19 травня відбулася звітно-виборна конференція районної організації Партії регіонів. Першочерговим питанням, яке стояло на порядку денному, були вибори лідера районної організації партії. На зібранні вели мову також про затвердження заходів на виконання рішень ХІІ з’їзду Партії регіонів та про вибори делегатів на обласну партійну конференцію. В роботі зібрання взяли участь представники обласної організації - завідувачка оргвідділом. К. П. Чередник, керівник по зв’язках із засобами масової інформації Л. М. Сингаївська, а також голова Андрушівської райдержадміністрації Б. Р. Мазур. К. П. Чередник внесла пропозицію обрати голово районної організації Партії регіонів Л. Д. Яцюк у зв’язку з тим, що пішов із життя колишній її лідер В. Г. Гладунець, котрий, по суті, розбудовував районну парторганізацію. Після обговорення кандидатури головою районної організації Партії регіонів одноголосно було обрано Людмилу Дем’янівну Яцюк. Голова райдержадміністрації Б. В. Мазур у своєму виступі висловив сподівання, що новообраний голова районної організації Партії регіонів, члени партії сприятимуть у подоланні проблем, які стоять на шляху до піднесення соціально-економічного розвитку нашого району, розбудови держави.
Ольга Мельник
Новини Андрушівщини
18 травня в залі засідань райдержадміністрації відбулася звітно-виборна конференція районної організації Товариства Червоного Хреста, на яку були запрошені голови первинних організацій Товариства, головний лікар ЦРЛ Бойко Д. Т., державний санітарний лікар району Хом’як В. А., заступник голови райдержадміністрації В. І. Горкун. Голова районної організації Товариства Червоного Хреста Поліна Каленська проінформувала присутніх про те, що було зроблено цією благодійною організацією за останні 5 років. Доповідач зауважила, що у своїй діяльності організація спирається насамперед на первинні осередки, кращими серед яких є ті, що діють в районному відділі освіти та в селах Любимівка, Нехворощ, Степок, Зарубинці, Городківка, Стара Котельня, а також у смт. Червоне, управлінні газового господарства. За звітний період, повідомила П. П. Каленська, до організації надійшло понад 560 заяв від громадян та 124 колективні з проханням надати гуманітарну допомогу. По можливості їх задовольняли - допомагали одягом, продуктами харчування, медичним інвентарем, коштами. Районна організація Товариства Червоного Хреста одержала гуманітарну допомогу на суму 58584 грн. Зокрема, одягу - на 35720 грн., продуктів харчування - на 17804 грн., миючих засобів - на 3010 грн., медикаментів - на 2050 грн. Її отримали 8630 жителів Андрушівки та району, серед них 158 багатодітних родин, 60 сиріт, 412 одиноких найменш захищених громадян, 8 тис. малозабезпечених. За це насамперед дякуємо місцевим спонсорам та організаціям-меценатам: приватним підприємцям Маліновському С. В., Гринишину В. Є., Дущенко В. В., Ткаченку Д. В., ВАТ «Андрушівське автопідприємство 11838», ПОСП "Надія”, ТОВ "Андрушівський маслосирзавод”, президенту благодійного фонду «Святого Пантелеймона» К. А. Головчанському, громадам церков "Заповіту Ісуса Христа”, Адвентистів сьомого дня. Патронажною службою Червоного Хреста щомісячно надається медико-соціальна допомога понад 400 малозабезпеченим громадянам, спільно із зацікавленими організаціями проводяться різноманітні благодійні акції. Виступаюча зупинилася також на проблемах, з якими стикається районний Червоний Хрест. На конференції було обрано керівні органи організації, делегатів на обласну конференцію. Головою районної організації Товариства Червоного Хреста знову обрано П. П. Каленську. В роботі конференції брав участь і виступив голова обласної організації Товариства Червоного Хреста О. В. Богдан.
Валентина Сільська
Новини Андрушівщини
В 1967 році я, як офіцер запасу, проходив перепідготовку при Львівському вищому політичному училищі. Там перед нами виступав колишній бойовий побратим легендарного розвідника Миколи Кузнєцова М. Струтінський, який за участь у партизанському русі був нагороджений орденом Леніна. Він був водієм Пауля Зіберта (під таким іменем жив і діяв Кузнєцов у тилу в німців) і розповів нам багато цікавого. Ми дізналися про те, як відважний радянський розвідник знищив доктора Функе, організував викрадення генерала Ільченка у Рівному, знищив віце-губернатора Львова Багера Шнадера та інших фашистських посадовців. Кузнєцов розвідав і доповів про будівництво бункера для Гітлера під Вінницею. М. Струтінський згадував, що Кузнєцов був у їх партизанському загоні за 80 км від лінії фронту, месники просили його залишитися, але він сказав, що на нього ще чекають важливі справи. Колишній партизан розказав, що після війни він одразу ж почав шукати сліди Кузнєцова. В матеріалах гестапо натрапив на документ, який свідчив, що Пауль Зіберт (Кузнєцов) і його спільники були оточені націоналістами й бандерівцями на Волині і розстріляні. Жителі села, біля якого розгортались ці трагічні події, засвідчили, що Кузнєцов підірвав себе гранатою. Поховали М. Кузнецова у Львові на Кургані Слави. Йому було 32 роки. Звання Героя Радянського Союзу легендарному розвіднику присвоїли посмертно. Свою неминучу загибель М. Кузнецов передчував. У листі до брата у червні 1942 року він писав, що доведеться піти на самопожертву, але за святе діло - за вільну Батьківщину вмирати не страшно. Минули роки. Під натиском націоналістичних сил вже у незалежній Україні було вирішено демонтувати пам’ятник М. Кузнецову у Львові. Про це стало відомо громадськості Свердловської області, де народився легендарний розвідник, і пам’ятник відвезли та встановили на його батьківщині. Герої справді не вмирають, бо пам’ять про них безсмертна.
Василь Гребенюк,
с. Малі Мошківці.
Новини Андрушівщини
Як швидко плине час. Ми зустрічаємо 65-у мирну весну, а з пам’яті не можна викреслити ні воєнних подій, ні нелегких фронтових доріг, ні бойових побратимів, яких по світу розкидала війна. Одні повернулися після кривавої бійні героями - з орденами і медалями на грудях, інші - згоріли в полум’ї війни, залишилися навічно стояти на своїх бойових рубежах.
Андрушівчанин гвардії підполковник танкових військ Іван Трохимович Слободян в роки Великої Вітчизняної війни громив фашистських зайд з перших і до останніх її днів. Йому було що захищати: батьківську домівку, свою маленьку і велику Батьківщину. Він і професію обрав таку, що зобов’язувала йти в перших рядах захисників рідного краю, - військового. А трудовий шлях І. Т. Слободян розпочинав на місцевому цукрозаводі слюсарем, там працював і батько. В 1936 році пішов служити строкову, а звідти його направили на навчання у військово-політичне училище, яке закінчив з відзнакою якраз перед початком війни. Молодого лейтенанта направили політруком роти танкової дивізії, яка дислокувалась в лісовій смузі неподалік Житомира. ...В ніч з 21 на 22 червня 1941-го року всіх підняли по тривозі. Дивізія вирушила в похід назустріч німецько-фашистським військам, котрі йшли в напрямку Житомира. І уже на половині шляху вступила в бій з ворогом. Під натиском переважаючих танкових і механізованих німецьких сил танкова дивізія, в якій служив І. Т. Слободян, понесла значні втрати в живій силі, техніці і змушена була відступити. Молодого політрука в цьому бою поранили. Це було перше його бойове хрещення. Далі були евакогоспіталь, тил і знову фронт, тепер уже не Західний, а Калінінський. Іван Слободян уже командир танкової роти. Він разом з бійцями бив фашистів в Псковській області, звільняв від ненависного ворога м. Великі Луки, де штурмом брав фортецю міста. У званні підполковника командував самохідним артилерійським полком, який в складі Другого Білоруського фронту брав участь в боях за звільнення м. Данціг в Польщі, брав з бійцями місто-фортецю Кенінгсберг в Східній Прусії, з наступальними боями рухався в напрямку Берліна. За відвагу, уміння вести бої при взятті великих і малих міст Польщі й Німеччини І. Т. Слободян неодноразово відмічався в наказах Верховного Головнокомандуючого Йосипа Сталіна. Він був безстрашним командиром роти і самохідного артилерійського полку з 1942 р. і до кінця війни, мудрим наставником, вимогливим і справедливим командиром, за що користувався авторитетом у підлеглих, ті його називали батьком полку. За активні бойові дії на фронтах Великої Вітчизняної війни Іван Трохимович Слободян тричі нагороджений орденами Бойового Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І ст., медалями, в тому числі «За взяття Кенінгсберга», «За перемогу над фашистською Німеччиною». Через поранення, які призвели до інвалідності (1946 р.), він був звільнений з рядів Червоної Армії. Повернувшись з війни, Іван Трохимович працював директором місцевого маслозаводу, керівником автопідприємства, очолював районну організацію мисливців і рибалок. Цей мудрий, принциповий чоловік був не тільки хорошим командиром на фронті, а й умілим керівником в колективах, де працював. Подружжя Слободянів виховало і дало путівку в життя двом дітям. Син Микола Іванович живе в Києві, працює директором Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України, професор. Донька Олена проживає в Ніжині. Іван Трохимович пішов із життя у віці 60 років в 1974 р., але залишив про себе світлу пам’ять, бо був відданим сином свого народу і Батьківщини, гідним прикладом для підростаючого покоління і всіх співвітчизників.
Микола Яцюк,
колишній командир батареї, полковник у відставці.
Новини Андрушівщини
Знову землею крокує травень, такий же молодий, зелений і заквітчаний, як і тоді, в пам’ятному 1945-у. Тільки ми постаріли, вантаж років ліг на плечі, а на скроні - сніги. Вже й Перемозі - 65! От тільки молодими навік залишилися наші фронтові побратими, яким обірвала життєвий шлях фашистська куля. Ми били ворога за себе і за них, і кожної миті уже потім вони були в нашій пам’яті, в наших спогадах. Часом нас, фронтовиків, мучило почуття вини, що ми назавжди залишили їх на безіменних висотах, в бліндажах і окопах… Я щасливий, що дожив до цієї світлої дати. Великій Перемозі салютуватиме світ, а ми, ветерани, мовчки згадаємо всіх, хто поруч йшов в атаку, хто не дожив до цього дня. Наша пам’ять стирає стільки дат, подій, але, на диво, зберігає майже все, що судилося пережити в ті страшні воєнні роки. На мою долю випало трохи менше випробувань - пішов на фронт відразу після звільнення нашого села радянськими військами - 4 січня 1944 р., бо на початку війни не підлягав за віком мобілізації. Отож бачив, як вели себе фашисти на окупованій території… Хотілося помститися їм за заподіяне горе. Тож після короткочасних курсів служив в окремій розвідувальній роті при штабі Першої Української армії 4-ого Українського фронту. Наше відділення в основному перебувало в тилу ворога. За завданням штабу збирали дані про переміщення живої сили і техніки ворога у визначеному районі. Нелегко було. Все ж вдавалося нам переходити лінію німецької оборони і повертатися назад. Але це вимагало неабиякої витримки, напруження нервів і сил. Вело вперед почуття обов’язку. Зі своєю частиною звільняли від фашистів Івано-Франківщину, Львівщину, дійшли до Карпат і кордонів Чехословаччини. Одержали завдання перейти лінію фронту і дістатися міста Міхаловце. На шляху до цілі потрапили на мінне поле, ледь не залишився там назавжди. Мені роздробило ногу та так, що ампутували ступню, а потім виходжували ще півроку в госпіталі у Тбілісі. Хіба можу забути я свого побратима Зіновія Макаровича Савчука із Зарубинець, з яким воювали поруч, і те, як він плакав наді мною пораненим, наче відчував, що бачимося востаннє: група розвідників, куди входив і він, при виконанні бойового завдання потрапила на мінне поле. В живих не залишилося нікого… Війна назавжди увійшла в моє життя. Вона й тепер тривожить болючим спомином пам’ять і серце, щомиті нагадує про себе каліцтвом. Все ж я вижив і дожив до цієї славетної дати, за що вдячний долі і Богу.
Філарет Койда,
інвалід війни І групи.
с. Гальчин.
Новини Андрушівщини
Нещодавно до мене зателефонував міський голова Сушко М. Г. і сказав, що до нього завітали молоді люди з Німеччини, які розшукують своїх предків, попросив зустрітися з ними й поговорити. Згодом до мого двору під’їхала машина з двома молодими людьми. Чоловік років 30 назвався Андрієм Зозулінським. - Що ж Вас привело до нас аж з Німеччини? - запитав я. - Пам’ять! Хто ми? Де наші корені?.. Ми дізналися, що в Андрушівці є вулиця Зозулінського, побували там. Жоден з її мешканців не міг сказати, хто такий Зозулінський, чому їх вулиця носить ім’я нашого предка… А я подумав: ось як ми бережемо пам’ять про тих, хто віддав своє життя заради Перемоги над фашизмом. У свій час вулиці були названі іменами героїв Великої Вітчизняної війни, а нинішнє покоління не цікавиться їх подвигами. Андрію Зозулінському я розповів, що його прадід Ісаак Пінхосович Зозулінський народився в селі Стара Котельня у 1908 році. Під час Великої Вітчизняної війни військовий комісар ескадрильї штурмового авіаполку капітан Зозулінський І. П. захищав від фашистів Сталінград. 28 серпня 1942 року він разом з групою льотчиків одержав наказ: нанести штурмовий удар по механізованій колоні ворога на переправі поблизу міста Калач-на-Дону, яка охоронялася і авіацією, і зенітною артилерією ворога. Ведучим групи призначили замполіта, командира полку Нікітіна В. П., а його помічником - Зозулінського І. П., а також льотчиків Кочеткова М. П., Топоркова Я. М. та Петракова М. П. За сигналом командного пункту штурмовики піднялися в небо. Коли наблизилися до переправи через Дон, то побачили, що у напрямку Сталінграда по ній рухаються автомашини, танки, бронетранспортери, бензовози. Фашисти помітили наші літаки й відкрили по них шквал вогню із зеніток і кулеметів. Нікітін В. П. дав команду: «В атаку! За мною!» - і спрямував свій літак на ворога. Бомби, скинуті нашими літаками, лягали в ціль. Але ворожа артилерія посилила вогонь… Під час другої атаки ворожий снаряд влучив у літак Зозулінського І. П., пробив бензобак, пошкодив двигун. Але комісар не залишив палаючу машину. В ефірі пролунали його останні слова: «Літак горить… Іду на таран… Прощайте… За Батьківщину! За Сталіна!». Палаючий літак Зозулінський направив на колону фашистських танків і бензовозів. Вибух - і до неба піднявся стовп вогню… Андрій Зозулінський подякував мені за розповідь про подвиг його прадіда, за те, що увіковічили ім’я героя. Так, наш земляк повторив безсмертний подвиг Гастелло. Його ім’ям названо одну з вулиць Андрушівки. Є у нас вулиці й інших прославлених героїв Великої Вітчизняної віни: Матросова О. М., який закрив своїм тілом амбразуру ворожого дота, генералів Ватутіна М. В., Гусаковського Й. І. - визволителів нашого району, підполковника Вобяна С. Є., який загинув у нашому місті. На жаль, не увіковічена пам’ять маршала Жукова Г. К., голови Верховної Ради СРСР Підгорного М. В., які жили і працювали в Андрушівці. Варто було б встановити меморіальні дошки на будинках, де вони мешкали. В рік 65-ої річниці Великої Перемоги велику увагу необхідно приділяти патріотичному вихованню молоді на прикладах героїчних подвигів учасників Великої Вітчизняної війни.
Йосип Лоханський,
ветеран Великої Вітчизняної війни.
Новини Андрушівщини
Ветерани району щиро дякують районній державній адміністрації, районній, міській та селищній, сільським радам за проведені заходи з нагоди відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Мітинги, урочисті зібрання, святковий обід, солдатська каша, святкова хода надовго залишаться у пам’яті ветеранів. Рада ветеранів району щиро вдячна всім, хто організовував і надавав посильну допомогу у відзначенні цієї знаменної події. Значну роботу в організації святкування провели відділи культури і туризму та освіти райдержадміністрації. Ветерани відчули особливу повагу від учнівської молоді в ході операції «Світанок» та інших заходів, що організовувалися в усіх навчальних закладах району. За щедрість, високу людяність проявлену до сивочолих фронтовиків, дякуємо нашим меценатам: ПП Гринишину В. Є., колективу аптеки «Бажаємо здоров’я», ПОСП «Надія» с. Зарубинці (Семенюк В. І.), ПП Сідоренко Л. О., ТОВ «Андрушівський маслосирзавод» (Матвієнко О. Ю.) та багатьом іншим керівникам підприємств, установ та організацій. Потрібно віддати належне колективу редакції - майже в кожному номері газети «Новини Андрушівщини» друкувалися статті про участь наших земляків у тій страшній війні. Віримо, що проголошений Верховною Радою 2010 рік в Україні Роком ветеранів не завершився 9 травня. Піклування про ветеранів, вшанування та увічнення героїчного подвигу захисників Вітчизни - справа честі нинішніх і прийдешніх проколінь.
Надія Горкун,
голова районної організації ветеранів
Новини Андрушівщини