Під ногами тріщить сріблястий сніг, яскраво світить зимове сонце, холодно, а я прямую на зустріч до молодої багатодітної сім’ї, яка мешкає в селі Зарубинці. На думку спливають слова із пісні Назарія Яремчука: І крізь образи і розлуки, Печаль дітей нас знов пече, Їм треба материнські руки, Їм треба батьківське плече… Катерині та Віктору Гаєвським лелека приніс аж 6 діточок. Звертаюся до господарів: - Розкажіть про свою сім’ю? - Катерина: Ми знали один одного ще зі школи, адже живемо в одному селі. Але ближче познайомилися на святкуванні новосілля у знайомих. - Ви планували велику сім’ю? - Віктор: (сміється). - Катерина: Спочатку, звісно, ніхто нічого не планував. Навіть не думали, що вийде в нас сім’я. Мені й зараз не здається, що у нас велика родина. Живемо дружно, один одному допомагаємо. А коли навесні лелека принесе нам донечку чи синочка, то це буде радість для всіх, особливо для дівчаток, які люблять гратися з немовлятами. - Як вибирали імена для малюків? - Катерина: Ніколи цього не робимо наперед. Вони самі собі ім’я вибирають. Андрійко народився 12 грудня, напередодні свята Андрія, а Вітя - на Віктора. - А які найулюбленіші свята у Вашій сім’ї? Любимо Різдво, Новий рік, а особливо дітки чекають Дня святого Миколая. Щоразу під подушками вони знаходять подарунки та солодощі. Звичайно ж, подарунки даруємо не лише на свята, намагаємося це робити частіше. - А держава Вам допомагає? - Віктор: Півроку тому отримали посвідчення, згідно яких дітки, котрим виповнилося 6 років, мають право на безкоштовний проїзд. Маємо також 50% знижку при оплаті за використану електроенергію. - Катерина: Ми намагаємось самі себе забезпечити. Тримаємо корову, свиней, є город, маємо свій маленький бізнес (магазин). Були у нас кінь і телиця, але продали їх, бо потрібні були гроші. Шість років тому за власні кошти купили хату, зробили ремонт: поклеїли шпалери, поміняли міжкімнатні двері, поставили металопластикові вікна. На все це брали кредит. Допомагають нам також батьки - і мої, і Віктора. Пообіцяли дітям, що купимо компю’тер - це їхня величезна мрія. А ще в планах - зробити ванну кімнату, поставити обігрівач, щоб завжди була гаряча вода, бо ж діткам потрібен комфорт. - Катерино, а Вам, як жінці, вистачає часу на себе? - Діти разом з нами залюбки пораються по господарству. Завдяки цьому у мене з’являється час для відпочинку. А ще вони допомагають один одному робити уроки, вчать малечу самостійно одягатися, прибирати за собою. Вони у нас вже всі самостійні. - Чи не боїтеся труднощів і відповідальності, яка стоїть перед багатодітними сім’ями? - Катерина: В цьому нічого складного немає. Потрібно просто працювати, і ніякі труднощі не виникатимуть. Чомусь більшість багатодітних родин очікує на допомогу від держави, місцевої влади, а я вважаю, що потрібно розраховувати лише на власні сили. - Віктор: Влітку спати лягаємо пізно, бо встаємо до сходу сонця -городи, господарство, дім, робота - життя вирує. Взимку маємо більше часу для відпочинку. - Зі школою проблем немає? - Катерина: Жодних. Зараз в школі навчаються тільки дівчатка. Завжди все встигають. Сподіваюся, хлопчики теж будуть старанними. Старша Світлана їздить до репетиторів в районний центр, готується до ЗНО. - Велика сім’я - це велика рідкість і велика радість. Бажаю Вашій великій родині взаємоповаги, дружби та всім міцного здоров’я. Дякую, що знайшли час для бесіди.
У два рази збільшити в області посіви ярої пшениці, гречки і цукрового буряка вирішили в Андрушівці на нараді голів райдержадміністрацій, начальників районних управлінь агропромислового розвитку, ветеринарної медицини, інспекторів з якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції, керівників сільгосппідприємств Попільнянського, Бердичівського, Ружинського та Андрушівського районів. Відбувалася нарада за участю заступника голови облдержадміністрації Миколи Дейсана та начальника головного управління агропромислового розвитку Миколи Дідівського.
Довго ми чекали на справжню зиму, нарікали, що і Новий рік, і Різдво були без снігу, вболівали за озимину, аби не вимерзла, шкода було, що лижі та ковзани лежать без діла. Та не думали, що зимонька так раптово покаже нам свій норов. А вона притисла аномальними для нас морозами, замела снігами та так, що ризиковано й з дому кудись вирушати. Аби ми через снігові замети не почували себе відірваними від зовнішнього світу, аби забезпечити життєдіяльність жителів населених пунктів району та безпечний рух на шляхах старанно працює в ці напружені зимові дні колектив філії «Андрушівський райавтодор». Як йому вдається тримати під контролем ситуацію на шляхах під час сніговіїв в холодні зимові дні ми попросили розповісти начальника філії С. С. Пархомчука.
- Сергію Степановичу, чи готовий був колектив, який Ви очолюєте, забезпечити нормальне функціонування транспорту дорогами загального користування і як вам це вдається? - Скажу відверто, що зима, котра розпочалася в другій половині січня, не застала нас зненацька. Ми звикли, що ця гарна і досить-таки примхлива пора року «дарує» нам сюрпризи. Отож зустріли її у всеозброєнні. Правда, складні погодні умови завжди роблять напруженішим графік нашої роботи - в дні великих снігопадів, хуртовин у нас був задіяний весь колектив. Жінки чергували біля телефонів вдень, чоловіки - вночі, аби приймати повідомлення, про те, де виникала надзвичайна ситуація. І тоді ми оперативно вживали заходи. Працювали по 16-18 годин на добу, особливо трактористи. - Які дороги обслуговує Ваша філія і яка їх протяжність? - Філія «Андрушівський райавтодор» опікується шляхами загального користування, які пролягають до населених пунктів. Їх протяжність в районі - 232 км. Наводити лад на сільських дорогах, протяжність яких 600 км., - це турбота органів місцевого самоврядування на місцях. - А чи маєте вдосталь пального для здійснення необхідних робіт? - З пальним в ці напружені дні особливих проблем немає. «Облавтодор» через день, а то й щоденно відпускає нам по 600-800 літрів пального, в основному дизпаливо. Було й таке, що виручав нас приватний перевізник А. А. Савицький. Він в складний момент допомагав пальним, а ми виконували їм необхідні роботи своєю технікою. Співпрацюємо, бо ж і ми, і вони докладаємо зусиль, аби жоден населений пункт не був відрізаний від районного та обласного центрів, залізничної станції. Водії автобусів, маршруток, працівники управління з надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ, ДАІ інформували нас про те, на яких ділянках доріг склалася критична ситуація. Туди ми насамперед і слали своїх людей та техніку. - До яких населених пунктів вам доводилося розчищати дроги в екстремальних умовах, аби налагодити їх життєдіяльність? - Наприклад, складна ситуація була на шляху до Антополя, де в снігових заметах застряло 4 легковики, в яких знаходилися жінки і діти. Довелося добиратися туди і розчищати 1,5 км дороги, аби визволити людей із снігового полону. Подібна ситуація була і в Глинівцях, а також по дорозі на станцію Бровки. Отож наші грейдер, два трактори і КрАЗ з відвалами працюють в ці дні в напруженому ритмі. Хочу подякувати ПП Маліновському С. В. та депутату Верховної Ради Засусі Т. В. за те, що вони за власні кошти організували розчищання доріг. Сергій Васильович - до Нехворощі та Гальчина, Тетяна Володимирівна - до Червоного і Городківки. - А яка ж склалася ситуація з сільськими дорогами? - Тут усе складніше, бо роботи з їх розчищання від снігу мають організовувати сільські ради. Успішно працюють в цьому плані Любимівський сільський голова В. В. Ящук, Іванківський - Н. А. Гарбар та Івницький - П. П. Кузьменко, які наводять лад на шляхах своїми силами. Інші або вичікують, або просять у нас допомоги. Ми, звичайно, не відмовляємо, але виникають проблеми з розрахунками. А зима все добавляє проблем і в місті, і в селах. Вирішувати їх ми маємо найоперативніше. - Дякую за розмову.
Відділ Держкомзему в Андрушівському районі рекомендує власникам та орендарям земельних ділянок звернути увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 р. № 1388 внесено зміни до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021 „Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію Державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі”. Відповідно до цих змін встановлено, що територіальним органом Держкомзему державна реєстрація права власності на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину, земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію в Поземельній книзі, державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок в Книзі записів про державну реєстрацію Державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюються до 01.04.2012 р. (раніше - до 01.01.2012).
Петро Салійчук, заступник начальника відділу Держкомзему в Андрушівському районі
Поговоримо про події, що відбулися майже три десятиліття тому. На якій відстані - далекій чи не дуже, знаходяться вони від нас зараз? Ви скажете, що це вимір часу, що тут треба виходити із значимості подій, які за цей час відбулися. А вони, погодьтеся, історичні: в останній день 1983 року опівночі в Андрушівці було запалено газовий факел. Не у всіх водночас, але поступово почали зникати проблеми - де взяти дрова, як привезти вугілля, перед цим одержавши талони на тверде паливо. На підприємствах, в установах взялись переобладнувати на газ котельні, теплоенергоцентралі, кочегари перевчалися на операторів. Це все було потім. А ми з вами пригадаємо, якими зусиллями далась газифікація тодішньому керівництву району. Матеріали, які вже стали архівними, свідчать, що на початку семидесятих років минулого століття керівники партійних і радянських органів не один раз надсилали листи-клопотання про газифікацію району. З Києва і Москви надходили тотожні відповіді: район буде включено в проект плану газифікації наступної п’ятирічки. А вони безрезультатно для нас минали одна за одною. Мій співрозмовник - голова Андрушівського райвиконкому 1974-1991 років, почесний громадянин м. Андрушівка О. Д. Стельмах. - Олександре Дмитровичу, і як же Вам вдалося посеред п’ятирічки 1980-1985 років, маючи відповідь, що газифікація району запланована на наступне п’ятиріччя, вирішити таку глобальну проблему в 1983-ому, побудувавши при цьому газовідвід від Кашперівки Козятинського району і в кінці цього ж року запалити в Андрушівці факел голубого палива? - В лютому 1983 року я був на курсах у Вищій партійній школі при ЦК КПУ. Скориставшись вільним від занять часом, я потрапив на прийом до начальника об’єднання «Укргазпром» О. Г. Туманова. Той вислухав прохання і «переадресував» мене начальнику планово-економічного відділу В. Ф. Махіні. Посадовець роз’яснив, що на поточну п’ятирічку в проекті було заплановано по Україні 83 об’єкти газифікації, а включено 42. Серед тих, що «вилетіли», була і наша Андрушівка, дарма що клопотав за нас і тодішній депутат Верховної Ради України А. С. Чумак. Часу для роздумів і вагань в мене було мало і я знову напрошувався на зустрічі з В. Ф. Махінею. Одну з них допоміг організувати наш земляк Фіма Кеніс (він тоді завідував їдальнею заводу «Більшовик»). Вже з неофіційної розмови я дізнався, куди мені далі звертатися. Посадовець зізнався: якби була готова проектно-кошторисна документація, то під час корегування піврічного плану в Москві можна було б включити Андрушівку в план будівництва вже в тому ж таки 1983-ому. Я про всяк випадок дізнався, хто ці питання вирішує в столичному відомстві. - А скільки ж часу відводилося для виготовлення проектно-кошторисної документації і звідки це все треба було починати? - Вона мала бути готова до 1 червня, щоб в тому ж місяці її доставити в «Союзгазпром». Мій куратор В. Ф. Махіня під час наступної зустрічі роз’яснив, що проект може виготовити Всесоюзний інститут «Союзгазпроект», дав мені адресу директора. Я вирішив не відступати. На моє щастя, інститут знаходився у Києві по вулиці Артема, 41. І ось я в приймальні. Привітна секретарка каже мені: - Директор у бібліотеці, в нього там ділова зустріч. А Ви хто і звідки? Я назвався, а секретарка у відповідь: - О, тут є на зустрічі голова колгоспу із Старої Котельні вашого району Л. А. Любченко. Я зрозумів, що в мене є шанс через Любов Андріївну познайомитися з директором. Так і сталося. Роман Михайлович Макар трохи пізніше вислухав мене і велів прийти завтра. Бо в той день він мав із своїми спеціалістами розглянути варіанти вирішення мого питання. Наступного дня директор відрекомендував мені головного інженера нашого проекту М. М. Якимчука. Наприкінці важкої і довгої розмови він сказав негайно прислати до нього районного архітектора. На ранок другого дня ми з В. Г. Іщенком були вже в керівника проекту. Душу він з нас вимотав, але сказав, що завдання директора зрозумів, нашу проблему теж. Працювати будемо чітко, оперативно, сказав він. Якнайшвидше слід було зробити вибір траси і з’явитися до нього. Через кілька днів ми знову були у нашого куратора з виконаним завданням, відповіли на всі його запитання. Я запевнив, що працівники інституту на місці будуть забезпечені всім необхідним для безперебійної і швидкої роботи - транспортом, житлом, харчуванням і зацікавлені матеріально. Тимчасом мої курси закінчились. Через день після мого приїзду в Андрушівку прибула з інституту бригада проектантів по вибору траси із Кашперівки Козятинського району до нашого міста. Обіцяних умов ми дотримувалися, а проектанти у відповідь працювали весь світловий день, без вихідних, закінчивши весь обсяг робіт за два тижні, замість намічених двох місяців. Полюбили нас і ті спеціалісти, що робили розрахунки потреб необхідних матеріалів, фінансів, креслень тощо. Одним словом, до 1 червня проект був готовий. Всім ходом проектування з високою відповідальністю, наполегливістю, умінням і знанням справи займався архітектор району В. Г. Іщенко. За виготовлення проектно-кошторисної документації на газовідвід, за вирішення питань придбання будівельних матеріалів, віднайдення підрядних організацій треба подякувати Віктору Григоровичу. Я б йому в числі перших присвоїв би звання почесного громадянина Андрушівки. Адже він не тільки займався газифікацією району, а й працював над проектуванням міської каналізації, водоводу із Старосілля, своєчасно і якісно забезпечував проектно-кошторисною документацією житлові будинки, інші об’єкти, що споруджувались у ті роки. - Проект проектом, а як Вам, Олександре Дмитровичу, вдалося добитися, щоб будівництво нашого газовідводу таки включили в план 1983 року? - Маючи на руках проектно-кошторисну документацію, ми з куратором на початку червня поїхали в Москву. Там він познайомив мене з тими, хто вирішував подібні до нашого питання в «Союзгазпромі», «Держплані» СРСР і запевнив їх, що ми - люди порядні. Розглянувши наші документи, начальник планово-економічного відділу «Союзгазпрому» сказав, що наше клопотання не підходить. Необхідно, щоб його підписав депутат Верховної Ради Союзу РСР, який мав би певні заслуги - був би, скажімо, членом ЦК КПРС чи Героєм Соціалістичної Праці. Крім того, треба було ще й мати рішення Верховної Ради України по наказу виборців на наше будівництво. Повернувшись в район, я виклав суть справи першому секретарю РК КПУ С. Д. Вишневському. Разом вирішили звернутися з нашим наболілим до першого секретаря обкому партії В. М. Кавуна. Василь Михайлович вислухав нас, доручив зав. відділом будівництва Дибенку М. І. разом з нами підготувати такий лист-клопотання (він у нас уже був заготовлений). Його надрукували на бланку обкому партії за підписом В. М. Кавуна - першого секретаря обкому. Я спробував заперечити, почав говорити, що треба, аби клопотання йшло як депутатське чи на виконання наказу виборців, але Василь Михайлович запевнив, що цей лист матиме більшу вагу, ніж депутатський. Надіслали його в «Союзгазпром» на вказану мною адресу, а через тиждень в обком партії надійшла відповідь, що газовідвід до Андрушівки включений в проект плану на наступну п’ятирічку (1985-1990 рр). Невдовзі мені зателефонували з Москви. Посадовець прочитав мені нотацію по суті. Мовляв, ми ж просили клопотання на бланку депутата Верховної Ради з його регаліями. Від таких листів, як ми надіслали, там полиці гнуться. «Якщо за таким клопотанням Андрушівку включать в скорегований план, а інших - ні, в нас будуть неприємності, - сказав посадовець. - Виправляйте становище і негайно». У Москві поклали трубку, а ми в Андрушівці взялись писати нове клопотання на бланку депутата Верховної Ради СРСР, Героя Соціалістичної Праці, голови Старокотельнянського ордена Леніна колгоспу «Більшовик» Любові Андріївни Любченко. Я пригадав, що під час виборів до Верховної Ради України наші виборці давали наказ кандидату в депутати А. С. Чумаку - зав. відділом адмінорганів ЦК КПУ про газифікацію Андрушівщини. З’ясувалося, що наказ наш розглянутий на сесії і було прийняте рішення. Мені видали копію цього документа і разом з листом-клопотанням від Л. А. Любченко я відвіз це все до Москви. Нарешті в «Союзгазпромі» документи схвалили і запевнили, що при корегуванні плану 1983 року у другому півріччі якусь частку робіт по будівництву нашого газовідводу буде включено на цей період. В кінці липня прийшло офіційне повідомлення, що наш об’єкт включено в план будівництва 1983 року на суму 150 тис. крб. Вартість всього проекту складала мільйон 163 тис. крб. Ми подякували москвичам і далі продовжували пошуки - на цей раз підрядної будівельної організації. - Куди на цей раз, Олександре Дмитровичу, пролягли Ваші шляхи-дороги? - Пішов я вже протоптаною стежкою - поїхав до свого куратора в «Укргазпром». Той порадив звернутися до вже знайомого мені директора інституту «Союзгазпроект» Макара Р. М. З ним ми вийшли на начальника об’єднання «Укрнафтогаз» Кіндрата С. В. Після тривалої розмови він погодився взяти наш об’єкт і освоїти лише виділену суму 150 тис. крб. А щоб прокласти всю заплановану ділянку газовідводу, треба було добитися наряд на виділення всіх металевих труб, матеріалів для їх ізоляції та запорної арматури. Крім того, ми мали взяти на себе виконання всіх земляних робіт, забезпечення транспортом, пально-мастильними матеріалами, створити умови для проживання, харчування працівників (їх мало бути в декілька разів більше, ніж планувалося). Інші питання в ході робіт ми теж повинні були вирішувати на місці. - Як і де можна було віднайти за такий короткий термін таку велику кількість будматеріалів? - Ця робота була ні наскільки не легшою за попередні. В Київ доводилося їздити більше десятка разів. Треба згадати добрим словом наших водіїв, зокрема, І. А. Огіра, який їздив вказаними столичними маршрутами з нами і без нас, бездоганно виконуючи всі доручення. Я раніше знав заступника начальника «Житомиргазу» П. В. Золотарьова. Він познайомив мене з начальником «Укргазу» Мацалком М. В., який пізніше сам побував в Андрушівці. Він закріпив за нами свого заступника В. С. Бондаренка та начальника відділу Світлану Ізраїлівну, з якими нам доводилося найтісніше співпрацювати. До справи долучився і наш земляк В. В. Яцюк, який працював у Раді Міністрів референтом по будівництву об’єктів важкої промисловості. Поїздки до столиці втомляли і вимотували. Знову доводилося «оббивати пороги» - уже в Укрдержплані, особливо в «Укрголовпостачметалі». Після наполегливої, виснажливої роботи наряд на виділення металевих труб ми таки отримали. Звичайно, той десяток депутатських бланків, які видала мені Л. А. Любченко з підписом і переліком всіх її заслуг і титулів, дуже багато допомогли у вирішенні питання про виділення труб. Якщо з цим ми впоралися в Києві, то для отримання нарядів на запірну арматуру та ізоляційні матеріали треба було знову їхати до Москви, у «Держплан». Потрібні документи ми там одержали без особливої напруги. Невдовзі з тресту «Спецгазбуд» було виділено бригади, які приступили до будівництва 20 км нашого газовідводу і двох АГРС в Червоному і Андрушівці. - Олександре Дмитровичу, як вдалося у короткий строк завершити такий великий обсяг робіт? - Після виконання всіх умов, поставлених трестом, до нас направили дві трубоукладні машини, ізоляційні, кілька хороших бригад, яким були створені всі необхідні умови для безперебійної роботи. Робітників зацікавили матеріально і вони працювали без вихідних, від ранку до смерканку, прихоплюючи навіть нічний час. Для вирішення проблем, що виникали в ході роботи, на об’єкті постійно знаходився заступник голови райвиконкому М. О. Жуковський, який бездоганно справлявся із своїми обов’язками. Він же їздив у Москву для відвантаження по виділених нарядах запірної арматури та ізоляційних матеріалів - цього було три вагони. Я ж в основному займався в цей час проведенням планірок і вирішенням проблемних питань. Ось так спільними зусиллями до кінця 1983 року було закінчено будівництво газовідводу та двох АГРС і о 24-ій годині 31 грудня я запалив голубий факел. Це була наша велика, спільна, довгождана перемога! - А які організації району брали участь в цих роботах? - Бригади об’єднання «Укрнафтогазбуд» проклали труби з Кашпирівки до Андрушівки, збуду- вали дві АГРС і на цьому свою роботу закінчили. Спорудження будинків операторів в Червоному і Андрушівці здійснював наш тодішній міжколгоспбуд, яким керував М. Г. Струць. Під’їзні шляхи до цих об’єктів будували бригади міжколгоспшляхбуду (начальник Вавровський Ф. М.). Сантехнічні роботи, електромонтаж в будинках операторів, радіофікацію та телефонізацію будинків операторів проводили відповідні районні організації. Найбільшу допомогу по виділенню механізмів, пально-мастильних матеріалів, матеріальну підтримку надавали Червоненський цукрокомбінат (Кирилюк О. Л., Орлик В. М.), Андрушівський спиртовий завод (Пташник В. М.), колгосп «Україна» (Срібний Б. Р.), райсільгосптехніка (Івченко М. А.), Червоненський відгодівельний радгосп (Юхимчук М. А.) АТП 05031 (Климчук І. В.). Контроль за будівництвом газовідводу, виділенням деякої запірної арматури, випробуванням та пуском газовідводу займались спеціалісти Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів «Укртрансгазу» (головний інженер Юрловський О. О.) Координували будівництво заступник начальника «Житомиргазу» П. В. Золотарьов та начальник Андрушівської газконтори І. Г. Харченко. - Олександре Дмитровичу, а яку участь у цій великій роботі брав райком партії, його перші секретарі? - Ідею газифікації Андрушівщини подав перший секретар райкому партії П. П. Михайленко. Він же у свій час надіслав лист-клопотання в Раду Міністрів УРСР. Вишневський С. Д. теж надсилав листи до керівних органів республіки. Коли я вже став предметно займатися газифікацією, то завжди інформував про стан справ Степана Даниловича, який постійно цікавився роботами, навіть надавав матеріальну допомогу. Понад 20 поїздок до Києва і Москви завжди погоджувалися з ним. Ми разом їздили до першого секретаря обкому партії В. М. Кавуна, в ЦК Компартії України до А. С. Чумака, який, як я згадував вище, відіграв немалу роль у пришвидшенні газифікації району. В. К. Вовк, зайнявши пост першого секретаря райкому партії, надавав практичну допомогу у вирішенні проблемних питань із забезпечення будівництва транспортом, екскаваторами, пально-мастильними матеріалами та ін. Коли приїжджали представники з Укрнафтогазпрому, Всесоюзного проектного інституту в порядку контролю за своєчасним і якісним виконанням робіт, дотриманням проектних вимог, зустріч на високому рівні міг організувати тільки Василь Кіндратович. - Дякую Вам, Олександе Дмитровичу, за цікаву, об’ємну розповідь, за те, що зберегли в пам’яті всі етапи нелегкої роботи, згадали добрим словом всіх, причетних до газифікації району. Я думаю, що якби важка хвороба не вивела Вас у 1990-ому з робочого строю, в районі не залишилося б негазифікованих сіл. Спасибі Вам за розмову і Вашу працю на благо жителів нашого району.
На знімку: Ось вона, історична мить: майстер Бердичівської дільниці "Укртрансгаз” Мазур М. М. вручає О. Д. Стельмаху шароподібний єрж, який рухався трубою під високим тиском від початку врізу трубопровода, очистивши трубу від сміття, води і повітря. За ним пішов газ до Андрушівки.
Андрушівський РВ УМНС України в Житомирській області стривожений різким зростанням кількості пожеж в районі. Через необережне використання електрообігрівачів та опалювальних печей, їх несправність, короткі замикання електроприладів та перевантаження електромереж станом на 6 лютого в районі сталося 14 пожеж, внаслідок яких загинуло 3 людей та стільки ж доставлено в районну лікарню з опіками різного ступеня. Окремо хочеться зупинитися на випадку, який стався 1 лютого в Гальчині. Один із господарів вніс в житловий будинок газовий балон типу «Турист» місткістю 2,5 кг та поставив біля опалювальної грубки. Як засвідчила експертиза газової служби, внаслідок різкої зміни температур корпус балона розгерметизувався. Газ, який потрапив до відкритого вогню грубки, спричинив вибух, внаслідок якого в житловому будинку було знесено дві зовнішні стіни, внутрішні перегородки та частково стелю. Загорілося майно. Але головне - постраждало четверо мешканців будинку, які з опіками різного ступеня були доставлені автомобілем "швидкої допомоги” в районну лікарню. Через два дні 86-річна господиня від отриманих опіків померла. Ось так внаслідок халатності люди гинуть, травмуються та залишаються без даху над головою. Не важко очистити димохід від сажі, оглянути горище, перевірити стан димохода та лежаків, якщо з’явилися тріщини - замастити їх глиною та побілити. Ні в якому разі не потрібно на горищі складувати грубі корми. Адже від маленької іскри може статися велика біда, що призведе до знищення майна, а то й до загибелі людей. Не зберігайте і не сушіть на печах, біля грубок дрова й інші предмети, не розпалюйте грубки легкозаймистими рідинами, не залишайте малолітніх дітей наглядати за грубками. Пам’ятайте стару і відому істину, що пожежа - це наслідок людської безпечності, її краще попередити, аніж потім гасити. Та якщо лихо все таки трапиться, негайно викликайте оперативно-рятувальну службу за телефоном 101
Нещасних випадків побільшало
Станом на 6 лютого поточного року двоє людей були травмовані внаслідок дорожньо-транспортних пригод, ще двоє вчинили суїцид (Нехворощ, Новоівницьке), один громадянин отруївся алкоголем і помер (с. Зарубинці). Від загального переохолодження померло 4 людей (Камені, Гальчин, Гарапівка, Корчмище), госпіталізовано до лікарень району 2 особи (Волосів, Крилівка). Стався 1 випадок побутового травматизму (с. Гальчин). Низька температура і безпечність громадян, особливо тих, хто "зігрівається” алкоголем, стають причиною трагедій. Просимо всіх жителів району берегти своє власне життя та життя оточуючих людей.
В районній організації ветеранів назбиралось чимало невирішених проблем. Більшість з них пов’язана, в першу чергу, з відсутністю коштів. Хоча, слід зауважити, в нинішньому році районна рада та райдержадміністрація істотно збільшили фінансову підтримку районної ветеранської організації в порівнянні з попередніми роками. Чимало питань ми вирішуємо за рахунок співпраці і підтримки підприємницьких структур, громадських організацій і благодійників. В період передплатної кампанії президія районної ради ветеранів звернулася до приватних підприємців з проханням про виділення коштів на передплату окремим ветеранам газети «Ветеран України». Охоче відгукнулись на наше прохання підприємці Шаховець Сергій Миколайович, Горкун Олег Павлович та шанований в районі меценат Ющинський Юрій Віталійович. В результаті понад 70 ветеранів отримують в цьому році газету «Ветеран України». Президія районної ради ветеранів щиро дякує Вам за розуміння і підтримку. Нехай добро, яке творите, повертається до Вас сторицею.
Степан ПІЦИКЕВИЧ, відповідальний секретар районної організації ветеранів