Традиційно в перший тиждень вересня в Україні святкують День підприємця. Підприємництво на Житомирщині розвивається помірними темпами. За роки незалежності область за кількістю малих підприємств посідає 15 місце. На 10 тис. населення в області припадає 44 МП. (19 місце в Україні)
Однак, є і позитивні тенденції - позитивна динаміка обсягів виробництва. За три останні роки обсяг виробленої продукції суб’єктів малого підприємництва в області зріс на 52%.За минулий рік продукції, робіт та послуг наданих МП становили в діючих цінах-546,8 млн.грн.
В Андрушівському районі працює 125 МП та зареєстровано 704 підприємців фізичних осіб.
Найбільший відсоток складають промисловість(7%) та сільське господарство -11%.
Створено 1125 робочих місць. Обсяг виробленої МП продукції до обсягів усієї виробленої в районі складає 9 млн.грн.(всього по району 70 млн.грн) У Андрушівському районі з початку року зареєстровано 102 суб’єкти господарювання ( з них 88 фіз.осіб) , на 208 зросла чисельність працюючих на МП. .Вдвічі зросли валові інвестиції в МП району.
Історія ПП Гринишин почалася з викуплення сімєю Гринишиних недобудованого приміщення їдальні місцевої сільгосптехніки , а пізніше і хлібозаводу споживчого товариства. Нині тут функціонують два виробничі підрозділи – м’ясокомбінат та хлібозавод.. На виробництві зайнято 220 чоловік. Менеджмент підприємства здійснюють Євген та Любов Гринчишини, директором хлібозаводу працює їх син Ярослав.
Приватне підприємство працює з 1998 року і забезпечує м’ясною та хлібобулочною продукцією 11 районів області та Сквиру Київської області. Обидва підрозділи випускають 77 найменувань ковбасних виробів та 80 хлібобулочних. Середня заробітна плата по підприємству склала 400 грн.(по району -205 грн.)
Підприємство має перспективи розширення хлібобулочного та кондитерського виробництва та збільшення кількості робочих місць.
Продукція ПП. Гринишин відрізняється на Житомирському ринку продуктів харчування високою якістю. В нинішньому році до Дня підприємця Житомирський регіональний центр стандартизації , метрології та сертифікації відзначив підприємство у номінації „Якість третього тисячоліття” та представив його до участі у Всеукраїнському конкурсі якості.
Житомирський прес-клуб реформ
Накануне Дня Независимости в городе Андрушовка Житомирской области был торжественно открыт памятник украинскому бандуристу. Сто пятьдесят тысяч гривен на строительство монумента выделили меценаты. По замыслу автора - скульптора Дмитрия Красняка - его бронзовый Кобзарь символизирует несгибаемую силу духа, целеустремленность и отвагу украинского народа.
13 серпня о 1 годині 30 хвилин до РВ з заявою звернулася жителька с.Іванків, непрацююча Г.НА., 1959 р.н. про те, що місцевий житель, непрацюючий Г..П., 1957 р.н., з мисливської зброї стріляв по легковому автомобілю.
Вжитими заходами ЧН РВ встановлено, що цього ж дня біля 1 години у вищезгаданому населеному пункті Г..П. на грунті особистих неприязних відносин використовуючи свою зареєстровану мисливську рушницю ТОЗ-34-12К зайшов до будинку непрацюючої П.Б., 1983 р.н., де спричинив господарці смертельне вогнестрільне поранення голови. Після цього підійшовши до будинку непрацюючого М.М., 1969 р.н., під час виходу останнього із будинку спричинив йому пострілом із рушниці легке поранення у вигляді пошкодження шкіри скроневої ділянки голови справа, а потім зайшовши на подвір’я господарства непрацюючого Б.І., 1954 р.н., пострілами пошкодив його автомобіль "ВАЗ-2106". Після вчиненого Г. повернувся до господарства М.М., і скоїв підпал горища його будинку, внаслідок чого вогнем знищено перекриття стелі. В подальшому Г. поблизу с.Іванків покінчив життя самогубством, зробивши смертельний постріл в голову.
Управління МВС України в Житомирській області
11 серпня 2004 року о 5 годині 5 хвилин до РВ надійшло повідомлення із хірургічного відділення Андрушівської ЦРЛ про те, що у них з тілесними ушкодженнями у вигляді рубаних ран голови та перелому основи черепа помер житель м.Андрушівка, пенсіонер Д.М.Г., 1927 р.н.
Вжитими заходами встановлено, що 10 серпня п.р. о 17 годині у будинку потерпілого під час суперечки, яка переросла в бійку, вищезгадані тілесні ушкодження господарю сокирою та металевим предметом спричинила його дружина пенсіонерка К. Г.І., 1922 р.н.
Управління МВС України в Житомирській області
Давно час розказати про подорож, здійснену з Cергієм "Кіфою" теренами Житомирщини. Адже саме під час тієї мандрівки 2 серпня 2004 року я побачила диво-палац, в який неможливо не закохатися. Якщо ви часто подорожуєте і любите, скажімо, Бердичів, не зайвим буде дізнатися, що в якихось 15-18 кілометрах від місця окільцювання Оноре де Бальзака, в непримітному, здавалося б, селищі Червоне є на що подивитися.
На жаль, в академічному чотиритомнику "Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР" не знайшлось місця для цієї споруди, тому - з інформацією сравжні проблеми, її майже немає. Розкажу те, що знаю.
Червоне знане завдяки своєму цукрозаводу, який функціонує тут вже довгі десятиліття. А з'явився завод тут завдяки цукровим магнатам Терещенкам, відомій родині на Україні зламу ХІХ і ХХ століть. Сім'я зуміла вигідно для себе використати цукровий бум, що охопив терени Російської імперії ще в середині ХІХ століття, та прославилася не лише грошами, але й меценатством та любов'ю до мистецтва. Таким заможним та відомим людям не годиться жити в мазанках, чи не так? :)
Ось чому любитель старовини, потрапивши в Червоне, довго потім не оговтається від культурного шоку: неготичний, величезний, неймовірний палац Терещенків, що пустими віконницями дивиться на прихожан місцевої церкви, що притулилася в одному з крил маєтку. Колись тут було ПТУ, та за тих кілька років, що воно переїхало у нову будівлю, палац швидко занепав і перетворився у руїну. Фонтан з трьома напівоголеними граціями з-під палацу перенесли під селищну раду, а сам палац віддали церкві.
Батюшка, який походжав територією колись прекрасного маєтку, сказав, що історією цієї споруди не цікавився, відроджувати чималенький палац немає грошей, та порадив звернутися у контору заводу неподалік.
Після довгого з'ясування, хто ми, звідки і чого нам треба, привітні цербери прохідної дали добро на перепустки до музею історії заводу.
На другому поверсі адміністративного корпусу, у двох кімнатах ми побачили плоди багаторічної праці жінки, що фанатично любить рідну землю. Буквально по дещиці зібраний матеріал: і про палац Голуховських, який згодом (якщо не помиляюся, близько 1900 року) купили Терещенки, і про кожного представника цього колись славетного роду. Особливо багато експонатів, пов'язаних з життям Федора Артемовича Терещенка. Подумати тільки: звідси починалося українське авіаконструювання! Старання цього фанатично відданого небу чоловіка дали поштовх розвитку українського літакобудування.
Так, звичайно, у музеї небагато власне речей Терещенків, більшість експонатів - це фотографії селища тепер та тоді, сімейні портрети, вирізки з газет тощо, розміщені на стендах в кімнатах. І Терещенками історія тут не починається і не закінчується: є і про революційні роки, і про лихоліття Великої Вітчизняної, і про сучасну історію Червоного.
До речі, у наші часи рід Терещенків не згас, його представники живуть у Франції, деякі з них, не дивлячись на далеко не юнацький вік, відвідали нещодавно і Червоне - вклонитися пам'яті своїх предків.
Ніна Петрівна організувала чудову екскурсію, шкода, обмаль часу не дозволив ознайомитись з історією села в повному обсязі. Людям таким потрібно пам'ятники ставити, якраз там, де зараз стоять терещенківські німфи, а їх краще на місце повернути. Хтозна, може, старий палац ще колись оживе?
Я поцікавилась і у батюшки, і у чудової жінки-краєзнавця в музеї, як називалося селище раніше. Вони відповіли, що Червоне - не примха комуністів, так звалося поседення і до радянської влади. Та виявилося, що все-таки не так. Бо колишня назва Червоного - Старе.
Спочатку селом Старим зацікавились родичі терещенків - ще одна відома родина цукрозаводчиків - Харитоненки. 1852 року Іван Харитоненко арендує місцевий цукрозавод та завод у селі Улянівка і замість лише продажу цукру починає займатися його виготовленням. Примха долі: саме цукрозавод у Старому ледве не довів Харитоненка до банкрутства: тут спалахнула пожежа, в якій згорів увесь завод разом з виробленим цукром. Буває.
Не знаю чому, але знайти докладну інформацію про рід Терещенків у Інтернеті виявилося задачею непростою. Так, куркулі, заводчики, наживались на рабській праці трудящих, все зрозуміло - але ж ідеологічні шори вже друге десятиліття як скинуті, а інформації про людей, які розвивали промисловість України як не було, так і немає.
Тож і залишається сподіватись лише на таких ентузіастів, як згадана берегиня простого заводського музею...
Вероніка Януарівна Морозова (це її справжнє прізвище) народилася 25 липня 1890 року в Андрушівці, де батько служив урядником, а пізніше писарем. 1908 року Вероніка закінчила Маріїнську гімназію в Житомирі. Тут, у єдиному на теренах Волині середньому навчальному закладі для дівчат, Вероніка зробила перші поетичні спроби.
Як припускають дослідники-літературознавці, це сталося насамперед під впливом її старшої сестри, Людмили Волошки, яка вже 1905 року дебютувала зі своїми поезіями в альманасі «Перша ластівка». Людмила Волошка прилучила Вероніку до творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки, які стали її улюбленими письменниками.
Молодша сестра виявилася здібною ученицею, вже її перші літературні спроби були схвально зустрінуті Оленою Пчілкою. Саме Олена Пчілка – видавець журналу «Рідний край» і надрукувала на його сторінках в двадцять п’ятому числі за 1908 рік вірш Вероніки Морозівни «Весною», а в наступному номері – поезію «Ніч». Роком пізніше в тому ж виданні друкуються твори «Така я самотня» (№ 4) та «Вечірні малюнки» (№ 25). Тоді ж В. Морозова обрала собі літературний псевдонім Вероніка Морозівна.
У ранніх поезіях Вероніки Морозівни переважають мінорні мотиви, філософський індивідуалізм, в них багато смутку. Однак є і свіжий струмінь молодості й альтруїзму – це образ весни, що зустрічається досить часто як символ віри в світле майбутнє:
В моїй душі багато звуків
Прекрасних звуків чарівних;
Багато слів святих, високих,
І струн чудових голосних.
Після закінчення гімназії Вероніка певний час працювала в статистичному відділі Волинського губернського земств (з 1910 по 1917-й роки тут перебувала на службі і Людмила Волошка). В 1913 році В. Морозівна переїздить до Києва, де на той час мешкали її батьки. Та зв’язків з Житомиром, де залишилася її сестра, численні друзі та знайомі, не пориває, часто наїжджає сюди.
Тут, у Житомирі, вона познайомилася з своїм майбутнім чоловіком, літературознавцем Миколою Гладким, автором виданої 1917 року волинською «Просвітою» «Граматики української мови для вчителів».
Мешкаючи з чоловіком в Києві, з середини 20-х років Вероніка Гладка-Морозова пробує свої сили в художньому перекладі. У 1927 році видавництво «Сяйво» започаткувало багатотомне видання українською мовою творів Джека Лондона. В. Морозівна з Катериною Корякіною для цього видання здійснили переклади таких його творів як «Буйний День» (для четвертого тому), «Маленька господиня великого будинку» (для дев’ятого тому), «Діти морозу» (для п’ятнадцятого тому), «Міжзоряний мандрівник» (для двадцять другого тому). Незважаючи на схвальні рецензії на свою перекладацьку діяльність, втім, з середини 30-х років, В. Я. Гладка-Морозова відходить від активної творчої роботи, що було пов’язано з сталінськими репресіями, у вихор яких потрапив і її чоловік. Йому пригадали те, що в 1918–1920-х роках він був членом партії українських соціалістів-революціонерів. Згодом – партії боротьбістів, певний час служив у Директорії. Незважаючи не те, що згодом він повністю визнав помилки і чесно служив радянській владі, уникнути репресій йому не вдалося. В 1937 році його вислали в Ташкент, а вже звідти відправлено в Сибір. Подальша доля М. Гладкого невідома.
Повернувшись із Ташкента, куди Вероніка Януарівна поїхала услід за чоловіком, у повоєнні роки працювала бухгалтером в Андрушівському райфінвідділі. Померла 10 жовтня 1966 року. Похована у Житомирі. Спадщину Вероніки Морозівни включено до антології «30 українських поетес». Їй присвячено розвідки житомирських краєзнавців.
Микола Костриця
Архів №30 (94) 23.07.2004
ПОСТАТI
Фахівцями Житомирської філії ВАТ "Укртелеком" організовано вузол Frame Relay у м.Андрушівка Житомирської області. Нова послуга вже користується попитом.
Житомирська філія ВАТ "Укртелеком"