Ми наближаємося до історичної дати в житті нашої держави - 20-річчя її Незалежності. Нелегким видався пройдений шлях, непросто було перебудувати економіку, переходячи з однієї форми власності в іншу. Перетворення тривають, кожен відчуває позитивні зміни в суспільно-політичному житті, в соціально-економічному розвитку свого регіону. Про те, як живуть сьогодні наші села, про будні і проблеми їх жителів ми розповідатимемо на сторінках нашої газети. Сьогодні - слово мостівчанам.
Святе, як хліб, моє рідне село
Село недаремно називають колискою свого народу. І добре, що з чиєїсь легкої руки почали відзначати його Дні. Таке свято відбулося в Мостовому 7 липня. У призначений час люди зібралися до сільського клубу, де ще з порогу відчули обстановку урочистості: у фойє - виставки картин Ірини Довбні та вишитих ікон Тетяни Половинкіної. Сцена в рушниках, як українська хата (фото 2). Присутніх в залі піснею «Як у нас на Україні» привітав місцевий фольклорний колектив (фото 1). А далі ведучі Тетяна Дегтяренко і Василь Стеценко перегортали одна за одною сторінки історії свого населеного пункту, який донедавна називався Війтовцями. Про його минуле і сучасне присутнім розповіла сільський голова В. В. Рокитенець. Хвилиною мовчання учасники урочистих зборів вшанували пам’ять визволителів і своїх земляків, що полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни, померли від ран і хвороб. Залишилися в селі гарні, складені століттями традиції. Одна з них – пекти найсмачніші паляниці. І зараз це роблять і старші, і молоді господині. Коровай, який вручили гостям, (знімок вгорі) - це теж справа рук місцевих майстринь. Є ще й інша добра традиція – прикрашати оселі вишиванками, такими, які виходять з-під голки Лідії Сидорчук, Оксани Андросович, Марії Тимошенко, Надії Поліщук, Раїси Якимчук, Валентини Заріцької, Галини Сурикової, Людмили Давидюк. За кожною сторінкою сценарію за тематичним спрямуванням – пісні. Їх майстерно виконували Анна Гордійчук, Вікторія та Андрій Білецькі, Віта Стеценко, Леся Давидюк і Тетяна Прохніцька, місцевий фольклорний колектив, який знають не лише в районі, а й в обласному центрі, інших районах Житомирщини. Вшанували на святі молоді подружні пари і ті, що йдуть сімейними стежками 40, 50 і більше років, назвали поіменно родини, в яких торік народилися малюки, – всього десять. Юні артисти послали пісенний привіт своїм односельцям - Олександру Іванову та Сергію Лівіцькому, які зараз служать в армії, привітали іменинників, вшанували ювілярів і довгожителів. Для всіх – найтепліші побажання, найзадушевніші пісні. Слова особливої вдячності організатори і ведучі адресували спонсорам – керівникам ТОВ «Укр Агро РТ» , ПСП «Сокільча», ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», ВАТ «Мостівське», ТОВ «Корнинський маслозавод» - С. А. Якимчуку, Є. М. Лозенку, О. Ю. Матвієнко, Л. Я. Шишкіну, О. В. Гостіку. Наприкінці із своєю програмою, яка включала також різні конкурси, виступили представники церкви християн-баптистів. Закінчилося свято на сільському стадіоні, де у футбольному матчі місцева молодь змагалася з командою ветеранів і одержала перемогу. Але переможених не було, бо всі мостівчани - учасники свята села, залишилися під незабутніми враженнями від побаченого і почутого, були вдячні автору сценарію Галині Суриковій, завідуючій клубом Людмилі Давидюк за велику організаторську роботу по підготовці і проведенню заходу.
Володимир Ярчук
Якщо ви досі не вірите в казку, приїздіть в село Немиринці Ружинського району, коли там святкують Івана Купала, запевняю - потрапите в неї. Уже четвертий рік поспіль 6 липня сюди, на батьківщину депутата Верховної Ради, лідера партії «Українська платформа» П. І. Жебрівського, приїздить багато гостей з різних куточків нашої області та України, щоб побачити святкування Івана Купала. В цьому році на святі побували і ми. Здається, сама природа створила таке дивовижне місце для проведення стародавнього обряду – покритий зеленню величний пагорб втопив своє підніжжя у спокійному водяному плесі. Поблизу річки - імпровізована сцена. Ліворуч на домотканому полотні з орнаментом, характерним даній місцевості, - портрет Павла Жебрівського, праворуч - плакат з його словами: «Ми - різні, але ми - рідні!». П’ять коротких слів, а який великий зміст в них вкладено… Безмежно вдячні земляки депутату за великий вклад у розвитoк та піднесення культури на селі, відновлення призабутих народних обрядів, популяризацію української народної обрядової пісні. Велика увага з боку депутата приділяється розвитку декоративно-прикладного мистецтва, художніх промислів, відновленню гончарної справи на селі. Виставка декоративно-прикладного мистецтва вразила своєю різноманітністю та оригінальністю. Тут ми побачили вироби місцевих майстринь-вишивальниць, художників, майстрів по дереву тощо. Близько 22-ої години, коли на землю впали перші купальські роси, розпочалося основне дійство - відворення стародавнього обряду Івана Купала. «Я пущу віночок на тихую воду, на щастя, на долю, на милого вроду», - пускали за водою вінки із запаленими свічками дівчата (фото). Палили багаття, стрибали через нього, обливалися водою, вірили, що верба і вода принесуть щастя та здоров’я на цілий рік, і що все, чого не попросиш у купальську ніч, обов’язково здійсниться, шукали квітку папороті… Протягом усього свята небо світилося феєрверками. Купальський обряд з великою майстерністю відтворили вихованці Житомирського училища культури і мистецтв ім. І. Огієнка та Житомирський фольклорний ансамбль пісні і танцю «Родослав». Непомітно свято добігло до кінця. Ми поверталися в Андрушівку сповнені вражень, були вдячні голові партії «Українська платформа» П. І. Жебрівському, голові обласної організації цієї партії Т. О. Романовській, представнику від партії в Андрушівському районі С. П. Бойку за сприяння в організації поїздки.
Людмила Ананченко
Майже кожне село і на нашій Андрушівщині виростило, викохало й дало людям хоча б одну знаменитість. Не стало винятком і це, закучерявлене садками, заквітчане квітами і з такою ліричною назвою – Любимівка. Саме вона подарувала світові неординарну особистість - талановитого письменника-реаліста Василя Степановича Кучера, який увійшов у велику літературу такими визначними творами, як «Чорноморці», «Плещут холодные волны», «Устим Кармалюк», «Две жемчужные нити», «Голод» та інші і 100-річчя з дня народження якого приїхала відзначити широка громадськість. Саме з цього приводу і з нагоди відкриття музею В. С. Кучера в п’ятницю, 1 липня, в Любимівку з’їхалися численні гості з Житомира, Києва, майже усіх сіл району, а також делегація з сусіднього Попільнянського, де потім, у Ставищах, проживала родина Кучерів. В цьому населеному пункті, в тому ж будинку мешкає й донині добра душею, щира і проста 88-річна сестра письменника Тамара Степанівна Кучер, яка теж була запрошена на такий своєрідний літературно-мистецький міст, який 24 червня стартував у Ставищах, де, до речі, школа, в котрій вчився Василь Кучер, нині носить його ім’я. Тамара Степанівна була до сліз зворушена тим, що вшанувати її брата прибуло стільки людей, в тому числі керівники району та області (Фото 1, Т. С. Кучер - в центрі). Після Ставищ естафету приймала Любимівка, а її жителі радо зустрічали гостей. Біля сільського будинку культури, в якому і облаштували музей, надзвичайно людно. Всім хотілося вклонитись пам’яті письменника, ознайомитися із стендами, експонатами музею, почути цікаву розповідь завідуючої цією святинею вчительки-ентузіаста О. О. Ходаківської, яка 42 роки по краплинці збирала матеріали, що стосувалися біографії і літературної діяльності Василя Степановича Кучера, спілкувалася з членами його родини. Вона та сільський голова В. В. Ящук щиро вітали в музеї тих, хто прибув, аби вшанувати пам’ять нашого видатного земляка, односельців (Фото 2 і 3). А потім всіх запросили до залу місцевого будинку культури, де і відбувалося основне дійство, де кожен мав можливість серцем і розумом сприйняти хвилюючу розповідь про життєвий і творчий шлях Василя Кучера (Фото 5). Усім було цікаво почути виступи заступника голови облдержадміністрації, Заслуженого працівника культури України В. С. Балюрка, народного артиста України, начальника обласного управління культури і туризму Ю. Г. Градовського, Любимівського сільського голови В. В. Ящука, голови Андрушівської райдержадміністрації Б. В. Мазура, голови райради О. В. Мельника, сестри В. С. Кучера Тамари Степанівни, професора кафедри української літератури Житомирського держуніверситету ім. Івана Франка Л. С. Монастирецького, котрий в 1970 р. захистив докторську дисертацію по творчості В. С. Кучера, яку і подарував музею. Їх усіх та делегацію із сусіднього Попільнянського району (Фото 4), колишного заступника Київського міського голови І. М. Салія любимівчани приймали щиро, з хлібом-сіллю. В залі, окрім цікавих розповідей, звучали чудові народні пісні у виконанні працівників районного будинку культури та їх колег з Попільні. Такою хвилюючою була мить, коли разом із жіночим фольклорним ансамблем «Молодички» районного будинку культури зал стоячи виконав улюблену пісню В. С. Кучера «Цвіте терен». А наприкінці заходу знову слово взяв Любимівський сільський голова В. В. Ящук, який щиро дякував усім, хто був причетним до створення музею Василя Кучера, а за ініціативу - Заслуженому працівнику культури України, начальнику відділу культури і туризму райдержадміністрації Г. І. Білецькій, а також тим, хто приїхав вшанувати пам’ять письменника-земляка, патріота, який писав про народ і для народу. Він, як наголошував Пилип Баратинський, Не спав ніколи на трояндах, Спішив стрічати дні нові. Він з нами й нині. В книги гляньте, Вони - його, вони - живі. Завершився літературно-мистецький міст на честь 100-річчя від дня народження В. С. Кучера 7 липня в Києві, на Байковому кладовищі. Рідні, шанувальники його творчості, делегації Андрушівського та Попільнянського районів поклонилися пам’яті письменника-земляка та поклали квіти на його могилу.
Валентина Василюк
Пропонуємо фото та відеозйомку весільних церемоній, Love Story, дитячі свята, день народження, ювілей, корпоратив, вінчання, хрестини, будь-які свята, події, заходи. Також сімейна, портретна, дитяча, шкільна, репортажна, предметна, рекламна фото та відеозйомка, фотосесії, випускні альбоми. Послуги відеомонтажу, пост-обробка, титри, музичне оформлення, спецефекти, виготовлення відеокліпів і відеороликів, рекламні відеоролики, презентаційні відеоролики, корпоративні фільми. При замовленні фотографа та відеооператора разом надається знижка. Гарантуємо високий професіоналізм і прийнятні ціни.
Працюємо по всій Україні.
Наш сайт: http://andrushivkastudio.pp.ua
E-mail: photovideostudia@gmail.com
andrushivkastudio.pp.ua
6 липня 2011 року голова облдержадміністрації Сергій Рижук здійснив робочу поїздку в Андрушівський район, відвідавши ПП „Імпак” в с. Гальчин та ВАТ „Червонський цукровик”. Його супроводжували перший заступник голови облдержадміністрації Микола Олещенко та заступник голови обласної ради Михайло Чигир.
Приватне господарство „Імпак” (керівник – Сергій Малиновський) було створене у 1992 році як сімейне господарство, що спеціалізується на промисловому виробництві картоплі. Починали займатися культурою на площі у 7 га, нині підприємство обробляє близько 3,5 тис. га. Під картоплю (насіннєву і товарну) відведено 750 га, з них елітні сорти займають 200 га.
„Імпак” спеціалізується на виробництві високоякісної овочевої продукції, а також насіннєвого матеріалу (картопля), активно веде селекційну і дослідницьку роботу. Гордість підприємства – власні виробничі активи: сучасні овочесховища, новітні імпортні лінії по миттю, сушці, фасуванню свіжих овочів, сучасна сільгосптехніка.
Штат працюючого персоналу налічує близько 90 висококваліфікованих працівників, в сезон ця цифра збільшується утричі. Заробітна плата на підприємстві – 2,5 – 3 тис. грн. Підприємство має ділові зв’язки з Німеччиною, Голландією, Чехією, тому його працівники мають можливість стажуватись на провідних підприємствах Європи. „Імпак” запроваджує новітні технології вирощування і зберігання продукції.
Для компанії головною культурою виробництва є картопля – культура непроста, але досить приваблива своєю рентабельністю. Продукція ПП „Імпак” під торговою маркою „Овочиста” постачає свою продукцію в мережу супермаркетів Київа, Одеси, Дніпропетровська. До провідної групи продукції підприємства входять морква, буряк столовий, цибуля ріпчаста, які також фасуються на підприємстві для супермаркетів під торговою маркою „Овочиста”. Підприємство займається також вирощуванням селери, редиски, зеленої цибулі, решту площ займають зернові, бобові та олійні культури.
Очільник області, оглянувши господарство, високо оцінив його здобутки. „Програма агропромислового розвитку Житомирщини, - зазначив він, - успішно реалізується на цьому підприємстві. Ця агрофірма – прообраз агрокомбінату, де продукція йде від поля до прилавку. Це господарство ще раз доводить, що Житомирщина – не депресивний регіон, а область з розвиненим картоплярством, овочівництвом. Середня врожайність картоплі – 300 ц/га, а тут збирають 600 – 700 ц/га”.
Сергій Рижук зазначив, що господарство впроваджує сучасні технології. Приміром, зрошення овочів поєднується з підживленням мікроелементами. „Ми – господарі на своєму полі, - наголосив очільник області, - тут працює вітчизняний виробник, тут немає закордонних грошей”. Він зазначив, що, крім Андрушівського, є ще 5 „картопляних” районів – Любарський, Чуднівський, Брусилівський, Радомишльський, Житомирський.
Керівник господарства Сергій Малиновський подякував за увагу і оцінку господарства. Він підкреслив: „Якщо до будь-якої справи прикласти бажання, тоді можна добитись успіху. А тут за 3-4 місяці ми бачимо результати своєї праці. Наша задача – збільшувати не площу посівів, а врожайність культур”.
Доброта, милосердя і благодійництво цінувалися у всі часи, бо це чи не найпрекрасніші людські риси. Хіба не відчуваєш полегкість і спокій на душі, коли зробиш гарний вчинок в ім’я когось або допоможеш конкретній людині. Було б бажання, а поле діяльності для меценатів завжди знайдеться, хоча б, наприклад, в такій галузі, як охорона здоров’я, де ще стільки невідкладних проблем: не вистачає найновітнішої апаратури, медикаментів, коштів на поліпшення умов лікування пацієнтів та роботи медперсоналу. Одним з актуальних питань, яке потрібно було вирішити в першу чергу для нормального функціонування інфекційного відділення райлікарні, була заміна старих вікон, які вже стали непридатними. За допомогою у вирішенні проблеми я звернулася до нашого земляка, депутата обласної ради, першого заступника голови обласної організації Народної Партії Остап’юка Анатолія Васильовича - просила допомогти коштами. Він в свою чергу порушив клопотання на сесії облради про виділення Андрушівській центральній районній лікарні з обласного бюджету 15 тис. грн. Нещодавно ці кошти надійшли на рахунок ЦРЛ. Вони були використані на ремонт інфекційного відділення - вже поставили нові вікна. Це дасть змогу зберегти тепло у холодну пору року, поліпшити умови перебування хворих в нашому відділенні, а також роботи медичних працівників. Отож медперсонал інфекційного відділення, а також хворі, що перебувають у нас на лікуванні, вдячні А. В. Остап’юку за доброту і милосердя. Щиро зичимо йому міцного здоров’я, усіляких гараздів і Божого благословення.
Аліна Козак,
завідуюча інфекційним відділенням центральної районної лікарні
Ще такими хвилюючими і свіжими для нас, ветеранів Великої Вітчизняної війни, є спогади про святкування 66-ї річниці Перемоги. Нам було приділено стільки уваги і надано почестей. Ми приймали вітання від Президента Віктора Януковича, Прем’єр-міністра Миколи Азарова, голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також від керівників обласних, районних і місцевих органів влади. Спасибі усім за добрі побажання і пам’ять.
Хіба забудеш, як під червоним прапором до монумента Слави в голові колони ішли ми, колишні фронтовики, а діти дарували нам квіти, встеляли ними дорогу. Шкода лише, що ветеранів війни зійшлося на урочистості зовсім мало - 26 чоловік, бо і вік у нас поважний, і здоров’я багатьом не дозволяє залишати дім. Ветеранські організації при допомозі місцевих керівників і спонсорів, спасибі їм, влаштували в честь річниці Великої Перемоги святковий стіл. То все добре і гарно. Отож ще раз дякуємо за увагу. Але свято закінчилося і настали непрості будні для ветеранів війни, особливо інвалідів. Вони залишилися майже наодинці зі своїми проблемами. Хтось може дорікнути, що он скільки пільг маємо. Так, мали б, якби на повну силу діяв Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Хоча в ньому, в ст. 2, і сказано, що «…Права та пільги для ветеранів війни та членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України та колишнього Радянського Союзу, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними». Та, на жаль, за останні роки в нього внесено вже понад 40 змін і доповнень. Ось тобі і обмеження прав… Якось зателефонував мені інвалід війни І групи з Червоного П. Г. Дубровський і з обуренням розповів, що йому в лікарні виписали три рецепти на безоплатні ліки, але в районній центральній аптеці сказали, що безплатні ліки видаються лише чорнобильцям… Для інвалідів війни не вистачає грошей. А хвороб - то у кожного цілий букет і ліки потрібні постійно. Ціни на них ой як кусаються. Особисто я щомісяця несу до аптеки від 500 до 1000 грн. Більшість інвалідів таких коштів не має. А в нашому районі три останні роки безплатних ліків інвалідам війни майже не видають, бо з бюджету на ці цілі виділено на кожного лише 9 грн. на рік. Обмежені, наприклад, і пільги на проїзд у транспорті. У квітні довелося їхати на консультацію до лікаря аж у Київ. До столиці їхав у маршрутці, що належить товариству «Корал». Заплатив за проїзд повну його вартість, бо водій сказав, що це приватне підприємство і ніякі пільги тут не діють. А назад повертався транспортом цих же власників, лише водій інший, який, глянувши на ціпок в руці і посвідчення, повернув мені назад 40 грн., котрі я йому простягнув. От вам і пільги. А посвідки до розвалу СРСР, згідно Закону, гарантували пільги на всій території СРСР, тепер вони дійсні лише на території України. Це грубе порушення п. 7 ст.13 Закону. Обмежене право інвалідів війни-власників автомобілів і на компенсацію за пальне. Раніше давали 12 талонів на одержання 30 літрів бензину щомісяця, тобто на 369 літрів. А зараз інвалід одержує 142 грн. на рік, за які можна придбати лише 15 л., тобто 1,2 л. на місяць. Подібне і з виплатою компенсації за путівку на санаторно-курортне лікування. Забезпечуються інваліди і взуттям, яке виготовляє для них ортопедична фабрика м. Житомир. Але щоб одержати його, якого головного болю це коштує інваліду, через яку бумажну тяганину потрібно пройти людині з обмеженими руховими можливостями. Більше того, що кіпу довідок слід назбирати, так потрібно їх ще й завезти в Житомир на це підприємство. Чуєте? Інваліду! Це робиться, мабуть, для того, щоб відбити у людей цієї категорії бажання відстоювати свої права по судах. Уже зовсім мало залишилося нас і так мало часу залишилося нам. Інваліди війни сподіваються на розумне і позитивне вирішення наших проблем як у верхніх ешелонах влади, так і на місцях.
Йосип Лоханський,
голова районної ради організації інвалідів війни та Збройних Сил