19 серпня 2009 року у місті Андрушівка, в Житомирській області відкрито пам’ятник жертвам Голокосту. Відкриття було приурочено до страшної трагедії, яка сталася тут рівно 68 років тому. Саме, 19 серпня 1941 року німець війська (які вже в той час окупували житомирську область) на окраїні Андрушівки жорстоко вбили найменше захищених, а саме 252 жінки та 25 дітей, представників єврейської національної меншини.
Споруджено пам’ятник жертвам Голокосту за сприянням Андрушівсткої райради та районної ради жінок та за кошти спонсорів, серед яких один з житомирських нардепів. Також у фінансуванні даного меморіального комплексу взяла участь єврейська громада.
На відкритті присутні були представники обласної та районної влади, секретар посольства Ізраїлю та громадськість.
По следам поисков имен и захоронений создан фильм об истории уничтожения и увековечения памяти евреев, погибших в Андрушевском районе, Житомирской области. В фильме использованы архивные материалы, свидетельства очевидцев, видеосьемка открытия памятника на месте расстрела немцами евреев около г.Андрушевка.
В августе 2009 года в городе Андрушевка, центре одноименного района Житомирской области Украины, состоялось открытие памятника евреям, погибшим от рук нацистов в августе 1941 года. Данное событие стало значимым результатом обширного проекта по установлению погибших жертв Холокоста в Андрушевке и увековечиванию их памяти.
18 августа 1941 года нацистами были расстреляны больше тысячи евреев — жителей города Андрушевка.
18 августа ежегодно места захоронений жертв геноцида в Андрушевке посещаются родственниками и потомками погибших. В 2008 году в этот день у братьев Александра и Матвея Бальшиных родилась иницитаитва проекта по установлению имен всех погибших жертв Холокоста в Андрушевке и Андрушевском районе и приведению в порядок мест их захоронений. На протяжении последующих месяцев происходила кропотливая работа по сбору данных, включая встречи с властями, переписку с родственниками погибших, с еврейскими общинами других стран. Постепенно сложилась группа поддержки проекта, состоящая из нынешних и бывших жителей Андрушевки, представителей администрации, жителей Украины, Австралии, США, Австрии, Великобритании, Германии и Израиля.
«В Андрушевке есть два места братских захоронений жертв Холокоста: первое — одна из четырёх могил, где вместе с более чем 1000 евреев были расстреляно более 200 украинцев. И второе — захоронение, где расстреляны еврейские женщины и дети. Ещё наши родители, вернувшись в Андрушевку, привели в порядок эти могилы», — сообщил Александр Балшин.
К очередной годовщине трагедии в 2009 году было запланировано открытие памятника жертвам Холокоста в том месте, где были расстреляны еврейские женщины и дети. «Женсовет районной Администрации (руководитель — Галина Билецкая) при поддержке руководства района, женсовета области и депутатов Верховной рады поставили великолепный памятник "Мать и Дитя"», — отмечает Александр Балшин. Фамилии жертв Холокоста в г. Андрушевка и района были представлены на двух панно по сторонам захоронения.
На открытии присутствовали депутаты Верховной Рады Украины и ряда партий, руководители города и Андрушевского района, главы всех сельских советов района, представители администрации и депутаты г. Житомира и области, три раввина синагоги Житомира, которые читали молитвы на всех местах массовой гибели евреев, а также представители Посольства Государства Израиль в Украине, представители «Джойнта» в Украине, весь состав правления «Хесед-Шломо» Житомирской области и журналисты и много жителей Андрушевки, дети и взрослые.
В рамках траурных мероприятий была проведена акция «Память Земли», во время которой представители сёл принесли в украинских вышиванках землю своих сёл.
У одного из крупнейших сахарных заводов Житомирской области — ОАО «Червонский цукровик» — появилась хозяйка. Контрольный пакет акций предприятия, которое с 2007 г. находилось под крылом компании «Аваль-Брок», сконцентрировали структуры, близкие к Татьяне Засухе — жене экс-губернатора Киевской области Анатолия Засухи.
О том, что в составе ОАО «Червонський цукровик» (Андрушевский р-н, Житомирская обл.) произошли кардинальные изменения, стало известно 6 августа, после того как предприятие сообщило о результатах состоявшегося неделей ранее собрания акционеров. На нем было решено вывести из состава наблюдательного совета сахарного завода представителей столичной компании «Аваль-Брок», которая до недавнего времени владела 93,03% ценных бумаг ОАО.
Новыми акционерами «Червонского цукровика» стали четыре структуры из Великобритании, три из которых (Amserv Consulting, Capini Investment и Tolineks Properties) сконцентрировали по 24,9% акций, а четвертая (Floreo Resources) стала владельцем 18,33%-ного пакета. Представители этой четверки ранее уже засветились в качестве совладельцев расположенных в Киевской области Саливонковского сахарного завода и Устимовского хлебоприемного предприятия, находящихся под контролем принадлежащей депутату Верховной Рады от Партии регионов Татьяне Засухе агрофирмы «Свитанок». Таким образом, есть все основания утверждать, что г-жа Засуха оформилась в качестве новой хозяйки ОАО, что подтверждается и вхождением в состав его набсовета в конце июля менеджеров агрофирмы — Анны Шкляренко и Натальи Войтенко.
Для г-жи Засухи поглощение производителя сахара в Житомирской области выглядит логичным шагом. Выращивание сахарной свеклы — одно из основных направлений бизнеса «Свитанка», в пользовании которого находится более 25 тыс. га земли. В последние годы основная часть сырья, собранного на полях агрофирмы в Киевской области (свыше 250 тыс. т в год), направлялась на один из крупнейших в Украине Саливонковский сахарный завод, который способен перерабатывать порядка 5 тыс. т в сутки. В Житомирской области позиции «Свитанка» также весьма сильны: с около 1,7 тыс. га в Андрушевском районе компания в прошлом году собрала 50 тыс. т свеклы. Все это сырье было переработано на «Червонском цукровике», производительность которого составляет 2,5 тыс. т сахарной свеклы в сутки.
Какую сумму заплатили структуры жены бывшего председателя Киевской ОГА Анатолия Засухи за контроль над этим предприятием, достоверно неизвестно. Впрочем, вряд ли «Аваль-Брок», основателями которого являются экс-совладельцы банка «Аваль» Федор Шпиг и Александр Деркач, согласился уступить Татьяне Засухе завод менее чем за $2,5 млн — сумму, в которую компании обошелся 93,03%-ный пакет акций ОАО, приобретенный ею в 2007 г. у столичного бизнесмена Андрея Никитенко (собственник ООО «Сахарный консорциум»).
В агрофирме «Свитанок» не стали распространяться о планах в отношении своего нового сахарного приобретения. Впрочем, в Житомирской областной государственной администрации сообщили, что «Червонский цукровик» с мая ведет активную подготовку к сезону переработки свеклы, которой в этом году он намерен принять более 100 тыс. т и произвести порядка 15 тыс. т сахара. Параллельно с этим не менее грандиозные планы строит Саливонковский сахарный завод, намереваясь выпустить около 40 тыс. т продукции. Учитывая, что оптовые цены на сладкий продукт растут небывалыми темпами и уже осенью ожидаются на уровне 6,5 тыс. грн. за тонну, получается, что выручка структур г-жи Засухи от произведенного ее заводами сахара вполне может превысить 350 млн грн.
В Андрушівський районний центр зайнятості протягом січня-липня 2009 року звернулися у пошуках роботи 2317 осіб, в тому числі: жінок – 1101, молодь до 35 років – 806. 1369 осіб – жителі сільської місцевості.
Проходили навчання за направленням служби зайнятості 194 особи під замовлення роботодавців, в тому числі 137 – безпосередньо на виробництві.
Постійно проводиться профорієнтаційна робота з учнями загальноосвітніх шкіл району.
З метою формування правильної мотивації вибору професійної діяльності, формування готовності до визначення власного професійного майбутнього, заохочення молоді до отримання професій, актуальних на ринку праці, у звітному періоді було проведено 10 уроків «Реальне трудове життя» для 169 випускників шкіл району. 156 випускників обстежено із застосуванням профдіагностичних методик, а також День відкритих дверей центру зайнятості для учнів ЗОШ району, «Ярмарок професій» для 250 учнів та 3 презентації професій на базі КП ДОЗ «Чайка», на яких учні змогли ознайомитися з послугами, які надає служба зайнятості, довідатися про актуальні професії на ринку праці, переглянути інформаційні папки та фільми з розповідями про професії, скористатися довідниками навчальних закладів, отримати інформаційні матеріали.
Центр зайнятості працює з громадянами, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.
Згідно з розпорядженням райдержадміністрації, на підприємствах району заброньовано 18 робочих місць. Протягом січня-липня 2009 року працевлаштовано 4 особи цієї категорії на заброньовані робочі місця: двох жінок, які мають дітей віком до 6 років – у ВАТ «Червонський цукровик» та ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», та двох випускників ПТУ (дітей сиріт) – у ТОВ «Андрушівський маслосирзавод».
Брали участь в оплачуваних громадських роботах 534 особи. Вони працювали на таких підприємствах: КП „Комсервіс”, Територіальний центр по обслуговуванню пенсіонерів, ПП «ІМПАК», ПП «Андрушівка», КП ДОЗ «Чайка», Червоненська селищна та Старокотельнянська, Мостівська, Павелківська, Бровківська, Малоп’ятигірська, Любимівська, Каменівська, Нехворощанська, Крилівська, Глинівецька, Забарська, Міньковецька та Новокотельнянська сільські ради, на що використано 44,7 тис.грн. із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття України.
Проблемою лишається відсутність вільних робочих місць та вакантних посад на діючих підприємствах, організаціях та установах району.
За станом на 1 серпня 2009 р. на підприємствах району є 34 вакантні посади. За станом 1 серпня 2009 р. на обліку перебуває 936 осіб, навантаження на одну вакансію становить 28 чол.
Особливістю районного ринку вакансій є те, що 43% вакансій – із заробітною платою, що не перевищує прожитковий мінімум, а це дуже ускладнює працевлаштування незайнятих громадян.
Разом з тим не всі підприємства, організації, установи подають звіти про наявність вільних робочих місць, укомплектування яких вони потребують.
У поточному році продовжено двосторонню угоду з Андрушівським управлінням праці і соціального захисту населення про надання соціальних послуг особам з обмеженими фізичними можливостями з питань працевлаштування. У центрі зайнятості обладнано куточок, у якому зібрано нормативні документи для цієї категорії осіб, довідковий матеріал про навчальні заклади для інвалідів. Протягом нинішнього року послугами служби зайнятості скористалися 61 особа з обмеженими фізичними можливостями, з них 11 осіб – працевлаштовано, 20 – знято з обліку з різних причин, 27 – продовжують перебувати на обліку в пошуках роботи.
Згідно з Програмою зайнятості на 2009 рік, є завдання щодо створення в районі 1080 нових робочих місць у всіх сферах економічної діяльності. У січні-липні створено 258 нових робочих місць.
Одним із болючих питань роботи центру зайнятості є заборгованість підприємств району зі сплати внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, сума якої станом на 01.07.2009р. становить 430 тис. грн. У зв’язку з тим, що більшість підприємств-боржників перебувають у стані банкрутства або ліквідації, значна частина боргу по сплаті страхових внесків є безнадійним боргом.
Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та соціального захисту безробітних зосереджено зусилля на підвищення якості надання соціальних послуг, розширення форм роботи з клієнтами.
На основі аналізу ринку праці вивчаються реальні потреби підприємств, організацій, установ району всіх форм власності в підборі кадрів, ініціюється залучення безробітних до участі в оплачуваних громадських роботах – як однієї із форм тимчасової зайнятості.
Робота центру зайнятості спрямована на максимальне цільове використання вільних робочих місць для працевлаштування безробітних, особливо соціально незахищених верств населення.
З метою підвищення ефективності професійного навчання здійснюється направлення на профнавчання згідно з потребами ринку праці, розширюються обсяги підвищення кваліфікації за робітничими професіями, підготовка під конкретні робочі місця та за професіями, що дають можливість займатися трудовою та підприємницькою діяльністю.
Можливості служби зайнятості в наданні соціальних послуг та результати роботи центру зайнятості постійно висвітлюються в засобах масової інформації.
Степан Солопій, директор Андрушівського районниго центру зайнятості
Відео розміщено на різних відеохостінгах, тому перегляд відеороліків можливий з різною якістю. Оригінали відеороликів виготовлені в телевізійному стандарті PAL 720x576x25, стереозвук та придатні для перегляді на ПК чи побутовому DVD-програвачі.
У кінці ХІХ сторіччя на півдні Житомирщини, як і всюди у центральній Україні, почався цукровий бум. Вирощувати буряки та виробляти на заводах цукор стало справою надприбутковою. Родина Терещенків — одна з тих, хто казково збагатився саме на цукрі у ті часи. На початку ХХ сторіччя статки Терещенків оцінювали приблизно у вісім мільйонів карбованців. Це при тому, що корову можна було купити за три карбованці. Тому уявіть, що означало для Андрушівки рішення Терещенка не лише викупити в їхньому селі цукрозавод, а й збудувати маєток. Тут треба сказати, що девіз дворянського герба Терещенків — «Прагнення до суспільних справ». Тобто, збагачуючись, вони не шкодували грошей на наукові розробки, школи, лікарні, допомогу бідним (цікаво, що, витрачаючи стільки грошей на доброчинність, біднішою родина не ставала — це ще одне підтвердження теорії про те, що жадібність — не шлях до багатства). Тому приїзд до Андрушівки Терещенків означав, що тодішнє село отримало шанс на розвиток, яким мешканці скористалися. Сьогодні смт Андрушівка — це охайне містечко з церквою, гарним стадіоном, пам’ятником Кобзареві, багатьма крамницями. Одне слово, з села Андрушівка перетворилася спочатку на багате село, а потім — на містечко. До речі, цукровий завод, який збудував ще польський шляхтич Бержинський, а потім переоснастив Михайло Терещенко у 1883 та 1914 роках, працює й досі. Якщо ви захочете відвідати Андрушівку, то, проїжджаючи центральною дорогою повз річку Гуйву, неодмінно його побачите. Проте найцікавіше в Андрушівці — це садиба Терещенків. Звичайно, у школи, яка нині займає будинок, не вистачає грошей на те, щоб належно відреставрувати його. Тому у багатьох місцях, особливо біля вікон, з маєтку опадає штукатурка, місцями незграбно вставлено пластикові вікна. Але, пройшовши парком та біля школи, ви неодмінно відчуєте теплу атмосферу в усьому — старих дверях, ще тих, кінця ХІХ сторіччя, що якийсь хазяйновитий завгосп справно фарбує та вішає на них уже нові замки; у котах, які, потягаючись, вилазять з підвалів, у трохи стертих сходах, якими піднімалося та спускалося не одне покоління, і, звичайно, — в людях, котрі досі як можуть бережуть маєток. Крім того, саме школі ми маємо бути вдячними за те, що маєток збережено. Бо після Жовтневої революції через те, що тут розмістили учбовий заклад, садибу не зруйнували, і вона вистояла до наших днів. Особлива гордість школи — так званий балкон Будьонного (на знімку). Влітку 1920 року відомий маршал, здійснюючи Житомирський прорив, заїхав до Андрушівки. Виступити перед селянами він вирішив у садибі Терещенків — на балконі. Так, напевне, було дуже ефектно. Виходило, що натовп селян стояв унизу і легендарні вуса було видно навіть з найвідділеніших місць. Що казав Будьонний під час того пам’ятного виступу, невідомо. Принаймні мої пошуки цієї промови були безрезультатні (хоча здогадатися нескладно). Але вуса командира селяни запам’ятали, бо й нині біля входу до школи висить табличка з нагадуванням про те, що на балконі цієї школи виступав Семен Будьонний. Ось так в Андрушівці переплелися цукор і Будьонний. А ще у парку є алея слави, на якій викарбовано імена героїв Другої світової війни. Історія тут не консервується, а триває. Старі вікна змінюють металопластиковими, а поруч з написом «Садиба Терещенка» — напис про перебування тут Будьонного.
Канал відеороликів по темі Андрушівка на Youtube.com
Канал дає можливість перегляду найбільш інтересних відеороликів. Трянсляція відеороликів можлива одним потоком, чи відбірково із списку роликів. Трянсліція відеороликів цілодобава, без будь-яких обмежень чи реєстрації. Ви можете ставити свою оцінку кожному відеоролику та приймати участь в обговоренні відео. Також ви можете добавляти своє відео та ставити його для постійної трансляції на каналі. Адреса відеоканалу в Інтернеті http://www.youtube.com/andrushevka Перегляд відео також можливий на нашому сайті.
Адреса: 13400, м.Андрушівка вул.VI з'їзду Рад, 1 Директор: Яринчин Микола Васильович Телефони: (041-36) 2-17-03 приймальня; (041-36) 2-12-06 диспетчер району
Андрушівський РЕМ забезпечує електричною енергією 16918 побутових та 377 юридичних споживачів, які розташовані на території Андрушівського району загальною площею 956 кв.км. Електропостачання здійснюється за допомогою повітряних та кабельних ліній електропередачі 0,4-10 кВ загальною довжиною 1284 км, 299 трансформаторних підстанцій загальною потужністю 36,2 МВА. Річне надходження електроенергії в район складає 39,0 млн.кВт.-год. В загальному обсязі надходження електроенергії в район населення споживає 42,2%, промисловість, сільгоспспоживачі, та інші - 57,8 %.
В Андрушівському районі відбулося засідання виконавчого комітету. В його засіданні, як член виконкому, взяв участь головний спеціаліст відділу Держкомзему у Андрушівському районі Олександр Байбула.
Основне питання - звіт про результати виконання бюджету міста за перше півріччя цього року. Як відомо, головне джерело його дохідної частини, є надходження за використання земельних ресурсів, зокрема орендна плата та земельний податок з фізичних і юридичних осіб.
На звітний період заплановані кошти надійшли в повному обсязі і як наголосив міський голова Михайло Сушко, для забезпечення повного надходження вищезазначених коштів Андрушівською міською радою налагоджена тісна співпраця з відділом Держкомзему у Андрушівському районі та земельною інспекцією. Завдяки такій співпраці проводиться аналіз даних державного земельного кадастру та спільні перевірки землекористувачів, що дозволяє оперативно встановлювати порушників і приводити їх діяльність до правових норм.
На виконкомі було акцентовано увагу на забезпеченні надходжень до спеціального фонду розвитку міського бюджету. Кошти спецфонду конче потрібні місту, адже використовуються для капітального будівництва, а основним джерелом їх надходжень є продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення, тому міській раді необхідно активізувати ринок земель міста. Із практичних кроків було запропоновано: передбачити в бюджеті кошти на завершення робіт по виготовленню проекту відведення земельної ділянки площею 0,80 га. для промислових потреб, та проведення серій земельних аукціонів.
Вирішено також посилити контроль за виконанням рішень міської ради у сфері земельних відносин суб’єктами господарювання на території міської ради.
Практичну допомогу в цьому питанні міській громаді нададуть спеціалісти районної землевпорядної служби.
В приватних господарствах області розпочалися жнива. Одночасно із обмолотом ріпаків йде збирання озимої пшениці, жита та ячменю. Про особливості жнивної кампанії в Андрушівському районі репортаж нашої знімальної групи. В оренді у приватної агрофірми "Світанок", яку очолює Герой України Тетяна Засуха 25 тисяч гектарів. Наша знімальна група побувала в господарстві коли йшов обмолот ріпаку, під яким тут 777 гектарів. До речі, ріпак агрофірма вирощує у трьох районах області: Ружинському, Андрушівському і Бердичівському, загальною площею 3150 гектарів. Особливості жнивної кампанії у господарстві в тому, що тут на практиці був задіяний мобільний збирально-транспортний загін, який на семінарі напередодні жнив показували керівникам районів у приватному підприємстві „Імпак”. У „Світанку” в збиральний загін увійшло 27 високопродуктивних комбайнів „Кейс” та „Нью Роланд”, 30 автомобілів, станція технічної допомоги, пожежна машина, заправник та два трактори з плугами для локалізації пожежних осередків. В середньому за день один такий високопродуктивний комбайн обмолочує більше 20 гектарів, а всі разом збирають ріпак з 450 гектарної площі. Не секрет, що маючи таку потужну техніку господарство за три дні завершить обмолот ріпаку і перейде до збирання пшениць, жита та ячменю. З наявних в області посівів на сьогодні агрофірма вже зібрала ріпак із 48% площ, отримуючи в середньому по 26 центнерів зерна і намолотивши вже понад 4 тисячі тонн.
Відділ Держкомзему у Андрушівському районі Житомирської області започатковує роботу «гарячої лінії» з питань земельних відносин та діяльності державного органу земельних ресурсів.
В телефонному режимі на запитання землекористувачів будуть відповідати:
17 серпня з 10.00 год. до 12.00 год. - головний спеціаліст відділу Байбула Олександр Павлович; 14 вересня з 10.00 год. до 12.00 год. - заступник начальника відділу Салійчук Петро Олексійович; 21 вересня з 10.00 год. до 12.00 год. - провідний спеціаліст відділу Байбула Наталія Михайлівна; 12 жовтня з 10.00 год. до 12.00 год. - головний спеціаліст відділу Масира Петро Васильович; 09 лиспопада з 10.00 год. до 12.00 год.- начальник відділу Радецький Володимир Іванович. Свої запитання громадяни можуть задавати по телефону: (8-236) 2-17-94.
Основні дані Країна: Україна Регіон: Житомирська область Район/міськрада: Андрушівський район Код КОАТУУ: 1820310100 Засноване: 1683 рік Статус міста з 1975 року Населення 11 000 (2000 р.) Площа 6,8 км? Густота населення - 1 617 осіб/км? Поштові індекси 13400-13405 Телефонний код 04136 Координати 50°01'42' пн.ш. 29°01'27' сх.д. / 50.028333° пн.ш. 29.024167° сх.д.
Відстань Найближча залізнична станція Андрушівка До обл./респ. центру - автошляхами 49 км До Києва - автошляхами 180 км Міська влада Адреса: 13401, Житомирська обл., Андрушівський р-н, м. Андрушівка, пл Леніна, 7, Міський голова Бойко Володимир Іванович
Андрушівка, Андрусівка — місто, районний центр Андрушівського району. За переписом 2000 року в Андрушівці мешкало 11 тис. чол. Статус міста Андрушівка отримала у 1975 році, до цього було селищем. Розташоване на березі р.Гуйва, має залізничну станцію.
В південних районах області розпочалися жнива, однак масового розмаху цей процес поки що не набув. Тому на базі сільгосппідприємств Андрушівського рацону був проведений обласний семінар з питань підготовки до збирання ріпаків та зернових культур. На смінар були запрошені голови райдержадміністрацій, начальники районних управлінь агропромислового розвитку, керівники та спеціалісти обласних служб АПК, науковці. Проходив семінар за участю заступника гови облдержадміністрації Миколи Дейсана та начальника головного управління агропромислового розвитку Миколи Дідківського. На полі державної сортодослідної станції села Зарубенці присутнім було продемонтсровано обряд зажинків, за давньою традицією керівництву області вручено коровай, а також надано право скосити перший хлібний сніп заступнику голови облдержадміністрації Миколі Дейсану. Затим учасники семінару оглянули посіви зернових культур, ознайомилися із технологією вирощування, дослідними ділянками та підготовкою до збирання врожаю. Як відзначалося, згідно поставленого завдання голови облдержадміністрації, в цьому році до 50 відсотків площ необхідно засіяти районнованими сортами зернових не менше першої рапродукції. Учасники семінару відвідали пункт очистки насіння дочорнього підприємства «Оранта», де ознайомилися із технологією очистки та зберігання насіння, підготовкою складських приміщень. На підприємстві три очисні лінії, потужність очистки кожної до 75 тонн зерна на годину. В приватному підприємстві "Імпак" присутні оглянули зведений механізований загін району для збирання зернових культур та ріпаку. Продемонстровано було також наладку і регулювання вущлів та агрегатів зернозбиральної тезхніки, грунтообробних і посівних машин. Особливу увагу було звернуто на охорону праці та проти пожежну безпеку під час проведення жнив. В цьому підприємстві вже завершують збирання ріпаку та озимого ячменю, в середньому отримуючи на круг по 43 центнери зерна. Госпордарство спеціалізується і на вирощуванні картоплі. Під цією культурою тут 600 гектарів. Підприємство співпрацює з німецькою фірмою "Європлан" і рентабельність його більше 50 відсотків. Тому актуальними були питання розвитку насіннєцтва картоплі і поширення сортів через приватний сектор. На пленарному засідання було обговорено підготовку господарств області до проведення жнив, роботу аграрного фонду на продовольчому ринку і цінову політику на зерно врожаю 2009 року.
О 23 годині на а/д Житомир-Сквира в Андрушівському районі водій автомобіля «КамАЗ», 32-річний мешканець м.Сквира, здійснив наїзд на автомобіль "ДАФ", що стояв на узбіччі. 48-річний житель м.Дніпропетровська, який був водієм вантажівки, в момент зіткнення знаходився перед своїм автомобілем. Від отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень він загинув на місці пригоди.
За ініціативою відділу Держкомзему в Андрушівському районі відбувся семінар для керівників органів місцевого самоврядування, землевпорядників та депутатів сільських, селищних, районної ради, де розглядались актуальні питання сучасних земельних відносин.
Зокрема, про особливості застосування вимог Закону України "Про оцінку земель" надавав роз’яснення заступник начальника Головного управління Микола Ковтуненко.
Про сучасні методики розрахунку нормативної грошової, експертної грошової оцінки земель доповідав заступник директора Житомирської регіональної філії дочірнього підприємства "Укрспецзем" - О.М. Пришляк.
Начальник відділу Держкомзему в Андрушівському районі Володимир Радецький доповідав про особливості ведення державного земельного кадастру, та звернув увагу на поліпшення якості складання статистичної звітності по формі 6-ЗЕМ, 2-ЗЕМ.
Всі учасники семінару отримали вичерпні відповіді на поставлені питання.
Підсумки семінару підвів голова районної ради Валерій Шпаківський.
На місці колишнього входу в туалет 28-річний Роман Слончак із райцентру Андрушівка Житомирської області відкрив кафе ”Смакота”. Там продають пиріжки, пончики, піцу, хот-доги, біляші, пише «Газета по-українськи».
— От як так можна! Раньше там туалет був, люди нужду справляли, а зараз з того всього роблять ”Смакоту”, — каже 31-річна Ніна Діюк, продавець фотокіоску. — Понімаєте, асоціюється. Людей я тих не осуждаю. Вони готують добре. Для мене брезгливим є саме місце. Я коли взнала — то ото як людину вдарить легко током, так і мене сіпонуло. Це місце заплямоване, заклеймоване.
Кафе розташоване на автовокзалі між третьою платформою Бердичівського напрямку та четвертою — Попільнянського. У металевих синіх дверях зроблене віконце для покупців, висить цінник. Хот-дог коштує 4 грн, біляш — 3,50, піца по-домашньому — 2 грн за 100 г. Пиріжки з капустою, м’ясом, яблуками, повидлом, горохом — 1,3–2 грн. На стіні праворуч жовта вивіска ”Смакота”. Поруч стоїть лавка. Люди чекають автобуса і їдять пиріжки. Чути запах гарячої випічки. Продавець кричить: ”Дідусю, ваші пиріжки готові”. Чоловік ховає їх у великий пакет.
— Я буду в середу. Так що приготуйте мені знову такі ж із сиром, — каже.
— Із сиром — то мої улюблені пиріжки, — ділиться з ”ГПУ” 68-річний Микола Сушко. – Купив собі шість штук. Я в селі Зарубинці живу. Кожного понеділка, середи й п’ятниці їжджу в Андрушівку. Постоянно беру пиріжки. Я не сразу почав купляти. Трохи було протівоєстєствєнно, того шо раньше стояв туалет, а зараз ”Смакота”. Було шось відталкующе. Як це пиріжки продають, де туалет був? Але основне — вкусові качества пиріжка. А вони смачні. Там ваніль є. Мою огиду перебороло желаніє попробовать пиріжки із сиром. І ціна тут менша.
Про старий туалет люди згадують неохоче.
— Туалет був дуже страшний, — каже жінка, яка не хоче називатися. — Безплатний. То можете представити, який мав вигляд. Дірки замість унітазів, умивальник.
Добре пам’ятають колишній туалет таксисти, які працюють на автовокзалі.
— Смерділо страшенно, — згадує 42-річний водій Ігор Гуркун. — Особенно літом. Ми паркувалися метрів за 20 від нього. Коли почався ремонт, думали з колегами, що продаватимуть там хозтовари. Потім якось ввечері написали ”Смакота”. Я ще фари включав. Кажу, шо за фігня. Мабуть, хтось добре заплатив, що на такому місці дозволили відкрити. Зараз бабло побіждає зло. Я в той магазин не хожу. Із тих людей, які купують, сначала сміялися, а потом привикли.
Власник кафе Роман Слончак займався виїзною торгівлею. Їздив селами, продавав те, що люди замовляли. Справа була не дуже вигідною. Працівники автопарку вирішили відкрити платний туалет. А місце, де був старий, запропонували Романові взяти в оренду.
— Ми подумали: можна було б відкрити магазин і пекти пончики, пиріжки, — розповідає 50-річна Віра Слончак, мати Романа. — Я добре готую, на свадьбах куховарила багато. А автовокзал — це саме те місце, де люди хочуть свіженького поїсти. Слончаки зробили капітальну стіну, яка відгороджує кафе від нового туалету. Плитку залишили стару, продезінфікували. Помили все й побілили. Заклад відкрили у вересні минулого року.
На кухні ”Смакоти” стоїть мікрохвильова піч, холодильник, є витяжка. На стіні висить бойлер. На стільчику замішане тісто, на іншому — сира піца. Це фірмова страва ”Смакоти”.
— Коли предложили робити в цьому кафе, я зайшла й побачила, що тут порядок, гарно, чисто, все як положено. Погодилася зразу, — каже 27-річна Наталя Омельченко, продавець кафе.
— Спочатку було тяжко, бо люди сміялися й гидували, — згадує Віра Слончак. — Ми їх запрошували всередину, щоб показати — у нас чисто. Тройний фільтр стоїть. Каналізацію маємо. Потрошку людей ставало більше. У нас же все свіженьке і смачненьке. За день до 300 штук випічки продаємо.
— Ми проводили перевірку перед відкриттям ”Смакоти”, — коментує Віктор Пташник, виконувач обов’язків головного санітарного лікаря Андрушівського району. — Там усе відповідає санепідеміологічним нормам.
Працівники міліції Андрушівського райвідділу у с. Гальчині на присадибній ділянці 60-річної пенсіонерки виявили майже 1 тис.100 рослин снодійного маку та 10 рослин конопель.
28 липня в смт. Червоне Андрушівського району на горищі одног з будинку місцевого жителя міліціонери знайшли та вилучили 2,5 кг сухих макових голівок. Матеріальне збагачення за рахунок продажу наркосировини – сумнівний вид заробітку, за який Кримінальним Кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до восьми років.
Близько 5 години ранку 14 червня в с. Гальчин Андрушівського району водій автомобіля «Деу» на заокругленій ділянці дороги з великою швидкістю виїхав на ліве узбіччя, де скоїв наїзд на дерево. Внаслідок цієї ДТП водій та двоє пасажирів автомобіля у тяжкому стані були доставлені до реанімаційного відділення центральної лікарні. На жаль, допомогти ще одному, наймолодшому з пасажирів авто, 19-річному хлопчині, лікарі вже не змогли. Від отриманих тілесних ушкоджень він загинув на місці пригоди.
Міністерство транспорту і зв'язку України почало трансляцію цифрових каналів у Київській, Житомирській та Одеській областях, а також у Києві. Про це заявив заступник міністра транспорту та зв'язку - голова Держадміністрації зв'язку Олег Проживальський.
«У травні місяці розпочата трансляція на постійній основі телепрограм у цифровому форматі в Києві та Київській області, Житомирській області та в Одеській. Це перша частина нашої роботи, яка була проведена спільно з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення », - повідомив Олег Проживальський.
Глава Держзв'язку уточнив, що в цифровому форматі MPEG-4 у цих областях почалася трансляція каналів «Мегаспорт», «НТН», «Футбол», «Гумор», КДТРК, «Інтер», «ТВі», «Music Вox Ukraine» та « Kultura ». Всі приймачі, які передають ці канали, надані Концерном РРТ.
«Всі приймачі в тих областях, які я назвав, зроблені Концерном РРТ за рахунок державних бюджетних коштів, які виділялися у попередні роки, а також за рахунок власних коштів, які мав Концерн РРТ», - зазначив Олег Проживальський.
Він також додав, що коштів Концерну вистачить на запуск цифрового ТБ ще в двох-трьох областях України, а в яких саме - визначить Нацрада.
«Але, так чи інакше, за рахунок власних джерел, за рахунок залучення коштів Концерну РРТ, навіть при важкому фінансовому стані, ми плануємо, що цього року ще у двох-трьох областях зможемо відкрити цифрове телебачення», - повідомив Олег Проживальський.
КООРДИНАТЫ (WGS84): N 50° 0.971' E 29° 1.405' МЕСТНОСТЬ: Украина, Житомирская обл., Андрушевский р-н БЛИЖАЙШИЙ НАСЕЛЕННЫЙ ПУНКТ: Андрушевка
И было три брата - Никола, Федор да Семен...! Известно, что род велся от украинских казаков, отцом первого купца в роду, Артемия Терещенко (1794-1877г), был черниговский казак Яков Терещенко. Сам Артемий родился в селе Локоть, поселился в Глухове. Артемий Яковлевич начал свой бизнес с обычного лотка, а закончил жизнь дворянином и крупнейшим сахарозаводчиком Российской империи. Достаточно сказать, что семье Терещенко принадлежало 150 десятин земли и 11 сахарных заводов.
Род Терещенко
Именно Артемий стал основоположником семейного сахарозаводческого бизнеса. А начинал Артемий с "чуматского" дела - возил на телегах, впряженных в волов, соль, к тому же приобщил со временем и старшего сына. Женился он в свое время на Ефросиньи Стеслявской. Родилось у них три сына - Николай (1818-1903), Федор (1832-1894) и Семен (1839-1893). Возмужав, все братья подключились к отцовскому делу. В 1870г братья Терещенко основали торговое товарищество. Семен, правда, потом уехал в Россию, где жил до самой смерти, но сбратьями связей не терял. Работая сообща, они быстро увеличили семейный капитал. Семья стала одной из самых богатых в Украине. В Киеве есть несколько роскошных особняков, принадлежащих когда-то семейству. Артемий, Николай и Федор Терещенко похоронены в г. Глухове Черниговской области, где они и родились. Сыновья переняли у отца деловую хватку и развили семейное дело. Но прославились не богатством, а меценатской деятельностью. Житомирщина стала для Николы и Федора (третий брат поселился в Курской губернии) домом и центром их деловых интересов. Здесь они покупали сахарные заводы и возводили усадьбы, создавали свою империю и тешили свои капризы. Здесь сохранилось промышленное и архитектурное наследие одной из самых богатых семей XIX века. К концу жизни Никола Артемьевич владел пятью имениями, общей площадью более пятидесяти трех тысяч десятин земли. В хозяйстве насчитывалось около трех тысяч волов и более тысячи голов лошадей. О сыне Николая, Иване, сохранилась семейная легенда. Отец приобщал его к семейному делу смолоду, однако из-за сумасбродства сына вынужден был отказаться от идеи сделать из него еще одного сахарного магната. Случилось это после того, как Иван, блистательный офицер, посватавшись к местной красавице, Елизавете Саранчевой, засыпал улицу, ведущую к ее дому... сахаром, чтобы произвести впечатление на ее отца (к слову, тот командовал полком, где служил Иван). Тот якобы пообещал, что позволит сыграть свадьбу только после того, как улицы покроются снегом. Невеста стала женой, а вот отцу сумасбродного офицерика расточительная выходка отпрыска не понравилась. Он отстранил сына от дел и отправил его в Европу собирать произведения искусства. Именно этому случаю Киев обязан своей коллекцией картин, которые Терещенко со временем передали в дар городу. Глядя на портреты Ивана Николаевича, где он запечатлен в уже зрелом возрасте, трудно заподозрить в нем подобное сумасбродство - вполне респектабельный господин. Бедняга, правда, страдал туберкулезом, возможно, это с годами отразилось на его облике. Иван Терещенко практически содержал художественную школу Мурашко, поощряя развитие молодых талантов. Подарили Терещенко городу и больницу для чернорабочих (сейчас ОХМАДЕТ), и здание картинной галереи на ул. Терещенковской, и здание реального училища (Театральный институт), и консерваторию, и многое другое... Михаил Терещенко был весьма неординарной фигурой. Родился он в Киеве в 1886г. В детстве он был потрясающе одаренным ребенком, его считали вундеркиндом. Всю жизнь увлекался языками, говорил на 13 языках! Дружил с Блоком, разбирался в искусстве, был страстным театралом и меломаном. Много времени проводил в Петербурге, где открыл издательство «Сирин», публиковавшее поэтов «Серебряного века». На свои средства в 1913г построил в Киеве консерваторию. Михаил был блистательным собеседником, обаятельным человеком, нравился женщинам. В 1917 году он вошел в состав Временного Правительства сначала в качестве министра финансов, позже - министра иностранных дел. Его политическая карьера закончилась быстро - после октябрьских событий его заключили в Петропавловскую крепость. Жена и мать выкупили его за 1 тысячу золотых рублей, дав обещание всей семьей покинуть Россию, что они и сделали. Михаила называли финансовым гением - попав за границу без копейки денег, расплатившись последними средствами с долгами Временного правительства, он вскоре снова нажил солидный капитал. Иммигранты очень уважали его и считали благодетелем - он строил приюты для самых бедных из них и инкогнито помогал деньгами. Умер Михаил в 1956г в Монако. Его потомки - сын Петр и внук Мишель, неоднократно бывали на бывшей родине. Самым обширным имением Терещенко было - Андрюшовское. Оно состояло из 13 экономий и восьми ферм. Располагалось на стыке Волынской, Житомирской и Киевской губерний.
Андрушевка - довольно крупный городок. (В Винницкой области имеется село - его тезка, в нем тоже есть достопримечательности). В Житомирской Андрушивке, расположенной на речке Гуйва, проживает 11 тысяч человек, в 1975г она получила статус города. Когда-то здешние края были крайне-восточными владениями Речи Посполитой. С 17 века земли принадлежали польским князьям Бержинским (село тогда называлось АндрусИвка). Бержинские получили село опустошенным - оно было в руинах после набега южных племен. Князья построили здесь дворец, очистили пруд, разбили парк. Во второй половине 19 века в крае стараниями семьи Терещенко бурно развивалась сахарная промышленность. Новые магнаты строили мощные заводы, скупали за границей самое современное оборудование. В 1848г Артемий Терещенко приобрел имение. Он расширил парк, а перестроил дворец в стиле французского неоренессанса уже его внук, Михаил Терещенко. Правда, пожить здесь ему довелось совсем недолго. В 1883-1914г шла активная модернизация местного сахарного завода, он работает до сих пор. Сегодня представляет огромный интерес организация труда и общая система ведения этого, по-настоящему фермерского, хозяйства. Имение занимало 18 860 десятин земли. Из них пахотной почти 60%. Более одной трети - леса, далее сенокосы и сама усадьба. В имении применяли севообороты от пятипольного до десятипольного. Удобрения использоались как органические, так и химические: навоз, дефекационная грязь, суперфосфат. Вопросами селекции сахарной свеклы занималась специальная лаборатория, которая строго следила за посадочным материалом. Корни с наличием сахара менее 15% отбраковывались. Ежегодно в имении выращивалось 250 тысяч пудов озимой пшеницы, стоимостью 187 тысяч рублей. Пуд пшеницы обходился таким образом 78 коп. Сахарной свеклы получали 24 миллиона пудов. Тягловую силу составляли 1253 вола и 554 лошади общей стоимостью около 132 590 рублей. При имении действовала больница на 22 койки. Обслуживали ее два фельдшера. Лекарства отпускались бесплатно. Для обучения детей рабочих содержалась двухклассная школа. Всем сельским школам, входящим в состав имения, ежегодно выделялась дотация в сумме трех тысяч рублей каждой. Воспитание детей служащих осуществлялось за счет процентов с капитала, пожертвованного специально для этих целей Терещенко и составлявшего 50 тысяч рублей. Большое внимание уделялось лесу, где в основном росли дубы. Возраст их в среднем был до 80 лет. Оборот рубки не превышал 100 лет, широко практиковались лесные питомники. Прибыль от лесов была не менее 30 тысяч рублей. Во дворце 26 января 1919 г, был создан первый Вол-ревком, возглавленный матросом-балтийцем Д А. И. Попелвм, в июне 1920 г. размещался штаб Первой конной армии. Здесь на митинге перед трудящимися Андрушевки выступал легендарный, полководец С. М. Буденный (мемориальные доски на главном фасаде здания). В настоящее время в здании находится гоодская школа №1. На территории - памятник героям ВОВ и галлерея бюстов Героев Советского Союза - уроженцев Житомирской области.
Усадьба сегодня
На входе в старинный парк, взятого под госсударственную охрану, висит вывеска, сообщающая, что это - бывший дворец Терещенко, а на самой школе - табличка с информацией о Буденном. Сразу на входе в парк - огромная площадка с сохранившимся, но не работающим фонтаном. Теперь это - школьный стадион. Дворец в стиле французского неоренессанса, кирпичный, сложный в плане, асимметричный в компоновке объемов (собственно дворец, оранжерея, хозяйственный корпус), двухэтажный. Планировка коридорная с двухсторонним размещением помещений (в хозяйственном корпусе - с односторонним). Перекрытия плоские. Издалека белое здание дворца выглядит очень красиво - белое, двухэтажное, сложное в плане, с комбинированными объемами. Ансамбль состоит из нескольких сооружений: парадных въездных ворот, трех башен ограды (четвертая не сохранилась) и хозяйственного здания. Находившееся на террасе у р. Ивенки двухэтажное здание дворца разобрано в XIX в. В 1975 г его немного перестроили - над оранжереей достроили второй этаж, капитально отремонтировали хозяйственные помещения. Дворец расположен над прудом, среди старого парка. Парадный вход с противоположной от фонтана стороны, смотрит на пруд. Со стороны пруда видна пристройка в форме башенки. Над входом - легендарный балкон Буденного. Кроме того место примечательно наличием на территории усадьбы старых деревьев возрастом более 200 лет.
12 травня до Андрушівського РВ звернувся 20-річний житель райцентру із заявою про те, що в період з 20 до 21 години в м.Андрушівка невідомим викрадено моторолер іноземного виробництва вартістю 4 тис. 800 гривень.
Вжитими заходами оперативниками карного розшуку встановлено, що злочин скоїв 19-річний місцевий житель, у якого викрадене вилучено.
Село (I620 жителей) Андрушевского района, расположено на берегах р Ивянка. Первые сведения об Ивнице датируются 1584 г. Во второй половине XVIII в. это было довольно крупное торгово-ремесленное местечко с населением более 3 тыс. жителей, в 1761 г. даже получившее привилегии от польского короля Августа III. Тогда в местечке были церковь, костел и часовня, синагога и еврейский молитвенный дом, школа и две лесопилки. Во второй половине XVIII в. здесь на пологом левом склоне реки закладывается хорошо спланированный ландшафтный парк с традиционной системой прудов со шлюзами. Как было принято в те времена, парк создавался как антураж усадебному комплексу. По иронии судьбы от усадьбы до настоящего времени сохранился лишь фрагмент въездных ворот да руины башен с бойницами, стилизованные под сторожевые. Лишенный долгие годы ухода, парк превратился в дремучий. Вместо распланированных аллей местные жители протоптали тропинки, но несмотря на это парк не потерял своей романтической привлекательности. Здесь на площади 14 га произрастает около 45 видов деревьев и кустарников, среди которых преобладает ясень, ель (встречаются очень крупные старые экземпляры), липа клен и вяз. В парке сохранилось около 800 деревьев, возраст которых превышает два столетия.
Город (9.4 тыс. жителей), центр района, расположен на высоком левом берегу р Гуйва. В окрестностях города найдены остатки поселения Черняховской культуры (середина I тыс.). Впервые Андрусовка (нынешнее название, по-видимому, является польской трансформацией первоначального) в исторических источниках упоминается в 1683 г. в числе пустых сел, не имеющих построек. В конце XVII в. село становится собственностью польского рода Бержинских. В 1848 г. в Андрушевке основан первый на Житомирщине сахарный завод, а в 1859 г. она становится местечком. Графское имение, расположенное в прекрасном парке на берегу пруда в 1869 г. было куплено сахарозаводчиком А Терещенко. В 1873 г. перестраивается и механизируется сахарный завод, несколько зданий, которого сохранилось до настоящего времени. Расширяется усадебный парк и в стиле французского неоренессанса перестаивается дворец. После национализации советской властью в нем недолго в 1920 г. размещался штаб легендарной Первой конной армии. В настоящее время дворец, несколько перестроенный в 1975 г., занимает андрушевская средняя школа №1.
31 березня в Андрушівському РВ УМВС України в Житомирській області проводив прийом громадян начальник обласного УМВС України генерал-майор міліції Присяжнюк Валерій Павлович (на фото ліворуч), а 2 квітня помічник Міністра внутрішніх справ України Грибан Петро Васильович (знімок праворуч) також зустрічався з мешканцями нашого району. До посадовців зверталися за допомогою та роз’ясненням окремих питань чинного законодавства голови місцевих рад з Андрушівки, Червоного, Новоівницького, Забари, Степка, Малих Мошківець, а також керівники підприємств різних форм власності, громадських організацій та жителі району з приватними питаннями. По можливості високопосадовці давали відвідувачам вичерпні відповіді, а то й відразу вирішували проблемні питання. П. В. Грибан з-поміж інших заяв розглядав персональні звернення громадян, що стосувалися захисту їх законних прав.
Марія Кобилянська Андрушівська районна державна адміністрація
Статус міста обласного значення Андрушівка носить із 1975 року. У цей час його населення становить біля 13-и тисяч чоловік. Відстань до Житомира - 47 кілометрів. Місто розташоване на ріці Гуйва. Цікаво, що на сьогоднішній день Андрушівский район вважається одним із самих заможних регіонів Житомирської області - головним чином за рахунок виробництва цукру, спирту й видобутку бурого вугілля. Але славиться Андрушівка не тільки цим...
АНДРУШІВКА - ЦУКРОВА СТОЛИЦЯ ІМПЕРІЇ
Уперше назва Андрушівка зафіксована в історичних документах в 1683 році. Спочатку це було невелике село, що почало розростатися завдяки тому, що в 1848-му році тут був побудований перший на Житомирщині завод з виробництва цукру. Цікаво, що "цукровий король" Терещенко, на чию частку доводилося до 60% виробництва цукру в Росії, вивіз рецепт готування чистого білого цукру із цукрового буряка прямо з Індії, купивши технологію в якогось індійського раджі за 500 рублів золотом. Саме ця технологія й була застосована на Андрушівському цукровому заводі. Й так вдало, що родина Терещенко перетворилася у фактичних монополістів цукрового ринку імперії. В Андрушівці Терещенко спорудив особняк, справжній замок, у якому не гидував бувати навіть цар. Історія донесла до нас легенду (а може, і не легенду зовсім) про візит в Андрушівку російського государя. Цілу версту дороги до свого замку Терещенко висипав білосніжним цукром-піском, оскільки справа була влітку, і по цій дорозі прокотив царя в санях. Ще одна легенда розповідає про те, що в маєтку Терещенко була ціла алея, вимощена золотими монетами. Причому монети не лежали, а всі до єдиної були поставлені на ребро! Сучасні шукачі скарбів перерили в пошуках цієї легендарної алеї весь особняк і прилягаючі до нього території, але ніякої "золотої дороги" не знайшли. Можливо, це і є сама справжня легенда, оскільки "цукровий олігарх" Терещенко гроші рахувати вмів і такими дурницями навряд чи б зайнявся. Є ще одна легенда, відповідно до якої Терещенко підніс англійському королеві в подарунок золотий злиток вагою в 25 кілограмів, відлитий у формі британської корони. Можливо, що й це міф, однак по дивному збігу обставин, в 1893-му році, через півроку після подарунка, терещенківський цукор, вироблений в Андрушівці, стала масово закуповувати Англія, хоча привезений з Індії аналогічний продукт був трохи дешевше.
Однак крім цукру, було в клану Терещенко ще одне захоплення, теж, між іншим, державного значення. Саме завдяки йому Терещенки одержали графський титул, а Андрушівка стала столицею російського... літакобудування!
Перша: вдова Грохольського, перебуваючи в скрутному фінансовому становищі, продала маєток, а пізніше і завод; друга - підприємство було конфісковано царським урядом, а пізніше продано А.Я.Терещенку, який передав його своєму сину, Федору Артемовичу Терещенку. У 1870 році цукроварня була переобладнана в завод, який видав продукцію і був зареєстрований в акцизному товаристві цукрозаводчиків Росії. На підприємстві працювало 750 робітників, річний товарообіг становив 1 мільйон 500 тисяч карбованців. В експлуатації знаходилось 9 парових двигунів, які мали потужність 425 кінських сил. В 1888 році в селище нараховувалось 1.786 жителів та 221 двір. «В кінці XIXст. Червоненський цукрозавод став власністю Федора Федоровича Терещенка. Слід відзначити, що на той час він був дуже багатий. За заповітом він отримав 1/3 частину майна свого батька, Ф. А. Терещенка. Федору Федоровичу Терещенку належало 19 тисяч десятин землі і 15 маєтків. За даними головної контори Ф.Ф. Терещенка його дійсний капітал становив 8.623.784крб. Це була високоосвічена людина. Він любив комфорт, природу, гарно малював, креслив, але найбільшим його захопленням було літакобудування. Тому зустрічався і листувався з такими видатними людьми, як М. Жуковським – батьком російської авіації, з художниками: І. Рєпіним, І.Крамським та С.Грибковим. За проектом Ф.Ф.Терещенка було реконструйовано парк, привезені та поставлені в парку мармурові статуї, доповнено його насадженням рідкісних порід дерев: сосни, акації, клена та ін. (липова алея, пробкове дерево, акації та клени різних порід збереглись до сьогодні), закладено фруктовий сад, на паркових озерах поселились білі та чорні лебеді, маєток був обнесений двохметровою цегляною стіною, яка частково збереглася і вражає міцністю розчину За переказами місцевих старожилів у цей розчин для міцності споруди майстри добавляли курячі яйця. Значну увагу він приділяв підвищенню потужності заводу, зниженню собівартості продукції, щоб отримувати якомога більші прибутки. У 1888 році у містечку налічується 221 двір та 1786 жителів. В 1900 році на заводі щодоби переробляли по 4.280 берковців цукрових буряків (1 берковець дорівнює 10 пудам) отримали 291.325 пудів цукру. При заводі існувала лікарня та аптека. Ф.Ф.Терещенко був пристрасним шанувальником повітроплавання, сам конструював літальні апарати. Тому в 1910 році неподалік свого маєтку спорудив майстерні, в яких розпочав будівництво монопланів. Використовувались моделі системи «Морен Сольє» та «Фарман». Спочатку в майстернях працювало 6-10 чоловік, а пізніше – 200. Для роботи в літакобудівній майстерні були відібрані кращі спеціалісти, серед них Андрій Омелянович Коденський (складальник літаків), Маковецький (майстер столярної справи), кресляр Григор’єв та інші. Неподалік майстерні був збудований аеродром на власні кошти Федора Федоровича і являв собою зарослу травою земельну ділянку площею 41 га. У 1901 – 1915 роках Терещенко вклав безпосередньо у майстерню майже 150 тис. крб.. і за 720 тис. крб., побудував у маєтку будинок та інші будівлі, де жили службовці, конструктори і авіатори. В 1913 році в майстерні працювало 25 чол. – 18 робітників та 7 службовців. Зарплата робітників становила 5тис. 942 крб. 79 коп., а службовців – 16 тис. 519 крб. Перший літальний апарат у Ф. Терещенка з’явився у вересні 1909 року . Він вирішив побудувати аероплан своєї власної системи. До 25 грудня 1909 року був готовий літак Терещенка по типу монопланів Л.Берліо. Після цього він у 21-річному віці поїхав до Франції вчитись авіаторській справі у Л. Берліо. І 2 серпня 1910 року він склав іспит на звання пілота-авіатора. Так у Києві з’явився перший дипломований пілот. У 1910 році Терещенко створив пристрій для з’єднання дерев’яних частин аероплану. Цей прилад був запатентований на ім’я Ф.Ф. Терещенка. Так з’явилась нова модель « Терещенко – 2». У серпні 1913 року Терещенко демонстрував свій « Терещенко – 3», а наступної весни побудував нову модель – моноплан з м’якими крилами і двигуном на сорок кінських сил. Його п’ята модель важила лише 330 кг. і мала довжину фюзеляжу 7,1м. при розмаху крил 10 м. і мала нести вантаж вагою 150 кг., піднімаючи його на висоту до 2 тис. метрів. Перевага моделі полягала в тому, що була система самозапуску, яка дозволяла авіатору підніматись у повітря без сторонньої допомоги. Створені літаки потребували випробувань, тому Ф.Ф. Терещенко шукав пілота – випробовувача. Перебуваючи за кордоном, він випадково дізнався про жінку-пілота, Любов Олександрівну Галанчикову, яка в грудні 1912 року на міжнародних авіаційних змаганнях під Берліном встановила новий світовий рекорд для жінок, піднявшись в небо на 2.200 метрів, перевершивши попередній рекорд німецької льотчиці Безе майже втроє. Згодом Л. Галанчикова здійснила безпосадочний переліт Берлін – Париж, який приніс їй ще більшу славу. В Червоному відважна льотчиця з’явилася в 1913 році, уклавши з Терещенком контракт, який мав такий зміст: «Я, нижче підписана Любов Олександрівна Галанчикова, зобов’язуюсь протягом року літати на апаратах , які будуть дані мені фірмою Червоненських аеропланових майстерень, на інших апаратах виконувати польоти не маю права». Слід сказати, що руками простих робітників будувалися добротні літальні апарати. Про це свідчить той факт, що на авіавиставці у Києві в 1913 році моноплан із Червоного отримав високу оцінку спеціалістів і нагороду – срібну медаль, літак був вагою 140 кг. і розвивав швидкість110 км .за год. Тому й не дивно, що в невідоме до цього містечко почали відвідувати військові льотчики, іноземні спеціалісти, серед яких відомий пілот П.М.Нестеров, штабс-капітан Хіонін з Одеси, Ю. П’янковський ( пізніше він став відомим радянським льотчиком – випробувачем) та інші. З 1913 року Терещенко починає будувати аероплани на замовлення військового міністерства. Було виконано замовлень на суму 792.633 крб. Майстерня виготовляла не тільки аероплани, а також кулеметні установки, бомбомети й інше устаткування. В 1914 році Ф.Ф.Терещенко отримав замовлення від царського відомства на виготовлення дванадцяти військових літаків марки «Фарман». Але початок першої світової війни дещо змінив плани заводчика. Це, певно, було викликано просуванням кайзерівської армії на схід, що загрожувало захопленням авіомайстерень. Тому вони були продані товариству «Дукса», яке представляло в Росії фірму А. Фармана. І в 1915 році евакуйовані спочатку в м. Орел, а звідти до Москви. В 1916 році з’явилась зовсім нової конструкції « Терещенко – 7 », виготовлена у майстерні Київського політехнічного інституту під технічним керівництвом В.П. Григор’єва. Ця машина надійшла на озброєння. Це був останній аероплан для двох осіб, який розвивав швидкість до 150 км. за год. І це була найбільш досконала модель аероплана і остання машина Ф.Ф. Терещенка. Після Жовтневої революції Терещенко виїхав за кордон» - розповідає в своїй книзі «Завод – це долі людські»відомий український письменник і краєзнавець Олександр Косенко. В пустому маєтку Терещенків у 1922 році були розміщені майстерні фабрично – заводського училища. Підпорядковане воно було цукротресту і готувало спеціалістів для цукрових заводів: мідників, котельників, слюсарів-технологів, слюсарів контрольно вимірювальних приладів, токарів, електрозварювальників, ливарників, ковалів. З 1951 по 1977 рік директором училища був П.І. Давидов. З 1977 року по 1987 рік профтехучилище очолював В.П. Циганков. За цей час навчальні класи, майстерні були обладнані найновішими стендами, кіноапаратурою, технічними засобами. Було проведено капітальний ремонт приміщень, реставровано зовнішній вигляд палацу. З 1987 року Червоненське училище стає філіалом Андрушівського ПТУ №32. За роки свого існування училище випустило багато прекрасних робітників. Вони працюють начальниками змін, змінними хіміками, теплотехніками цукрових заводів. Серед них є відзначені високими нагородами. Це Бородій Н. – працювала апаратницею Червоненького цукрового заводу і була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, токар Петровський В. – орденом « Знак пошани» та багато інших. Змінювались покоління, міняв своє обличчя завод, мінялись часи та люди, які працювали на ньому, для яких завод став їхньою долею. Проте він завжди був одним з флагманів цукрової промисловості області, трудився, примножуючи багаті і славні традиції його працівників. З 1994 року розпочався новий відлік історії заводу – засноване відкрите акціонерне товариство « Червоненський цукровик». Підприємство модернізовано, виробничі процеси стають повністю автоматизовані, що дозволило значно збільшити виробництво цукру. Зокрема, в 2003 році перероблено 100.6 тис. т. цукрових буряків, вироблено12.8 тис. т. цукру. За 2005 рік завод заготовив 136 тис.456.7тонн цукрових буряків, з них перероблено 132 тис. 530 тонн і вироблено цукру 17 тис.183.5 тонн. Підприємство вчасно і в повному обсязі виконує свої договірні зобов’язання з постачальниками. Там, де річка Пустоха досягає своєї середньої течії, з’єднуючись із іншими водними джерелами, на околиці Червоного та неподалік Малих Мошківець, за єврейським кладовищем Ф.А. Терещенко уже маючи в містечку маєток і цукровий завод вирішує на початку 80-х років спорудити ґуральню. Її будівництво було насамперед викликане чималим накопиченням патоки (меляси), яка частково використовувалась місцевим населенням для відгодівлі худоби, а решта вивозилась в ті місця, де діяли ґуральні. І ось на початку 80-х років починається спорудження Червоненської ґуральні. Роботи по будівництву йшли швидкими темпами, бо вже в 1883 році Червоненська ґуральня зарахована в Російське акцизне товариство. Це означало, що її продукція виходила не лише на ринки російської імперії, а й на світові. На той час завод мав справді передове, хоча і закордонне, технічне оснащення. Слід сказати, що на винокурні в 1889 році діяло два апарати – брагоперегонний для перегонки браги і ректифікаційний – для очищення спирту вторинної перегонки. До революції 1917-го року цей завод завдяки підвищенню ефективності цукрового заводу став одним з кращих по виробництву продукції, її якості. Вона надходила в багато місць Росії, мала попит за кордоном, була відзначена медаллю на Брюссельській виставці в 1903 році. До речі, кількість спирту визначалась градусами, хоча існував і такий вимір як декалітр. Про це свідчить переписка керуючого Червоненським винокурним заводом В. Бодаєва з одеським купцем П. Демидовим.: « Закупимо160 тис. декалітрів спирту по 1 крб. 70 коп. за 100 градусів». У 1913 році виробництво спирту досягло свого апогею, але війна 1914 р. негативно вплинула на виробництво. Ф.Ф. Терещенко зайнявся евакуацією авіомайстерень до Москви, тому виробничими справами майже не займався. У 1920 році Червоненську ґуральню було націоналізовано. Відтоді почався інший етап розвитку підприємства. Він був підпорядкований Подільському відділенню цукротресту. В основному на винзаводі працювали селяни із навколишніх населених пунктів – Червоного, Малих Мошківець, Котівки. Оскільки, робота на підприємстві була сезонною, то вони здебільшого займались особистим господарством, а на спиртзаводі на період ремонтних робіт лишалися тільки спеціалісти» - так пише в своїй книзі « Завод над заводдю» О.Косенко. Радянську владу в селищі було встановлено в січні 1918 року, а з 3 липня 1921 року в Червоному було відкрито кооперативне Єство (єдине спільне господарство), яке об’єднувало 270 чол. Пізніше було перейменовано в сільськогосподарське кредитне товариство. Колгосп засновано в 1929 році. До 1923 року селище входило до складу Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Голодомор 1932 - 1933 року селище зачепив менше , завдяки тому, що цукровий завод видавав для населення продуктові пайки. Та все ж багато жителів села загинули голодною смертю, про що свідчить братська могила на території селищного кладовища, яка недавно знайдена. Зараз іде підготовка до спорудження на цьому місці пам’ятного знаку. Старожили згадують, що люди вмирали цілими сім’ями, залишалось багато пустих хат, в яких господарі вмирали один по одному. Вмерти від голоду – цей страх переслідував людей, які зуміли вижити в цей страшний і жорстокий час. І тоді, влітку 1933року, коли дочекались нового урожаю, люди, боячись голодовки, ховали по закутках скоринки хліба, клуночок крупи, відро зерна про запас. Не обминули селище і холодні вітри репресій. Сталінська репресивна машина чорним смерчем пройшла по долях селян, скалічила їхнє життя. Хтось був розстріляний, а когось доля закинула в табори по різних необжитих куточках СРСР. «Ворогів» народу «знаходили» серед людей, які вміло господарювали на землі і мали міцне господарство, млин та ін. У багатьох випадках репресовані не доживали до звільнення. Непосильна праця, нелюдські умови існування призводили до великої смертності. Ті, кому пощастило вижити, після відбуття строку часто позбавлялися права вільного вибору місця проживання і дуже рідко поверталися до рідних осель. Арендт Людвіг Едуардович народився у м-ку Червоне Солотвинської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії, 1886 року народження. Німець, освіта середня, бухгалтер школи ФЗУ. Проживав у м. Сміла Київської обл.. заарештований 8 серпня 1937 року. Обвинувачувався у причетності до контрреволюційно-націоналістичної організації. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 18 жовтня1937 року розстріляний1 листопада 1937 року. Реабілітований у 1959 році. Бардентштейн Шльма Іхельмович народився в м-ку Червоне Солотвинської вол., Житомирського пов., Волинської губ. Єврей, освіта початкова, працівник Волгубрадпартшколи. Проживав у м. Житомир Волинської губ. Заарештований 24 жовтня 1923 року. Обвинувачувався за ст.. 57,60,70,72 КК УРСР. секретним відділом ДПУ УРСР від 15 серпня1924 року справа надіслана на припинення. Реабілітований у 2000 році. Вдруге заарештований 17 квітня1931 року за ст.. 54-10, 54-11 КК УРСР. Проживав у Житомирі. Кустар – майстер по виготовленню лаку. Прокурором Житомирського опер сектора ДПУ УРСР 18 травня1931 року справа припинена. Втретє заарештований 10 січня 1938 року. Проживав у м. Житомир Житомирської обл. .Штампувальник метало майстерні інвалідів. Обвинувачувався за ст.. 54- 10, 54-11 УРСР. за постановою трійки при УНКВС по житомирській обл.. від 10 травня 1938 року розстріляно 10 червня 1938 року. Реабілітований у 1957 році. Білоус Іван Овсійович народився у с. Никонівка Солотвинської вол. Житомирського повіту волинської губ.у1897 році. Українець, освіта – двокласне училище, колгоспник. Проживав у с. Никонівна Бердичівської міськради Вінницької обл.. Заарештований 28 березня 1932 року. Обвинувачувався за ст..54-10 КК УРСР. Прокурором м. Бердичева 6 серпня1932 року справа припинена. Вдруге заарештований 13 березня 1933 року. Інструктор цукрозаводу м-ка Червоне Андрушівського р-ну. Обвинувачувався за ст..54-11 КК УРСР За постановою судової трійки при Колегії ДПУ УРСР від 5 квітня 1933 року ув’язнений до концтабору на 3 роки. Реабілітований у 1989 році. Втретє заарештований 9 вересня 1937 року. Проживав у с. Никонівна. Одноосібник. Обвинувачувався за ст.. 54-10, 54-11 КК УРСР. за постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 17 листопада 1937 року розстріляний 28 листопада1937 року у м. Бердичів. Реабілітований у1958 році. Білоус Семен Овсійович народився у с. Никонівка Солотвинської вол., Житомирського пов., Волинської губ. у 1901 році. Українець, письменний, грабар за наймом. Проживав у м-ку Червоне Андрушівського р-ну Житомирської обл.. Заарештований 18 жовтня 1937 року. Обвинувачувався у причетності до антирадянської націоналістичної шпигунсько – повстанської організації. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 17 листопада 1937 року розстріляний 28 листопада 1937року. Реабілітований у 1958 році. Бородій Федір Васильович народився в м-ку Червоне Солотвинської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії у 1909 році. Українець, письменний, червоноармієць. Южський табір НКВС, Іванівська обл.. Заарештований 20 серпня 1940 року. Обвинувачувався у здачі в полон без опору білофінам. За постановою ОН при НК СРСР від 13 вересня 1940 року ув’язнений до виправно – трудових таборів на 5 років. Реабілітований у 1958 році. Вахно Михайло Васильович народився у м-ку Червоне Солотвинської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії. Українець, освіта середня. Інструктор – бухгалтер облторгвідділу. Проживав у Житомирі, Житомирської обл.. Заарештований 7 лютого 1938 року. Обвинувачувався у причетності до контрреволюційної української націоналістичної організації. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 5 травня 1938 року розстріляний 28 травня1938 року у м. Житомир. Реабілітований у 1958 році. Спекотного червневого ранку дізнались червоненці про початок війни . А 7 липня 1941 року фашистський чобіт ступив на їхню рідну землю. Для жителів Червоного почалися важкі роки окупації. Фронт покотився далі, а в селищі почали порядкувати гестапівці. Перш за все вони організували полювання на комуністів і євреїв не тільки з селища, а й з навколишніх сіл. Їх збирали в кілька груп, певно з кілька сотень чоловік, на церковному майдані, а в надвечір’я протягом кількох днів водили до лісу Чорнолозького лісництва і розстріляли (розстрілювали місцеві поліцаї). В районі Новобудови, в лісі, знайшли вони свою смерть. Старожили згадують, що довго ворушилась земля на тому місці. В трьох могилах знаходяться останки стариків, жінок, дітей, які були розстріляні в ті гіркі роки і стали першими жертвами фашистського режиму. Закатовано і розстріляно 387 чол. за час німецької окупації. Потім почалось грабування заводських магазинів (складів цукру, де знаходилось його ще чимала кількість). Повантаживши його у вагони, вузькоколійкою відправили у Бердичів. До Німеччини не раз відправляли вагони з живим « товаром» - 168 жителів села було забрано на каторжні роботи до фатерлянду. З перших днів перебування в селищі фашисти намагались за будь-яку ціну пустити цукровий та спиртовий заводи. І хоч їм вдалося розшукати кадрових робітників, що не встигли евакуюватись, підготовка до початку сезону цукроваріння просувалась дуже повільно через так званий повзучий саботаж. Тобто, всі працювали і, здається, непогано, а строки пуску заводу щораз віддалялися. Новим господарям за весь період окупації, а він тривав майже два з половиною роки, так і не вдалось налагодити високопродуктивне виробництво цукру і пустити завод на повну потужність. Спиртовий завод працював лише один сезон. Так, не сиділи склавши руки червоненці! Вони, як могли, чинили опір, не корилися загарбникам, підтримували зв’язки з партизанами, боролися з окупантами доступними засобами, наближаючи жаданий для всіх День Перемоги. Селище було звільнено від німецько-фашистських загарбників 29 грудня 1943 року. Під натиском радянських танкістів гітлерівці поспішно відступили в напрямку Бердичева, не встигнувши зруйнувати заводи, хоча такий намір був: під обладнанням був закладений динаміт, а також німці стріляли з мінометів по головному корпусу цукрозаводу, щоб його знищити. І вже 12 жовтня 1944 року цукрозавод дав першу продукцію, а спиртзавод виконав виробничу програму на 124 проценти. Це була надзвичайна радість для всіх жителів селища і ознака того, що воно почало відроджуватись, як відроджувались надії на мирне трудове життя. Важкими були післявоєнні роки, та час збігав. Жителі селища не покладаючи рук з руїн та попелу піднімали селище. Щодо технічного стану - Червоненський спиртзавод виглядав скромно у порівнянні з таким, скажімо, гігантом спиртової галузі, як Андрушівський спиртовий. Незважаючи на технічну недосконалість, Червоненський спиртзавод виробляв продукцію високої якості. Слава про високоякісний червоненський спирт існує до цього часу. Зараз завод носить назву - Державне підприємство «Червоненський завод продтоварів». За 2005 рік воно виробило продукції на 13073 тис.грн., вироблено продукції в натуральному виразі у 2005 році - спирту етилового139,7 т.дал., продукції технічного призначення – 369, 3т.дал. Кількість працюючих на заводі – 133 чол., середньомісячна заробітна плата у 2005 році - 948.5 грн Село визволене радянськими військами 29 грудня 1943 року після тривалих боїв за містечко. Під час Великої Вітчизняної війни 302 уродженці селища билися проти німецько-фашистських загарбників, 120 - загинули, 193 – відзначені бойовими орденами і медалями. Односельцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, споруджено пам’ятний знак з гранітними плитами, на яких викарбувані імена загиблих. В 1956, 1960, 1964 і 1965 роках у Червоному встановлено шість пам’ятників на братських могилах воїнів – визволителів селища від гітлерівців ( на селищній площі – 7 воїнів, в парку цукрокомбінату поховані 224 воїни, біля заводу продтоварів – 126 воїнів, на сільському цвинтарі – у двох братських могилах – 8 воїнів, біля селищної лікарні – 13 воїнів та могила невідомого воїна на полі недалеко с. Крилівка). В 1877 році на кошти прихожан, казни і поміщика Ф. Терещенка побудована кам’яна п’ятикупольна ( на одному з куполів – дзвіниця) церква в ім’я святого і чудотворного Миколая, а попередня Хресто-Воздвиженська церква була розібрана і перенесена в 1884 році на сільський цвинтар. Зараз для віруючих прихожан діє Свято-Миколаївський храм Московського патріархату (пров. Базарний,4), римо – католицька церква Божого милосердя (вул.. Бердичівська), жіночий монастир Святого Різдва Христового ( вул.. Котовського) , церква євангелістів християн-баптистів ( вул.. Леніна, 87 ), церква євангелістів-християн віри Іванівської (вул.. Франка,1). В народі кажуть, що людина живе до того часу, поки про неї та справи її рук хтось пам’ятає. Й досі не можу повірити в те, що вдячна людська пам’ять донесла до нас імена дільничих лікарів, які працювали в невеликій лікарні села Червоного. А роботи вистачало завжди, адже лікувати потрібно було не тільки жителів Червоного, а й навколишніх сіл. В 1907 році Ф.А. Терещенко будує неподалік від заводу приміщення лікарні, в якій лікували хворих із заводу робітників та селянські сім’ї з навколишніх сіл. І з тих пір – от уже сто років лікарня в Червоному служить запорукою збереження здоров’я жителів округи. Особливий внесок у розбудову закладу зробив Денисенко Клайд Якович, який з 1968 по 1975 рік працював головним лікарем. Саме завдяки його організаторським здібностям було збудовано новий корпус поліклініки, проведено капітальний ремонт стаціонарного відділення, зроблена кочегарка на твердому паливі. Він розпочав будівництво нового корпусу стаціонару, яке завершив уже на посаді головного лікаря Андрушівської ЦРЛ. Це дало можливість збільшити кількість лікарняних ліжок до вісімдесяти п’яти. Працювали хірургічне, терапевтичне, неврологічне, дитяче, гінекологічне відділення, пологова палата. Все своє життя Клайд Якович дотримувався найвищих чеснот моралі, гуманізму, милосердя та мудрості. Вдячні жителі селища увічнили ім’я Денисенка Клайда Яковича: відкрили в день ювілею лікарні меморіальну дошку на фасаді лікувального закладу як данину пам’яті людини, яка все життя віддала служінню людям. На даний час в Червоному працює 2 будинки культури, 2 бібліотеки: шкільна і селищна, фонд якої становить 25563екз., дільнична лікарня на 25 місць, 2 дошкільні заклади, 10 магазинів, торговий ринок, 2 аптеки, ветаптека, пожежна частина, поштове відділення зв’язку, 2 ковбасних цехи – «Сидоренко» та «Малькевич», 2 перукарні, цех по виробництву мінеральних напоїв «Малькевич», 3 кав’ярні. Однокласне народне училище існує з 1871 року. Зараз на його базі працює Червоненська середня школа I –III ст. Зараз в школі навчається 568 учнів та працює 45 вчителів. З них: 3 – вчителі-методисти, 2 – старші вчителі, 11 вчителів вищої категорії, 6 – I категорії. Школа гордиться вчительськими династіями: Бачинських, Піскунів, Сторожуків, Турських, Атаманюків, Ящуків. Чимало видатних людей є уродженцями цього славного своєю історією селища: це Цимбаліст В.П. ( 25.02.30 – 2.02.98) - народний артист УРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Працював у театрі ім. І.Я. Франка; Шинкарук В.Ф. ( рік народження - 1954) –професор кафедри української мови і літератури Житомирського університету ім. І.Я. Франка, автор і виконавець власних пісень; Богайчук В.І. – заступник Генерального конструктора авіаційного науково-технічного комплексу ім. Антонова; Семенюк Микола - поет, член спілки письменників України; Кримчук Г.П. – український радянський письменник.— ; Боднарчук Л.І.( рік народження - 1938) – директор інституту бджільництва ім. Г.І. Прокоповича, Президент спілки пасічників України, Президент Асоціації апітерапевтів України, професор, член – кореспондент Академії аграрних наук України. В Червоному є два музеї. Один з них розміщений у середній школі, завідуюча музеєм – Турська Юлія Володимирівна. Музей є центром краєзнавчої, просвітницької та пошукової роботи, важливою ланкою виховного процесу. Йому присвоєно звання «Зразковий». Юні екскурсоводи (учні школи) проводять цікаві екскурсії за розробленою тематикою. За останні п’ять років проведено близько сорока екскурсій. В музеї представлені експозиції за такими напрямками: найдавніший період в історії селища, предмети побуту наших предків, історія місцевих підприємств (цукрового і спиртового заводів), історія школи, Велика Вітчизняна війна та ін. При цьому музеї діє група « Історія та ми», яка проводить пошукову роботу та підтримує зв’язки з ветеранами: Дубровським П.Г., нагородженим орденом Червона Зірка, орденом Слави III ст., орденом Вітчизняної війни та іншими бойовими нагородами. Рада музею систематично та регулярно випускає стіннівку «Вісник музею», серед яких особливо цікавими за змістом та естетичним оформленням є: « Недоспіване… (присвячена воїнам – визволителям селища Червоного), « Щоб звучали струни вашої душі» (приурочена історії вчительської династії Бачинських), « Його поцілував Бог, мабуть…» ( присвячена акторській творчості В. П. Цимбаліста), А інший музей присвячений історії цукрового заводу, завідує цим музеєм Ківгило Неля Федорівна. Тут зібрані цікаві матеріали з історії виникнення цукроваріння на Україні та у світі, велика експозиція про історію заводу та авіомайстерень, матеріали про минувшину сімї Терещенків, сім’ї першого цукровара Сича Івана Марковича, стенди, які розповідають про буремні роки революції та громадянської війни, про роки Великої Вітчизняної війни та мирну працю в повоєнний час працівників заводу. Про красу селища та його околиць, про його трудолюбивих людей пише вірші місцева жителька, поетеса Дюсенбаєва Л.І. та Лисюк А.- заступник голови Київської облпрофради.
В рамках місячника санітарної очистки та благоустрою територій ведуться роботи в усіх населених пунктах району: ліквідовуються стихійні сміттєзвалища, вивозиться непотріб, який нерядиві господарі порозкидали, де кому заманулося. У пластиковому полоні опинилися узбіччя доріг, парки, лісосмуги, ліси. Гарно попрацювали міньківецькі школярі під керівництвом вчительки Олени Павлівни Олексюк (на фото). 4 квітня четвертокласники прибрали частину узлісся, що поблизу їх села, збирали сміття в пакети, щоб потім знищити його. Якби скрізь за справу взялися дорослі і діти, довкілля стало б чистішим.
Відповідно до ліцензії НР № 0478-п від 07.04.2008 року, яка була видана Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення компанії "Українські цифрові телемережі" (УЦТМ), які передають засобами компанії та Концерну РРТ з квітня 2009 року розпочато в тестовому режимі наземне цифрове мовлення у Київській, Житомирській та Одеській областях в стандарті DVB-T пакету з 10 ТВ програм з використанням стандарту стиснення MPEG-4 H.264 AVC.
У зв'язку з тим, що мовці, переможці конкурсу на частотні виділення МХ-4, не враховуючи каналу М2, у котрий раз не змогли надати провайдеру сигнал для трансляції, Національна рада 31 березня 2009 затвердила рішення надати компанії УЦТМ, яка має ліцензію оператора цифрового мультиплексу МХ-4, дозвіл тимчасово транслювати інші канали.
Сегменти мережі синхронного мовлення були побудовані протягом 2007 - 2008 років. Протягом кінця 2007 і початку 2008 року спеціалістами Київського та Житомирського філій Концерну РРТ разом з підприємством "Квант-Ефір" за кошти державного бюджету побудували сегменти двох зон одночастотне синхронного мовлення в Київській і Житомирській областях (18 і 17 зони відповідно).
У другій половині 2007 року при відвідуванні Одеської області Президентом України було запропоновано забезпечити впровадження цифрового телевізійного мовлення на півдні Одеської області, який відноситься до 70 і 74 зонах. Одеський ОРТПЦ Концерну РРТ забезпечив виконання цього завдання. Мережа розвинена за рахунок коштів розвитку підприємства.
Таким чином, на даний момент мережа працює наступним чином:
Головна станція мультиплексування на 10 ТВ програм стандарту MPEG-4 в місті Києві, на базі обладнання фірми Scopus з системою моніторингу NMCS, розробленої НВП "Квант-Ефір".
Житомирська область (зона мовлення № 17) мовлення здійснюється на 28 ТВ каналі:
- Передавач потужністю 1 кВт - Київська обл., Макарівський р-н, с.Калинівка. - Передавач потужністю 1,2 кВт - Черняхівський р-н, с. Андріївка. - Передавач потужністю 250 Вт - м. Житомир, вул. Київська, 102. - Передавач потужністю 30 Вт - м. Житомир, пр-т Миру, 11.
Доставка ТВ програм до передавача в м. Житомир і н.п. Андріївка здійснюється по ВОЛЗ.
Всі цифрові передавачі працюють з параметрами, які були обрані згідно з рекомендаціями Державного підприємства "Український державний центр радіочастот", а саме:
У щорічних обласних змаганнях “Мама, тато і я - спортивна сім’я”, які проходять з ініціативи обласного управління у справах сім’ї, молоді та спорту, обласного центру фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх” за матеріальної підтримки відділу у справах сім’ї, молоді і спорту райдержадміністрації брала участь родина педагогів Маліновських - Ігор Іванович - вчитель фізкультури Павелківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Алла Іванівна - викладач Андрушівської гімназії та їх донька Ліля. З дванадцяти команд, які боролись за перемогу, наші спортсмени здобули третє місце. Нагорода - Почесна грамота і пам’ятний подарунок зайняли почесне місце з-поміж родинних реліквій. Подружжя Маліновських вже давно проводить вільний час з користю для свого здоров’я, займаючись улюбленими для кожного видами спорту - футболом, волейболом.
Лідія Маркович Андрушівська районна державна адміністрація
26 березня в урочистій обстановці було відкрито нове приміщення Андрушівського районного суду, яке знаходиться по вулиці Зозулінського, 13. Щоб вимагати від людей високої продуктивності праці, необхідно створити їм всі необхідні для цього умови. На жаль, працівники Андрушівського районного суду вже багато років працювали у пристосованому, тісному приміщенні, віднайти ж кошти для придбання або будівництва сучасного не було можливості. А час продовжував диктувати свої правила - збільшувалася кількість судових справ, а відтак і працівників суду. Тривалий час вивчалося питання про оренду колишнього приміщення статистичного управління, на першому поверсі якого знаходився магазин приватного підприємця. І от майже рік тому дана проблема вирішилася. Немало часу, зусиль і організаторських здібностей було потрібно голові районного суду В. В. Карповцю, всім його колегам, будівельній організації, яка проводила ремонтні роботи, щоб створити належні умови праці для всіх працівників установи. 26 березня мешканці міста, керівники району та гості взяли участь в урочистостях з нагоди відкриття будинку правосуддя. В цей день в Андрушівку прибули: Лощихін О. М., заступник голови державної судової адміністрації України; Міщенко С. М., заступник голови ради суддів України; Черненко М. А., заступник голови Житомирської обласної адміністрації; Прокопчук С. М., голова Житомирського апеляційного суду; Морей В. В., начальник територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області; Літвін О. Т., голова окружного адміністративного суду в Житомирській області; Тов’янська О. В., голова ради суддів Житомирської області, куратор Андрушівського районного суду; Андрушкевич С. З., суддя апеляційного суду, а також голови районних судів Житомирської області. Щиро вітаючи колег і гостей, присутніх на урочистому зібранні, виступаючі висловлювали сподівання, що храм правосуддя дійсно стане місцем, де люди матимуть справжній захист від свавілля порушників Законів України. Голова райдержадміністрації Курсон К. І. та голова Андрушівського районного суду Карповець В. В. дякували всім, хто допомагав проводити роботи по капітальному ремонту приміщення. На урочистостях були присутні також голова районної ради Шпаківський В. Б., прокурор району Козлов Ю.О., начальник РВ УМВС України в Житомирській області Тушак С.Ю., міський голова Сушко М.Г. та ін. Гості прибули на новосілля з подарунками, які вручали Віталію Володимировичу, аматори районного будинку культури бажали працівникам Феміди завжди буди кришталево чесними та вручили символічні сувеніри. Але найурочистішою і найбільш хвилюючою була хвилина, коли перерізали символічну стрічку. За давнім українським звичаєм до нової оселі запросили пройти під хлібом на вишиваному рушнику. Ведучі бажали всім: «У добрий час, на добрі справи!» Слід сказати, що робочі кабінети, зали засідань оформлені по-сучасному: скрізь нові меблі, живі квіти, комп’ютерна техніка. Хочеться вірити, що районний будинок правосуддя завжди буде тим місцем, де всі спірні питання вирішуватимуться кваліфікованими спеціалістами згідно чинного законодавства.
Марія Кобилянська Андрушівська районна державна адміністрація
12 квітня 2009 р., у Міжнародний день авіації та космонавтики, в Андрушівській обсерваторії відбулось відкриття Міжнародного року астрономії. Хто з нас хоч раз в житті не захоплювався величним подихом Всесвіту, що оточує нашу планету, і який мерехтінням незгасаючих зірок дивиться на нас через тисячі світлових років? Попри всі буденні проблеми, ми знаходимо час помилуватись першим відблиском світанку та променем ранкової зорі, що несе в собі надію на краще життя. На відзнаку 400-літнього ювілею першого погляду Галілео Галілея на небо через телескоп, з метою поширення серед народів планети об’єктивних знань про будову Всесвіту та виховання основ естетики через пізнання краси зоряного неба рік 2009 оголошений ЮНЕСКО та Міжнародною астрономічною спілкою (МАС) Міжнародним роком астрономії. В усьому світі відбуваються численні заходи, серед них - «100 годин астрономії» в учбових закладах, конференції, робочі зустрічі, лекції та екскурсії. В рамках «Року астрономії в Україні» в Андрушівській обсерваторії відбулися урочистості. Подібні заходи вже пройшли в усіх 11-ти обсерваторіях нашої держави. Андрушівську обсерваторію відвідали численні гості, серед них були академік Національної академії наук України, директор Головної астрономічної обсерваторії НАНУ Ярослав Степанович Яцків, завідувач відділом Обсерваторії Київського університету, доктор фізико-математичних наук Анатолій Михайлович Казанцев, секретар Української астрономічної асоціації, кандидат фізико-математичних наук Ірина Борисівна Вавілова, директор Житомирського музею космонавтики ім. С. П. Корольова, кандидат історичних наук Ольга Андріївна Копил та інші діячі науки. У вступному слові директор Андрушівської обсерваторії кандидат фізико-математичних наук Юрій Миколайович Іващенко розповів про досягнення обсерваторії, з якими вона увійшла в Міжнародний рік астрономії. За вісім років роботи в обсерваторії відкрито 143 малих планети. Серед них є кілька астероїдів, подальше дослідження яких має особливий інтерес для науки. 22 відкритих малих планети отримали постійний номер в базі даних МАС, а 14 з них - назви. Серед названих малих планет чільне місце посідають «Житомирські астроніми» - це Житомир, Андрушівка, Верхівня, Бердичів, Гальчин, Радомишль, Звягель, Попільня, Коростишів, Іскоростень. А кілька днів тому Комісія з номенклатури небесних тіл офіційно закріпила за однією з малих планет назву Червоне, на честь селища нашого району, яке було відоме своєю майстернею по виробництву аеропланів. Відкриваючи Рік астрономії в Андрушівці, академік Я. С. Яцків відзначив виняткову роль астрономії як світоглядної науки. Він закликав спеціалістів, причетних до астрономії, зробити все можливе, щоб ця наука стала доступнішою для широкого загалу. І. Б. Вавілова інформувала про заплановані в Україні заходи в рамках Року астрономії, а А. М. Казанцев розповів про участь українських спеціалістів у майбутній Генеральній асамблеї МАС, що відбудеться в серпні цього року в Ріо-де-Жанейро. Голова Андрушівської районної державної адміністрації Катерина Іванівна Курсон привітала присутніх з відкриттям Міжнародного року астрономії в Андрушівці. Вона відзначила, що андрушівська земля, яка відома своїми сільськогосподарськими угіддями, рада приймати носіїв світової культури та науки. Голова Андрушівської районної ради Валерій Броніславович Шпаківський вручив Ю. М. Іващенку пам’ятний знак та подяку за вагомий внесок Андрушівської обсерваторії в зміцнення авторитету Андрушівщини на міжнародному рівні. Відомі андрушівські підприємці Сергій Васильович Маліновський та Євген Ярославович Гринишин у своїх виступах зазначили, що їм часто доводиться приймати у себе закордонних колег по бізнесу. Усіх їх без винятку охоплює подив і захоплення тим, що серед андрушівського поля, наче у фантастичному кіно, вимальовуються куполи повноцінного астрономічного закладу. Після урочистостей для численних гостей було проведено екскурсію по обсерваторії, під час якої вперше представлено новий телескоп павільйону Східне Око - це 60-сантиметровий рефлектор для спостережень за супутниками землі та космічним сміттям. Навіть погода, що раптово погіршилася, не змогла зіпсувати присутнім відчуття захоплення від побаченого.
Володимир Горкун, заступник голови райдержадміністрації Андрушівська районна державна адміністрація
– Я влюбилась в этот город просто до безумия. И раньше приезжала сюда, у меня здесь много друзей, но одно дело, если ты проводишь здесь два-три дня, другое – когда начинаешь жить постоянно. Мне повезло: меня окружили удивительно теплые, открытые люди. В первую очередь имею в виду съемочную группу сериала «Кармелита». Здесь мы все как одна семья. Продюсеры сняли мне квартиру недалеко от места, где проходят съемки. Я там очень весело живу. Вообще не ощущаю, что нахожусь в другой стране. Мы одна нация – россияне и украинцы, просто политики пытаются нас поссорить. Кстати, мои друзья, когда приезжаю на Украину, уже подметили во мне перемены. Говорят, я начала по-московски акать.
– Уже внедряетесь в гламурную столичную тусовку? – Успела побывать в нескольких московских ночных клубах. Плюс подружка, она у меня за здоровый образ жизни, вытаскивает и меня в фитнес-центр.
– В клубах вам понравилось?
– Я вообще люблю музыку. Первое, что делаю утром, – включаю все, что только можно: телевизор, радио, компьютер. Все одновременно. Сама при этом летаю по квартире, танцую, собираюсь на работу… Мне было 15 лет, когда я переехала из своего маленького городка Андрушовка в Киев. Поступила в институт, стала жить на съемной квартире. Вот тогда почувствовала, что моя громкая музыка теперь никому не мешает (смеется).
– Соседи не ругались из-за шума? – Я после одиннадцати вечера громкость уменьшала. Все-таки я воспитанный человек.
Жизнь еще не закручивала
– Что такое для вас неразделенная любовь?
– Это чувство, которое переживает моя героиня в «Кармелите». Многие считают Дину стервой, а она лишь настоящая женщина. Любая женщина – она как кошечка: то белая, пушистая, то выпустит коготки, и тогда – держитесь все! Она любит, и этим чувством можно оправдать все.
– На что лично вы готовы ради любви?
– Ой, не знаю. Я никогда не попадала в сложные любовные ситуации. Может быть, из-за возраста? Жизнь не закручивала еще. У меня обычно все происходит так, что молодой человек первым проявляет чувства, а я уже иду к нему с ответом. Как поступила бы я, если бы влюбилась первой? Не знаю. Может, добивалась бы взаимности. Я ситуативный человек, как угодно могу поступить. Давайте поговорим на эту тему лет через пять, когда у меня будет побольше опыта в любовных делах (смеется).
– Как за вами ухаживают поклонники?
– По-разному, но всегда очень трогательно. Я приходила домой и обнаруживала, например, в ручке входной двери букет. Никакой записки не было. Поди догадайся, от кого цветы. (Улыбается.)
Отец сам предложил мне сигарету
– Парни наверняка ревновали вас… – С яркими проявлениями этого чувства больше сталкиваюсь на съемочной площадке. Хотя, конечно, как и любую актрису, меня ревнуют к моей профессии. Не каждый мужчина способен принять график жизни актрисы. Это и командировки, и съемочный день по 12 часов. Да и вообще, жизни с творческим человеком нужно отдельно учиться (улыбается). У артистов свои тараканы в голове.
– Как вас воспитывали родители?
– Мне кажется, очень правильно. Строго, но в то же время демократично. Мама с пеленок говорила: не хочешь учиться – не учись. А хочешь чего-то добиться – бери книжку и читай. И я читала, и в школу ходила с удовольствием. А, например, покурила в первый и последний раз в своей жизни в присутствии папы. Папа, когда мне было лет четырнадцать, сказал: «Я понимаю, ты в таком возрасте, когда подростки начинают курить. Лучше при мне пробуй, чем за углом». Я сделала затяжку, закашлялась, не понравилось жутко. И больше никогда не курила.
У понеділок, 6 квітня, 25-річний Сергій, що живе у селі Івниця Андрушівського району, став жертвою шахраїв. Двоє невідомих, "зловживаючи довірою" юнака, видурили у нього більше п’яти тисяч гривень.
"Вистава" розігралася у Житомирі на вулиці Крошенській о десятій ранку. Двоє чоловіків зустріли Сергія. Вони певно знали, що з хлопцем за годину до цього розрахувався роботодавець.
Який підхід знайшли шахраї до Сергія і чому він віддав їм гроші, міліціонери поки не кажуть. Наразі вони «вживають заходів щодо встановлення осіб зловмисників та безпосереднього їх затримання».
Хочу розповісти про чудову жінку, добру людину, довгожительку села Лісівка Аврамець Ганну Калениківну. Народилася вона в далекому 1911 році у великій родині Берладинів. Ще змалечку, чотирирічною дитиною, залишилась сиротою. Злидні тяжких років громадянської війни, чорне крило голодомору 1932-1933 років - все це пережили люди нашого села. Ганні Калениківні пощастило найнятися няньчити дітей директора цукрового заводу. Завдяки цьому і вижила та не дала загинути своїм рідним. Тяжкі повоєнні роки. З фронту повернувся чоловік, але в 1949 році помер від тяжких ран, залишивши тендітну жінку з чотирма малолітніми дітьми. Сама ростила їх, тяжко працюючи в місцевому колгоспі, та і в своєму господарстві вистачало клопоту. З роками її родина побільшала: має бабуся Ганна семеро онуків та десять правнуків. А проживає із старшою дочкою Валентиною. Бог наділив Ганну Калениківну даром лікувати людей. Вона зовсім неграмотна (не було можливості вчитися), але вміє вправляти вивихи, лікувати багато інших хвороб. Скільком людям допомогла - важко порахувати. Навіть тепер, незважаючи на поважний вік - 98 років, продовжує свою благородну справу. І нашій сім’ї не раз допомагала шановна баба Ганя. Коли моєму синові минув рік, він вивихнув руку. Ми, звісно, негайно звернулися до райлікарні, і дипломований лікар-травматолог запевнив, що це забій, зафіксував ручку і відправив нас додому. Але щось було не так: дитина плакала і плакала. Тоді на допомогу прийшла баба Ганя. Вона вміло вправила вивих, і маленький хлопчик засміявся, сам (ніхто його не просив) поцілував руки своїй спасительці. Мені на очі навернулися сльози: і від того, що прийшла допомога, і від вдячності нашій славній цілительці. Низький уклін Вам, шановна Ганна Калениківна, многії літа, міцного здоров’я, добра від дітей та радості від онуків та правнуків.
Ольга Яблонська, сільський бібліотекар Андрушівська районна державна адміністрація
Про чергове застосування фінансових санкцій повідомляють з регіонального відділення Антимонопольного комітету України. Цього разу покарано на 8 тисяч гривень Андрушівський кооперативний ринок за зловживання монопольним становищем на ринку послуг з надання торгівельних місць. Підприємство встановило економічно необґрунтовані тарифи: на послуги за в’їзд легкових та вантажних автомобілів на ринок, на запис на торгове місце для продажу м’ясопродуктів, для торгівлі з вантажних автомобілів, на бронювання торгового місця, на розруб м’яса та на прокат терезів. Окрім сплати штрафу в місті Андрушівка тариф на запис на торгівлю м’ясопродуктами зменшений з трьох до однієї гривні, а в’їзд на ринок легкового транспорту - з 1 гривні до 85 копійок.
Про чергове застосування фінансових санкцій повідомляють з регіонального відділення Антимонопольного комітету України. Цього разу покарано на 8 тисяч гривень Андрушівський кооперативний ринок за зловживання монопольним становищем на ринку послуг з надання торгівельних місць.
Підприємство встановило економічно необґрунтовані тарифи: на послуги за в'їзд легкових та вантажних автомобілів на ринок, на запис на торгове місце для продажу м'ясопродуктів, для торгівлі з вантажних автомобілів, на бронювання торгового місця, на розруб м'яса та на прокат терезів.
Окрім сплати штрафу в місті Андрушівка тариф на запис на торгівлю м'ясопродуктами зменшений з трьох до однієї гривні, а в'їзд на ринок легкового транспорту - з 1 гривні до 85 копійок.
1. Завідувач юридичного сектору апарату адміністрації - з 03.11.08 р. 2. Заступник начальника фінансового управління - з 01.05.06 р. 3. Начальник відділу економіки та розвитку інфраструктури - з 22.01.09 р. 4. Начальник відділу – головний бухгалтер відділу економічного аналізу, фінансово-кредитного забезпечення і соціально-трудових відносин управління агропромислового розвитку - з 16.01.09 р. 5. Начальник загального відділу апарату адміністрації - з 02.04.09 р.
Андрушівський районний суд, що на Житомирщині переїхав до нового приміщення. Незважаючи на недостатнє фінансування, на всі перешкоди та труднощі, храм Феміди урочисто відкрили вчора після ремонту, адже попереднє приміщення районного суду не відповідало навіть елементарним умовам праці. Відтепер приміщення суду укомплектоване сучасними меблями та комп'ютерною технікою, телефонною мережею, а також забезпечене охоронно-пожежною сигналізацією. Тут є чотири зали судових засідань, окремі кабінети суддів, канцелярії та секретарів. Необхідність переїзду районного суду в інше приміщення виникла вже давно. Адже працівники та відвідувачі потерпали від нестачі місця та некомфортних умов. Василь Морей, начальник територіального управління державної судової служби адміністрації України в Житомирській області: - ”Державою поставлене завдання, щоб суди знаходилися в добрих, нормальних умовах, тому завдяки державній судовій адміністрації територіальним управлінням було Андрушівці виділено кошти для ремонту приміщення, яке передано в аренду головним управлінням державної статистики в Житомирській області. В Андрушівці в суді були умови, де один зал судових засідань на 4 суддів.” Відкриття відбувалося за участі заступника голови ради суддів України Станіслава Міщенка, заступника голови Державної судової адміністрації України Олександра Лощихіна, керівників області, міста та правоохоронних структур. Промовці у своїх виступах вітали керівників суду з цією подією й бажали якісної роботи та справедливих рішень. Микола Черненко, заступник голови Житомирської ОДА: - ”На кінець то працівники суду отримають комфортне, зручне приміщення, де можуть повноцінно працювати. Хочеться вам побажати добра, миру, злагоди, продуктивної роботи, щоб всі рішення в цьому приміщенні приймалися відповідно до діючого законодавства і ним були задоволенні люди відчуваючи захист держави і законy.” За словами заступника голови Державної судової адміністрації України Олександра Лощихіна, відкриття нового приміщення районного суду в Андрушівці є важливою подією, адже проблема забезпечення судів України приміщеннями є надзвичайно гострою. Відтак з 25 судів Житомирської області майже всі вони не відповідають елементарним умовам праці. Олександр Лощихін, заступник голови Державної судової адміністрації України: - ”Питання забезпечення судів належними приміщеннями на сьогодні це сама гостра проблема, яка на сьогодні є. В Україні десь 11% тільки судів забезпечено належними приміщеннями, які відповідали і по метражу і по якості.” Суд є однією з найважливіших складових державної влади, а тому створення дієвої системи правосуддя, яка гарантуватиме захист прав та свобод людини є одним з пріоритетів держави. Саме на досягнення цієї мети спрямовано проведення судово-правової реформи, яку не на словах, а на ділі втілюють представники судової адміністрації України в Житомирській області.