Андрушівка фото

ГАЛЬЧИН — село, центр сільської Ради. Розташований на лівому березі річки Гуйви, в місці впадіння в неї Пустохи, прилягає до південної околиці районного центру, за 23 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 790. Населення — 2221 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», в користуванні якого 2971,7 га земельних угідь, у т. ч. 2688,8 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби.
В селі є механічна майстерня, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 14 учителів навчають понад 200 учнів, будинок культури на 450 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, магазин.
Партійна організація об'єднує 35 комуністів, дві комсомольські — 41 члена ВЛКСМ.
За сумлінну працю 52 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. колишнього машиніста паровоза С. П. Клименка — орденом Леніна, ланкову Н. М. Грицюк, бригадира рільничої бригади С. П. Гарастівського, бригадира тракторної бригади Г. Й. Соколівського, тракториста М. С. Махинчука — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1683 року.
Після реформи 1861 року селяни не раз виступали за свої права, відмовлялися працювати на поміщика за низьку плату. Особливо посилилися виступи селян під час першої російської революції 1905—1907 років.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1924 року створено артіль «Хлібороб».
У роки Великої Вітчизняної війни 420 жителів села брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 162 — полягли в боях, 196 — нагороджено орденами й медалями.
1958 року на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є генерал-лейтенант Д. М. Чуйко.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

ЧЕРВОНЕ — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на річці Пустохи (притока Гуйви), за 15 км на південний захід від районного центру та за 19 км від залізничної станції Чорнорудка. Дворів — 1350. Населення — 4800 чоловік. На території селища розміщена центральна садиба Червоненського бурякорадгоспу, за яким закріплено 4371 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3982 га орної землі. Основний напрям господарства — вирощування насіння цукрових буряків і зернових культур, м'ясо-молочне тваринництво, розведення птиці.
З 1954 року в селищі існує відгодівельний радгосп, за яким закріплено 779 га сільськогосподарських угідь, з них 708 га орної землі. Господарство спеціалізується на відгодівлі свиней та великої рогатої худоби.
Тут працюють цукровий, спиртовий та хлібний заводи.
В селищі є середня школа, де навчаються 1010 учнів і працюють 56 учителів, школа ФЗН, яка готує спеціалістів для цукрової промисловості республіки, філіал музичної школи, два будинки культури на 750 місць з широкоекранними кіноустановками, три бібліотеки з фондом 30,3 тис. книг, 2 дошкільні заклади, дільнична лікарня на 50 ліжок, відділення зв'язку, ощадна каса, комбінат побутового обслуговування, 2 їдальні, 14 магазинів, парк відпочинку.
8 партійних організацій об'єднують 138 комуністів, шість комсомольських — 547 членів ВЛКСМ.
203 трудівників селища — передовиків сільськогосподарського, промислового виробництва і культурного будівництва нагороджено орденами й медалями Союзу РСР, у т. ч. орденом Леніна — агронома І. Л. Мілінського, орденом Трудового Червоного Прапора — апаратника спиртозаводу В. М. Косинкова, апаратника цукрозаводу Н. М. Бородій, теплотехніка цукрозаводу Т. Ф. Олександренко, старшого машиніста ТЕЦ цукрозаводу П. К. Колесника, доярку бурякорадгоспу Н. А. Прилуцьку, робітника цукрозаводу С. І. Пальна.
Село відоме з 1737 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В липні 1921 року на території Червоного засновано кооперативне єдине суспільне товариство.
Під час Великої Вітчизняної війни 302 уродженці селища билися проти німецько-фашистських загарбників, 120 — загинуло, 193—відзначено бойовими орденами й медалями.
В 1956, 1960, 1964 і 1965 роках у Червоному встановлено шість пам'ятників на братських могилах воїнів-визволителів селища від гітлерівців.
Уродженцем села є В. П. Цимбаліст — заслужений артист УРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Я народилася в мирний час. Про страхи війни знаю тільки з книг, кінофільмів і розповідей свого прадідуся Дем’янчука Бориса Олександровича. Йому, дорогому і незабутньому, адресований цей лист у вічність.
Ти мав незгасиму жадобу до життя, переніс голодне дитинство, мужнів у випробуваннях, пройшов усю війну, побував у оточенні і вибрався. У боях з фашистами не ховався за чиюсь спину, воював, як годилось, був поранений і контужений. Залишився в строю, бо любив життя щирою синівською любов’ю. Я - з наймолодшого покоління твого роду. Коли народилася, ти був уже далеко немолодий. У своєму щасливому дитинстві я боялася одного - втратити тебе. Бо коли підростала, то розуміла, що на землі немає нічого вічного. А потім забувала про це, удвох ми робили мої уроки, дивились телевізор, я слухала твої розповіді про минуле і мудрі поради. І раптом підступна хвороба підкосила тебе. На мій випуск четвертокласників ти прийти уже не зміг, хоч хотів дуже побачити свою улюблену правнучку, побачити школу. Стало несила, а затим прийшла смерть. Вона стала моїм найбільшим горем. Я навіть не встигла сказати, як сильно я тебе любила… Ти цього листа уже не побачиш і не почуєш, але я пишу, перечитую і плачу. Коли проходжу мимо твоєї школи, директором якої ти був кілька десятиріч (тепер це спустошене, старе, забуте приміщення), мені завжди стає сумно. Уявляю, як цими східцями ти щоранку входив до приміщення, перевіряв, як добрий господар, чи все в порядку, аж потім прямував до свого кабінету. Бачу на фото, як під крислатими вітами старих черешень проходили учнівські лінійки, як біля парадного входу урочисто вручали атестати випускникам. Ти для всіх був директор - вимогливий, строгий, а для мене - милий дідусь, яким я невимовно пишалася. Мені боляче ходити мимо руїн твоєї школи, здається, тут тебе пам’ятає кожне дерево, кожна стежина. Все забуте, немає тінистої алеї, що вела до парадного шкільного входу, не цвітуть нарцизи. Немає криниці з кришталево-чистою водою. Мені здається, що ти і щкола були невіддільні. Ти пішов за межу і школи нема - вона перетворилася в руїну. Якщо на самотинці дослухатися, то можна почути, як вона скрипить, стогне і сумує. А, може, й плаче за своїм минулим, за тобою і твоїми колегами. Я зберігаю всі твої фото. Оцей знімок найдорожчий: ви з бабусею проводжаєте мене перший раз у перший клас. Ти навіть одягнув свій парадний костюм з орденами і медалями, який ми й досі свято бережемо. Цей костюм ти одягав тільки один раз на рік - в День Перемоги, це було для тебе найбільше свято. Тебе в нашому селі пам’ятають і згадують добром. Щороку після чергового шкільного випуску на твоїй могилі з’являються свіжі живі квіти. І я з батьками в День Перемоги теж принесу тобі квіти любові і вічної пам’яті.
Сьогодні я пригадала, як малою читала вірш на урочистому вечорі до дня визволення нашого села від фашистських загарбників. Я декламувала, а ти сидів у залі і плакав - це заболіла твоя фронтова пам’ять. А вірш той був про війну і написав його колишній солдат- переможець М. Рибалко. Досі пам’ятаю ці рядки, які тривожать наші душі, а душі фронтовиків і поготів:
И будет так, неотвратимо будет…
На сцену выйдет в орденах старик-
Последний на планете фронтовик,
И перед ним в порыве станут люди.
И голосом спокойным и усталым
Солдат бывалый поведет рассказ,
Как землю эту вырвал у металла,
Как солнце наше сохранил для нас.
И парни будут очень удивляться,
Девчонки будут горестно вздыхать:
Как это можно умирать в семнадцать,
Как можно в годик маму потерять?!
И он уйдет, свидетель битвы грозной,
С букетом роз и маков полевых…
Запоминайте их, пока не поздно,
Пока они живут среди живых!
Я не спізнилася: ти в моєму серці, дідусю, назавжди.

Катерина Дзівалтовська,
с. Брівки Перші
andrushivka.ucoz.ua

БРОВКИ ПЕРШІ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 21 км на південний схід від районного центру. Залізнична станція. Дворів — 462. Населення — 1214 чоловік. Сільраді підпорядковано с. Ярешки. На території Бровок Перших розміщена центральна садиба колгоспу ім. С. М. Кірова, за яким закріплено 3508,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3,127,3 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків; розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
В селі є хлібоприймальний пункт.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 285 учнів, будинок культури на 250 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 6 тис. книг, дитячий садок, дільнична лікарня на 25 ліжок, відділення зв'язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини, їдальня.
Дві партійні організації об'єднують 54 комуністів, дві комсомольські — 75 членів ВЛКСМ. Партійна організація створена 1929, комсомольська — 1932 року.
За сумлінну працю 134 жителів села нагороджено орденами і медалями Союзу PCP, серед них колишнього стрілочника Ф. Г. Іваненка —• орденом Леніна.
Село відоме з 1617 року.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року. В червні 1920 року в районі села Першою Кінною армією здійснено прорив фронту польських інтервентів. 6 липня того ж року тут перебував командуючий Першою Кінною армією С. М. Будьонний.
1923 року в Бровках Перших організовано сільськогосподарську артіль «Праця».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 337 жителів села, з них 152 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 190 — відзначено орденами і медалями.
1962 року в Бровках Перших на братській могилі 19 воїнів-визволителів села споруджено пам'ятник.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

АНТОПІЛЬ — село, центр сільської Ради. Розташований за 14 км на захід від районного центру та за 15 км від залізничної станції Кодня. Дворів — 275. Населення — 821 чоловік. У селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. О. В. Суворова, за яким закріплено 1742,9 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1510,2 га орної землі. В господарстві вирощують зернові и технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, механічну та деревообробну майстерні, пилораму.
Працюють восьмирічна школа, в якій 10 учителів навчають 123 учнів, будинок культури на 300 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, три магазини.
Партійна організація об'єднує 23 комуністів, дві комсомольські — 45 членів BЛKCM. Партійний осередок і комсомольська організація створені 1921 року.
За самовіддану працю 68 трудівників відзначено урядовими нагородами, в т. ч. тракториста M. М. Бугрима — орденом Леніна.
Село відоме з 1880 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками билося 183 жителі села, з них 99 — загинуло смертю хоробрих, 81 — нагороджено орденами й медалями.
1959 року на братській могилі на честь полеглих воїнів-визволителів села від гітлерівських окупантів споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є М. О. Корчемний — кандидат технічних наук.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Близько 60 років тому розпочато комплекс робіт з метою збільшення посівних площ за рахунок заболочених і перезволожених земель лісостепової та поліської зон Житомирщини. За ці роки побудовано меліоративні системи на площі 425 тис. га.
Державна програма меліорації перезволожених земель впроваджена і в Андрушівському районі, де осушено 13,2 тис. га заболочених земель, з них гончарним дренажем - 12,3 тис. га. На меліорованих сільгоспугіддях площею 9,2 тис. га є можливість проводити подвійне регулювання дренажного стоку води. Такі меліоративні системи працюють як осушувальні, коли є необхідність відвести надлишок вологи з грунту, і як зволожувальні, якщо виникає дефіцит вологи у прикореневому шарі грунту. Бердичівське міжрайонне управління водного господарства обслуговує меліоративні системи у п’яти південних районах Житомирської області на площі 40,4 тис. га. Так, в Андрушівському районі розташована експлуатаційна дільниця, яку очолює Наумчук Володимир Михайлович. Протягом тривалого часу наше управління успішно співпрацює із землекористувачами, які із розумінням ставляться до переваг і можливостей меліоративних земель. Кваліфіковані фахівці управління надають консультації щодо проведення експлуатаційних заходів по утриманню внутрішньогосподарських меліоративних мереж, визначенню вологості грунту та інше. Як приклад - співпраця Андрушівської експлуатаційної дільниці з приватним підприємством "Імпак”. На початку спільної роботи за рахунок зарегульованої води в каналах була створена можливість проведення зрошення сільськогосподарських культур дощувальними установками (поверхневим поливом). В даний час проводяться підготовчі роботи на площі 30 га для крапельного зрошення сільськогосподарських культур. Так, у 2010 році ПП "Імпак” отримало урожай основних сільгоспкультур на меліорованих землях вищий, ніж на немеліорованих: зернові - 42,3 ц/га, озима пшениця - 39,6 ц/га, картопля - 254 ц/га, овочі - понад 300 ц/га. Також необхідно відмітити співпрацю з УКР Агро РТ, TOB СП "СПІКА” та TOB "Яромир” щодо відведення надлишку вологи з меліорованих сільгоспугідь та догляду за меліоративною мережею, що також позитивно впливає на урожайність. На сьогоднішній день гостро стоїть питання відновлення та утримання внутрішньогосподарських меліоративних мереж у робочому стані, прийнята районна програма, але кошти на її виконання не виділяються, технічний стан вищезгаданих мереж незадовільний. Канали, як відкрита мережа, позаростали чагарниками, замулені, гідротехнічні споруди потребують капітального ремонту. Закрита мережа - гончарний дренаж працює на межі можливого. Тільки тісна співпраця Андрушівської експлуатаційної дільниці Бердичівського міжрайонного управління водного господарства та землекористувачів дасть можливість, незалежно від погодніх умов, отримувати стабільно високі врожаї сільськогосподарської продукції.

Олександр Гордієнко,
головний інженер Бердичівського МУВГ

Продам козу дійну: біла, безрога Три молоденькі козочки:біла, чорна, сіра Місто Андрушівка. Звертайтесь за телефоном 0977798621 Зоя