Андрушівський район розташований в південно – східній лісостеповій частині Житомирської області. Територія району займає 95,647 тисяч гектарів. Сільськогосподарські угіддя становлять – 76,061 тисяч гектарів , з них орних земель – 63,645 тисячі гектарів, сінокоси і пасовища – 7,246 тисячі гектарів, багаторічні насадження – 1,087 тисяча гектарів. Сільськогосподарські угіддя району включають різноманітні ґрунти, але переважну частину території складають родючі ґрунти. В південно-західній частині переважають чорноземи, а в північно-східній – сірі лісові.
Одним із факторів ефективного використання земель являється розмір землекористувань. За період проведення земельної реформи в районі було сформовано господарські структури, засновані на різних формах власності і господарювання та з різними розмірами землекористувань. Тим самим були створені передумови для розвитку підприємництва в сільському господарстві.
До земель державної власності зараз відносяться 34,665 тис.га. або 36% території району. Землі приватної власності становлять 60,982 тис.га (64%).
На сьогодні в районі є 39 сільськогосподарських підприємств різних форм власності, працює 45 фермерських господарств та 2 сільськогосподарські кооперативи, які орендують землю у жителів району та місцевих громад.
Одним із провідних сільськогосподарських підприємст в районі є приватне підприємство "Імпак" (директор Маліновський Сергій Васильович), яке спеціалізується на вирощуванні зернових, картоплі, овочів та олійних культур (ріпак). Воно орендує 2638,46 га.сільськогосподарських угідь по Великомошківецькій, Гальчинській, Забарській, Маломошківецькій, Нехворощанській сільських радах та по Андрушівській міській раді. У ПП «Імпак»,яке використовує сучасну техніку та технології, урожайність овочів в 2008 році склала 500 центнерів з гектара, а моркви - більше 800.
ТОВ "Спіка"(засноване підприємством-резидентом Російської Федерації) займається вирощуванням зернових культур. Станом на початок 2009 року орендує 4046,31га.сільськогосподарських угідь в нашому районі по Великомошківецькій, Глинівецькій, Забарській, Зарубинецькій сільських радах.
ТОВ Укр-Агро РТ (підприємство засноване підприємством-резидентом Естонської республіки) спеціалізується на вирощуванні зернових культур. Станом на 01.01.2009 року орендує в межах району 7170,81 гектарів сільськогосподарських угідь по Бровківській, Лебединецькій, Любимівській, Міньківецькій та Мостівській сільських радах.
Великі площі сільськогосподарських угідь (7544,19га.) по 9 сільських радах орендує ПСП Агрофірма "Світанок"(с.Ковалівка Київської області), яка спеціалізується на вирощуванні зернових культур та цукрового буряка. Враховуючи те, що діяв квотний принцип вирощування буряків та виробництва цукру, посіви їх були сконцентровані лише на землях, які орендує Агрофірма «Світанок». Посівна площа даного господарства в 2008 році становила 1741 га. Даним господарством вироблено біля 50 тисяч тонн цукросировини при середній урожайності 290 центнерів з гектара.
Не можна не відмітити ПОСП "Надію", яке утримує птахівничу ферму на власній кормовій базі. В 2008 році дане підприємство орендувало 855,7683 гектарів сільськогосподарських земель по Андрушівській міській та Зарубинецькій сільській радах.
Особливе місце в районі займають фермерські господарства. Серед них провідне місце займає СФГ "Демитра", яке використовує 456,37 га. сільськогосподарських угідь різних форм власності. У цьому фермерському господарстві займаються вирощуванням овочів, картоплі, зернових культур. Вони мають другий в Україні, по величині, урожай гібридів капусти швейцарської фірми «Сингента» в 2008 році.
СФГ "Шателюк" використовує 1076,26 гектарів сільськогосподарьких угідь, СФГ "Січ" – 278,21га., СФГ "Шевченківське" – 800,54 га., станом на 01.01.2009 року. Дані підприємства займаються вирощуванням зернових культур.
В цілому по району за 2008 рік, в розрахунку на 100 гектарів сільськогосподарських угідь, на 19 % зросло її виробництво.
Пристойні результати у землеробстві можливі лише за наявності надійного забезпечення технікою. Сільгосппідприємствами району придбано 53 одиниці високопродуктивної техніки, на загальну суму більше 25 мільйонів гривень. Найбільше технічних засобів закупили товариство «Укр агро РТ», приватне підприємство «Імпак», ПОСП «Надія».
Але не буває і без проблем. Наявність складної процедури та високої вартості надання послуг при реєстрації, перереєстрації та внесенні змін до договорів оренди земель сільськогосподарського призначення ускладнює юридичне оформлення землекористування та унеможливлює своєчасний обробіток угідь. Непроста фінансово-економічна ситуація вимагає від кожного керівника господарства шукати шляхи підвищення економічної ефективності господарювання.
На сьогодні можна зробити висновок, що лише врегулювання земельних відносин на новому законодавчому рівні, сприятиме стабільності та ефективності функціонування системи сільськогосподарського землекористування, зорієнтованої на вирішення питань продовольчої безпеки країни, досягнення добробуту громадян і розвиток сільських територій, вирішуватиме найпроблемніші питання формування цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення.
Володимир Радецький,
Начальник відділу Держкомзему в Андрушівському районі
Павел Степанович Федорчук (16 февраля 1914, Ивниця - 24 февраля 1979, Москва) - Герой Советского Союза, в годы советско-финской войны командир взвода отдельного саперные батальона 62-й стрелковой дивизии 13-й армии Северо-Западного фронта, лейтенант.
Биография
Народився 16 лютого 1914 року в селі Івниця Андрушівського району Житомирської області. Українець. Родился 16 февраля 1914 года в селе Ивниця Андрушевского района Житомирской области. Украинец. У 1936 році призваний в ряди Червоної Армії. В 1936 году призван в ряды Красной Армии. У 1939 році закінчив курси молодших лейтенантів. В 1939 году окончил курсы младших лейтенантов. Учасник радянський-фінської війни 1939—1940 років. Участник советско-финской войны 1939-1940 годов. Член ВКП(б) /КПРС з 1940 року. Член ВКП (б) / КПСС с 1940 года.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1940 року за відвагу і мужність, проявлені в боях з білофіннами лейтенанту Павлу Степановичу Федорчуку присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 361). Указом Президиума Верховного Совета СССР от 7 апреля 1940 года за отвагу и мужество, проявленные в боях с билофиннамы лейтенанту Павлу Степановичу Федорчук присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда» (№ 361).
В 1941 році закінчив курси удосконалення комскладу інженерних військ. В 1941 году окончил курсы усовершенствования комскладу инженерных войск. Напад нациської Німеччини на СРСР застав П. С. Федорчука на будівництві зміцнень на Західному Бузі. Нападение нациськои Германии на СССР застал П. С. Федорчука на строительстве укреплений на Западном Буге. Його рота вступила в бій з фашистами в першу ж годину війни. Его рота вступила в бой с фашистами в первые же час войны. У Сталінградській битві П.С.Федорчук брав участь вже на посаді заступника командира 14-го гвардійського мінно-саперного батальйону. В Сталинградской битве П.С.Федорчук принимал участие уже в должности заместителя командира 14-го гвардейского минно-саперные батальона.
Пізніше Федорчук командував понтонно-мостовим батальйоном. Позже Федорчук командовал понтонно-мостовым батальоном. Його сапери забезпечили переправу радянських військ на річках Сейм, Десна, Дніпро, Тетерів. Его саперы обеспечили переправу советских войск на реках Сейм, Десна, Днепр, Тетерев. У квітні 1945 року 85-й понтонно-мостовий батальйон під його командуванням наводив мости на Одері і Шпреї, на річковій системі каналів «Хавель» в районі Потсдама і Бранденбурга. В апреле 1945 года 85-й понтонно-мостовой батальон под его командованием наводил мосты на полу и Шпреи, на речной системе каналов «Хавель» в районе Потсдама и Бранденбурга.
С 1946 года подполковник П.С.Федорчук - в запасе. Працював начальником Московського міського управління хлібопродуктів. Работал начальником Московского городского управления хлебопродуктов. Жив в Москві. Жил в Москве. Помер 24 лютого 1979 року. Умер 24 февраля 1979 года. Похований в Москві на Кунцевському кладовищі. Похоронен в Москве на Кунцевському кладбище.
Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями. Награжден орденом Ленина, двумя орденами Красного Знамени, двумя орденами Отечественной войны 1-й степени, двумя орденами Красной Звезды, медалями.
Діти народжуються на світ для радості. Але часом природа обділяє їх найціннішим - здоров’ям. І тоді горе оселяється в родинах, гнітить батьківські серця, їм здається, що вони залишилися наодинці зі своєю бідою. Але світ, як кажуть, не без добрих людей. Є такі, для яких добро й милосердя стали життєвою потребою - це адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні, яке очолює В. П. Гануліч. Його представники обігріли увагою, теплом своїх сердець дітей-інвалідів, котрі проживають в Червоному, Крилівці, Малих та Великих Мошківцях, більшість яких входить до Червоненської організації молодих людей з функціональними обмеженнями «Повір у себе».
Гості завітали до діток не з порожніми руками - вручили їм подарунки, в яких був одяг, іграшки, навіть мобільні телефони. Звісно, батьки були вдячні, що з ними розділили їх біль і проблеми, а в діток промінчики радості засвітилися в очах, бо ніхто їм не дарував ще таких подарунків, а головне - в їх сердечках зародилися іскорки надії і любові до життя. Додавало впевненості й те, що їхньою долею цікавляться, вони можуть розраховувати на підтримку. А тому тепло й зворушливо посміхалися діти і пастору церкви адвентистів сьомого дня м. Андрушівка В. А. Горянському, спеціалісту відділу в справах сім’ї молоді та спорту райдержадміністрації Н. О. Пінчуковій, керівнику Червоненської філії центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді О. В. Чепурній, голові Червоненської організації молодих людей з функціональними обмеженнями «Повір у себе» Ю. В. Нагребельній, коли ті вручали їм подарунки.
А батьки дякували цим людям за високу гуманність, доброту й милосердя та зичили їм світлої долі.
За дорученням батьків
Василь Гребенюк
Новини Андрушівщини
У зв’язку з набуттям чинності Законів України “Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835 та «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25.12.2008 року № 799, Андрушівська міжрайонна виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності повідомляє:
1. Зменшено розмір страхових внесків на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, для роботодавців з 1,5 % до 1,4 % від суми фактичних витрат на оплату праці найманих робітників.
2. Страхові внески до Фонду нараховані з 1.01.2009 по 12.01.2009 року мають справлятися роботодавцями за ставкою 1,5 %, із заробітної плати, а нарахованої за робочі дні, з 13.01.2009 року - 1,4 %.
3. Розмір страхових внесків, що сплачують наймані працівники, та пільгові розміри страхового тарифу для окремих категорій страхувальників-роботодавців (0,5% та 0,7 %) залишаються без змін.
4. Зменшено розмір страхових внесків для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні у зв’язку з тимчасою втратою працездатності на добровільних засадах з 2 % до 1,9 % від суми оподатковуваного доходу (прибутку), відповідно з 1.01.2009 року по 12.01.2009 року - 2%, з 13.01.2009 року по 31.01.2009 року - 1,9 %.
5. Прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2009 року становить 669 грн., відповідно максимальна межа заробітної плати, з якої справляються страхові внески до Фонду становить з 1.01.2009 року - 10035 грн. Відповідно ця сума є максимально допустимою межею при обчисленні допомоги по тимчасовій непрацездатності і допомоги по вагітності та пологах з розрахунку на місяць.
Інна Янковська,
провідний спеціаліст АМВД ФССзТВП
Новини Андрушівщини
Афганістан - це чиїсь знівечені долі, на півподиху обірваний шлях, як вогонь, пекуча пам’ять і біль на усе життя. Тривожать вони і досі душу й сни воїна-інтернаціоналіста Михайла МАЦЮКА з Павелок, який майже два десятиліття не скидав військової форми.
Йому судилося побачити світу, побувати не в одній «гарячій» точці і вижити. До Афганістану була у його житті Чехословаччина, правда, уже після тривожного 1968-го… В цій країні з 1974-го по 1976-ий проходив Михайло строкову службу. Військова справа припала йому до душі, тому й вирішив залишитися в армії. Уже будучи прапорщиком, служив в Ленінградському військовому окрузі - був авіамеханіком у вертолітному авіаполку.
У 1982-му - нове випробування - Афганістан. 15 вересня їх, понад 130 військовослужбовців, на транспортному ІЛ-76 із Ташкента відправили на Кабул, де базувався 50-ий авіаполк, в котрому, в складі ескадрильї, мав служити і він, Михайло Мацюк.
Чужа земля зустріла хлопців небаченою досі спекою, якоюсь незрозумілою тривогою, що холодила душу, і горами - неприступними, величними і таємничими, а головне - чужими, які стануть чи не найважчим випробуванням. І саме в горах - їх ущелинах, на вершинах, плато і хребтах мужніли наші юнаки, там падали від ворожих куль, виживали під градом душманського вогню і сивіли, вирвавшись живими зі смертельного пекла…
Їх аеродром знаходився в Кабулі, жили поруч в наметах, дерев’яних будиночках нашвидку спорудженого військового містечка. Спокою не знали ні вдень, ні вночі. Готували до вильотів МІ-8, ремонтували ті, котрим пощастило вирватися з-під чужого вогню і сісти на свій аеродром. На вертольотах доставляли боєприпаси, продовольство, солдатів на точки, забирали звідти поранених і вбитих. Відважні екіпажі літали на виручку своїм, супроводжували військові колони, вступали в нерівний бій, коли ті опинялися затиснуті “духами” на важких гірських дорогах… Добре, коли поверталися усі, а часто й втрачали у чужому небі своїх орлят…
Щодо афганців - то вони люди, як люди. Жили бідно і ставилися до наших, радянських, здається, мирно.
- Ми ж тоді вірили в те, що прийшли їм на допомогу, і чесно виконували свій інтернаціональний обов’язок. То вже потім стало відомо про темні політичні ігри. Як би там не було, а ми, солдати, залишалися вірні військовій присязі, - з гордістю розповідає М. П. Мацюк.
- Двадцять націй і народностей проживає на території цієї невеликої країни, - ділиться далі спогадами мій співрозмовник. - Тож вдень афганці посміхалися нам, тиснули руку шураві, а вночі стріляли в спину. Якось, коли з хлопцями заступили на нічний дозор, звернули увагу на те, що в одному з вікон будинку, розташованого під горою, як світломузика мигає червона гардина - то відкривається, то закривається. Так повторювалося часто. А потім на нічний аеродром зі сходу на машинах, де були прилаштовані міномети, налітали душмани, покривали його смертельним вогнем і так же раптово зникали. І ми зрозуміли, що то якийсь сигнал. Доповіли начальству. З’явилися два БТР-и, обстріляли вікно, будинок. Настав спокій.
- Які епізоди з тієї війни зринають в пам’яті найчастіше? - запитую.
- Пройшли роки та я не забуваю нічого. Зокрема, Баграм, куди вилітали двома МІ-8, доставляли своїм продукти, ракети до установки «Град». Один вертоліт робив посадку, а наш прикривав, кружляючи над плато і стріляючи з кулеметів по горах, звідки вогнем поливали “духи”. Здавалося, від вогню розплавиться не лише машина, а й гори. Тоді, щоб вижити, зробили залп з «Граду», і ті 40 снарядів, що летіли один за одним, трохи “заспокоїли” ворога. А потім полетіли на точку, де сигнал подавав поранений розвідник, забрали його, щоб не потрапив у полон, бо страшно збиткувалися душмани і над полоненими, і над мертвими…
Іноді наших “крилатих” хлопців, уже мертвими, повертало нам чуже небо. Так було в Газні, коли під час нічного злету загинув у всіх на очах екіпаж бойової машини…
Це чи не найстрашніше - провести друзів у політ, а потім… не зустріти. 16 чоловік втратила за рік наша ескадрилья. Цього забути не можна.
Дивували афганські гори. Що не скеля, ущелина, навіть камінь - то і краса, і западня. Від них віяло невідомістю і жахом.
М. П. Мацюка особливо вразив Башіан, де мали приземлитися на невеличку площадку, щоб відремонтувати хвостовий гвинт у підбитого вертольота. Побачене вразило. Перед хлопцями було чудо - прямовисна скеля в 9-поверховий будинок з вирубаними в ній вікнами-бійницями, з яких вели вогонь “духи”, але не можна було відвести очей від велетенського ісламського бога Будди, викарбуваного прямо на скелі й покритого позолотою.
В цих місцях колись проходив з військами Олександр Македонський, який сказав пророчі слова: «Афганістан не можна перемогти, його можна лише пройти». Він не здолав Афганістан, а його солдати здерли з Будди трохи золота...
Пройшов через нього і Михайло Прокопович Мацюк. Повернувся додому живим. Щастило ще й тому, що на чужій землі служив пліч-о-пліч із земляком, сусідом Василем Пухтієм. Той залишився служити в Санкт-Петербурзі і донині живе там, вони підтримують зв’язки.
Рік і 20 днів ніс Михайло службу в Афгані, а вже як забрали на Батьківщину їх ескадрилью, потрапив туди його троюрідний брат Віктор Бернадин. Його життя обірвали “духи”… В Кабулі розминувся він зі своїм двоюрідним братом Миколою Габзівським. Той повернувся на рідну землю, але вже пішов у вічність.
А Михайлу Мацюку потім ще довелось літати понад рік в 1985-86 р.р. в небі Сирії, в 1992-му на МІ-6 - над Придністров’ям…
В 1993-му вийшов на пенсію. Має нагороди, гарну і дружну родину - двох синів і двоє онуків. І просить стиха Бога, аби на їх долю не випало жодної «гарячої» точки…
Валентина Василюк
Новини Андрушівщини
Вітаємо Вас з Днем вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав, 20-ю річницею виведення радянських військ з Афганістану (15.02.2009 р.), Днем Захисника Вітчизни (23.02.2009 р.), зичимо міцного здоров’я, усіх гараздів у вашому житті.
Василь Шикір,
голова районної спілки воїнів-інтернаціоналістів
Новини Андрушівщини
21 січня в Житомирі в обласній науковій бібліотеці ім. О.Ольжича проходила Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція „Україна від епохи УНР до початку ХХІ ст.”, присвячена 125-річчю від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського. Учені й краєзнавці з Києва і багатьох областей України на пленарному засіданні виступили з дослідженнями життєвого шляху Івана Адріяновича, визвольних подій за незалежну Україну. Великий інтерес викликали доповіді краєзнавців у роботі секцій „Краєзнавчі студії Великої Волині” й „Постаті Великої Волині”.
Доля розпорядилася так, що одна із сторінок життя І. Фещенка-Чопівського пов’язана з Андрушівкою. Тому розповім про найбільш важливі віхи життя видатного сина України.
20 січня 1884 року в Чуднові у начальника поштової контори Адріяна Андрійовича та його дружини Марії Михайлівни Фещенків-Чопівських народився другий син - Іван. Закінчивши двокласну народну школу, він у серпні 1893 року вступив до Житомирської класичної гімназії. У лютому 1901 року в родину прийшло горе: від туберкульозу помер батько. Щоб підтримати матір і молодшу сестру, ученицю Маріїнської гімназії, Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував і своє навчання.
У 1903 році, після успішного закінчення гімназії, Фещенко-Чопівський здає іспити до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. У своїх спогадах він пізніше напише, що на вибір професії вплинув „загальний інтерес до упромисловлення країни, крик моди”.
Події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський приїжджає на практику до Андрушівської цукроварні, однієї з найстаріших на Україні, що належала Терещенкам. „Цей промисловий об’єкт, - згадував він, - творив підставу економіки цієї спокійної і мальовничої волинської околиці зі старовинною українською культурою. Зрозуміло, що нові обставини не залишилися без впливу на зацікавлення й світогляд молодого адепта технічних наук; а головне вони доповнили знання природничих наук, виробили інтуїцію, загострили вразливість, відкрили очі на азарт у боротьбі з силами природи”.
Практика стала не лише виробничою, а й політичною. Саме в Андрушівці столичний студент вперше прилучився до політичної боротьби революційних подій 1905 року: „радикально настроєне громадянство метушилося: по містах відбувалися мітинги, виносилися радикальні постанови”. На цукроварні Іван з інженером-хіміком підготували і провели збори службовців і околичних економій. Для цього Фещенко-Чопівський підготував п’ять промов, з якими виступив на зборах. Сам Іван Адріянович підсумовує спогади про цю діяльність так: „Аби я довше затримався б у малій Андрушівці, де кожний, навіть найслабший „активіст” був на обліку у місцевої жандармерії, довелось би дорого заплатити за молодечі свої пошуки”.
Весною 1906 року політехнічний інститут відновив свою роботу, і щасливий випадок змінив долю юнака. Під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я він захопився величчю металургійного процесу, залишив хімію і з великим ентузіазмом присвячує подальші свої інтереси металургії. Його покликання підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський. Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії стали відправними у його науковій кар’єрі. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахових урядових кіл. Його наукові інтереси пов’язані з цементацією заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.
Перша світова війна застала ученого в Німеччині, де він проходив стажування з метою підготовки до професорського звання. Повернувшись до Києва, Іван Адріянович займається викладацькою і науковою роботою в Київському політехнічному інституті.
У 1917 році І.Фещенко-Чопівський - голова Київської губернської ради - увійшов до Центральної Ради. Завдяки діловитості та економіко-господарчим знанням він невдовзі був призначений керівником промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості й торгівлі. На особисте прохання М. С. Грушевського готує дослідження про природні багатства та господарчі можливості України. У 1919 році побачила світ його наукова двотомна праця „Природні багатства України”.
10 березня 1918 року Рада Народних Міністрів УНР запросила Івана Адріяновича обійняти посаду народного міністра промисловості, а вже через два дні він подає проекти законів на затвердження.
У квітні 1918 року в результаті перевороту, очолюваного гетьманом Скоропадським, Фещенко-Чопівський був заарештований і 17 днів перебував у в’язниці. Потім під час поїздок Україною збирає статистичні, економічні й економіко-географічні матеріали, які згодом прислужилися вченому для написання першої україномовної двотомної „Економічної географії для середніх шкіл”, а також праці „Цукрова промисловість України”.
В уряді В. Винниченка Фещенко-Чопівський отримує портфель міністра народного господарства. Він активно виступає за розрив України з Росією і проголошення незалежної УНР.
З квітня 1919 року він - заступник посла та радник з господарчих питань Української дипломатичної місії в Румунії. Та незалежною Україна не стала.
Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Новини Андрушівщини