На запрошення організаторів IX Міжнародного фестивалю народної творчості та ремесел «Садко-2010», що надійшло на ім’я губернатора Житомирської області Рижука С. М., народний ансамбль народної музики «Веселі музики» Андрушівського районного будинку культури (керівник Вадим Гонзецький) з 2 по 8 червня був учасником фестивалю у місті Великий Новгород (фото). На це свято народних талантів прибули і мистецькі колективи із 7 країн світу - Індії, Словакії, Хорватії, Удмуртії, Білорусі, Росії. Від України учасником дійства були «Веселі музики» з Андрушівки. Відкриття фестивалю відбулося на території древнього Кремля, збудованого в ЇХ ст. Сам Великий Новгород за рішенням ЮНЕСКО віднесено до пам’яток історії Міжнародного значення. У місті збережено та діють понад 50 церков ІХ-XI ст. На відкритті фестивалю у своєму виступі я вітала усіх присутніх та подарувала сувеніри з нашого краю губернатору Новгородщини. На гала-концерті, що відбувся в концертному домі міста, наші хлопці пристойно представили народне мистецтво України, за що мали схвальні відгуки та оплески глядачів. Другий день фестивалю перемістився на Батьківщину відомого гусляра Садко, який народився в с. Наволок Новгородського району. Третій день мистецького свята та офіційне закриття його відбулося у музеї древньої архітектури та зодчества під відкритим небом «Витославлицы». Кожна дерев’яна садиба ХІІ-ХІVст. приймала творчий колектив з тієї чи іншої країни. А учасники ансамблю «Веселі музики» на її подвір’ї були ще й учасниками весільного обряду. Запальною грою на музичних інструментах та чудовою українською піснею зачарували наші хлопці усіх учасників фестивалю.
Галина Білецька,
начальник відділу культури та туризму РДА.
З метою відродження і дальшого розвитку декоративно-прикладного мистецтва, сприяння творчому розвитку «Майстрів народної творчості» 6 червня відбулося обласне свято «Мистецький червень», де виставлялися роботи народних умільців. Вироби наших майстрів були різноманітні: металовітражі О. О. Хромченка, живопис «Майстра народної творчості» Л. М. Роскопінського, вироби з бісеру З. П. Рудюк, вишивки «Майстрів народної творчості» Н. Т. Вох, Н. В. Шпаківської, вишиті картини С. В. Галінської, мережані вироби В. Ф. Рожко, О. В. Яремчук. Особливо вабили око сорочки-вишиванки майстринь нашого району. Родзинкою нашої виставки були ляльки-мотанки - давні обереги української родини. Майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки, який провела Н. В. Шпаківська, зібрав чимало зацікавлених глядачів. Привітали учасників свята директор обласного центру народної творчості Ю. П. Кондратюк, заступник начальника обласного управління культури, заслужений артист України Ю. Г. Градовський. Всі народні умільці отримали подяки.
Тетяна Шостак,
зав. відділом обслуговування районної бібліотеки.
Обласна організація Народної Партії започатковує проведення щорічного футбольного турніру між командами Андрушівського району.
Вже у суботу, 10 липня, усі бажаючі зможуть спостерігати за грою спортсменів у с.Крилівка. Початок заходу о 12 годині. Запрошуються усі шанувальники футболу.
Відпочинок на морі - "Коблево" для жителів Андрушівки.
Дні виїзду: 14.07; 24.07; 4.08; 14.08. Тел.: 096-342-59-21; 2-32-80.
Ковальчук Валентин Андрійович народився та виріс в с. Червона Волока 14.10.1960р.
У 1978р. закінчив ЗОШ.
Професію художник-оформлювач отримав при ОКОУ.
Служба в радянській армії.
Після армії працював художником-оформлювачем на ЖЗОК, лугинському гранкар`єрі.
1984р. переїхав д м. Андрушівка, працював у БК цукрового заводу художником.
З 1985р. – вчителем образотворчого мистецтва в Андрушівській ЗОШ I-IIIст. №1.
Основні виставки:
1988р. – учасник виставки народних умільців Третього всесоюзного фестивалю народної творчості.
2000р. – персональна виставка в м. Андрушівці.
2003р. - персональна виставка в м. Житомирі в обласній бібліотеці, де було присвоєно звання «Майстер народної творчості».
2003р. - персональна виставка в Новограді-Волинському «Лесині джерела».
2004р – спільна з польськими художниками виставка у м. Бердичів.
2007р. - персональна виставка у рідному селі.
2008р. - персональна виставка у м. Житомирі в обласній бібліотеці присвячена Міжнародному жіночому дню восьмого березня «Для тебе кохана», у м.Києві в Інституті мистецтвознавства.
2009р. – учасник спільної виставки «Мистецький червень» у м. Житомирі.
2010р. - персональна виставка «Різдвяний подарунок» у м. Житомирі в музеї ім.. Корольова.
2010р. - персональна виставка у м. Житомирі в обласній бібліотеці "Моє життя - це мій живопис".
Член молодіжної творчої спілки художників і мистецтвознавців.
В Інтернеті на сайті «Однокласники» значиться моє дівоче прізвище - Рудюк. Якраз ця деталь і стала початком історії, про яку я вам розповім. Нещодавно знову ж таки по Інтернету я одержала лист від членів пошукового загону «Пошук», що в м. Нижнєкамськ (Республіка Татарстан). З нього дізналась, що в серпні 1996 року тамтешні ентузіасти-краєзнавці, відшуковуючи та захоронюючи останки солдат, що полягли у Велику Вітчизняну війну, натрапили на слід невідомого бійця. За документами обліку безповоротних втрат рядового і сержантського складу Радянської Армії значилось, що це Рудюк Федір Зіновійович, 1916 року народження, уродженець с. Андрушівка, Андрушівського району, Житомирської області. Дата і місце призову - вересень 1941 р,. Андрушівський РВК, Українська РСР, Житомирська область. Військове звання - рядовий. Зв’язку з військовослужбовцем не було з дня призову. Мати Рудюк Варвара Олексіївна проживала по місцю народження сина. За матеріалами Андрушівського райвійськкомату вважається, що Рудюк Ф. З. пропав безвісти у березні 1944 року. Татарські пошуковці просять допомогти знайти родичів чи людей, що знали сім’ю Рудюка Федора Зіновійовича, щоб повідомити їм більш детальну інформацію про місце захоронення фронтовика-земляка. До мене вони звернулися з надією, що згаданий фронтовик, можливо, мій родич. Але це не так. Тим, хто захоче встановити контакт з пошуковцями, я із задоволенням допоможу.
Аліна Поліщук,
вчителька Андрушівської гімназії
Новини Андрушівщини
Весна 1939 року. Молоді садки на хуторі неподалік села Гальчин буяли ніжною зеленню і білим цвітом вишень, черешень, слив. Гордо несли свої рожеві бубляхи яблуні й груші. Повітря було таким пахучим, що паморочилася голова. Хутір всього з п’яти хат, де оселилися молоді сім’ї, жив своїм звичним життям.
Та раптом завітали до них представники тодішньої влади і категорично заявили, що хутір має припинити своє існування. Головний партійний начальник дав наказ розібрати всі хати, а їх мешканців переселити в Гальчин. Батьки просили, аби їм дозволили залишитися на хуторі, адже вони зовсім недавно нелегкими зусиллями спорудили дім, обжилися, а тепер знову розпочинай з нуля. А за що? Матері плакали, а ми, діти, раділи, що будемо жити в селі. Там більше дітей, друзів. Старший з районного начальства наголосив, що нікому не дозволять залишитися, бо за наказом Й. В. Сталіна всі хутори мають бути ліквідовані в найкоротший термін Від слів відразу приступили до справи. Спритні молоді чоловіки залізли на солом’яні дахи, стали розшивати сніпки і скидати їх на землю. Важко уявити, що тієї миті творилося в душах наших батьків. Вони ж бо знали, як нелегко розібрати хату і побудуватися на новому місці. Але виходу не було. За непокору - в’язниця. У дворі мого батька була криниця, з якої брали воду всі п’ять сімей. Ясна річ, що тепер потрібно було копати її на новому місці. Мусіли вручну, без ніякої техніки, виймати колодязні кільця, аби везти їх туди, де будуть жити. Моя мати, користуючись якимись своїми секретами, уже в селі шукала місце для нової криниці і знайшла таке біля перелазу на нашому вже новому подвір’ї. Але сусіди попросили копати її в такому місці, аби й вони могли там брати воду. Батьки, звісно, погодилися. І знову мати шукала джерело. Сказала, аби копали колодязь на узбіччі двох доріг. Її послухали. Там криниця знаходиться і нині. Головним копачем колодязя був мій батько, бо вже мав досвід у цій справі, допомагали йому сусіди: Яків Чуйко, Федір Тимченко, Михайло Марчук. Копали-копали, вже й потомилися, стали сумніватися, чи є там джерело, бо вже й батька майже не видно така глибина. А мати все стояла на своєму: «Копайте, тут буде добра вода!». Невдовзі почули радісний крик батька: «Вода! Пішла вода!». Криниця вийшла глибока, кілець виявилося замало. Батько запропонував викласти верхню частини криниці камінням, скріпивши його розчином, а одне кільце поставити наверх. Так і зробили. Мені, семирічному хлопчику, тоді батько і чоловіки, котрі працювали біля криниці здавалися силачами. Мамин прогноз таки справдився: вода була чиста, холодна і смачна. Колись жниварі в полі просили привезти води тільки з Макухиної криниці - так по вуличному називали мого батька. Бо колись мій прадід мав олійню, а за послуги люди давали йому макуху. Так і прилипло це слово до нашої родини. Довго стояв колодязь без накриття, бо воду там брали всі, а рук до неї докласти не поспішав ніхто. В дев’яностих роках я повернувся до батька у рідне село. Напившись води з батьківської криниці, зрозумів, яка смачна вода джерельна! Хіба можна назвати водою ту рідину, яка тече з кранів у містах. І я вирішив, що не такий мусить мати вигляд криниця, створена руками мого батька та його сусідів. Отож почав облаштовувати її. Допоміг мені це зробити Володимир Малинівський: вмонтували корбу, зробили накриття, обгородили, все пофарбували. Ми з дружиною придбали в церкві ікону Святої Трійці, прикріпили її біля криниці. А наш сільський священик Миколай Гаврилів на Водохреща освятив її. Пішли з життя батькові помічники: Яків Чуйко і Михайло Марчук загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, Федір Тимченко помер уже в повоєнні роки. У віці 97 років закінчив свій земний шлях мій батько Тимченко Яків Мусійович, ветеран Великої Вітчизняної, інвалід ІІ групи. У рік, коли потрясло світ чорнобильське лихо, не стало моєї матері Марії Харитонівни, яка знайшла те життєдайне джерело, яке служить людям уже 71 рік - такий вік батькової криниці. Ось таку добру пам’ять лишили по собі сільські трударі. Їх згадує подумки кожен, хто в спеку або ж мандруючи зупинився біля кринички аби втамувати спрагу.
Микола Тимченко,
с. Гальчин
Новини Андрушівщини