11 березня до реанімаційного відділення Андрушівської центральної районної лікарні з діагнозом: отруєння грибами, госпіталізовано 41-річного місцевого жителя.
Як з’ясувалося, напередодні чоловік, як делікатес до вечері, відкрив банку консервованих опеньок.
Гриби збиралися та маринувалися ще восени.
Консервації набралося багато, родина їла опеньки всю зиму без неприємних наслідків.
Цього разу скуштувати їх встиг тільки сам господар.
Вночі чоловікові стало зле.
Ранком він був у такому стані, що без втручання лікарів обійтися вже не міг.
Спеціалісти перевірили вміст консервації – у ній присутні тільки їстівні гриби.
Фахівці припускають, що ймовірно під час маринування або зберігання саме цієї банки грибів була порушена технологія.
Наразі загрози життю постраждалого не має, стан стабільний, середньої важкості.
За інформацією У ДСНС у Житомирській області
З ледь відчутним весняним подихом приходить до нас чудове жіноче свято – 8 Березня. Цей день несе у світ ніжність і красу. Адже усе найдорожче, що є у нашому житті – щастя, радість, надія, кохання, пов’язане з жінкою.
Свято 8 Березня є символом усього найкращого, що є у нас в житті – сердечності, доброти, кохання, радості і тепла. Ми схиляємось перед головним жіночим талантом – віддавати себе, свої найкращі якості близьким людям. Ви даєте нам нові сили, допомагаєте стати кращими, добрішими, впевненішими в собі. Для цього необхідний особливий жіночий такт, інтуїція, терпіння, витримка, напруження душевних сил – ті дивовижні якості, яких часто так не вистачає нам, чоловікам.
Жінка виступає берегинею роду, миру, злагоди і гармонії на рідній землі. Ми свідомі того, що без вашої підтримки, розуміння, ініціативності та творчої думки неможливі добрі переміни в нашому суспільному житті. Своєю плідною працею та силою духу ви звеличуєте батьківський край, примножуєте його успіхи і досягнення. Саме тому ми покладаємо великі сподівання на ваш значний внесок у створення благодатної атмосфери творення, в якій маємо всі працювати.
Без вас, дорогі жінки, не було б стільки світла, любові і тепла. Ви наповнюєте будні яскравими фарбами, спонукаєте до шляхетних вчинків і добрих справ.
Велике спасибі вам, милі жінки, за материнську ласку і мудрість, ніжність і добре слово. Сердечно бажаю Вам, наші дорогі матері, дружини, доньки та сестри, нев’янучої молодості, радості та краси. Нехай Вас ніколи не оминає турбота чоловіків, а прекрасні почуття дарують натхнення для нових творчих успіхів і життєвих перемог. Будьте коханими і кохайте, а ми, чоловіки, робитимемо все, аби ви почувалися щасливими.
Голова державної адміністрації Б.В. Мазур
Минулої п’ятниці знову ожила в декораціях сцена районного будинку культури - самодіяльний колектив у складі трьох акторів-аматорів ставив драму «Вечір» за однойменною п’єсою Олексія Дударєва. Автор сценарію, режисер, декоратор і виконавець головної ролі - Сергій Когут.
Глядачі на виставу зібралися дружно - всім бажаючим місця у залі не вистачило - зайняли ще й частину балкону.
Вже з перших монологів старого одинокого Василя, який, поховавши дружину, маючи сина, що живе далеко від дому, залишився самотнім, глядач зрозумів: у цьому залі він не споглядатиме, а переживатиме людські долі і мимоволі стане їх співучасником.
Остання надія - син, давно не їде до батька, забув і стежку до родинного гнізда. Одинокий чоловік спілкується з Богом, відкриває душу Всевишньому і сонцю - їм він може досхочу сповідатися, запитувати, чи так жив і як йому зараз бути. Проста і мудра філософія старого Василя: він і досі живе надією, мріє мати свого коня, бо вже не сила землю руками обробляти. А ще він черпає цілющу воду з криниці, що в його дворі, і від цього набирається сили. Та й не тільки він - ще двоє його сусідів, майже його ровесників ходять до колодязя - добра самітня Ганна і завжди невдоволений Микита. За бунтівну вдачу приклеїлось до нього прізвисько Гастрит. Він живе із сусідом Василем у постійних суперечках - в них зовсім різні погляди на життя. Єднає самотність, бо й до Микити діти не їдуть, хоч вивчені, не бідні, навіть гроші шлють - та батько цим не радий, хоче побачити дітей. А що вже Ганна, то між ними найнещасніша: як сама зізнається, все пережила на своєму віку - і голод, і насильницьку колективізацію, і війну, дітей народжувала й хоронила через недуги - не могла нічим зарадити біді. Вдова, все сина чекає, той далеко від дому, не приїздить, а вона б і вісточкою зраділа. Та дарма.
Жаліє вдову Василь, щоб розвіяти материну печаль, сам пише на радіо привітання з днем народження Ганні - наче від сина. Жінка в щасті, плаче від радості - про неї згадала її ж дитина... Та пронирливий Гастрит зловтішно розкриває карти - по батькові то невірно названо іменинницю, каже, що «проколовся» Мультик (так в селі прозивають Василя).
Село опустіло, постаріло. Ніхто не приїздить, даремно головний герой прислухається та дивиться на шлях. Самотність тулиться до самотності. Майже водночас і Мультик, і Гастрит пропонують Ганні вибрати когось з них собі за чоловіка. Жінка готова зійтися з таким, як вона, згорбленим і добрим Василем. Але цим розізлила бунтівного опозиційного Гастрита. А далі склалося так, що критикан Микита, який заперечував Бога, постійно кепкував з Мультика і мав на все свою правду, втік з лікарні і прийшов з благанням до Ганни не проганяти його - в гурті і старість не така страшна, і помирати спокійніше, і покаятися за гріхи свої не лячно, і відчувати себе забутим своїми ж дітьми не так боляче.
Це щодо сюжету, а що стосується виконавців таких непростих ролей, то глядачі і після першої дії, і по закінченні вистави нагороджували акторів дружніми довготривалими оплесками. За те, що реалістично відтворили образи своїх героїв, що працювали без суфлерів впродовж двох годин, читаючи напам’ять і монологи, і діалоги. Хтось із глядачів вкрадьки витирав сльози, щиро пройнявшись долею одинокої старості, хтось ділився враженнями від побаченого із сусідом. В залі було багато молодих людей. Важко сказати, чи пережили вони серцем випробування, що випали на долю героїв драми. А те, що представники середнього і старшого поколінь відчули, в якому вони неоплаченому боргу перед своїми батьками, як нерідко через життєву метушню залишають дорогих людей без тепла й уваги - це незаперечно. Думаю, що після вистави багато хто хотів залишитися наодинці з думками, щоб, озирнувшись назад, осмислити власні помилки і зійтись на думці: вечір життя - це неминуча одинокість. І щасливий той, кому цю самітність скрашують вдячні діти - своїм приїздом, листом чи телефонним дзвінком. Ми, люди, про це повинні пам’ятати завжди.
Квіти і знову оплески глядачів, подяка від начальника відділу культури райдержадміністрації Г. І. Білецької і побажання ще не раз виходити на сцену в нових ролях і спектаклях - все це було для Сергія Когута, Ольги Діброви, Віталія Кравчука - здібних виконавців, великих працелюбів і щирих шанувальників театрального мистецтва.
Лідія Наконечна
З ініціативи Міністерства агропромислової політики та продовольства України розроблено державну програму «Рідне село». Основний принцип, що закладається в цей проект, - розвиток сільськогосподарської кооперації.
15 травня 2012 року в Українському Домі відбулася презентація та експертне обговорення Ініціативи соціально-економічного розвитку сільських територій «Рідне село», організатором якого виступила Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад. Захід проведено на виконання поставлених Президентом України Віктором Януковичем пріоритетів державної політики, а саме - реалізації соціальних ініціатив. Зокрема, держава не повинна допустити скорочення виробництва продукції у господарствах сільських жителів та зменшення числа українців, що проживають у селах.
Так, 4 жовтня 2012 року в Житомирі відбулося чергове засідання Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при голові обласної ради, де обговорювались завдання органів місцевого самоврядування щодо впровадження програмно-цільового підходу до розвитку сільських територій «Рідне село». Програмою, зокрема, передбачено стимулювання зайнятості економічно активного сільського населення шляхом створення обслуговуючих кооперативів. «Це, відповідно, сприятиме зростанню доходів людей і дасть поштовх до соціального розвитку територіальних громад»,- відмітив голова Житомирської обласної ради Йосип Запаловський.
Проект «Рідне село» - це перенесення фокусу державної підтримки на середньотоварного та дрібнотоварного виробника, на тих, хто є основою гарантування продовольчої безпеки країни і головним роботодавцем на селі. За статистичними даними, у господарствах населення виробляється близько 80% молока, 47% м’яса, 98% картоплі, 37% яєць. Крім того, в них утримується 77% корів, 56% свиней, 47% птиці.
Саме кооперативні формування дадуть можливість включити вироблену фермерськими та селянськими господарствами продукцію в маркетинговий ланцюг.
На території району проживають 34931 чоловік у 14919 дворах, які обробляють 10789 гектарів землі, що надана у власність та користування. Виробництво сільськогосподарської продукції за 2012 рік склало: зерна - 7700 т, картоплі - 46500 т, овочів - 15750 т, надоєно молока 13000 тонн, здано худоби в живій вазі 1430 тонн. Крім того, у господарствах утримується 5957 голів ВРХ, в тому числі 3652 корови, свиней - 6016, коней - 1335.
Розвиток кооперативного руху на селі приведе до збільшення кількості робочих місць, обсягів виробництва продукції, яка знаходитиме свого споживача на ринку.
Однією з найбільш проблемних складових створення та діяльності кооперативів є пошук лідера та пільгове оподаткування і кредитування. Кожен учасник кооперативу має бачити свій внесок і результат.
Створення кооперативів різних напрямків - це єдиний шлях, який дасть роботу селянам, активізує громаду.
В районі треба створити 28 кооперативів за видами та напрямами діяльності: з обробітку землі та збирання врожаю - 4, молочарських - 4, переробних - 2, багатофунціональних - 18. Координувати їх створення й роботу повинні сільські ради. Поки що в районі є 8 кооперативів, діяльність яких знаходиться на початковій стадії.
Найбільш вигідні напрямки роботи таких об’єднань - це надання послуг з механізованого обробітку землі, збирання врожаю, заготівлі кормів, автотранспортні, зооветеринарні послуги, заготівля та переробка продукції рослинництва і твариництва, торгівля, проведення святкових, ритуальних заходів тощо.
26 лютого 2013 року відбулося засідання спостережної комісії при Андрушіській райдержадміністрації. На розгляд комісії були винесені такі питання :
1. Дотримання особами засудженими без позбавлення волі на умовно – достроковий строк вимог кримінально - виконавчої інспекції Андрушівського району та спостережної комісії райдержадміністрації.
2. Працевлаштування, отримання паспорта, роботи особами засудженими без позбавлення волі на умовно – достроковий строк.
По даних питаннях були ухвалені відповідні рішення, зокрема :
- рекомендувати начальнику кримінально – виконавчої інспекції в Андрушівському районі, Шкрабію В.Л.,тримати на постійному контролі поведінку та питання адаптації осіб, які умовно-достроково засуджені.
Секретар спостережної комісії В.В. Драгунова
25 лютого 2013 року відбувся семінар бібліотечних працівників з метою впровадження сучасних форм масової та інформаційної роботи працівників бібліотечних установ по питанню «Використання традиційних та інноваційних форм інформаційно-бібліографічного обслуговування користувачів». Розглядалось питання підготовки до районного огляду - конкурсу народного аматорського мистецтва «Полинь світами рідна пісне», присвяченого 90-й річниці утворення Андрушівського району.
Походження назви
Назва села походить від назви містечка Паволочі. Як свідчать стародавні документи і перекази, тоді, коли була повноводною ріка Роставиця, пливли сюди великі човни — лодії. Торгові люди везли з Києва і навіть з Візантії різний крам, а найбільше легку дорогоцінну тканину — паволоку, з якої місцеві умільці шили жіночий одяг. Вірогідно, що і назва цього містечка (а тепер села) походить від цього слова.
Історичні відомості
Село Павелки відоме з 1618 року.
Власник земель, на яких зараз розташоване село, посилав кілька сімей на шлях від Котельні до Паволочі, щоб ці люди охороняли дорогу від грабіжників і щоб подорожні люди мали можливість відпочити в дорозі. Потім тут утворився хутір Паволоцький, який з роками розрісся в село, яке назвали Павелками.
В 1683 році село згадувалось в акті (в списках) «пустих сіл», які належали містечкам Паволочі і Котельні. Дослівно цей запис виглядає так: «Miasto Grodek, wies Serdelow, wies Pawelki — te wszystkie puste.» — Містечко Гродек (Халаїмгородок-Городківка), село Жерделі, село Павелки — пусті. Очевидно, що спустошено ці села були внаслідок війни під проводом Б.Хмельницького, набігів татар, так званий «чорний шлях» яких проходив дещо південніше від цих сіл — в сучасній Вінницькій області та війни між Польщею та Московією за територію України. А тому повторне заселення цих територій почалось вже на початку 1700-х років, коли уряд Речі Посполитої почав заохочувати переселення на спустошені і необроблювані землі.
На захід від села, під лісом, на території так званого пісовиська (місце, де добувався пісок) в 1980-х роках було знайдено знаряддя праці кам'яного віку (повністю готовий кам'яний молоток з отвором і не до кінця оброблений кам'яний молоток, отвір в якому тільки почали робити). Принаймні, ще в 1980-х роках ці речі зберігались в кабінеті історії місцевої школи.
Станом на 1886 рік в колишньому власницькому селі Андрушівської волості Житомирського повіту Волинської губернії, мешкало 454 особи, налічувалось 67 дворових господарства, існували православна церква й постоялий будинок.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1194 осіб (578 чоловічої статі та 616 — жіночої), з яких 1095 — православної віри.
Місцева дерев'яна церква Пресвятої Богородиці, побудована в 1874 році на кошти прихожан, зруйнована у 1936 році(розібрана на фрагменти — деревина роздана на потреби селян). В 1863 році в селі було 103 двори і проживало в них 824 жителі.
Землі належали Терещенку. В селі він побудував будинок, в якому жив економ (потім в цьому будинку була школа і дитсадок), будинок занедбаний з 1989 року та розібраний до 2008 року. У 2001 році в Павелках проживало 622 жителі, з них 261 чоловік і 361 жінка.
Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року, а в 1923 році селяни сіл Павелок, Гарапівки і Миньківець організували сільськогосподарське товариство.
Під час Другої світової війни 322 жителі села брали участь у боротьбі з фашистськими загарбниками, з них 122 загинули. Більшість з них загинула в одному бою на Вінничині у 1943 році, (так звана «чорна піхота», мобілізована з числа звільнених від окупації та не озброєна) поховані в братській могилі.