Андрушівка фото

Ніна Марцелівна Лоханська народилася 16 травня 1927 року у с. Стара Котельня у сім’ї службовця. Дитинство пройшло в Андрушівці, де і вступила на навчання до АСШ №1. Першою вчителькою була Віра Юхимівна Павлівська, яку учні любили і дуже поважали. Ніна Марцелівна в день 70-річного ювілею своєї першої вчительки у 1953 році у привітальному листі писала: Я пам’ятаю як прийшла до Вас в перший клас, як Ви були для нас не лише вчителькою, а і матір’ю. Я пам’ятаю, скільки Ви приділяли кожному з нас уваги…Спасибі Вам за перше слово, яке Ви навчили нас писати, спасибі за той фундамент, який Ви заклали і на якому побудоване все наше життя”. Коли Ніна була ще в першому класі, вже тоді у неї зародилася мрія стати вчителькою. Вчилася відмінно. До війни Ніна Марцелівна встигла закінчити лише 6 класів. У роки війни сім’я не встигла евакуюватися, і до визволення прожили в Андрушівці. Родичі Ніни Марцелівни були пов’язані з партизанським підпіллям, і в роки війни Ніна, ризикуючи життям, переносила повідомлення партизанам, листівки на дні відерця з вугіллям, або в туфельках. Після звільнення Андрушівки продовжила навчання в школі, яке завершила у 1947 році, і цього ж року поступила до Мінського педагогічного інституту ім. Горького на факультет іноземних мов. Мінськ був майже повністю зруйнований після війни, доводилося і навчатися, і відбудовувати місто. Але у всіх мінчан панував гарний настрій, бо був мир, і життя налагоджувалося. Навчалася сумлінно, після війни у всіх була велика тяга до знань, і до навчання студенти відносилися дуже відповідально. Так як на відбудові міста працювали полонені німці, Ніну з однокурсниками часто запрошували як перекладачку. Так на практиці формувалася ота гарна вимова, яку потім неодноразово відмічали природні носії мови. У Мінську у цьому ж інституті Ніна Марцелівна познайомилася з майбутнім чоловіком Йосипом Володимировичем Лоханським.

У 1951 році Ніна Марцелівна повернулася до Андрушівки і до своєї рідної школи вчителькою німецької мови. Вчителькою вона була від Бога. Разом з чоловіком віддано працювали, набували професійного досвіду, займалися позакласною роботою. Разом їздили на туристські змагання, разом створювали кабінети, музеї, завжди підтримували і розвивали ідеї один одного. У 1961 році за ініціативи Ніни Марцелівни було створено Клуб інтернаціональної дружби, незмінним керівником якого вона була на протязі багатьох років. Налагодили листування з ровесниками з різних куточків світу. Мабуть, кожен учень школи у ті роки вважав за честь бути членом КІДу. Школярі листувалися не лише з ровесниками з союзних республік, але і з ровесниками з НДР, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Китаю. КІД був колективним членом Товариства радянсько-болгарської дружби. Юні інтернаціоналісти мали свій статут, емблему – білий голуб на фоні голубої земної кулі, а також девіз „За мир і щастя на планеті, за дружбу всіх дітей землі”. Члени КІДу брали участь у вікторинах, оголошених республіканськими газетами. Клуб був нагороджений Почесними грамотами Радянського та Республіканського комітетів захисту миру, Міністерства освіти УРСР, інших установ. Власне, все чого досяг клуб – в першу чергу заслуга Ніни Марцелівни.

Хоча у молодої сім’ї педагогів вже було двоє дітей, будувалася хата, вони продовжували шліфувати свою майстерність. Зрозумівши, що англійська мова з часом стане мовою спілкування у багатьох країнах, Ніна Марцелівна поступила до Житомирського педагогічного інституту на відділення англійської мови, який успішно закінчила, отримавши другу освіту, і почала викладати дві мови. Після уроків, а заняття тоді були у дві зміни, Ніна Марцелівна проводила факультативи та гуртки, готувала тематичні вечори, фестивалі на іноземних мовах. А вже після цього ночами готувала наочний матеріал на наступний день. Скільки таблиць було написано ночами, скільки літератури перечитано… І знання її учнів, і один з найкращих кабінетів, спочатку звичайний, а потім з аудіотехнікою, лінгафонний кабінет, і вся позакласна робота по інтернаціональному навчанню принесли визнання і школі, і вчительці.

Грунтуючись на досвіді Ніни Марцелівни, Житомирський обласний інститут підвищення кваліфікації учителів організував школу передового педагогічного досвіду по іноземній мові при АСШ №1, а керівником призначив Ніну Марцелівну. Вона з великим натхненням та щирістю передавала свій досвід молодим вчителям, завжди раділа їх успіхам, допомагала набувати досвід і передавала свою любов до роботи. Діяльність школи творчо розвивалася, і у вересні 1977 року на базі Андрушівської середньої школи №1 було створено районний методичний центр учителів іноземних мов, керівником якого стала вчитель-методист Ніна Марцелівна Лоханська. У жовтні 1981 році на базі методичного центру було проведено республіканський семінар учителів іноземних мов, у роботі якого прийняли участь педагоги з різних куточків України, і навіть з Прибалтики.

Першою в районі їй присвоюють звання „Вчитель-методист”. Серед трудових нагород – знак „Відмінник народної освіти України”, медалі „За доблестный труд», „Ветеран праці”, понад 40 грамот районного і обласного відділів народної освіти, Міністерства освіти. У її трудовій книжці був лише один запис – робота в АСШ № 1.