Андрушівка фото

11 квітня - Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

Близько 66 літ минуло відтоді, як закінчилась Велика Вітчизняна війна, яка назавжди залишила болючі мітки в людських долях, серцях, а багатьом - фашистське клеймо на тілі. Стоїть таке і на руці нашої односельчанки, великої трудівниці і усіма шанованої жінки Надії Олексіївни Яцик (дівоче прізвище Горбач), якій довелося пройти через німецькі концтабори і вижити. У їх родині підростало четверо дітей. Надія була найстаршою. Закінчивши шість класів, пішла разом з батьком працювати різноробочою на невеликий лісопильний завод, що був тоді в Нехворощі. А тут - війна. І досі стає моторошно, коли згадує, який страх охопив, коли почули оту страшну звістку. Батько пішов на фронт. В селі фашисти влаштовували облави на юнаків і дівчат, виловлювали ночами, як звірину, щоб відправити до Німеччини. В 1941-ому спіймали і Надію, разом з іншими дівчатами посадили на віз і повезли в Бердичів, але їй вдалося втекти по дорозі… Вдруге, у липні 1942-го, уже не відкрутилася: в Бердичеві посадили в товарняк і повезли в Польщу. В дорозі їли сухий пайок, бо води не давали. Гнітили важкі думки, лякала невідомість. Висадили їх неподалік Кракова, де один заможний поляк відібрав 20 дівчат, аби працювали на нього. Не з медом було, вирішила втікати будь-що. Спіймали, посадили у в’язницю, а восени 1942-го відправили непокірну в концтабір міста Аушвіц, де терпіла знущання до січня 1945, а потім був страшний Бухенвальд. Смугастий одяг, дерев’яне взуття, баланда з брюкви, в кожному з бараків жило по 600 чоловік. Постійно стояв страшний сморід з крематорію, де спалювали хворих, бо їх ніхто не лікував. Отож молила Бога, аби не захворіти, бо то був кінець. А євреїв там спалювали партіями, вели ніби до лазні… Не існувало ні прізвищ, ні імен, лише табірний номер. У неї на обох руках вибито 22487. Цей номер ще й тепер будить страшні спогади. На власні очі бачила Надія Олексіївна смерть, насилля, звіряче катування. Витримала все: і приниження, і важку працю. А дім, рідне село снились ночами. Їх звільнили в квітні 1945-го, а додому потрапила аж у червні. Небагатьом в’язням із тих 100 тисяч мучеників нацистського концентраційного табору Бухенвальд судилось вижити. Але життя було до Надії Горбач прихильним, бо вона, сильна духом, вижила, повернулася до рідної домівки. Працювала на полі, потім стала дояркою. В 1946 році вийшла заміж, народила і виховала п’ять прекрасних дочок. Ними живе і радіє, а ще - внуками, правнуками.

Андрій Устименко,
студент Житомирського держуніверситету ім. І. Франка