В читальному залі районної бібліотеки відбулася чергова зустріч членів клубу любителів поезії «Берізка». Цього разу засідання шанувальників поетичного слова було присвячене творчості Андрія Малишка, 100-річчя з дня народження якого відзначалося в літературних колах 14 листопада.
Сам інтер’єр залу, в якому проходило зібрання, налаштовував присутніх на ліричний лад, бо прикрашений був букетами осінніх квітів, на стіні яскравою веселкою кольорів, оригінальними візерунками цвіли вишиті рушники - невід’ємний атрибут української оселі, її споконвічний оберіг.
На видному місці стояв стіл, а на ньому - портрет ювіляра Андрія Самійловича Малишка, поряд - його поетичний доробок.
Відкрила засідання працівник районної бібліотеки Ф. В. Вишневська, а потім ведучі - її колеги Л. Д. Шуйська, О. Ю. Люх, А. М. Шишко, А. Б. Яковчук, О. В. Мігунова, учні 11-Б класу Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, які прийшли на зустріч з поезією А. С. Малишка разом зі своїм класним керівником Н. Б. Фещенко, вплітали свої розповіді у вінок життя і творчості творця неперевершеного поетичного слова. Художній світ, створений ним, - це великий і щедрий дар рідній Україні.
Слово за словом, вірш за віршем прихильники творчості А. С. Малишка входили в цей світ, доторкалися до нього своїми серцями, закоханими в поезію, і переконувалися, що це - свята правда. Людей старшого віку, котрі сиділи в залі, його творчий доробок тривожив душу по-особливому, бо їх дитинство, юність, час становлення супроводжувалися піснями, віршами поета, котрий вчив любити Вітчизну, отчий дім. В одному зі своїх віршів він проникливо каже:
Україно моя,
мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути
і ніжність твою берегти…
До висот поетичної творчості піднесло його й ще одне потужне джерело - материна пісня і материнська любов. До своєї неньки, яку так обожнював, чиї руки пестили з дитинства, а кроки і душа йшли з ним поруч по життю, підтримували в годину радості й печалі, А. С. Малишко проникливо промовляє:
Як синя птиця.
Мати моя, мати.
Стара голубка в сяйві сивини…
Пройшло тих літ не мало,
не багато.
І де вони, малі твої сини?
Подвір’я тихе і дідівську хату,
Казок Дніпрових
золоті мости.
Тебе маленьку,
рідну, сивувату
Дано навіки
в серці пронести.
Неньці, всім українським жінкам-матерям поет присвятив багато чудових поезій, на яких виховувалися і виховуються покоління.
В невеличкому і затишному залі, як спокійний потічок, текла розповідь про талановиту людину. До глибини душі хвилювали його вірші, які читали старшокласники Еміна Маркевич, Микола Опанасюк. Скільки ніжності, вдячності і доброти відчувалося в голосі і душі Анни Коксун, коли вона виконувала пісню на слова А. С. Малишка «Вчителько моя».
Не сподівалися, мабуть, юнаки і дівчата, що на цій поетичній зустрічі, що проходила в невимушеній атмосфері за чашкою чаю, вони відкриють для себе нового Малишка, який умів і пристрасно кохати, і берегти в душі оту єдину стежину, що веде до рідної хати.
Скільки хвилюючих, ніжних і трепетних пісень поета прозвучало в залі у виконанні працівників районного будинку культури. серед них - «Рідна мати моя», «Ми підем, де трави похилі», «Моя стежина».
Майже чотири десятиліття Андрій Малишко сипав зі свого поетичного неба на землю розмаїті зірки-поезії. І хоч пішов у вічність дочасно, він залишається для нас співцем життя, молодості і любові.
13 листопада в рамках районного Тижня правових знань «Молодь і закон» начальник Андрушівського районного управління юстиції Валентина Сіра виступила перед учнями Андрушівського професійно-технічного ліцею на тему «Юридична відповідальність та її види». Ліцеїстам роз’яснювалися поняття права та юридичної відповідальності, цілі і види юридичної відповідальності, її відмінності від інших видів відповідальності, увага акцентувалася на важливому значенні правових обов’язків. Крім того, роз’яснювалася дисциплінарна, цивільно-правова, адміністративна та кримінальна відповідальності.
ТОВ «Сервіс-Агро», яке розташоване на орендованих землях у Івниці, член асоціації виробників молока в Україні, за день здає на переробні підприємства більше половини від загальної кількості надоєного в районі молока. Про напружені будні підприємства, сміливі і завидні плани на майбутнє напередодні професійного свята аграріїв наш кореспондент дізналася з розмови із директором А. В. Дідківським.
- Андрію Валерійовичу, читачам буде цікаво дізнатися про етапи становлення підприємства, його спеціалізацію і перші кроки до успіху.
- Успіху як такого, звісно, що на початку не було. Хоч молоді за віком наші інвестори були не проти мати його одразу. Підсумки господарювання у перший рік ентузіазму не додали, але й бажання не відбили - ми вирішили спільно й дружно йти вперед. Поки що без прибутку. Так було й на другий рік. Реконструкція приміщень, закупівля поголів’я, техніки, пошук порядних партнерів-переробників. Знову витрати - до дивідендів було ще далеко. Але вже в цьому році ми будемо мати прибуток. В яких би умовах не працювали, кошти на реконструкцію і розвиток інфраструктури знаходимо завжди. Тільки за 10 місяців цього року на придбання техніки витратили майже 800 тисяч гривень.
- Давайте конкретніше простежимо шлях трирічного розвитку вашого підприємства. Отже, з яких надоїв починали і чого досягли зараз?
- Перший рік ми одержували по 4000 кілограмів молока від корови (порода в нас червоно-ряба). На другий - 6000 кілограмів, на кінець нинішнього буде 7500. Дійної череди в нас 700 голів. Спочатку нетелів закупляли, а зараз відтворюємо стадо своїм молодняком від найпродуктивніших корів. Взагалі в нас 3000 голів ВРХ, молодняк на відгодівлі доводимо до високовагових категорій. Господарюємо за новими технологіями. В нас безприв’язне утримання корів, доїння «ялинкове» (переважно) і молокопровідне, однотипна годівля всього поголів’я (стадо не випасається). Ще маємо свинопоголів’я. Від худоби залишається багато переїдів, якими охоче смакують вівці, яких теж тримаємо.
- А основний то прибуток від молока. То чи не доречніше збільшити дійне стадо?
- Більш як півтори тисяч голів ми в даний час утримувати не можемо. Самі розумієте - в нас орендовані землі. Скільки можемо виростити на них кормових культур, на те й розраховуємо. Шукаємо внутрішні резерви, співпрацюємо з науковцями-аграріями Житомира й Білої Церкви. До речі, студенти Житомирського агроекологічного університету охоче проходять у нас виробничу практику. З кожним роком ми все більше робимо ставку на виробництво високоякісної продукції, відслідковуємо моніторинги цін на неї. Потім зважуємо - кому вигідніше продати молоко. В нас є переробник, який вже наприкінці року платитиме нам до 5 грн. за кілограм продукції. У нього свої вимоги, до яких ми ставимося з розумінням. Насамперед треба якнайшвидше пройти атестацію на статус господарства, що виробляє сировину для дитячого харчування. Вже проведено відбір грунтів і відправлено проби на аналіз, який підтвердить придатність (чи ні) наших орендованих земель для вирощування екологічно чистих кормових культур.
- Якщо вже про землю, Андрію Валерійовичу, то розкажіть про співпрацю з орендодавцями. Непорозумінь між вами не буває?
- Я б не сказав. Здається, людей ми увагою не обділяємо. Торік платили на кожен пай по 1260 гривень, в цьому році з врахуванням державної поправки до коефіцієнту - 2213. Стандартів не дотримуємось - хто що забажає: кому гроші, кому зерно. Навіть молодняк птиці привозимо навесні - люди задоволені. В цьому році побільшало бажаючих здати нам в оренду свої пайові наділи, вірніше, правонаступники переукладають з нами договори. Добровільне взяття в оренду земель, навіть ферм від фізичних і юридичних осіб ми тільки вітаємо і діємо лише в рамках закону. Приділяючи належну увагу і рослинництву, і тваринництву, хочемо побудувати відгодівельний корпус на 5000 голів ВРХ.
- За здобутками підприємства стоять люди. Пам’ятаю, був час, коли мали проблеми з кадрами - шукали доярок поза межами села.
- Уже не шукаємо. Половина працівників доїжджає, навіть з інших областей, половина місцеві. Житлом забезпечуємо. Приїжджі працюють вахтовим методом. Самі розумієте, що якби ми платили скільки-небудь, люди не добиралися б до нас за сотні кілометрів. Ядро колективу - спеціалісти. Середній вік - 30 років. Вісімдесят відсотків з них працювали чи стажувалися за кордоном. Ми команда однодумців-ентузіастів, готові підтримати і розвинути розумну ідею, налагодити і контролювати виробничий процес. Основна риса кожного - відповідальність. Це я можу з повним правом сказати про головного технолога, кандидата сільськогосподарських наук Станіслава Тимчака, головного ветлікаря Андрія Возника, головного агронома Євгена Мацика, головного інженера Володимира Коваля. Всього в нас у весняно-літній період працює десь 140 чоловік, а в осінньо-зимовий - 50. Особливого навантаження робітники не відчувають - основні виробничі процеси механізовано й автоматизовано. Старанні в роботі доярки Анжела Шелепйонок, Тетяна Рудницька, телятниці Тетяна Стенічева і Людмила Яцик, доглядачка Тетяна Шестопалова.
- На закінчення скажіть, будь ласка, Івниця вже відчула присутність у селі господарів-виробничників? Якось допомагаєте громаді?
- Не відмовляємо, коли звертаються чи то сільська рада, чи школа. Ми чуємо громаду. По можливості й надалі будемо допомагати їй.
- Через скільки років сподіваєтеся закінчити реконструкцію, щоб ваше господарство стало в ряд найсучасніших на Україні?
- Думаю, через три роки будемо мати те, що хочемо.
- Хай Вам щастить, адже успіх - це бажання, помножені на можливості.
Інтерв’ю вела Лідія Наконечна
У селі Нова Котельня, Андрушівського району, освятили відновлений Свято-Покровського храм.
31 липня, коли під час грози у купол древнього храму попала блискавка. Дерев’яна церква загорілася. Але її вдалося врятувати, проте постраждали дерев’яні стіни та внутрішнє оздоблення, металевий каркас та залишки конструкції провалились всередину храму.
Першим, хто побачив пожежу та кинувся рятувати церкву був настоятель, протоієрей Миколай Драпак.
Пожежу гасили на протягом 4 годин. Храм вдалося врятувати, а от купол – ні.
Парафіяни, разом із своїм настоятелем приклали чимало зусиль по відновленню та реставрації головного куполу храму. І ось настав момент коли святиня знову засяяла у всій своїй красі як і раніше.
Святковий чин освячення та урочисту Божественну Літургію очолив керуючий єпархією — архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим.
По завершені Святої Євхаристії був відслужений подячний молебень, після чого Владика Никодим звернувся до вірян із настановчою проповіддю.
Цього ж дня Житомирський Архіпастир звершив чин освячення надкупольного Хреста для лікарняного храму на честь святого Агапіта Печерського, котрий будується на території Андрушівської районної лікарні.
Після урочистого освячення Владика привітав духовенство та присутніх вірян із торжественною подією та побажав скорішого завершення будівництва храму.
Понад 50 діб триває 142-ий виробничий сезон на ПАТ «Червонський цукровик». Аби підприємство крокувало в ногу з часом, останні шість років значну увагу тут приділяють модернізації виробництва: встановлено вакуумапарати з циркулятором для утворення утфелю першого продукту та один додатковий корпус випарної станції; замінено вакуумапарати другого продукту та дифузійну установку більшої продуктивності; вдосконалено теплову схему заводу зі встановленням швидкісних підігрівачів; модернізовано мийне відділення; облаштовані сплавні майданчики.
Уже в поточному році збудували і ввели в експлуатацію жомопресосушильне відділення, турбозал, де встановлено дві парові турбіни, модернізували бурякорізки, збільшили продуктивність парового котла, замінили також центрифуги першого продукту та автоматичні системи управління станції фільтрації і дефекосатурації. Усе це дало можливість наростити потужність підприємства з 2200 тонн переробки буряків на добу в 2006 р. до 3200 тонн, продовжити тривалість виробничого сезону, додатково створити 38 нових робочих місць. На ПАТ «Червонський цукровик» нині трудиться 452 чоловіки, в минулому році їх було 414. Від єдиного постачальника - ПСП «Агрофірма «Світанок», на переробне підприємство надійшло 159 тис. тонн цукрових коренів в заліковій вазі з цукристістю 16,8%. Перероблено 151 тис. тонн, вироблено цукру 20,7 тис. тонн, вихід цукру складає 13,90% від початку, за останню декаду - 15,01%. Велику увагу приділяємо економії енергоресурсів: на 1 тонну перероблених буряків за добу витрачаємо 28 м. куб. промислового газу та 25 кВт електроенергії проти відповідно 34,26 в минулому році. Таких результатів досягнуто дякуючи зусиллям інженерно-технічного та робітничого потенціалу, зростанню професійного рівня кадрів, значним капіталовкладенням господарів підприємства. У вдосконаленні виробничого процесу, в здійсненні реконструкції підприємства є велика заслуга інженерної служби. Це люди творчі, мислячі, з високим почуттям обов’язку і відповідальності. Колектив підприємства пишається працівниками, які своєю сумлінною працею, значним особистим внеском у розвиток харчової промисловості заслужили вдячності і високих нагород. За період з 2007 р. Почесною грамотою Кабміну нагороджені Р. С. Коротка - головний технолог, Короткий О. В. - начальник ТЕЦ (нині майстер ТЕЦ). Подяка Прем’єр-міністра України оголошена Б. Я. Приверенді - машиністу парових турбін, В. Б. Шишкіну - старшому майстру механічної майстерні, В. М. Раку - слюсарю-ремонтнику. Трудової відзнаки «Знак пошани» удостоєні Л. В. Скобель - головний інженер, Л. Ф. Ковалюк - майстер зміни, П. Ю. Тарновський, В. В. Гринь - начальники змін, В. В. Скобель - начальник транспортно-заготівельного цеху, О. Д. Богайчук - слюсар, О. П. Ковалишин - головний механік, М. В. Мельник - електромонтер. Багато інших працівників нагороджені грамотами Міністерства аграрної політики і продовольства України, Національної асоціації цукровиків України. Попереду у працівників ПАТ «Червонський цукровик» ще багато напружених буднів, бо до закінчення сезону виробництва намітили заготовити 210 тис. тонн сировини, вирощеної на площі в 4990 га орендованих земель Ружинського, Бердичівського та Андрушівського районів. Варто відмітити, що завдяки впровадженню передових технологій і новітньої техніки середня врожайність цукрових буряків склала 420 центнерів з гектара у заліковій вазі. Отож заводчани поспішають вчасно й без втрат переробити цукросировину.
Тетяна Андрійчук,
голова профкому ПАТ "Червонський цукровик"
Нещодавно побачила світ перша поетична збірка Юрія Шлапака «Святе джерело». Лікар за фахом роздумує над сутністю людського буття, його турбують непрості взаємовідносини між людьми, але червоною стрічкою через кожну поезію проходить бачення автором шляху, який веде до Бога. Юрій Володимирович переконаний, що подолати всі життєві проблеми допоможе віра: Коли біда в наш дім приходить, Не падай духом, - помолись, Стань на коліна перед Богом І бути вірним поклянись. Його лірична душа тонко відчуває зміни в природі, в людських взаєминах, споглядаючи все це з вершин духовності: Коли йде дощ - приходить сум, Й вітри зриваються в пориві, А я в полоні різних дум Всім тілом віддаюся зливі. …Бо то не дощ, а божі сльози, - За грішних нас той ревний плач! Юрій Шлапак переймається тим, щоб люди були матеріально й духовно багатими, його тривожать гіркі уроки історії, коли і дорослі, і діти мріяли про шматок хліба, завдяки якому можна було вижити: Не хлібом єдиним багата людина, Проте і без хліба - біда. …Просіть - і вам дасться, - примножаться зерна Любові, надії, земного добра. Частину своїх поезій автор написав російською мовою. В них вражає глибина думки, філософське бачення навколишнього світу: Все, что имеешь, - даровано Богом, Он есть источник всех твоих благ. Если же нужно - отдай без тривоги Тем, кто голодный, несчастен и наг. Поетичні рядки Юрія Шлапака змушують читача замислитися над сутністю людського буття, над тим, що кожен з нас залишить після себе: Все, что в мире, - не вечно, оно быстро проходит. Пролетают, как птицы, все земные года. …Ты не спи, не дремай, не живи вхолостую, Не растрачивай попусту жизни земной, Обрети для себя лишь надежду святую, - Вечно жить со Христом в Отчизне родной! Варто зазначити, що кожна з поезій виколисана багатою уявою автора. Однак йому слід приділити більше уваги редагуванню творів. В окремих віршах автор часто вживає займенники, а тому зміст поезії набуває неозначеної форми: Лише той, хто Бога знає Особисто, а не з слів, Лише той завжди чекає, Хто колись його зустрів. Насамкінець хочу висловити Юрію Володимировичу вдячність за те, що, надрукувавши збірку, відкрито показав своє філософське бачення ролі людини в суспільстві, її шлях до Бога. Таку духовну лірику може створити людина високоморальна, доброзичлива. Тож побажаймо автору подальших успіхів і Божого благословення на творчій ниві.
Марія ОЛЕКСЮК
Вже три роки при Гарапівському клубі діє об’єднання любителів української пісні. Його члени знаходять і записують давні українські пісні, вивчають пісенні традиції Гарапівки. Саме народна пісня здружує і об’єднує людей різного віку, різних професій. Хтось із них записав від старожилів таку пісню, яку ще ніхто не чув і хоче заспівати її для інших, хтось приходить послухати. А то й просто збираються, щоб згадати молодість, пісні, які вони колись співали, а також старовинні народні звичаї та обряди, які побутували в їх селі. А нещодавно члени цього любительського об’єднання зібралися на чергове засідання «Заспівай мені, мамо», приурочене найніжнішій, найдорожчій пісні - маминій колисковій. Їх виспівували для усіх присутніх учасники любительського об’єднання «Пилипиха». Колискові тривожили душу, зачіпали найтонші струни серця. Інакше й бути не може, бо під їх незабутній мотив виростали поети і композитори, хлібороби і захисники рідної землі, космонавти, вчені і просто мудрі люди. Мамина колискова навіки западає в душу, переповнює наші серця любов’ю і добром, проростає паростками ніжності і краси. Тому і збираємося ми разом, співаємо пісень, які передамо їх у спадок своїм дітям, внукам і правнукам.
Ольга Трохимчук,
завідуюча клубом с. Гарапівка