Працівниками Житомирської філії ВАТ “Укртелеком” у м. Андрушівка введено в експлуатацію сільсько-приміський вузол (СПВ). У відкритті взяли участь голова райдержадміністрації М.Олещенко, представники обласної філії ВАТ “Укртелеком”, колектив центру електрозв’язку №1 та представники провідних ЗМІ області. Введення СПВ на базі вітчизняного обладнання типу “ЄС-11” виробництва Харківського приладобудівного заводу “Моноліт” значно покращить якість електрозв’язку і в майбутньому дозволить розширити ємність телефонної мережі району. Нині ведуться роботи з переключення існуючих АТС до нового реконструйованого сільсько-приміського вузла. Андрушівка - другий райцентр в області, який відтепер має найсучасніше обладнання сільсько-приміського вузла.
26 грудня 2003 року відбудеться урочисте відкриття сільсько-приміського вузла у м. Андрушівка Житомирської області. У відкритті візьмуть участь представники обласної філії ВАТ “Укртелеком”, райдержадміністрації та мас-медіа.
andrushivka.narod.ru
Історія землі, на якій ми живемо, сягає сивої давнини, початки її згубились десь у глибині тисячоліть. Про це говорять самі назви: Старосілля, Стара Котельня. Підтвердженням цього є старі крем’яні рубила і наконечники до списів та стріл, які є в колекції мого батька. Тримаючи їх у руках, я намагаюсь уявити того далекого-предалекого мого предка, що жив на цій землі сотні, а, можливо, й тисячі років тому. В такі часи мені здається, що і через тисячоліття я відчуваю тепло його рук, яке зберіг цей камінь. І тоді у мене виникають питання: «За яких умов зламався кінчик у наконечнику? Можливо, у двобої з ворогом, чи звіриною? І хто вийшов переможцем?». А як легко і навіть приємно тримати в руках рубило. Здається, що воно є продовженням твоєї руки. Хоча на перший погляд - кусок каменю і все. Більшість з нас пройде повз нього - навіть і не гляне. І ось я вирішив підняти цей камінь і через нього поглянути на далеке і близьке минуле землі, на якій я народився, дізнатися, що ховається за старовинними назвами окремих територій, місць, вулиць. На крилах стародавніх переказів, легенд і просто цікавих свідчень, які мені вдалося почути від жителів нашого села, поєднуючи це все із сьогоденням, заповнюючи «білі плями» своїми здогадками і домислами, я порину в далеке-далеке минуле нашого краю... Спершу на цій території мільйони років тому було море, а, можливо, й океан. В цьому я впевнений, бо сам був присутній при тому, коли на городі, який знаходиться на високому березі Гуйви, батько викопав камінь з відбитком панцира молюска. І я тримав його в руках. Мені важко уявити, до якої давнини я торкнувся рукою... І лише потім, мільйони років потому, з’явилася твердь земна. І я зрозумів, що людське життя і взагалі життя є не більше, ніж свіжим мохом на предвічнім камені геологічних формацій землі, а самі простори нинішніх суходолів - явище порівняно дуже недавнє. Старосілля - село, що розкинулося на правому (північному) березі Гуйви. Сама назва говорить про те, що з давніх-давен тут селилися люди. Це доводять вироби з кременю, знайдені на території села. По характеру цих знахідок - це не просто камінь, а камінь, оброблений людською рукою, в т. ч. мікроліт - можна зробити висновок про те, що на цій території люди жили вже в епоху мезоліту - 10-11 тисяч років тому (ІХ-УПІ ст. до н.е.). Мезоліт характеризується тим, що остаточно відступив льодовик, змінився рослинний і тваринний світ і встановилися умови, близькі до сучасних. Відбулися зміни і в господарстві: людина винайшла лук та стріли - відповідно змінився і характер крем’яних знарядь: їх робили дуже дрібними - «мікролітами» - наконечники списів, стріл, гарпунів. Чому село розташоване лише на правому (північному) березі Гуйви, адже лівий (південний) нічим не відрізняється? Вчені вважають, що прабатьківщиною слов’ян є лісова і лісостепова смуга. На південь від цієї зони, у степову зону, людність вклинювалася лише островами. Заселення південних земель не мало постійного характеру, а змінювалось залежно від зовнішніх обставин: якщо степи були вільні від степових орд, коли ж напір степовиків ставав нагальнішим, населення відступало на північ. На мою думку, річка Гуйва була тим природнім бар’єром, який в нашій місцевості ділив північ і південь, ліс і степ. Дійсно, декілька кілометрів на північ від Гуйви починаються ліси, а території по південному березі річки ще й досі називаються Степом. Стара Котельня. Це одне з найзагадковіших питань, над яким я хоч трохи спробую підняти завісу, адже Котельня належить до числа найдавніших населених пунктів України. Під назвами Котельний, Котельниця, Котельня місто дев’ять разів згадується у літописах 1143-1169 років. У Київському літописі під 1143 р. описана велика буря, від якої постраждав град Котельнич: «У той же рік була така велика буря, якої ото не було ніколи. Навколо города Котельниці рознесла і доми, і майно, і комори, і хліб із стодол. А спроста сказати - наче рать узяла і не зосталося в коморах нічого. А деякі знаходили лати в болоті, занесені бурею». Котельниця згадується в літописі і в 1147 році, як володіння київського князя Святослава Володимировича. 1159 року згадується Котельниця в зв’язку з грабунком половців, 1162 року Котельниця згадується як місце, де з’єднались до походу війська галицького князя Мстислава і київського Рюрика Ростиславовича.
Котельня також згадується у „Літописі Павла Граб’янки»: року 1160 ... Мова йде про бої польського війська в союзі з татарами проти козацьких військ під проводом Юрія Хмельницького і російських військ під командуванням Шереметьєва в районі Чуднова і Слободищ: „А ще за кілька тижнів і хліб вийшов (у війська Шереметьєва), оскільки він, виходячи з Котельні, наказав знищити усі кінські та людські запаси, собі на шкоду». Є згадка про Котельню і в „Літописі Самійла Величка». „1655 рік, татари почали пустошити Поділля. Отож, запобігаючи цьому лиху, Хмельницький зараз-таки направив доброго вояка, браславського полковника Богуна з десятьма тисячами свіжого доброго козацького війська проти татарських загонів, що пороз’їжджалися по Україні збирати ясир... Ці загони поверталися поодинці зі своїми здобичами й користями від Чуднова, Котельні, Кодні, Корнина та інших дальших тамтешніх місць ... Вони несподівано потрапили в Богунові сіті». На території сучасного села люди жили ще в ІІ-УІ ст. н. е., про що свідчать виявлені залишки поселення черняхівської культури. Поблизу села й досі збереглися рештки великого давньоруського могильника, в якому розкопано п’ять курганів. Ось яку цікаву історію про той могильник, пов’язуючи її із сьогоденням, розповів мені житель нашого села Микола Йосипович Пустовіт. Колись давно, ще в 50-ті роки минулого століття, він почув її від свого товариша, з яким служив в армії в Умані. Я думаю, що той товариш був істориком і тримав в руках літопис, в якому Котельня згадується під 1162 роком як місце, де з’єдналися руські війська для походу на половців. За його словами це було так. Після чергового спустошливого набігу половців один з князів вирішив відомстити і пішов на них походом. Спершу все було ніби нічого: взяли гарну здобич, полонених і повернули додому. Але рештки степовиків об’єднались чи покликали когось на допомогу і таки догнали руську дружину. І догнали її якраз в наших місцях. Виходячи із ситуації, що склалася, руським воїнам довелося кинути здобич і стратити полонених. Самі ж вони «залягли» в очеретах, в болотах - в умовах такої місцевості степовики - не воїни. Разом з тим вони послали гінців до київського князя по допомогу. Через деякий час допомога наспіла і, об’єднавшись, наші предки завдали поразки своїм ворогам. А після бою поховали і своїх, і ворогів за власним обрядом - насипавши кургани, а, можливо, над ворогами курганів і не насипали. І всі біди, що трапляються на автотрасі на відрізку від Іванкова до Волиці, Микола Йосипович пов’язує з тим, що на цій ділянці вона проходить якраз через той давньоруський могильник. Як відгомін тих часів, у нашій сімейній колекції зберігаються залізні вістря від стріл та списів. Стара Котельня... Чому «Стара» зрозуміло. У давнину місто не раз зазнавало спустошливих нападів кочівників. Як уже згадувалось, у 1159 році місто зруйнували половці, а в 1241 році - монголо-татари. Але щоразу воно, як легендарний Фенікс, відроджувалося з попелу. І ось одного разу частина уцілілих жителів оселилась на новому місці, а частина залишилася на старому. А, можливо, поділ стався у більш пізні часи від перенаселення території, а, можливо, від якихось непорозумінь у самій громаді. Пояснити походження слова Котельнич чи Котельниця набагато важче. Хоча цілком очевидно, що коренем цього слова є «котел», а суфікси -ич-, -иць- говорять про опосередковану приналежність до чогось чи до когось. Наприклад, у словах Іванич, Іваниця ці суфікси вказують на те, що це діти Івана, у словах «пустельник», «пустельниця» вони ж указують на приналежність когось чи чогось до певної місцевості. Отож ми можемо припустити, що: 1. Назва Котельнич, Котельниця походить від своєрідного «котла», утвореного природою: чи то вигин ріки, чи нагромадження скель, чи улоговина на поверхні землі, а, можливо, поєднання цього всього разом. І це місце могло слугувати для оборони від ворогів або там можна було влаштувати пастку для звірини, а, можливо, воно служило для проведення релігійних обрядів.
Майя і Богдан Хоменки,
с. Стара Котельня.
Новини Андрушівщини
У центрі електрозв’язку №1 (м. Андрушівка) Житомирської філії ВАТ “Укртелеком” ведуться роботи із заміни морально застарілого обладнання сільсько-приміського вузла на нове цифрове типу ЕС-11. Заміна обладнання значно покращить якість електрозв’язку та дозволить розширити і перевести лінії до сільських телефонних станцій на цифрове з’єднання.
У ході підготовки до зимового періоду у Житомирській філії ВАТ “Укртелеком” завершуються роботи з будівництва котелень у цехах електрозв’язку №6 (м. Любар) та №1 (м. Андрушівка).
В київському супермаркеті "Фуршет" я бачила ваш сир, вашу "Золотаву" ТОВ "Андрушівського маслосирзаводу". І його охоче купують...
ДОНЬКИ Оксани Юріївни Матвієнко цілком щиро заявляють їй: "Ти у нас — супер-мама!" Ірині й Марині дуже подобається, що їхню матусю знають і поважають не лише в Андрушівці, а й у столиці, що про неї пишуть і розповідають журналісти, що підприємство, яким вона керує, є одним із кращих у своїй галузі в Україні. І, нарешті, що вона розуміє їхні проблеми, поділяє їхні інтереси, що вона — найкраща, найдобріша, наймиліша...
— Ну, а як же, — посміхається жінка, — це на роботі я директор, а вдома — я дружина, мати, і сім'я —це моя радість, моя сила і опора. До того ж, душею я ще молода і взаєморозуміння з доньками й чоловіком у нас чудове.
Це ж яку треба мати мужність, силу духу й широту душі, щоб звалити собі на плечі підприємство в "епоху перемін"! Бо навіть якщо порівняти зовсім недалеке минуле — 1996-1997-і й 2002-2003-і роки, то це, як мовиться, дві великі різниці. Там — суцільний бартер і постійний головний біль — куди подіти продукцію, тут — розмірене, сплановане, ефективне виробництво, авторитетна марка й високий імідж у діловому світі.
"Житомирщина" час від часу розповідає про виробничі показники ТОВ "Андрушівський маслосирзавод", тож при зустрічі з Оксаною Юріївною не хотілося говорити про цифрові показники — вони тут досить високі. Мова зайшла про її другу "сім'ю" — заводську, яка, треба сказати, чималенька — 546 трудівників (а в 2001 році було всього 95). І всім платиться зарплата, причому, досить пристойна (середня по заводу — 386 грн.), і кожному на 8 Березня, навіть чоловікам, та на Новий рік вручається подарунок. Працівники заводу отримують путівки на оздоровлення, їхні діти — на літній відпочинок. Ветерани війни — колишні заводчани не залишаються забутими, і ще кілька десятків пенсіонерів, які й не мають відношення до підприємства, отримують від нього продуктові набори в День людей похилого віку.
— Як усе це вдається, Оксано Юріївно? — запитую в директора. А вона посміхається й напівжартома відповідає:
— Усе в нас — як у нормальній сім'ї, де повинна бути турбота один про одного. А це значить, що кожен член цієї сім'ї-колективу повинен усе робити так, щоб усій родині було добре, заможно, комфортно.
Мова все ж заходить про виробництво й директор ілюструє свою беручкість справжньої господині.
— Завод приймає для переробки за добу 120 тонн молока, з них 100 тонн — від населення із трьох областей, у тому числі з восьми районів Житомирщини. А молоко сьогодні продадуть тим, кому вірять, хто розрахується за нього копійку в копійку. Отож розрахунок із здавачами щомісяця — для нас закон. В Андрушівському районі в усіх селах на молочних пунктах ми встановили холодильники, прилади для первинного визначення якості молока — і це убезпечує від втрат його.
Звичайно, спеціалістам заводу ота удача не йде до рук "самопливом". За кожним кроком — виваженість і розрахунок: чи вигідно це для підприємства, чи сприятиме його ефективній роботі?
— Ну чому ми маємо платити по 60 доларів за газ, коли покрутилися мої спеціалісти на ринку й знайшли його по 57 — 58 доларів? Або ж якщо енергетики висувають такі умови, що, по суті, ми повинні їх кредитувати. Навіщо нам такий постачальник? Ми теж знайшли іншого. Фляги, маслотару, марлю, запчастини і десятки інших матеріалів завод закуповує не там, де прийдеться, в перекупників через десяті руки, а налагоджує співпрацю напряму з виробниками.
— Оце вам і вся арифметика, — говорить директор, — копійка до копійки, в усьому має бути розрахунок, розумний ризик і відповідальність за кожну, найдрібнішу справу. Як у себе вдома, в своєму господарстві.
Кому-кому, а Оксані Юріївні про це б не знати! Після закінчення інституту молочної промисловості дипломованим спеціалістом прийшла на завод, а працювати спочатку довелося сироваром. У цеху ми з нею підходили по крутих сходинках до величезних чанів, де виготовляються одні з найпопулярніших сирів андрушівської фірмової марки "Золотава".
— Ось тут я вистояла чимало, — із невловимим сумом говорить жінка. — А потім пройшла всі сходинки зростання, тож від мене нічого не приховаєш, і запитань суто технологічних для мене не існує.
Запитання, і скоріше, самій собі, в директора виникають, коли тиск обставин, здається, просто неможливо витримати, навіть хочеться все просто кинути...
— Ви ж знаєте, — пояснює Оксана Юріївна, — у нас панує якась незнищенна традиція: хто не працює, його полають чи пожаліють. А от хто працює, так його ж дев'ятим валом накривають перевірки. Тут тобі й санстанція, і ветслужба, й екологія, й пожежники, податківці — і кінця-краю їм не видно. Та ще коли в один і той же день нагряне до тебе вся ця компанія — сил немає, хочеться піти.
Та наступного ранку збирає керівник спеціалістів, своїх найперших помічників, і каже: "Треба працювати".
І відзнаки за ту працю в її кабінеті, на окремому столі, не вміщуються. Золоті медалі й дипломи сирам "Буковинський" і "Голландський" та в номінації "Краща торгова марка України", громадський знак якості "Вища проба", міжнародна нагорода "Європейська якість", золоті медалі й дипломи сирів "Едам", "Гауда", "Мармуровий", нагороди виставок-ярмарків "Скатерть-самобранка" й "Агромаш-2003". Та є нагорода, мабуть, наймиліша серцю Оксани Юріївни. Нещодавно донька Ірина, приїхавши зі столиці, похвалилася:
— Мамочко, в київському супермаркеті "Фуршет" я бачила ваш сир, вашу "Золотаву". І знаєш, його охоче купують. Мені було так приємно!
О.Ю.Матвієнко вдячна долі за те, що для заводу вона виявилася такою вдатною. Завдяки інвестору, який повірив у його перспективу і вклав гроші, завдяки людям, відданим своїй справі, майстровитим і працьовитим. Одні тут працюють зовсім недавно, інші, як-от начальник лабораторії Ніна Григорівна Павленко, — вже 38 років. Але всіх їх об'єднує почуття спільності й взаємовідповідальності, яке народжується й виховується в мудрій родині.
Іраїда Голованова
Житомирщина
Сталося це не в одній з десяти державних обсерваторій, а в єдиній приватній, розташованій поблизу райцентру Андрушівка на Житомирщині. 26 вересня там презентували відкриття.
Прес-конференція у селі – вже цікаво. Народна приватна обсерваторія – ще цікавіше, така єдина на пострадянському просторі. Відкриття у ній одразу трьох малих планет... Якби це сталося в якійсь Америці, то про продібну новину писали б на перших шпальтах усіх газет. У селі Гальчин, що біля Андрушівки, про це не знають навіть селяни-сусіди обсерваторії.
Андрушівська обсерваторія побудована два роки тому на власний кошт колишнім земляком, а нині київським підприємцем Юрієм Іващенком. Але він залишився насамперед вченим, і вже виховав у рідній Андрушівці кількох майбутніх астрономів. В обсерваторії постійно працює п'ять ентузіастів. У ніч з 18 на 19 вересня під час спостереження за транснептуновим об'єктом вони побачили потік астероїдів. Сім з них раніше не були відомі науці, про що андрушівські астрономи негайно повідомили в американський Гарвард, у міжнародний центр малих планет. Звідти прийшла відповідь, п'ять об'єктів вже зафіксували американці, а два зараховують Андрушівці.
Цю обсерваторію світові астрономи знають під назвою "Липневий ранок" - дуже подобається господареві однойменна пісня "Юрай хіп". У рапорті до Гарварда лірика взяла гору.
Аби дати назву відкритим планетам, треба чекати кілька років, доки вони знову з'являться в полі зору телескопів. Після підтвердження першовідкривачі отримують право на назву астероїдів. Коли до цього дійде, тут вирішили першу планету назвати "Андрушівка".
Костянтин Грубич
ТСН "1+1"
Три новых астероида обнаружили сотрудники единственной в Украине сельской обсерватории в Андрушёвке Житомирской области. Открытие отечественных ученых уже зарегистрировано в Центре малых планет в Гарварде.
Сельская обсерватория в Андрушёвке существует чуть более года. Для создания своего детища кандидат физико-математических наук Юрий Иващенко вынужден был на некоторое время даже оставить научную деятельность и заняться бизнесом. И вот сейчас надежды ученого оправдались сполна. Подобное открытие - первое за время существования независимой Украины.
Юрий Иващенко, кандидат физико-математических наук: "Це був результат довгих рокiв працi i пiдтвердження нашого пiдходу до наукових дослiджень. Сьогоднi я щасливий, що Андрушiвська обсерваторiя прийняла естафету кримської обсерваторiї. I я переконаний, що це тiльки початок".
Находятся новые астероиды между орбитами Марса и Юпитера. Их диаметр - от трех до пяти километров. А период обращения - около трех лет.
Юрий Иващенко, кандидат физико-математических наук : "Саме цi астероiди не становлять загрози для Землi. Але є багато малих планет, якi пролiтають на близькiй вiдстанi вiд Землi. I якщо не зараз, то з часом становитимуть загрозу зiткнення з нашою планетою".
Сейчас Юрий Иващенко с коллегами думают как назвать астероиды. Правда, для одного - имя они уже подыскали - "Андрушовка". В честь маленького городка, где работают ученые.
Леонид Харшан