У вузьких колах астролюбителів обсерваторія, яку Іващенко заклав дванадцять років тому, відома під назвою «Липневий ранок». Син журналіста і вчительки астрономії, він вперше познайомився із зоряним небом у 10 років.
Приблизно в тому ж віці Юрій сконструював свій перший телескоп. До 14 років у нього вже був чіткий план: на шляху до Андрушівки і великого телескопу важливими етапами стали вступ на фізфак Київського національного університету і робота в Головній астрономічній обсерваторії НАН України.
Про це у своєму матеріалі пише Анастасія Рінгіс, Інвестгазета.
«Будувати обсерваторію треба там, де хороші умови для спостереження», - пояснює Юрій вибір рідного міста. Хоча й додає, що астроклімат в Україні в цілому «середньо поганий». Вести спостереження поблизу великих міст астрономам-професіоналам непросто через смог і нічне освітлення. В Андрушівці умови не кращі, але це все-таки рідне місто. «Липневий ранок» займає 50 соток і складається з двох корпусів - головного і східного. Іващенко зізнається: «До самого кінця не було гарантії, що буде результат». Обсерваторія будувалася частинами. Корпус «Східне око» був добудований тільки в 2009 році.
Телескопи в Андрушівці спостерігають і фіксують малі планети (астероїди), екзопланети, космічне сміття. Астроном Іващенко обробляє дані телескопів за допомогою спеціальних програм. Результати відправляються в Міжнародний центр малих планет, куди стікаються дані з усіх обсерваторій світу. Там же після зіставлення результатів з'ясовується, хто першим зафіксував ту чи іншу планету.
За 12 років роботи в Андрушівці було відкрито понад 200 малих планет. Таким чином, у Всесвіті з'явилися планети з іменами Житомир і Андрушівка, а пізніше і частина Житомирської області - 26 малих планет офіційно названі на честь її населених пунктів.
А ось дані про космічному смітті телескопи Іващенко збирають для міжнародної мережі телескопів ISON. На основі цих даних ведеться орбітальний архів, за допомогою якого передвіщаються небезпечні ситуації на високих орбітах.
Разом з керівником проекту ISON Ігорем Молотовим астроном Юрій Іващенко планує встановити телескоп-робот де-небудь високо - наприклад, в горах Мексики або Аргентини. «Такий проект дозволить нам збирати ще більше даних про комети і астероїди», - пояснює завдання Іващенко.
Мисливець за планетами не розповідає про те, у скільки йому обходиться його спосіб життя. «Астрономія ніколи не принесе грошей, для кожної конкретної людини - це чорна діра його фінансів, зате вона вкаже шлях порятунку людству в цілому», - філософствує бізнесмен.
Ярослав Яцків у коментарі «Інвестгазеті» говорить, що обсерваторія в Андрушівці - рідкісне явище для Української астрономічної асоціації, а її внесок може бути прирівняний до результатів деяких державних обсерваторій. На що Іващенко відповів: «В Україні тисячі любителів, багато будують обсерваторії навіть на дачі».
Факт, який відрізняє його від інших, в тому, що його телескопи беруть участь у повноцінних наукових проектах і нерідко ведуть спостереження для Головної астрономічної обсерваторії НАНУ.
Діти - це майбутнє нації і найважливіший ресурс будь-якого суспільства. Вони мають право на щасливе дитинство, на те, аби жити, рости і навчатися в здоровому середовищі, безпечних умовах. Їх хлопчикам і дівчаткам повинні забезпечити ми, дорослі. А в нашому місті про малят дбає міська влада, яка допомагає дошкільним навчальним закладам вирішувати невідкладні проблеми. Незважаючи на економічну нестабільність, вона знаходить можливість благоустроїти території дошкільних закладів, їх приміщення. Зокрема це стосується і ДНЗ "Малятко”, колектив якого теж докладає зусиль, аби гарно і затишно було біля дитсадка. Всім позитивним змінам, що відбуваються біля дитячого навчального закладу, щиро радіють і дорослі, і дітвора та її батьки. Як боляче було нам усім, коли ми побачили напередодні світлого свята Перемоги страшну картину біля «Малятка»: сучасні варвари побили, понівечили огорожу біля дитячого садочка. Що зробили цим нелюдам, інакше їх назвати не можна, малятка, колектив, батьки? А чи не було де діти їм сили? Краще доклали б рук до гарних справ. Не вистачило розуму зробити комусь добро? Зі сльозами на очах дивилася я на руїни і думала: чи за таких нащадків проливали кров ветерани Великої Вітчизняної війни, підлітки йшли в ті грізні роки на роботу, аби забезпечити фронт продовольством, одягом, технікою, боєприпасами, відбудовували зруйновані фашистами міста і села, підприємства. На щастя, і в наш час переважна частина молоді - надійна, освічена і добропорядна, саме вона буде розбудовувати нашу Україну. Але, як бачите, є й людці з чорними і черствими душами. Впевнена, що правоохоронні органи знайдуть винних у скоєнні акту вандалізму і притягнуть їх до відповідальності.
Ніла Кукуруза, завідуюча ДНЗ «Малятко»
Оглядаючи весною свій садок, кожен із нас з болем констатував, що не всі деревця пережили минулу зиму. На абрикосах та волоських горіхах зрідка гілки зазеленіли. Той, хто розуміє, що дерева - це вічні супутники життя людини, береже їх, доглядає, готує заміну старим. У далекому 1952 році я гостював у брата на Закарпатті. Упродовж 42-х кілометрів траси Мукачево-Ужгород по одну сторону росли волоські горіхи, а по іншу - черешні, які на той час достигли. На все життя запам’ятав, що жодна гілочка на цих деревах не була зламана. На жаль, у нас часто по-варварськи обламують гілля яблунь, черешень, обліпихи, які висаджені обабіч доріг. Хочу нагадати, що Україна славиться своїми садами, лісами, а тому називають нашу рідну землю квітучим краєм. Кожен господар, збудувавши будинок, садить біля нього сад, який потім тішить всю родину. Цієї весни в нашому селі було закладено молодий парк, де висаджено волоські горіхи, липи, дубочки, берізки, акації. Посадили молоді деревцята й біля сільського клубу. Прикро, але знайшовся негідник, який зламав кілька дерев. Сільська громада суворо його осудила. Депутати місцевої ради та актив села розробили й затвердили план озеленення всіх вулиць. Кожен господар має посадити біля свого двору цінні породи дерев, квіти. Ми маємо своїми руками створити красу там, де живемо. А на сторінках районної газети хочеться прочитати про зразкові садиби в селах району, про їх господарів. Давайте всі разом зробимо свої вулиці, села, Андрушівщину, всю Україну мальовничим куточком нашої планети.
Василь ГРЕБЕНЮК, с. Малі Мошківці
Проблема збереження природного середовища, виникнення стихійних сміттєзвалищ, утилізація відходів актуальна як для України, так і для нашого міста. Ця наболіла тема жваво обговорюється на сторінках районної газети, на зборах громадян міста та населених пунктів району, різних нарадах. Тільки напередодні Великодніх свят наше місто стало чистішим. Смітники, які не встигли прибрати, прикрила трава. Тепер про наболіле - про мікрорайон Гардишівка. В його центрі знаходиться школа. У вихідні, а особливо на свята, саме тут збирається багато людей. Вони заїжджають на шкільну територію на автомобілях, мотоциклах. Нерідко непрохані гості везуть із собою спиртне, влаштовують застілля, розважаються, ведуть себе похабно. За школою - просторе футбольне поле, волейбольний майданчик, зелені насадження - кращого місця для відпочинку не знайдеш. Нічого поганого у цьому не було б, якби гості, навіть на території школи, проводили дозвілля змістовно, культурно і не бешкетували. А так все починається з футболу, а закінчується пиятикою, залишеними порожніми пляшками з-під пива та сміттям. "Підігріті” алкоголем молодики поводять себе неадекватно: нецензурно висловлюються, горланять до пізньої ночі, розбивають скляні пляшки, ламають штахетну огорожу. Щопонеділка працівники школи обходять територію з мішками, збираючи сміття після нічних оргій. Читачі мають змогу побачити на фото, що залишають після себе непрохані гості. Ніяких каральних прав дирекція школи не має, обмежуємося педагогічними засобами впливу, вчимо культури і охайності дітей. А навчити культури дорослих не виходить. Як і раніше, на свята гучні компанії дорослих «окуповують» шкільну територію, залишаючи після себе безлад. Я вважаю, що в розв’язання ситуації повинні втрутитится правоохоронні органи.
Василь Улянинський, директор Андрушівської ЗОШ І-ІІ ступенів
Поліщук Галина Миколаївна народилася в с. Бондарі Овруцького району Житомирської області. Після закінчення в 1979 році Ворошиловоградського педагогічного інституту ім. Шевченка ще зовсім юною приїхала в с. Любимівку працювати вчителем української мови та літератури. Тут вийшла заміж, пов’язала долю із Сергієм Поліщуком, народили і виховали сина Романа. Весь її трудовий шлях пов’язаний зі школою, дітьми. Галина Миколаївна - вчитель вищої категорії, неодноразово була нагороджена грамотами районного відділу освіти та обласного управління освіти, райдержадміністрації, райкому профспілки працівників освіти. Цю авторитетну жінку любимівчани обирали депутатом сільської ради. Вже 34 роки вчитель за покликанням свої знання, багатство душі і тепло серця віддає дітям. Г. М. Поліщук - не тільки прекрасний педагог, а й умілий організатор, мудрий керівник і наставник. За чуйне серце, добру пораду, вміння підтримати і допомогти до неї звертаються і колеги, і діти, і батьки. Вже шостий рік Галина Миколаївна очолює педколектив Любимівської ЗОШ І-ІІ ступенів. За цей час зроблено капітальний ремонт школи, відремонтовано актовий зал, коридор, кабінет інформатики. Директор дбає, аби постійно оновлювалася матеріально-технічна база навчального закладу, поліпшувалися умови навчання дітей та роботи педколективу. Тож в цей весняний, сонячний день щиро вітаємо нашу ювілярку з днем народження. Здоров’я і краси, шани і поваги, радості й удачі, благополуччя і достатку зичимо їй на довгі роки та успіхів у роботі.
Надія Зембер, секретар Любимівської сільської ради
На початку травня відзначила своє 90-річчя жителька с. Крилівка Огурківська Ольга Іванівна. З привітаннями і подарунками до неї завітали сільський голова Бушинський В. К., секретар сільської ради Васильківська К. А., депутат районної ради Арцюх К. В,. голова ветеранської ради Загоруйко Л. А. Нелегка доля випала цій жінці. Позаду залишилися роки, сповнені радощами і болями, невдачами і успіхами. В дитинстві пережила голодомор, юність її обпалила війна. В свій час доля подарувала цій жінці щастя - зустріла кохану людину - Петра Олексійовича, з яким вони спільно побудували дім, виростили четверо дітей, посадили сад. Все своє трудове життя Ольга Іванівна працювала в колгоспі села Крилівка. Її жіночі руки ніколи не знали втоми: сіяли, жали, пекли смачний український хліб, колихали дітей, внуків, правнуків. Сьогодні ювілярці є чим пишатися, вона любляча мама, бабуся, прабабуся, берегиня добра, щастя і сімейного затишку у своїй родині. За велике трудове життя, за материнську доброту і мудрість ми подякували цій жінці і її дочці Юлії, яка з любов’ю опікується ненькою. Вічні, як життя, Божі заповіді, які вчать нас шанобливо ставитися до батька, матері, вчителя, старших за віком. Старість - це зима нашого життя. Пізньою буває вона, але дуже часто - безпорадною і одинокою. В Ольги Іванівни вона зігріта увагою, любов’ю і теплом ... Гості побажали ювілярці та її родині міцного здоров’я на довгі роки, достатку, любові і поваги від дітей, онуків, правнуків.
Леся Загоруйко,
голова ветеранської ради с. Крилівка
В приміщенні районного будинку культури відбувся концерт нашого земляка, заслуженого працівника культури України, відомого поета- пісняра Володимира Федоровича ШИНКАРУКА.
Шанований гість, дякуючи слухачам - старшокласникам першої міської школи та Андрушівської гімназії, що прийшли на зустріч з ним, щиро зізнався, що 45 років тому на цій сцені семикласником дебютував як учасник художньої самодіяльності Червоненської середньої школи.
Талановитий юнак після закінчення педінституту далі підвищував свій фаховий рівень, викладацьку роботу поєднував з науковою. Знаходив час і для творчості - писав вірші, багато з яких у власній музичній обробці стали авторськими піснями Володимира Федоровича і звучали на цьому концерті. У літературному доробку В. Ф. Шинкарука, крім усього, - повісті, оповідання, гуморески, фейлетони.
Як співак і композитор він виступав у Франції, Німеччині, США, побував з концертами у всіх великих містах України, в країнах СНД.
Але до рідного краю поет і артист їде, як додому, відкриває землякам нові грані свого багатого, невичерпного таланту. Таким бачили Володимира Федоровича на сцені і цього разу - замріяним ліриком, патріотом, гумористом, талановитим співаком - просто людиною-талантом.
В. Ф. Шинкарук у своїй програмі презентував пісню, присвячену 90-річчю від створення нашого району і сказав, що з такими концертами планує побувати в інших населених пунктах Андрушівщини.
Глядачі отримали масу позитивних вражень. Після концерту Володимир Федорович спілкувався з молоддю, давав автографи на своїх книгах і пообіцяв приїхати знову, але вже не сам, а зі своєю донькою Іриною, теж артисткою.
Людмила Кулик