Це селище розміщене біля соснового лісу, від того й пішла назва. До 1923 року воно було у складі Котелянської волості. Розташоване за 14 км на північ від районного центру та за 6 км від залізничної станції "Степок".
Засноване селище було в другій половині XIX століття як німецька колонія.
Село Борок колишні коростишівські партизани згадують як надійну базу поповнення загону вірними людьми.
Лісник Карнаухов, в перші місяці війни, будував землянки для партизанів, заготовляв продукти. Та зрадник видав його поліції. Карнаухов загинув у катівні коростишівського гестапо. Зараз село списане з обліку.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Поселення знаходилось поблизу границь, але його захищали рукотворні Змієві вали. При надходженні звістки про напад ворогів, у цьому поселенні негайно збиралися на березі річки Унави, на підвищенні, де беруть початок річки Ірпінь і Здвиж, старійшини навколишніх поселень на раду. Вони вирішували, де прийняти бій з ворогом. Сюди ж підходили дружини, відбувалось вербування чоловічого населення у дружини, які йшли захищати свої поселення. Від слова «вербувати» і пішла назва цього поселення. До 1923 року село Вербів входило до складу Київської губернії, Білоцерківського повіту Сквирівської волості. Поселення засновувалось в ХІІ столітті і було спалене монголо-татарською ордою. Поступове відродження села почалося з ХV ст. В той час це був невеличкий хутір, який носив назву «Половецьке». Перші поселенці, - сім’я кріпака, яка втекла з кріпацтва - феодального гніту. Поступово хутір зростав. Великі ліси оточували хутір. Колись в селі були гуральня і цегельня. Спочатку землі цього поселення належали поміщику Еразму Михайловському, а з середини ХІХ ст. - шляхтичам - Казимиру Вікентійовичу Цивінському, землі було 3344 десятин, 277 душ селян; Казимиру і Владиславу Леонтійовичам Казимірським належало 572 десятини землі і 76 душ селян; Генріху Івановичу Турчевичу належало 208 десятин землі і 18 душ селян. Церква мала 37,5 десятини землі. Приходська церква, названа в ім’я Святителя Миколая, кам’яна, побудована в 1810 році на місці попередньої, дерев’яної.Пізніше землі села купив поміщик Щабанський (родом з Австрії). Йому також належали землі сіл Яроповичі, Степок, Корчмище та інші. Населення села брало участь у війні з Польщею 1648 -54 рр. і гайдамаками (1763 р.). Перед революцією в селі була церковно-приходська школа, було 6 шинків. З 1963 року Вербів став називатись Любимівка. Село розташоване за 18 км на схід від районного центру, за 22 км від залізничної станції Попільня і за 2 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. Перші відомості про село датовано ХVІІІ століттям. Уродженцями села є український радянський письменник В.С.Кучер (1911-1967) та Герой Соціалістичної праці М.Т.Северенчук. До складу села Любимівка зараз входить селище Зелений Гай (з 1960 р.).У 1941 році в Зеленому Гаю проживало 338 жителів в 75 дворах.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн
В часи Київської Русі городищами звалися поселення, укріплені валами і ровами. Багато їх було спалено, зруйновано і знищено нападами кочівників. Не дивно, що після монголо-татарської навали зруйновані поселення, пожарища та руїни звалися городищами. На цих місцях зводилися нові поселення, а їх називали по-старому - Городищами. У нашому районі було кілька таких (фортець): Котельнич, Китайгородок, Городище, Нехворощ, Андрушівка та інші, багато з яких невідомі. А створювали такі городища тому, що неспокійні були часи. Таким чином, мирні хлібороби і ремісники захищали свою країну - Київську Русь. Село Городище підпорядковане Міньковецькій сільській раді. До 1923 року воно було у складі Бровковецької волості Сквирського повіту. На початку XIX століття село належало поміщиці Антоніні Цетисовій. В 1856 році придбав маєток Діонисій Рильський. В селі діяло 5 повітряних млинів, 2 кузні, церковна школа грамоти. Церква Дмитрівська, дерев’яна, збудована у 1799 році. В селі у 1850 році жило 398 жителів у 54 дворах; у 1900 році - 1305 жителі; а в 1941 - 1042 жителі в 257 дворах.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн
Довгий час село називалось Слобідкою. Його жителі розповідають, що першими поселенцями тут були заробітчани. Так і жили кожен собі із своїм горем, у найми ходили найматись.
Одного разу зупинився в селі подорожній дід Тарас. Добрим і мудрим був і відразу привернув до себе увагу розумними і мудрими словами. Дід Тарас побачив, що жителі Слобідки не дружні, живуть кожен сам по собі. Став закликати до згуртованості.
Люди послухали діда Тараса і почали допомагати один одному: разом і свята святкували, полювати в ліс разом ходили. Знали тепер, що гурт - велика сила, якій не страшні ніякі труднощі.
І коли Слобідка збільшилась, розрослась, люди вирішили село назвати Тарасівкою в честь людини, яка здружила їх. Відшуміли в безвість віки, але назва села залишилася старою - Тарасівка.
Село Тарасівка розташоване за 9 км від районного центру та за 13 км від залізничної станції Яроповичі.
До 1923 року село Тарасівка входило до складу Ходорківської волості Сквирського повіту. В середині XIX ст. село належало до володінь пана Антона Алоїзовича Прушинського.
В другій половині XIX ст. частину землі придбав Олександр Терещенко. В 1864 р. в селі проживало 120 жителів. А в 2001-му - 92 жителі, з них 46 чоловіків і 46 жінок.
Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. В с. Тарасівка був організований колгосп ім. Кірова в 1930 році. В склад колгоспу входило 48 господарств, а членів колгоспу було 96 чоловік.
Землі він мав 364 га, в тому числі ріллі - 320 га, сіножатей 34 га й інших угідь- 10 га. Першим головою когоспу ім Кірова в післявоєнний період (в 1944 р.) був обраний Пашинський Олександр Олександрович.
З часом, в 1950 році, колгосп ім. Кірова був об’єднаний із зарубинецьким колгоспом ім.Молотова і був названий ім. Молотова.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Колись у давнину проживав у цих краях гарний козак Кирило, а вдома його називали ніжно -Крилівко. Хлопець був вродливим і не одна дівчина заглядалася на нього, та лише одну покохав він - дочку пана Омського Орисю. Пан не зважав на це, і віддав дочку заміж за панича з сусіднього села. У відчаї Крилівко найняв музик і повів їх до панського палацу. Довго вони там грали під вікнами палацу, поки розгніваний пан не наказав схопити всіх. На цей раз панські слуги не послухали пана. А тим часом Орися вибралася із палацу і втекла із своїм коханим. Оселилися вони в чужому селі і стали в любові та злагоді жити. Та невдовзі чоловік Орисі дізнався, де вона з Крилівком перебувають і підступно вбив Кирилівка. Пам’ять про цього нещасного хлопця залишилася у назві села. Існує ще й інша легенда про походження назви села. Це було за часів кріпацтва. На місці теперішнього села шуміли дрімучі ліси. Тут і почали збиратися кріпаки навколишніх сіл, що повтікали від своїх панів. Може, тому і збиралися кріпаки тут, що саме в цьому місці весело дзюркотів серед трав струмок, несучи свою чисту, прозору воду у невеличку, вередливу Пустоху - притоку Гуйви. Якраз біля струмку наздогнали їх польські слуги з собаками. Втікачі вирішили краще загинути у двобої, ніж повернутися в неволю. З того часу вода в струмку стала червонуватою. Тому люди і назвали струмок Рудкою. А так як Рудка утворювала з Пустохою крило, то й село, яке незабаром тут виникло, назвали Крилівкою. Річка Рудка, в яку влився лісовий струмок, розділила село навпіл, щоб у літню спеку зберегти води річки, її перегородили греблею. Там, біля греблі і поселялися сім’ї все нових і нових втікачів, що шукали в селі притулку. Пізніше ці втікачі, що тут селилися, одержали прізвища Нагребельних. ... Ще й зараз у селі з усіх прізвищ найбільше Нагребельних - нащадків колишніх кріпаків, що втечею здобули собі волю. с. Кирилівка розташоване на правому березі річки Пустохи (притока Гуйви), за 13 км на південний схід від районного центру та за 16 км від залізничної станції Чорнорудка. В 1863 році в селі проживало 1503 жителі в 193 дворах. Через 100 років, в 1972 році в селі було 1709 чоловік і проживали вони в 621 дворі. В 2001 році в Крилівці проживало 962 чоловіки. До 1923 року село входило до Андрусівської волості Житомирського повіту. До революції село входило до складу казенних маєтків. Церква Святого Архистратича Михаїла, була побудована в 1766 році невідомо ким, дерев’яна. В селі діяла церковно-приходська школа з 1859 р. Вчилося тоді в ній 47 учнів. Радянську владу встановлено в січні 1918 року, а в 1926 році в селі було організована сільськогосподарська комуна «Нове життя». В роки Великої Вітчизняної війни 270 жителів села боролися проти фашистських загарбників, з яких 90 воїнів загинули. В 1952-1954 та 1964 роком в селі споруджено пам’ятники на братських могилах воїнів, які загинули під час визволення села від окупантів.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн
Поселення відоме під назвою Березине і засноване на початку XX століття як хутір. У 1911 році тут був один двір, в якому проживало 15 жителів. У 1941 році нараховувалося вже 93 жителі. До 1923 року воно було в складі Котелянської волості Житомирського повіту.
Назва цього поселення пов'язана з місцем розташування: біля лісу, у якому переважали берези...
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Україна за суперечками щодо доцільності розширення переліку власників ядерної зброї наразі лише спостерігає. Свого часу вона від неї відмовилася добровільно. Хоча й досі однозначної думки, наскільки правильним був такий крок, у суспільстві немає. Щоправда, виробляти космічні ракети, які не надто відрізняються від бойових, українці не розучилися. I хоча самі до зірок поки не літають - не вистачає грошей на підготовку - дорогу у Всесвіт не забули і торують її для інших. Можливо, наліталися тисячі років тому... I згадують на День космонавтики.
В одній із карстових печер Криму дослідники наштовхнулися на незвичні малюнки. На них розгледіли літаючу тарілку. Давня людина, побачивши диво, відтворила його як змогла і лишила головоломку нащадкам. Що ж то було насправді? Уфологи переконані, що НЛО прилітали і тисячу років тому, прилітають і зараз. Щороку реєструється близько 20 спостережень. От тільки матеріальні свідчення збирати дуже важко.
Артем Білик переймається проблемами непізнаного вже 8 років. Найчастіше повідомлення про гостей з космосу приходять влітку із Криму. Людям є час дивитися темними ночами на зоряне небо.
Артем Білик, учений-секретар Українського науково-дослідного центру вивчення аномалій: "НЛО - це об'єктивна реальність, яка присутня не тільки в Україні, а у всьому світі. Є таке повідомлення за позаминулий рік, коли НЛО вторгся у повітряний простір України і не долітаючи 100 кілометрів до Києва зник. Ну звісно, можна вірити цим повідомленням чи ні, але такі прецеденти існують".
То чи одні ми у всесвіті? Над цим запитанням б'ються покоління дослідників. Вони будуть обсерваторії і вдивляються у зоряне небо крізь потужні телескопи. Чи є життя на небесному Марсі, науці це достеменно не відомо, а от на земному воно вже закінчується. Там у хащах цілий марсіанський цвинтар.
Марс вмирає і переселяється під сосни. Навколо нього випалена трава. Це не є наслідком приземлення інопланетних братів. Це люди борються з бур'янами. Хто й коли дав селу таке космічне ім'я, тут не знають. Але місцеві жителі відомі на всю округу.
Варвара Стецкова, мешканка села Марс: "Откуда - с Марса, люди вже знають, привикли".
Вони звикли жити своїм космосом. Двір, ліс, город і найближчі сусіди за метрів 500, до яких ще треба дійти.
Валентина Щербак, мешканка села Марс: "Пойду хоть пройду. Я як дурна людина, ну нема нікого. Ні, теля у мене ще є і кури, і кіт, і собака".
Зимою Марс замітає по самі вікна. Вночі так темно, що не видно паркану за вікном. А влітку цвітуть липи і пахне хвоєю. Чого вони пхаються у той космос, якщо Землі ради не можуть дати. Набожному діду Данилу здається, що дарма люди зазіхають на те, що їм ніколи не належало.
Данило Дігтяренко, мешканець села Марс: "Нас токо на Марс, туди ми як марсяні з поселка Марс, то нас прийме туда. Ви знаєте, так написано у Священном писании. Земля человеку, а небо - Богу. И что б там не делали, ничего там не узнаете и знать не будете. Это тайна, сокрытая от человека".
Люди завжди будуть прагнути розгадати таємниці всесвіту. Юрій Iващенко народився 12 квітня, назвали його на честь Гагаріна і життя свого без зоряного неба він не уявляє. На околиці райцентру Андрушівка вже 5 років будує власну обсерваторію. Місто і космос поняття не сумісні.
Юрій Іващенко, астроном: "Тільки далеко за містом у селі є осередки ясного неба, де можна проводити астрономічні спостереження".
Iз Андрушівської обсерваторії можна заглянути у всесвіт на 10 мільярдів світових років. У телескоп добре видно, як живе велика безодня над нами. Там зорі одружуються і створюють галактики, там блукають одинаки-астероїди і прилітають з інших галактик хвостаті комети. Це захоплююче видовище, каже господар. Разом зі своїми помічниками він відкрив близько 30 малих об'єктів, які наближалися до Землі. Охочих зазирнути у телескоп щороку більшає. Сюди приїздять науковці із головної обсерваторії, приходять екскурсії. Тому у дворі будується ще один дослідницький корпус.
Юрій Іващенко, астроном: "В одному павільйоні буде стояти демонстраційний телескоп, звичайно, сучасний, з компом, і повною автоматизацією, а в другому буде телескоп, який проводитиме оглядові роботи з метою пошуків малих планет".
За словами астрономів, шукати малі планети стає дедалі важче. Увесь небосхил всіяний супутниками. А кожен старт ракети до всього - це ще й втручання у атмосферу, яка захищає нас від космосу.
Кожен старт нашої ракети - це гроші, кажуть у конструкторському бюро "Південне". Україна у ранзі космічних держав на третьому місці. Попереду тільки Росія та Америка. Саме супутники дають людям інформацію про землю. Наш ракетоносій "Зеніт" 3 SL якраз на 45 річницю Гагарінського польоту удвадцяте успішно стартував із платформи у Тихому океані і вивів на орбіту японський супутник зв'язку. Як вважають у КБ "Південному", Україна може пишатися своїми розумними ракетами.
Едуард Кузнєцов, заступник генерального директора Національного космічного агентства: "За 6 годин до старту з плавучої платформи "Одісей" було знято увесь персонал, який забезпечує підготовку до старту цієї ракети і ракета в автоматичному режимі стала готуватися до старту без участі людини. Це також родзинка нашої космічної галузі".
Українські інженери та конструктори будують новий носій, а ще - новий стартовий майданчик для нього у Бразилії. "Циклону 4" пророчать велике майбутнє.
Андрушівська обсерваторія будується руками ентузіастів, село Марс вище сосен не заглядає.
А уфологи впевнені, що з космосу за нами спостерігають інші цивілізації. Малюнок у Кримській печері не просто так з'явився.
Виталий Ковач