Я твердо переконаний, що це саме так. І коли зі мною погоджується все більша кількість наших сельчан, я впевнений, що ми робимо спільну справу, коли благоустроюємо свою Нехворощ. Не буває жодного засідання виконкому чи сесії, щоб не говорили про дальший розвиток соціальної сфери та благоустрій.
Місцевий бюджет - наша сільська казна. Є в ній гроші - діло йде на лад. Основні надходження - від податків. Якби в нас працювало більше підприємців, то й бюджет багатшав би. Вагому частку його складає податок за 230 гектарів земель запасу, які здані в оренду. В цьому році ми зробили переоцінку всіх земель, в тому числі і тих, що є в користуванні громади, - отож збільшилися суми податків з них. Відтак за 115 тисяч гривень з місцевого бюджету ми змогли зробити опалення в другому корпусі школи, також замінили вікна на металопластикові. У весняно-літній період провели ряд благоустрій- них робіт: впорядкували територію кладовища, обгородили його, розбили і заклали парк біля церкви, обгородили територію клубу і дитячого садка. Всього поставили 1000 погонних метрів тину. Деревину шукали самотужки - зрізали старі дерева, виготовили штахети і таким чином вирішили проблему. Хочу подякувати за співпрацю районному центру зайнятості. Згідно укладеного договору з квітня по серпень четверо робітників, що стоять на обліку в РЦЗ, добросовісно працювали в нас на благоустрійних роботах, виконавши таких на суму понад 20 тисяч гривень. Відтак покрасивішали наші вулиці і центр села. Добре, що живемо ми близько до райцентру - туди люди доїжджають на роботу. А повернувшись додому, хочуть, щоб у їх будинках було комфортно. У свій час Нехворощ ми газифікували - голубе паливо мають 70 відсотків дворів. Встановлено нову телефонну станцію на 232 номери. Соціальна проблема для нас, як і для всіх селян, одна - старіє село. Нехворощ свою ми не відносимо до неперспективних, а все ж на сьогодні маємо 100 порожніх хат. Всі раділи б новосіллям, але будівництво нині дороге - люди ремонтують наявне житло, добудовують, реставровують. Життя щораз ставить нові проблеми, а в нас ще є й старі, невирішені. Найперша - прокласти по селу водогін. Маємо дві свердловини, зроблено аналіз води, в стадії завершення вся документація. Треба створити кооператив, який би активно взявся за роботу. Сподіваюся, що наступного року ми цю проблему вирішимо. Непроста це робота - очолювати сільську територіальну громаду. З цим погодяться всі мої колеги. Молодим важче, тим більше в наш такий непростий час. Я, наприклад, головую вже п’яте скликання, але не можу сказати, що все знаю і вмію. Я не проти перейняти чийсь досвід, щоб моїм односельцям жилося краще. В цьому році мене нагородили Грамотою Верховної Ради України. Я вважаю, що це визнання старань не лише моїх, а й всієї громади.
Василь Гетьман,
Нехворощанський сільський голова,
ветеран місцевого самоврядування
Сільським головою я працюю другий рік. Село знаю добре, бо до цього деякий час працював секретарем сільської ради. У нас 620 жителів. Є ФАП, клуб, бібліотека, 3 торгівельні точки.
Школи, як ви зрозуміли, немає. Але дітей дошкільного віку - 55, молоді до 18 років - 133, до 28 років - 72. Отже, наші Малі Мошківці - не такі вже й старі: 80 дітей - учнів І-ХІ класів шкільний автобус доставляє на навчання до Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Малюків цей же автобус підвозить в селищний ДНЗ «Горобинка». У 12 багатодітних родинах виховується 40 дітей. Неблагополучних сімей немає. Зрозуміло, що таку демографічну ситуацію в населеному пункті маємо завдяки тому, що в сусідньому Червоному функціонують спиртовий і цукровий заводи, де працює частина наших односельців. Хотілося б, щоб більше молоді залишалося в селі, але через відсутність роботи вона виїздить до міста. Свої сімейні бюджети сельчани поповнюють за рахунок доходів з підсобних господарств - люди наші працьовиті, тримають по кілька корів. Всього у сільській череді - понад 130 голів ВРХ. Боляче, що ветерани відходять за межу, а їх обійстя порожніють, від цього смутніють вулиці. Проте спільними зусиллями стараємося благоустроювати село. Вирізали старий парк і на місці нього заклали новий. Розчистили і обгородили кладовище, ставимо огорожу навколо ФАПу. На побудованій капличці, що на цвинтарі, зробили купол. Встановлено Хрест в пам’ять жертв Голодомору. Пайові наділи наших людей знаходяться у ПАТ «Червонський цукровик». Відчутної допомоги від орендарів люди не відчувають - їх соціальні проблеми вирішуємо в міру можливостей самі. Правда, заводчани допомагають нам взимку прочищати дороги. Місцевий бюджет поповнюється податками за землю. А взагалі наша сільська рада дотаційна. Через це нерідко задумане важко здійснити. В нас проблема з водою, висихають ставки, мало води в криницях. Є дві свердловини. Під час розпаювання господарства хотіли передати їх на баланс сільської ради - і тоді, і зараз утримувати й ремонтувати їх нема за що. Але сподіваємося, що мрія про сільський водогін здійсниться. Бо не виходить в того, хто не робить нічого - каже народна мудрість. Ось, наприклад, взялися ми за ремонт клубу, який не лагодився десятиріччями. Чимало зробили власними силами, нас підтримала районна влада, відділ культури. Є початок добрій справі - буде кінець. Головне, що люди в нас дружні, ініціативні, працьовиті.
Анатолій Шелепа,
Маломошківецький сільський голова
4 грудня на виконання протокольного рішення загальних зборів громадської ради при Андрушівській районній державній адміністрації від 22 листопада 2012 року відбулось засідання ініціативної групи з підготовки установчих зборів для формування нового складу громадської ради при райдержадміністації. Очолює ініціативну групу голова громадської ради при райдержадміністації Яцюк Л.Д. До складу ініціативної групи ввійшли: заступник голови райдержадміністрації Ю.А. Олексюк, представники інститутів громадянського суспільства, в тому числі ті, які є членами діючої громадської ради. Ініціативною групою прийнято рішення: наступне засідання, на якому затвердити повідомлення про дату, час, місце, порядок проведення установчих зборів, порядок проведення установчих зборів, порядок подання заяв для участі в установчих зборах, відомості про склад ініціативної групи, провести 27 грудня.
Довідково: Відповідно до п.8 Типового положення про громадську раду, затвердженого постановою КМУ від 3 листопад 2010 року №996, якщо при державному органі вже утворена громадська рада, не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення її повноважень вона утворює ініціативну робочу групу з підготовки установчих зборів для формування нового складу ради. До складу ініціативної групи входять представники інститутів громадянського суспільства, в тому числі ті, які є членами діючої громадської ради та органу, при якому утворюється громадська рада.
Громадська рада при Андрушівській районній державній адміністрації була утворена 04 грудня 2011 року.
3 грудня традиційно відзначається Міжнародний день інвалідів. У понеділок у ветерана праці, інваліда Борового О. А. побували заступник голови районної державної адміністрації Олексюк Ю. А. і начальник управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації Балюк О. М.
Вони вручили Олександру Андрійовичу продовольчий пакет, цікавилися його здоров’ям, проблемами, зичили усіляких гараздів, на довгі роки залишатися життєлюбом. А проблем у інваліда немало - це придбання путівки на санаторно-курортне лікування, інвалідного дорожнього візка, тюнера для цифрового телебачення та ін. Господар дякував гостям за увагу і піклування.
Варто зазначити, що оптимізму Борового О. А. можна позаздрити. Він цікавиться новинками народної медицини, політикою, порадою й добрим словом підтримує рідних і близьких, сусідів.
Для іванківчан головною подією нинішнього року стало відкриття дошкільного навчального закладу. В капітально відремонтоване приміщення закуплено нові меблі, телевізор, пральну машину-автомат, душову кабінку.
Для дотримання теплового режиму і зручностей для дітей і персоналу підведено природний газ, маємо холодну та гарячу воду. Силами сільської ради та батьків обладнано ігрові майданчики. Діти мають всі умови для ігор, навчання та виховання. Дбаючи про умови праці працівників органів місцевого самоврядування, проведено ремонт адмінприміщення сільської ради із заміною вікон та дверей. Із сільського бюджету виділено кошти на заміну вікон в одній із класних кімнат у школі та вхідних дверей у ФАПі. Зроблено ямковий ремонт вулиць 1 Травня, Ковальова, Жовтневої та Житомирської. Жителі наші дружні і завзяті. Саме завдяки цьому було зібрано кошти на ремонт історичної пам’ятки - церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Тепер на храм любо глянути, сюди за духовним зціленням приходять і літні сельчани, і молодь. Висловлюю щиру вдячність членам виконкому ради Лисецькому В. В., Маценку В. Л., Покотилу М. О. та Маніхровському В. С. за допомогу у розвитку соціальної сфери села.
Ніна Гарбар,
Іванківський сільський голова
Днями в приміщенні районної ради відбулося розширене засідання президії районної ветеранської організації, на яке, крім членів президії, були запрошені ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники партизанського руху, воїни-інтернаціоналісти, представники громадськості. На ньому презентували книгу місцевого історика-краєзнавця Й. В. Лоханського «Патріоти» - про партизанів та підпільників Андрушівщини, які боролися за визволення України в 1941-1944 рр. Перед присутніми виступив сам автор, який розповів про багаторічну дослідницьку роботу, про зустрічі і листування з народними месниками, їх рідними, згадав імена партизанів, з якими спілкувався і чиї спогади увійшли до книги. Йосип Володимирович подякував районній раді, її депутатам за фінансову підтримку. Завдяки їй книга вийшла масовим тиражем і стане посібником для вчителів-істориків, учнів, студентів, краєзнавців. Нижче наводимо перший відгук про видання.
За своє життя я знав багатьох істориків: вчителів, викладачів вищих навчальних закладів, вчених. Та серед них я особливо ціную Миколу Кордона, кандидата історичних наук, колишнього лектора обкому компартії, нині завідуючого кафедрою історії України Житомирського Державного педагогічного університету імені Івана Франка. З такою ж повагою ставлюся до вчителя історії, колишнього директора Андрушівської ЗОШ № 1, Почесного громадянина Андрушівки Йосипа Лоханського. Я вважаю його педагогом з великої літери, істориком від Бога. По-перше, він надзвичайно глибоко і всебічно знає свій предмет і вміло, з належною зацікавленістю і натхненням передавав свої знання учням. До речі, саме його вихованець Михайло Самойлов, закоханий в історію і свого вчителя, в далекому Миколаєві видав книгу, про яку йдеться в цій замітці.
Й. В. Лоханський - історик акумулятивний, який зі скрупульозністю споглядає, збирає, аналізує і об’єктивно трактує історичні події та факти сучасності. Можна дивуватися і щиро заздрити тому, скільки він опублікував в засобах масової інформації статей з історичної тематики, написав довідку про Андрушівку в «Історії міст і сіл УРСР. Житомирська область». Цю людину вирізняють переповнені високі патріотичні почуття. Будучи щирим білорусом, він усією душею приріс до України, її героїчного народу, до своєї малої батьківщини - Андрушівщини.
Підсумок великої пошукової роботи - книга Й. В. Лоханського «ПАТРІОТИ. Партизани та підпільники Андрушівщини у боротьбі за визволення України (1941-1944 рр.). З Правдою про Минуле». З усією відповідальністю слід заявити, що своє видання Йосип Володимирович просто вистраждав. Разом зі своїми помічниками, учнями-слідопитами першої школи, він десятиріччями по крупині збирав інформацію про партизанів і підпільників краю у період німецької окупації, відобразив їхню героїчну боротьбу у створеному ним шкільному музеї бойової і трудової слави, що діяв при школі, підготував про них і опублікував у «Новинах Андрушівщини» майже три десятки заміток. Та низький уклін я посилаю йому не стільки за саму книгу, скільки за священну пам’ять про простих і скромних земляків, які в роки лихоліття стали справжніми патріотами, відважними героями, сміливими народними месниками, прикладом беззавітної любові до своєї рідної Вітчизни, свого народу, рідного краю.
Сьогодні читачам дуже важко уявити, як у смертельно страшні роки окупації країни фашистськими нелюдами, коли на кожному кроці чатували арешти, тортури і розстріли ні в чому не винних людей, молоді хлопці і дівчата за власним бажанням, за покликом серця ставали на шлях протесту і боротьби з окупантами, організовувалися в підпільні групи і партизанські загони, свідомо йшли на муки і страждання, а нерідко і на вірну смерть. Хіба це не мужність, не героїзм, не істинний патріотизм?! Й. В. Лоханський, дотримуючись історичної правди, описав подвиги цих здебільшого молодих героїв, їх вчинки, подвиги, почуття.
Мені особливо приємно читати про героїв книги, яких я особисто знав, з якими спілкувався і співпрацював. Це не тільки відважний месник, а й чудовий керівник районної міжколгоспної будівельної організації Ярослав Лялюшко. Це славнозвісний лікар Микола Скачинський, високопорядний, завжди шляхетний директор Крилівської школи Павло Дубровський. Це командир молодіжно-диверсійнї групи Іван Богорад та її комісар Антон Зелінський. Вони часто бували в районі на різноманітних заходах. А на 30-річчя Великої Перемоги разом з ними я відвідав їхню відому партизанську землянку в лісі на Галах, що збереглася з бойових часів. Вони були почесними гостями святкового обіду керівників підприємств і організацій райцентру, що проходив у Павелківському лісі (хоч такі зібрання на той час заборонялися).
На завершення відзначу, що книга Й. В. Лоханського є важливим і об’єктивним джерелом інформації про Велику Вітчизняну війну, партизанський рух та підпілля на нашій рідній Андрушівщині, про історію взагалі, яка нерідко паплюжиться недобросовісними авторами. Видання вкрай необхідне нашій молоді, вчителям. Доцільно, щоб воно було в кожній школі, бібліотеці міста і району.
Днями в приміщенні районної ради відбулося розширене засідання президії районної ветеранської організації, на яке, крім членів президії, були запрошені ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники партизанського руху, воїни-інтернаціоналісти, представники громадськості. На ньому презентували книгу місцевого історика-краєзнавця Й. В. Лоханського «Патріоти» - про партизанів та підпільників Андрушівщини, які боролися за визволення України в 1941-1944 рр. Перед присутніми виступив сам автор, який розповів про багаторічну дослідницьку роботу, про зустрічі і листування з народними месниками, їх рідними, згадав імена партизанів, з якими спілкувався і чиї спогади увійшли до книги. Йосип Володимирович подякував районній раді, її депутатам за фінансову підтримку. Завдяки їй книга вийшла масовим тиражем і стане посібником для вчителів-істориків, учнів, студентів, краєзнавців. Нижче наводимо перший відгук про видання.
За своє життя я знав багатьох істориків: вчителів, викладачів вищих навчальних закладів, вчених. Та серед них я особливо ціную Миколу Кордона, кандидата історичних наук, колишнього лектора обкому компартії, нині завідуючого кафедрою історії України Житомирського Державного педагогічного університету імені Івана Франка. З такою ж повагою ставлюся до вчителя історії, колишнього директора Андрушівської ЗОШ № 1, Почесного громадянина Андрушівки Йосипа Лоханського. Я вважаю його педагогом з великої літери, істориком від Бога. По-перше, він надзвичайно глибоко і всебічно знає свій предмет і вміло, з належною зацікавленістю і натхненням передавав свої знання учням. До речі, саме його вихованець Михайло Самойлов, закоханий в історію і свого вчителя, в далекому Миколаєві видав книгу, про яку йдеться в цій замітці.
Й. В. Лоханський - історик акумулятивний, який зі скрупульозністю споглядає, збирає, аналізує і об’єктивно трактує історичні події та факти сучасності. Можна дивуватися і щиро заздрити тому, скільки він опублікував в засобах масової інформації статей з історичної тематики, написав довідку про Андрушівку в «Історії міст і сіл УРСР. Житомирська область». Цю людину вирізняють переповнені високі патріотичні почуття. Будучи щирим білорусом, він усією душею приріс до України, її героїчного народу, до своєї малої батьківщини - Андрушівщини.
Підсумок великої пошукової роботи - книга Й. В. Лоханського «ПАТРІОТИ. Партизани та підпільники Андрушівщини у боротьбі за визволення України (1941-1944 рр.). З Правдою про Минуле». З усією відповідальністю слід заявити, що своє видання Йосип Володимирович просто вистраждав. Разом зі своїми помічниками, учнями-слідопитами першої школи, він десятиріччями по крупині збирав інформацію про партизанів і підпільників краю у період німецької окупації, відобразив їхню героїчну боротьбу у створеному ним шкільному музеї бойової і трудової слави, що діяв при школі, підготував про них і опублікував у «Новинах Андрушівщини» майже три десятки заміток. Та низький уклін я посилаю йому не стільки за саму книгу, скільки за священну пам’ять про простих і скромних земляків, які в роки лихоліття стали справжніми патріотами, відважними героями, сміливими народними месниками, прикладом беззавітної любові до своєї рідної Вітчизни, свого народу, рідного краю.
Сьогодні читачам дуже важко уявити, як у смертельно страшні роки окупації країни фашистськими нелюдами, коли на кожному кроці чатували арешти, тортури і розстріли ні в чому не винних людей, молоді хлопці і дівчата за власним бажанням, за покликом серця ставали на шлях протесту і боротьби з окупантами, організовувалися в підпільні групи і партизанські загони, свідомо йшли на муки і страждання, а нерідко і на вірну смерть. Хіба це не мужність, не героїзм, не істинний патріотизм?! Й. В. Лоханський, дотримуючись історичної правди, описав подвиги цих здебільшого молодих героїв, їх вчинки, подвиги, почуття.
Мені особливо приємно читати про героїв книги, яких я особисто знав, з якими спілкувався і співпрацював. Це не тільки відважний месник, а й чудовий керівник районної міжколгоспної будівельної організації Ярослав Лялюшко. Це славнозвісний лікар Микола Скачинський, високопорядний, завжди шляхетний директор Крилівської школи Павло Дубровський. Це командир молодіжно-диверсійнї групи Іван Богорад та її комісар Антон Зелінський. Вони часто бували в районі на різноманітних заходах. А на 30-річчя Великої Перемоги разом з ними я відвідав їхню відому партизанську землянку в лісі на Галах, що збереглася з бойових часів. Вони були почесними гостями святкового обіду керівників підприємств і організацій райцентру, що проходив у Павелківському лісі (хоч такі зібрання на той час заборонялися).
На завершення відзначу, що книга Й. В. Лоханського є важливим і об’єктивним джерелом інформації про Велику Вітчизняну війну, партизанський рух та підпілля на нашій рідній Андрушівщині, про історію взагалі, яка нерідко паплюжиться недобросовісними авторами. Видання вкрай необхідне нашій молоді, вчителям. Доцільно, щоб воно було в кожній школі, бібліотеці міста і району.