Ця дата викликає у шанувальників районки бажання подякувати колективу редакції і особисто головному редактору М. Г. Олексюк за їх нелегку, копітку і плідну працю.
Я завжди із нетерпінням чекаю виходу кожного нового номера газети, бо вона цікава, грамотно відредаговані листи читачів і містить багато різнопланової інформації. На її сторінках кожен може відшукати те, що його цікавить: повідомлення про події, що відбулися в державі, області, районі, нашому місті, цікаві розповіді про досягнення трудових колективів, їх проблеми, нариси про наших земляків, поради спеціалістів різних галузей, в тому числі і лікарів. А скільки рецептів смачних страв черпають з її сторінок господині, корисних порад про те, як вести домашні справи. Мені подобається те, що газета має свою позицію, обстоює інтереси своїх читачів. Саме тому вона користуєть серед них авторитетом. Я проживаю в Андрушівці з 1953 р. і весь час передплачую районку. Вона дає можливість знати і бачити більше, ніж можна осягнути зором. 80 років - це не лише ювілейна дата. Це час, який змушує зупинитися, озирнутися на пройдений шлях, проаналізувати свої досягнення, чим вони зумовлені, над чим ще потрібно працювати, аби виправдати довір’я читачів, не розгубити їх. Наша газета - це своєрідний компас, який допомагає нам зорієнтуватися в багатому і бурхливому морі інформації. Публікації, які знаходимо на її сторінках, змушують нас задуматися над тим, що складає сенс життя, як зберегти в цьому непростому і жорстокому світі чуйність, милосердя, совість і доброту. Протягом 80 років газета змінювала свою назву, змінювалися і головні редактори, творчий колектив газети, але залишався незмінним творчий пошук колективу. Я називаю газету «нашою», бо своєю її вважає кожен, хто написав до неї хоча б один допис. Я співпрацюю з районкою давно, бо стільки проблем хвилювало, зокрема таких, що стосувалися морального виховання молоді. Хотілося поділитися наболілим з читачами, достукатися до сердець молодих. Нам, дописувачам, приємно, що жоден наш лист не залишався поза увагою. Хочеться, щоб і надалі газета друкувала розповіді про людей старшого покоління, які своєю працею зміцнювали Україну, творили добро і красу на землі. Вони мають багатий життєвий досвід, знання, можуть поділитися ними з читачами. Сердечно вітаю колектив газети, усіх, хто причетний до її створення, зі святом. Нехай її публікації сприяють вихованню в молоді працелюбства, почуття громадянського обов’язку, усвідомлення того, що щасливе майбутнє кожного з них і майбутнє України - в її руках.
Надія Данильчук,
м. Андрушівка
Стільки часу виходить на Андрушівщині районна газета. Щоправда, була незначна перерва під час реорганізації району, але не вина в тому колективу - такою була вимога часу.
Вісімдесят - для людини поважний вік, а для друкованого органу - період зрілості, набутого досвіду, період дальшого розквіту. Місцева преса зростала і формувалась разом з рідною Україною, з її народом. Вона - це віддзеркалення політичного, економічного і духовного життя суспільства, прагнення його громадян до кращого майбутнього. В 1976 році після закінчення Вищої партійної школи при ЦК Компартії України я був призначений редактором газети «Шлях до комунізму». А до того закінчив Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка, факультет журналістики. Пройшов усі східці в редакції теперішньої ємільчинської «Народної трибуни», починаючи від літпрацівника колгоспних багатотиражок в 1959 році і закінчуючи заступником редактора в 1974 році. Хочу наголосити, що то був досить активний період зростання авторитету України в Союзі РСР, зміцнення її економічної могутності. І преса, особливо місцева, робила все від неї залежне, аби подолати назрілі проблеми. Бо саме з таких районів, як Андрушівський, врожайності її ланів, здобутків тваринницьких ферм складався загальний добробут кожної людини. Районна газета, намагаючись втілити у життя ленінський заповіт, що преса - не тільки колективний пропагандист і агітатор, а й колективний організатор, влаштовувала тоді на своїх шпальтах десятки різноманітних кампаній з метою пропаганди передового досвіду в різних галузях народного господарства, агітації за нові виробничі технології, організацію прогресивних форм господарювання. З цією метою в друкованому органі виступали сотні передовиків, спеціалістів з різних галузей. Я вдячний колективу за те, що ми зуміли тоді довести тираж районної газети до 10 тисяч примірників. Майже 25 років мені довелося трудитися з різними журналістами - з дипломами і без, але всі вони прагнули добре робити доручену справу. Тому я не хочу виділяти когось з-поміж них. Але не можу не назвати тих, кого вже немає серед нас. Це заступник редактора Олександр Косенко, відповідальний секретар Валентин Писанський, завідуючий відділом Микола Климчук, фотокореспондент Леонід Метельський, кур’єр Надія Прокопчук. І на закінчення усім моїм колегам, громадським дописувачам маю висловити щиру вдячність за спільну працю. А теперішнім працівникам редакції хочу побажати, щоб вони, незважаючи на труднощі сьогодення, зберігали традиції минулого, примножуючи їх своєю щоденною діяльністю в ім’я нашої незалежної України. Із славним вісімдесятиріччям! Зичу всім міцного здоров’я й нових успіхів, чудових здобутків на ниві творчості, бадьорого настрою і чималого тиражу. Зі святом нас усіх!
Микола Мотузюк,
редактор районної газети з вересня 1976 - ого по березень 1999 року,
ветеран місцевого самоврядування Андрушівського району
Історія нашої газети надзвичайно цікава. На жаль, не збереглися її перші примірники. А називалася вона - «Соціалістичний комбінат». В редакції є копія районної газети за 22 червня 1937 року, але це вже був «Соціалістичний шлях». Виходила газета на двох сторінках тиражем 3100 примірників. Редактором був Д. Дінерштейн.
Після звільнення району від німецько-фашистських загарбників вже у березні 1944 року знову почала виходити районна газета. Спочатку її редактором був С. Матвійчук, пізніше - В. Д. Полянський. Тираж - 400 примірників, але вже в серпні він зріс до 1500 примірників. В газеті за 19 квітня 1944 року Ганна Тимофіївна Момотенко, колишній наш активний дописувач, друкує замітку «Працюють по-фронтовому». Постійно публікуються повідомлення «Від Радянського Інформбюро». Читаємо інформації про змагання між колгоспами про виконання плану хлібозаготівлі, а було в районі 47 колективних господарств. З листопада 1944 по серпень 1948 року районку очолює редактор Степан Архипович Волуйко. Газета була зі своїми читачами і в тривожні, і в радісні часи. На її сторінках яскраво відображалися практично всі події, якими вимережений літопис району. Всі ми з Вами: і працівники, і дописувачі, й читачі районної газети - виросли разом з нею, дізнаючись з її сторінок про найважливіші події в житті рідного краю, про невтомних і працьовитих, талановитих земляків. Із 1949 по 1954 рік редактором районної газети був І. О. Фещенко. На той час її тираж складав 2500 примірників. У січні 1955 року редактором призначили Миколу Івановича Рудича, який очолював видання до 1959 року. У 1958 році тираж газети зріс до 3000 примірників. Виходила вона тричі на тиждень на чотирьох сторінках. В редакції працювало 8 творчих працівників, крім бухгалтера та кур’єр-прибиральниці. 17 березня 1959 року за рекомендацією відділу пропаганди та агітації райкому КПУ на роботу в редакцію призначено Іващенка Миколу Марковича, який через рік вже працював зав. сільгоспвідділом редакції. 1961 рік - газета виходить у вівторок, четвер та суботу накладом 4235 примірників. На сторінках видання читаємо статтю Лоханського Йосипа Володимировича «Про комсомольців 30-х років», Іващенко Микола Маркович пише матеріали під рубриками «Командировка за проханням читачів», «Село зустрічає гостей», «Партійне життя», а також нариси. В лютому 1962 року Іващенко М. М. - заступник редактора. В районній газеті вже працює Андьонова (Мар’янчик) Таміла Григорівна. Ці високоповажні й авторитетні журналісти стали пізніше редакторами нашої районки. У зв’язку з ліквідацією району 25 червня 1962 року газету також було ліквідовано та звільнено з роботи всіх працівників редакції. І лише у 1965 році, 20 березня, коли знову було створено Андрушівський район як адміністративну одиницю, відновлює свою роботу районна газета, її редактором призначають Дмитришина Анатолія Захаровича. З цього ж дня наказом по редакції на роботу приймають Вальчук Євгенію Дмитрівну, Андьонову Тамілу Григорівну, Юзву Олександра Дмитровича, Синицю Людмилу Степанівну, Юзву Антоніну Антонівну. Пізніше - Кубицького Івана Івановича, Редчиця Валентина Пилиповича, Козерод Емілію Терентіївну, Кузьмича Володимира Івановича, Писанського Валентина Степановиича та заступником редактора - Рудича Миколу Івановича. Газета стала називатися «Шлях до комунізму». 1 квітня 1966 року на роботу в редакцію районки прийшла Наконечна (Лук’янчук) Лідія Омелянівна. Більш як за 40 років журналістської творчості ця добра, мудра, виважена й поміркована жінка стала улюбленим автором багатьох читачів нашої районної газети. Згідно рішення бюро Житомирського обкому Комуністичної партії України від 26.05.1969 р. Дмитришина Анатолія Захаровича переведено на роботу в Житомирський обком Комуністичної партії України, а редактором районної газети «Шлях до комунізму» затверджено Андьонову Тамілу Григорівну. До речі, за 80 років редакцію нашої районної газети очолювали лише дві жінки - Таміла Григорівна Андьонова та Марія Генріхівна Олексюк. З 1 вересня 1967 року нелегкий журналістський шлях в редакції нашої районної газети розпочинав Шинкарук Борис Федорович. На той час редакція живе повнокровним життям. Між відділами організовують соціалістичні змагання за краще виконання тижневих редакційних планів, за високу якість і злободенність видрукуваних матеріалів, переможцям видаються премії. 18 червня 1973 року Тамілу Григорівну Андьонову обрали секретарем Андрушівського райкому партії, з 4 липня редактором став досвідчений і мудрий чоловік, талановитий журналіст Іващенко Микола Маркович. Слід віддати належне всім працівникам редакції, більшість з яких присутні на нашому святі, за їх високе почуття відповідальності, активну і принципову громадянську позицію. З 6 вересня 1976 року на посаду редактора районної газети призначено Мотузюка Миколу Климовича. Редактором він був 23 роки. Саме він у 1980 році після першого надісланого в редакцію фейлетону запросив на роботу в газету Валентину Остапівну Василюк. Йому довелося не лише приймати нагороди за самовіддану працю, а й виконувати складну роботу з реорганізації районки. У 1991 році, враховуючи нову суспільно-політичну та соціально-економічну обстановку, що склалася в країні, у зв’язку з перебудовою, формуванням багатопартійності, подальшим розвитком демократизації та гласності назва газети втратила свою актуальність. І вже з січня 1991 року видання було перейменовано на «Новини Андрушівщини». 26 лютого 1999 року на посаду головного редактора призначили Махінчука Віктора Миколайовича, який у жовтні цього ж року прийняв на роботу Ольгу Анатоліївну Мельник. Разом з колективом йому довелося не лише вчитися самостійно заробляти на друк видання і зарплату, утримання приміщення, а й скорочуючи штат працівників, виготовляти газету на власному комп’ютерному обладнанні. Першим самотужки освоїв нову техніку - навчився набирати і верстати газету, кореспондент, а згодом зав. відділом редакції Віктор Миколайович Антонюк. З вересня 2005 року головним редактором районної газети «Новини Андрушівщини» призначено Олексюк Марію Генріхівну. Сьогодні колектив редакції живе повнокровним життям - газета виходить щоп’ятниці на восьми сторінках. Підготовлені працівниками матеріали та фото, а також дописи наших позаштатних авторів верстаються та вичитуються в комп’ютерному центрі редакції. Всі творчі працівники забезпечені комп’ютерною технікою та фотокамерами.
Однією з найкращих у мікрорайоні "Червона гірка" районного центру Андрушівка Житомирської області поправу є вулиця Чехова. Починається вона майже від веселого плеса велетенського водосховища, пролягла між кучерявих садків понад розлогою улоговиною, за якою береться початком густий, дрімучий ліс. У рясних тутешніх комишах, які майже впритул підступаються до людських городів, котрі простяглися від ошатних будівель, в’юниться річечка, котра навесні аж кишить молодими щуками і іншою рибою. Вулиця ще знана тим, що мешкають на ній благодійні і душевні люди. І понад усе поважають вони сусідство, колективізм, безкорисливу дружбу, вміння вислухати одне одного. Скажімо, якраз у зеніті кожного літа у нас відзначається неформальне свято вулиці. Тоді звідусіль, хто де мешкає, кого й куди б не закинула премудра доля, добираються сюди, на берег Гуйви, щоб зустрітися з колишніми і нинішніми друзями, погомоніти, розповісти у колі близьких і майже рідних людей про себе, про свою сім’ю. Про свої успіхи, а, можливо, й проблеми. Поважні науковці, солідні директори, управлінці, ректори й проректори на якийсь час стають колишніми дітьми, вихованцями цього куточка межі Лісостепу і Полісся. За останні два десятиліття не було жодного літа, аби вулиця до самого липневого світання не смажила шашликів, не купалася під високими літніми зорями в Гуйві-ріці. Співаючи веселих пісень, частівок. Ті, кого колись привозили на таку вечорниці в дитячих колясках, тепер сюди приходять уже зі своїми дітьми. А цими днями в мешканців тутешньої місцини виникла одна цікава ідея. Вона викладена у зверненні мешканців крайньої вулиці "Красної гірки» до депутатів міської ради Андрушівки. Ось воно:
До Андрушівської міської ради
Жителів вулиці імені Чехова
Звернення
Ми, жителі вулиці імені Чехова мікрорайону "Червона гірка", звертаємося з наполегливим проханням перейменувати нашу вулицю на ім’я колишньої нашої жительки Ніни Володимирівни ОЛЕКСЮК (ДОВГОЇ). Вулиця наша нині носить ім’я великого російського письменника А.П. Чехова. Не секрет, що житлових масивів із подібним найменням тисячі в Україні. Вважайте, що такий знайдеться замало чи не в кожному більш-менш крупному населеному пункті. І тому ніякого гріха не станеться, коли на одну з таких вулиць стане менше. Для нас у стократ важливішим нині є те, щоб вулиця носила ім’я колишньої нашої сусідки, авторитетної в минулому громадянки, скромного і сумлінного державного службовця та просто доброї, щирої, світлої жінки Ніни ОЛЕКСЮК. Народилася й виросла вона в простій робітничій родині на нашій вулиці. Батько й мати її - колишні працівники цукрового заводу. Ніна закінчила середню школу, Житомирський сільськогосподарський інститут. І все своє життя трудилася на наших очах у районному управлінні сільського господарства. Порядність і скромність – ось головні риси цієї доброї жінки, матері. Але в районі і області вона була знаним фахівцем своєї справи і тому займала відповідальні посади в структурах державної влади. Остання з них – перший заступник начальника районного управління сільського господарства з економічної роботи. Для нас же вона була щирою, душевною сусідкою, яка завжди готова була прийти на допомогу кожному. Маємо нині визнати, що саме завдяки старанням, клопотам, наполегливості Ніни Володимирівни наша вулиця, однією з перших на "Красній гірці" ще на початку незалежності України стала газифікованою. Власне, саме тоді, коли про подібне, через економічні негаразди в державі, вже навіть треба було забути мріяти. А ось Ніна ОЛЕКСЮК зуміла запалити для нас усіх світло надії в кінці темного тунелю. Це було справжнім людським подвигом. В ім’я ближніх. Так, на жаль, сталося, що після цієї для нас усіх вельми важливої події ми фактично не встигли скласти їй належну подяку: Ніна Володимирівна дочасно пішла з життя. І наше нинішнє звернення до міської ради, це, не що інше, як крок запізнілої щирої, природної, душевної вдячності сусідів за зроблене для них добро порядній і відповідальній людині. За турботу, увагу, безкорисливу допомогу всім нам і нашим майбутнім нащадкам. Хто жив, живе і житиме на нашій славній вулиці. Життя пролітає як мить. Багатьох із тих, хто запалював на нашій вулиці перший газ уже немає в живих. Ожилу вулицю заселяють нові люди, нові сім’ї. І це цілком закономірно. Як і те, мабуть, що їм теж, варто було б знати, хто свого часу подбав про їхнє благополуччя. Кому їм належить складати подяку за нинішній комфорт. Тому переконливо просимо нашу вулицю Чехова перейменувати в вулицю порядної жінки, матері, трудівниці Ніни ОЛЕКСЮК. Хочемо звернути особливу увагу на те, що, мабуть, уперше в історії нашого району й області люди просять найменувати свою вулицю іменем скромного державного службовця. Це, думається, стане прикладом для всіх тих, хто нині знаходиться на щаблях влади. Так потрібно служити людям, щоб вони через роки бажали пам’ятати ваше ім’я. Як ми пам’ятаємо Ніну ОЛЕКСЮК.
***
Цією публікацією, від імені вуличного комітету звертаюся до всіх депутатів міської ради Андрушівки підтримати нашу ініціативу. Принагідно зауважу, що ми вже зібрали на підтримку цієї ідеї практично всі до одного підписи мешканців вулиці – їх майже 150, а також три десятки підписів тих, хто свого часу проживав у цьому краї, чиї рідні мешкають нині тут. Якщо міська рада піде назустріч побажанням громадян, а іншого розв’язання цього питання, я й не уявляю собі, ми плануємо на початку вулиці встановити невеличку граніту стелу, яка розповідатиме про Ніну Володимирівну Олексюк, іменем якої названа наша вулиця. Цікаво, що на нашій вулиці мешкають діти й онуки славної нашої землячки. Думаю, що їм комфортно буде проживати на вулиці імені їхньої матері та бабусі…
Броніслав Черкавський,
голова вуличного комітету.
На знімку: Броніслав Карлович Черкавський.
Олександр Горобець
У зв’язку з погіршенням погодніх умов в період переходу на зимовий час ВДАІ Андрушівського РВ звертається з проханням до водіїв, пасажирів, пішоходів - будьте дуже обережні, коли знаходитесь на проїжджій частині дороги, бо Ви несете персональну відповідальність не лише за себе, а й за осіб, які ненароком можуть бути причетними до виникнення ДТП. У жовтні в Андрушівському районі скоєно дві ДТП з тяжкими тілесними ушкодженнями, двоє потерпілих осіб досі перебувають у важкому стані. 9 листопада в с. Забара гр. В., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, не справився з керуванням легковим автомобілем і скоїв ДТП, в якій пасажир М., що перебував в автомобілі, загинув на місці.
Петро Довбня,
інспектор ВДАІ Андрушівського РВ
Продам свою 3-х кімнатну квартиру в центрі м.Андрушівка по вул.Леніна 1-ий поверх 2-х поверхового буд. загальною пл.57 кв.м кухня 6 кв.м, кімнати 18/14/14, т/в роздільні. Індивідуальне газове опалення, бойлер, сарай, підвал. Ціна договірна. 048 719 34 77, 098 364 94 23
Роки спливли так швидко, як весняна вода. На особистому календарі Любові Михайлівни Кондратюк з Малих Мошківець їх вже вісімдесят. Не стало здоров’я, хотіла б робити - не сила. Тільки спогади гріють душу і тривожать. Бо було дитинство - напівсирітське, обпалене війною. Батько помер рано, а їх у матері залишилось шестеро. Як важко не було, а Люба гарно вчилася, закінчила Бердичівське педучилище. Після цього направили дівчину на роботу в один з поліських районів. Згодом повернулася в рідну Маломошківецьку школу, в якій пропрацювала багато років. Сімейне щастя було недовгим: чоловік Михайло помер молодим і двох діток Люба ростила й виховувала одна. Біда причаїлася і накрила материну голову чорним крилом - молодим помер син Микола - її поміч, розрада, надія. Тепер дочка Валя трудиться, як бджілка, і з своїм господарством справляється, і до неньки спішить на поміч. Бо та вже зовсім нездужає. Але щоосені, як йдуть до школи діти, в далеких спогадах вчительки світлими промінчиками виринають роки її вчителювання. Вихованці й досі пам’ятають свою першу вчительку, провідують, вітають із святами. В день 80-річчя Любов Михайлівна одержала багато привітань від колишніх учнів, колег, працівників сільської ради. Проживіть, шановна, ще багато років при доброму здоров’ї. Спасибі Вам за педагогічну працю, щирість Вашої щедрої душі.
Василь Гребенюк,
с. Малі Мошківці