Під час правління польського короля Сигізмунда III село було колонізоване польським дворянством. Воно було власністю князів Любомирських, а потім Рогожинських. Починаючи з 18 століття, селом, яке входило до Сквирського повіту, володів рід Сцібор-Рильських. Село мало власну церкву та вітряний млин.
З 1834 року селом, разом із сусідніми Ярешками (загалом — 412 чоловіч. душ), володів Діонизій-Каетан (Діонисій Антонів) Рильський — двоюрідний брат Теодора Рильського — прадіда Максима Рильського і онук відомого Шимона Рильського, що належав до гербу Остоя. Протягом трьох років згідно з вибором місцевого дворянства Діонисій Сцібор-Рильський був сквирським повітовим суддею. У 1870 населення становило 723 православних і 39 католиків.
До 1918 селом володів Оскар Сцібор-Рильський (Oskar Scibor-Rylski) разом з дружиною Марією з роду Раціборовських.
За свідченнями очевидців, від Голодомору 1932–1933 рр. у селі загинуло 19 людей.
Бровки Перші — село в Україні, Андрушівському районі Житомирської області.
Село розташоване за 1 км від залізничної станції Брівки (з 1870 року) (лінія Фастів - Козятин). Село межує з селом Ярешки і підпорядковується спільній сільській раді.
Щодо походження назви села “Брівки” існує три легенди.
Перша роповідає, що на місті села було два великі озера. Люди почали селитися навколо цих озер, і дивлячись звисока, неважко було помітити, що будинки були ніби брови над очима. І саме на честь цього незвичного явища поселення назвали Брівками.
Інша розповідає,що жив тут пан, який мав у своєму розпорядженні велику територію. І була в нього дочка з надзвичайно красивими бровами. Саме на честь краси брів своєї доньки він назвав одне із сіл Брівками.
Третя легенда розповідає, що в нашому селі за часів козаччини жив козак на ім`я Бровко. У селі він побудував красиву церкву і саме на честь засновника цієї споруди село було назване Брівками.
В Андрушевском районе недалеко от центра, расположено живописное село Бровки Первые. В этой местности пока еще можно полюбоваться старинной усадьбой Рыльского. Развалины, к сожалению другого слова, не подберешь, все еще несут в себе вид былой славы и если бы, не «старания» людей над этой усадьбой не имела бы силу даже многовековая природа.
Территория, на которой расположен исторического значения дом давно не напоминает парк, скорее полу-лесье из-за которого даже уже и усадьбы полностью не разглядишь. И если не предпринять действий по спасению усадьбы то через пару лет Житомирская область довольно таки красивое здание со своей историей и легендами, одна из которых настолько невероятна, что даже те, кто ее рассказывает, сомневаются в достоверности.
В революционные времена восставший народный класс безжалостно уничтожал практически все, что принадлежало помещикам. И не миновать бы такой судьбы и поместью Рыльского, если бы сам хозяин не попросил местных представителей революционной власти в 1917 году не разрушать дом, а сделать из него школу. После такого разговора, а он проходил на крыльце усадьбы, по дошедшей до наших дней информации очевидцев хозяин вошел в дом и исчез. Местные старожилы предполагают, что в доме был подземный тоннель, через который помещик и скрылся, но, ни тоннеля, ни помещика так обнаружить и не удалось.
Второй не мнение интересной легендой (кстати, не такой уж и древней) является рассказ о том, как в село приехала женщина, называя себя наследницей помещика, долго расхаживала по парку с какой-то картой, а ночью пригнав спец-технику, что-то искали в озере. По слухам сельчан ее интересовала карета с золотом. Нашли они ее или нет, но утром ее и рабочих уже не было.
Степок — село в Україні, в Андрушівському районі Житомирської області. Населення становить 678 осіб.
Перші поселенці знайшли між лісами велику долину, на якій не було багато дерев і чагарників, ця земля була зручна для обробітку. Нагадувала степ. Але через те, що ця долина була невеликих розмірів, то поселенці назвали її «степок». Пізніше ця назва поширилась і на поселення, яке тут з'явилося.
Перші писемні згадки про село відносяться до 1741 року, хоч виникло воно раніше.
В середині XIX століття село поділялося на кутки, які називалися: Рокитенці, Голишівка, Норіни, Городище, Турчин-шпиль. Проживало у 1863 році в селі 916 чоловік, з них — 850 українців, 55 поляків і 11 євреїв. Належало село до володінь Владислава Грушецького.
Церква тут Різдва-Богородична, дерев'яна. Мала 38 десятин землі. Побудована була на місці старішої у 1847 році на кошти поміщика Діонісія Ячевського, якому належало село Степок в ті часи.
Село розташоване за 18 км на північний схід від районного центру м. Андрушівки на та за 2,5 км від залізничної станції. Чисельність населення через 100 років майже не змінилася, а в 1973 році становила 1128 чоловік, вони проживали в 356 дворах.
23січня 2015 року в приміщенні Червоненської селищної ради розпочалася зустріч-бесіда осіб, запрошених для проведення на території сільської ради заходів комплексного пожежно-профілактичного відпрацювання. Ящук Юрій Валентинович, голова селищно їради, розподілив учасників по робочих групах. Групи, пройшлись по заздалегідь складених списках адресів родин, які вимагають уваги, по оселям та подвір’ям. До прошарку, який потребує підвищеної уваги потрапили багатодітні сім’ї, самотні пенсіонери, неблагонадійні особи. На місці, господарям була надана консультативна допомога, роз’яснення ризиків, перевірені умови побуту, висунуто вимоги до підтримання пожежної безпеки. Особливу увагу комісія звертала на стан печей та димарів, на умови їх експлуатації. І не дарма. Так, як значна кількість загорань сталася через несправні печі або порушення правил їх експлуатації.
Учасники акції відвідали оселі у селі, поспілкувалися з кожною людиною, яку зустріли по дорозі. Було роздано 300 екземплярів інформаційних листівок та експрес-інформацій. За словами голови сільської ради, акція мала велике значення, збентежила громадську думку, було надано практичну допомогу окремим верствам населення по усуненню недоліків, які впливали на забезпечення протипожежної безпеки осель.
Андрушівський РС Управління ДСНС України у Житомирській області
Днями відбувся щорічний благодійний вечір колядок.
Перед початком вечора зі сцени пролунала Вічна пам'ять в першу чергу нашому земляку, відомому поету, письменнику, композитору заслуженому працівнику Культури – Володимиру Федоровичу Шинкаруку, а також воїнам які загинули в зоні АТО.
В благодійному вечорі колядок приймали участь церковні хори Андрушівського благочиння, діти з школи мистецтв, а також хоровий склад Андрушівського Будинку Культури, - про це повідомляють у прес-службі Андрушівського благочиння.
Щорічний захід проводиться для оздоровлення дітей сиріт, в першу чергу тих, чиї батьки загинули в зоні АТО, які будуть відправленні в оздоровчі санаторії, де проводяться різні заходи, в яких священики підносять духовний розвиток дитини, проводиться повне обстеження і лікування дітей і багато інших загодів.
Ми повинні підтримувати таких дітей сиріт, тому що вони ті, які позбавленні батьківського тепла і любові, можливо так Господь стукає в наші серця, щоб ми піклувались про них, і в подяу за нашу доброту Господь допоможе нам в наших життєвих негараздах. Значить і для того в світі потрібні такі діти, щоб людина не забувала, що ми всі гості в цьому світі, і коли ми разом думаємо про таких дітей, то ми даємо їм шанс на майбутнє, в якому вони будуть здоровими, щасливими і повноцінно сформованими православними християнинами!
17 січня, в знак солідарності з усією Україною, в місті Андрушівка відбулася акція «Я - Волноваха», - повідомляють на сайті РДА.
На акції були присутні керівники району та міста, працівники підприємств, організацій та установ району, громадськість.
Звертаючись до присутніх, голова районної ради В.В. Костик засудив дії терористів, висловив глибоке співчуття родинам загиблих та постраждалих.
Хвилиною мовчання учасники зібрання вшанували пам'ять загиблих під Волновахою та всіх, хто загинув від рук терористів.
Дружина військовослужбовця Ірина Колосенко розповіла, що зараз її чоловік перебуває на Сході України та пліч-о-пліч з іншими патріотами відстоює мирне життя та краще майбутнє наших дітей.
Нікого не залишив байдужим виступ матері військовослужбовця Валентини Сірої , яка наголосила на важливості моральної та матеріальної підтримки військовослужбовців. Подякувала всім, хто надавав і надає посильну допомогу нашим солдатам та закликала єднатися, тому, що лише в єдності наша сила і лише разом ми можемо подолати ворога.