Андрушівка фото

23 лютого в районному будинку культури відбулися урочистості з нагоди Дня захисника Вітчизни. В переповненому залі - представники різних поколінь. Лунає музика, особливі почесті та увага - сивочолим ветеранам з нагородами на грудях, учасникам бойових дій на території інших держав, де вони виконували миротворчу місію.
В президії - керівники району, міста, представники громадськості, ветерани. Урочисте зібрання відкрив голова районної ради В. Б. Шпаківський, який привітав усіх присутніх зі святом захисника Вітчизни. Він подякував колишнім фронтовикам за те, що вистояли у Великій Вітчизняній війні, перемогли вогонь і смерть, ненависного ворога, завоювали мир, який тепер, як зіницю ока, бережуть сучасні воїни, котрі, коли необхідно, виконують свій священний обов’язок - миротворчу місію на території інших держав. Подвиги різних поколінь захисників Батьківщини - це та сторінка історії, яку ніхто ніколи не спотворить і не перепише. Усіх тих, хто в роки минулої війни боронив від фашистських поневолювачів свою рідну землю, воїнів-інтернаціоналістів, солдатів Збройних Сил України щиро вітали заступник командира військової частини М. В. Плаксюк, воїн-інтернаціоналіст С. Є. Ткачук, голова райдержадміністрації К. І. Курсон. Вона, зокрема, зазначила, що День захисника Вітчизни - це свято, яке єднає покоління, котрі в різні часи свято виконували свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною, закликала вічно пам’ятати подвиг тих, хто не повернувся з фронтів Великої Вітчизняної війни, афганської, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок. А живим захисникам Батьківщини зичила міцного здоров’я, благополуччя і миру. Всі присутні в залі хвилиною мовчання вшанували подвиг тих, хто до останнього подиху був вірний військовій присязі і Батьківщині.
А потім голова райдержадміністрації К. І. Курсон та колишній афганець С. Є. Ткачук вручили подяки і подарунки захисникам Вітчизни за мужність і героїзм, вагомий внесок в справу патріотичного виховання підростаючого покоління, а також тим, хто проявляє постійну турботу про ветеранів. Усім захисникам Вітчизни, присутнім в залі подарували квіти. В їх честь працівники районного будинку культури підготували змістовний концерт.

Валентина Василюк
Новини Андрушівщини

Питання дотримання чинного законодавства керівниками підприємств, установ і організацій різних форм власності та всіма жителями району знаходиться на постійному контролі правоохоронних органів. Жодне порушення не залишається поза їх увагою.
Про стан дотримання законодавства, спрямованого на боротьбу зі злочинністю, корупцією, адміністративними правопорушеннями та їх профілактику йшла мова на координаційній нараді.
В роботі наради брали участь прокурор району, радник юстиції Козлов Ю. О., заступник прокурора області, старший радник юстиції Кондратюк А. В., голова районної державної адміністрації Курсон К. І., в. о. начальника Андрушівського РВ УМВС України в Житомирській області Бенедюк В. Г., начальник ДПІ в Андрушівському районі Бондарчук В. С., начальник управління ПФУ в районі Онищук О. П. та оперативні працівники прокуратури району і райвідділу міліції. Нарада проходила в діловій обстановці, всі виступи були виваженими, конкретними і об’єктивними. Прокурор району Козлов Ю. О. детально зупинився на питаннях, які винесені на нараду. Зокрема, наголосив, що у 2009 році рівень злочинності в районі зріс на 7,8%, але зростання це прогнозоване, бо 25.06.2009 р. вступив у дію Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за викрадення чужого майна”. Виступаючий відмітив, що працівники райвідділу міліції недостатньо уваги приділяли профілактиці та боротьбі із вчиненням тяжких злочинів. А тому скоєно 62 тяжких злочини, 2 з яких - особами, що перебували під адміністративним наглядом. У 2009 році в районі скоєно 64 крадіжки, 5 грабежів, 3 розбої. Відзначалось, що низьким залишається і рівень розкриття злочинів, бо зусилля працівників РВ УМВС не були належним чином зосереджені на проведенні оперативно-розшукової роботи. У своєму виступі Юрій Олексійович наголосив на тому, що керівники підприємств, організацій та установ усіх форм власності, власники приватного майна не приділяють належну увагу охороні об’єктів. Виявилося, що в районі є місця збуту краденого. Звичайно, на ріст злочинності впливають і такі явища як безробіття, відсутність засобів для існування. Особливе занепокоєння викликає злочинність серед неповнолітніх, яка зросла вдвічі. За кожним словом прокурора району проглядалися знівечені долі, заплакані дружини й матері, сполохані дитячі очі. Але факти - річ вперта. Так, в минулому році за актами прокурорського реагування притягнуто до відповідальності 81 особу, відшкодовано 942 тис. грн., в т. ч. до бюджету - 309 тис. грн. Виступаючий навів конкретні факти щодо представництва прокуратурою інтересів держави і громадян в судах. У 2009 році прокуратурою району складено та розглянуто два протоколи про корупцію, винні притягнуті до адміністративної відповідальності, порушено також три кримінальні справи з ознаками корупції. Як наголосив прокурор, складною залишається ситуація з примусовим стягненням недоїмки до Пенсійного фонду та інших фондів соціальної спрямованості. Станом на 1 січня 2010 року заборгованість із сплати внесків до Пенсійного фонду України складала 2767,1 тис. грн., а на виконанні у відділі державної виконавчої служби в Андрушівському районі знаходилося 45 судових рішень про стягнення заборгованості до ПФУ. Викликає тривогу і сплата податкового боргу до ДПІ юридичними та фізичними особами нашого району. На початок року цей борг складав 4688 тис. грн. На координаційній нараді виступив також Кондратюк А. В., який відмітив, що керівництву Андрушівського РВ УМВС України в Житомирській області слід працювати більш ефективно, проводити профілактичні заходи, спрямовані на запобігання тяжких злочинів, а кримінальній міліції у справах дітей та службі у справах дітей РДА проводити відповідну роботу щодо попередження дитячої бездоглядності, правопорушень та злочинів серед неповнолітніх. Курсон К. І. зазначила, що райдержадміністрація тісно співпрацює з прокуратурою району та райвідділом міліції, всі питання намагаються вирішувати оперативно. Наголосила, що з метою профілактики злочинності працівникам служби у справах дітей РДА, прокуратури району та РВ УМВС варто частіше проводити зустрічі з учнями навчальних закладів, молоддю. А питання щодо погашення заборгованості до ПФУ та інших фондів соціальної спрямованості необхідно вирішувати негайно. Бенедюк В. Г. відмітив, що працівники райвідділу міліції - це, в основному, малодосвідчена молодь, а тому й мають місце значні упущення і прорахунки в роботі. Обіцяв посилити виконавчу дисципліну серед особового складу РВ УМВС. На нараді виступили також Онищук О. П., Бондарчук В. С., оперативні працівники прокуратури та райвідділу міліції. По всіх питаннях була прийнята відповідна постанова, виконання якої сприятиме зменшенню злочинності, зміцненню правопорядку.

Марія Олексюк
Новини Андрушівщини

Відділом у справах сім'ї, молоді та спорту Андрушівської райдержадміністрації, відповідно до наказу Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту від 23. 02 2010 року « 456 « Про організацію ІІ тематичної зміни у Міжнародному дитячому центрі «Артек» з 1 березня 2010 року направлені на відпочинок 4 дітей пільгових категорій нашого району ( а саме: діти – сироти та діти, позбавлені батьківського піклування з Червоненської ЗОШ І – ІІІ ст., Павелківської ЗОШ І-ІІІ ст., Андрушівської гімназії та Андрушівської ЗОШ І – ІІІ ст..). Діти будуть оздоровлюватись в МДЦ « Артек» до 22 березня.

Андрушівська районна державна адміністрація
andrushevka.blog.ru

20 лютого 2010 року у спортивному залі Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст № 1 відділом у справах сім’ї, молоді та спорту та дирекцією Андрушівської ДЮСШ проведено районні змагання з гирьового спорту, присвячені Дню захисника Вітчизни у семи вагових категоріях. Призери у всіх вагових категоріях нагороджені грамотами та медалями.

Андрушівська районна державна адміністрація
andrushevka.blog.ru

Для того, щоб ми вміли збудувати щасливе майбутнє, ми повинні знати змалечку, що всі народи і всі люди рівні між собою й мають однакові права на нашій Землі. Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини.
Існує стереотип, що хороша дитина - слухняна дитина. А слухняна - означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні наслідки - в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати.
Тому спеціалісти Анрушівського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді 19 лютого 2010 року в Андрушівській ЗОШ 1-11 ступенів провели тренінгове заняття та тему «Діти мають захищати свої права». Метою ознайомлення дітей з основними положеннями Конвенції ООН про права дитини, формування навичок правомірної поведінки дітей і навчання діяти в різноманітних життєвих ситуаціях у відповідності з нормами права.
Розпочався тренінг із вправи «Беріг очікування». Діти з великим задоволенням писали на корабликах свої очікування від заняття. Після вправи дітям був наданий цікавий інформаційний блок. Далі учасники заняття виконували роботу в групах, виконуючи вправу «Чарівна Планета». Учасники були розділені на дві підгрупи: «Банан» та «Апельсин». Вправа «Казка про дівчинку»- проведено з метою сприяти зміні фокуса точки зору учасників на проблему порушення прав дитини. Це дуже сумна історія однієї дівчинки, але вона допомогла кожному відшукати відповідь на запитання: які ж умови необхідні кожній дитині для повноцінного життя та розвитку.Вправа «Мудрий голуб»- з метою підбиття підсумків тренінга, закріплення отриманої інформації, знань та навичок, створення у групі сприятливої емоційної атмосфери.
В ході тренінгового заняття діти ознайомилися із статтями Конвенції ООН про права дитини, сформували навички правомірної поведінки і навчились діяти в різноманітних життєвих ситуаціях у відповідності з нормами права, створено позитивну емоційну атмосферу.На завершення кожний учасник тренінгу отримав буклет «Права дитини» з адресою та телефоном Андрушівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Андрушівська районна державна адміністрація
andrushevka.blog.ru

Нещодавно відзначив своє 60 – річчя дошкільний навчальний заклад “ Малятко” м. Андрушівка. Дитячий ясла - садок розміщено в типовому приміщенні, його відвідує 86 хлопчиків і дівчаток. На протязі усього часу свого існування цей заклад є одним з кращих в районі. На базі садка проводяться методичні об’єднання, районні семінари для працівників різних категорій, протягом багатьох років він є опорним дошкільним закладом району. У дитячому садку працює колектив однодумців, які трудяться бездоганно, не шкодуючи ні часу, ні енергії. Майже 30 років очолює заклад Кукуруза Н.Н., яка нагороджена знаком “Відмінник освіти України”. Це ерудована жінка, яка відрізняється високим професіоналізмом, їй притаманний високий рівень управлінської діяльності. Завідувачка забезпечує ефективну взаємодію та співробітництво дошкільного закладу з органами місцевого самоврядування, громадськістю та батьками. 19 лютого у святково прибраній залі закладу зібрались діти та їх батьки, вихователі, ветерани освітянської ниви, випускники минулих років. Присутніх прийшли привітати: міський голова Сушко М.Г., заступник голови районної державної адміністрації Горкун В.І., начальник відділу освіти Ковальчук Л.В., голова райкому профспілки працівників освіти Вербицька К.В., завідувачки та вихованці дошкільних закладів міста та міського центру дитячої творчості. У святковому концерті взяли участь вихованці та працівники закладу. Порадували присутніх своїми піснями і ветерани. А насамкінець усі присутні отримали на згадку фото учасників свята та відеофільм про історію розвитку дошкільного закладу “Малятко”.

Андрушівська районна державна адміністрація

У районі 1300 осіб займаються підприємницькою діяльністю у малому і середньому бізнесі, які платять податки до місцевих бюджетів, виготовляють продукцію, торгують, надають послуги. Різними шляхами вони прийшли до своєї справи. Окремі вже можуть поділитися досвідом, пропозиціями. Сьогодні в гостях у редакції приватний підприємець О. А. Чистяков. Йому я поставила декілька запитань: - Олександре Андрійовичу, чи є якісь загальні правила, за якими можна утвердитися в бізнесі? - Для того, щоб утвердитися в малому бізнесі, треба немало попрацювати. Процес становлення, по суті, нескінченний, бо якщо ти хоч натрохи призупиниш роботу, наздоганяти буде важко. Гроші, без яких у бізнес і не потикайся, треба заробляти щодня, бо їх віддаєш на податки, у фонди, платиш за оренду, купуєш товар, пальне, врешті, утримуєш сім’ю. Це я кажу скоріше для новачків, підприємці зі стажем знають про це краще від мене. Хоч і я в цій сфері маю стаж. - Коли і як Ви почали займатися підприємницькою діяльністю? - Як фізична особа почав займатися підприємництвом у 2000-му році. Допомагала мені вся сім’я. Потім сини відкрили свої справи, а я продовжую займатися роздрібною торгівлею - продаю продукцію сільськогосподарського виробництва: цукор, борошно, комбікорм, зерно, висівки. За товаром їду в Київ, Козятин, Житомир, Васильків, Бердичів. Розпочав я з того, що встановив тісні зв’язки із постачальниками-переробниками, які поважають постійних, порядних клієнтів. Ринок збуту - базар. Покупці в мене в основному постійні. Часто замовляють продукцію з доставкою додому. У її якості вони впевнені - поганого не продаю. Психологія споживача відома - раз його підведеш - більше не повірить. Доставляю товар і по селах району. Треба з людьми працювати чесно, аби потім міг дивитися їм в очі, вміти спілкуватися, терпляче відповідати на запитання, пояснювати покупцям, який товар краще придбати. Тоді вони не тільки куплять його сьогодні, а й замовлять надалі. Я роздаю своїм клієнтам візитки, стараюся, щоб всі замовлення були виконані вчасно. Маю задоволення від своєї роботи, хоч гроші заробляю нелегко. Дорожчає все: бензин, запчастини, товар, а люди часто цього не розуміють. Доводиться терпляче пояснювати ситуацію. У підприємництві стояти на місці і бути задоволеним тим, що маєш сьогодні, недостатньо. Потрібно весь час прагнути досягти більшого, удосконалювати своє виробництво. Я планую розширити сферу послуг, наблизити їх до людей, їх потреб. Адже не секрет, що в селах, де проживає більшість пенсіонерів, побутового обслуговування як такого немає. Якщо мені це вдасться - мої клієнти будуть задоволені.. - Олександре Андрійовичу, Ви володієте багатьма спеціальностями, працювали і в промисловості, і в сфері побуту. У бізнес прийшли вже у зрілому віці. Тепер у нас багато молодих людей, які, шукаючи роботу, вагаються перед вибором - як почати підприємницьку діяльність. Щоб Ви їм порадили? - Найперше, знати, що це робота нелегка. Вона перевірить тебе і покаже, на що ти здатний. Тобі, по-перше, надається можливість працювати на себе, проявляючи власну ініціативу. У більшості молодих людей немає з чого почати, кредити їх лякають великими процентами. А можна ж почати з власних, невеликих коштів і вкласти їх у вже продуману й обраховану справу. Не треба розчаровуватися невеликими прибутками, а наполегливо йти до мети. І ні в якому разі не пасувати перед труднощами - вони є в кожного. Гроші - це недоспані ночі, ненормований робочий день, напрацьовані мозолі, поламаний в дорозі автомобіль, який треба лагодити і в дощ, і в мороз. Пройшовши випробування працею і часом, можна йти далі. - Очевидно, Ви маєте всі підстави твердити, що в малому бізнесі можна не тільки виживати, а й жити повноцінно? - Я, працюючи разом з дітьми, мав за що утримувати сім’ю, вчити синів і вкладати кошти у свій же бізнес. Так що бажаю всім, хто вже вирішив відкрити свою справу, успішного старту.

З респондентом спілкувалася Лідія Наконечна
Газета "Новини Андрушівщини"

19 лютого 2010 року на базі Нехворощанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів відбувся районний семінар вчителів трудового навчання на тему «Використання природних матеріалів на уроках технічної праці». Вчителі відвідали уроки вчителя трудового навчання Васькова Юрія Петровича, на яких познайомились з методами роботи з природними матеріалами.
Васьков Юрій Петрович – переможець районного етапу Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-2010» в номінації трудове навчання, нагороджений дипломом Житомирського обласного центру народної творчості за збереження, відродження і популяризацію самобутнього мистецтва та етнографії рідного краю.

Андрушівська районна державна адміністрація
andrushevka.blog.ru

14 лютого 2010 року в приміщенні районного будинку культури відбувся районний огляд-конкурс художньої самодіяльності «Полинь світами рідна пісне». Свою творчість представили аматорські колективи та окремі виконавці смт. Червоне, сіл Крилівка, Забара, Котівка, Нехворощ, Глинівці, Городківка, В.Мошківці. Виступи вищезгаданих колективів були змістовними та різноплановими. Особливу симпатію глядачів здобули юні аматори с. Забара, які показали гарну виконавську майстерність та артестизм. Найбільш масовим був виступ аматорів селища Червоне, в якому були задіяні учасники різних вікових категорій. На огляді-конкурсі організована виставка народно-ужиткового мистецтва, на якій представлені роботи майстрів цих сіл. На творчі звіти своїх односельців завітали сільські голови, які приділили достатньо уваги для підготовки та вчасного прибуття колективів.
19 лютого відбулось засідання ради відділу культури і туризму по питанню «Очищення та переоблік книжкового фонду в бібліотечних установах сіл Яроповичі, Котівка, Н.Котельня, Забара, Городище, В.Мошківці». Заслуховувалась інформація про діяльність бібліотечних установ. Давались конкретні завдання сільським бібліотечним працівникам по списанню застарілої та зношеної літератури, проведенню ревізій книжкового фонду, впровадженню в практику роботи бібліотек обслуговування читачів на платній основі.
19 лютого на базі районної бібліотеки відбувся семінар- практикум бібліотечних працівників по питанню: «Сучасні форми масової та інформаційної роботи бібліотечних установ району шляхом комплексної популяризації історико-краєзнавчої та мемуарної літератури серед дітей та молоді до 65-ї річниці Великої Перемоги». На семінар були запрошені голова районної ради ветеранів Горкун Н.І., методист з охорони культурної спадщини Андрушівського районного будинку культури Рудюк І.М. В роботі семінару брала участь начальник відділу культури і туризму Білецька Г.І. Основною темою семінару було прищеплення підростаючому поколінню почуття патріотизму, шани до ветеранів Великої Вітчизняної війни - одне з основних ідеологічних завдань бібліотечних працівників. Для цього рекомендувались відповідні сучасні та традиційні форми і методи роботи.

Андрушівська районна державна адміністрація

Ялинка - головний атрибут Нового року, без неї і свято не свято. Щороку в Україні в цей період вирубують мільйони молодих саджанців сосни, ялинки і ялиці. Ще сотні тисяч дерев варварським способом позбавляються верхівки. У багатьох країнах Європи і світу відмовилися від використання живих ялинок, натомість прикрашають якісно зроблені штучні. На рахунку учнів та вчителів Андрушівської гімназії багато екологічних акцій, чимало з них стали традиційними. Взимку ми завжди піклуємось про природу. Діти майструють і вивішують годівнички, перед святом Нового року прикрашають ялинку для звірят. А цього року ми своїми руками зробили чудові новорічні прикраси з обгорнутих пластикових пляшок, якими прикрасили ялинку в центрі міста. На початку навчального року спланували зібрати і здати макулатуру, щоб за одержані кошти придбати штучну ялинку, таким чином врятувавши лісову красуню. Звичайно, ми дуже старалися, але коштів не вистачало і нам на допомогу прийшла голова Андрушівської райспоживспілки Кучеренко Ніла Михайлівна. Вона допомогла купити не лише штучну ялинку, а й чудові прикраси (фото). Коли акція "Живи, ялинко” завершилась, до нас завітала Ніла Михайлівна і запропонувала створити шкільний кооператив. Кожен з нас задумався над тим, як ставиться до природи, як охороняє її. А купивши сьогодні маленьку синтетичну ялинку, ми збережемо від знищення лісову красуню. Так маємо робити всі ми, бо ж нові ліси швидко не ростуть. Тому варто подумати про майбутні покоління, які зможуть милуватися лісами, котрі ми повинні для них виростити і зберегти. А, може, хтось проти синтетичної ялинки? Тоді проблема вирішується з поверненням до української традиції з новорічним Дідухом - символом вічної єдності предків, сучасників і нащадків. А якщо вже хтось ніяк не може без ялинки, то нехай не вбиває її, а тримає живою в горщику, щоб пізніше пересадити в ґрунт.

Світлана Казмірчук,
заступник директора з виховної роботи Андрушівської гімназії
Новини Андрушівщини

Завершивши минулий сільськогосподарський рік, трудівники нашого СТОВу без перепочинку дружним колективом орендодавців вступили у новий 2010-ий. Хто ще не влився із своїми земельними наділами (паями) у товариство, той оформляє договори, щоб гуртом вирощувати врожаї, вести тваринницьку галузь. Добитися сьогодні високих показників такому підприємству, як наше, дуже непросто. Ми розширюємо тваринницьку галузь, виробляючи до столу трудящих високоякісну вітчизняну продукцію. Інша справа, що собівартість її дуже відчутна для економіки господарства і без підтримки держави селу не обійтись. З надією на таке розуміння і розпочали ми нинішній рік, маючи 485 голів ВРХ, з них 275 корів, є коні та 300 свиней. Протягом 2009 року ми продали 43 тонни яловичини, 8 тонн свинини, 3 тонни конини. Свіжі гроші щодня маємо від молока. Тому постійно займаємося поновленням дійної череди нетелями чорно-рябої породи з власного господарства. Для цього ретельно проводимо відбір новонародженого молодняка високопродуктивної селекції, теличок м’ясної породи ставимо на відгодівлю разом з бичками. При належному догляді кожна з 30 первісток, які в минулому році ввели в стадо, дають по 18-20 кілограмів молока на добу. На них ми одержали дотацію від держави. З роками продуктивність тварин зросте. Завдяки повноцінній годівлі корів, старанному догляду за минулий рік ми виробили 595 тонн молока. Я вважаю, що в нас не відрегульований механізм заохочення сільгоспвиробника, який аж занадто залежний від переробника. Наприклад, за здане молоко, навіть якщо підвищилась його закупівельна ціна, селянин одержить доплату від заводу. А чому одразу не від держави? Не так просто продати і м’ясо. Скажімо, конину м’ясокомбінати беруть без проблем, а ось свинину, яловичину шукають якнайдешевшу, вони готові брати її за кордоном нижчої якості, аби не в свого виробника. Простіше із свиньми. Їх невеликими партіями вагою 90-130 кг кожна закупляють у нас замовники із супермаркетів, ринків, малих переробних підприємств. Ціна влаштовує обидві сторони. Уряд на підтримку сільськогосподарського виробництва із стабілізаційного фонду на безповоротній основі виділив майже 1,2 мільярда гривень. Хочеться, щоб і ми у Степку та Корчмищах відчули це і змогли придбати хоч якусь одиницю нової техніки. А то що заробляємо, те й "проїдаємо”. Селяни - довірливі і терплячі. У неділю, 17 січня, вони зробили ще один крок назустріч майбутньому - віддали свої голоси за того кандидата в Президенти, який житиме проблемами села і працюватиме так, щоб воно стало заможним. Дай, Боже, щоб ми не помилилися.

Петро Юянець,
директор СТОВ "Хлібороб"
Новини Андрушівщини

Ми вступили у новий 2010 рік - рік 65-річчя Великої Перемоги. У Зверненні керівників держав-членів СНД, учасниць наради, яка 9 жовтня 2009 року відбулася в Кишиневі, йшла мова про те, що багатонаціональний народ колишнього Радянського Союзу, його Збройні Сили відстояли свободу і незалежність своєї Вітчизни, визволили народи світу від коричневої чуми фашизму. Керівники цих держав закликали нас, колишніх фронтовиків, виховувати у підростаючого покоління почуття гордості за свою героїчну історію, великий подвиг у боротьбі з фашизмом. Це і зустрічі молоді з ветеранами війни, і догляд за могилами воїнів-визволителів, і пошукова робота, і походи шляхами героїв. Переглядаючи свої архіви, я натрапив на фронтові листи. З пожовклих сторінок до нас звертаються люди, які воювали на фронтах і в партизанських загонах, страждали в катівнях гестапо. Хочу звернутися до дітей, онуків колишніх фронтовиків з проханням: - Дорогі нащадки Переможців, відшукайте листи з фронту ваших рідних. Надішліть їх в редакцію районної газети "Новини Андрушівщини” (м. Андрушівка, вул. Кірова, 2), щоб в рік 65-річчя Перемоги їх можна було опублікувати на сторінках видання. Прийдешні покоління мають знати, як наші земляки воювали в роки Великої Вітчизняної війни.

Пропоную вашій увазі лист бойових друзів Фом’юка Василя Васильовича, який до війни жив по вулиці Кірова в Андрушівці. Наш відважний земляк геройськи загинув 2 травня 1945 року на підступах до Берліна.

Дорогой Василий Маркович! Мы, боевые друзья вашего сына Василия Васильевича, с прискорбием сообщаем, что Ваш любимый сын и наш боевой товарищ Фомьюк Василий Васильевич геройски погиб в борьбе с ненавистным врагом всего миролюбивого человечества - немецко-фашистскими захватчиками во время наступления на звериную берлогу - Берлин. Похоронен в братской могиле в районе села Гаргаст вблизи Берлина. Ми, его боевые друзья, поклялись отомстить за нашего любимого друга. Свое слово мы выполнили с честью - фашистская берлога нами завоевана, над Берлином водружено красное, политое кровью советское знамя победы. Дорогой Василий Маркович, мы знаем, что вам нелегко пережить эту тяжелую утрату, но мы просим вас - не плачьте, будьте мужественны. С боевым приветом к вам: лейтенант Вождаев, младший сержант Дувалов, старшина Хисный, красноармеец Чимбалев. 2 мая 1945 года. г. Берлин.

Йосип Лоханський,
Історик-краєзнавець
Новини Андрушівщини

Протягом 2009 року відбулося 14 засідань комісії з питань захисту прав дитини, на яких розглянуто більше 80 питань. За результатами розгляду цих питань службою в справах дітей райдержадміністрації направлено 24 подання до РВ УМВС України про притягнення до відповідальності батьків, які не виконують своїх обов’язків по вихованню дітей, попереджено 4 незаконних випадки продажу житла, право власності чи право користування яким мали діти, установлено час і місце зустрічі 3 батьків, які після розлучення проживають окремо з дітьми, підготовлено 15 позовних заяв про позбавлення батьківськиїх прав батьків відносно неповнолітніх дітей, вирішено питання влаштування в будинок дитини 3-х дітей, після народження яких батьки не змогли створити їм належних умов утримання. Комісія розглядає та подає пропозиції до індивідуального плану соціального захисту дітей, які опинилась в складних життєвих обставинах, дітей – сиріт та дітей, позбавленої батьківського піклування.

Андрушівська районна державна адміністрація

В Андрушівській центральній районній лікарні відбулося урочисте відкриття газової котельні після реконструкції реанімаційного відділення. На ці заходи витрачено понад два мільйони гривень. До реконструкції котельні і придбання нового газового обладнання тепло районна лікарня отримувала від роботи старих білоруських газових котлів, яким по 20 років. Щороку котельню доводилося зупиняти, навіть під час опалювального сезону й ремонтувати котли, які не витримуючи тиску, тріскалися й виходили з ладу.

А коефіцієнт корисної дії таких газових котлів складав не більше 47%. Проблему опалення лікарні довелося вирішувати Андрушівський райдержадміністрації та районній раді: вони виділили з районного бюджету на придбання нових котлів та устаткування один мільйон 350 тисяч гривень. Менше ніж за два місяці підприємством „Інстал - Інвест” були виконані будівельно-монтажні роботи щодо реконструкції котельні та встановленню сучасного економічного газового обладнання іноземного виробництва. Крім того було замінено 750 метрів теплоцентралі та частину вікон лікарні на металопластикові.

В цей день відбулося й урочисте відкриття після реконструкції реанімаційного відділення районної лікарні. Ремонт відділення було здійснено власними силами лікарні, встановлено нові теплорадіатори, замінено всі вікна на металопластикові. Для реанімаційного відділення обласним управлінням охорони здоров’я було придбано медичне обладнання на 850 тисяч гривень. Гуманітарну допомогу лікарні надала й Бердичівська церковна громада, подарувавши функціональні ліжка на 73 тисячі гривень.

8.00
9.00 (маршрутка)
10.00
11.30
13.00
14.00 (маршрутка)
15.00
16.40
18.20
19.20

Житомир-Зарубинці 8-00 Щоденно
Житомир-Міньківці 9-20 Щоденно
Житомир-Андрушівка 10-00 Щоденно
Житомир-Лебединці 11-30 Щоденно
Житомир-Зарубинці 13-00 Щоденно
Житомир-Міньківці 14-00 Щоденно
Житомир-Андрушівка 15-00 Щоденно
Житомир-Лебединці 16-40 Щоденно
Житомир-Зарубинці 18-20 Щоденно
Житомир-Андрушівка 19-20 Щоденно
Житомир-Андрушівка 20-30 Неділя


Житомирський Автовокзал (АВ)
Адреса: м.Житомир, вул.Київська, 93
Довідкове бюро: тел.36-14-56
Диспетчер Автовокзалу: тел.36-24-11

Напрямки Житомир - села Андрушівського району

Житомир-Антопіль 05-20 Щоденно
Житомир-Новоівницьке 06-00 Щоденно, Крім СР, СБ, НД
Житомир-Яроповичі 06-40 Щоденно
Житомир-Іванків 08-00 Щоденно
Житомир-Новоівницьке 09-00 Щоденно
Житомир-Котельня 09-30 Щоденно
Житомир-Новоівницьке 12-10 Щоденно
Житомир-Антопіль 12-40 Щоденно
Житомир-Котельня 12-50 Щоденно
Житомир-Новоівницьке 14-15 Щоденно
Житомир-Яроповичі 15-30 Щоденно
Житомир-Новоівницьке 16-00 Щоденно, Крім СР
Житомир-Антопіль 17-00 Щоденно
Житомир-Новоівницьке 17-20 Щоденно
Житомир-Котельня 18-00 Щоденно


Житомирська автостанція №2 (АС)
Адреса: м.Житомир, вул.Хлібна, 14
Диспетчер автостанції: тел.37-84-45

5.45
7.20
7.50 (маршрутка)
8.30
10.40
12.00
12.40 (маршрутка)
14.10
15.50
17.30

Адреса: вул. Воб’яна, 4, м. Андрушівка, Житомирська обл., 13400

Керівник: Солопій Степан Броніславович

Телефон/факс: (04136) 2-15-66

Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з цих відносин. Вперше термін «етика» застосував Арістотель, який розумів її як філософію моральної поведінки людей.
Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати як специфічний прояв загальної етики. Медична етика — це вчення про роль моральних засад у діяльності, медичних працівників, про їх високогуманне ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого.
Суть можна викласти такими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе».
Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі дають клятву Гіппократа. Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надати медичну допомогу хворому. В медичних училищах випускники дають Урочисту обіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря.
До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження.
Щороку чимало інституцій проводять в Україні дослідження порушень прав людини в державних установах, і незмінно медичні заклади входять у першу п'ятірку порушників. У 2007 р. АЦ "Соціоконсалтинг" провів соціологічне дослідження "Вивчення громадської думки як інструмент моніторингу дотримання прав пацієнтів в Україні" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Результати опитування показали, що більшість опитаних вважає систему охорони здоров'я України небезпечною (63%). 80% респондентів вважають, що за останні 5 років ситуація в системі охорони здоров'я не змінилася або погіршилася. Причини: низька поінформованість населення України про права пацієнтів, фінансові проблеми медичної галузі, недосконале законодавство.

Проблема — в нашій пасивності.

— Чи відомі Вам випадки успішного відстоювання громадянами своїх прав в Україні?

Не менш типові приклади індивідуального порядку. Більшість із них є похідними від нехтування нормою статті 28 Конституції — «кожен має право на повагу до його гідності». Це стосується спілкування громадян як з представниками органів управління, так і правоохоронних структур.

Так, мені відомі випадки успішного відстоювання громадянами своїх прав. На жаль, це швидше винятки, ніж типові випадки. Як правило, їм допомагали висококваліфіковані (і — високооплачувані) адвокати. Іноді — рідко — їм допомагали так звані правозахисники. Надзвичайно рідкісні випадки, коли самі громадяни України, озброївшись терпінням і правовими знаннями (а не емоціями), добивалися конкретної справедливості. На жаль, реальне перетворення подібних випадків захисту себе самого на масштабне явище сьогодні неможливе. Причина очевидна — радянські люди, котрі мешкають у пострадянських умовах, просто не розуміють, що саме вони повинні навчитися відстоювати свої права.. У переважній більшості випадків радянська людина, не бажаючи сама включатися до процесу відстоювання справедливості, шукає якогось академіка Сахарова, який, відкинувши всі свої особисті і професійні справи, повинен захищати такого-то… Проблема — в радянській ментальності, тобто в ментальності раба.
Я можу навести приклад: в Америці вчитель третього-четвертого класу веде своїх учнів до суду, щоб вони спостерігали за судовим процесом. Таким чином, дитина сама засвоює певні звички, знання, які в умовах самого уроку в школі неможливо передати. Скільки, для прикладу, наших дітей знає, що ніхто з дорослих не має права вимагати, щоб дитина показала, що знаходиться в її кишені? В Америці це знає кожний учень. Це речі, які закладаються в менталітет у ранньому віці, — і вони відбиваються на поведінці дорослої особи.
Держава рахуватиметься з нами лише тоді, коли ми навчимо її рахуватися з нами.
Безсумнівно, соціальні права. Але й тут проблема полягає не в прямому зловмисництві держави, а, швидше, в пасивності наших громадян, які не вміють і не бажають пристосовуватися до реалій нової країни.

Ми маємо такі порушення прав пацієнтів де не винятком є і Андрушівка.

Але в реалії ми маємо таку поведінку медичних працівників, де ми боїмося сказати слово всуперечь лікаря. Неповага до пацієнта в нашій лікарні, та ганебне ставлення в деяких випадках дивує обласних лікарів. Лікарі встановлюють такі порядки, в якій Конституція може заздрити. Наприклад:
- працівник мед.закладу може приймати тих кого за хоче без черги;
- мед. працівники мають право нахабно йти до любого лікаря без черги.
- час прийому або відказ, лікар встановлює сам і без належної відповіді його діям.
Прикладів багато і завжди це сходить з рук. Доки ми не будимо відстоювати свої права.

Задайте собі питання чи подобається вам те що коли ви йдете наприклад до стоматолога чи офтальмолога вам відразу ж в реестратурі відмовляють доки не пройдете ФЛЮОРОГРАФІЮ. А чи знаєте ви те що ви неповинні на прикази реестратури це робити. Коли я почав розслідувати чому так відбувається, це дратувало і дивувало працівників які мають відношення до флюорографії. Вам починають пояснювати про єпідемію на Житомирщині і про те як це небезпечно захворіти на туберкульоз і т.д. Але коли запросити данні про епідеміологічний стан в Житомирській області то неменьше здивування буде із зустрічним – А хто Ви, і навіщо вам?
Тому що при епідемії є дії якіх чомусь у нас невидно, тобто єпідемія є для вас(на словах) - але її немає насправді ...
Насам кінець хочу лише дати приклад відмови (Заяви) від флюорографії, де незакликаю вас відмовитись від цієї услуги, а для впевненості того що вас примушують незаконно виконувати чиїсь вказівки є порушенням.






Заява про відмову від Флюорографії

На основі законів
Я_______________________заявляю про відмову від впливу іонізуючих випромінювань (тобто флюорографії), зважаючи на:
Про добровільність медичного втручання:
Цивільний кодекс України:
Ст.281 3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.
Ст.284. 3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.
4. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров'я”:
Ст.42 Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони ... застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта
Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину):
Ст.5 Будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Відповідна особа у будь-який час може безперешкодно відкликати свою згоду.
Пацієнт має право відмовитися від медичного втручання, пов'язаного з його опроміненням.
Захист людини від впливу іонізуючих випромінювань
Стаття 17. Забезпечення захисту людини під час лікування та здійснення медичної діагностики
Використання у медичній практиці будь-яких джерел іонізуючого випромінювання повинно здійснюватися з обов'язковим застосуванням засобів індивідуального захисту та контролю доз опромінення пацієнтів.
Дози опромінення пацієнтів під час лікування та здійснення медичної діагностики повинні бути настільки низькими, наскільки це можливо для діагностичних або лікувальних цілей та не перевищувати затверджених в установленому порядку норм.
Доза опромінення, отримана пацієнтом при медичному втручанні, повинна реєструватися, а інформація щодо дози опромінення повинна зберігатися в архівах медичних установ протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку передаватися до Національного архівного фонду.
Пацієнту надається на його вимогу повна інформація про очікувану чи отриману ним дозу опромінення та про можливі його наслідки.
Користуючись правом- Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров'я”:
Ст.6 Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: ... е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
та неможливим наданням мені повної інформації зазначеної статті 17., маю право відмовитися від флюорографії.
А також:
Даний вид діагностики (флюорографія) застосовується лише тоді, коли немає альтернативних і є чіткі клінічні прояви захворювання, у даному випадку туберкульозу. Лікар, що відправляє на рентген, повинний пояснити доцільність такого рішення, знати усе про здоров'я пацієнта, що відправляється, дозу опромінення. У противному випадку маю право на відмову, без вагомих причин.
Якщо в відсутні клінічні ознаки туберкульозної інтоксикації, а саме: немає періодичного підвищення і зниження температури тіла, немає погіршення апетиту, відсутні нейровегетативних розлад (підвищена нервова збудливість або її гноблення, головні болі, тахікардія), пітливість, немає збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, зупинки фізіологічного збільшення або дефіциту маси тіла, то чинним законодавством не передбачені додаткові огляди фахівцями, не передбачена здача додаткових аналізів і проходження додаткових процедур і т.д.
Таким чином я не є хворий туберкульозом, і, відповідно до приведених статей здійснення медичної діагностики (флюорографія) є добровільним, та відмовлення від неї не спричиняє ніяких наслідків.

а) ст.19 Загальної Декларації Прав Людини (Кожна людина має право на волю переконань)
б) ст. 43 (про згоду на медичне втручання) "Основ законодавства України про охорону здоров'я";
Нагадую Вам, що інформація про факт цієї заяви стосується стану здоров’я громадянина, тому є лікарською таємницею і не підлягає розголошенню, згідно законодавства України.
Цивільний кодекс України:
Ст.286 1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
3. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров'я”:
Ст.40 Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Закон України „Про інформацію”:
Ст.46 Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці.

..............................<Підпис>

Андрій Никодюк,
м.Андрушівка

Чим же відома ця святиня? Своєю красою, історією, відомими особистостями, доля яких пов’язана з ним. На місці теперішнього костьолу в Халаїмгородку (так до 1946 року називалася Городківка) в 1818 році паном Міхаловським з дозволу єпархіального начальства була побудована кам’яна каплиця святої Клари - філія костьолу святого Антонія села Білопілля (тепер Козятинського району Вінницької області, за 17 км від Городківки). Костьол у с. Білопілля був заснований Вінцентієм Тишкевичем (1757-1816 рр.), побудований з каменю, у його великому вівтарі знаходилася чудодійна ікона святого Антонія Падевського. Сам фундатор не дожив до закінчення будівництва храму (1818 року), похований у Лохойську. Інші ж кільканадцять членів родини Тишкевичів, померлих у ХІХ ст., спочивали у підземеллях храму. У 1957 році місцева влада цілеспрямовано знищила костьол трьома потужними вибухами: колгоспу потрібно було каміння для мурованих жомових ям та будівництва дороги. Бульдозером було знесено не лише руїни храму, але й могили, які знаходились на прилеглій територі (до речі, каміння виявилось непридатним для запланованих робіт). Нині при в’їзді в Білопілля височіє горб, оточений розливом річки Закиянки, на якому стояла святиня. Історія каплиці св. Клари і костьолу в Халаїмгородку тісно пов’язана з життям родини Івановських. Так, у 1782 році село стало належати летичівському скарбничому Мацейові Івановському, по його смерті - його синові Дезидерію Івановському, маршалкові Житомирського повіту. У 1844 році розпрощався із земними справами Д. Івановський, а в 1848- ому на 30-му році життя померла його дочка Фабіна (в одруженні Міхаловська). Клара Івановська ставить і освячує біля каплиці пам’ятний знак з сірого нешліфованого граніту як вдячна дружина святій пам’яті свого чоловіка і найкращої з дочок. У той час Євстахій Івановський, син Д. Івановського, відомий польський мемуарист та історичний публіцист, вже прийшов у літературу. Народився він у 1813 році в Халаїмгородку. В 1825-1831 роках навчався в Кременецькому ліцеї, після його закриття повернувся на батьківщину. Спочатку поринув у сільськогосподарські турботи, в яких, проте, не знайшов свого покликання. Згодом у с. Ненадиха на Київщині, де також мав маєток, організував товариство культурного життя. Став часто подорожувати по Україні та за кордоном, зацікавився історією Речі Посполитої та Правобережної України. Збирав усні й рукописні матеріали, з часом у нього накопичилось багато документів, записаних спогадів, розповідей, які містили характеристики, оцінки, описи, хронологічні зіставлення, які лягли в основу його творів. Він не пізнав щастя сімейного життя: переживши нещасливе кохання в юності, залишився самотнім назавжди. Відійшовши від маєткових справ, Є. Івановський свої сили і натхнення віддав написанню мемуарів. Його багатотомні розповіді про події на Волині й Київщині у XVIII-ХІХ ст. Це, зокрема, „Спогади минулих літ", „Польські пам’ятки різних часів", „Спогади давніх і наступних польських часів", „Листи, вихором принесені у Краків з України". Вони видані за кордонами Російської імперії під псевдонімами Hellenius, Eu-go Helleniusz, Eustahy Helleniusz. Його літературна спадщина - це нариси про відомі особистості, розповіді про події, які містять розгорнуті характеристики сучасників, приватні листи осіб, їхні мемуари. Це безцінний скарб фактів, знань і подробиць з історії Правобережної України. Проте не мемуарами літератор залишився у пам’яті односельців. Для них вони, мабуть, у той час були не доступними. Очевидно, що Є. Івановський писав не лише для сучасників, а й для майбутніх поколінь, сподіваючись, що його знання будуть особливо потрібні. Так воно й сталося. Сьогодні на твори Є. Івановського часто посилаються в наукових роботах як українські, так і польські та французькі вчені, які досліджують історію і літературу Волині ХІХ століття. Знову він повернувся у Городківку на початку ХХІ ст., коли нинішні жителі села дізналися про його життєвий і творчий шлях. Здивовані городківчани впізнали в ньому „м’якого пана" з переказів своїх дідів і прадідів. Мемуарист запам’ятався їм своєю доброчинністю: давав селянам під час скрути борошно, лісоматеріал на відбудову згорілих осель, православному священику - гроші на побудову обійстя. Так само безоплатно в кінці ХІХ ст. він роздав наділи землі колишнім орендарям, які після 14-ти років безуспішних пошуків незайманих земель на півдні України повернулися в село знедоленими. Цією „незацікавленою благодійністю", як зазначає французький історик Даніель Бовуа, він викликав здивування сучасників. Незважаючи на всі намагання виконати заповіт матері, Є. Івановський не зміг побудувати в Халаїмгородку костьол. У другій половині ХІХ ст. російський царизм здійснював репресії проти польського дворянства на Правобережній Україні у відповідь на його збройну боротьбу на підтримку польських повстань у 1831 і 1863 роках. У той час, коли тут змагалися польський і російський впливи, російська влада не дала письменнику дозволу на будівництво святині. Тому він до кінця свого життя здійснював нагляд за каплицею, дбаючи, щоб вона була у хорошому стані, щоб проводилися богослужіння. З цієї каплиці проліг його останній шлях від рідного села на вічний спочинок до костьолу св. Антонія села Білопілля, біля якого він був похований. Провела митця у вічність Анна Жмігродзька (дівоче прізвище Чечель), внучка його сестри. З каплицею пов’язані імена відомих митців та науковців ХІХ ст. Безсумнівно, в ній не раз бував Едвард Руліковський - видатний польський історик, етнограф, антрополог, випускник Сорбонського університету, з яким Є. Івановський приятелював і активно обмінювався історичними відомостями. Деякий час, готуючи наукові дослідження, він перебував у халаїмгородського літератора, вивчаючи матеріали його багатого стародавнього архіву.
Каплиця св. Клари пам’ятала і Олександра Ґрозу (1807-1875) – відомого польського поета й драматурга, закоханого в Україну, її історію і фольклор. Народився він у с.Закриниччя, тепер Оратівського району Вінницької області. Після навчання у Віленському і Дерптському університетах повернувся на Україну, вивчав український фольклор, історичне минуле українського народу. У його творчому доробку з’являються поеми на теми з українського життя: „Сорока", „Про вмерлі душі", „Мартин", „Пан Григір", „Нежданий гість", „Заклад", „Смецинський", драма „Гриць". У них бачимо повагу до українських селян, протест проти їх приниження. У творах митець не уникає теми класового антагонізму між українським народом і польською шляхтою. У поемі „Канівський староста" він представляє історію злочинів і насильств магната М.Потоцького, в іншій поемі - „Перша покута Залізняка" - розповідає про події Коліївщини. У 30-40-х роках письменник видає 5 томів альманаху „Русалка", пише прозові твори: „Владислав, витяг з не дуже старих мемуарів", „Контрактова мозаїка…". На схилі 50-х років ХІХ ст. А.Ґроза працює в Бердичеві учителем, потім переїжджає в Житомир, де дає приватні уроки польської мови і літератури, стає одним із головних ініціаторів та активних працівників Книжково-видавничого товариства, яке друкувало дешеві букварі, підручники, художню та релігійну літературу. Та незабаром розпорядженням Київського військового губернатора І.Васильчикова діяльність Товариства була заборонена, а за те, що воно таємно продовжувало діяльність, його організатори зазнали переслідування з боку властей. Серед слідчих був і суддя Г.О.Короленко, дружина якого була полькою і з яким А.Ґроза щиро приятелював. Він посприяв тому, щоб хід кримінальної справи поступово припинився. Останні п’ять років свого життя (1870-1875) письменник прожив у Халаїмгородку. Він поселився в садибі друга і однодумця Є.Івановського, який поважав його за невичерпний ентузіазм, постійне прагнення допомагати іншим, любов до знань, благородне горіння, сприяння творчій молоді. Митець вражав сучасників своєю добротою, благородством, радів плодам своїх самопожертв. Як підкреслював городківський літератор, він завжди був „сповнений ентузіазму працювати до останнього життєвого подиху". А.Ґроза, який розміняв сьомий десяток літ, намагається встигнути багато зробити. У 1873 році він видає драму в двох частинах „Твардовський", починає писати мемуари, друкує збірку „Щоденник", під кінець життя закінчує драму „Марфа, посадниця у Великому Новгороді". Часто буваючи на богослужінні у каплиці св. Клари, чи не просив він у Божої Матері заступництва від властей за те, що, незважаючи на сувору заборону, навчав рідної мови дітей польських сімей? Певно, і просив кращої долі сільським сиротам, якими опікувався. Вдячні діти прийдуть пошанувати свого доброчинця напередодні його смерті. А в 1880 році у Бердичівському монастирі на честь доброї і благородної людини, письменника А.Ґрози було встановлено меморіальну дошку з мармуровим барельєфом. По смерті Є.Івановського його маєток, а також бібліотеку, архів і картинну галерею за заповітом успадкували брати Маріуш і Євстахій Жмігродзькі. Вони були синами Анни і Ромуальда Жмігродзьких, які проживали в с. Кашперівка (тепер Козятинського району Вінницької області). На початку ХХ ст. на Правобережній Україні послабився утиск римо-католиків з боку Російської держави, і 54-річна Анна й 60-річний Ромуальд Жмігродзькі втілюють в життя волю К.Івановської на прохання її сина Євстахія. У 1910 році на місці каплиці розпочалося будівництво костьолу святої Клари, яке закінчилося в 1913 році. Споруджували храм польські майстри, підсобляли їм жителі Халаїмгородка і сусіднього села Жерделі. На кам’яному моноліті звелася будівля з каменю й цегли, дах її був покритий червоною черепицею, привезеною з польського заводу. Завдяки досвіду і вмілому керівництву будівничого Е.Яблонського і технолога А.Ходака костьол не лише захоплював строгістю і вишуканістю форм, він відзначався акустикою інтер’єру і мелодією дзвонів. На дзвіниці була оригінальна конструкція з трьох дзвонів, найбільший з яких був вагою 150 кг. Вікна були засклені кольоровими вітражами. Посеред святині під стелею висіла кришталева люстра, яка відбивала світло всіх кольорів веселки, створюючи в приміщенні невимовну красу. Урочиста мелодія органа зачаровувала людей, зачіпаючи найтонші струни їх душ. Майстерно виконані настінні розписи надихали любити людей, цінувати життя і пам’ятати про його минущість на землі. Прізвища фундаторів святині, будівничого, технолога і пробоща вирізані на камені, який вмурований у стіну. Жмігродзькі, які пожертвували кошти на будівництво костьолу, знайшли вічний спочинок у Варшаві (Польща): Анна – в1930 р., Ромуальд – в 1935 р. Їх син Євстахій, не жонатий, офіцер російської армії, був замордований у Бердичеві під час революції 1917 р. Другий син, Маріуш, з сім’єю виїхав у Польщу, де розпрощався із земними справами в 1965 р. в м.Пжедбожу. А за 16 м від костьолу стоїть символ пам’яті про К.Івановську та її сина Євстахія – двометрова стела з шліфованого сірого граніту, на якій викарбувано напис: ? + P z Chojeckih KLARA IWANOWSKA marsza?kowa ?ytomierska † 5/VI 1859 r. w Cha?aimgrodku przez lat 70 ____________ • ______________ Eustahy - Antoni Heleniusz IWANOWSKI ostatni herbu "?odzia" † 24/VI 1903 r. w Ha?aimgrodku przez lat 90 Цікава деталь: напис на пам’ятному знаку про Клару Івановську є поки що єдиним джерелом, звідки ми дізналися її ім’я. Наявні на цей час наукові матеріали про Є.Івановського не називають її імені, обминаючи його фразою кшталт „мати з родини Хоєцьких". Не знає її імені (позначено літерою „N") і Genealogia potomk?w Sejmu Wielkiego(її батько, Ян Непомуцен Хоєцький, був послом на Чотирилітньому сеймі Речі Посполитої). Отже, біля костьолу – унікальний гранітний історичний документ початку ХХ ст. Пробощем новозбудованого красеня-костьолу в Халаїмгородку був Станіслав Гурський. На жаль, до нашого часу не залишилося ніяких відомостей про його діяльність і долю. З 1921 року Халаїмгородський приход мав статус філії Білопільського приходу Липовецько-Бердичівського деканату. Цього ж року настоятелем приходу був призначений Борецький С. Т. Паралельно він душпаствує в с. Вчорайше (костьол в ім’я Різдва Христового), в с. Чорнорудка (каплиця), с. Шпичинці (каплиця). Станіслав Томашович народився в 1891 р. в міщанській родині в м. Коломия (Галичина). Початкову освіту отримав приватним способом. З 1908 по 1910 рр. навчався в ІІ Одеській чоловічій гімназії й отримав атестат про середню освіту. У вересні 1910 року вступає до Новоросійського університету на філософський факультет, де вчиться півтора року. Відчувши помилковість обраного шляху, в кінці 1912 року приїздить в Житомир. Після декількох бесід його зараховують до місцевої духовної семінарії одразу на другий курс. По закінченні навчання висвячений в Житомирі 22 травня 1916 року єпископом Сейненським Антонієм Карасем. 1 червня 1916 року призначений вікарієм костьолу св. Олександра в Києві. У жовтні 1917 р. додатково призначений законовчителем у двох приходських школах та двох школах польської спільноти "Матиця". У Халаїмгородок був призначений за пропозицією апостольського адміністратора ксьондза Сокальського, під керівництвом якого працював. Майже 9 років Борецький С.Т. проводив у святині проповідницьку та душпастирську діяльність. То були важкі роки терору і переслідування католицької церкви, які розпочалися ще за часів громадянської війни. Не вщухали вони й наступні 20 років. На Україні органами ДПУ було підготовлено декілька групових судових процесів над католицькими священиками. Перший – в 1929-1930 роках, коли польських душпастирів звинуватили у створенні „Контрреволюційної повстанської організації". Другий – у 1935-1936 роках. Це був так званий судовий процес у справі „Контрреволюційної фашистської організації римсько-католицького та уніатського духовенства на Правобережній Україні". Масові арешти священиків призвели до поступового закриття храмів та їх передачі державним органам управління. В костьолах почали розташовувати ремонтні майстерні, сховища сільгосппродуктів, архіви та інше. Станіслав Томашович потрапив поле зору органів ВЧК-ДПУ в кінці 1929 року, коли почалася підготовка до масових арештів священиків та організації показового судового процесу над українським духовенством 1930 року. У цей час на селі більшовиками проводилася кампанія по створенню коштів, велася наполеглива агітація за вступ у них кожного селянина. У грудні 1929 року органи державної влади Білопільського району отримали інформацію, що в селах Чорнорудці, Бровках і особливо в Халаїмгородку люди почали масово забирати свої заяви про вступ до колгоспів, тобто виходити з них. У район одразу були відряджені представники міліції та ДПУ. На початку січня 1930 р. почалися допити мешканців сіл, і більшість з них заявили, що керівником всієї акції виходу селян з колгоспів є халаїмгородський священик Станіслав Борецький. Цікаво, що слідство проводило тоді не ДПУ, а міліція, так званий народний слідчий V дільниці Бердичівської округи. Але методика оцінки подій та організації попереднього розслідування, фразеологія складання документів на формулювання звинувачень свідчать про те, що всі події розгорталися під щільним контролем ДПУ. 20 січня 1930 р. так званий народний слідчий виносить постанову про притягнення Борецького С. Т. до карної відповідальності за статтею 54–10 КК УРСР у складі з 14-ти мешканців довколишніх сіл району, а також ще й окремий документ про утримання священика під вартою в Бердичівській тюрмі. Перелік звинувачень Борецького не відрізнявся особливою оригінальністю, це добірка стандартних фраз: контрреволюційна робота серед селян, використання релігійної пропаганди для організації підриву закладів радянської влади, агітація проти колгоспів, польський націоналізм. У нашвидкуруч сфабрикованій судовій справі разом з ним безпідставно, без будь-яких доказів притягувалися до відповідальності, вже незважаючи на те, були вони католиками чи православними, жителі села: органіст халаїмгородського храму Антон Посудовський, колишній православний диякон Андрій Мірович, селяни-середняки Скородзієвський та Димович А., Возний Д., Рогаль В. та інші. Кожному з них інкримінувалася участь у створенні антирадянської групи, яка збиралася в хаті громадянина Новіцького і проводила по селах району агітацію проти колгоспів. А на чолі групи стояв ксьондз Борецький. Станіслав Томашович же постійно стверджував, що ніколи не втручався в політичні справи радянської влади і йому були байдужі проблеми створення колгоспів, оскільки він не має власної землі; що контрреволюційна діяльність ніяк не може бути пов’язана з душпастирською. Він лише не заперечував власного незадоволення атеїстичною пропагандою, закриттям церков, не відмовлявся від закликів до поважання християнських цінностей і повернення викладання Святого Письма в школах, вважав скорочення чисельності віруючих бідою і початком розпаду суспільства. Слід відзначити, що за грудень 1929–початок січня 1930 років заяви про вихід з колгоспів у Халаїмгородку, Шпичинцях, Чорнорудці подали близько 300 селян. Але чи був до цього причетний ксьондз Борецький? 11 квітня 1930 р. Станіслава Томашовича допитують в Бердичівському окружному відділі ДПУ і звинувачують за статтею 54-10 КК УРСР. У цей же день виноситься постанова з клопотанням перед судовою трійкою при Колегії ДПУ УРСР про адміністративне вигнання Борецького С. Т. за межі України. Аргументи слідчих такі: – проводив агітацію проти колгоспів у селах Халаїмгородок, Бровки, Чорнорудка й організував масовий вихід селян з колгоспів у грудні 1929 року; – організував „кулацьку? підпільну організацію для підриву радянської влади на селі; – розповсюджував провокаційні чутки про повернення польської влади на Україну; – релігійна пропаганда. Одразу ж після цього С. Т. Борецького перевозять до Харкова, і вже 12 травня 1930 року відбулося засідання судової трійки при Колегії ДПУ України (протокол №121). Борецького засуджено на 5 років концтаборів. Відбувати мав у Біломоро-Балтійському таборі (ББЛаг). Але спочатку його відправили до політізолятора в Ярославль, де він пробув до вересня 1933 року. 18 вересня 1933 р. прибув до Соловецького відділення ББЛага. Станом на 10 серпня 1934 року утримувався в спецізоляторі „Савват’єво" без використання на працях. У серпні 1934 року Управління держбезпеки НКВС (Київ), розуміючи, що невдовзі закінчиться термін ув’язнення Борецького С.Т. і він може повернутися на Україну, виносить постанову про небажаність такого повернення. Мотивується це тим, що „Борецький є дуже популярним серед поляків та польських контрреволюціонерів". Особлива Нарада НКВС СРСР (Москва) 21 січня 1935 року переглянула матеріали справи № 212653, щоб вирішити долю Борецького після звільнення у квітні цього року. Рішення було таким: вислати Борецького С. Т. до Північного краю на три роки. 10 березня 1935 року Президія ЦВК Союзу РСР затвердила цей вирок. З травня 1935 року Борецький перебуває в Архангельській області. 27 травня 1937 року Управління НКВС Північного краю запитує додаткові слідчі матеріали на нього, і 23 листопада 1937 року він знову заарештований у вигнанні. 4 січня 1938 року за постановою трійки НКВС по Архангельській області Борецький звинувачений у контрреволюційній діяльності і приречений до вищої міри покарання. Розстріляний 13 січня 1938 року в Архангельській тюрмі. Постановою Житомирської обласної прокуратури від 5 травня 1989 року Борецький С.Т. реабілітований. У 1935 році Халаїмгородський приход припинив своє існування. Храм спочатку забрали під сільський клуб. Зняли дзвони з дзвіниці, статую Божої Матері, яка зустрічала віруючих біля входу в святиню, збили з основи і кинули в ставок. У костьолі відбувалися виступи учасників художньої самодіяльності, проводились урочисті заходи у дні державних свят, танцювала сільська молодь. Однак пізніше клубом стало перебудоване приміщення православної церкви, а з костьолу місцеві власті визнали доцільним зробити колгоспну комору. Під час Великої Вітчизняної війни, після встановлення в Халаїмгородку німецької окупаційної влади релігійне життя приходу було відновлено. За спогадами старожилів, богослужіння у святині організовував ксьондз Йосиф Козинський. Ми схиляємося до такого свідчення, знаючи про те, що він у цей період також зіграв велику роль у відкритті храму св. Варвари в Бердичеві. Його як активного бердичівського настоятеля навіть запрошували влітку 1943 року на богослужіння в Житомир, де місцеві католики вже понад рік не мали душпастиря. З архівних джерел та наукової літератури відомо, що Козинський Й. К., постійно мешкаючи в Бердичеві, у 1945-1959 роках відвідував і проводив богослужіння в Городківці. Йосиф Климентійович народився 4 липня 1889 року в с. Озерне (сучасний Погребищенський район Вінницької області). Початкову освіту отримав удома. У серпні 1910 р. витримав екстерном іспити за 4 класи в Сквирській місцевій гімназії. У лютому 1912 р. вступив до Житомирської духовної семінарії, яку скінчив у червні 1916 року. Висвячений 22 травня 1916 року в Житомирі єпископом Сейненським Антонієм Карасем. У вересні 1916 р. відряджений для продовження навчання до Петербурзької академії. 4 серпня 1917 року повернувся в Житомирську єпархію і був призначений на посаду вікарія Кременецького приходу. 15 липня 1918 року отримав посаду законовчителя Житомирських місцевих училищ. Але громадянська війна навряд чи дозволила Йосифу Козинському в повній мірі викладати Закон Божий молодим житомирянам. Не пізніше 1920 року він переїхав до Ружинського району і оселився в с. Топори, де й став настоятелем храму. Паралельно душпаствує і в Ружині. У 1931 році працівниками ДПУ було заарештовано декілька православних священиків у Ружинському районі. Отримавши попередження про це від віруючого поштаря Олекси Жочука, Й. Козинський не виключив можливість і власного арешту. Отож він на 4 тижні залишив приход. Переховувався у священиків у Кам’янці-Подільському, в Житомирі, в Києві, у сестри Емілії в с. Озерному. Отримавши інформацію від віруючих, що його ніхто не розшукує, заспокоївся і повернувся в Топори. Працюючи головним чином у сільській місцевості, він бачив і розумів справжні причини масового голоду 30-х років. Завжди був проти створення колгоспів, хоч ніколи не говорив про це відкрито, в проповідях, а лише в приватних бесідах. Багато сільських керівників звинувачували священика в тому, що він зриває плани колективізації (с. Чехова, с. Топори, с. Зарудинці). І, можливо, вони мали рацію. У його приходах в 1931-1934 рр. збирали гроші для підтримки заарештованих і засланих священиків. У 1930-1933 рр. Й. К. Козинський підтримував стосунки з ксьондзом Блехманом, відвідував його в Києві і отримував нові молитовники, літургійні календарі, релігійні книги. Це в недалекому майбутньому буде кваліфікуватися слідчими НКВС як спроба розповсюдження антирадянської релігійної літератури. У червні 1935 року намагався отримати дозвіл на проведення богослужінь у Ходоркові, але Київський облвиконком відмовив йому в реєстрації. Був прихильником колективного звернення священиків (Козинський, Яхневич, Шенфельд, Янковський, Бравер), які залишилися на волі, до вищого керівництва СРСР з приводу катастрофічно зростаючого тиску на Церкву з боку місцевих органів влади. Вважав протистояння радянської держави з християнством трагічною помилкою і вірив у можливе вирішення конфлікту мирним шляхом. У січні 1935 р. помер настоятель Погребищенського приходу ксьондз Альбін Гутовський, і Й. Козинський почав щомісяця відвідувати віруючих у Погребищах. Але відновлення життя католицької громади, очевидно, не входило в плани місцевого керівництва, і наприкінці травня храм вирішили зачинити. Зробили це начебто за відмову віруючих ремонтувати споруду. Всі намагання прихожан владнати конфлікт з виконавчою владою не мали успіху. Тоді ініціативу взяв на себе голова громади Хизик, і люди написали черговий варіант листа-звернення до Постишева. Ксьондз Й. Козинський дав згоду відредагувати його зміст. Такий вчинок в подальшому буде розцінений як спроба організувати масовий протест діям органів радянської влади. Арештований 19 серпня 1935 р. Проходив по матеріалах справи так званої „Фашистської контрреволюційної організації римсько-католицького та уніатського духовенства на Правобережній Україні". Постановою Особливої Наради Колегії НКВС від 14 травня 1936 р. згідно ст. 54-4 і 54-11 КК УРСР засуджений на 5 років таборів. Висланий разом з ксьондзами Бравером, Янковським та Клемчинським до табору Управління „УХТАПЕЧЛАГ" НКВС СРСР в с. Чиб’я (біля м. Ухта, Республіка Комі, Росія). Звільнений 19 серпня 1940 р. і повернувся до Бердичева де продовжував відправляти духовні потреби віруючих майже нелегально, в приватних хатах. Після Великої Вітчизняної війни ксьондз Йосиф Козинський продовжував жити в Бердичеві. Крім Городківки, він проводив богослужіння в Любарі (1945-1948), Івниці (1945-1948), Краснополі (1945-1950), Топорах (1945-1949). До останніх днів життя виконував обов’язки настоятеля в Покостові, Михайлівці, Новому Заводі, Іванополі, Мирополі. Помер 20 січня 1967 року в Бердичеві і похований на місцевому цвинтарі. На підставі даних ГУ МВС України в Київській області Козинський Й. К. рішенням Прокуратури УРСР від 8 серпня 1989 року реабілітований. Рішенням Житомирського обласного виконавчого комітету за № 591 від 02.06.1961 року костьол св. Клари у Городківці було забрано у римо-католицької релігійної общини і передано місцевій середній школі під палац піонерів. Але з нього зробили колгоспну комору. Порозбивали культові речі, знищили орган, розписи на стінах забілили вапном. Всупереч своєму призначенню нести людям Боже заступництво, храм був приречений владою на забуття і руйнування. Покинутий, він, проте, залишався величним і своєю притягальною красою не залишав байдужими гармонійні людські душі. У 70-х роках костьол справив велике враження на відомого художника І. Я. Стадничука. Іван Якович народився 1913 року в Халаїмгородку, тут пройшло його дитинство. У 1940 році вступив до Академії мистецтв у Ленінграді. У Велику Вітчизняну війну добровольцем пішов на фронт. Командував мінометною батареєю, воював у Польщі, Прибалтиці, Німеччині. Перемогу зустрів у госпіталі м. Полтави після 4-го поранення. З 1946 року він продовжував навчатися в Академії мистецтв на графічному факультеті у професора К. І. Рудакова, по закінченні поїхав творити у Казахстан. Проте невичерпним духовним джерелом художника була Україна. Він любив працювати в Городківці. Приїжджаючи з родиною, зупинявся в троюрідного брата В. Ф. Голишівського. Саме в селі у митця виник задум створити картину „Бальзак". Іван Якович ходив у Бердичів до костьолу св. Варвари, де видатний французький письменник вінчався з Е. Ганською, а звідти – знову пішки (як він казав – „дорогою Бальзака") у Верхівню, щоб побачити місця, де короткий час жив і творив безсмертний класик. Картина була написана вже в Алма-Аті. Художник із замилуванням змальовував з 4-х сторін храм св. Клари у Городківці. У 1982 році він навіть намагався створити у костьолі картинну галерею, де б знаходилися його власні полотна та картини його друзів – художників Радянського Союзу, зокрема з Києва і Ленінграда. Але підтримки з боку керівників районного й обласного рівня не одержав: не на часі питання, мовляв. У 1989 році святиня була передана римо-католицькій общині. За свої кошти вона провела ремонт, здійснила перекриття даху, знову розпочалося богослужіння. Однаково величний вдень і вночі, храм стоїть незворушно серед людських поколінь майже сто років, вкарбувавши в себе пристрасті ХХ століття.

Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Новини Андрушівщини

З 2007 року і до сьогодні в результаті спільної праці виконкомів сільських, селищної , міської рад та відділу у справах сім’ї, молоді і спорту райдержадміністрації підготовлено пакети документів на 188 жінок для присвоєння почесного звання “Мати-героїня “. 146 матерям це високе звання вже присвоєно. Порушені клопотання про присвоєння почесного звання “Мати-героїня” 42 жінкам району перед головою обласної державної адміністрації. Вони чекають чергового Указу Президента України.

Андрушівська районна державна адміністрація

На территорию Андрушевского сахарного завода, который уже несколько лет подряд находится в стадии банкротства, дважды проникали люди с газорежущим оборудованием.

Об этом Житомир.info сообщил директор ООО "Агробизнес-Захид" Вячеслав Заец, которому, по его словам, принадлежит часть имущества завода.

- Первое проникновение на территорию предприятия было осуществлено 26 декабря 2009 года. Сначала мы не знали кто эти люди. Потом они нам показали договор купли-продажи оформленный на ООО "АМД-Метекс", к которому неизвестно как и через каких лиц попало имущество. В качестве аргумента они предъявляют нотариально заверенный договор, по которому, якобы, на территории предприятия уже есть их имущество. Официально к нам с просьбой пройти на территорию и посмотреть имущество они не обращались. Заходили не через проходную, а с тыльной стороны предприятия разрезали ворота, обрезали замки, колючую проволоку и проникли в помещение, где находилась газовая печь. Занесли туда кислородные и газовые баллоны, газорежущее оборудование и уже планировали резать имущество, ни с кем этого не согласовав. Охрана нашего предприятия сработала, вызвала милицию. Их выпроводили за территорию завода. Я в Андрушевском районном отделе милиции написал заявление о проникновении. Мне только 22 января сообщили, что в возбуждении уголовного дела отказано. Милиция не видит здесь факта преступления. Странно, ведь на мою территорию, сломав ворота и повредив замок, проникают люди, а милиция в этом не усматривает состава преступления.

В этот же день, 22 января, эти же лица повторно ворвались на территорию завода. Мы снова вызвали милицию, и я вновь обратился с письменным заявлением в правоохранительные органы, - говорит Вячеслав Заец.

По его словам, часть имущества Андрушевского сахарного завода, которая принадлежит ООО "Андрушивкацукор", на данный момент находится в залоге у коммерческого банка. Вторую часть имущества, не заложенную в банке, "Агробизнес-Захид", основной вид деятельности которого - производство сахара, уже выкупил.

- Сейчас ведутся переговоры, чтобы забрать и остальную часть имущества и уже на этом предприятии сконцентрировать все имущество всего Андрушевского сахарного завода, чтобы предприятие было как целостный имущественный комплекс. На данный момент ведутся переговоры, есть инвесторы, которые хотят запустить завод, и на его базе пока перерабатывать тростник, а дальше, если будет возможность, и сахарную свеклу, - сообщил Вячеслав Заец.
25 января в кабинете первого заместителя председателя Андрушевской райгосадминистрации Олега Борисова собрались представители ООО "Агробизнес-Захид", "Андрушивкацукор", "АМД-Метекс", коммерческого банка, в залоге которого находится часть имущества сахарного завода, заместитель начальника Андрушевского районного отдела милиции Владимир Козийчук, сотрудники местной райгосадминистрации. Здесь пытались найти выход из конфликтной ситуации. А для этого выслушали представителей всех сторон.

Руководство и юристы "АМД-Метекс" утверждают, что действуют по закону, так как еще в сентябре месяце на публичных торгах в городе Житомире они купили часть имущества Андрушевского сахарного завода. И как фирма, которая занимается металлоломом, покупает оборудование, чтобы резать его.

- В сентябре месяце были публичные торги в городе Житомире, в которых принимала участие наша фирма и фирма из Винницы, на которых мы купили часть оборудования Андрушевского сахарного завода. Все фирмы "металлоломные". Мы покупаем оборудование и собрались резать его. Подождали 3 месяца, прошли сроки обжалования. Все документы у нас оформлены надлежащим образом, - утверждают представители "АМД-Метекс". А также сообщили, что на правах собственников намерены забрать свое имущество и попросили не мешать им работать.

В свою очередь, представители коммерческого банка предложили подождать решения суда по иску банка о признании публичных торгов - аукциона по реализации арестованного имущества недействительными, в связи с выявленными нарушениями по порядку реализации арестованного имущества (занижение фактической себестоимости имущества, которое реализовывалось, и нарушения процедуры проведения торгов).

Позицию Андрушевской райгосадминистрации озвучил Олег Борисов: "Мы намерены и принимаем все законные меры для того, чтобы сохранить комплекс Андрушевского сахарного завода в целости. Комплекс этот имеет полуторавековую историю. Благодаря ему родилась и существует на сегодняшний день Андрушевка. В свое время это было одно из бюджетообразующих предприятий города. И мы надеемся, что оно возобновит свою работу. В любом случае, есть для этого основания". Он также призвал стороны действовать по закону, обращаться в суд и не доводить ситуацию до силового противостояния.

Житомир.info

На територію Андрушівського цукрового заводу, який вже кілька років поспіль знаходиться в стадії банкрутства, двічі проникали люди з газорізальні обладнанням.

Про це повідомив директор ТОВ "Агробізнес-Захід" В'ячеслав Заєць, якому, за його словами, належить частина майна заводу.

- Перше проникнення на територію підприємства було здійснено 26 грудня 2009. Спочатку ми не знали хто ці люди. Потім вони нам показали договір купівлі-продажу оформлений на ТОВ "АМД-Метекс", до якого невідомо як і через яких осіб потрапило майно. Як аргумент вони висувають нотаріально завірений договір, за яким, нібито, на території підприємства вже є їхнє майно. Офіційно до нас з проханням пройти на територію і подивитися майно вони не зверталися. Заходили не через прохідну, а з тильного боку підприємства розрізали ворота, обрізали замки, колючий дріт і проникли в приміщення, де знаходилася газова піч. Занесли туди кисневі і газові балони, газорізальні обладнання і вже планували різати майно, ні з ким не погодивши цього. Охорона нашого підприємства спрацювала, викликали міліцію. Їх випровадили за територію заводу. Я в Андрушівському районному відділі міліції написав заяву про проникнення. Мені тільки 22 січня повідомили, що в порушенні кримінальної справи відмовлено. Міліція не бачить тут факту злочину. Дивно, адже на мою територію, зламавши ворота і пошкодивши замок, проникають люди, а міліція в цьому не вбачає складу злочину.

Цього ж дня, 22 січня, ці ж особи повторно вдерлися на територію заводу. Ми знову викликали міліцію, і я знову звернувся з письмовою заявою до правоохоронних органів, - говорить В'ячеслав Заєць.

За його словами, частина майна Андрушівського цукрового заводу, яка належить ТОВ "Андрушівкацукор", на даний момент знаходиться в заставі у комерційного банку. Другу частину майна, що не закладену в банку, "Агробізнес-Захід", основний вид діяльності якого - виробництво цукру, вже викупив.

- Зараз ведуться переговори, щоб забрати й іншу частину майна і вже на цьому підприємстві сконцентрувати все майно всього Андрушівського цукрового заводу, щоб підприємство було як цілісний майновий комплекс. На даний момент ведуться переговори, є інвестори, які хочуть запустити завод, і на його базі поки переробляти очерет, а далі, якщо буде можливість, і цукровий буряк, - повідомив В'ячеслав Заєць.
25 січня в кабінеті першого заступника голови Андрушівської райдержадміністрації Олега Борисова зібралися представники ТОВ "Агробізнес-Захід", "Андрушівкацукор", "АМД-Метекс", комерційного банку, в заставі якого знаходиться частина майна цукрового заводу, заступник начальника Андрушівського районного відділу міліції Володимир Козійчук , співробітники місцевої райдержадміністрації. Тут намагалися знайти вихід з конфліктної ситуації. А для цього вислухали представників усіх сторін.

Керівництво та юристи "АМД-Метекс" стверджують, що діють за законом, так як ще у вересні місяці на публічних торгах у місті Житомирі вони купили частину майна Андрушівського цукрового заводу. І як фірма, яка займається металобрухтом, купує обладнання, щоб різати його.

- У вересні місяці були публічні торги в місті Житомирі, в яких брала участь наша фірма і фірма з Вінниці, на яких ми купили частину обладнання Андрушівського цукрового заводу. Всі фірми "брухтові". Ми купуємо обладнання і зібралися різати його. Почекали 3 місяці, пройшли строки оскарження. Усі документи у нас оформлені належним чином, - стверджують представники "АМД-Метекс". А також повідомили, що на правах власників мають намір забрати своє майно і попросили не заважати їм працювати.

У свою чергу, представники комерційного банку запропонували почекати рішення суду за позовом банку про визнання публічних торгів - аукціону з реалізації арештованого майна недійсними, у зв'язку з виявленими порушеннями по порядку реалізації арештованого майна (заниження фактичної собівартості майна, яке реалізовувалося, і порушення процедури проведення торгів).

Позицію Андрушівської райдержадміністрації озвучив Олег Борисов: "Ми маємо намір і вживаємо всіх законних заходів для того, щоб зберегти комплекс Андрушівського цукрового заводу в цілості. Комплекс цей має півторастолітню історію. Завдяки йому народилася і існує на сьогоднішній день Андрушівка. Свого часу це було одне з бюджетоутворюючих підприємств міста. І ми сподіваємося, що воно відновить свою роботу. У будь-якому випадку, є для цього підстави ". Він також закликав сторони діяти за законом, звертатися до суду і не доводити ситуацію до силового протистояння.

На запрошення громадської організації «Мистецьке об’єднання «Остання барикада»», що надійшло на ім’я голови обласної державної адміністрації Забели Ю.В. 24 січня 2010 року в місто Яремче Івано-Франківської області фольклорний колектив районного будинку культури приймав участь у Четвертому Міжнародному фестивалі вертепів «Карпатія». Наші артисти презентували самобутній вид українського мистецтва – Вертеп поліщуків, адже ми були єдиним колективом з Житомирщини. Взагалі участь у фестивалі приймали 18 колективів з України, Молдови, Придністров’я. Виступ нашого колективу визнано найкращим, маємо відповідний диплом, цінні подарунки. Але найбільше вражень від спілкування з місцевими жителями, учасниками фестивалю, від природи Карпат та самого міста, яке до цього часу сяє святковими різдвяними прикрасами. Виступ нашого колективу транслювали телевізійні канали «1+1», «ІСТV», «5 канал», «Інтер». Ми, учасники колективу, були горді коли нам телефонували андрушівчани та друзі, що бачили наш виступ, а особливо повідомлення на телефоні «Андрушівщина Вами пишається», бо з гордістю кажу – такими талантами ми маємо гордитися.

Андрушівська районна державна адміністрація

Спеціалісти Житомирського обласного Центру народної творчості організували персональну виставку «Майстра народної творчості» художника з м. Андрушівки Ковальчука Валентина Андрійовича — «Різдвяний подарунок». Виставка працювала з 3 по 15 січня 2010 року в приміщенні Житомирського музею космонавтики ім. С. П. Корольова.

В експозиції виставки були представлені 30 робіт художника (пейзажі, портрети, натюрморти).
15 січня 2010 року відбулось закриття персональної виставки, були присутні представники громадських організацій, керівники державних установ. З привітальними словами виступили: Святослав Васильчик — голова обласного товариства «Просвіта», Інна Величко — голова обласної молодіжної творчої спілки художників та мистецтвознавців, керівник дитячої художньої студії «Школа живопису», Людмила Ковальчук — начальник відділу освіти Андрушівської райдержадміністрації, Ганна Коваль — завідуюча методичним кабінетом Андрушівського районного відділу освіти, Генадій Махорін — кандидат історичних наук, викладач кафедри історії ЖДУ ім. І. Франка, Надія Сегеда — спеціаліст по роботі з майстрами народної творчості Житомирського обласного Центру народної творчості вручила художнику, «Майстру народної творчості» Валентину Ковальчуку Подяку за вагомий внесок у збереження та примноження образотворчого мистецтва рідного краю, високу майстерність виконання та з нагоди проведення персональної художньої виставки «Різдвяний подарунок».

Управління культури і туризму Житомирської ОДА

З 3 по 15 січня у музеї ім. Корольова С.П. в м. Житомир відбулася виставка картин вчителя образотворчого мистецтва Андрушівської загальноосвітньої школи № 1, майстра народної творчості Ковальчука Валентина Андрійовича під назвою „Різдвяний подарунок”, на якій було представлено більше 40 картин художника.

Андрушівська районна державна адміністрація

17 січня 2010 року в районі відбувся перший тур виборів Президента України. За попередніми даними ОВК № 68 в Андрушівському районі вибори Президента України відбулися в 46 виборчих дільницях. Із 27441 зареєстрованих виборців в районі участь у виборах прийняло 19706 виборців. За попередніми даними лідерами виборчих перегонів в районі стали слідуючі кандидати в Президенти України:

Кандидат за відсоток

Ю.Тимошенко 7770 осіб 39,4
В.Янукович 4344 осіб 22,0
С.Тігіпко 2009 осіб 10,2
А.Яценюк 1586 осіб 8,0
В.Литвин 1334 осіб 6,8
В.Ющенко 589 осіб 2,9

Андрушівська районна державна адміністрація

В даний час в м. Житомирі проходить обласний тур конкурсів та олімпіад з основ наук. Гордістю району є Тартасюк Світлана, учениця 8 класу Бровківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, яка стала переможцем обласного етапу та буде захищати Житомирщину на Всеукраїнській олімпіаді з історії. Представлятимуть Житомирську область на Всеукраїнському етапі Х Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика учениця 4 класу Старокотельнянської ЗОШ І-ІІІ ст. Нишпал Ірина та учениця 6 класу Андрушівської гімназії Пастовенська Ксенія.

Андрушівська районна державна адміністрація

Щоразу свято села у Волосові проходить у щирій, невимушеній обстановці. Ті, кого запрошують на урочистості, приходять з радістю і прихованою тривогою, бо знають: на святі обов’язково розкажуть їх трудові біографії, про багатство душі, згадають минуле, вручать усім подарунки.
На цей раз першими вшанували старожилів – Ніну Андріївну Грищенко та Анастасію Миколаївну Касьянову, які вже відзначили своє 90 – річчя. Дякували невтомним трудівницям, котрі винесли на своїх плечах страхи колективізації , голодомору, війни, розрухи, були ще й чудовими матерями, дружинами. Естафету сьогодні продовжила молодь. Ведучі висловили вдячність молодим сім'ям за те, що у селі тільки в цьому році зявилося на світ п’ятеро немовлят. Їм теж вручили подарунки від спонсорів свята. Молодим подружжям побажали рівнятися на сім'ю Анатолія Трохимовича та Ольги Андріївни Рихлюків – у жовтні вони відсвяткували золоте весілля. І в цьому ж місяці на рушник щастя стали Аліна та Богдан Козакевичі. Їм волосівчани побажали щасливо і довго йти сімейною стежкою.
Притишують голос ведучі, вшановуючи пам'ять про поета Олександра Рихлюка. Тут він народився, зробив перші дитячі й поетичні кроки.
Він так і залишився молодим на березі вічності. У залі, де проходило дійство , є куточок його поезії і горить свіча.
Материнський біль… Присутні схиляють голови перед Т.Ш Шателюк і Л.Я Осипчук, чиї сини загинули у мирний час, перебуваючи на службі в армії.
Несе на своїх плечах невтомно важку материнську ношу Г.М. Марченко – майже піввіку доглядає сина інваліда. Їй дякували за мужність, бажали й надалі залишатися сильною духом.
Келих вдовинної долі підготувало життя для молодої жінки Тетяни Грищенко, яка працює у місцевому фермерському господарстві: чоловік помер, на її руках залишилося троє діток. Спасибі, що свекрі допомагають невістці, шанують її, як дочку.
Переплелися розповіді ведучих червоні і чорні нитки, радість і сум, звучали вони і в піснях, які виконували Анатолій Денисюк з дочкою Іриною, а наймолодша учасниця свята Даринка Поліщук розвеселила всіх і піснею, і танцем, і словом.

Андрушівська районна державна адміністрація

Масаж - це метод механічного й рефлекторного впливу на тканини й органи. Як лікувальна процедура, відома зі стародавніх часів, масаж і сьогодні активно застосовується в медицині. Подразнення, викликані механічними рухами, передаються через закінчення нервів у мозок, відповідні реакції якого призводять до різних змін у тканинах і органах, відновлюють порушену будову, взаємозв'язок і діяльність.

Протягом багатьох століть масаж приносить людям користь. Він зміцнює здоров'я, піднімає життєвий тонус, робить м'язи сильними, шкіру пружною. Одним масаж продовжує молодість, іншим допомагає вилікуватися від хвороб. Цей спосіб лікування є найпростішим, природним і найкращим засобом від багатьох проблем. Масаж допомагає зберегти тіло й дух у найкращій формі.

Масаж - це важлива складова в техніці роботи з тілом у тілесно орієнтованій психотерапії й лікуванні психосоматичних захворювань. Масаж допомагає швидко відновлюватися після стресу й уникнути наслідків, пов'язаних із нервовою напругою, знеболює болючі точки, розслаблює напружені м'язи, зменшує занепокоєння, нормалізує блокований енергетичний потік, підсилює функції імунної системи, відновлює почуття спокою й благополуччя.

Іноді пацієнт думає: «Навіщо мені призначили лікувальний масаж, у мене й так усе болить. Краще я почекаю, і пройду курс пізніше, коли відчую себе краще». Такий підхід не можна назвати правильним: навпаки, чим раніше ви почнете робити масаж, тим скоріше видужаєте. Справа в тому, що вплив масажу не обов'язково повинен бути безпосереднім - досить масажувати сусідні ділянки, наприклад, у післяопераційний період, аби наступило поліпшення.

До особливостей лікувального масажу належить і правильне планування часу сеансу й кількість використаних прийомів. Якщо при одному захворюванні потрібно більше часу приділити розминанню, то при іншому - навпаки, краще зробити акцент на розтиранні. Такі «тонкощі» може визначити тільки лікар. Перші сеанси повинні бути щадними, вступними. Після 2-3 таких сеансів можна переходити до основного масажу.
Види патологічних станів, що підлягають лікуванню масажем:

1. Захворювання центральної й периферичної нервової системи (неінфекційного генеза) - послаблює або припиняє біль, поліпшує провідність нерва, прискорює процес регенерації при його ушкодженні, попереджаючи вазомоторні чутливі й трофічні розлади. Масаж підвищує тонус або заспокоює нервову систему. Нормалізує сон.
2. Порушення обміну речовин - масаж підсилює кровоток у м'язах і внутрішніх органах, виводячи молочну кислоту, органічні кислоти, продукти розпаду. Зменшує жирові відкладення, активізуються різні біологічні стимулятори - гормони, вітаміни, ферменти; масажний вплив поліпшує обмін речовин, очищає тканини й забезпечує бажаний лікувальний ефект.
3. Захворювання опорно-рухового апарата - остеохондроз, радикуліт, неврит, плескіт, плече-лопатковий періартрит, артроз, міозит, ішиаз тощо.
4. Хронічні захворювання внутрішніх органів поза стадією загострення - гінекологія, урологія, гастроентерологія й т.д.

Завдяки масажу пацієнти легше адаптуються до перепадів температури й атмосферного тиску, іншим несприятливим факторам зовнішнього середовища. Масаж підвищує загальну опірність організму, наділяючи людини витримкою, упевненістю в собі, витривалістю й здоров'ям.

Масаж, що поліпшує роботу органів і систем організму людини, що сприяє зняттю утоми й відновленню працездатності. Це прекрасна процедура загальнооздоровчого характеру, що запобігає виникненню ряду захворювань.

За рахунок механічного впливу на шкіру, підшкірну клітковину й м'язи поліпшується кровопостачання тканин, судини розширюються, розслаблюються м'язи, поліпшується стан шкіри. Завдяки оздоровчому масажу активізуються стимульовані захисні сили організму, підсилюється відтік лімфи, виводяться шлаки.

Під час сеансу масажу встановлюється рефлекторний зв'язок між різними органами й системами організму людини, потік нервових імпульсів надходить у спинний мозок, потім до внутрішніх органів, головного мозку й центральної нервової системи. Вогнища збудження, які утворюються в мозку, впливають на центри керування внутрішніми органами, саме цим і пояснюється така широка дія масажу.

Родилась 5 января 1986 года, в городе Андрушевка Житомирской области.
Окончила эстрадно-цирковой колледж, вокальное отделение.

Фильмография (роли в кино).

2009 Кармелита. Цыганская страсть :: Дина Боева любовница Жданова
2008 Осенний вальс (Украина) :: Алина Жданько
2006 Все включено (Россия, Украина) :: Лия
2005 Присяжный поверенный :: Екатерина Шмидт
2004 Исцеление любовью (Украина) :: Мария Никитенко :: главная роль

4 січня, в понеділок, тиснув добрячий мороз і не лише дітворі, а й дорослим важкувато було обійти кучугури, до районного будинку культури поспішали і дорослі і діти. Там на них чекав цікавий захід:Андрушівська школа мистецтв влаштувала традиційний конкурс юних талантів "Крок до зірок".Ведучі запросили на сцену всіх учасників конкурсу.
Потім оголосили склад журі конкурсу, яке очолила голова райдержадміністрації К.І .Курсон, повідомила, що він проходитиме в два тури й буде оцінюватися за 5-бальною системою. Конкурсанти мають виконувати одну пісню календарно – обрядового циклу а іншу на вибір.
Гарно виступали всі учасники свята. Із задоволенням слухали глядачі Олену Гавриш із Старої Котельні, Носачук Наталію з Волиці, Жаркой Артура з Лісівки. Зал затих, здавалося, найтонших струн сердець торкався срібний голосок Ані Чижевської з Бровок Перших, коли вона співала пісню про матір. Але чи не найбільше були вражені всі виступом Марійки Жевак з Нехворощі. Щиро аплодували і найменшій учасниці конкурсу – чотирирічній Аліні Федоровій з Корчмищ, яка, так природно трималася на сцені.
Гарно виступили діти і в другому турі конкурсу.
Нарешті слово надали голові журі К.І.Курсон, яка дякувала батькам за велику любов до дітей, щиро вітала переможців. Зичила конкурсантам подальшого творчого злету і начальник відділу культури та туризму райдержадміністрації Г.І. Білецька.
І ось настала найхвилююча мить – нагородження переможців. К.І. Курсон вручила найкращим виконавцям грамоти, призи.
Перше місце заслужено дісталося Марійці Жевак з Нехворощі, друге – Носачук Наталія з Волиці, третє - Діані Ткачук з Червоного. Приз глядацьких симпатій присуджено Артуру Жаркому з Лісівки, Гран – Прі - Олені Гавриш зі Старої Котельні. Відзначили також і найменшу учасницю – Аліну Федорову з Корчмищ.

Андрушівська районна державна адміністрація

1 января в Андрушевский районный отдел милиции Житомирской области обратилась жительница райцентра, 1988 г. р., с заявлением о том, что из ее дома неизвестным похищен музыкальный центр, сумма ущерба устанавливается.

Работники милиции в совершении преступления обоснованно подозревают 24-летнюю сестру заявительницы. Об этом Житомир.info сообщает пресс-служба УМВД Украины в Житомирской области.

Уважаемые граждане! Чтобы не стать жертвой воров, заранее позаботьтесь о безопасности своего имущества. Оборудуйте свои жилища крепкими дверями и надежными замками. Покидая дом даже на непродолжительное время, не забывайте закрывать форточки и окна. Находясь дома, не оставляйте двери своих домов незакрытыми. Помните, что Государственная служба охраны может стать надежным гарантом безопасности вашего имущества, а средства, затраченные на оборудование сигнализации, всегда меньше возможных убытков.

Житомир.info

Даты указов: 10.01.1944 (медаль № 4084)

Орехов Пётр Иванович - командир 125-го танкового батальона (44-я гвардейская Краснознамённая танковая бригада, 11-й гвардейский танковый корпус, 1-я танковая армия, 1-й Украинский фронт), майор.

Родился 2 (15) сентября 1914 года в селе Студёное ныне Илекского района Оренбургской области в семье крестьянина. Украинец. Член ВКП(б)/КПСС с 1940 года. Образование неполное среднее. Работал токарем на Березниковском химкомбинате Пермской области.

В Красной Армии с 1935 года. В 1938 году окончил Саратовское бронетанковое училище. В боях Великой Отечественной войны с ноября 1941 года. Воевал на Западном, Степном и 1-м Украинском фронтах, участвовал в обороне Москвы, в Курской битве, освобождении Украины.

Командир 125-го танкового батальона 44-й гвардейской Краснознамённой танковой бригады 11-го гвардейского танкового корпуса 1-й танковой армии 1-го Украинского фронта майор Орехов, участвуя в наступательных боях на Бердичевском направлении, проявил исключительное мастерство в управлении танковым батальоном. Его подразделение 24 декабря 1943 года первым ворвалось в село Гнилец (ныне Долиновка, Коростышевский район Житомирской области) и во взаимодействии с другими частями освободило его.

Упорное сопротивление противника батальон встретил у посёлка городского типа Андрушевка (ныне город той же области). Преодолев систему обороны врага, первым ворвался в этот населённый пункт, не дав врагу подорвать мост через реку Вильву. Сапёры разминировали мост, и батальон майора Орехова двинулся дальше.

Орехов в этих боях действовал исключительно дерзко, проявлял бесстрашие и стойкость. Он со своим батальоном, незаметно пристроившись к колонне отступающих вражеских войск, вошёл в город Бердичев (Житомирской области). Будучи отрезанным от своих частей, трое суток продолжал вести бои с превосходящими силами пехоты и танков противника. Когда положение осложнилось, командир батальона майор Орехов вызвал огонь на себя.

В боях с 24 по 31 декабря 1943 года батальон уничтожил 16 танков, 3 самоходных и 41 полевое орудие, 110 автомашин, 1 бронетранспортер и до 400 солдат и офицеров противника.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 10 января 1944 года за мужество, отвагу и героизм, проявленные в борьбе с немецко-фашистскими захватчиками, майору Орехову Петру Ивановичу присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали "Золотая Звезда" (№ 4084).

После войны майор Орехов — в отставке. В 1959 году окончил Высшую партийную школу при ЦК КПСС. Жил и работал в Симферополе (Автономная Республика Крым, Украина). Умер 15 января 1981 года.

Награждён орденами Ленина (1944), Александра Невского (1943), «Знак Почёта» (1958), медалями.



Биография предоставлена В.В.Примаченко

Источники:

Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988
Гетман А.Л. Танки идут на Берлин. 2-е изд., испр. и доп. М., 1982.
Россовский В.П. Золотые Звезды Оренбуржья, 1989

Даты указов:

1. 14.11.1943
2. 09.10.1944 (орден № 426)
3. 29.06.1945 (орден № 3)

Броницкий Алексей Васильевич - воздушный стрелок-радист 140-го бомбардировочного авиационного полка 276-й бомбардировочной авиационной дивизии 13-й воздушной армии Ленинградского фронта; 1-й воздушной армии 3-го Белорусского фронта, сержант.

Родился 23 июля 1922 года в селе Гардышевка ныне в черте города Андрушевка Житомирской области Украины в семье крестьянина. Украинец. Член ВКП(б)/КПСС с 1944 года. Окончил 9 классов.

В Красной Армии с 1941 года. На фронте в Великую Отечественную войну с марта 1943 года.

Воздушный стрелок-радист 140-го бомбардировочного авиационного полка (276-я бомбардировочная авиационная дивизия, 13-я воздушная армия, Ленинградский фронт) сержант Алексей Броницкий в пяти боевых вылетах обеспечивал устойчивую радиосвязь.

9 ноября 1943 года в составе экипажа разрушил железнодорожный мост через реку Луга в районе поселка городского типа Толмачёво Лужского района Ленинградской области.

За мужество и отвагу, проявленные в боях, сержант Броницкий Алексей Васильевич 14 ноября 1943 года награждён орденом Славы 3-й степени (№ 18192).

30 июня 1944 года Алексей Броницкий, участвуя в групповом воздушном налете на железнодорожную станцию Лаппенранта (Финляндия), в составе экипажа уничтожил пять вражеских вагонов, разрушил пристанционное здание, железнодорожное полотно, создал очаг пожара.

30 июля 1944 года при бомбардировке железнодорожной станции Йыхви (Эстония) вывел из строя два эшелона противника, железнодорожное полотно, участок шоссейной дороги, а также взорвал три склада с боеприпасами, разрушил четыре здания.

За мужество и отвагу, проявленные в боях, сержант Броницкий Алексей Васильевич 9 октября 1944 года награждён орденом Славы 2-й степени (№ 426).

К апрелю 1945 года Алексей Броницкий (тот же боевой состав, 1-я воздушная армия, 3-й Белорусский фронт) совершил с экипажем 106 боевых вылетов на бомбардировку укрепленных объектов, железнодорожных узлов, артиллерийских позиций, скоплений боевой техники и живой силы противника.

15 февраля 1945 года южнее города Браунсберг (ныне город Бранево, Польша) из пулемета поджег два вражеских автомобиля.

22 марта 1945 года в районе города Хайлигенбайль (ныне город Мамоново Калининградской области) отразил три атаки вражеских истребителей.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 29 июня 1945 года за образцовое выполнение заданий командования в боях с немецко-фашистскими захватчиками сержант Броницкий Алексей Васильевич награждён орденом Славы 1-й степени (№ 3), став полным кавалером ордена Славы.

В 1946 году старшина А.В. Броницкий демобилизован из Вооруженных Сил СССР. Вернулся на родину. В 1948 году окончил Киевскую двухгодичную юридическую школу, а в 1954 году — Киевский филиал Всесоюзного юридического заочного института.

Жил в городе Коростышев Житомирской области. Работал председателем народного суда. В 1975 году удостоен почетного звания «Заслуженный юрист УССР». Скончался 5 февраля 1993 года.

Награжден орденами Отечественной войны 1-й и 2-й степени, орденами Славы 1-й, 2-й и 3-й степени, медалями.

Имя полного кавалера ордена Славы А.В. Броницкого занесено в Книгу трудовой славы Верховного суда УССР.

Почетный гражданин Андрушевского и Коростышевского районов Житомирской области Украины.





Биография предоставлена Кириллом Осовиком

Источники:
Дубров Б.И. Солдатская слава. 3-е изд. Киев, 1987.
Кавалеры ордена Славы трёх степеней. Биограф.словарь. М.: Воениздат, 2000
Лобода В.Ф. Солдатская слава. Книга 1. М., 1963