Андрушівка фото

Будівельний комплекс району нараховує 3 будівельних організації:

філія „Андрушівський райавтодор” (будівництво та експлуатація доріг), ТОВ „Андрушівський агробуд”(виробництво цегли, столярних виробів та пиломатеріалів) та ТОВ „Монтажспецшляхбуд”.

Із 41 населеного пункту району газифіковано природним газом 24 населених пункти, що складає 59% від загальної їх кількості.

На балансі Андрушівського управління по експлуатації газового господарства знаходиться 361,5 км. газових мереж.

За рахунок коштів населення в районі газифіковано природним газом 10 тис. квартир і встановлено 9,1 тис. лічильників.

andrushevka.fo.ru

Десять шкіл, дванадцять дитячих садків, вісім медичних закладів та чотири районні будинки культури в області у найближчі два роки планується перевести на електроопалення. З цього приводу у школі села Яроповичі Андрушівського району, яка поки єдина з навчальних закладів області опалюється за допомогою електрообладнання відбулося виїзне засідання робочої групи з переведення на електроопалення установ бюджетної сфери.
Тонни вугілля, тeпло лише стільки, скільки працює кочегар і діти в класах все одно одягнені. Так у Яроповичах було до цього року, поки не збудували нову школу в якій працює зручне, економне.
Члени робочої групи з переведення на електроопалення установ бюджетної сфери під час перебування в Яроповичах обговорювали можливість такого опалення в інших соціальних закладах області. Про роботу електроопалення розповів Олександр Лазебник директор підприємства, що встановлювало теплоакумулююче обладнання в школі.
За офіційною інформацією Україна посідає четверте місце у світі з обсягів виробництва електроенергії на одного мешканця, але на електроопалення у комунальній сфері та закладах соціальної інфраструктури використовується лише 1% від загального електронавантаження. Натомість гріємося за допомогою дорогого газу, за який щороку, окрім того що, оплачувати, треба ще й боротися.

В ході кровопролитних оборонних боїв була розроблена Житомирсько-Бердичівська наступальна операція. Визначений головний напрям ударів радянських військ через південно-східні райони Житомирщини, зокрема, через Андрушівський район.

В напрямку Андрушівського району діяли танкісти 11-го гвардійського танкового корпусу 1 танкової армії. В першому ешелоні цього корпусу наступали 44-а та 45 гвардійські танкові бригади підполковника І.І. Гусаковського та полковника Моргунова.

Вранці 24 грудня 1943 року об 11 годині 30 хвилин здійснили прорив і протягом короткого зимового дня подолали оборону ворога на глибину до 20 км і підійшли до території Андрушівського району. У документах архіву Міністерства оборони, які розповідають про визволення сіл Яроповичі, Вербова, Лісівки, Андрушівка, Червоного, не раз згадується танк «Монгольський чекіст», екіпаж якого вів у бій лейтенант Г.С. Петровський.

25 грудня танкісти 44-ї бригади визволили с. Яроповичі Через хутір Троянки увірвалися в с. Вербів (нині с. Любимівка). Під час взяття села танковий взвод гвардії лейтенанта Г.С. Петровського роздавив гусеницями 3 гармати, 4 автомашини, і до 30 гітлерівців. А всього в цьому бою знищено 12 гармат, з них 6 зенітних, багато автомашин і тягачів. В бою за с. Вербів відзначилась і танкова рота старшого лейтенанта Шаріпова. Танкісти 44-ї бригади виставили заслони на села Котлярку і Липки Попільнянського району.

26 грудня 1943 року бригада розпочала наступ у напрямку на села Зарубинці, Лісівку та селище Андрушівку. Праве крило бригади наступало на Андрушівку через Волицю. Па лівому фланзі вела бій 27-а мотострілкова бригада, котра наступала на с. Зарубинці. В цей час танковий батальйон 40-ї танкової бригади наніс удар по ворогу в напрямку Гнилі Болота (північніше с. Корчмище).

Після звільнення Вербова, о другій половині дня 26 грудня, батальйон майора П. І. Орєхова увірвався в Лісівку. Щоб досягти Андрушівки, необхідно було форсувати річку Гуйву, яка була немалою перешкодою для танків. Підходи до мосту з с. Лісівки на Андрушівку було заміновано. Начальник інженерної служби бригади капітан І. П, Міхеєв наказав саперам зробити проходи в мінних полях і сам очолив операцію. В цей час до передового танка майора П. І. Орєхова підійшов дід, котрий назвав себе Манілою Маголою. Він розповів командиру танкового батальйону, що міст заміновано і що він зі своїм другом Михайлом Ковальчуком перерубали частину проводів.

Капітан Міхеєв оглянув у бінокль підступи до мосту і зрозумів, що бригада мусить пройти лише тут, бо іншого шляху немає. Для цього потрібно розмінувати міст. Провідником став місцевий житель Маніло Магола. Як тільки група саперів і автоматників підійшла до мосту, ворог відкрив вогонь з кулеметів і автоматів, та танкісти у відповідь розпочали шквальний вогонь із танкових гармат і кулеметів. Підійшовши до мосту, мінери виявили під фермами чималий запас толу. Сапери розмінували міст і о 19.00 танкісти увірвалися в Андрушівку, захопивши великі запаси зерна, пального та ремонтні майстерні.

В боях за Андрушівку відзначилось багато бійців та командирів. Серед них гвардії старшина І.А. Деньгін, гвардії капітан О.П. Іванов, гвардії капітан І.П. Міхеєв та гвардії лейтенант А.М. Вєдєрніков.

За героїзм і .мужність майора П.. І. Орєхова та лейтенанта Г.С. Петровського було удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. Багато учасників боїв. за Андрушівщину відзначено орденами і медалями.

Всього в боях за Андрушівку полягли смертю героїв 71 боєць та 9 командирів. Серед них: начальник політвідділу бригади гвардії підполковник С.Є. Вобян, гвардії капітан М.С. Шуктєрєв, гвардії старший сержант Ф.Т. Антоневський, гвардії молодший сержант Т.М. Гуров, червоноармієць В.В. Зорянцев, гвардії єфрейтор М.П. Гринько, гвардії молодший сержант К.X. Кломбоцький, гвардії .старший сержант В.А. Попов, гвардії старший сержант В. В, Бєла-він, молодший сержант П.А. Жуков, молодший сержант М.Є. Трофимов, молодший сержант І.І. Лахтін.

Визволивши Андрушівку, 44-а танкова бригада 27 і 28 грудня вела оборону на рубежі Волиця — Гардишівка — Забара — Нехворощ. Лейтенант Георгій Петровський з екіпажами двох танків взводу увірвався на вулиці селища Червоне. Тут сміливці виявили велике скупчення автомашин з артилерією і піхотою. Обидва танки кинулись в атаку. Знову-таки відзначився танк з написом «Монгольський чекіст» і танк «Від промкооперації МНР». Розвідники знищили артилерійський дивізіон, понад 40 автомашин, 10 протитанкових гармат і понад 30 гітлерівців.

У ніч на 29 грудня танкові бригади здали бойові рубежі 305. 183, 107, 389, 237 стрілецьким дивізіям та 68-й гвардійській стрілецькій дивізії, які вийшли з боями на територію району танкісти продовжували вести бій під Червоним і розпочали наступ в напрямку Антополя. В 10.00 вони оволоділи цим населеним пунктом, маючи завдання не допустити прориву танків ворога на місто Житомир. В боях за Антопіль танкова бригада знищила 8 танків противника, 3 самохідних гармати, багато автомашин і близько 100 солдатів і офіцерів.

На ранок 30 грудня танкова бригада Гусаковського зайняла оборону на західній околиці Червоного Прикриття батальйонів було виставлено на Хмелище і Красівку. Штаб бригади розташувався на північній околиці Котівки. При визволенні Андрушівщини геройськи бились з окупантами комуністи бригади: молодший лейтенант П.П. Попков, що знищив «тигра», протитанкову гармату і 30 гітлерівців; лейтенант В.П. Субач, командир взводу, також підбив танк. Рота 3-го танкового батальйону під командуванням старшого лейтенанта С. І. Стряпухіна в бою 29 грудня спалила три танки.

Ліве крило 11-го гвардійського танкового корпусу та 8-й механізований корпус наносили удари в напрямку Міньківці – Халаїмгородок (нині Городківка). 26 грудня 8-й гвардійський механізований корпус під командуванням генерал-лейтенанта танкових військ С.М. Кривошеїна, переслідуючи відступаючі частини ворога, головними силами вступив у Бровки. На станції Бровки воїни корпусу захопили залізничні ешелони, на які було навантажено близько 17 тисяч центнерів зерна для відправки в Німеччину. В період від 25 по 30 грудня 1943 р. було звільнено від німецьких загарбників всі села району.

Невмирущою славою покритий бойовий шлях воїнів - танкістів, що героїчно захищали наш край в 1941 і звільняли в 1943 році. Лейтенант Георгій Петровський з екіпажами двох танків взводу увірвався на вулиці селища Червоне. Тут сміливці виявили велике скупчення автомашин з артилерією і піхотою. Обидва танки кинулись в атаку. Знову-таки відзначився танк з написом «Монгольський чекіст» і танк «Від промкооперації МНР». Розвідники знищили артилерійський дивізіон, понад 40 автомашин, 10 протитанкових гармат і понад 30 гітлерівців. На ранок 30 грудня танкова бригада Гусаковського зайняла оборону на західній околиці Червоного Звідси танкова рота кинулась на виручку двом екіпажам в Бердичів, що передали по рації сигнал про допомогу, коли в них закінчилось пальне у ворожому оточенні, Всі сміливці, на жаль, загинули, але вони не втратили військової честі.

andrushivkatown.wordpress.com

Выезжаем на Андрюшевку. Добираемся другой дорогой, через Вчорайше. Она узкая, но пустая, покрытие приличное. Долетаем минут за 30-40. Андрушевка – довольно крупный городок. В Винницкой области имеется село – его тезка, в нем тоже есть достопримечательности, но об этом – позже. В этой, Житомирской Андрушивке, расположенной на речке Гуйва, проживает 11 тысяч человек, в 1975г она получила статус города. Когда-то здешние края были крайне-восточными владениями Речи Посполитой. С 17 века земли принадлежали польским князьям Бержинским (село тогда называлось АндрусИвка). Бержинские получили село опустошенным – оно было в руинах после набега южных племен. Князья построили здесь дворец, очистили пруд, разбили парк. Как уже говорилось, во второй половине 19 века в крае стараниями семьи Терещенко бурно развивалась сахарная промышленность. Новые магнаты строили мощные заводы, скупали за границей самое современное оборудование. В 1848г Артемий Терещенко приобрел имение. Он расширил парк, а перестроил дворец в стиле французского неоренессанса уже его внук, Михаил Терещенко. Правда, пожить здесь ему довелось совсем недолго. В 1883-1914г шла активная модернизация местного сахарного завода, он работает до сих пор.

Михаил Терещенко был весьма неординарной фигурой. Родился он в Киеве в 1886г. В детстве он был потрясающе одаренным ребенком, его считали вундеркиндом. Всю жизнь увлекался языками, говорил на 13 языках! Дружил с Блоком, разбирался в искусстве, был страстным театралом и меломаном.

Много времени проводил в Петербурге, где открыл издательство «Сирин», публиковавшее поэтов «Серебряного века». На свои средства в 1913г построил в Киеве консерваторию. Михаил был блистательным собеседником, обаятельным человеком, нравился женщинам. В 1917 году он вошел в состав Временного Правительства сначала в качестве министра финансов, позже – министра иностранных дел. Его политическая карьера закончилась быстро – после октябрьских событий его заключили в Петропавловскую крепость. Жена и мать выкупили его за 1 тысячу золотых рублей, дав обещание всей
семьей покинуть Россию, что они и сделали. Михаила называли финансовым гением – попав за границу без копейки денег, расплатившись последними средствами с долгами Временного правительства, он вскоре снова нажил солидный капитал. Иммигранты очень уважали его и считали благодетелем – он строил приюты для самых бедных из них и инкогнито помогал деньгами. Умер Михаил в 1956г в Монако. Его потомки – сын Петр и внук Мишель, неоднократно бывали на бывшей родине. В Андрушивке осталась память о Михаиле Терещенко – его завод и имение. В 1920г в здании дворца был штаб Первой конной, с балкона выступал Буденный. Сейчас здесь Городская школа №1.

На входе в парк висит вывеска, сообщающая, что это – бывший дворец Терещенко, а на самой школе – табличка с информацией о Буденном. Сразу на входе в парк – огромная площадка с сохранившимся, но не работающим фонтаном. Теперь это – школьный стадион. Издалека белое здание дворца выглядит очень красиво – белое, двухэтажное, сложное в плане, с комбинированными объемами. В 1975 г его немного перестроили – над оранжереей достроили второй этаж, капитально отремонтировали хозяйственные помещения. Парадный вход с противоположной от фонтана стороны, смотрит на пруд. Вблизи здание немного обшарпано, явно ремонтируют его любительски, видны несколько глубоких трещин. Деревянные перила возле входа частично ободраны. Несмотря на это, дворец все равно прекрасен. С этой стороны видна пристройка в форме башенки. Над входом – легендарный балкон Буденного. Вход, естественно, закрыт, на скамейке у входа сидит четыре красномордых мужика, пьют пиво и улюлюкают нам в след. Нам не дают забывать, что помимо того, что мы исследовательницы и путешественницы, мы еще и блондинки.

В Андрушевке, кроме всего прочего, находится единственная в Украине частная обсерватория. Она расположена где-то за городом, мы ее не видели. Осмотрев дворец и сделав фотографии, мы отправляемся в следующее селение, связанное с именем Терещенко – село Червоное (Ранее – Старое).

andrushivkatown.wordpress.com

10 вересня у селищі Червоне Андрушівського району працювала виїзна “громадська приймальня” Головного управління юстиції. Цього разу начальник управління Василь Шундрик, начальник відділу нотаріату управління Любов Ткаченко здійснювали прийом жителів селища спільно з головним спеціалістом відділу персоніфікованого обліку та здійснення контролю за призначенням і виплатою пенсій Головного управління праці та соціального захисту населення Світланою Заєць. У Червоному провели прийом громадян у ТОВ “Червонепродсервіс” та на підприємстві “Червоненський завод продтоварів”, надали консультації посадовим особам виконкому селищної ради, роздали методичну літературу з широкого кола цивільно-правових питань.

У ході поїздки до Андрушівського району учасники “громадської приймальні” відвідали єдину в Україні приватну обсерваторію, розташовану поблизу райцентру, яку світові астрономи знають під назвою “Липневий ранок”.

«Моє покликання було закладене вже в даті народження, адже я з’явився на світ в Андрушівці дуже символічного дня - 12 квітня 1961 року, коли в космос полетів Гагарін. Тому й назвали, звісно, Юрієм, - розповідає Іващенко. - «Зіркову хворобу» підхопив від мами, вона викладала астрономію в місцевій школі. У 14 років я змайстрував свій перший телескоп. Дзеркала від нього й досі залишилися. Астрономією в буквальному сенсі «захворів». Коли однолітки бігли на танці - я сидів над кресленнями телескопів. Після закінчення Андрушівської школи питання вибору майбутньої професії не стояло - лише на астронома. Тож вступив на фізичний факультет Київського університету імені Шевченка, закінчив його, потрапив на роботу до Головної астрономічної обсерваторії Академії наук України. Одинадцять років Юрій Іващенко професійно займався улюбленою справою. Однак на початку дев’яностих, у часи хронічного безгрошів’я, він зрозумів - наукою сім’ю не прогодуєш. Довелося розпрощатися з обсерваторією, хоча психологічно це було надзвичайно важко. Знайшовши незабаром роботу в новій автомобільній компанії, Іващенко за кілька років піднявся щаблями бізнесової ієрархії до її керівництва. Вчорашній науковець став успішним менеджером. «Я почав пристойно заробляти,- згадує Юрій Миколайович, - та душа моя все одно тяжіла до зірок. І одного прекрасного дня (це був дев’яносто сьомий рік) я вирішив збудувати обсерваторію. Власну. У рідній Андрушівці». Нова мрія стала реальністю за чотири роки. Купівля земельної ділянки в полі за містом, створення проекту споруди (допоміг родич-архітектор), будівництво двоповерхового будинку - на все це пішло багато часу й ще більше власних коштів. «Найбільша проблема була з тим, де взяти спеціальний купол і потужний телескоп, - розповідає Іващенко. - Я звернувся за допомогою до академіка Ярослава Яцківа - це астроном №1 в Україні. Річ у тім, що в Академії наук з 1989 року лежав невикористовуваний восьмиметровий купол: планувалося спорудити там ще один телескоп, але економічна скрута початку 90-х років зруйнувала ці плани. Яцків дозволив мені використати цей купол, що з його боку було досить сміливим рішенням, адже це був перший випадок офіційної передачі державного наукового обладнання в руки приватним спеціалістам. Телескоп мені також передали з дозволу керівництва Академії наук - у держави не було коштів на його утримання». 12 квітня 2001 року, коли людство святкувало 40 років першого польоту в космос, Андрушівська обсерваторія розпочала свою наукову роботу. Цей день Юрій Миколайович по праву вважає одним із найголовніших у своєму житті. Всі приміщення всередині будівлі мають функціональне призначення: спостережна лабораторія, бібліотека, кімната відпочинку, лекційний зал. Вузенькі гвинтові сходи ведуть у «святая святих» обсерваторії. Під куполом у центрі напівтемного залу - велетенський телескоп. Діаметр дзеркала - 60 см. Тескоп може «бачити» зірки двадцятої зоряної величини. Говорячи простою мовою, це означає, що його потужність є в 270 мільйонів разів більша за людський зір. Юрій Миколайович натискає важелі на пульті керування, й купол починає повільно обертатися навколо своєї осі. Ще мить - і в ньому з’являється повздовжній широкий отвір - «вікно в небо» для телескопа. Зображення з телескопу отримують прямо на комп’ютери, які розташовані поверхом нижче. Юрій Миколайович відвідує своє дітище кожні вихідні: знайомиться з даними досліджень, координує роботу науковців. А ще - відпочиває душею, займаючись улюбленою справою. «За останні півтора року ми відкрили 25 космічних об’єктів, - з гордістю розповідає Іващенко. - Здебільшого це невеликі астероїди. Майже щодня ми через Інтернет відправляємо спеціальні рапорти фахівцям Міжнародного центру малих планет, що розташований в Гарварді. Наша обсерваторія в цьому центрі має власний код - А50. - Хочу створити на базі обсерваторії своєрідний науково-туристичний комплекс для всіх, хто цікавиться астрономією. Планую спорудити поруч з обсерваторією два павільйони - з оглядовими майданчиками та міні-готелем. На це піде кілька років. Проте вже зараз сюди часто приїздять любителі астрономії - і поодинці, і групами. А прийняти та поселити людей ніде, - ділиться планами Ю. М. Іващенко. Двері обсерваторії завжди відкриті для школярів, особливо для місцевих, андрушівських, найдопитливіші з яких стали помічниками науковців, а деякі вибороли призові місця на міжнародних шкільних астрономічних олімпіадах. Іващенко навіть має грамоту з підмосковного «Зоряного містечка» - подяка за підготовку майбутніх астрономів. Це може здатися парадоксальним, але Юрій Іващенко, практично щодня спілкуючись з небом, не вірить у Бога. «Я називаю себе «войовничим атеїстом», - сміється власник обсерваторії. Проте його атеїзм досить органічно вбудовується у світоглядну позицію: «Мене не розуміють багато друзів і навіть родичів. Вони запитують: «Навіщо це тобі - витрачати шалені гроші «на зірки»?» Я пояснюю, що маю три причини. Перша - це потреба душі: я просто не можу не займатися улюбленою справою. По-друге, обсерваторія - це данина любові до моєї малої батьківщини - Андрушівки, яку знають навіть у Америці! І, зрештою, головне: все у світі свого часу зникає. Колись зникну і я. А моя справа залишиться. Банально звучить, але в цьому і є для мене сенс життя: продовжити існування у плодах своєї діяльності». ...Єдина в Україні приватна обсерваторія продовжує вишукувати невідомих космічних «мандрівників».

Микола Огородній
Новини Андрушівщини

Житомирська філія ВАТ Укртелеком - м.Андрушівка

Цех №8 Андрушівка (код 236)

Юридична адреса: 13400 м.Андрушівка пл.Шевченка, 2