Андрушівка фото

7 квітня відбулося засідання Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при голові районної ради, в роботі якого взяли участь голови місцевих рад Андрушівського району. Проведення даного організаційного заходу обумовлювалося наявністю ряду важливих проблем, що хвилюють сьогодні органи місцевого самоврядування.
В роботі Координаційної ради взяв участь перший заступник голови Житомирської обласної ради П. П. Рудницький та перший заступник голови Андрушівської районної державної адміністрації О. А. Борисов.
Відкриваючи роботу зібрання, голова районної ради В. Б. Шпаківський наголосив на важливості, своєчасності винесених на засідання ради питань. На початку засідання обговорювали обсяг благоустрійних робіт об’єктів соціально-культурної сфери та територій населених пунктів. Виконати намічене треба в основному впродовж двомісячника. Робота повинна вестися під контролем і з безпосередньою організаторською участю місцевих голів, працівників органів місцевого самоврядування. До святкування 65-ої річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні залишилося дуже мало часу. Тому на засіданні головам місцевих рад було рекомендовано організувати громаду на прибирання вулиць, узбіч доріг, околиць, індивідуальних садиб, кладовищ, місць захоронення полеглих у Великій Вітчизняній війні, а також здійснювати контроль за станом утримання територій, інженерних споруд та об’єктів, підприємств, установ, організацій, що знаходяться на підвідомчій території. Про плани та проведену роботу з упорядкування населених пунктів у своїх виступах інформували Андрушівський міський голова Сушко М. Г., Червоненський селищний голова Науменко А. Г., Старокотельнянський сільський голова Бондарчук В. М. та сільський голова з Гальчина Пасічник Л. І. Перший заступник голови Житомирської обласної ради П. П. Рудницький та перший заступник голови Андрушівської районної державної адміністрації О. А. Борисов у своїх виступах наголосили на необхідності активізації робіт з прибирання та санітарної очистки територій, адже цього вимагають затверджені Правила благоустрою населених пунктів. На питаннях підготовки та відзначення в районі 65-ої річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні зупинився в своєму виступі заступник голови районної державної адміністрації Горкун В. І. Головам місцевих рад рекомендовано розробити заходи з підготовки та відзначення свята, надати матеріальну допомогу ветеранам війни, провести прибирання братських могил, прилеглих територій та ремонт пам’ятників. Перед учасниками наради виступив також директор районного центру зайнятості Солопій С. Б., який звернув увагу на порядок обліку особистих селянських господарств сільськими, селищною, міською радами, процедуру виходу із членів особистого селянського господарства. Завершилося засідання обміном думок, пропозицій його учасників щодо питань, піднятих в ході роботи зібрання.

Олександр Мельник,
заступник голови районної ради
Новини Андрушівщини

На полях ВАТ «Андрушівське» сіють ярі: пшеницю, овес, ячмінь. Стараються в оптимальні строки і за сприятливої погоди заробити насіння в грунт. Це роблять щодня на 20-22 гектарах тракторист Володимир Несиневич та сівалковий Анатолій Ракович. Озимина знаходиться у задовільному стані, але її не підсіватимуть: хай вродить менше, зате з насіння вищих репродукцій. В такому разі зерно згодиться на посівний матеріал під урожай наступного року. В господарстві працюють над тим, щоб зробити зерновиробництво прибутковою галуззю. Досягти цього дуже непросто. Наприклад, взявши, як торік, більш як по 40 центнерів пшениці з гектара, сподіваної рентабельності не досягли, бо, як і всі товаровиробники, продали зерно на збиток собі за низькими цінами, щоб окупити всі затрати і мати за що купити пальне, добрива, запчастини. Цей рік обіцяє бути врожайнішим, тому на рослинницьку галузь в господарстві покладають неабиякі надії.

Новини Андрушівщини

Цьогорічне завершення навчального року для учнів загальноосвітніх шкіл зазнає значних змін. Прокоментувати їх ми попросили заступника голови районної державної адміністрації Володимира Івановича Горкуна.
Державна підсумкова атестація, тобто випускні екзамени, перенесені з червня на травень. Пов’язано це з тим, що наступний етап перевірки знань випускників шкіл - зовнішнє незалежне оцінювання - виведене зі структури навчального року.
- Коли ж закінчується навчальний рік? Коли будуть останні дзвоники та випускні вечори?
- Згідно з директивою Міністерства освіти і науки України, державна підсумкова атестація для випускників 11-х класів проводитиметься з 11 по 18 травня. Усних екзаменів не буде, натомість учні писатимуть контрольні роботи з трьох предметів: українська мова (переказ), математика чи історія України; третій предмет з інваріантної складової навчального плану учень вибирає за бажанням. Навчальний рік для учнів усіх класів завершиться 27 травня і цього ж дня в школах пролунають останні дзвоники. Документи про повну загальну освіту випускникам мають бути вручені 28-30 травня.
- А як і коли буде проходити ЗНО?
- Зовнішнє незалежне оцінювання розпочинається 2 червня. На відміну від попередніх років, за участь молодих людей у тестуванні школа не відповідає: це вже є турботою батьків, бо ЗНО, по суті, є першим кроком до вступної кампанії у вищі навчальні заклади. - Чи змінилися правила прийому документів для вступу у вузи?
- Міносвіти України затвердило нові правила для абітурієнтів. Зокрема, абітурієнт має право подавати сертифікат Українського центру оцінювання якості знань, виданий у 2008 р., 2009 р. або в 2010 р. (при цьому він не втрачає права проходити зовнішнє незалежне оцінювання щорічно) не більш, ніж у 5 вузів, і не більше, ніж на 3 напрямки підготовки. Вузи мають право допускати до участі в конкурсі абітурієнтів із сертифікатом, кількість балів у якому з непрофільних предметів нижче 124 балів, за умови, якщо кількість балів з профільних предметів становить не нижче 170 балів по кожному предмету. Серед нововведень міністерства - початок проведення незалежного тестування об 11-ій годині (раніше було о 9-ій).
- А коли розпочнуться канікули для учнів молодших та середніх класів?
- Що ж стосується учнів молодших і середніх класів, то перші - із 31 травня по 3 червня побувають на навчальних екскурсіях; для других - із 31 травня по 15 червня передбачені навчальні екскурсії й навчальна практика.
- Скажіть, а хто робитиме ремонт у школах, щоб належним чином підготувати їх до нового навчального року?
- Зазвичай, ремонт у класних кімнатах організовують і проводять батьки разом з вчителями, залучаючи для цього кошти спонсорів.

Розмову вела Марія Кобилянська

Новини Андрушівщини

Прикладом такої подяки і шани стала зустріч, що відбулася в минулу суботу, 17 квітня, в Андрушівській обсерваторії. У 9-ту річницю свого існування цей заклад покликав у гості друзів, яких поєднало зоряне небо над Андрушівкою. Серед них - і родини Гринишиних та Маліновських, відомих андрушівських благодійників, перелік добрих справ котрих займає не одну сторінку. Кульмінацією вечора дружби стало офіційне повідомлення про першу малу планету, яка названа в честь видатних людей Андрушівки. Зважаючи на велику відповідальність бути першим серед перших, колектив обсерваторії вирішив відкрити «галерею зоряної слави Андрушівки» малою планетою, яку зареєстровано в Міжнародній астрономічній спілці на честь дружби двох великих андрушівців - Євгена Гринишина та Сергія Маліновського. Директор обсерваторії Юрій Миколайович Іващенко під час вручення пам’ятних свідоцтв зачитав офіційну цитату з реєстру Міжнародного центру малих планет (Гарвард) про астероїд 207899 GRINMALIA, яку кожен може віднайти в мережі Інтернет (http://www.cfa.harvard.edu/iau/lists/MPNames.html). «Євгеній Гринишин (р.н. 1956), власник цеху з оброки каменю, та Сергій Маліновський (р.н. 1964), фермер, є сусідами Андрушівської обсерваторії. Вони постійно надають безкорисну допомогу в будівництві, реконструкції під’їзної дороги, а також в організації транспорту та харчування учасників наукових зустрічей, які регулярно проводяться в обсерваторії». Лаконічність наведеної цитати пояснюється тим, що Міжнародна комісія з номенклатури небесних тіл вимагала доказів, що номінанти на назву малої планети мають заслуги загальнолюдського значення. У цьому розумінні, на думку членів комісії, благодійництво саме по собі не є достатньою підставою. Натомість допомога науковому закладу, який активно працює над поповненням скарбниці знань людства, є вагомою. З цією урочистою подією в житті Євгена Ярославовича та Сергія Васильовича від усієї душі вітали запрошені гості, зокрема голова райдержадміністрації Катерина Іванівна Курсон, яка побажала всім присутнім сили, здоров’я і успіхів у повсякденних турботах на благо рідного краю та України. Здавалося, що навіть небо, яке несподівано прояснилося, радо вітало усіх. Урочиста подія не стала на заваді роботі: співробітники обсерваторії тієї ночі вели спостереження за кометою, яка напередодні несподівано вибухнула в далеких просторах Сонячної системи.

Марія Олексюк
Новини Андрушівщини

З автором цієї публікації ми земляки: коли я народилась, Віра Антонівна Коток уже вийшла заміж у сусідні Міньківці. А рідному обійсті – давно стоїть нова хата, але в ній живуть чужі люди – померли Котки. Діти дітей – онуки, правнуки живуть, де кого доля приголубила. А віра Антонівна, яка вже розміняла девятий десяток, все рівно серцем лине до рідної Лісівки, спілкується по телефону із знайомими ровесниками, а чи їх дітьми. Щаслива нагода звела мене з цією доброю жінкою, я заслухалась її розповіддю про минуле і порадила написати до газети. Так і зявилась ця публікація, за яку, думаю, читачі будуть вдячні автору.
Лідія Наконечна.

Збігають роки, як весняні струмки. На моєму особистому календарі їх уже 80. Скажете, багато? Можливо, й так. Але вони всі такі дорогі, незабутні - спогадами долинеш до кожного. Вони, роки, то гріють душу милим дитинством, то тривожать і печалять за втраченими назавжди дорогими серцю людьми. У мене було налякане, обстріляне війною дитинство. Народилась у Лісівці, в сім’ї нас було троє - я та старший і молодший брати Ваня й Володя. Того світлого й теплого червневого дня ми чекали батьків з базару, вони мали привезти нам хоч якісь гостинці. Коли бачу, йде наша мама заплакана. «Війна, - каже, - почалася, - а це значить, що заберуть на фронт батька, а, може, й Ваню». Невдовзі через село вже гнали корів, овечок. Йшли групи солдат по 5-10 чоловік - поранені в руки, ноги, на милицях. Батько казав, що так добиралися вони ближче до Києва. Якогось дня ми дуже злякалися, як налетів німецький літак і почав поливати кулями колону солдатів. Бідні хлопці розбігалися, хто куди. Корови ревли, овечки бекали, не знали, куди їм подітися. Я з дворічним братиком Володею забігла аж на берег і там сховалися у лозах. В липні німці вже були в Андрушівці, мали там управу, а в нашому селі правили староста і комендант, знайшлися і поліцаї-добровольці. Першого вересня в райцентрі навіть відкрили школу і я із своїми ровесниками пішла у 5-ий клас. Вчителькою була Любов Миколаївна. Вранці на урок заходили вчителька, яка говорила по-німецьки і хотіла, щоб і ми теж відповідали їй так же, а також батюшка і німець здоровенний, на кашкеті - орел. Він шварготів, а вчителька перекладала, що Гітлер добрий, він завоює весь світ. Від цього наші дитячі серця ледь не розривалися від страху. З ляку ту німецьку можна було вивчити навіть за 3 місяці, але в жовтні школу закрили, туди поселили ворожих солдатів. В селі нашому, як і скрізь, вводились нові порядки. В сім’ї, де двоє і більше дітей, одного відбирали на роботу в Німеччину. Пройшло два набори, а за третім горе не обминуло і нашу хату - в списки внесли нашого Ваню. Скільки вдома було сліз і горя. Добре, що знайшли хлопця, який згодився поїхати замість Івана. Дні в окупації тягнулися довго, наче роки. В людей все забирали, але нічого не давали. Натомість німці та поліцаї знущалися з жителів і цим потішалися: зловлять чоловіка або хлопця, приведуть ввечері до управи і після пиятики б’ють, скільки хочуть. Молодь ховалася по лісах та дібровах - хто де міг. Після поразки під Москвою німці геть озвіріли, їм всі здавалися партизанами. А коли фашисти зайняли Київ і пішли далі на схід, багато наших солдатів залишилося по селах. Якось наш батько привів додому молодого парашутиста. Довго ми переховували і Ваню, і цього солдата, якого звали Сенею. Пізніше, щоб злі язики не виказали хлопця німцям, його оженили на сільській дівчині Туні. Безвихідь змушувала хлопців і дівчат шукати зв’язки з партизанами. Наш Ваня, а з ним Геннадій Ленський і Степан Пастовенський стали зв’язковими у партизанському загоні імені Чапаєва, що діяв у Коростишівських лісах. Мене брали на допомогу. У Лісівці на колгоспному подвір’ї стояв зерновий магазин на палях. В мене були дуже гарні коси. Хлопці заховають в них записку, вдягнуть мене у мамину свитку. Я ту записку покладу в умовлене місце - запхну у стовпчик і назад, де мене вже ждуть. Так зв’язувалися з партизанами. Одного дня приходить німецький комендант, наш же сільський дядько, і каже, що в поліцію треба дати на службу молодого гарного хлопця, такого, як наш Ваня. Мама в сльози, що люди скажуть. До нас прийшов Сенька і батьки домовились, що він піде на службу в поліцію замість Вані, лишалось тільки вговорити коменданта. Так і зробили. Брат мій залишився зв’язковим і передавав партизанам дані, одержані від Сені: коли будуть ловити молодь для відправки в Німеччину, коли корови забиратимуть, які плануються каральні операції. Німці почали зганяти людей до недобудованої конюшні, повісили брами і замки, начебто для якихось породистих рисаків. А люди відчували тривогу і страх. Вже горіли села за Івницею. Фашисти за кожну велику поразку - як от під Москвою, Сталінградом, мстили мирним жителям окупованих територій. До нас в село та в сусідні - Тарасівку, Зарубинці, наїхало багато фріців. Сенька забіг до нас і сказав, що це каральний загін, можуть спалити село і людей. Мама хрестилась і казала батькові, що то не конюшню, а душогубку для людей зробили. Посходились сусіди, вирішили йти до коменданта і старости, щоб упросити німців не палити село, що, мовляв, самі будуть охороняти його від партизанів і не допустять їх сюди. Села наші вціліли, за що жителі в серцях дякували і зв’язківцям, і молодим хлопцям-підпільникам, котрі підривали сили ворога з тилу. А перед цим якось пізно ввечері, коли ще молодь не розійшлася з вечорниць, а поліцаї спали, до клубу підійшла група невідомих. То були партизани. Всі порозбігались, а нашого Ваню вони забрали з собою, щоб показав їм дорогу до Івницького лісу. Брат і сам тієї дороги не знав, але мусив іти. Повернувся під ранок втомлений, мокрий. Розказав, що довів він хлопців до Котельнянського яру і відпросився повернутися, бо як не знайдуть його вранці в селі і хтось розкаже, що він повів партизанів, фашисти розстріляють всю родину. Комендант прийшов до хати того ж дня, йому вже донесли, де був Ваня. - Я зроблю витримку,- сказав мамі, - але якщо хтось скаже німцям про вашого хлопця, всіх відвезуть на Демченку як партизанську сім’ю. Одного вечора прийшов Сеня, розказав, що наші війська вже під Києвом, попрощався і пішов на Тарасівський ліс. Люди дослухалися до канонад, дуже хотіли побачити своїх солдат. І нарешті дочекалися. Я із-за тину побачила, як з боку Зарубинець рухалися танки. Перший біля Дідківських розвернувся і почав стріляти в напрямку Андрушівського моста. За ним - решта. Вже біля хати, на городі, танкісти повилазили з машин, посідали на броню - хто в німецькому одязі, хто із зіркою на пілотці, - замучені, невмиті, тільки очі світяться радістю. Ми всі - до них, цілуємо одне одного. Один танкіст, вибравшись з машини, втомлено посміхнувся, смикнув мене за косу. Тато посадив мене на гусеницю, танкістам приніс квасу. Мама просить до каші, вгощає капустою з огірками, але без хліба, бо нема. А солдати свої пайки повиймали, ще й нас хлібом пригостили.
В ЦЕЙ ЧАС прийшов із сусідньої вулиці Маніло Магола і сказав, що міст на Андрушівку замінований, без саперів не обійтися. Він поїхав з танкістами і показав, де закладалися міни. Після розміновування поїхали через міст танки, машини, прорвалася піхота. Цілу ніч гуркотіло в напрямку Старої Котельні - там наші частини здобували черговий рубіж, відтискуючи ворога на захід. На ранок в селі окопались піхотинці-зенітники. Але невдовзі налетів німецький літак-розвідник і скоро на Лісівку почали падати бомби. Я з ляку сховалася під ліжко. Ваня забіг до хати, вхопив мене за руку і ми побігли до окопу, де були мама з маленьким Володею і багато солдатів. Літак кинув бомбу, яка впала біля нашої хати. Дим, порох, осколки, солдати повискакували з окопу, а нас оглушило. Після першого нальоту батько відправив нас через річку до лісу, аж під Міньківці. Там ми пробули до вечора, а вже в сутінках добралися додому. Скрізь чорно, темно, сморід, догорають головешки. Хати не впізнати - стовпи повиходили з пазів, закидка повипадала. Грілися біля корови в хліві, тато з мамою скоро хату обліпили, бо де ж з дітьми подітися. 2 січня 1944 року мобілізували на фронт мого батька. Під Вінницею, де точилися смертельні бої за ставку фюрера, у перші дні перебування на фронті загинув тато. Мама з нами ще оплакувала його, як принесли повістку Вані - пішов на війну і мій старший брат. Мама молилась і наказувала, щоб уберіг себе, щоб скоріше повернувся додому, бо він залишався нашою опорою. Перемога прийшла із сльозами на очах, бо Ваня загинув, як герой, у боях за Будапешт, посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. У військкомат викликали мене і сказали цю страшну звістку про загибель брата, віддав мені райвійськком Іванів годинник і повідомлення. У мене тремтіли руки й ноги, я не могла потрапити в двері. Додому прийшла, мамі нічого не кажу, а вона здогадалася. Ми плакали і кричали на всю хату, але нас ніхто не чув. 9 травня діти біжать з Андрушівки, радіють, що закінчилась війна. А мені в горлі стиснуло, прибігла із школи, мами й Володі немає. Я плакала скільки було сил. А надвечір люди знайшли маму за селом з моїм єдиним братиком, привели додому - знесилену, сплакану, жорстоко обкрадену війною… В повітрі ще пахло розрухою, але життя поверталося. Позносили люди зерно, що в кого було - по мисочці, по відеречку. Жінки - коровами, а ми, діти, - кіньми, посіяли в колгоспі, скільки могли. Збирали косами і серпами, гребкою. Ганя Кабанова звозила снопи волами, ми ж, підлітки, складали полукіпки. Люди бідували, були напівголодні. Їхали у Західну Україну, міняли там на хліб, що в кого було, а ті, що не мали що везти, терпіли. Пишу свої спогади і плачу. Щороку в День Перемоги - 65 років підряд, котяться сльози вже самі по собі. За тата, за брата, за наших підпільників Степана Пастовенського, Геннадія Ленського, Івана Котка. Пам’яті властиво не вмирати, а пришерхати. Але спомини будять минуле, з якого не можна нічого викреслити. До них мене вкотре навернула подія, що сталася в нашій Україні нещодавно, коли Степану Бандері присвоїли звання «Герой України». Заболіло в мене серце, на очі навернулися сльози. Звісно, не від радості. Пригадую розповідь свого покійного чоловіка, інваліда Великої Вітчизняної війни І групи. Його на фронті було поранено в обидві ноги. Після 8 місяців госпіталю - знову в бій. Війна закінчилась. Старших демобілізували додому, а наймолодших залишили в Західній Україні охороняти поранених наших воїнів, таких, як мій чоловік, - їх бандерівці забирали силою до своїх загонів, хто не погоджувався - розстрілювали. Полювали і на тих хлопців та дівчат, які повернулися з німецької неволі. Якщо хто вцілів від Соловків, то потрапляв у друге пекло - до бандерівців, котрі жорстоко розправлялися із червоноармійцями. Розповідав мій Валентин, що бачив, як у лісі схопили ті бандити нашого солдата, нагнули дві берізки, до кожної за ноги прив’язали бідного хлопця, а тоді дерева відпустили… Наша сім’я на собі пережила страхи бандерівщини. Однієї темної ночі, під час окупації, хтось постукав у вікно. Треба було відчиняти. - Ми посланці Степана Бандери, давайте вечеряти. Мама з маленьким Володею на руках сказала, що самі голодні, їсти нічого, он горщик порожній. Один з пришельців прикладом розбив посудину, інші почали бити батька, що, мовляв, допомагає совєтам і партизанам, а треба помагати Гітлеру, він переможе, а всіх непослушних - на вішальню. До батька сказали, щоб ішов з ними. Каганець погас, стало темно в хаті, як і надворі. Ми, діти, плачемо, нас випихають на вулицю. Батько тим часом утік в темряву. Нас з мамою босих женуть по мерзлих грудках на город. Мама плаче і просить, щоб не вбивали дітей, мене, каже, стріляйте, але не їх. В одного заговорила совість: - Кидай, - каже,- цю суку, хай глядить своїх цуценят. Ми прийшли до хати, але до ранку ніхто не спав. Другого дня батько переказав, що він живий. Бандерівці шастали по всіх селах Житомирської області, бо це був партизанський край, скільки смертей і пролитої невинно крові на їх совісті - знає один Бог. В чому геройство? Як почали німця гнати з України, Гітлер забрав Бандеру в тюрму, то садив його туди, то випускав. З фюрером у нього, певно, були партнерські стосунки. А як ці вояки знущалися з поляків - читаймо історію, там все написано, а відтепер напишеться ще більше. Не від потерпілих (їх майже немає серед живих) - залишились діти, онуки, правнуки. Спогади про пережите не вмирають, вони стають незаперечними і справедливими сторінками історії, передаються від покоління до покоління.

Віра Копиткевич,
с. Міньківці
Новини Андрушівщини

Ніжно пахла розбуджена після зимового сну земля, в повітрі стояв солодкуватий присмак весни, а корінчики люцерни, яку ще з осені переорали дбайливі господарі, грайливо виглядали із землі. Останнього березневого дня на полях СТОВ "Старокотельнянське” кипіла робота.
На полі бачимо трактор. Біля нього поважно походжає його господар, котрий зустрічає нас теплою посмішкою з-під чорних вусів. Це хлібороб з діда-прадіда - Василь Леонідович Фещенко закриває вологу. Щороку разом з колегами він оре поля, засіває їх, підживлвлює посіви А потім всі разом радіють щедрим врожаям, які виплекали своїми руками. Хліборобу ніколи розмовляти, бо ж не дарма кажуть, що весняний день рік годує. Підганяє його те, що на це поле вже поспішає техніка, щоб розпочати посів ярої пшениці. Цьогоріч в господарстві посіють її на площі 70 га, ячменю - 260, гороху - 70, вівса - 100, кукурудзи на зерно - 120, на силос - 200 гектарів. На менших площах розмістять гречку, соняшник, інші культури. Сільгосппідприємство "Старокотельнянське” - одне з господарств району, яке не піддалося руйнівній силі реформ, вижило, вистояло. А було ж ой як важко... Авторитетний і талановитий керівник Б. Р. Срібний, який тут працює вже чверть століття, колись сказав мені, що не мав морального права залишити господарство напризволяще, тобто приректи на самознищення. Це ж був який колгосп, піднятий з руїн після війни, а пізніше розбудуваний під мудрим керівництвом працьовитої і талановитої жінки, Героя Соціалістичної Праці Любові Андріївни Любченко. Правди ніде діти, останні десятиліття залишили важкий слід і в цьому господарстві - зносилася сільськогосподарська техніка, а на придбання нової не вистачає коштів, багато молоді залишає село, шукаючи високооплачувану й легшу роботу, а тому опустошуються батьківські будинки, заростають споришем стежки до колодязів. Мені хочеться найтепліші слова адресувати тим, хто працює в полі, на фермі, спеціалістам господарства, подякувати їм за те, що люблять землю і працю на ній, що не втратили віру у краще майбутнє і серед щоденної важкої праці знаходять час для жартів і розваг.
Коли ми зайшли на молочно-товарну ферму, то радість огорнула душу, бо поряд з досвідченими доярками біля корів поралися молоді доярочки Аврамець Оксана та Козиренко Лариса, які заслуговують поваги за нелегкий щоденний труд, який не зробив їх серця черствими і байдужими, бо ж очі випромінюють тепло та ніжність, на обличчях щиро сяють посмішки, лиш про важку працю свідчать натруджені руки. У господарстві сьогодні є 405 корів, а всього ВРХ - майже 900 голів. У першому кварталі поточного року тут надоїли близько 800 кг. молока від корови. Надої зростають, збільшується поголів’я за рахунок відтворення стада. Головний зоотехнік господарства Ружицький О. Т. з гордістю розповідає про доярок і фуражирів, доглядачів ВРХ, про їх сумлінне ставлення до роботи. Відчувається, що ця людина - на своєму місці. Зрозуміло, що жодна з проблем галузі не вирішується без його участі. Ось так керівник, спеціалісти, трудівники спільно працюють заради зростання надоїв і приростів, поповнення поголів’я, роблять все, щоб на полях дозрівали високі врожаї зернових та овочів. Стара Котельня - багатонаціональне село, де поряд мешкають українці і росіяни, білоруси й поляки, вірмени, молдавани. Ось і серед доярок - росіянка Вербанова П. М., яка понад 16 років трудиться у СТОВ "Старокотельнянське”. Гордяться тут невтомною працею сестер Ткачук К. А. та Миронюк Г. А. Старокотельнянські поля обабіч автотраси - їх, як кажуть, видно неозброєним оком - вчасно зорані і засіяні, чисті від бур’янів. Поряд доглянуті пасовища, на які незабаром виженуть худобу, щоб зростали надої і множився достаток.

Марія Олексюк
Новини Андрушівщини

Понад два десятиріччя воїни-інтернаціоналісти, які проживають у нашому районі, зустрічаються 15 лютого, щоб згадати про військову службу, друзів, які загинули на чужій війні чи померли від ран, відвідати їх могили. Минулого понеділка в актовому залі районної ради учасників бойових дій на території інших держав вітали голова районної державної адміністрації К. І. Курсон та голова районної ради В. Б. Шпаківський. Вони бажали чоловікам, чиї скроні позначив сивиною час, міцного здоров’я, добробуту, впевненості у завтрашньому дні, мирного неба й душевного спокою та вручили подяки. Міський голова М. Г. Сушко щиро дякував ветеранам за мужність і відвагу, бо ж на грудях багатьох з них виблискують державні нагороди, вручив подяки за активну роботу по патріотичному вихованню молоді. Голова районної Спілки воїнів-інтернаціоналістів В. Я. Шикір привітав побратимів із святом, вручив нагороди колишнім воїнам та подяки керівникам організацій і підприємств району, які підтримують інтернаціоналістів у всіх починаннях. Заступник голови районної Спілки воїнів-афганців С. Є. Ткачук також привітав усіх присутніх в залі з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 21-ю річницею виведення військ з Афганістану, вручив грамоту української спілки ветеранів Афганістану А. В. Герасимчуку, медаль М. І. Пирогова - А. М. Василенку та медаль "Захиснику Вітчизни” Ю. А. Олексюку, який багато років тому допомагав створювати районну Спілку воїнів-інтернаціоналістів. Учасник бойових дій у Чехословаччині В. А. Богачук прочитав свій вірш про героїзм побратимів-земляків. В нашому районі стало доброю традицією в цей день відвідувати родини загиблих та померлих від ран воїнів-інтернаціоналістів. Ніні Антонівні Хоменко, мамі Хоменка В. А., яка прийшла на зібрання, К. І. Курсон, В. Б. Шпаківський та М. Г. Сушко щиро дякували за сина, вручили матеріальну допомогу та продовольчий пакет. Добру справу зробили працівники районної організації Товариства Червоного Хреста, які підготували 9 продовольчих пакетів для родин загиблих та померлих воїнів-інтернаціоналістів. А допомагали їм у цьому приватні підприємці Симон Віктор Валентинович, Білошицька Оксана Олександрівна, Дущенко Валентина Василівна та директор ТОВ "Андрушівський маслосирзавод” Матвієнко Оксана Юріївна. Час ніколи не зітре в пам’яті колишніх воїнів страшні картини боїв, коли на чужій землі, під чужим небом, за чужу свободу й незалежність гинули друзі - ясночолі українські хлопці, яких дома чекали матері, наречені, дружини й діти. Невід’ємною частиною урочистостей стало традиційне фото, де пліч-о-пліч стоять колишні воїни, сивочолі ветерани, учасники бойових дій на території інших держав та керівники району.

Марія Олексюк
Новини Андрушівщини

Щороку напередодні Дня довкілля та Дня Землі до Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 з’їжджаються екологічні агітбригади з шкіл району на огляд-конкурс, щоб розповісти про свою роботу, досягнення у справі екологічного навчання і виховання. 15 березня 24 агітбригади прибули на конкурс. У святково прибраній залі зі словами вдячності за розуміння екологічних проблем до них звернулися заступник голови районної державної адміністрації Горкун В. І., заступник голови районної ради Мельник О. В. та начальник відділу освіти Ковальчук Л. В. Виступи більшості агітколективів відзначались актуальністю тематики, важливістю порушеної екологічної проблеми, її соціальним значенням для району і країни в цілому. Діти представили на розсуд журі театралізовані сценки, пісні, танці на екологічну тематику. Відчувалось, що вони дійсно переймаються негараздами, які мають місце в екології, намагаються привернути до них увагу як своїх ровесників, так і дорослих, а ще самостійно шукають шляхи до вирішення проблем та роблять конкретні справи, посильні для них. Найяскравішим був виступ агітбригади «Свіжий вітер» Андрушівської гімназії, яка закликала садити квіти та дерева, переробляти сміття, берегти перлину району - «Стаськову греблю». Були представлені документальні матеріали про конкретні справи, спрямовані на покращення екологічної ситуації в місті. Цікавими й оригінальними були виступи агітбригад «Сполох» Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, «Сонячний вітер» Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., «Флора» Андрушівської ЗОШ І-ІІ ст., які продемонстрували поведінку молоді на природі, навели сумну статистику, яка характеризує рівень забруднення навколишнього середовища. Ці агітбригади розділили між собою друге місце у конкурсі. Агітбригади «Зелений патруль» Городківської, «Краплинка» Зарубинецької, «Журавка» Степківської, «Паросток» Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів по праву розділили ІІІ місце. Вони продемонстрували небайдужість до стану довкілля, розповіли про свій внесок у його покращення. Повчальними були виступи агітбригад «Джерело» Іванківської ЗОШ І-ІІІ ст., «Живинка» Волосівської та «Свідома популяція» Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Вразили глядачів та членів журі своїм акторським талантом окремі учасники агітбригад: Лобецька Даша з Андрушівської гімназії, Лабунець Анатолій і Осмолович Даша з Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст. та ведучі конкурсу - учні Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Ісько Даша та Скочеляс Ольга. Журі віддало їм свої симпатії і нагородило призами. Конкурс-огляд показав, що більшість шкільних екологічних агітбригад проводить активну пропагандистську роботу, яка сприяє формуванню екологічної культури учнівської молоді, приверненню уваги місцевої влади, громадських та державних організацій до проблем навколишнього середовища. За підсумками конкурсу найкращі колективи нагороджені грамотами відділу освіти. Переможець - агітбригада «Свіжий вітер» Андрушівської гімназії - учасник обласного конкурсу-огляду в Житомирі (фото). Бажаємо їм перемоги, а всім учасникам свята - подальших успіхів у розв’язанні екологічних проблем.

Валентина Дорогова,
методист райметодкабінету відділу освіти
Новини Андрушівщини

Це було потім, а на початку - атестат про закінчення із золотою медаллю Червоненської середньої школи, в 1976-му - диплом про закінчення з відзнакою Житомирського педінституту. Ще студентом Володя взяв високий старт і досі не здає позицій. Заради цього він одночасно вчився, служив військову службу, співав і творив. Але віддаймо данину правді: перші впевнені кроки у великий творчий світ він зробив з андрушівської сцени… Володимиру Федоровичу - за п’ятдесят, але, як він пише, «ще горить в нашім серці вогонь, ще далеко до темної ночі». Він у розквіті творчих сил, тільки здоров’я спіткнулось об підводний риф. Але рідні, друзі, кожен з нас, хто прийшов на благодійний вечір-зустріч із творчістю В. Ф. Шинкарука, підтримують митця і бажають йому якнайшвидшого одужання. Це відчувалося в щирих, доброзичливих словах виступаючих про життєвий і творчий шлях поета, композитора, співака. Говорили про це його сестра Л. Ф. Шинкарук, директор Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів З. Г. Пацало, інститутський товариш С. А. Михайловський, шанувальниця творчості поета-пісняра Р. Ф. Ковтун. А вірний друг Володимира Федоровича в житті і на сцені Заслужений артист України Юрій Градовський, розповідаючи про творчу дружбу з митцем, назвав Володимира Федоровича музикантом від Бога, співав його пісень, сказав, що поезія його - це висока філософія життя. Художнім словом В. Ф. Шинкарук кохає і сміється добрим гумором, шукає сенс життя і знаходить його в любові до всього живого на землі, що випромінює добро…
Серед присутніх на вечорі було багато колишніх студентів Володимира Федоровича, які досі обожнюють його як незрівняного викладача, життєлюба, оптиміста, доброзичливу і щиру людину. Для них і для всіх учасників вечора співали наші обдаровані самодіяльні митці Сергій Шваб, Юрій Палій, вокальна група з Червоного, а також Лілія Самплавська, Вадим Гонзецький, Вероніка Ісмаїлова, Олександр Євтушок. А коли Ірина Сюзьова прочитала вірш Володимира Шинкарука про материнську долю, кожен з присутніх серцем відчув, що поезія автора щира і прозора, як сльоза, чиста і бездонна, як криниця. Досить вдалим було художнє кільце сценарію: на початку і наприкінці вечора звучали у запису пісні Володимира Шинкарука в авторському виконанні. М’яким баритоном як давнім друзям, щирим землякам посилав автор підбадьорливі слова на зразок: «Привіт, сумувать не слід», «ще не скоро закриє над головою небо холодний люк». Творчість В. Ф. Шинкарука, як і самого автора, не можна не любити - настільки там багато любові, щирості, простоти і таланту. За це побажаймо автору душевних і фізичних сил, щоб йому підкорилась ще не одна творча вершина. Учасники вечора вдячні його організатору - відділу культутри і туризму РДА, особисто Г. І. Білецькій.

На знімках:

Л. Ф. Шинкарук дарує червоненським педагогам дев’яту збірку свого брата «На два життя одразу»;
книжкова виставка творів Володимира Федоровича.

Лідія Наконечна
Новини Андрушівщини

У ТОВ «УкрАгроРТ» с. Бровки Перші, незважаючи на запізнілу, холодну весну, по мерзло-талому грунті за чотири дні підживили 2000 гектарів озимих - пшеницю і 100 гектарів ріпаку, який перезимував не дуже вдало. Хоча посіяли цю культуру у відведені строки, проте за сухої погоди, отож сходи були запізнілі і недружні. Дались взнаки і сильні морози, тому частину площ під ріпаком пересіють кукурудзою, насіння якої вже замовлено. Під ярий клин з осені зорано більшу частину площ. На них і посіють тисячу гектарів ячменю, півтори - сої, до двох тисяч -кукурудзи. Дотримуючись всіх вимог агротехніки, в господарстві уже не перший рік вирощують непогані врожаї зернових та технічних культур.

Новини Андрушівщини

Незважаючи на всілякі негаразди, які є в сільському господарстві, наші пасічники не тільки зберегли, але й збільшили кількість бджолиних сімей. Але проблеми залишаються. Одна з них - в реалізації меду, який нерідко продають за ціною, нижчою від собівартості. По-перше, це через те, що низька купівельна спроможність населення, а по-друге, відсутня реклама на мед та інші продукти бджільництва. Тимчасом замість пасік у нас множаться аптеки, де продають розрекламовані пігулки, які не лікують, а вкорочують віку хворим і здоровим. Люди забувають про природні ліки - мед, який насамперед треба включати в харчування дітей, людей похилого віку, хворих. Зцілюють також інші продукти бджільництва - квітковий бджолиний пилок, перга (бджолиний хліб), забрус та інші. Було б добре, якби турботи пасічників поділяли й аграрії. А то виходить, що власники пасік не знають, куди вивезти свої вулики на кочівлю. А керівники й спеціалісти сільгосппідприємств, фермери недооцінюють користь від бджолозапилення і вплив цього процесу на підвищення врожайності ентомофільних (комахозапильних) сільськогосподарських культур. Лише такі керівники, як Семенюк В. І., Клименко В. Б., Юянець П. В., Мошківський С. С., Срібний Б. Р., Тарасова О. А. та фермер Євдощук В. С. ставляться до цієї справи з розумінням. Невиправдано ліквідовано пасіку Андрушівського лісництва, чого не скажеш про Івницьке. Щороку в останньому нарощують кількість бджолосімей. Дана пасіка є взірцем не тільки в районі, а й в області. Завдяки ентузіазму та працьовитості пасічника Голубівського О. П., якого, до речі, обрано секретарем спілки пасічників району, підтримці лісничого Дужко О. М. пасіка Івницького лісництва обгороджена, вулики пофарбовані, побудований будинок для пасічників і зберігання бджолоінвентаря, обладнано добротний павільйон для кочівлі пасіки. В районі тільки 5% бджолосімей із загальної кількості утримуються в сільгосппідприємствах, решта - 95 відсотків - у садибах пасічників-аматорів, більшість з яких вважає за непотрібне платити вступні та членські внески і завжди запитує: «А що дає спілка пасічників?». Було б більше користі, якби кожен бджоляр запитав у себе: «А що зробив я особисто для того, щоб розвивалась галузь?». Розвитку бджільництва сприяє робота Спілки пасічників району. Але наше об’єднання могло б зробити набагато більше, якби всі бджолярі були організованіші, спільно вирішували проблеми забезпечення пасік ветеринарним та санітарним обслуговуванням, поліпшення кормової бази бджільництва. Нагадаю, що на кожну пасіку потрібно мати ветеринарно-санітарний паспорт. Кожен бджоляр повинен бути впевненим у якості продукції свого господарства, коли реалізовує її на ринку чи через магазин. Тоді вдячний споживач стане його постійним покупцем, а пасіка - прибутковою. З питань бджільництва звертайтеся до нашої спілки за тел. 0674122387.

Микола Галяс,
Заслужений лікар ветмедицини України, Почесний пасічник України, Голова спілки пасічників району
Газета "Новини Андрушівщини"

Під такою назвою 19 квітня на базі дитячого садка "Дюймовочка” м. Андрушівка відбувся районний конкурс "Вихователь року”, на якому компетентне журі визначало кращих творчо працюючих педагогів. У конкурсі взяло участь п’ять вихователів, які змагалися у п’яти номінаціях: "Ваша думка?”, "Моделювання інтегрованого заняття”, "Згадай своє дитинство”, "Моя іграшка”, "Музичний”. Вони допомогли визначити рівень педагогічної майстерності кожного конкурсанта. Журі, до якого увійшли завідувач сектором по зв’язках із ЗМІ та громадськістю Андрушівської РДА Ляшук М. І., заступник міського голови Левченко Г. Г. та начальник відділу освіти райдержадміністрації Ковальчук Л. В., об’єктивно оцінило педагогічну майстерність вихователів ДНЗ.
Переможцем конкурсу стала Пашківська В. П., вихователь ДНЗ "Дзвіночок” м. Андрушівка (фото). Друге та третє місця дістались відповідно Вербицькій Г. Г. та Тушак І. М. - вихователям ДНЗ "Дюймовочка” м. Андрушівка. Переможці були нагороджені грамотами відділу освіти та подарунками.

Олена Сапожко,
методист відділу освіти РДА
Новини Андрушівщини

Мабуть, жоден історик не передасть так точно і яскраво події перших днів і місяців фашистської окупації, як це занотував у своєму щоденнику Юрко Шлапак із села Лебединці, про що ми вже писали на сторінках нашої газети. Цей щоденник Юрія Шлапака, котрий геройськи загинув у бою з фашистами, зберігається в моєму архіві. У вересневі дні 1941 року під Києвом на аеродромі в Броварах проходили підготовку члени створеного ЦК КП (б)У Самгородського підпільного районного комітету партії, котрі мали висадитись десантом у районі с. Чорнорудка Житомирської області. А приземлились десантники 10 вересня того року перед світанком у районі сіл Лебединці - Гарапівка - Міньківці. Чутки про це облетіли всі села району. Забігали, захвилювались німці й поліцаї. Але в той час мало хто знав, хто ці парашутисти. Деталі вияснились лише на судовому процесі над поліцаями Біликом і Пастовенським, що відбувся в Андрушівці у січні 1986 року. Зі свідчень підсудних поліцаїв та зі слів свідків тих подій ми дізналися, що це був десант членів Самгородського підпільного райкому КП(б)України, який мав завдання, що стосувалися організації підпілля і партизанського руху на території Вінницької області. Ось що розповіла очевидець тих подій мешканка села Гарапівка П. С. Октябрьова: «...Я бачила, як розстрілювали парашутиста поліцаї. Ще зранку ми почули, що спустилися радянські парашутисти. Комендант, староста і поліцаї стали шукати їх. Одного було підстрелено ще у повітрі. На пошуки десантників із Андрушівки приїхав поліцай Макаревич та багато інших. Знайшли одного парашутиста. Поліцай Білик розстібає кителя десантника і забирає гребінець, годинника та папери. Запрягли коней і підстреленого десантника привезли до клубу. Він попросив води. Жінки принесли. Пристрелив парашутиста Білик після тортур. Йому відрізали вуха, ніс. Потім підводою відвезли тіло за кладовище і закопали. Але перед цим його роздягнули. Пізніше парашутиста перезахоронили». Розповідь на процесі Й. Т. Шуляка з Гарапівки: «Це було у вересні 1941 р. Десант висадився на світанку. Був туман. Один парашутист заліг у ямці біля дерева і відстрілювався з автомата. Коли закінчились патрони, він кинув гранату у поліцаїв, які наступали. А потім його, пораненого вдруге, пристрелив поліцай. «Це єврей», - сказав він. Інший парашутист прийшов до Степана Козачука, щоб обсушитися. Він потрапив з парашутом в озеро...». В. Л. Скибинська з Гарапівки згадувала: «Чутка про десант схвилювала людей. Потім стріляли. Михалко Берладин (поліцай) прокричав: «Вертайтесь, бо по вас відкриємо вогонь». Одного підстрелили і привезли до клубу, де зібралось чимало людей...». У В. С. Галич з Лебединець у пам’ятку залишилося: «Знала Білика. Бачила парашутистів. Коли поліцаї почали стріляти, мама йшла в Міньківці. Біля дуба лежав убитий парашутист... На другий день на підводі їхали німець і поліцай. Вони сміялися з парашутистів, котрих везли, особливо з дівчини-парашутистки, яка сиділа на підводі, низько схиливши голову. На ній була сіренька хустина і така ж кофтина. Фашисти потішалися над нею... Трьом парашутистам, з яких один був поранений, вдалося тоді добратися до лісу”. Вчителька історії з с. Бровки В. В. Кращенко розповіла на судовому процесі, що вона була свідком того, яким тортурам піддавали фашисти парашутиста, якого привезли до Лебединець. «Осінь, йшли дощі. Нас, дівчат і юнаків, фашисти з карального загону, що стояв у Бровках, змушували щоденно чистити дорогу, по якій ходив гауптман. Бачимо - їде підвода, на якій 4 чоловіки з автоматами, а між ними - людина зі зв’язаними руками. Бранець махнув нам головою. Його повезли до штабу. А через годину німці розбігаються по селу і зганяють всіх людей на дорогу. Потім виводять цю людину в сірому костюмі. Десь 17 чи 18 німців оточують чоловіка колом за 2-3 кроки, і всі починають його колоти ножами. Люди плачуть, а у нього - ні сльозинки. Всі відвертаються і хочуть тікати. Та німці повертають нас і кричать: «Смійтесь»... Потім наколотили літр соляного розчину і стали поливати рани патріота цим розчином. Після цього повели його фашисти до могили німецького солдата, що був раніше вбитий партизанами, і стали бити кованими чобітьми. Майже непритомного його доставили до дрезини і повезли в напрямку Харліївки». Під час зустрічі на судовому процесі з дочкою Іларіона Павловича Машинського Людмилою Іларіонівною Войтюк я порадив їй провести пошуки останків її батька-патріота в Харліївці. Незабаром ми одержали від неї листа: «...Саме завдяки вашій пораді я зв’язалась з харліївськими партизанами і розшукала місце захоронення нашого батька. До квітня минулого року його ім’я не було відоме, хоча всі мешканці села знали і бачили, як над ним знущалися карателі, поки не замучили на смерть. Він мужньо витримав тортури і не сказав ворогам ні слова, навіть свого прізвища і звідки він». Завдяки рідним Машинського та Білаша, а також відомостям, одержаним на судовому процесі, нам вдалось встановити, що десантна група складалась із 10 чоловік, у т. ч. була одна дівчина-радистка. Ось склад цієї групи: Анатолій Євсійович Барський - командир групи, секретар Самгородського РК КПУ. Загинув смертю героя і похоронений в с. Гарапівка. Після війни останки героя було перезахоронено в рідному Самгородку, де встановлено пам’ятник. Іларіон Павлович Машинський - комісар групи, 2-й секретар Самгородського РК КПУ до війни. Загинув як герой-патріот. Захоронений на ст. Харліївка. Дмитро Кіндратович Білаш - до війни працював директором Медвідської школи Калинівського району. Загинув. О. Г. Русов-Новодранов - голова Вінницької обласної планової комісії. Загинув. А. С. Афанасьєв - заворг відділом профспілок. Загинув. Холявко - інструктор ЦК КПУ. Загинув. Дівчина-радистка. Прізвище невідоме. Закатована. П. П. Дзюблюк - заступник голови Уланівської районної ради, залишився живим. Помер у 1967 р. М. К. Десюк - заступник голови Самгородської райради. Залишився живим. Помер після війни. До речі, П. П. Дзюблюк та М. К. Десюк, згідно з довідкою ОК КПУ, вважаються такими, що «не виконали партійне завдання». Прізвище десятого парашутиста й досі невідоме. Дочка десантника Світлана Дмитрівна Білаш в листі до юних краєзнавців писала в 1986 р.: «...Ще багато чого невідомого про участь цього маленького десанту, на який з різних сторін, як звірі, накинулись зрадники Батьківщини, щоб вислужитись перед фашистами. Нам дуже боляче згадувати, що кровопивці так довго жили серед наших чесних людей, і люди, які знали про них, до цього часу мовчали. (Мова йде про поліцаїв, яких було засуджено в 1986 р. до вищої міри покарання). А ті люди, які з перших днів війни пішли на захист нашої Батьківщини, ні хвилини не вагаючись, зробили це заради нашого щасливого сьогодення». З 25 по 31 грудня 1943 р. внаслідок Житомирсько-Бердичівської наступальної операції військ 1-го Українського фронту було з боями визволено Андрушівку і всі села району. Тільки на теренах Андрушівщини геройськи загинули в боях і сплять вічним сном на військовому кладовищі у селі Івниця, в 54 братських могилах в різних селах району та в 17 одиночних могилах (за далеко не повними даними) 1853 воїни-визволителі. З них 1273 - відомі імена і 580 - невідомих героїв. Я, як співавтор написання «Книги Пам’яті України» по Житомирській області, знав, що чимало наших земляків-андрушівчан полягли в боях при визволенні Вінниччини. Але тільки нещодавно зробив вибірку тих, хто з них загинув, а це понад 22 відсотки всіх андрушівчан, які не повернулися з війни. Вони віддали життя за визволення Вінниччини. Скрізь розкидані могили андрушівчан, бо загинуло їх на фронтах 5575. Але щоб стільки було могил на теренах однієї області! На меморіалі «Звільнення» у Вінниці спочивають останки 29 воїнів-андрушівчан, у Липовецькому районі - 252 воїни (в т.ч. в селі Скитка - 72 та в селі Зозівка - 62, в Калинівському районі - 59, в т.ч. в Чернятині - 28 воїнів), в Погребищенському районі - 52 воїни, в Жмеринському - 51 воїн. У 26 районах області спочивають останки 728 воїнів. Окрім того, 115 андрушівчан у боях під Вінницею пропали безвісти і 390, які були призвані в січні-березні 1944 р. і направлені у війська, що діяли на Вінниччині, загинули. Легко сьогодні судити і про бездарність командирів, і жорстокість властей, відсутність зброї та про інше з тих подій. Але слід пам’ятати: йшов 3-й рік найкровопролитнішої із всіх війн усіх часів. Для поповнення поріділих частин і підрозділів, що наступали, військкомати направляли на фронт необстріляних солдатів, які йшли у бій навіть у цивільному одязі. Дуже багато призваних в січні-березні 1944 р. в ряди наступаючих військ не були ще на обліку. Мабуть, тому так багато було тих, хто пропав безвісти або загинув без зазначення місця загибелі. Ветерани війни Андрушівщини, рідні і близькі тих, хто поліг смертю героїв у боях за Вінниччину, низько схиляють голови перед цими жертвами і свято бережуть пам’ять про них. В рік 65-річчя перемоги керівникам шкіл району варто організувати екскурсії по місцях бойової слави дідів,поклонитися священним могилам героїв на Вінниччині.

Йосип Лоханський,
історик-краєзнавець
Газета "Новини Андрушівщини"

У поточному році ми відзначатимемо 65-у річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Крім того, координаційна рада Міжнародного союзу "Співдружність громадських організацій ветеранів (пенсіонерів) незалежних держав” оголосила 2010-ий Роком ветеранів Великої Вітчизняної війни. 16 березня в залі засідань міської ради відбулася зустріч міського голови Сушка М. Г. з головами первинних організацій ветеранів міста. В Андрушівці проживає 1900 ветеранів війни і праці, дітей війни, інших людей похилого віку, які об’єднані у 20 діючих ветеранських осередків. Михайло Григорович наголосив, що не всі ветерани нашого міста є членами первинних осередків, а тому необхідно створити нові організації там, де їх немає. Керівники підприємств не повинні бути байдужими до долі та проблем колишніх працівників. Нещодавно створено новий осередок в дошкільному закладі "Малятко”, його очолила Ворона В. Д. Проводиться робота з відновлення первинної ветеранської організації колишнього "Агробуду”. Активність у цій справі проявляють Воронюк Ю. О. та Сіренька Г. М. Виступаючи перед присутніми, міський голова наголосив, що більшість первинних організацій добросовісно провели роботу по обліку членських квитків ветеранів, що дало можливість вивчити умови їх життя. Виступили на зібранні й голови первинних організацій Вожик М. В., Путій Г. І., Лоханський Й. В., Піцикевич С. А., які вносили конкретні пропозиції щодо активізації волонтерського руху в місті та надання практичної допомоги одиноким немічним андрушівчанам. Учасники зібрання виступили з ініціативою створення з числа працівників міської ради та голів первинних ветеранських організацій оперативних груп для обстеження житлово-побутових умов ветеранів-фронтовиків Великої Вітчизняної війни. Такі групи вже почали діяти. Ми намагаємося зробити все, щоб кожен ветеран відчув наближення одного з головних ювілейних свят у їхньому житті - 65-річчя Великої Перемоги.

Надія Горкун,
голова районної організації ветеранів
Новини Андрушівщини

Як заревла з горбаків весняна вода і понеслася до хвоси нестримними потоками, люди зраділи, що вже сяк-так перезимували і тепер буде легше на паливо. Хоч по війні минуло сім літ, але село ще бідувало. Хто вкрадьки з лісу гілля носив (лісники за це карали своїх же людей), а хто вночі обскубував колгоспні скирти, щоб зварити у печі їжу та хоч якось нагріти хату. Виснажені війною чоловіки поволі оговтувались від фронтової вояччини, любили своїх жінок щирою нерозтраченою любов’ю. То на одну, то на другу зарічанську вулицю везли сільську повитуху бабу Меланку, яка благословляла на світ повоєнних немовлят. Заріччя - далеке від райлікарні, чим і коли туди доберешся. Такої провесневої пори з’явилася у Глущаків після старшої Каті друга дівчинка - дрібненька, кволенька, не знали, чи виживе, тому хутко охрестили, назвавши Галею. Марія, щодня побиваючись над крихіткою, молилась про порятунок для немовляти. А Михайло скомандував покласти дитя, щоб вигрівалось, на піч у просо, яке сохло на черені. На ранок дівчинка аж горіла і він, попросивши коні в голови колгоспу, повіз жінку з дитиною до лікарні - там за два тижні виходили Галю. Глущак був непростого норову. Хлопцем у війну потрапив до Німеччини, там вкалічів у бауера і додому повернувся кривим. Але це не завадило йому одружитися на веселій чорнобровій Марії, а ще, крім неї, мати в своєму хутірному Заріччі коханку, та ще й не одну. На вроду був гарний - з кучерявим пшеничним чубом і глибокосиніми очима, лукавою посмішкою, що ховалася в куточках красивих вуст. Коли Марія виношувала третю дитину, Михайло покинув її: спочатку приходив додому через ніч на другу, а потім без сорому і совісті залишився у вдови Ульяни, яка жила самітньо на краю села. Була вона справді гарна - навіть молодиці ревно визнавали це. Носила вишиванку і намисто, яке при ходьбі аж підстрибувало на грудях, коли вдовиця йшла до крамниці, де Михайло працював крамарем. Добре вона обкрутила Глущака, що той і не знав про Ульянину вагітність аж до пологів втискувалася, ув’язувалася, щоб не відлякати вкраденого чоловіка. Десь через місяць, як Марія народила хлопчика, повезли повитуху і до Ульяни - знайшлася у неї дівчинка з деформованою ручкою і ніжкою, та й скоро померла. Молодиці при зустрічі злісними поглядами проводжали розлучницю, між собою жаліли Марію, яка, залишивши менших дітей на старшу Катрю, бігала на ферму до телят, влітку наймалася ще й до людей на городи, вправлялася із своїм хазяйством, тримала корову, бо як же з дітьми без неї. Все б нічого, та взимку занедужала їх годувальниця Лиска. Жінка всі зілля перепробувала, чим не напувала, не допомагало. З розпачу завела в хату, бо хлів холодний, і водички теплої, і хліба худобині. А вона, нещасна, рогами в піч вперлася, сльози, як горох, котяться. Діти їх обтирали і самі разом з матір’ю плакали. А на другий день корівки не стало. Старий сільський ветфельдшер після розтину (Марія на це дивитися не могла), дістав із середини кілька голок. Перед ким та худобина завинила, хто хотів залишити дітей без молока? Марія у злобі - грішила на Ульяну, хоч про це й словом ні з ким не обмовилася. Перебалакали в Заріччі та й почали помалу звикати, що Михайло ходить уже не Лісовою, а Луговою вулицею, що хвалить тепер не Маріїні, а Ульянині борщі і зовсім не журиться, як живуть, що їдять його діти і за що мати купує всім трьом штанці та черевички. Старша Катя затамувала гірку образу на батька-покидача, Ваня взагалі його не знав, тільки Галі завжди хотілося, щоб батько хоч зупинився біля неї, хоч забалакав чи по голівці погладив. Десь у дитячій підсвідомості ця прив’язаність мотивувалася, певно, тим, що Михайло вирятував тоді від смерті середню доньку, коли весняним бездоріжжям доправив її кіньми до лікарні… Галя була старанною школяркою, вміла добре рахувати і мріяла стати продавцем, як батько. А поки що вона міркувала, за що купити в лавці цукерок. Грошей у мами не просила, бо їх там було тільки на хліб, а так хотілось чогось доброго… Зметикувала мала, що якщо почне нестися хоч одна курка, вона за яйце виміняє в магазині «горошку». Якоїсь неділі так і сталося. Взяла Галя з кубельця ще тепле яйце - і підтюпцем до крамниці. Не бігла, щоб не впасти. - Тобі що, мала? - як у чужої спитав Михайло. Дівчинка простягнула яйце. - Цукерок дайте. - 10 копійок треба за сто грамів. Дочка тим часом за стрілкою на вазі мовчки дивиться, коли та дохилиться до мітки 100. Не добігла - батько поклав у паперовому скрутку цукерок на 7 копійок - стільки тоді коштувало яйце. Галинка несла покупку братику і сестричці. Їй ті горошинки уже не такі солодкі і вона їх не їстиме. Якби було 100 грамів, то всім трьом по 30 припало б. А так її порцію тато не додав. Вона нікому про це не скаже, вдома й так називають батька чужим. * * * Марії ніяк не виходить обминути магазин. До райцентру далеко і ніколи добиратися, та й ні з чим. До Михайла заходить, купить, що треба, і в двері. Ні мови, ні ради. "Чужий він для тебе”,- каже розум, а в потаємному куточку серця ще тліє захована від себе іскорка зрадженої любові. Він, певно, боїться, що помочі для дітей попросить. Хіба ж Марія така? Вона, як і в молодості, вміє крізь сльози сміятися: з тим пожартувала, над тим покепкувала, вночі в подушку поплакала. А вдосвіта косу розчесала, дугою вклала і до роботи. Про заміжжя не думала, але довгими вдовиними ночами, коли дітей сповивав солодкий сон, вона залишалась наодинці з собою, відчувала нерозтрачену жіночу пристрасть, що підкрадалася в душу. І знову переймав розум: кому вона з трьома дітьми потрібна?! Якось однієї горобиної ночі хтось постукав у шибку. Крізь щілину в занавісках побачила чоловічу постать. Впізнала Петра Шикулу із сусідньої Слобідки. Серце чогось злякано забилося і в грудях, і в скронях водночас. Повторного стуку не чекала - можуть прокинутися діти. А вона після Михайла нікого з чоловіків до хати не допускала. Злість аж лоскотала Марію за язик. Жінка прочинила сінешні двері. - Якого дідька ночами шастаєш? Хати чи жінки не маєш? Тобі тут що станція чи приют? - аж сікнулась до чоловіка, рвучко відкинувши з плеча розплетене волосся. - Вибач, я вдень планував та побоявся. Я ж знаю тебе, ще перед дітьми вилаєш. Я б хотів до тебе у прийми, жене моя мене. - Менше пий, то цілуватиме, а не гнатиме. Я не дівка на виданні. Маю приданого аж три напівсироти. Ти хочеш і своїх синів такими зробити? На тому й розійшлися не порозумівшись. А невдовзі події повернулися таким чином, що Шикулу його Ксенія наладила, а Марія таки прийняла. Як це сталося - сама не знає. Може, через те, що хату почала добудовувати, а чоловічої сили - зась. Найняти не було за що. Діти один за одним школу закінчували, далі вчилися. Ніхто з них не противився, як сказала, що прийме дядька Петра. Він з дітьми якось легко зійшовся, вони його кликали Давидовичем. Чи то з любові, чи з поваги до Марії, чи від того, що боявся стати підтиничем, Петро покинув горілку. Михайло ж тим часом овдовів - раптово померла його Ульяна від невиліковної хвороби і він жив самітньо. Шикула наче відчував якусь провину перед Глущаком. А то якось сказав Марії: - Може, я буду Михайлу по літру молока носити, від цього ж не збідніємо? - Носи, - наче між іншим сказала жінка, - зло моє вже заснуло, та й діти, бачу, шкодують його. Поволі Михайло став третім у родині - на свята Петро своїм «Запорожцем» привозив його до Маріїної хати. Випивши по чарці, чоловіки деколи напівжартома сперечалися, хто на чиїй подушці спить. - Заспокойтеся обидва, бо підете разом, а я ще третього приведу, - ховала Марія лукаву посмішку в куточки вуст. Але дружба від цього не страждала, сім’я кликала Михайла щовесни кабанця заколоти. Він, як ніхто в селі, умів це робити, правда, на стільчику, бо травмована нога на старість геть не слухалася. Діти, як приїздили, називали його батьком, а Петра - Давидовичем. В душі не заглянеш, кого більше шанували: того, хто породив, чи того, хто зростив. Помер Михайло тихенько у своїй хаті, в кріслі біля телевізора. Ховала його Маріїна сім’я. Діти приїхали, найперша - Галя. Як тінь, прошмигнула у хату, взяла небіжчика за руку, в якій захолола частка батькової крові, тієї, що пульсувала в її долоні, у серці, у скронях. Нахилилась до чола і не зчулась, як на батькову щоку скотились дві прозорі дитячі сльози… Через три роки не стало Давидовича - обидва Маріїні чоловіки лежать на цвинтарі поряд, а вона живе сама, садить з дітьми й онуками, що приїздять з міста, город, ще просить, щоб купили їй поросятко, їздить на ярмарок, бо любить торгувати, міряє тиск, який часто підскакує, і просить, щоб поховали її в одному ряду з чоловіками. Тільки не біля Михайла: вона до кінця-таки не простила його зради і свого знівеченого кохання.

Лідія Наконечна
Газета "Новини Андрушівщини"

Маємо ще один сюрприз: не всі посіви перезимували нормально: якщо озима пшениця почувається задовільно, то ріпак загинув. Очевидно, що зима внесла свої корективи у сівозміни не лише в нашому господарстві. Виходить, що плануєш одне, а маєш те, що вродить. Так було минулого року, коли сподівалися мати по 80 центнерів пшениці. Весняний стеблостій ця культура скинула через бездощів’я і спеку, нормалізувався розвиток тільки у червні, коли пішли скупі дощі. Як наслідок - недобрані центнери врожаю, бо навіть найдосконаліша агротехніка не замінить життєдайної вологи. Як буде в цьому році - побачимо, хоча, як і всі аграрії, основу нинішнього врожаю заклали ще з осені. Наша основна продукція - посівний матеріал, який реалізуємо господарствам впродовж року. Виробляємо його за науково обґрунтованими технологіями. В результаті маємо високорепродукційне насіння. Для поновлення сортового асортименту ми, як правило, беремо насіння найвищих репродукцій (розсадники розмноження). Наше виробництво затратне. Ціна на посівний матеріал складається за формулою ціноутворення відповідно до репродукції тієї чи іншої культури. Хто не хоче обробляти землю задарма, той старається посіяти добірним зерном. У нас є постійні клієнти з Криму, Вінницької та інших областей - мало не з усієї України, а також з нашого району. Хотілося б, щоб місцеві аграрії купували наше насіння, тому що воно вирощується в наших кліматичних умовах з підбором відповідних сортів. Зараз в нас є в достатній кількості насіння ячменю, ярої пшениці, вівса, проса, так що бажаючих запрошуємо придбати його.
Маючи власне насіння, необхідну відремонтовану техніку, ми - не без проблем: своїх грошей не вистачає. Як і всім аграріям, нам вкрай необхідна підтримка держави.

Володимир Алексійчук,
директор Андрушівської державної сортодослідної станції
Новини Андрушівщини

Всі батьки мріють, щоб їх діти були здоровими, сильними і витривалими, переживають, щоб ті не потрапили під негативний вплив вулиці, де підлітки дуже швидко переймають погані звички. У нашому місті є немало позашкільних дитячих закладів, де школярі проводять свій вільний час, займаючись улюбленою справою, це - школа мистецтв, міський центр дитячої творчості, станція юних техніків, а от в різних секціях дитячо-юнацької спортивної школи займається найбільше хлопчиків. І от 17 березня в спортивному залі міської школи № 1 проходила відкрита першість Андрушівської ДЮСШ з греко-римської боротьби, в якій брали участь вихованці тренера Романського О. М. У ваговій категорії 29-31 кг, це наймолодша група, перше місце виборов Бєлоглазов Павло, друге - Білошицький Андрій, третє - Соболевський Андрій. У ваговій категорії 36 кг першість здобув Музичук Ярослав, а у ваговій категорії 40 кг - Ткач Дмитро. Добрий результат показали юнаки у вагових категоріях 55, 65 та 80 кг, де здобули перемогу відповідно - Кондратюк Сергій, Середнюк Сергій та Дикий Андрій. Призерів нагородили грамотами та медалями, які їм вручив начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту РДА Олексюк Ю. А. З кращих спортсменів району була сформована збірна команда, яка взяла участь у чемпіонаті області з греко-римської боротьби, де зайняла ІІ місце.

На фото: О. М. Романський з наймолодшими борцями.

Ольга Мельник
Новини Андрушівщини

Цьогорічна зима не надто охоче здає свої позиції. Все ж мине кілька днів - і весна на повну потужність вступить в свої права, розпочнуться споконвічні хліборобські клопоти. І керівник СТОВ «Добробут» с. Волиця В. Б. Клименко, і всі сельчани з тривогою очікують, коли ж нарешті зійде сніговий покрив з ланів, щоб побачити дійсну картину - в якому стані перезимували посіви. Хоча вже й тепер ситуація в цьому плані цілком зрозуміла. Як повідомив В. Б. Клименко, ще на початку тижня озимі зернові, а це 200 га пшениці та 100 га жита, хоч і були ще вкриті льодовою кіркою, все ж знаходилися не в критичному стані. А от з ріпаком справи гірші. Він не зійшов ще восени, бо сіяли його за несприятливих умов, в суху землю. Отож 100 га його пропало. Щодо озимого ячменю та багаторічних трав, то їх стан задовільний. - Тільки наступлять сприятливі дні, - ділиться планами керівник СТОВ «Добробут» В. Б. Клименко, - розпочнемо підживлення посівів, підготовку ріллі, аби завершити посівну в оптимальні строки. В поточному році загальна площа ріллі склала 1400 га, з яких 700 га плануємо зайняти яриною. Взагалі ж в цьому році ми беремо напрямок на технічні культури - посіємо 200 га сої, 100 га кукурудзи на зерно і 100 га на силос, соняшник. Зробили такий крок тому, що мусимо заробляти гроші. Адже ціни на зернові не стабільні та й про кормову базу для тваринництва маємо дбати, бо утримуємо 560 голів ВРХ, понад 300 свиней, 50 коней. Щодо насіння і пального, то особливих проблем з цим у СТОВ «Добробут» немає. Останнього, наприклад, вже запасли тут 10 тонн. Готова до виходу в поле і техніка. Її добросовісно ремонтували механізатори Анатолій Кирилюк, Олександр Кравчук, Олександр Цимбрович. Отож воличани хоч завтра готові вийти в поле.

Валентина Сільська
Новини Андрушівщини

Підвищення цін на медикаменти та товари медичного призначення призводить до збільшення витрат на лікування як в бюджетній медицині, так і в "Лікарняній касі”. Адже сьогодні ціна на одну таблетку вже сягнула мінімум 1 грн. Система для переливання розчинів коштує - 2,25 грн., розчини в систему - від 4,45 грн., а ще в ці розчини потрібно ввести ліки. Скільки потрібно таких крапельниць на курс лікування? Від 5 до 10. Додайте ще ін’єкції та таблетовані ліки. Вартість такого лікування складатиме вище 100 грн. на курс. Наприклад, лікування остеохондрозу - двічі на рік, якщо не пощастить і трапиться якась біда - витрати зростуть. Безкоштовна рентген-плівка при обстеженні членам "Лікарняної каси” економить хворому 18-20 грн. Членами нашої "Лікарняної каси” є 5454 жителі району. Щомісяця в неї вступає 2-7 чоловік, які, як правило, потребують вартісного оперативного лікування чи обстеження в обласних лікувальних закладах. Щомісяця в районі за рахунок "Лікарняної каси” надається медична допомога близько 250 хворим на суму майже 20-25 тис. грн., в області наші хворі лікуються та обстежуються щомісячно на суму близько 20 тис. грн. В 2009 році на рахунки ЛК від жителів нашого району - членів ЛК, надійшло коштів у вигляді благодійних внесків на суму 557887,00 грн., тобто 102 гривні на одного члена ЛК нашого району, при плановому надходженні 190 грн. Часто члени каси внески сплачують нерегулярно, а тільки в ті моменти, коли необхідно лікуватись. За минулий рік на лікування членів ЛК в межах району витрачено 279126,57 грн. у 2762 випадках лікування. Витрати на одного пролікованого члена каси на стаціонарі: 135,42 грн., амбулаторно - 43,07 грн., по бюджету відповідно - 48,49 грн. і 9,16 грн. Витрати на лікування андрушівчан - членів ЛК, в обласних лікувальних закладах склали 212 411грн., із них більше ніж на 10 тис. грн. одноразово проліковано 1 члена ЛК, від 3 до 5 тис. - 3 чол. та від 1 до 3 тис. - 25 чол. Також 9 членів ЛК з нашого району проліковано в м. Києві на суму 9071 грн. Медикаментозне забезпечення членів Лікарняної каси забезпечується не тільки в центральній районній лікарні, а також в населених пунктах, де є лікарські амбулаторії та лікарні. В Червоненській та Старокотельнянській дільничних лікарнях, Гальчинській, Волицькій та Новоівницькій лікарських амбулаторіях створені запаси ліків по ЛК. Там за минулий рік проліковано: в Червоному - 195 хворих, Старій Котельні - 111, в Гальчині - 63, Волиці - 140, Новоівницькому - 15 членів ЛК. Це наше досягнення, що пацієнт може отримати ліки за місцем проживання. Разом з тим лікарські амбулаторії с. Брівки Перші, с. Городківка та ФАПи окремих сіл не беруть ліків, не ускладнюють собі життя, вважають: кому потрібно, той і в Андрушівку добереться. Сільські голови теж не зацікавлені в оздоровленні своїх односельців за місцем проживання. У поточному році потрібно спільними зусиллями налагодити надання медичної допомоги членам ЛК на місцях, адже частина хворих може лікуватись амбулаторно та у відділенні денного стаціонару у своєму ФАПі. І лише хворих з ускладненнями слід доправляти до райцентру. В основі роботи каси є солідарний тип накопичення коштів. Це означає, що об’єм лікування не залежить від суми, яку виплатив хворий член ЛК. На лікування хворого з цукровим діабетом І типу було витрачено 11 681 грн. 72 коп при сплаті внеску 761грн, на лікування хворого Ю. витрачено 10372,70 грн. при сплаті 791 грн. Це означає, що багато людей-членів ЛК платять внески для того, щоб надати можливість лікуватися тим людям, яких спіткав недуг. Не все у нас виходить так, як хотілося б. Юридична база діяльності ЛК продовжує вдосконалюватися. Що говорити - касі лише 10 років. Для прикладу скажемо: німецькі Лікарняні каси працюють на теренах охорони здоров’я своєї нації понад 100 років. Державної страхової медицини як такої у нас поки що немає. Охорона здоров’я в державі сьогодні є непріоритетним напрямком розвитку, фінансується вона недостатньо, тому лікарняні каси, що виникли по всій державі, а їх більше 100, - це реальна можливість надати необхідну медичну допомогу малозабезпеченим громадянам, яких сьогодні більшість. Ми хочемо, щоб ви, шановні читачі, реально оцінили можливості і свої, і державної медицини та задумалися над тим, чи варто вступати в Лікарняну касу, чи так це багато сплатити 20 гривень внеску до неї в порівнянні з одержаною медичною допомогою.

Віктор Захарченко,
лікар-експерт ЛК в Андрушівському районі
Газета "Новини Андрушівщини"

Система захисту плодових насаджень нараховує 4-6 пестицидних обробок. Культивування в приватному секторі традиційних та сучасних сортів інтенсивного типу плодоношення вимагає застосування пестицидів. Захист рослин повинен базуватися на використанні природозберігаючих та високоселективних препаратів, нетоксичних для навколишнього середовища та людини.
В приватному секторі нашого району нараховується 900 га плодових насаджень, де необхідно проводити комплекс заходів щодо їх захисту від шкідників та хвороб. Перше обприскування проти зимуючих шкідників та збудників ряду хвороб варто проводити однопроцентним розчином ДНОКу або препаратом 30 В (температура повітря +4 C) плюс 3-процентний розчин фунгіциду залізного купоросу. Друге обприскування проводять на початку фази набрякання бруньок (проти яблуневого квіткоїда, букарки, казарки, каліфорнійської щитівки, кліщів та зимуючих збудників таких хвороб, як парша, борошниста роса, моноліоз (плодова гниль). Для цього застосовують бакові суміші інсектицид Актара 25 WG, в.г. плюс фунгіцид Хорус 75 WG, в.г. Третє обприскування проводять у фазі рожевого бутону за нявності листогризучих шкідників (яблунева міль, плодожерки, листовійки, попелиця) сумішшю інсектицидів Актара 25 WG, в.г. плюс Карате Зеон 050 CS, мк.с., а проти комплексу збудників хвороб (парша, борошниста роса, моноліоз) застосовують фунгіциди Хорус 75 WG, в.г., Спліт к.е. Четверте обприскування проводять відразу після цвітіння. Застосовують бакову суміш препаратів інсектицидів Актара 25 WG в.г. плюс Матч 050 EC, к.с. та фунгіциди Спліт к.е. У цей період, а також під час цвітіння, можна використати інсектицид Каліпсо, який є безпечним для бджіл. При тривалих дощових періодах та росах додають фунгіцид Хорус 75 WG, в.г. П’яте обприскування проводять у фазі росту плодів проти комплексу хвороб (парша, борошниста роса) препаратом Скор 250 EC, к.е. Шосте обприскування проводять для покращення лежкості плодів за 14-21 днів до збору врожаю для запобігання розвитку парші ; проводять фунгіцидами Хорус 75 WG, в.г. Всі названі препарати змішуються між собою без обмежень та без ризику зниження ефективності. Дозволені до використання в Україні, згідно переліку, реалізуються через роздрібну торгівлю в спеціалізованих торгових точках. Системи захисту плодових насаджень на присадибних ділянках різноманітні. Наведена вище - одна з багатьох. Хімічні засоби як одна з важливих складових системи інтегрованого захисту плодових насаджень на присадибних ділянках від шкідників і хвороб ефективні за умов застосування їх на фоні високої агротехніки з обов’язковим фітосанітарним моніторингом у насадженнях.

Олександр Рой,
головний державний інспектор захисту рослин
Новини Андрушівщини

29-30 березня в районному будинку культури відбувся огляд художньої самодіяльності педагогічних колективів району. На мистецькому святі були присутні голова райдержадміністрації Курсон К. І., заступник голови РДА Горкун В. І., голова районної ради Шпаківський В. Б., завідуючий сектором по зв’зках із ЗМІ і громадськістю райдержадміністрації Ляшук М. І., начальник відділу культури і туризму Білецька Г. І., методист відділу культури Самплавська Л. В., голова райкому профспілки працівників освіти Вербицька К. В., завідуюча методичним кабінетом відділу освіти Коваль А. В. Вони й оцінювали виступи та визначали переможців. Цікаві, різножанрові програми підготували та показали високу виконавську майстерність педколективи Червоненської, Бровківської, Волицької, Івницької, Новоівницької, Крилівської, Гальчинської, Городківської, обох міських шкіл та гімназії. Зачарували своїм співом Володимир Повальчук, Вероніка Ісмаїлова, Ігор Пташник з Андрушівської гімназії, Анатолій Вох з міської школи №1, Ольга Чепурна з Червоненської, Зоя Куземченко із Старокотельнянської, Любов Закусило з Бровківської, Дмитро Мотиженець з Івницької, Ігор Маліновський з Павелківської, Ніна Поліщук з Городківської, Петро Пташник з Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., Анатолій Гнатюк та Леся Лівандовська з Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Приємні хвилини подарували глядачам вокальні групи Червоненської, Бровківської, Волицької, Яроповицької, Міньківецької, Зарубинецької, Малоп’ятигірської, Антопільської, Гальчинської, Новоівницької шкіл.
Щирими олесками глядачі зустрічали танцювальні колективи Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Андрушівської гімназії, Іванківської, Волицької шкіл, Лисецьку Лілію та Рокітенця Юрія з Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст. В репертуарі аматорських колективів були твори, написані вчителями. Вразили глядачів виконанням авторських творів директор Мостівської ЗОШ І-ІІ ст. Борис Лівандовський, Ольга Чепурна з Червоного та Ніна Поліщук з Городківки. Заслуговують уваги вокальні дуети в складі Арцюх Галини та Мацька Володимира з Крилівки, Дацюка Андрія та Пилипчук Антоніни з Міньківець, сестер Висоцьких з Любимівки, Білополець Надії та Мотиженця Дмитра з Івниці, Жевак Наталії та Ляшевської Валентини з Нехворощі. Кращими читцями визнано Ірину Лисюк з Любимівської, Валентину Пташник та Надію Пашинську з Андрушівської загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів. Не можна не згадати керівників шкіл, які разом зі своїми колегами створювали атмосферу мистецтва і краси: Шут З. Г. (Червоненська ЗОШ І-ІІІ ст.), Михайловська А. Л. (Андрушівська гімназія), Степаненко Л. А. (Степківська ЗОШ І-ІІІ ст.), Колесницька Ю. Ф. (Малоп’ятигірська ЗОШ І-ІІ ст.), Лівандовський Б. П. (Мостівська ЗОШ І-ІІ ст.), Кушуріна Л. С. (Новоівницька ЗОШ І-ІІІ ст.) (фото 1), Думинська Т. П. (Бровківська ЗОШ І-ІІІ ст.), Присяжнюк Т. В. (Павелківська ЗОШ І-ІІІ ст.) Нинішній огляд відкрив багато нових імен обдарованих педагогів, став незабутньою подією в культурному житті Андрушівщини.

Людмила Ковальчук,
начальник відділу освіти
райдержадміністрації
Новини Андрушівщини

В Україні епідемія туберкульозу спостерігається з 1995 року. Зафіксовано розповсюдження всіх форм хвороби. Кожної години в нашій країні на туберкульоз захворюють 4 людини, і помирає 1 хворий. При цьому на обліку перебуває 515 тис. громадян України, хворих на туберкульоз – це другий показник по Європі після Росії. Але найстрашніше у всій цій ситуації те, що більшість українців абсолютно нічого не знає про туберкульоз. Зокрема, на достатньо низькому рівні обізнаність підлітків і молоді про симптоми цього захворювання, шляхи зараження, вплив на організм і наслідки. Саме тому одним з невідкладних заходів подолання епідемії туберкульозу у Загальнодержавній програмі протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках визначено удосконалення системи інформування населення з питань профілактики і лікування туберкульозу, проведення просвітницької роботи серед громадян України.
Тому в рамках районної акції «Ехо» Андрушівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді 22- 26.03 2010 року провів тижневик присвячений до дня боротьби з туберкульозом під гаслом «Що необхідно знати про туберкульоз!». В рамках тижневика було проведено виставку соціальної реклами на тему «Що необхідно знати про туберкульоз?» на базі Андрушівської гімназії до якої залучались волонтери Центру.
Поширенню епідемії туберкульозу сприяє епідемія ВІЛ-інфекції, СНІДу. Саме вона визнана основною причиною зростання смертності серед хворих на туберкульоз у всьому світі, тому проведено серію тренінгів «ВІЛ -інфекція та шляхи передачі». Кожен з нас щодня вирішує безліч різних проблем та питань. Часом “нагальні” та “невідкладні” справи примушують забути про себе. Навіть почуваючи себе хворими, ми відкладаємо візит до лікаря, бо не вважаємо нашу недугу вартою уваги та дорогоцінного часу. Іноді бракує необхідної інформації, або нами володіють хибні переконання, які заважають вчасно звернутися за допомогою, тому районний лікар-фтизіатр на кожному заняті наголошував, що помітивши будь-яку із ознак захворювання необхідно звертатися до лікаря, ні за яких умов не займатися самолікуванням. Найбільшу вірогідність захворіти має та людина, в якої під час “зустрічі” з мікобактерією туберкульозу знижений імунітет. Тому основною метою тренінгових занять донести молоді, що саме вони самі можуть попіклуватися про стан своєї імунної системи. Відмовитись від шкідливих звичок (паління, вживання наркотичних чи токсичних речовин, зловживання алкоголем), дотримуватися режиму регулярного та повноцінного харчування. Відсоток інфікування більший у людей з групи ризику, бо в них імунітет знижений внаслідок способу життя та поганого харчування. Крім того, високий ризик захворіти мають діти, бо їх імунна система ще не сформувалася. Тому Андрушівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді працював з дітьми та молоддю такої категорії: діти із сімей, які перебувають в складних життєвих ситуаціях, діти з девіантною поведінкою, які стоять на внутрішкільному обліку. Протягом тижневика «Що необхідно знати про туберкульоз!» було охоплено близько 100 осіб, розповсюджено 4 види буклета в кількості 200 шт (Як вберегтися від туберкульозу?, Що необхідно знати про туберкульоз?, Туберкульоз – виліковний!, Здолаємо туберкульоз!)

Андрушівська районна державна адміністрація

26 березня відбулося засідання колегії районної державної адміністрації, на якому розглядали питання про реформування та розвиток земельних відносин в районі. З інформацією виступив начальник відділу Держкомзему в Андрушівському районі Радецький В. І., який відмітив, що Комплексною довгостроковою програмою розвитку земельних відносин та охорони земель в Андрушівському районі на 2007-2015 роки визначено майже 20 видів землевпорядних робіт щодо реалізації основних напрямків програми. Він наголосив, що проводиться значна робота з виготовлення та видачі Державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв), грошової оцінки земель населених пунктів, розмежування земель державної і комунальної власності та ін. Із звітом про підготовку сільськогосподарських підприємств району до весняно-польових робіт виступив начальник управління агропромислового розвитку Гайдабас О. О. Про організаторську роботу виконкомів Іванківської та Волосівської сільських рад щодо впровадження в практичну діяльність вимог Закону України "Про звернення громадян” та відповідних Указів Президента України щодо розгляду звернень громадян членів колегії проінформувала начальник загального відділу райдержадміністрації Черкавська К. І. З усіх питань, які були винесені й розглядалися на колегії райдержадміністрації, прийнято відповідні рішення.

andrushivka.narod.ru

Управління агропромислового розвитку, керівники та спеціалісти господарств розробили і впроваджують заходи щодо організованої підготовки та проведення комплексу весняних польових робіт. На поточний рік затверджено контрольні цифри по структурі посівних площ ярих культур, намічено інші агротехнічні заходи. Ярими передбачається засіяти 31283 га площ, зернові розмістити на 22263 га, з них ранніми засіють 15400 га. Під цукрові буряки відводиться 2100 га, сою - 3126 га, соняшник - 800 га, під картоплею та овочами буде зайнято майже 800 га, а кормові культури засіють на 3 тис. гектарів. Прогнозується посіяти зернових культур більше, ніж у 2009 році, кукурудзи - 6100 га (на 2,3 тис. га більше). Очікується розширення посівних площ сої, соняшника та кормових культур. Для зміцнення кормової бази на 500 га буде проведено підпокривний посів багаторічних трав. Сільгосппідприємства району висівають перспективні сорти сільськогосподарських культур високих посівних кондицій. Для цього мають 2842 тонни насіння ярих зернових, яке доведено до кондиційного стану. Слід відмітити, що в більшості господарств насіння на 100% готове до посіву. Однак окремі з них не в повній мірі забезпечені високоякісним посівним матеріалом. Так, ще немає кондиційного насіння у ПОСП «Іванківське», ПП «Яроповичі», фермерських господарствах «Січ» та «Шателюк». Для ефективного ведення галузі рослинництва в районі необхідно висівати по 200 тонн елітного насіння ярих зернових культур. Однак воно є лише у ДП «Оранта», СТОВ «Хлібороб» та сортодослідній станціі загальною кількістю понад 500 тонн. Наші елітгоспи - ДП «Оранта» та сортодослідна станція, в даний час можуть реалізувати в достатній кількості високорепродукційне насіння ярої пшениці, ячменю, гороху, гречки, вівса, проса, вики та сої і керівники сільгосппідприємств цим повинні скористатися. Не менш важливим фактором у нарощуванні виробництва рослинницької продукції є забезпеченість мінеральними добривами. Із загальної потреби 8451 тонна фізичної ваги мінеральних добрив господарства району заготовили лише понад 4 тисячі тонн, що складає 47% до потреби. На жаль, на сьогодні деякі господарства взагалі не мають жодної тонни добрив. Не піджививши озимини, провівши посів без внесення навіть мінімальної кількості поживи, сподіваного урожаю не одержати. Що стосується засобів захисту рослин, то при потребі на весняно-літній період 21 тонну в господарствах є лише 8. Зате протруйниками забезпечені повністю. На весняно-польових роботах в господарствах району буде зайнято 321 трактор, 143 сівалки, понад 200 одиниць ґрунтообробної техніки. Коефіцієнт готовності техніки до посівної становить 88-95%. Польові роботи через тиждень-два розпочнуться, але в нас ще є ряд невирішених проблем. Основними причинами незадовільного ремонту техніки є недостатня кількість коштів, значний знос механізмів, неналежна організація роботи. Головне завдання керівників та спеціалістів господарств - не упустити оптимальні строки проведення посівної кампанії, для якої необхідно заготовити 640 тонн дизельного палива, 175 тонн бензину, 17 тонн мастил. На сьогодні господарства забезпечені пально-мастильними матеріалами на 40-50%. Останнім часом істотно зміцнилася матеріально-технічна база господарств. Лише у минулому році вони закупили 14 одиниць сільськогосподарської техніки на загальну суму майже 1 млн. гривень. Позитивно, що частина господарств переходить від звичайного обробітку грунту до застосування енергозберігаючих технологій із використанням комбінованих, широкозахватних агрегатів, енергонасичених машин та механізмів. Так працюють у ПП «Імпак», ПОСП «Надія», ТОВ «Укр Агро РТ», СТОВ «Старокотельнянське», «Добробут», «Українська агропромислова група», «Спіка». Складним залишається питання фінансового забезпечення весняно-польових робіт, для проведення яких необхідно майже 40 млн. гривень: 26 млн. - на мінеральні добрива та засоби захисту рослин, 2,5 млн. - на насіння, 6 млн. - на пально-мастильні матеріали та запасні частини. Тому передбачається і залучення банківських кредитів. На сьогодні їх оформляють «Імпак», ВАТ «Андрушівське», ФГ «Ткаченки». Ряд господарств залучатимуть іноземні інвестиції. Керівники господарств повинні зробити все, щоб зберегти поголів’я ВРХ. Ми не маємо права втратити те, що досягнуто важкою працею. Варто реалізовувати лише високовагову худобу, але маточне поголів’я, телиці потрібно зберегти. Аграріїв сьогодні тривожить стан перезимуваних посівів. Погодні умови осінньо-зимового періоду не сприяли тому, щоб озимі зернові та ріпак перезимували нормально, а тому частину ріпакових площ доведеться пересівати. Весняні польові роботи нині, як і в попередні роки, розпочалися із підживлення озимих культур. На сьогодні цю роботу вже проведено майже на 3 тис. га зернових. 100-відсотково даний даний захід здіснено в ТОВ "УкрАгро РТ», ПП «Імпак».
Головне в нинішній польовій кампанії - максимально зберегти накопичену в зимовий період вологу, прискорити проведення всіх агротехнічних заходів на весняному полі, вчасно посіяти та доглянути культури, бо це - основа майбутнього врожаю.

Новини Андрушівщини

Традиційними стали зустрічі випускників різних років у Нехворощанській загальноосвітній школі. Ось і в цьому році з різних куточків України з’їхалися випускники, які 50, 40, 30, 20, 10 років тому покинули стіни рідної школи. В шкільному коридорі на гостей чекала цікава виставка - "Мить історії”, а також майстерно виконані вироби з паперу, соломи, дерева та малюнки наших учнів. Шкільний дзвінок чарівною мелодією покликав всіх учасників зустрічі у святково прикрашену залу, де для гостей було облаштовано імпровізований клас. Гостинні господарі хлібом-сіллю зустрічали колишніх учнів та вчителів, які все життя присвятили дітям, а зараз перебувають на заслуженому відпочинку. З вітальним словом до присутніх звернувся сільський голова Гетьман В. М., який у свій час довго працював директором школи. Виступаючи перед гостями свята, директор школи Гетьман Т. І. та учні розповіли про сьогодення навчального закладу, читали вірші, танцювали, співали пісень. Випускники різних років ділилися спогадами про своє шкільне життя, про те, ким стали, яких успіхів досягли. Висловлювали щирі побажання школі, давали поради її теперішнім учням. Вітали гостей і першокласники та учні одинадцятого класу. На святі було багато теплих зустрічей, щирих побажань, спогадів про курйозні шкільні випадки. Приємно, що випускників різних років об’єднувала справжня любов і шана до рідної школи, вчителів.

Людмила Башманівська,
заступник директора Нехворощанської ЗОШ І-ІІІ ст.
Газета "Новини Андрушівщини"

Слово «фото», «малюнок» походить від грецького - «Світло» і - «Пишу». Що таке фото і що таке фотографія? Фотографія - це результат процесу фотозйомки, завдяки якому можна запам'ятати швидкоплинне мить у віках. Фото та фотографія - це результат перенесення зображень об'єктів на папір або цифровий носій за допомогою світла і різних фізичних і хімічних процесів.

Навіщо потрібна фотографія? Чому фотографії та фото такі популярні?

Фото і малюнок необхідні для створення сімейного архіву спогадів кращих і найщасливіших моментів в житті. Як відомо, життя швидкоплинна, і те, що сьогодні нам здається вічним і непорушним, завтра стає фантомом. А малюнок допомагає людям подумки повернутися в минуле. Весільні фотографії навівають спогади про весілля, одруження або вінчання. Фото улюблених людей зберігають у гаманцях і гаманцях, а портрети сім'ї ставлять на робочому столі.

Крім цього, фото та малюнок широко використовується як доказ у кримінальних та цивільних судових справах. Правда, якщо плівкова фотографія є 100% доказом наявності або відсутності будь-якого факту, то цифрова фотографія в силу того, що може бути легко змінена і підроблена, є належним доказом тільки в деяких випадках.

Що таке плівкове фото? Плівкова малюнок, фото - це малюнок, створена за допомогою різних фотоматеріалів, на поверхні і всередині яких здійснюються фотохімічні процеси.

Що таке електро фото або електрографічний малюнок? Електрографічний фотографія - це фотографія, зроблена за особливою безсрібним технології шляхом переносу Фотообраз зображення.

Що таке цифрове фото і малюнок? Цифрова фотографія - це електронний фото, в якому здійснюються аналогові процеси при русі електричних зарядів. Цифрове фото дуже зручний у використанні: за допомогою цифрового фото апарата можна назнімали кілька тисяч знімків за одним разом, а потім, не роздруковуючи їх, переглянути та відредагувати їх у себе вдома на комп'ютері, а потім роздрукувати прямо вдома за допомогою фото принтера.

Коли з'явилася перша фотографія? І за допомогою чого вона була зроблена? Першим апаратом з «виробництва» фото була камера, так звана «обскура», а після - «фотографічний апарат». Офіційно роком народження найменування «малюнок», слова «фото» є 1939 рік.

Яким буває малюнок? Фото буває чорно-білим і кольоровим. Природно, що кольорова фотографія виглядає більш життєво і привабливо. Зате чорно-біла фотографія допомагає підкреслити урочистість моменту. Фотографія буває пейзажна та художня, портретна і повсякденне, репортажна та інш.

До речі, фотогенічність людини визначається зовсім не його красою, а скоріше навпаки, різкістю ліній особи - чим більше різких вигинів на обличчі людини, тим воно ефектніше виглядає на фотографії, і тим краще воно запам'ятовується - сильніше врізається в пам'ять.


Фото та відео послуги.
Зйомка весіль, ювілеїв, вечірок.
Відео-обробка з цифрових носіїв.
Замовляйте в Андрушівці та Андрушівському районі за e-mail адресою.

При районній атестаційній комісії створено експертну групу для об’єктивної оцінки діяльності вчителів початкових класів при їх атестації. З 20 жовтня в методичному кабінеті є інформація про педагогічних працівників, що атестуються у поточному навчальному році, ця інформація аналізується членами експертної групи. На засіданні голів шкільних методичних об’єднань пропонується графік виїзду експертної групи до вчителів, які атестуються. По приїзді у школу члени експертної групи знайомляться з матеріалами дирекції школи, де є інформація щодо аналізу викладання, матеріали про рівень знань учнів, методичну діяльність вчителя, що атестується, його діагностична карта та анкети. Відвідуючи урок, члени експертної групи звертають увагу на те, як повно педагог володіє формами і методами управління і організації навчально-виховної діяльності учнів з метою їх розвитку; на скільки оригінально конструює навчально-виховний процес; якою мірою реалізує і змінює зміст, форми, методи та засоби у своїй роботі. Знайомимося з роботою вчителя по оформленню кабінету, виготовленою наочністю та роздатковими матеріалами. Робота в експертній групі членам атестаційної комісії дає можливість відслідити творчий зріст та педагогічну майстерність вчителів, що атестуються. На даний час ми побували в Глинівецькій та Червоненькій ЗОШ І-ІІІ ст. де ознайомились з творчими наробками вчителів Ястреб Людмили Леонідівни, Загребельної Ольги Станіславівни, Гоголь Наталії Анатоліївни, Турської Юлії Володимирівни.

Андрушівська районна державна адміністрація
andrushevka.blog.ru

В этот же день поздно вечером я выехал в Андрушевку. Приехал глубокой ночью. Переночевал в гостинице, а утром за мной зашел лектор районного комитета партии Степан Иванович Дысак и будто солнце с собой принес... Как только взглянул на снимок и сразу воскликнул: - Да это же Ольга Васильевна с сыном Анатолием. Точно - Ольга Васильевна Тимановская, по мужу Мехеда. Есть у нее еще дочка Люда, но сама Ольга Васильевна, к великому горю, умерла три года назад. Здесь, в Андрушевке, живет ее сестра Надежда Васильевна, по мужу Самплавская, улица Радищева, шесть. Она моя соседка, мы дружим, поэтому о семье Ольги Васильевны я многое знаю... В свое время они часто бывали здесь. Живут в Киеве, метро Левобережная, в районе Русановки. У меня есть их телефон. Записывайте... А Владимир Парфентьевич Мехеда, муж Ольги Васильевны, был в Андрушевке в прошлом году, выступал в качестве обвинителя на выездном суде, на котором судили двух бывших полицаев. Судили в Доме культуры сахарного завода, на котором во время войны работал Владимир Парфентьевич и руководил диверсионно-подрывной группой. Эта группа входила в отряд Ивана Даниловича Богорада... Отряд И. Богорада и входящая в него группа В. Мехеды действовала непосредственно под руководством С. П. Маленко. А связь с ними осуществляла Ольга Васильевна. Она же и проносила листовки в тыл к немцам. И когда была беременной, и когда родила сына. Тогда она эти листовки и даже патрони заворачивала в пеленки. Но Маленко кто-то выдал. И только его мужество спасло от гибели многих партизан и подпольщиков. На допросах он не проронил ни слова... А потом был повешен. Много интересного в тот день я узнал о действиях андрушевских партизан, и, в частности, разведчицы Ольги Мехеды. Например, как доставала медикаменты у врачей П. М. Накопьюк, Н. Е. Скачинского, А. Н. Петронговского, заворачивала бинти и лекарства в одеяла и шла в лес к раненым, рискуя быть пойманной и расстрелянной на месте. Но главное, не пощадили бы и сына. Какое нужно иметь святое мужество и как любить людей, и землю свою, ненавидеть врагов, чтобы положить на чашу весов самое дорогое - жизнь своего ребенка. Когда я вернулся в Киев и позвонил в больницу А. Ф. Федорову (дважды Герой Советского Союза, руководитель крупного партизанского соединения, тогда руководил партизанской комиссией при Верховном Совете Украинской ССР ред.), рассказав ему об этой женщине, он с жаром сказал: Нижайший ей поклон! Пусть и посмертный... Даже если бы она один раз сходила к немцам в тыл с ребенком, это уже подвиг… Партизанские мадонны были и в нашем отряде. И о них у людей осталась самая светлая память! Освободили Андрушевку в ночь на 27 декабря 1943 года бойцы 44-ой гвардейской танковой бригады под командованием гвардии подполковника И. И. Гусаковского. И вот тогда-то фотокорреспондент А. Шайхет и сделал снимок Ольги Мехеды с ребенком на руках на фоне здания, в котором разместился штаб командования. Так что прав оказался Евгений Ананьевич Халдей, когда говорил, что Шайхет вообще-то партизан не снимал, а пришел с бойцами и увидел эту партизанскую мадонну. И рука, видимо, сама потянулась к затвору фотоаппарата. Один из кадров, но без ребенка, был напечатан в 1944 году во «Фронтовой иллюстрации». В областном архиве были обнаружены кое-какие любопытные документы. Один из них - характеристика на партизанскую связную О. Мехеду, подписанную командиром отряда, комиссаром и начальником штаба. В ней говорится, что активная деятельность О. Мехеды по борьбе с врагами приходится на вторую половину срока ее беременности и первые месяцы после рождения сына в 1943 году. Группа под руководством ее мужа действовала на территории Андрушевского и Вчерайшанского районов с мая 1942 года по 25 декабря 1943 года. Она была организована в селе Лебединцы в составе 5 человек, впоследствии ее состав вырос до 46 человек. А потом под напором Красной Армии фашисты стали отступать и минировать различные объекты. Вот что говорилось тогда в одной из листовок: «Благодаря смелости и быстроте действий партизан Житомирской области удалось сохранить от уничтожения ряд заминированных немцами мостов, зданий, предприятий. Партизаны спасли большой сахарный завод в Андрушевке, который во времена оккупации забрал себе немецкий барон Шейнград. Теперь завод снова принадлежит советскому народу». В Киеве я встретился с семьей Ольги Васильевны. Там же познакомился и с ее сестрой Надеждой Васильевной, которая гостила у Владимира Парфентьевича. У нее не было своих детей, дети Ольги - Анатолий и Люда стали и ее детьми. У Анатолия, которого мы видим на фотографии далекого 44-го года (на руках у матери - партизанской мадонны (ред.), уже своя дочь Света. Она учится сейчас в девятом классе. Анатолий Владимирович закончил Киевский технологический институт пищевой промышленности, работает инженером. Засиделись мы тогда до глубокого вечера. Владимир Парфентьевич щедро делился воспоминаниями: - Я был старше Ольги на восемь лет. Когда я с ней познакомился, наша группа уже держала связь с партизанами, и мы три поезда уже рванули на перегоне Бровки-Вчерайше-Казатин. Девушка она была умная и, конечно, стала догадываться, чем я занимаюсь. Вскоре Ольга стала моей женой.

В. Афиногенов,
специальный корреспондент "Советского воина"

АНДРУШЕВКА, город (с 1975 года), районный центр в Житомирской обл. (Украина). Известен с 1683. В 16—18 вв. — в Киевском воеводстве в составе Речи Посполитой. С 1793 — в составе Российской империи. В 19 — нач. 20 века — местечко Радомысльского уезда Киевской губернии. В 1897 в Андрушевке проживало 430 евреев (16%), в 1923 — 388, в 1939 — 658 (10%), в 1989 — 47 евреев(0,4%). После 1917 в Андрушевке начали функционировать крупные предприятия пищевой промышленности, сах. и спиртовой заводы. Это определило миграцию в Андрушевку евреев — специалистов и рабочих из др. городов и близлежащих районов. В 1925 выходцы из Андрушевки основном в Херсонском окр. три еврейские земледельч. колонии: им. Чемерисского (26 чел.), «Еврейский хлебороб» (50 чел.), «Труд» (25 чел.). В августе 1941 в Андрушевском р-не было расстреляно 500 евреев, осенью 1941 — 460, в апреле 1942 — около 700 евреев. В 1995 в Андрушевке проживало несколько десятков евреев.

С.Я. Елисаветский

Завдяки співпраці органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, податківців, а також господарюючих суб’єктів, які спільно дбали про пошуки наповнення бюджетів, до загального фонду районного бюджету впродовж звітного року надійшло 8922,9 тис. грн., тобто, обминаючи всі камені спотикання, плановий показник Міністерства фінансів України за цей період виконано на 118,7 %.
Найбільший приріст надходжень до загального фонду районного бюджету у 2009 році в порівнянні з попереднім роком досягнуто із податку з доходів фізичних осіб - на 254,2 тис. грн., що становить 18,1 відсотка всього приросту. У структурі надходжень 2009 року провідне місце належало податку з доходів фізичних осіб, питома вага якого становить 82 відсотки від загальної суми одержаних районним бюджетом доходів і якого отримано 7321,1 тис. грн. Порівняно з попереднім роком надходження зросли на 3,6%. Надходження плати за землю становили 481,3 тис. грн., що на 119,3 тис. грн. більше, ніж у попередньому році. До спеціального фонду районного бюджету у звітному періоді надійшло 801,5 тис. грн., що становить 176,6 відсотка до планових призначень. Видатки загального фонду районного бюджету за 2009 рік склали 68874,5 тис. грн., що перевищує відповідний показник 2008 року на 8373,6 тис. грн., або на 12,2%. Наявні ресурси районного бюджету спрямовувались, у першу чергу, на заробітну плату з нарахуваннями, інші соціальні виплати, віднесені до захищених статей бюджету відповідно до статті 44 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. На утримання закладів соціально-культурного призначення спрямовано 56,9 відсотка обсягу видатків загального фонду районного бюджету, або 39174,7 тис, грн. Найбільшу питому вагу, тобто 69,5 %, становлять видатки на утримання установ та проведення заходів у галузі "Освіта”. На дану галузь спрямовано коштів у сумі 27236,6 тис. грн., що на 4316,1 тис. грн. більше показника 2008 року. На галузь „Охорона здоров’я” спрямовано коштів у сумі 9846,9 тис. грн., що також більше показника 2008 року на 2306,2 тис. грн. На соціальний захист та соціальне забезпечення спрямовано 18244,8 тис. грн., або на 2135,8 тис. грн. більше, ніж у 2008 році. По установах культури проведені видатки становлять 1751,4 тис. грн., що на 13,7 відсотка більше, ніж у 2008 році. На проведення заходів із фізичної культури і спорту спрямовано 196,6 тис. грн. Для забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування (районної ради) спрямовано коштів у загальній сумі 608,9 тис. грн. Аналізуючи виконання районного бюджету в розрізі напрямків використання коштів, необхідно, перш за все, відзначити пріоритетне їх спрямування на виплату заробітної плати з нарахуваннями, на що витрачено 31198,0 тис. грн., або на 5265,4 тис. грн. більше, ніж у 2008 році. На придбання продуктів харчування для потреб бюджетних установ та на забезпечення їх медикаментами спрямовано відповідно 1334,0 та 535,0 тис. грн. Значну суму коштів, а це 1262,6 тис. грн., у 2009 році із загального фонду бюджету спрямовано на капітальні видатки. Крім того, на проведення поточних ремонтів обладнання та приміщень використано 343,9 тис. грн. На розрахунки за спожиті бюджетними установами енергоносії та оплату комунальних послуг спрямовано 4520,7 тис. грн., що на 1589,4 тис. грн. більше відповідного показника 2008 року. По спеціальному фонду районного бюджету проведено видатків на загальну суму 4351,0 тис. грн. У 2009 році з Державного до районного бюджету надійшло 40152,3 тис. грн. дотації вирівнювання, що в повному обсязі відповідає запланованому річному показнику. Одержано додаткову дотацію на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів у сумі 1890,5 тис. грн. До районного бюджету надійшло субвенцій з Державного бюджету по загальному і спеціальному фонду бюджету на загальну суму 21239,1 тис. грн., в тому числі: - на виплату допомог сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям та інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям - 15713,7 тис, грн.; - надання пільг і субсидій населенню - 5058,8 тис. грн.; - на здійснення виплат, визначених Законом України „Про реструктуризацію заборгованості із виплат, передбачених ст. 57 Закону України „Про освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів - 227,3 тис. грн.; - на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошове забезпечення батьків-вихователів і прийомних батьків за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом "Гроші ходять за дитиною» - 239,3 тис. грн. Публічне представлення звіту про виконання районного бюджету за 2009 рік у розрізі економічної класифікації відбудеться на сесії районної ради при затвердженні звіту про виконання районного бюджету за 2009 рік.

Ніна Сублтенко,
начальник фінансового управління
райдержадміністрації
Новини Андрушівщини