З 25 травня по 15 червня проходить комплекс цільових заходів під умовною назвою "Увага! Залізничний переїзд”, під час якого силами ВДАІ Андрушівського району проводиться відпрацювання залізничних переїздів. Ми реагуємо на всі порушення правил проїзду, а на винних осіб накладаємо максимальні розміри штрафів, передбачені ст. 123 КУпАП. Нагадуємо, що ситуація з аварійністю на залізничних переїздах, залишається складною. Так, протягом чотирьох місяців цього року через порушення правил проїзду залізничних переїздів в Країні сталося 48 ДТП. З метою забезпечення безпеки дорожнього руху на залізничних переїздах, приведення їх у відповідність до вимог нормативних актів, посилення контролю за дотриманням водіями вимог дорожнього руху під час переїзду залізничних колій і проводиться даний комплекс цільових заходів.
Анатолій Тушак,
інспектор відділення ДАІ Андрушівського району, майор міліції
Новини Андрушівщини
21 травня в районній державній адміністрації відбулося засідання координаційного комітету по впровадженню Проекту Європейської Комісії та ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» за участю голови районної державної адміністрації Б. В. Мазура. В засіданні комітету брали участь відповідальні працівники райдержадміністрації, координатор із впровадження проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» в Житомирській області Чмут Ж. М., голови сільських громад та громадських організацій.
З історії питання: у 2008 році під егідою районної державної адміністрації та районної ради було започатковано співпрацю між п’ятьма сільськими громадами та Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй. Громадські організації жителів сіл Гальчин, Зарубинці, Любимівка, Котівка та селища Червоне вирішили виконати наступні проекти: - будівництво водогінної мережі по вулицях с. Гальчин; - ремонт фельдшерсько-акушерського пункту в с. Зарубинці; - ремонт Любимівської ЗОШ І-ІІ ступенів; - нічне освітлення вулиць с. Котівка; - ремонт водогінної мережі в смт. Червоне. За умовами договору співфінансування проектів проводилося у наступному порядку: - кошти програми Європейської комісії та ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» - 50% вартості проекту; - кошти місцевого бюджету - 45% вартості проекту; - кошти громади - 5% вартості проекту. Загальна вартість мікропроектів склала 636,4 тис. грн., з них 271,2 тис. грн. - кошти місцевого бюджету. На засіданні комітету були підбиті підсумки реалізації у 2009 році проекту ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Розглядались проблемні питання, які виникали під час реалізації мікропроектів та пропозиції громад по нових мікропроектах на 2010 рік. Гірше, ніж інші, спрацювала громадська організація «Котівка», головою якої жителі села обрали Гудемчука Володимира Миколайовича. На даний час підрядником виконано роботи з облаштування вуличного освітлення в с. Котівка, але громада, погодившись у минулому році своїм коштом оплатити будівельні роботи на суму 5200 грн., лише недавно обіцянку виконала. Не позаздриш сільському голові Владиці Г. І., авторитету якого для котівчан, мабуть, замало, тож за такої організації справи Забарська сільська рада більше в таких проектах участі не братиме. Нарада виявила і в інших громадах ряд проблем, пов’язаних з організацією взаємодії в ланцюжку: сільський голова, голова громадської організації, виконавець проектної документації, виконавець будівельних робіт. Так, представники громадської організації «Зарубинці» під час погодження з підрядником ТОВ „Андрушівський агробуд” переліку робіт не проконтролювали включення до кошторисної документації ремонту вікон та підлоги, ряду інших. В результаті „напружених” перемовин сільського голови Антонюк Л. Н. з директором ТОВ „Андрушівський агробуд” Сергійчуком А. І., змушені були просити останнього про допомогу. Аналогічні проблеми виникли і в Червоному, де селищний голова змушений був взяти на себе організацію взаємодії з підрядником по ремонту водогінних мереж. При підбитті підсумків з’ясувалося, що найкраще попрацювала у минулому році громадська організація «Гальчин» та її голова Петечел В. М. спільно з Гальчинською сільською радою. Ця громадська організація найшвидше та найякісніше реалізувала свій проект і розрахувалася з підрядником. На сьогодні в с. Гальчин не лише з’явився новий 600-метровий магістральний водогін, але й жителі вже самостійно проводять воду на інші вулиці. Рішенням обласної координаційної ради з питань залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги затверджено реалізацію мікропроекту за додатковими квотами, виділеними Проектом Європейської Комісії та ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» на 2010 рік громадським організаціям „Гальчин” та „Зарубинці” за правилами, що діяли у 2009 р. Робота району в напрямку залучення міжнародної технічної допомоги продовжується.
Станіслав Добровольский,
начальник відділу економіки та розвитку інфраструктури райдержадміністрації
Новини Андрушівщини
19 травня відбулася звітно-виборна конференція районної організації Партії регіонів. Першочерговим питанням, яке стояло на порядку денному, були вибори лідера районної організації партії. На зібранні вели мову також про затвердження заходів на виконання рішень ХІІ з’їзду Партії регіонів та про вибори делегатів на обласну партійну конференцію. В роботі зібрання взяли участь представники обласної організації - завідувачка оргвідділом. К. П. Чередник, керівник по зв’язках із засобами масової інформації Л. М. Сингаївська, а також голова Андрушівської райдержадміністрації Б. Р. Мазур. К. П. Чередник внесла пропозицію обрати голово районної організації Партії регіонів Л. Д. Яцюк у зв’язку з тим, що пішов із життя колишній її лідер В. Г. Гладунець, котрий, по суті, розбудовував районну парторганізацію. Після обговорення кандидатури головою районної організації Партії регіонів одноголосно було обрано Людмилу Дем’янівну Яцюк. Голова райдержадміністрації Б. В. Мазур у своєму виступі висловив сподівання, що новообраний голова районної організації Партії регіонів, члени партії сприятимуть у подоланні проблем, які стоять на шляху до піднесення соціально-економічного розвитку нашого району, розбудови держави.
Ольга Мельник
Новини Андрушівщини
18 травня в залі засідань райдержадміністрації відбулася звітно-виборна конференція районної організації Товариства Червоного Хреста, на яку були запрошені голови первинних організацій Товариства, головний лікар ЦРЛ Бойко Д. Т., державний санітарний лікар району Хом’як В. А., заступник голови райдержадміністрації В. І. Горкун. Голова районної організації Товариства Червоного Хреста Поліна Каленська проінформувала присутніх про те, що було зроблено цією благодійною організацією за останні 5 років. Доповідач зауважила, що у своїй діяльності організація спирається насамперед на первинні осередки, кращими серед яких є ті, що діють в районному відділі освіти та в селах Любимівка, Нехворощ, Степок, Зарубинці, Городківка, Стара Котельня, а також у смт. Червоне, управлінні газового господарства. За звітний період, повідомила П. П. Каленська, до організації надійшло понад 560 заяв від громадян та 124 колективні з проханням надати гуманітарну допомогу. По можливості їх задовольняли - допомагали одягом, продуктами харчування, медичним інвентарем, коштами. Районна організація Товариства Червоного Хреста одержала гуманітарну допомогу на суму 58584 грн. Зокрема, одягу - на 35720 грн., продуктів харчування - на 17804 грн., миючих засобів - на 3010 грн., медикаментів - на 2050 грн. Її отримали 8630 жителів Андрушівки та району, серед них 158 багатодітних родин, 60 сиріт, 412 одиноких найменш захищених громадян, 8 тис. малозабезпечених. За це насамперед дякуємо місцевим спонсорам та організаціям-меценатам: приватним підприємцям Маліновському С. В., Гринишину В. Є., Дущенко В. В., Ткаченку Д. В., ВАТ «Андрушівське автопідприємство 11838», ПОСП "Надія”, ТОВ "Андрушівський маслосирзавод”, президенту благодійного фонду «Святого Пантелеймона» К. А. Головчанському, громадам церков "Заповіту Ісуса Христа”, Адвентистів сьомого дня. Патронажною службою Червоного Хреста щомісячно надається медико-соціальна допомога понад 400 малозабезпеченим громадянам, спільно із зацікавленими організаціями проводяться різноманітні благодійні акції. Виступаюча зупинилася також на проблемах, з якими стикається районний Червоний Хрест. На конференції було обрано керівні органи організації, делегатів на обласну конференцію. Головою районної організації Товариства Червоного Хреста знову обрано П. П. Каленську. В роботі конференції брав участь і виступив голова обласної організації Товариства Червоного Хреста О. В. Богдан.
Валентина Сільська
Новини Андрушівщини
В 1967 році я, як офіцер запасу, проходив перепідготовку при Львівському вищому політичному училищі. Там перед нами виступав колишній бойовий побратим легендарного розвідника Миколи Кузнєцова М. Струтінський, який за участь у партизанському русі був нагороджений орденом Леніна. Він був водієм Пауля Зіберта (під таким іменем жив і діяв Кузнєцов у тилу в німців) і розповів нам багато цікавого. Ми дізналися про те, як відважний радянський розвідник знищив доктора Функе, організував викрадення генерала Ільченка у Рівному, знищив віце-губернатора Львова Багера Шнадера та інших фашистських посадовців. Кузнєцов розвідав і доповів про будівництво бункера для Гітлера під Вінницею. М. Струтінський згадував, що Кузнєцов був у їх партизанському загоні за 80 км від лінії фронту, месники просили його залишитися, але він сказав, що на нього ще чекають важливі справи. Колишній партизан розказав, що після війни він одразу ж почав шукати сліди Кузнєцова. В матеріалах гестапо натрапив на документ, який свідчив, що Пауль Зіберт (Кузнєцов) і його спільники були оточені націоналістами й бандерівцями на Волині і розстріляні. Жителі села, біля якого розгортались ці трагічні події, засвідчили, що Кузнєцов підірвав себе гранатою. Поховали М. Кузнецова у Львові на Кургані Слави. Йому було 32 роки. Звання Героя Радянського Союзу легендарному розвіднику присвоїли посмертно. Свою неминучу загибель М. Кузнецов передчував. У листі до брата у червні 1942 року він писав, що доведеться піти на самопожертву, але за святе діло - за вільну Батьківщину вмирати не страшно. Минули роки. Під натиском націоналістичних сил вже у незалежній Україні було вирішено демонтувати пам’ятник М. Кузнецову у Львові. Про це стало відомо громадськості Свердловської області, де народився легендарний розвідник, і пам’ятник відвезли та встановили на його батьківщині. Герої справді не вмирають, бо пам’ять про них безсмертна.
Василь Гребенюк,
с. Малі Мошківці.
Новини Андрушівщини
Як швидко плине час. Ми зустрічаємо 65-у мирну весну, а з пам’яті не можна викреслити ні воєнних подій, ні нелегких фронтових доріг, ні бойових побратимів, яких по світу розкидала війна. Одні повернулися після кривавої бійні героями - з орденами і медалями на грудях, інші - згоріли в полум’ї війни, залишилися навічно стояти на своїх бойових рубежах.
Андрушівчанин гвардії підполковник танкових військ Іван Трохимович Слободян в роки Великої Вітчизняної війни громив фашистських зайд з перших і до останніх її днів. Йому було що захищати: батьківську домівку, свою маленьку і велику Батьківщину. Він і професію обрав таку, що зобов’язувала йти в перших рядах захисників рідного краю, - військового. А трудовий шлях І. Т. Слободян розпочинав на місцевому цукрозаводі слюсарем, там працював і батько. В 1936 році пішов служити строкову, а звідти його направили на навчання у військово-політичне училище, яке закінчив з відзнакою якраз перед початком війни. Молодого лейтенанта направили політруком роти танкової дивізії, яка дислокувалась в лісовій смузі неподалік Житомира. ...В ніч з 21 на 22 червня 1941-го року всіх підняли по тривозі. Дивізія вирушила в похід назустріч німецько-фашистським військам, котрі йшли в напрямку Житомира. І уже на половині шляху вступила в бій з ворогом. Під натиском переважаючих танкових і механізованих німецьких сил танкова дивізія, в якій служив І. Т. Слободян, понесла значні втрати в живій силі, техніці і змушена була відступити. Молодого політрука в цьому бою поранили. Це було перше його бойове хрещення. Далі були евакогоспіталь, тил і знову фронт, тепер уже не Західний, а Калінінський. Іван Слободян уже командир танкової роти. Він разом з бійцями бив фашистів в Псковській області, звільняв від ненависного ворога м. Великі Луки, де штурмом брав фортецю міста. У званні підполковника командував самохідним артилерійським полком, який в складі Другого Білоруського фронту брав участь в боях за звільнення м. Данціг в Польщі, брав з бійцями місто-фортецю Кенінгсберг в Східній Прусії, з наступальними боями рухався в напрямку Берліна. За відвагу, уміння вести бої при взятті великих і малих міст Польщі й Німеччини І. Т. Слободян неодноразово відмічався в наказах Верховного Головнокомандуючого Йосипа Сталіна. Він був безстрашним командиром роти і самохідного артилерійського полку з 1942 р. і до кінця війни, мудрим наставником, вимогливим і справедливим командиром, за що користувався авторитетом у підлеглих, ті його називали батьком полку. За активні бойові дії на фронтах Великої Вітчизняної війни Іван Трохимович Слободян тричі нагороджений орденами Бойового Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І ст., медалями, в тому числі «За взяття Кенінгсберга», «За перемогу над фашистською Німеччиною». Через поранення, які призвели до інвалідності (1946 р.), він був звільнений з рядів Червоної Армії. Повернувшись з війни, Іван Трохимович працював директором місцевого маслозаводу, керівником автопідприємства, очолював районну організацію мисливців і рибалок. Цей мудрий, принциповий чоловік був не тільки хорошим командиром на фронті, а й умілим керівником в колективах, де працював. Подружжя Слободянів виховало і дало путівку в життя двом дітям. Син Микола Іванович живе в Києві, працює директором Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України, професор. Донька Олена проживає в Ніжині. Іван Трохимович пішов із життя у віці 60 років в 1974 р., але залишив про себе світлу пам’ять, бо був відданим сином свого народу і Батьківщини, гідним прикладом для підростаючого покоління і всіх співвітчизників.
Микола Яцюк,
колишній командир батареї, полковник у відставці.
Новини Андрушівщини
Знову землею крокує травень, такий же молодий, зелений і заквітчаний, як і тоді, в пам’ятному 1945-у. Тільки ми постаріли, вантаж років ліг на плечі, а на скроні - сніги. Вже й Перемозі - 65! От тільки молодими навік залишилися наші фронтові побратими, яким обірвала життєвий шлях фашистська куля. Ми били ворога за себе і за них, і кожної миті уже потім вони були в нашій пам’яті, в наших спогадах. Часом нас, фронтовиків, мучило почуття вини, що ми назавжди залишили їх на безіменних висотах, в бліндажах і окопах… Я щасливий, що дожив до цієї світлої дати. Великій Перемозі салютуватиме світ, а ми, ветерани, мовчки згадаємо всіх, хто поруч йшов в атаку, хто не дожив до цього дня. Наша пам’ять стирає стільки дат, подій, але, на диво, зберігає майже все, що судилося пережити в ті страшні воєнні роки. На мою долю випало трохи менше випробувань - пішов на фронт відразу після звільнення нашого села радянськими військами - 4 січня 1944 р., бо на початку війни не підлягав за віком мобілізації. Отож бачив, як вели себе фашисти на окупованій території… Хотілося помститися їм за заподіяне горе. Тож після короткочасних курсів служив в окремій розвідувальній роті при штабі Першої Української армії 4-ого Українського фронту. Наше відділення в основному перебувало в тилу ворога. За завданням штабу збирали дані про переміщення живої сили і техніки ворога у визначеному районі. Нелегко було. Все ж вдавалося нам переходити лінію німецької оборони і повертатися назад. Але це вимагало неабиякої витримки, напруження нервів і сил. Вело вперед почуття обов’язку. Зі своєю частиною звільняли від фашистів Івано-Франківщину, Львівщину, дійшли до Карпат і кордонів Чехословаччини. Одержали завдання перейти лінію фронту і дістатися міста Міхаловце. На шляху до цілі потрапили на мінне поле, ледь не залишився там назавжди. Мені роздробило ногу та так, що ампутували ступню, а потім виходжували ще півроку в госпіталі у Тбілісі. Хіба можу забути я свого побратима Зіновія Макаровича Савчука із Зарубинець, з яким воювали поруч, і те, як він плакав наді мною пораненим, наче відчував, що бачимося востаннє: група розвідників, куди входив і він, при виконанні бойового завдання потрапила на мінне поле. В живих не залишилося нікого… Війна назавжди увійшла в моє життя. Вона й тепер тривожить болючим спомином пам’ять і серце, щомиті нагадує про себе каліцтвом. Все ж я вижив і дожив до цієї славетної дати, за що вдячний долі і Богу.
Філарет Койда,
інвалід війни І групи.
с. Гальчин.
Новини Андрушівщини