Андрушівка фото

В Андрушівку ми, Репринцеві Ф.С., О.І., прибули в 1947 році після закінчення Дніпропетровського університету, за призначенням в АСШ №1.

Їхали з осторогою і наміром відпрацювати 3 роки, а вийшло так, що прожили цілих 20 років. Дім побудували, дітей виростили. А чому? Бо вже в перший день приїзду Андрушівка зустріла нас теплим серпневим днем, морем квітів у кожному дворі, школа в чудовому парку біля озера з каштанами-велетнями. Вся ця картина нас приємно вразила. Страхи трішки пройшли. Але треба ж було ще зустрітися з дирекцією школи, педагогічним колективом. Тут душа була ще не на місці. Хвилювання було даремне. В колективі нас так прийняли, що ми зовсім не відчули себе новенькими. Навпаки, нам здалося, що ми тут були все життя, і всі нам давно знайомі. Це тому, що вчительський колектив був уже з великим життєвим досвідом і високо фаховий. Завдяки професійності колег, їх майстерності, аналізу уроків і порадам мені вдалося зробити уроки не лише науковими, а й методично правильно побудованими та успішно донести знання учням. Більшість з них почали працювати у школі ще до війни. Завдяки керівництву школи колектив був по-сімейному згуртований, дійсним патріотом школи. Ми, як молоді спеціалісти, були оточені увагою і турботою з боку вчителів. Вважаємо, що фахові знання ми одержали в Дніпропетровському університеті, а педагогічну майстерність, життєвий досвід одержали в «університеті» СШ №1 м. Андрушівка від найкращих носіїв високої моралі і вчення – вчителів цієї школи.Як наслідок наполегливої праці над собою, я отримала урядові нагороди, а мої учні були переможцями Республіканських олімпіад по географії. Подальше моє життя зв язане з Дніпропетровську, роботою в двух школах,Але ніде я не підвела РІДНУ ШКОЛУ. Навпаки показала, як вчителі працюють на периферії. І коли я розповідала про організацію роботи в нашій школі, про колективі , про позакласну роботу, художню самодіяльність, про якість знань учнів, які підтвердили це в подальшому житті — ніхто не міг повірити, що в школі можна здійснити такий об єм роботи, та ще й так якісно. Директор школи , де я працювала, часто просив розповісти про роботу в Андрушівській школі. А йому кажу, що це йому ні до чого, бо в своїй школі він все одно цього не здійснить. Але все таки щось розкажу… Так він мені каже , що йому цікаво, але хіба його щкола гірша.., .а я й кажу — гірша не гірша, але не така! -Я каже , оце вас слухаю, та мені наче ніж в серце…

Сорок п’ять років пройшло з того часу, як ми виїхали з Андрушівки, але спогади про колег, і живих, і тих, що відійшли у вічність – свіжі, теплі, незабутні. В цій школі пройшли найкращі роки нашої творчої праці, серед найкращих людей, яких ми зустрічали на своєму життєвому віку. І зараз згадую мою школу, моїх учнів, яких я люблю все своє життя. Ми працювали в той час , коли і батьки і діти хотіли вчитися, а школа була центром культури і освіти, і взагалі центром життя молоді в Андрушівці. З таким дітьми я б пройшла ще раз свій трудовий шлях з радістю!