Війна й досі незримо знаходиться серед нас, а, значить, і подвиг людський житиме доти, доки в душах горітиме свіча пам’яті… Вже внуки тих, хто звільняв у Велику Вітчизняну міста й села, брав безіменні висоти, за віком старші, ніж були у той час їх діди.
Скільки їх залишилось солдатами і спить у ранкових росах на своїй і чужій землі.
Правду кажуть, що в кожній українській родині є свій герой. Я розповім вам про одну з таких - сім’ю Кондратюків. Кілька років тому болем свого серця поділилася зі мною шанована в Міньківцях жінка, в минулому вчителька, моя сусідка Віра Іванівна Кондратюк (дівоче прізвище Пилипчук). Розповіла, як з братом шукали могилу свого батька, який загинув на Вінниччині 12 березня 1944 р. Плакали обоє. Я відчула муку її серця. І лише тепер в повній мірі зрозуміла, чому вона завжди так гірко плакала, коли інші та і я, пишаючись своїм батьком, була завжди поруч з ним в День Перемоги на сільському мітингу, турботливо поправляючи ордени і медалі, тримала за руку, аби вгамувати його хвилювання. А її, 45-річний батько спочиває в братській могилі, де покоїться прах 800 солдатів, котрі полягли в бою за село Малий Чернятин Калинівського району, що на Вінниччині. В 1944-му одержала Ганна Пилипчук похоронку. П’ятнадцятирічна Віра була найстаршою в сім’ї, сестрі Марії виповнилося 13, брату Володимиру - 5. Троє дітей, і мати вся зчорніла від горя… Біль втрати не меншав з роками. Пам’ять і почуття обов’язку покликали їх з братом в 1965 р. в дорогу, щоб відшукати могилу батька, вклонитися йому доземно. Взяли із собою чорну звістку, яку мама берегла у скрині і тисячу разів обмила гіркими сльозами, та й поїхали на Вінниччину. Добрі люди порадили зійти з потягу на маленькій станції Жаборинці, що між Козятином і Калинівкою, і прямувати до Малого Чернятина навпрошки полями - так швидше. - Ішли ми з братом протоптаною між пшеницями стежкою, - розповідає жінка. - До цих пір пам’ятаю, як вклонялися нам до ніг хліба, наче дякували чи просили прощення. І уявила я тих 800 солдатів на цьому полі. 800! Може, саме тут скосила їх без пори війна і вони проросли колосками. І сльози самі по собі падали додолу, коли погляд спинявся на польових маках… А коли знайшли в селі братську могилу, то голосила на весь світ від болю, горя, образи: то був горбик землі, порослий бур’янами в молодому березовому скверику. Чи у вас, люди добрі, серця зачерствіли, чи дітей немає, солдати ці за ваше ж село полягли. Навіть поле пам’ятає їх, бо до цих пір цвіте червоно, - приказувала і поклялася, що наступного року приїду знову і все сама приберу, чорнобривців насію, які так любив батько… І поїхала-таки Віра Іванівна з братовою Владиславою. Навели там лад, квітів насіяли, дівчинку місцеву попросили, аби доглядала за ними. А потім добиралася в «гості» до батька зі своїм старшим сином та старенькою матір’ю, яка так просила її взяти з собою, наче відчувала, що скоро залишить цей світ. Збиралась до Івана, наче до храму. А Віра Іванівна хвилювалась за матір, аби ту не вбила людська байдужість. ...Та люди схаменулись. На братській могилі стояв пам’ятник воїну, скрізь був порядок. Сільський голова дорікав, чому не попередили про приїзд, транспорт вислали б до станції. Літа біжать, особливо, коли сивина на скронях. Зібрались на Різдво сини до Віри Іванівни зі своїми сім’ями і вирішили побувати на могилі діда і прадіда Івана. А вона раділа, бо знала, що у свої 82 самотужки туди уже не добереться. Відтоді щомиті готувалася до поїздки, до "зустрічі” з батьком. І ось вранці 9 Травня вона, її три сини, невістка, брат, племінник із сином були у Малому Чернятині. Вийшли з машини, а тут… "Дымилась роща над горою…” і стиснулось серце - його знову торкнулась війна. - Як виросли берези!.. І пам’ятник доглянутий, алея, обсаджена квітами, 16 плит камінних з викарбуваними прізвищами загиблих, і лавочки, скрізь молода травичка… Підійшли до плити, де значиться прізвище рідної людини, поклали за звичаєм на рушнику хліб і гостинці. А я впала на коліна, сльози котилися градом... - розповідає Віра Іванівна. - Був мітинг. Стояли, як соколи, мої хлопці. Уже мій внук вполовину такий за віком, як тоді батько… і плакали. Скупо, по-чоловічому плакали. Тож чи можемо ми сказати тепер, що забули про війну? Звісно, є й серед нас пустоцвіт, але його мало, бо струшують вітри історії, саме життя… Є в цій родині ще одна болюча історія, яка стосується родовідного дерева уже невістки В. І. Кондратюк - вчительки Андрушівської гімназії, котра родом з с. Заліське Тальнівського району, що на Черкащині. Родина її батька Кривенка Івана Федотовича 65 років шукала могилу свого батька, дідуся, прадідуся Федота Микитовича, який з боями дійшов аж до Бухареста, де загинув перед самісінькою Перемогою - 27 квітня 1945 року. І ось коли його сину Івану пішов 81-й рік, а дочкам виповнилося 83 і 85, одна з правнучок Федота Микитовича Тетяна, котра вже 2 роки розшукувала місце поховання прадідуся, через Інтернет, одержала в березні цього року таку дорогу для них звістку від програми «Жди меня»: Ф. М. Кривенко захоронений в окремій могилі на кладовищі в столиці Румунії Бухаресті, надіслали для підтвердження і знімки. Як хотілося батьку Надії Іванівни, рідні вклонитись своєму герою в День Перемоги через 65 років. Але щоб потрапити на чужу землю, в іншу країну потрібно зібрати немало документів. Та вони обов’язково там побувають, бо чекали цього так довго. Але то вже буде інша розповідь, яку ми обов’язково опублікуємо.
Валентина Василюк
Новини Андрушівщини
Так кажуть про Тетяну Андріївну Дерду. Її чарівна посмішка, теплі материнські слова й ніжні руки не раз рятували й рятують від тяжкої недуги малюків. Тому матусі, коли їх хворих дітей лікує цей лікар, добре знають, що призначене лікування обов’язково буде ефективним.
Лікар-педіатр Дерда Т. А. вже понад 20 років працює в Андрушівській центральній районній лікарні. Звичайно, авторитет і визнання прийшли не відразу, цьому передували постійна самоосвіта, яка стала невід’ємною частиною її життя. Тетяна Андріївна завжди цікавиться новинками медицини, що з’являються на сторінках Інтернетвидань, у фахових журналах, спілкується з колегами, які працюють в різних медичних закладах України. Разом з чоловіком - головним лікарем Гальчинської амбулаторії, сімейним лікарем Віктором Олексійовичем, виховали двох доньок - Лесю і Таїсу. Старша, закінчивши Київський фармацевтичний інститут, живе й працює в Києві, має сім’ю, молодша - старшокласниця Андрушівської гімназії. У цій сім’ї завжди панують мир, злагода та взаєморозуміння. Напередодні професійного свята хочеться побажати Тетяні Андріївні, її родині, всім медичним працівникам району усіляких гараздів, добра, достатку, любові.
Марія Кобилянська
Новини Андрушівщини
На території сільської ради є два села - Стара Котельня і Старосілля. Тут люди жили ще в ІІ-VІ століттях, про що свідчать виявлені залишки поселення черняхівської культури. Поблизу села і досі збереглися рештки великого давньоруського могильника, на якому розкопано 5 курганів. Котельня належить до найдавніших в Україні населених пунктів. Під назвами Котельнич, Котельниця, Котельня згадується як володіння Київського князя Святослава Володимировича.
В 1648 році в селі збудували костьол. В 1785 році при костьолі була облаштована лікарня на кошти Станіслава Прушинського - брата поміщика Антонія Прушинського, у володінні якого було село. Через три роки при храмі заснували початкову школу. Костьол мав високий статус, відносився до числа найбагатших костьолів Правобережної України. В 1866 році Котельня стала волосним центром, до складу якого входили 32 населених пункти. У роки Великої Вітчизняної війни на території села фашисти розстріляли 334 мирних жителі єврейської національності. В селі Старосілля знаходиться українська православна Чудо-Михайлівська церква Московського патріархату, яка була збудована в 1637 році. На території сільської ради є два сільгосппідприємства. Одне з них раніше відоме як ордена Леніна колгосп "Більшовик”, який у 1991 році реорганізовано у СТОВ "Старокотельнянське”, і ТОВ «Жива нива». У зміцненні й розвитку господарства та розбудові села велика заслуга Любові Андріївни Любченко, депутата Верховної Ради СРСР, яка за багаторічну самовіддану і сумлінну працю на посаді голови правління колгоспу була нагороджена орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. В 1971 році їй присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. У цьому ж році розпочали перебудову Старої Котельні. Згідно з генеральним планом в центрі села звели двоповерхові котеджі, п’ятиповерховий готель, банно-пральний комбінат, будинок побуту, торговий центр, кінотеатр, спортивний комплекс, школу та лікарню, проклали водопровід. В 1990 році село газифікували. Ми з вдячністю згадуємо перших голів колгоспу - Печерського Олексія Ульяновича, Іванченка Федора Федоровича, які багато зробили для відродження і розквіту села. Особлива заслуга в розбудові нашого села належить колишньому голові сільської ради Іванченку М. А., який понад тридцять років очолював громади Старої Котельні та Старосілля. А скільки вчених та науковців народилося в Старій Котельні. Це Таринський Анатолій Петрович - кандидат медичних наук, Самборський Володимир Іванович - доктор економічних наук, Грабовський Микола Петрович - кандидат сільськогосподарських наук, Мацнер Віталій Йосипович - доктор технічних наук, Гречківська Антоніна Павлівна - кандидат іхтіологічних наук, Козяревич Людмила Василівна - доктор історичних наук, Канарський Анатолій Станіславович - доктор філософських наук та багато інших. Наші села багаті талановитими людьми. Не можна не назвати наших славних рукодільниць-вишивальниць - Очередько В. Д., Довжук Н. В., Галінську С. В. Ми гордимося народним художником Крошком І. О., різьбярем по дереву Куколенком М. В. та Ціціновським В. В. - різьбярем іконостасів та ікон, іконописцем Поліщуком В. Ф. На території Старокотельнянської сільської ради проживає 1743 чол. З них: працездатного населення - 908 чоловік, пенсіонерів - 544. Ми гордимося тим, що в нас є 115 молодих сімей. В селі функціонують цегельний завод, відділення зв’язку, 10 магазинів, кафе, ветеринарна дільнична лікарня, є загальноосвітня школа, де навчається 249 учнів, дві аптеки, дільнична лікарня на 25 ліжкомісць, яку очолює депутат районної ради, шанована людина Хоменко Володимир Андрійович. Це про нього кажуть: «Лікар від Бога». В лікарні діє денний стаціонар на 12 ліжкомісць, де працює досвідчена медсестра Войтко Т. Л. Щороку тут проходять лікування майже 3000 хворих. В минулому році для потреб установи було закуплено дистилятор, постільну білизну, придбано легковий автомобіль. У Старосіллі функціонує фельдшерський пункт, де трудиться медсестра Хоменко В. І. В Старій Котельні працює бібліотека, яка обслуговує 566 читачів, будинок культури на 400 місць, діє 6 колективів художньої самодіяльності. Хоровому колективу в 2002 році було присвоєно високе звання «народний». При будинку культури діє любительське об’єднання «Я + ТИ». В Старосіллі також є клуб на 100 місць. Є у нас і дитячий садок «Колосок». В минулому році проведено поточний ремонт його приміщення. При виконкомі сільської ради працює жіноча рада, яку очолює Сокольчук Г. М., комісія в справах неповнолітніх - голова Кошовий С. Г., ветеранська рада - голова Вакулюк Д. П. На території сільської ради проживає 6 неблагополучних сімей. Багато уваги орган місцевого самоврядування та його виконавчий комітет приділяють дітям, які проживають у кризових сім’ях. Загальна площа населених пунктів - 685,93 га, по селу прокладено 18 кілометрів доріг з твердим покриттям. В минулому році такі зробили по вулицях Щорса і Шевченка, при потребі проводиться грейдерування шляхів. Проведено також ремонт центральної дороги. В цьому році плануємо прокласти дорогу по вулиці Ватутіна протяжністю 2 км., зробити освітлення вулиць Перемоги, 50-річчя Жовтня, Лесі Українки. Сільська рада, виконавчий комітет багато уваги приділяють прийому громадян. За минулий рік розглянуто 187 заяв. Лише на прийомі у сільського голови побувало понад 600 чоловік. У вирішенні наболілих проблем активну участь беруть члени виконкому Срібний Б. Р., Хоменко В. А., Рибалко Л. П., Гебрич Н. М., Іванченко Т. А., активно допомагають депутати Ружицький О. Т., Яремчук С. М., Барабаш Л. В., Сокольчук Г. М. та інші. В минулому році ми прийняли на баланс сільської ради комунальне господарство, яке надає послуги з водопостачання, водовідведення тощо. При сільській раді створений ЖКК «Джерело». У нас ще є дуже багато невирішених питань, особливо тих, що стосуються заміни труб водопостачання та будівництва очисних споруд. Уже завезено матеріали для спорудження ритуальних майданчиків на двох кладовищах. На все потрібні гроші, а бюджет сільської ради складає в середньому на рік 270 тис. грн. Хочеться висловити щиру подяку спонсорам Дехтяру Є. А., Срібному Б. Р., Ковальчуку В. І., Мельнику Ю. Л., Семенюку А. Л., які систематично надають дієву допомогу у вирішенні найзлободенніших питань.
Василь Бондарчук,
Старокотельнянський сільський голова
Новини Андрушівщини
Сьогодні точиться безліч дискусій навколо судової реформи в Україні. Одні стверджують, що наше правосуддя необхідно реформувати за принципом спеціалізації, відображеним у законопроекті "Про судоустрій та статус суддів”, інші виступають проти цієї ідеї.
З моменту набуття Україною незалежності відбулося немало дискусій, створені робочі групи, розроблено законопроекти судової реформи, але всі вони були відкинуті через постійну зміну політичних сил у владі. Кожна з них має своє бачення судово-правової реформи, яке не завжди збігається з думкою попередника. Якщо навіть у законопроектах існують нові позитивні моменти, то їх все одно відхиляють. Крім того, останні роки не було єдності в парламенті, не існувало спільного бачення проблеми. Нині ж з’явилася надія, що одна прагматична сила буде домінувати при владі. Можливо, їй це вдасться. Але сподіватися на те, що буде широкоформатна, ґрунтовна, велика судова реформа, наївно, адже на це потрібні великі кошти. А їх сьогодні немає навіть на те, щоб створити для суддів нормальні умови праці: виділити їм пристосовані для здійснення правосуддя приміщення, виплатити достойні зарплати. Сьогодні в багатьох судах не вистачає коштів на елементарне - відправку повісток, закупівлю конвертів, марок, паперу. Проаналізувавши деякі пропозиції й думки, висловлені представниками різних політичних сил щодо судової реформи, можна констатувати, що в них не відчувається турбота про народ, про правову державу, про верховенство права, а все зводиться до двох позицій - хто призначатиме суддів на адміністративні посади та як обмежити повноваження Верховного Суду України як найвищого судового органу. Не може належним чином функціонувати унітарна держава без найвищого судового органу - Верховного Суду. Можна, скажімо, не погоджуватися з кадровим забезпеченням найвищого суду, з його повноваженнями та структурою, але робити з нього орган судової влади без повноважень і без судових функцій, значить зламати структуру державного устрою і звузити права громадян на судовий захист. На мій погляд, при підготовці концепції судово-правової реформи слід обговорити основні засади судової системи України, на яких вона базується і які надають їй певний соціальний статус і авторитет як захисника конституційних прав та інтересів громадян України. З дня проголошення незалежності України та формування державних органів влади, в тому числі і судової системи, ми мали уже 3 концепції судово-правової реформи, які з певних причин не реалізовані. Із зміною керівництва країни змінюються й погляди на роль і місце судів у суспільстві. Чергова концепція, якою б досконалою вона не виставлялася, не матиме успіху, якщо не буде спрямована на вирішення основних, наболілих проблем судової влади, проблем громадян України. Мова, зокрема, йде про доступність правосуддя, незалежність судів і суддів, ефективність судового захисту. Існуюча, частково реформована під певні політичні сили, судова система побудована таким чином, що простому громадянину важко визначитися, до якого суду й куди необхідно звертатися за захистом порушеного права. Вищі господарський та адміністративний суди самі між собою не можуть визначитися з юрисдикцією справ, а система спеціалізованих судів побудована таким чином, що частину справ по першій інстанції розглядають загальні суди (одноособово суддею), а по другій і третій - спеціалізовані, які територіально розташовані незручно для населення. Загальні місцеві суди перевантажені. Навантаження на суддю не відповідає ніяким нормам. Часто змінюється законодавство, воно розбалансоване, закони приймаються без глибокого аналізу їх перспектив, не узгоджуються з чинними нормами. Це негативно впливає на здійснення правосуддя, на строки розгляду справ та ефективний захист конституційних прав громадян. Тому нова концепція реформування судової системи повинна відповідати не лише європейським стандартам, вона має створити відповідні умови для побудови зручної для населення, доступної, простої та ефективної судової системи. На моє переконання, найкращою була триланкова судова системи, яка є простою, зрозумілою і доступною. Це місцеві, апеляційні суди і Верховний Суд України. У перших судах повинні розглядатися усі справи будь-якої спеціалізації (кримінальні, цивільні, адміністративні, господарські та інші). Відтак кожна людина знатиме лише один суд і місце його розташування, де зможе подати заяву з будь-якої юрисдикції. Апеляційні суди також повинні розглядати справи будь-якої юрисдикції в апеляційному порядку. Там мають бути відповідні колегії суддів з розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських та інших справ. За таким же принципом повинна будуватися й робота Верховного Суду України у складі відповідних палат з цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських справ, де мають розглядатися справи в касаційному порядку, відповідно до встановлених процесуальними кодексами повноважень. Переконаний, судова реформа не повинна "підганятися” під інтереси тієї чи іншої політичної сили, яка хоче мати в одних руках повну й ніким не контрольовану владу - законодавчу, виконавчу і судову. Судова реформа має створити надійний конституційний механізм захисту прав і свобод громадян, захисту державних інтересів та інтересів юридичних осіб, який би залежав лише від закону й Конституції України. При цьому судова система має бути побудована таким чином, щоб бути максимально незалежною від будь-якого впливу й максимально залежною від закону. А взагалі, судова реформа повинна розпочинатися не із структурних та кадрових змін у судовій системі, а з основ стабільності і демократії. Без поваги до закону, без його чіткого дотримання не може бути ні демократії, ні незалежності. У держави, де не дотримуються Конституції і законів, не визнають судових рішень - немає майбутнього.
Віталій Карповець,
голова Андрушівського районного суду
Новини Андрушівщини
З 1 червня в 21 пришкільному оздоровчому таборі відпочиває близько 2000 дітей. Педагоги завчасно все продумали та склали плани заходів, а кухарі щодня урізноманітнюють меню. Дітям тут цікаво й весело. Коли ми приїхали в Нехворощанську ЗОШ І-ІІІ ст., то тут старші школярі виявили ініціативу і взялися до обладнання нестандартних спортивних споруд, а молодші - грали у футбол. У Гальчині діти, разом з вихователями, йшли відпочивати до водойми. В Крилівці ми були приємно вражені порядком у шкільній їдальні, а вихователі проводили з дітьми заплановані заходи. Не менш цікавою й насиченою була програма відпочинку дітей у Червоненській ЗОШ І-ІІІ ст.
Володимир Горкун,
заступник голови райдержадміністрації
Новини Андрушівщини
Квіти - окраса землі. Вони, як і пісня, є вічним супутником людини, бо вражають неповторністю барв, прикрашають наше життя, надихаючи на творчість та подвиги. Пригадуються мені незабутні роки, коли навчався на біологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Студенти-іноземці вважали наш Київ одним з найкрасивіших міст планети і називали його столицею парків. Окремі заняття ми проводили в Ботанічному саду АНУ, де в травні казково квітує бузок і п’янить своїм ароматом, а пізніше розквітають деревовидні піони. Минуло багато часу, але ту красу пам’ятаю й досі. Там, де закінчувався сад, стояла невеличка культова споруда, поряд росли крислаті дерева, а під ними була скромна могила видатного педагога Костянтина Ушинського. Хоча цьогорічний травень і видався не зовсім лагідним на тепло, але в наших селах, у місті майже в кожному дворі цвіли абрикоси й вишні, яблуні, груші й досі дивують різнобарв’ям квіти і, звичайно, бузок. Кожен з нас, жителів Андрушівщини, повинен перетворити свою садибу в квітучий сад, а сільським радам варто відзначати хазяйновитих господарів та подбати про покинуті й занедбані двори, щоб вони не заростали бур’янами та чагарниками. Ми зобов’язані зробити все, щоб майбутнім поколінням залишити рукотворний пам’ятник - квітучі сади, величні парки й ліси, щоб наша ненька-Україна зачаровувала всіх красою.
Василь Гребенюк,
с. Малі Мошківці
Новини Андрушівщини
Щороку 1 червня ми відзначаємо свято маленьких громадян нашої країни - Міжнародний день захисту дітей. Наші прагнення створити дітям достойні умови для повноцінного розвитку знаходять втілення у реальних діях. Адже діти - наше майбутнє, а значить - майбутнє України.
Минулого вівторка міський парк яскраво квітнув розмаїттям українського національного одягу, в якому поважно походжали хлопчики та дівчатка, дзвенів веселим щебетом малюків, які разом з батьками, дідусями й бабусями оглядали виставки кращих робіт учнів міського центру дитячої творчості, станції юних техніків. Але ж перший день літа - це не лише свято, а й привід нагадати кожному з нас про необхідність дотримання прав дитини як однієї з головних засад формування гармонійної особистості. Діти - гарант самозбереження, здоров’я і процвітання нації. Забезпечення та дотримання прав дитини - необхідність і потреба не лише сучасного етапу розвитку України, але й пріоритетний напрямок політики нашої держави на майбутнє. І саме від нас, дорослих, залежить, яким буде становлення маленької людини та як складеться її доля. З Міжнародним днем захисту дітей присутніх на святі привітав голова районної державної адміністрації Б. В. Мазур, який сказав, що діти - наш найдорожчий скарб, наша радість і наше майбутнє. Саме тому святий обов’язок родини, школи, органів влади та громадськості подбати про всебічний розвиток інтересів та здібностей української юні, забезпечити їй належний рівень виховання.Щиро бажав нашим маленьким громадянам щасливого дитинства, розуміння з боку батьків та сяючих посмішок. Разом із заступником голови районної ради Мельником О. В. вони оглянули виставки, дивилися концерт. А потім Б. В. Мазур сфотографувався з юними учасниками конкурсів та змагань (фото 1). А на святкову сцену одними з перших піднялися діти, які демонстрували сучасний оригінальний одяг, карнавальні костюми. Компетентне журі об’єктивно оцінило старання діток та їх батьків. Пеможці та всі учасники конкурсу одержали подарунки. А в цей час в парку на футбольному полі проходив турнір, в якому взяли участь 6 команд. Перехідний кубок переможців виборола футбольна команда Андрушівської гімназії (фото 3). Змагалися також важкоатлети, піднімаючи 16-ти та 24-х кілограмові гирі, проходили змагання з перетягування каната та армспорту. Нагороди юним спортсменам були придбані за сприяння міського голови Сушка М. Г. Юні художники виконували малюнки на асфальті. Їх старання також були оцінені, а переможці одержали призи. Цікавим був конкурс на кращий весняний вінок. Дівчатка із знанням справи та з любов’ю виготовили їх (фото 2). Варто сказати, що наших дітей чи не найбільше цікавили яскраво оформлені атракціони - батут, гірки, тир, які у цей день працювали в міському парку. А малюки залюбки каталися на дитячих автомобілях. Із сцени лунали пісні у виконанні юних дарувань, не менш захоплюючими були сучасні та бальні танці. Присутні на святі мали можливість взяти участь у безпрограшній лотереї, яку проводили працівники районної організації Товариства Червоного Хреста. Діти в цей день залюбки ласували морозивом, поп-корном, цукерками та тістечками - все це продавалися в міському парку. Організатори свята щиро дякують спонсорам, які виділили кошти для придбання подарунків: приватним підприємцям Онищуку В. М., Артимчуку О. М., Андрушівській райспоживспілці (Кучеренко Н. М.), мережі аптек "Біянафарм”, Андрушівському відділенню косметичної фірми "Оріфлейм” та ін. Хоча свято й закінчилося, але турбота про дітей, захист їхніх прав повинні завжди бути одними з найголовніших обов’язків всіх дорослих.
Марія Олексюк
Новини Андрушівщини