Андрушівка фото

Історія підготовки ремісників в Андрушівці простежується ще з ХІХ століття. Вирощування солодких коренів протягом 19 століття швидко поширювалось на схід, південь і захід України. Не минуло це і Андрушівку, де були сприятливі грунтово-кліматичні умови для цукрових буряків, чималі водні ресурси, добре розвинуте тваринництво. Спочатку виникає невеличка соковарня на лівому березі Гуйви, на так званій Яцюковій землі. Працював тут в основному покріпачений люд. Буряк терли на спеціальних тертушках вручну, для вичавлювання соку використовували примітивні пристрої, які приводили в рух кіньми та волами.
Поява соковарні сприяла появі нової категорії трудящих робітників.
В 1869 році маєток Бержинського придбав цукрозаводчик Артем Якович Терещенко, який 9 грудня 1870 року подарував помістя сину Миколі Артемовичу. Тоді відкрилась нова сторінка розвитку цукроваріння в Андрушівці.

Швидкими темпами на місці колишньої соковарні почалося спорудження на той час високомеханізованого цукрового заводу, який в 1873 році був зареєстрований в акцизному товаристві, як промислове підприємство.
В 1871 році Микола Артемович Терещенко заснував однокласне училище, в якому готували спеціалістів для цукрозаводу. Протягом 25 років роботи училища навчання в ньому починало 815 учнів, а закінчило 135, у тому числі 11 дівчат.
В 1902 році училище було реорганізоване в двокласне. Зросла кількість учнів – в 1915 році тут їх навчалося 256. В 1920 році двокласне було перетворено в трудову семирічну школу. А в 1922 році підготовки кваліфікованих кадрів для цукрозаводу була відкрита школа ФЗУ.
В газетах «Молодий пролетар» з’явилась стаття «Готуємо себе до виробництва», в якій йшлося про навчання учнів у ФЗУ. У ній, зокрема, писали: Школа в 1932 році випускала 67 свідомих кваліфікованих робітників для цукрової промисловості.
Але поряд з гарними зразками в школі є перешкоджання, що заважають успішній роботі, необхідно будувати нове приміщення для школи, бо те, що є, знаходиться в загрозливому стані. Адміністрація посилається на різні “об’єктивні” причини, а будівництво ані з місця, тим часом, цими днями має бути набір 75 учнів.
Школа випускала спеціалістів для цукрових заводів по спеціальностях: слюсар-натурник, токар-випарник, слюсар-ремонтник, слюсар-інструктор газової печі, слюсар-інструментальщик. Набір проводився на базі семирічної школи. Термін навчання був 2-3 роки (в залежності від спеціальності), а також на базі початкової школи з терміном навчання 4 роки.
Першим директором школи ФЗУ був Білецький Олексій Харитонович, учбові майстерні знаходились на території цукрового заводу.
В 30-ті роки завідуючим учбової частиною був Іван Афанасійович Усаневич, директором ФЗУ – Губаренко. Ось що згадує про навчання в школі Іван Захарович Яцюк, який почав працювати на цукровому заводі з 1928 року.
– Тридцяті роки позначені голодомором на Україні. У квітні 1931 року я став учнем ФЗУ та слухачем робітфаху, який діяв при цукрозаводі на базі Сміленського технологічного училища цукрової промисловості. Навкруги був голод. Мерли люди, гинула худоба. Нас годували теж не дуже добре. На обід отримували розольник або капусняк, у вечері пшонний суп, уранці картопляне пюре з тюлькою. Кожного разу був солодкий чай або компот, і давали 600 грамів хліба на добу.
З ініціативи завідуючого учбовою частиною Івана Афанасійовича Усаневича мене зарахували в групу котельників, бо я вже мав 4-й розряд слюсаря. Але так сталося, що учні, які були з сільської місцевості, через голодування залишити навчання і я залишився сам. Але невдовзі директор ФЗУ Губаренко написав наказ і в 1932 році зробили набір нових учнів. Мене зарахували в групу ковалів. У 1934 році я закінчив робітфах та школу ФЗУ.

В 1936 році поряд з названими професіями при школі створювалися курси по підготовці кадрів для сільського господарства. Згодом школа переходить на підготовку кадрів для сільського господарства і носить назву СГУ. Директором школи був Яблуновський І.В., замполітом – Подлевський С.П, секретарем комсомольської організації – Терещенко С. М., завучем Злобінський Г.С.

З 1924 року по 1941 р. майстром ковального цеху працював Толкачов М.А.
В 1940 р. в країні створюється комітет трудових резервів. З цього часу школа носить назву ФЗО №2.
З липня 1941 року по квітень 1944 року училище не працювало.
Після звільнення Андрушівки в 1944 році на базі ФЗО №2 організовується ремісниче училище № 1 (РУ №1), яке готувало столярів – червонодеревників, ковалів, токарів.
Директором училища працював Мішин В.А., який до війни з 1924 по 1941р.р. працював ковалем – учителем.

З 1952 року училище мало назву РУМСГ № 2. Тут відкриваються різні курси по підготовці трактористів-машиністів широкого профілю з напрямком підготовки механізаторів для цілинних земель.
В зв’язку з реорганізацією трудових резервів з 1963 року училище має назву СПТУ-32.

За час свого існування училище підготувало понад 20 тисяч молодих спеціалістів. Багато з них працювало і працює на керівних посадах.

Це – Герой Соціалістичної праці Родзінський Леонід Федорович, працював начальником нафтопровода „Дружба”, допомагав в газифікації училища, Дев’ятко Володимир Григорович – Герой Соціалістичної праці, працював начальником участка шахтоуправління в Норільському (помер).

Орденом Леніна нагороджені слідуючі випускники училища: Пташник В.Т. – працював бригадиром тракторної бригади в колгоспі ім.Шевченка;
Порскаленко М.А. – бувший комбайнер колгоспу ім.Шевченка, Ващенко В.Т. – комбайнер колгоспу „Більшовик”.
ОРДЕНОМ ТРУДОВОГО ЧЕРВОНОГО ПРАПОРА НАГОРОДЖЕНІ: Фом’юк С.О., Войтович О, Ярош Л., Поліщук Л., Чорний Б., Рудюк В.П.

Серед колишніх викладачів і майстрів виробничого навчання училища:

Лєбєдєв Микола Фірсович (помер), нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, працював директором училища.

Огороднійчук Надія Дмитрівна – заслужений працівник системи профтехосвіти Української республіки, працювала викладачем спецдисциплін.

Войнаровський Олександр Васильович – нагороджений знаком „Відмінник системи профтехосвіти” працював майстром виробничого навчання (помер).

Звання Відмінник профтехосвіти отримали викладач спецдисциплін Лістопадова Валентина Митрофанівна, майстри виробничого навчання Родзінський Микола Іванович (помер), Іщенко П.І., Моторний Л.Я. (пенсіонери).
Відмінником профтеховсіти є колишній директор училища Кукса Василь Андрійович. 30 років він очолював училище. А стаж його роботи в навчальному закладі 44 роки.

З 1980 року училище переведено на трьохрічне навчання із здобуттям середньої освіти. В цьому ж році відкрито новий навчальний корпус на 450 навчальних місць.
В 1986 році введено в дію новий гуртожиток секційного типу.
В період роботи з 1995р. по 2000р. були підготовлені спеціалісти для народного господарства за спеціальностями: продавець, бухгалтер сільськогосподарського виробництва.

З 2004 року училище реорганізовано в Андрушівський професійний ліцей. Директор ліцею – Сословський Василь Михайлович.

Сьогодні в ліцеї працює 38 педагогічних працівників.

Станом на 01.09.2014 р. Андрушівський професійний ліцей готує кваліфікованих робітників за такими професіями:
- Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, категорія “А1”, водій автотранспортних засобів, категорія “С”», освітня база – 11 класів, термін навчання – 1 рік.
- Кухар, офіціант, освітня база – 9 класів, термін навчання – 3 роки.
- Оператор комп’ютерного набору, конторський (офісний) службовець (бухгалтерія), освітня база – 9 класів, термін навчання – 3 роки.
- Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, категорії “А1”, “А2”, “В1”, слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування 2 розряду, водій автотранспортних засобів, категорія “С”,
освітня база – 9 класів, термін навчання – 3 роки.

Центром народознавчої роботи в ліцеї став етнографічний музей «Народні джерела». В спеціально відведений під музей секції в гуртожитку вже обладнано 8 кімнат. У двох із них оформлено імітовану світлицю. В інших – витвори національної народної творчості. Це вишивка, ткацтво, лозоплетіння, гончарство, писанкарство, вироби з дерева та кімната про історію ліцею. Започатковано пошук та збір матеріалів до кімнати бойової слави.