Працівниками Житомирської філії ВАТ “Укртелеком” у м. Андрушівка введено в експлуатацію сільсько-приміський вузол (СПВ). У відкритті взяли участь голова райдержадміністрації М.Олещенко, представники обласної філії ВАТ “Укртелеком”, колектив центру електрозв’язку №1 та представники провідних ЗМІ області. Введення СПВ на базі вітчизняного обладнання типу “ЄС-11” виробництва Харківського приладобудівного заводу “Моноліт” значно покращить якість електрозв’язку і в майбутньому дозволить розширити ємність телефонної мережі району. Нині ведуться роботи з переключення існуючих АТС до нового реконструйованого сільсько-приміського вузла. Андрушівка - другий райцентр в області, який відтепер має найсучасніше обладнання сільсько-приміського вузла.
26 грудня 2003 року відбудеться урочисте відкриття сільсько-приміського вузла у м. Андрушівка Житомирської області. У відкритті візьмуть участь представники обласної філії ВАТ “Укртелеком”, райдержадміністрації та мас-медіа.
andrushivka.narod.ru
Історія землі, на якій ми живемо, сягає сивої давнини, початки її згубились десь у глибині тисячоліть. Про це говорять самі назви: Старосілля, Стара Котельня. Підтвердженням цього є старі крем’яні рубила і наконечники до списів та стріл, які є в колекції мого батька. Тримаючи їх у руках, я намагаюсь уявити того далекого-предалекого мого предка, що жив на цій землі сотні, а, можливо, й тисячі років тому. В такі часи мені здається, що і через тисячоліття я відчуваю тепло його рук, яке зберіг цей камінь. І тоді у мене виникають питання: «За яких умов зламався кінчик у наконечнику? Можливо, у двобої з ворогом, чи звіриною? І хто вийшов переможцем?». А як легко і навіть приємно тримати в руках рубило. Здається, що воно є продовженням твоєї руки. Хоча на перший погляд - кусок каменю і все. Більшість з нас пройде повз нього - навіть і не гляне. І ось я вирішив підняти цей камінь і через нього поглянути на далеке і близьке минуле землі, на якій я народився, дізнатися, що ховається за старовинними назвами окремих територій, місць, вулиць. На крилах стародавніх переказів, легенд і просто цікавих свідчень, які мені вдалося почути від жителів нашого села, поєднуючи це все із сьогоденням, заповнюючи «білі плями» своїми здогадками і домислами, я порину в далеке-далеке минуле нашого краю... Спершу на цій території мільйони років тому було море, а, можливо, й океан. В цьому я впевнений, бо сам був присутній при тому, коли на городі, який знаходиться на високому березі Гуйви, батько викопав камінь з відбитком панцира молюска. І я тримав його в руках. Мені важко уявити, до якої давнини я торкнувся рукою... І лише потім, мільйони років потому, з’явилася твердь земна. І я зрозумів, що людське життя і взагалі життя є не більше, ніж свіжим мохом на предвічнім камені геологічних формацій землі, а самі простори нинішніх суходолів - явище порівняно дуже недавнє. Старосілля - село, що розкинулося на правому (північному) березі Гуйви. Сама назва говорить про те, що з давніх-давен тут селилися люди. Це доводять вироби з кременю, знайдені на території села. По характеру цих знахідок - це не просто камінь, а камінь, оброблений людською рукою, в т. ч. мікроліт - можна зробити висновок про те, що на цій території люди жили вже в епоху мезоліту - 10-11 тисяч років тому (ІХ-УПІ ст. до н.е.). Мезоліт характеризується тим, що остаточно відступив льодовик, змінився рослинний і тваринний світ і встановилися умови, близькі до сучасних. Відбулися зміни і в господарстві: людина винайшла лук та стріли - відповідно змінився і характер крем’яних знарядь: їх робили дуже дрібними - «мікролітами» - наконечники списів, стріл, гарпунів. Чому село розташоване лише на правому (північному) березі Гуйви, адже лівий (південний) нічим не відрізняється? Вчені вважають, що прабатьківщиною слов’ян є лісова і лісостепова смуга. На південь від цієї зони, у степову зону, людність вклинювалася лише островами. Заселення південних земель не мало постійного характеру, а змінювалось залежно від зовнішніх обставин: якщо степи були вільні від степових орд, коли ж напір степовиків ставав нагальнішим, населення відступало на північ. На мою думку, річка Гуйва була тим природнім бар’єром, який в нашій місцевості ділив північ і південь, ліс і степ. Дійсно, декілька кілометрів на північ від Гуйви починаються ліси, а території по південному березі річки ще й досі називаються Степом. Стара Котельня. Це одне з найзагадковіших питань, над яким я хоч трохи спробую підняти завісу, адже Котельня належить до числа найдавніших населених пунктів України. Під назвами Котельний, Котельниця, Котельня місто дев’ять разів згадується у літописах 1143-1169 років. У Київському літописі під 1143 р. описана велика буря, від якої постраждав град Котельнич: «У той же рік була така велика буря, якої ото не було ніколи. Навколо города Котельниці рознесла і доми, і майно, і комори, і хліб із стодол. А спроста сказати - наче рать узяла і не зосталося в коморах нічого. А деякі знаходили лати в болоті, занесені бурею». Котельниця згадується в літописі і в 1147 році, як володіння київського князя Святослава Володимировича. 1159 року згадується Котельниця в зв’язку з грабунком половців, 1162 року Котельниця згадується як місце, де з’єднались до походу війська галицького князя Мстислава і київського Рюрика Ростиславовича.
Котельня також згадується у „Літописі Павла Граб’янки»: року 1160 ... Мова йде про бої польського війська в союзі з татарами проти козацьких військ під проводом Юрія Хмельницького і російських військ під командуванням Шереметьєва в районі Чуднова і Слободищ: „А ще за кілька тижнів і хліб вийшов (у війська Шереметьєва), оскільки він, виходячи з Котельні, наказав знищити усі кінські та людські запаси, собі на шкоду». Є згадка про Котельню і в „Літописі Самійла Величка». „1655 рік, татари почали пустошити Поділля. Отож, запобігаючи цьому лиху, Хмельницький зараз-таки направив доброго вояка, браславського полковника Богуна з десятьма тисячами свіжого доброго козацького війська проти татарських загонів, що пороз’їжджалися по Україні збирати ясир... Ці загони поверталися поодинці зі своїми здобичами й користями від Чуднова, Котельні, Кодні, Корнина та інших дальших тамтешніх місць ... Вони несподівано потрапили в Богунові сіті». На території сучасного села люди жили ще в ІІ-УІ ст. н. е., про що свідчать виявлені залишки поселення черняхівської культури. Поблизу села й досі збереглися рештки великого давньоруського могильника, в якому розкопано п’ять курганів. Ось яку цікаву історію про той могильник, пов’язуючи її із сьогоденням, розповів мені житель нашого села Микола Йосипович Пустовіт. Колись давно, ще в 50-ті роки минулого століття, він почув її від свого товариша, з яким служив в армії в Умані. Я думаю, що той товариш був істориком і тримав в руках літопис, в якому Котельня згадується під 1162 роком як місце, де з’єдналися руські війська для походу на половців. За його словами це було так. Після чергового спустошливого набігу половців один з князів вирішив відомстити і пішов на них походом. Спершу все було ніби нічого: взяли гарну здобич, полонених і повернули додому. Але рештки степовиків об’єднались чи покликали когось на допомогу і таки догнали руську дружину. І догнали її якраз в наших місцях. Виходячи із ситуації, що склалася, руським воїнам довелося кинути здобич і стратити полонених. Самі ж вони «залягли» в очеретах, в болотах - в умовах такої місцевості степовики - не воїни. Разом з тим вони послали гінців до київського князя по допомогу. Через деякий час допомога наспіла і, об’єднавшись, наші предки завдали поразки своїм ворогам. А після бою поховали і своїх, і ворогів за власним обрядом - насипавши кургани, а, можливо, над ворогами курганів і не насипали. І всі біди, що трапляються на автотрасі на відрізку від Іванкова до Волиці, Микола Йосипович пов’язує з тим, що на цій ділянці вона проходить якраз через той давньоруський могильник. Як відгомін тих часів, у нашій сімейній колекції зберігаються залізні вістря від стріл та списів. Стара Котельня... Чому «Стара» зрозуміло. У давнину місто не раз зазнавало спустошливих нападів кочівників. Як уже згадувалось, у 1159 році місто зруйнували половці, а в 1241 році - монголо-татари. Але щоразу воно, як легендарний Фенікс, відроджувалося з попелу. І ось одного разу частина уцілілих жителів оселилась на новому місці, а частина залишилася на старому. А, можливо, поділ стався у більш пізні часи від перенаселення території, а, можливо, від якихось непорозумінь у самій громаді. Пояснити походження слова Котельнич чи Котельниця набагато важче. Хоча цілком очевидно, що коренем цього слова є «котел», а суфікси -ич-, -иць- говорять про опосередковану приналежність до чогось чи до когось. Наприклад, у словах Іванич, Іваниця ці суфікси вказують на те, що це діти Івана, у словах «пустельник», «пустельниця» вони ж указують на приналежність когось чи чогось до певної місцевості. Отож ми можемо припустити, що: 1. Назва Котельнич, Котельниця походить від своєрідного «котла», утвореного природою: чи то вигин ріки, чи нагромадження скель, чи улоговина на поверхні землі, а, можливо, поєднання цього всього разом. І це місце могло слугувати для оборони від ворогів або там можна було влаштувати пастку для звірини, а, можливо, воно служило для проведення релігійних обрядів.
Майя і Богдан Хоменки,
с. Стара Котельня.
Новини Андрушівщини
У центрі електрозв’язку №1 (м. Андрушівка) Житомирської філії ВАТ “Укртелеком” ведуться роботи із заміни морально застарілого обладнання сільсько-приміського вузла на нове цифрове типу ЕС-11. Заміна обладнання значно покращить якість електрозв’язку та дозволить розширити і перевести лінії до сільських телефонних станцій на цифрове з’єднання.
У ході підготовки до зимового періоду у Житомирській філії ВАТ “Укртелеком” завершуються роботи з будівництва котелень у цехах електрозв’язку №6 (м. Любар) та №1 (м. Андрушівка).
В київському супермаркеті "Фуршет" я бачила ваш сир, вашу "Золотаву" ТОВ "Андрушівського маслосирзаводу". І його охоче купують...
ДОНЬКИ Оксани Юріївни Матвієнко цілком щиро заявляють їй: "Ти у нас — супер-мама!" Ірині й Марині дуже подобається, що їхню матусю знають і поважають не лише в Андрушівці, а й у столиці, що про неї пишуть і розповідають журналісти, що підприємство, яким вона керує, є одним із кращих у своїй галузі в Україні. І, нарешті, що вона розуміє їхні проблеми, поділяє їхні інтереси, що вона — найкраща, найдобріша, наймиліша...
— Ну, а як же, — посміхається жінка, — це на роботі я директор, а вдома — я дружина, мати, і сім'я —це моя радість, моя сила і опора. До того ж, душею я ще молода і взаєморозуміння з доньками й чоловіком у нас чудове.
Це ж яку треба мати мужність, силу духу й широту душі, щоб звалити собі на плечі підприємство в "епоху перемін"! Бо навіть якщо порівняти зовсім недалеке минуле — 1996-1997-і й 2002-2003-і роки, то це, як мовиться, дві великі різниці. Там — суцільний бартер і постійний головний біль — куди подіти продукцію, тут — розмірене, сплановане, ефективне виробництво, авторитетна марка й високий імідж у діловому світі.
"Житомирщина" час від часу розповідає про виробничі показники ТОВ "Андрушівський маслосирзавод", тож при зустрічі з Оксаною Юріївною не хотілося говорити про цифрові показники — вони тут досить високі. Мова зайшла про її другу "сім'ю" — заводську, яка, треба сказати, чималенька — 546 трудівників (а в 2001 році було всього 95). І всім платиться зарплата, причому, досить пристойна (середня по заводу — 386 грн.), і кожному на 8 Березня, навіть чоловікам, та на Новий рік вручається подарунок. Працівники заводу отримують путівки на оздоровлення, їхні діти — на літній відпочинок. Ветерани війни — колишні заводчани не залишаються забутими, і ще кілька десятків пенсіонерів, які й не мають відношення до підприємства, отримують від нього продуктові набори в День людей похилого віку.
— Як усе це вдається, Оксано Юріївно? — запитую в директора. А вона посміхається й напівжартома відповідає:
— Усе в нас — як у нормальній сім'ї, де повинна бути турбота один про одного. А це значить, що кожен член цієї сім'ї-колективу повинен усе робити так, щоб усій родині було добре, заможно, комфортно.
Мова все ж заходить про виробництво й директор ілюструє свою беручкість справжньої господині.
— Завод приймає для переробки за добу 120 тонн молока, з них 100 тонн — від населення із трьох областей, у тому числі з восьми районів Житомирщини. А молоко сьогодні продадуть тим, кому вірять, хто розрахується за нього копійку в копійку. Отож розрахунок із здавачами щомісяця — для нас закон. В Андрушівському районі в усіх селах на молочних пунктах ми встановили холодильники, прилади для первинного визначення якості молока — і це убезпечує від втрат його.
Звичайно, спеціалістам заводу ота удача не йде до рук "самопливом". За кожним кроком — виваженість і розрахунок: чи вигідно це для підприємства, чи сприятиме його ефективній роботі?
— Ну чому ми маємо платити по 60 доларів за газ, коли покрутилися мої спеціалісти на ринку й знайшли його по 57 — 58 доларів? Або ж якщо енергетики висувають такі умови, що, по суті, ми повинні їх кредитувати. Навіщо нам такий постачальник? Ми теж знайшли іншого. Фляги, маслотару, марлю, запчастини і десятки інших матеріалів завод закуповує не там, де прийдеться, в перекупників через десяті руки, а налагоджує співпрацю напряму з виробниками.
— Оце вам і вся арифметика, — говорить директор, — копійка до копійки, в усьому має бути розрахунок, розумний ризик і відповідальність за кожну, найдрібнішу справу. Як у себе вдома, в своєму господарстві.
Кому-кому, а Оксані Юріївні про це б не знати! Після закінчення інституту молочної промисловості дипломованим спеціалістом прийшла на завод, а працювати спочатку довелося сироваром. У цеху ми з нею підходили по крутих сходинках до величезних чанів, де виготовляються одні з найпопулярніших сирів андрушівської фірмової марки "Золотава".
— Ось тут я вистояла чимало, — із невловимим сумом говорить жінка. — А потім пройшла всі сходинки зростання, тож від мене нічого не приховаєш, і запитань суто технологічних для мене не існує.
Запитання, і скоріше, самій собі, в директора виникають, коли тиск обставин, здається, просто неможливо витримати, навіть хочеться все просто кинути...
— Ви ж знаєте, — пояснює Оксана Юріївна, — у нас панує якась незнищенна традиція: хто не працює, його полають чи пожаліють. А от хто працює, так його ж дев'ятим валом накривають перевірки. Тут тобі й санстанція, і ветслужба, й екологія, й пожежники, податківці — і кінця-краю їм не видно. Та ще коли в один і той же день нагряне до тебе вся ця компанія — сил немає, хочеться піти.
Та наступного ранку збирає керівник спеціалістів, своїх найперших помічників, і каже: "Треба працювати".
І відзнаки за ту працю в її кабінеті, на окремому столі, не вміщуються. Золоті медалі й дипломи сирам "Буковинський" і "Голландський" та в номінації "Краща торгова марка України", громадський знак якості "Вища проба", міжнародна нагорода "Європейська якість", золоті медалі й дипломи сирів "Едам", "Гауда", "Мармуровий", нагороди виставок-ярмарків "Скатерть-самобранка" й "Агромаш-2003". Та є нагорода, мабуть, наймиліша серцю Оксани Юріївни. Нещодавно донька Ірина, приїхавши зі столиці, похвалилася:
— Мамочко, в київському супермаркеті "Фуршет" я бачила ваш сир, вашу "Золотаву". І знаєш, його охоче купують. Мені було так приємно!
О.Ю.Матвієнко вдячна долі за те, що для заводу вона виявилася такою вдатною. Завдяки інвестору, який повірив у його перспективу і вклав гроші, завдяки людям, відданим своїй справі, майстровитим і працьовитим. Одні тут працюють зовсім недавно, інші, як-от начальник лабораторії Ніна Григорівна Павленко, — вже 38 років. Але всіх їх об'єднує почуття спільності й взаємовідповідальності, яке народжується й виховується в мудрій родині.
Іраїда Голованова
Житомирщина
Сталося це не в одній з десяти державних обсерваторій, а в єдиній приватній, розташованій поблизу райцентру Андрушівка на Житомирщині. 26 вересня там презентували відкриття.
Прес-конференція у селі – вже цікаво. Народна приватна обсерваторія – ще цікавіше, така єдина на пострадянському просторі. Відкриття у ній одразу трьох малих планет... Якби це сталося в якійсь Америці, то про продібну новину писали б на перших шпальтах усіх газет. У селі Гальчин, що біля Андрушівки, про це не знають навіть селяни-сусіди обсерваторії.
Андрушівська обсерваторія побудована два роки тому на власний кошт колишнім земляком, а нині київським підприємцем Юрієм Іващенком. Але він залишився насамперед вченим, і вже виховав у рідній Андрушівці кількох майбутніх астрономів. В обсерваторії постійно працює п'ять ентузіастів. У ніч з 18 на 19 вересня під час спостереження за транснептуновим об'єктом вони побачили потік астероїдів. Сім з них раніше не були відомі науці, про що андрушівські астрономи негайно повідомили в американський Гарвард, у міжнародний центр малих планет. Звідти прийшла відповідь, п'ять об'єктів вже зафіксували американці, а два зараховують Андрушівці.
Цю обсерваторію світові астрономи знають під назвою "Липневий ранок" - дуже подобається господареві однойменна пісня "Юрай хіп". У рапорті до Гарварда лірика взяла гору.
Аби дати назву відкритим планетам, треба чекати кілька років, доки вони знову з'являться в полі зору телескопів. Після підтвердження першовідкривачі отримують право на назву астероїдів. Коли до цього дійде, тут вирішили першу планету назвати "Андрушівка".
Костянтин Грубич
ТСН "1+1"
Три новых астероида обнаружили сотрудники единственной в Украине сельской обсерватории в Андрушёвке Житомирской области. Открытие отечественных ученых уже зарегистрировано в Центре малых планет в Гарварде.
Сельская обсерватория в Андрушёвке существует чуть более года. Для создания своего детища кандидат физико-математических наук Юрий Иващенко вынужден был на некоторое время даже оставить научную деятельность и заняться бизнесом. И вот сейчас надежды ученого оправдались сполна. Подобное открытие - первое за время существования независимой Украины.
Юрий Иващенко, кандидат физико-математических наук: "Це був результат довгих рокiв працi i пiдтвердження нашого пiдходу до наукових дослiджень. Сьогоднi я щасливий, що Андрушiвська обсерваторiя прийняла естафету кримської обсерваторiї. I я переконаний, що це тiльки початок".
Находятся новые астероиды между орбитами Марса и Юпитера. Их диаметр - от трех до пяти километров. А период обращения - около трех лет.
Юрий Иващенко, кандидат физико-математических наук : "Саме цi астероiди не становлять загрози для Землi. Але є багато малих планет, якi пролiтають на близькiй вiдстанi вiд Землi. I якщо не зараз, то з часом становитимуть загрозу зiткнення з нашою планетою".
Сейчас Юрий Иващенко с коллегами думают как назвать астероиды. Правда, для одного - имя они уже подыскали - "Андрушовка". В честь маленького городка, где работают ученые.
Леонид Харшан
Андрушівка відома народною астрономічною обсерваторією - першою приватною в Україні. А ще - ковбасою. Про обсерваторію, урочисте відкриття якої відбулося до десятиріччя незалежності України, наша газета розповідала два роки тому. Час розповісти про людину, яка прославила це невелике місто ковбасою.
У червні 1996 року Євген Гринишин викупив недобудоване приміщення їдальні в Андрушівці (Житомирська область). Обійшлося це йому, якщо "перекласти" з уже забутих купоно-карбованців, у сім тисяч доларів. Зрозуміти, що йому дісталося за цю суму (будівельники покинули цей об'єкт ще в часи СРСР), допоможе такий витяг з акта обстеження технічного стану будови, складеного за 15 місяців до продажу: "Цегла руйнується, викришується, місцями перетворюється на мокру масу. Необхідно терміново демонтувати плити перекриття, прогони та перемички, виключивши небезпеку їх обвалу. Усі внутрішні стіни мають бути розібрані".
Найбільші проблеми чекали на Євгена Ярославовича, коли став вибивати кредит: два десятки банківських установ Житомира й Києва відмовили у фінансуванні. Мало хто вірив, що можна позичити гроші (згадайте тодішні банківські відсотки!) не для операції "купи-продай", а для розвитку виробництва, і не прогоріти. Лише впевненість у собі і своїй справі допомогли все-таки взяти позику, добудувати цех і запустити його в жовтні 1998 року.
Через деякий час постала ще одна проблема: продукцію інших виробників стали видавати за андрушівську. Довелося терміново захищатися, розробивши спеціальний товарний знак, що наноситься на оболонку ковбасних виробів.
Коли наприкінці липня в Андрушівці проходив обласний семінар, його учасникам показали ковбасний цех Гринишина: дивіться, чого можна досягти, якщо труднощі долати, а не скаржитися на них. Повели гостей і на хлібозавод. Директором тут теж Гринишин, але Вадим Євгенович. Це син, закінчивши економічний університет, повернувся до батьків. Хлібозавод Гринишини викупили два роки тому. Це для Євгена Ярославовича було, коли хочете, справою честі. Адже в часи горбачовської перебудови був директором цього підприємства. Тоді заохочували розвиток підсобних промислів. Силами сім'ї виростили і реалізували за рік півтори тисячі бройлерів. Директор заробив і на машину, і на прочуханку в райкомі партії - за "нетрудові доходи". Дісталося, хоч як це дивно сьогодні чути, і за те, що середня зарплата на підприємстві сягнула 600-700 радянських карбованців. Директор став колишнім, а хлібозавод - збитковим і невдовзі взагалі зупинився.
Сімейство Гринишиних поповнило лави перших підприємців. Галопуюча інфляція та інші сюрпризи призводили до того, що тричі починав майже з нуля. Тягаючи по країні торби з крамом, мріяв про те, щоб знову зайнятися улюбленою справою - за освітою він харчовик. Сьогодні уже не тільки ковбаси, а й смачний хліб є гордістю Андрушівки: знову взявши кредит, Гринишини відродили підприємство.
Олексій Кавун
Голос України
Чин освящения совершил Преосвященнейший Гурий, епископ Житомирский и Новоград-Волынский. На освящении храма присутствовали: губернатор Житомирской области Н.Рудченко, заместитель главы Житомирской облгосадминистрации М Галич, начальник УМВД Украины в Житомирской области П.Грозинский.В., глава Андрушевской райгосадминистрации П.Рябчук а также другие высокопоставленные лица. До 1932 года в г.Андрушевка был типовой храм, который был разрушен богоборческой властью. Строительство храма в г.Андрушевка началось в 1990г. Немалую помощь в строительстве оказали: глава наблюдательного Совета Нефтегаз Украины М.Ковалко, глава Андрушевской райгосадминисграции П.Рябчук, заместитель главы Житомирской облгосадминистрации М.Галич, заслуги которых были отмечены орденами и грамотами Предстоятеля Украинской Православной Церкви Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира. Настоятель Свято-Рождества-Богородичного храма г. Андрушевка протоиерей Николай Климчук был награжден митрой.
В останні роки місто Андрушівка стало для Житомира одним з головних постачальників ковбасних виробів, а наприкінці квітня в багатьох продовольчих магазинах обласного центру з’явився андрушівський хліб. Він, як засвідчують продавці, добре пішов у продаж.
В останні роки місто Андрушівка стало для Житомира одним з головних постачальників ковбасних виробів, а наприкінці квітня в багатьох продовольчих магазинах обласного центру з’явився андрушівський хліб. Він, як засвідчують продавці, добре пішов у продаж, бо має високі споживні і смакові якості. Його виробник - Андрушівський хлібозавод переоснастився новітнім німецьким обладнанням і освоїв високоефективну технологію виробництва хлібобулочних виробів. З усього видно, в житомирських хлібозаводів з’явився серйозний конкурент.
andrushivkaonline.wordpress.com
Документальная хроника
Украина, 1933 год. Стремление во что бы то ни стало выполнить план хлебозаготовок, конфискация зерна у селян, последующий его экспорт за границу дружественным государствам. Такова была варварская политика вождя всех времен и народов, а её результатом - миллионы смертей в Украине.
Мы показали эти кадры не случайно. Тогда люди ради горсти зерна были готовы на все. Постоянное, не утихающее ни на секунду чувство голода доводило до безумия и толкало порой даже на убийство человека. Это называли борьбой за жизнь. Сейчас о прошлых временах вспоминают с болью в сердце. Но разве мог кто-либо семьдесят лет назад предположить, что сегодня, уже в двадцать первом веке, о каннибализме заговорят вновь. И это никак не будет связано с голодомором. Просто такими будут нравы.
Девятнадцатого июня в Житомирское районное управление внутренних дел обратились супруги Гуламовы с заявлением об исчезновении дочери - двадцатидвухлетней Екатерины. Правда, Катя отсутствовала дома всего лишь двадцать часов. Поэтому заявлению не придали особого значения. Мало ли что - дело ведь молодое. В какой-нибудь веселой компании девушка вполне могла не заметить, как быстро летит время. Но прошли сутки, двое, три дня, а Катя домой так и не вернулась. Стало ясно: с ней что-то случилось. Подтверждением тому стал телефонный звонок, раздавшийся в квартире Гуламовых. Именно он и послужил поводом к началу расследования одного из самых громких и резонансных преступлений в истории независимой Украины.
Сергей Нестерчук заместитель начальника УМВД Украины в Житомирской области: "Люди зникають сьогоднi з багатьох причин. А коли уже на протязi двох-трьох днiв поступив ультимативний дзвiнок до батькiв на квартиру з вимогою трьох тисяч доларiв - тiльки в тому разi дитина повернеться додому, це для нас вже була достовiрна iнформацiя, що скоєно злочин".
По словам родителей Кати, звонивший представился Иваном. Разговор продолжался менее минуты. Видимо, злоумышленник предполагал, что к телефону Гуламовых могли подключиться сотрудники милиции и вычислить, откуда был сделан звонок. Иван сообщил, что девушка находится у него. Ее жизни ничего не угрожает. Но если в ближайшие несколько дней родители не соберут три тысячи долларов США - Катя умрет. Инструкции по передаче выкупа преступник пообещал передать позже.
Похищение человека - чрезвычайное происшествие не только в масштабах Житомирской области, но и всей страны в целом. На ноги был поднят весь личный состав областного управления министерства внутренних дел. Созданная из лучших сотрудников уголовного розыска оперативно-следственная группа разделилась на две части.
В задачу группы номер один входило наблюдение за квартирой Гуламовых и отслеживание всех входящих на их телефонный номер звонков. Вторая группа должна была отработать всех знакомых Екатерины. Выяснить, с кем она встречалась накануне исчезновения. Ведь вполне возможно, кто-то из ее окружения мог сообщить милиции нечто большее, чем родители.
По словам подруг Гуламовой, Екатерина была общительной девушкой. У нее очень много знакомых - как среди женщин, так и среди мужчин. Был и жених. Катя познакомилась с ним несколько недель назад. Правда, никто из подруг кавалера не видел. Единственные сведения о нем - это дата рождения. 29 мая. Именно в этот день Катя была у него в гостях.
Оперативный сотрудник: "Мы думали, кто мог организовать похищение девушки. Мы перебирали всех: коллег по работе отца - у него был свой бизнес, но там вроде бы все было нормально. Заинтересовал нас очень этот кавалер. Удивительно, что на протяжении месяца его никто не видел, ни родители девушки, ни подруги. Вполне возможно, что он и не жених вовсе был".
В паспортном столе была сделана выборка мужчин с аналогичной датой рождения. Таковых оказалось более трехсот человек. Учитывая, что женихом двадцатидвухлетней девушки может быть мужчина не младше восемнадцати и не старше сорока лет, круг сузили до ста пятидесяти человек. Но и это очень много. Для того, чтобы встретиться с каждым из них, понадобился бы не один день. А таким количеством времени сотрудники милиции не располагали. Дорога была каждая минута.
Вскоре в квартиру Гуламовых снова позвонили. Прежде чем позволить отцу Катерины снять трубку, работники милиции привели в готовность звукозаписывающую аппаратуру. Для поимки преступника нужно было использовать любую возможность.
Телефонный разговор:
- Алло, это Иван.
- Что с моей дочерью. Дайте мне ее услышать.
- Спокойно, с ней все нормально. Деньги готовы?
- Я не могу так быстро достать нужную сумму. Дайте мне еще время, дайте мне поговорить с дочерью, Она жива?
- Поговоришь, когда будут готовы деньги. Позвоню завтра утром.
Преступник был осторожен - разговор снова занял чуть больше двадцати секунд. Но, тем не менее, аппаратура сработала, и оперативникам удалось определить, что звонок был сделан с телефона-автомата.
Сергей Нестерчук, заместитель начальника УМВД Украины в Житомирской области: "Ми вже мали iнформацiю про певний мiкрорайон у мiстi, звiдки телефонує наш злочинець, було задiяно дуже багато особового складу обласного центру. Ми, по сутi, забезпечували контроль над кожнiм телефоном-автоматом на протязi чотирьох-п'яти днiв. Це було фiзично дуже тяжко".
Как выяснилось, подозреваемый звонил из отдаленного района города. Туда немедленно был отправлен наряд патруля со служебными собаками. В этом месте находилось два телефона-автомата. С одного из них, по словам жителей близлежащих домов, действительно около пяти минут назад звонил молодой мужчина крепкого телосложения. Разумеется, пяти минут вполне достаточно, чтобы скрыться, даже не имея автомобиля. Одна из собак взяла след, но потеряла его возле трассы.
Вскоре Иван позвонил вновь. На этот раз разговор немного затянулся. Но снова не настолько, чтобы можно было определить, откуда поступил звонок. Передача денег была назначена им на следующий день.
Сергей Нестерчук, заместитель начальника УМВД Украины в Житомирской области: "Сценарiй був слiдуючим. Вiн у телефоннiй розмовi передав батьку, що об одинадцятiй годинi вечора ви повиннi бути на власному автомобiлi в якому була заклеєна лiва фара, а працювати повинна тiльки права. Ви повиннi рухатись у напрямку Житомир - Андрушiвка, є така дiлянка дороги. Десь на цьому вiдрiзку шляху вам на зустрiч буде йти людина, яка буде робити круговi оберти лiхтариком. Якщо ви побачите таку людину, то ви призупинитесь, а грошi ви загорнете у целофановий мiшок, до якого прив'яжете два лiхтарика i кинете їх на обочину".
Сотрудники милиции приняли условия игры. Да и что оставалось делать, ведь в опасности была жизнь человека. Через некоторое время удалось собрать необходимую сумму денег. Все купюры пометили, на них нанесли аэрозольную жидкость, которая оставляет несмываемые следы на руках того, кто прикасался к деньгам.
Выкуп аккуратно завернули в бумагу и поместили в целлофановый пакет, к нему прикрепили два фонаря. Почти все сделали так, как требовал преступник. Вот только в автомобиле не было отца девочки, за руль сел сотрудник милиции. И теперь весь успех операции зависел от его мастерства.
Оперативный сотрудник: "Мы хотели задержать его непосредственно при передаче денег. Как было обусловлено заранее, наш сотрудник сел в подготовленный автомобиль с заклеенной фарой и выехал на трассу Житомир - Андрушевка. Мы в другом автомобиле двигались за ним, на случай, если понадобиться помощь. Мы три раза проехали от Житомира до Андрушевки и обратно. Но того человека, назовем его подозреваемый, не встретили.
Сейчас трудно говорить, почему тогда операция не удалась. По предположениям оперативников, это был своеобразный тактический ход подозреваемого. Вероятнее всего, он приезжал на встречу, но не показывался по той простой причине, что хотел убедиться в отсутствии на дороге засады.
Оперативно-следственная группа номер два также не прекращала работу. Сотрудники милиции продолжали искать жениха Екатерины среди мужчин, родившихся 29 мая. Интуиция подсказывала, что один из них и мог быть похитителем девушки. Напряженная работа вскоре принесла первые результаты. Круг подозреваемых сузился.
Сергей Нестерчук, заместитель начальника УМВД Украины в Житомирской области: "По областному центру, їх таких набралося бiльш нiж пiвтори сотнi. Пiвтори сотнi, всiх вiдпрацювали. I коли звузився круг, у нас їх залишилося чотири".
Дворов Владимир Петрович, 1974 года рождения, не судим, родился и проживал в городе Житомир.
Ерофеев Виталий Александрович, 1968 года рождения уроженец и житель Житомира, судим за хранение наркотиков. Срок отбывал в Запорожской исправительно-трудовой колонии номер двадцать.
Кодунов Григорий Вениаминович, 1971 года рождения, уроженец Чернигова, с 1985 года проживает в городе Житомир.
Колесниченко Эдуард Александрович, 1963 года рождения. Не судим.
Эти люди заинтересовали работников милиции больше всего. У всех четверых не было четкого алиби на день исчезновения Катерины Гуламовой.
Оперативный сотрудник: "Больше всего, конечно, смотрели за Ерофеевым. Все-таки человек из так называемой группы риска. Судим, отбывал наказание. Ну еще Кодунов, тоже темная лошадка. Когда с ним разговариваешь, почему-то глаза прячет. Вот с ними работали. А двое остальных, по крайней мере, в разговоре с ними чувствовалась уверенность. Дворов - молодой парень, не курит, не пьет, ведет здоровый образ жизни. Недавно женился, меленький ребенок у них. Другое дело - Ерофеев и Кодунов - с ними нужно было работать".
За квартирами Ерофеева и Кодунова было установлено постоянное наружное наблюдение. Фиксировалось время их прихода домой и выхода из квартиры. Но шли дни, а подозреваемые ничем не обнаруживали своей причастности к похищению Гуламовой.
Вскоре в Квартиру Гуламовых снова позвонили. Все тот же голос сообщил - передача денег должна состояться завтра на том же месте. Звонок опять же был сделан с телефона-автомата, который находится на окраине города.
Сергей Нестерчук, заместитель начальника УМВД Украины в Житомирской области: "У другому випадку такий сценарiй тоже був. Нашi оперативники уже настiльки наляканя були i вiдповiдальнiстю, i всiм, тим паче ми знали, що вiн же озброєний до зубiв. Оперативна iнформацiя була в нас достовiрна, що у нього є зброя".
Незамедлительно было созвано оперативное совещание, на котором подвели итоги проделанной работы и обсудили операцию по передаче денег. Все члены группы захвата получили табельное оружие. Решили также не прекращать наблюдение за Ерофеевым и Кодуновым. Согласно версии оперативников, один из них мог быть причастен к похищению девушки. Тогда еще оперативники не знали, что идут по ложному пути.
Снова началась кропотливая работа по подготовке к захвату преступника. Все должно было выглядеть максимально естественно. Ведь если похититель заметит что-нибудь неладное, провал операции неизбежен. На этот раз оперативники получили разрешение стрелять на поражение, если преступник окажет сопротивление.
Сергей Нестерчук, заместитель начальника УМВД Украины в Житомирской области: "Все зводилось до того, що всi поставили собi на мету, щоб взяти живою жертву. Тому всi були дуже упередженнi у своїх дiях i планували, щоб вся операцiя пройшла по сутi без жертв".
В этот раз оперативники решили обойтись без автомобиля сопровождения. Группа захвата состояла из четырех сотрудников милиции. Проехав от Житомира в сторону Андрушевки, работники милиции не заметили нужного им человека. Подозреваемого увидели лишь на обратном пути - в Житомир. Началась операция. Но преступнику удалось уйти.
Сергей Нестерчук, заместитель начальника УМВД Украины в Житомирской области: "У другому випадку, коли оперативна группа, або группа захвата, назвемо її так, виїхала до мiсця затримання, у наших працiвникiв просто-напросто здали нерви. Сценарiй той же. Iде чоловiк, але зненацька з'являється. З правої сторони їде машина з однiєю фарою, наша група, нашi працiвники. Назустрiч iде чоловiк, який робить круговi рухи. Водiй приймає одне з правильних рiшень, так на той момент вiн думав. Рiзко приймає влiво - на зустрiчну смугу i на нього. У даннiй ситуацiї вiн: нiч, у кущi, там за сiсосмугою поле житнє було у рост чоловiчий, до ранку ми його шукали, але вiн втiк".
В милицию поступила свежая информация - в Житомире сформировалась преступная группа, на счету которой не одно убийство. Был назван и один из участников бандформирования - некий Олег Коротков, в криминальном мире более известный как Ватцек. 1970 года рождения. Дважды судим за кражи.
Иосиф Пшевлоцкий, следователь прокуратуры Житомирской области: "В оперативном плане была такая информация, что есть люди, которые, ну, допустим... а вот выйти на них, с поличным поймать, то такого не было. Преступление в большинстве случаев совершали в масках, в шапочках с прорезями: темно, выслеживали жертву в темное время суток. Все жертвы нападений не помнят нападавших, потому, что было темно, и они были в масках. Поэтому нельзя было выйти на них".
Осмотр квартиры Короткова дал основания предположить, что информации можно верить. В одной из комнат были обнаружены вещи - видеомагнитофоны, телевизоры, мобильные телефоны, похищенные в одном из Житомирских магазинов. Здесь же нашли одежду, которая по размеру Короткову явно не подходила. Позже часть вещей будет опознана людьми, ограбленными на улицах Житомира группой неизвестных лиц в масках.
Оперативный сотрудник: "Начали спрашивать, откуда барахло, отрицать не было смысла, говорит: в магазине взял, ночью. Спрашиваем, один был? Говорит, один. Ну а потом, когда ему намекнули, что паровозом все потянет, начал рассказывать, что, мол, четверо их было основных затейников. И начал называть имена".
По словам Короткова, лидером группы был не кто иной, как Дворов. Тот самый Владимир Петрович Дворов, который числился в списке рожденных 29 мая - спортсмен и примерный семьянин. Тот самый Дворов, который подозревался в похищении Екатерины, Дворов, который неоднократно звонил в квартиру Гуламовых, представляясь Иваном. К нему домой немедленно была отправлена оперативная группа. Но там никого не оказалось. По словам соседей, Владимир с женой и ребенком уехали несколько дней назад в гости к родственникам. Дом осмотрели. Однако пленницы не обнаружили. Зато нашли нечто такое, что пролило свет на деятельность банды Дворова-Короткова и позже стало неоспоримым доказательством их вины. Это дневник жены Дворова - Людмилы.
Николай Черненко, прокурор Житомирской области: "Ми почали вiдслiдковувати злочинну дiяльнiсть цiєї групи ще з 1999 року, коли у мiстi Житомирi вони скоїли вбивство пристарiлої особи чоловiчої статi, яку потiм було вивезено за мiсто i вкинуто у рiчку Тетерiв. Людина проживала одиноко, тому важко було встановити мiсце зникнення, де вона подiлася i так далi. А мета була єдина - заволодiти його квартирою".
Евгений Вульф, а именно о его убийстве идет речь, считался пропавшим без вести с начала марта 2002 года. А вот что написано об этом эпизоде в дневнике Людмилы:
Шестое марта, среда.
"В полшестого утра Вова с Ватцеком забили мамонта. Сдох, как собака. Работу сделали, но ничего не взяли. Какая-то черная полоса".
Николай Черненко прокурор Житомирской области: "Iнша жертва була вбита бiля свого помешкання, коли, виходячи з квартири, вiн зустрiвся з вбивцею. Той почав вимагати вiд нього грошi, а, потiм почав наносити удари арматурою, ножовi поранення, вiд чого потерпiлий помер".
Этот эпизод также зафиксирован в дневнике жены Дворова. Речь идет об убийстве Виталия Громова, занимавшегося обменом валют. Он был убит прямо у дверей своей квартиры.
"В полдевятого утра Хомс с Ватцеком сделали менялу со второго этажа. И как всегда ничего не взяли".
В тот день Хомсу-Дворову действительно не повезло. У жертвы не было при себе денег.
На поиски Дворовых была брошена вся милиция города. Ориентировки с приметами разыскиваемых разослали во все областные Управления Министерства внутренних дел. Судьба Екатерины Гуламовой по-прежнему оставалась неизвестной.
Тем временем в Житомире была проведена серия арестов. Всплывали все новые и новые эпизоды деятельности банды Дворова-Короткова. Задержанные подозревались в совершении более тридцати преступлений. Из них пять убийств, два покушения на убийства. Во время арестов у участников преступной группы было изъято огнестрельное оружие.
Поиск беглецов продолжался. Вскоре появились результаты. На окраине Житомира была замечена жена Владимира Людмила Дворова. Проследив за ней, оперативники выяснили, где обосновались супруги Дворовы. Через несколько часов была успешно проведена операция по их задержанию. То, что оперативники обнаружили в жилище подозреваемых, заставило их ужаснуться.
Николай Черненко, прокурор Житомирской области: "При обшуцi в будинку, де мешкали злочинцi, було виявлено скальп, який, як потiм, завдяки експертним дослiдженням, належав потерпiлiй Гуламовiй, вiдрiзанi вуха i череп, який знаходився тут же у помешканнi, у духовцi".
После Владимир Дворов расскажет следователям, что убийство Екатерины он совершил вместе с женой. Решение потребовать от отца Кати выкуп они приняли уже потом, когда тело девушки или вернее, то, что от него осталось, было захоронено.
Николай Черненко, прокурор Житомирской области: "Учасники скоєння злочину показали мiсце захоронення потерпiлої Гуламової. I коли було вiднайдено труп, то дiйсно, окремi частини тiла були вiдсутнi. Вiдсутня була голова, i на окремих дiлянках тiла, зокрема на ягодицях, була вiдсутня тканина. З внутрiшнiх органiв була вiдсутня печiнка, серце".
"Сегодня мне 20 лет и 6 месяцев. Двадцать с половиной. Опомниться не успела, как стала взрослой. Сейчас для меня не то, что год, а каждый день важен. Хорошо, что я поняла это сейчас, а не в 40 или 50".
Так писала в своем дневнике Людмила Дворова, которая три дня спустя станет участницей жесточайшего убийства девушки, которая ценила жизнь не меньше, чем преступники. Свои размышления о ценности жизни Дворова продолжит в тюрьме, где проведет лучшие годы своей молодости. Такова расплата за преступление.
Константин Стогний