пісню «День Победы». Заключним моментом свята була пісня «Солнечный круг».
Юлія КОЛЕСНИЦЬКА,
директор Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст.
andrushivka.ucoz.ua
ГОРОДКІВКА (до 1946 року — Халаімгородок) — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Гуми (притока Тетерева), за 15 км на південь від районного центру та за 8 км від залізничної станції Чорнорудка. Дворів — 679. Населення — 1914 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. В. І. Чапаєва, за яким закріплено 3144,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2861,5 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, деревообробну і механічну майстерні, пилораму.
В Городківці працюють середня школа, де 28 учителів навчають 423 учнів, будинок культури з залом на 400 місць і широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,3 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, відділення зв'язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 48 комуністів, дві комсомольські —131 члена ВЛКСМ. їх осередки створені в 1924 році.
За трудові успіхи 95 жителів села удостоєно урядових нагород, серед них доярку Л. А. Коцюк, секретаря парткому Д. С. Драгана, голову сільської Ради М. М. Барчука, тракториста С. Й. Ашарда — ордена Трудового Червоного Прапора, а голову колгоспу П. В. Подлевського — орденів Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора. Він був делегатом 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників.
Село відоме з 1724 року. Радянську владу в Городківці встановлено у січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни 480 жителів села брали участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками, 205 — відзначено орденами і медалями, 178 — полягли смертю хоробрих.
1961 року на братській могилі 13 воїнів — визволителів села встановлено пам'ятник.
Уродженцями села є доктор сільськогосподарських наук В. О. Андрусенко та доктор медичних наук Б. О. Зелінський.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
Во время эвакуации на Ташкент мать Георгия Андрушко вышла из поезда в Андрушевке, потому что не верила, что война дойдет так далеко.
«Я хоть был мал, но помню, как нас эвакуировали из Хмельницкого. Отправлять нас собирались в Ташкент. Военной машиной-полуторкой мы доехали до Проскурова, ныне Хмельницкий. Там уже собрали много женщин с детьми из семей военнослужащих, посадили на поезд, и мы двинулись на восток. По дороге мы часто попадали под обстрелы. Тогда поезд останавливался, и все выбегали из вагонов и ложились в рожь. Одна женщина потеряла во ржи ребенка, и когда поезд тронулся, она все рвалась из вагона, но ее держали, потому что в вагоне с ней еще были дети. Матери очень не хотелось ехать в Ташкент. Мы сошли с поезда и пошли в Андрушевку, где жила наша родня. Нам тогда не верилось, что война зайдет так далеко. А уже где-то в августе-сентябре пришли немцы. Я хорошо помню, как немцы выгнали нас из дома, изрубили стол, натопили печку и пьяные улеглись спать. А мы стоим на морозе в саду за деревьями. Я плачу, потому мерзну в ноги. А меня утешают: вот немцы уснут, и мы юркнем на печь. Но, пожалуй, больше немцев у нас боялись полицейских. Они согнали евреев и партийных, и расстреляли в урочище Красная горка в Андрушевке. Моя мать очень боялась, что очередь дойдет и до нас, как семьи красного командира. Когда пришли наши, то одних полицейских судили и отправили на Воркуту, а другие ушли на фронт, искупать свою вину. Все они остались живы и вернулись домой. А мои два дяди погибли. Дети полицаев ходили со мной в школу. Институтов не покончали, но в партию прошли. Отчего она и развалилась».
ГЛИНІВЦІ (до 1946 року — Ляхівці) — село, центр сільської Ради. Розташовані за 24 км на захід від районного центру та за 14 км від залізничної станції Кодня. Дворів —410. Населення — 1256 чоловік. За колгоспом ім. Ілліча, центральна садиба якого розміщена в селі, закріплено 2307,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2058,1 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має механічну і деревообробну майстерні, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 15 педагогів навчають 230 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека з фондом 8,7 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, два магазини.
Партійна організація (осередок виник у 1921 році) об'єднує 23 комуністів, дві комсомольські — 56 членів ВЛКСМ.
За трудові успіхи 56 чоловік нагороджено орденами і медалями СРСР, у т. ч. бригадира рільничої бригади М. А. Андрощука — орденом Жовтневої Революції.
Село відоме з 1735 року.
У січні 1918 року в Глинівцях встановлено Радянську владу. 1923 року створено сільськогосподарське товариство.
В роки Великої Вітчизняної війни 240 жителів села брало участь у боях проти німецько-фашистських загарбників, 128 — полягло смертю хоробрих, 112 — за виявлену хоробрість відзначено орденами і медалями, а старшому лейтенанту С. В. Савчуку за подвиг, виявлений під час форсування річки Одера, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В 1956 році на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
4 травня до чергової частини Андрушівського райвідділу міліції надійшло повідомлення від жителя с. Галчин Андрушівського району про те, що цього ж дня невідома особа незаконно заволоділа його трактором МТЗ-82, який знаходився в с. Забара.
Проведеними організаційно-розшуковими заходами працівниками ДАІ було встановлено, що близько 23 години 4 травня 20-річний житель с. Забара, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, викрав трактор. Через деякий час він залишив його без нагляду на одній із сільських вулиць.
Старший інспектор групи профілактики УДАІ УМВС Ольга НОМЕРЧУК